Юридична практика
Хто у призах, або Як судді використовують інформаційний вакуум та огріхи законодавства
Володимир Дон,
член Національної спілки журналістів України
Сучасне суспільство завжди досить вимогливо й суворо ставиться до результатів діяльності суддів, оскільки суд є «істиною в останній інстанції» при забезпеченні правопорядку в державі як базовій цінності, що гарантує дотримання основних прав і свобод громадян.
Про ситуацію, якою вона є…
Разом із тим зловживання суддями передбаченими законом повноваженнями – суддівське свавілля – набуло таких кількісних і якісних масштабів, які руйнують справжні загальнолюдські ідеали, що формують віру у справедливість і законність. Відомо й про те, що рівень довіри громадян України до судової системи завжди був досить низьким і згідно із соціологічними дослідженнями перебував у межах 25,2 % (максимальний) у 2006-му та 7,7 % (мінімальний) у 2018 році.
Починаючи з листопада 2019 р. довіра до судової системи підвищилася до 14,2% та перед повномасштабним вторгненням рф в Україну досягла максимального значення на рівні 15,5%. Торік (травень – липень) рівень довіри перебував у межах 16,8-19% (соціологічна служба Центру Разумкова). Більше того, ті ж дослідження свідчать, що серед інститутів влади (уряд, національна поліція, СБУ, прокуратура, Верховна Рада, НАБУ, НАЗК тощо) судова система є беззаперечним лідером з антирейтингу – за показником недовіри (різниці між часткою тих, хто довіряє, і тих, хто не довіряє держоргану).
Сенс закриття держреєстрів
Повномасштабна війна, розпочата рф 24 лютого 2022 р., та подальше введення в Україні військового стану докорінно змінили життя країни та судової системи зокрема. Водночас, відповідно до ст. 19 Конституції України та Закону «Про правовий режим воєнного стану», в умовах воєнного стану суди діють виключно на підставі та в межах повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
У зв’язку з тимчасовою окупацією частини території України та існуючими військовими загрозами Верховна Рада України 03.03.2022 р. ухвалила Закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суть якого полягає в припиненні роботи суду у зв’язку з військовими діями за умови визначення іншого суду, який здійснюватиме правосуддя на території суду, який припинив діяльність. Також було внесено зміни до Кримінального кодексу України про посилення відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України в умовах дії режиму воєнного стану, про посилення відповідальності за мародерство та запроваджено нову статтю 111-1 «Колабораціоністська діяльність».
Водночас, поряд із цими досить обґрунтованими та законними кроками, влада, скориставшись цілком зрозумілою тимчасовою розгубленістю суспільства, припиняє доступ до державних реєстрів, у тому числі до: Єдиного державного реєстру судових рішень; списку суддів України; Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – реєстр декларацій НАЗК) та єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.
Але якщо закриття списку суддів, особливо на тимчасово окупованих територіях, мало відповідний сенс, пов’язаний із безпекою, то як на переваги ворога у військово-тактичній чи стратегічній обстановці на полі бою може вплинути припинення доступу до Державного реєстру судових рішень або до реєстру корупціонерів – пояснити неможливо (наразі ситуація змінилася).
Враховуючи те, що ворог давно й ретельно готувався до нападу на Україну, російські спецслужби досить давно завантажили та мали інформацію практично усіх державних реєстрів України. Відтак, доступ до перерахованих ресурсів був обмежений виключно для громадян України, що, в свою чергу, дозволило на тлі відсутності інформації певним представникам влади, у тому числі й суддівській, робити свої темні справи.
У зв’язку з цим постає цілком логічне питання: наскільки закриття реєстрів було законним і які наслідки у зв’язку з цим виникли?
Необхідно відзначити, що Єдиний державний реєстр судових рішень є практично єдиним джерелом моніторингу інформації про хід слухання та стан судових проваджень, дотримання процесуальних норм та аналізу судових рішень, у тому числі щодо корупційних злочинів, а також зловживань та порушень самих служителів Феміди. Законом України «Про доступ до судових рішень» передбачено вичерпний перелік причин, що обмежують доступ до реєстру судових рішень та жодна не пояснює причини його закриття.
Чому зникли судові рішення
Ще один цікавий момент полягає в тому, що після поновлення доступу до реєстру судових рішень з нього зникла значна кількість вироків із кримінальних правопорушень. Подібні дії не передбачені нормами чинного законодавства і мають явно протиправний характер. Цілком природно, що це суттєво знижує рівень довіри суспільства до влади, нівелює досягнення вітчизняної демократії як в очах українського народу, так і зарубіжних партнерів.
