Connect with us

Юридична практика

Коли виникає право власності на автомобіль: позиція ВС

Право власності на транспортний засіб виникає з моменту його державної реєстрації, а не з моменту передачі за договором купівлі-продажу.

Суть справи: позивач просив визнати за ним право власності на автомобіль. Він вказав, що у 2012 році придбав за 56 тисяч грн у відповідача автомобіль, про що було укладено договір купівлі­-продажу. На виконання цього договору йому було передано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та довіреність на володіння, розпорядження й користування вказаним автомобілем.

Позивач зазначив, що в силу важких життєвих обставин та дійсності довіреності до 2017 року він не знімав та не ставив автомобіль на облік, не переоформив на себе право власності на нього. А в серпні 2016 року дізнався, що цей автомобіль перебуває в розшуку та під арештом.

Місцевий та апеляційний суди в задоволенні позову відмовили. У касаційній скарзі позивач зазначив, що право власності в нього виникло з моменту передачі автомобіля за договором купівлі-­продажу автомобіля. Колегія суддів Цивільного суду ВС касаційну скаргу не задовольнила, погодившись із висновком судів попередніх інстанцій. Натомість Верховний Суд зазначив, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності в набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено обов’язок власників транспортних засобів та осіб, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представників, зареєструвати (перереєструвати) ТЗ протягом 10 діб після придбання, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Колегія суддів вказала, що спірний автомобіль у власність позивача не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку.

Також Верховний Суд зазначив, що сам по собі договір купівлі­-продажу вчинений у простій письмовій формі без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному порядку не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця. Відповідну постанову по справі № 683/2694/16­ц ВС прийняв 30.10.2019. ЇЇ повний текст доступний у системі аналізу судових рішень VERDICTUM.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Цифрова економіка і податки: як вийти із замкнутого кола?

Олена МАКЕЄВА, голова Ради директорів аудиторської фірми «Аксьонова та партнери», Geneva Group International, екс-заступник міністра фінансів України

Два компоненти, які допоможуть вирішити податкові виклики епохи цифрової економіки.

Епоха цифрових технологій вимагає адекватної податкової політики. Але корпорації, які використовують агресивне податкове планування, та стрімкий розвиток цифрової економіки чинять тиск на поліс-мейкерів, які розробляють податкову політику. Як вийти із замкнутого кола?

Цілком очевидно, що План дій BEPS не може повною мірою допомогти впоратися з викликами, пов’язаними зі швидким розвитком нових бізнес-моделей на основі Інтернету, штучного інтелекту, блокчейну. LuxLeaks, Panama Papers та Paradise Papers, а також розслідування ЄС щодо цифрових технологічних гігантів — маркер масштабності схем ухилення від сплати податків великим бізнесом. Це викликає бурхливу громадську дискусію щодо необхідності забезпечення справедливого оподаткування у світі.

Нещодавно програма розширеного співробітництва Плану дій BEPS (Inclusive Framework on BEPS) представила на погодження програму роботи щодо вирішення податкових викликів, пов’язаних із цифровою економікою. Вона (програма) складається з двох компонентів.

Компонент 1 — «Єдиний підхід» (Unified Approach). Він стосується правил розподілу податкових прав між юрисдикціями, а також нового порядку розподілу прибутку. Документ представлений для громадських консультацій 9 жовтня цього року.

Сьогодні компанія-нерезидент оподатковує прибуток свого бізнесу в певній юрисдикції лише в тому випадку, якщо в неї є там постійне представництво. Це, по суті, форма фізичної присутності. Цифрова економіка фактично обмежила застосування цього правила, оскільки високотехнологічні компанії можуть вести бізнес із клієнтами з інших юрисдикцій без фізичної присутності. Особливо це стосується віддалених продажів великих підприємств цифрового бізнесу (highly digitalised businesses), таких, як Google, Apple, Facebook. В існуючих умовах подібні компанії будуть проводити все більше заходів із віддалених місць, спрямованих на споживачів та користувачів, без будь-якої фізичної присутності.

У рамках цього Компоненту пропонуються три можливі підходи розподілу оподатковуваного прибутку. Багато в чому вони засновані на продажах. Це модифікований метод розподілу залишкового прибутку (метод А), метод пропорційного дольового розподілу (метод В) та розподіл прибутку на основі маркетингової та дистрибуційної діяльності (метод С). Усі ці три підходи не залежать від рівня фізичної присутності транснаціональної компанії в тій чи іншій юрисдикції. А це означає, що значна частина прибутку високотехнологічних компаній може оподатковуватися в країнах, де проживають споживачі, незалежно від того, де фізично присутня сама компанія.

Компонент 2 — «Глобальна пропозиція протидії розмиванню податкової бази» (Global Anti-Base Erosion Proposal, GloBE) — передбачає розробку скоординованих правил для вирішення поточних ризиків використання структур, які дозволяють великим транснаціональним корпораціям переводити свої прибутки в юрисдикції, де вони не обкладаються податком або мають дуже низьке оподаткування. Документ представлений для громадських консультацій 8 листопада цього року.