Більше того, ліквідація одного з небагатьох механізмів громадського контролю за владою стала причиною сплеску злочинів, пов’язаних зі зловживаннями й розкраданнями, в тому числі і з оборонного бюджету держави.
Про один із рецидивів, що спливли на поверхню внаслідок ліквідації доступу до реєстру судових рішень, які, як вважається, були успішно реалізовані низкою суддів Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, йтиметься далі. Так би мовити, маленький приклад нових здобутків українських суддів на ниві незаконного збагачення.
575-процентне зростання категорії судових справ
Законами України «Про військовий обов’язок та військову службу» і «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» досить чітко визначено можливості звільнення з військової служби або отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Основним критерієм для звільнення чи отримання відстрочки є факт самостійного виховання дитини (дітей) віком до 18 років, а також підтверджена обставина того, що на утриманні військовослужбовця (батька, матері) перебуває троє і більше дітей віком до 18 років.
Необхідно відзначити, що наведені норми абсолютно справедливі й виправдані. Але вітчизняне правосуддя не було б таким, якби навіть із таких шляхетних цілей не змогло, правда, не без допомоги органів місцевого самоврядування, отримати для себе нехай і злочинну, але вигоду.
Проаналізуймо рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області (відповідно до інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру судових рішень), прийняті у період до загальної мобілізації (2020–2021 рр.) та у період воєнного часу (з 24.02.22 по 12.01.24 рр.) за категоріями цивільних справ: позбавлення матері батьківських прав, визнання батьківства, встановлення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком й отримаєте результати, що наводяться нижче.
У період до загальної мобілізації судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області О. М. Бойко, Ж. М. Озерянська, Л. М. Новик за цією категорією справ ухвалили всього 4 рішення, в тому числі щодо позбавлення матері батьківських прав – 3 (2 рішення Ж. М. Озерянська, 1 – О. М. Бойко), визнання батьківства – 1 (Л. М. Новік).
У період воєнного стану за аналогічними справами було прийнято вже 27 рішень, і ситуація виглядає так:
- позбавлення матері батьківських прав – 5 (2 рішення Т. С. Журавель, 3 – О. М. Бойко);
- визнання батьківства – 3 (1 рішення Васюченко О.Г, 1 – Заборський В.О., 1 – Бойко О.М.);
- встановлення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком – 19 (9 – Ж. М. Озерянська, 7 – О. М. Бойко, 2 – О. Г. Васюченко, 1 – Л. М. Новік).
Таким чином за період дії воєнного стану збільшення рішень суду щодо цієї категорії справ, прийнятих на користь батьків-чоловіків, становило 575%. Слід зазначити, що за інформацією, яка має бути підтверджена офіційно, в ряді випадків рішення суду жодним чином не вплинуло на місце перебування дитини чи міцність материнських зв’язків. Тож можна з повною впевненістю стверджувати, що чиновники місцевого самоврядування у змові із суддями сприяють незаконному звільненню військовозобов’язаних від військової служби. Особливу активність у цьому питанні виявили представники органу опіки та піклування Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Служби у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району, органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Слобожанської селищної ради в особі виконкому Обухівської селищної ради Дніпровського району (назви організацій наведені на підставі відповідних судових рішень).
Про невідворотність покарання
Найсумнішим у цій історії є те, що в умовах воєнного часу подібні дії суддів, у змові з чиновниками, істотно послаблюють обороноздатність держави, підривають і без того достатню тендітну віру в законність і справедливість в Україні. Глибоко впевнений у тому, що судді повною мірою розуміли фіктивність прийнятих рішень, кількість яких загалом по Україні обчислюється сьогодні багатьма тисячами. Суспільство має гідно оцінити зазначені дії носіїв мантій, з метою запобігання подібним випадкам у майбутньому, а також задля реалізації одного з найважливіших принципів правосуддя – невідворотності покарання. Але це вже питання до правоохоронних органів.
Здавалося б, на перший погляд, цілком невинне рішення про закриття державних реєстрів призвело до абсолютно непередбачуваних, а можливо навпаки – заздалегідь продуманих наслідків, неминучість яких пов’язана з будь-яким проявом скорочення демократії та прав громадян на інформацію. У зв’язку з цим постає питання, а хто з вищого керівництва держави підрахував, яку шкоду національній безпеці України завдали чиновники-корупціонери всіх мастей та гілок влади, кому насамперед вигідна відсутність достовірної та публічної інформації в державних реєстрах України?
Джерело: Юридичний вісник України