Основне завдання даного компоненту — координація податкової політики на глобальному рівні шляхом запровадження мінімальної ставки оподаткування прибутку транснаціонального бізнесу. На практиці, якщо доходи дочірньої компанії в певній юрисдикції, приміром, будуть оподатковані за нижчою ставкою, ніж узгоджена мінімальна ставка оподаткування прибутків міжнародного бізнесу, то такі доходи будуть підлягати оподаткуванню в іншій країні або існуватимуть певні обмеження щодо вирахування витрат стосовно платежів, здійснених на користь пов’язаних осіб.

Очевидно, що прийняття нових правил стимулюватиме окремі юрисдикції переглядати свої локальні податкові політики оподаткування прибутку. Перш за все, це стосуватиметься країн, де доходи не обкладаються податком на прибуток або мають дуже низьке оподаткування. Хоча термін «низькоподаткова юрисдикція» дуже відрізняється в країнах світу. Наприклад, Україна для Німеччини є якраз низькоподатковою юрисдикцією, адже ставка податку на прибуток нижче за 25%.

У принципі ця ідея не нова, є окремі ініціативи на рівні ЄС, покликані уніфікувати ставку податку на прибуток, аналогічно Директиві ЄС щодо оподаткування ПДВ. Напевно, публікація нової програми та її компонентів знайде чимало скептиків і критиків серед експертів в Україні. Уже сьогодні чую хибні думки на кшталт того, що правила трансферного ціноутворення будуть переглянуті або взагалі скасовані, а План дій BEPS не виправдав очікувань. Саме тому хочу звернути увагу на деякі важливі аспекти.

По-перше, обидва компоненти нової програми не виключають подальшої імплементації Плану дій BEPS, а лише доповнюють її. По-друге, програма та її компоненти розроблені в рамках Кроку 1 Плану дій BEPS «Податкові виклики, що виникають унаслідок цифрової економіки». Відповідно, стосуються лише цих питань. По-третє, опубліковані аналітичні документи представлені для громадських консультацій і кожна країна може взяти участь у їхньому обговоренні.

І головне, робота Програми розширеного співробітництва Плану дій BEPS полягає в забезпеченні того, аби міжнародні податкові принципи для великих транснаціональних корпорацій залишалися релевантними і сьогодні, і в майбутньому. Беззаперечно, такі принципи мають відповідати економічній ефективності та глобальному добробуту у світі.

Розуміючи цілі цієї роботи, важливо усвідомити, що податкові політики та міжнародні податкові принципи будуть постійно вдосконалюватися у відповідь на нові податкові виклики. І кожна країна самостійно для себе вирішує — бути гравцем чи спостерігачем у цьому процесі?

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Небезпечна судова практика Вищого антикорупційного суду

Василь ФЕДИТНИК, партнер
Адвокатського об’єднання
Legal Strategy

Минуло два місяці як в Україні запрацював Вищий антикорупційний суд. Висновки щодо його ефективності робити ще рано, проте вже видно окремі переваги та недоліки в діяльності цієї інституції.

Категорія кримінальних проваджень, які розглядаються цим судом, є одноманітною, тому всі чекають на те, що судді ВАКС сформують єдину практику застосування суперечливих та дискусійних положень кримінального процесуального законодавства.

Одним із таких прикладів є передбачена ч. 6 ст. 193 КПК України можливість обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, за умови, що прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 (мета і підстави застосування запобіжних заходів) цього кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук.

Якщо з питаннями наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, практика Вищого антикорупційного суду є однозначною, то з підходами до визначення наявності факту перебування особи в міжнародному розшуку є значні проблеми, про що свідчить протилежна за змістом судова практика як між суддями першої інстанції, так і серед окремих колегій Апеляційної палати суду. Так, аналіз судових рішень щодо питання обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного свідчить про суперечливу практику визначення факту оголошення особи в міжнародний розшук. Тобто за однакових умов в одному випадку він є підставою для задоволення клопотання прокурора, а в іншому — для відхилення.

За однією з позицій судді ВАКС вважають, що винесена постанова про оголошення міжнародного розшуку особи є підставою для здійснення оперативним підрозділом, якому доручено здійснювати розшук підозрюваного, усіх необхідних розшукових заходів. А скерування відповідних матеріалів у департамент міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України є достатнім для визнання факту перебування особи в міжнародному розшуку при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу. Водночас інші судді вважають, що постанова про оголошення міжнародного розшуку підозрюваного разом із супровідним листом про направлення такої постанови робочому апарату Укрбюро Інтерполу в їх сукупності та взаємозв’язку свідчать про факт вчинення лише окремих не завершених дій, направлених на оголошення підозрюваного в міжнародний розшук. І це видається обґрунтованим з огляду на положення підпунктів 4.4., 4.6., 4.7 Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні в попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженої спільним наказом № 3/1/2/2/2/2 від 09.01.1997 року.

Таким чином, має місце неоднозначна позиція суддів Апеляційної палати антикорупційного суду щодо питання оголошення особи в міжнародний розшук, яка призводить до протилежних за змістом судових рішень за одних і тих же обставин в залежності від колегії, яка розглядала клопотання. І це небезпечна тенденція. Адже на антикорупційний суд покладаються великі сподівання щодо неупередженості рішень. Тому професіонали в галузі кримінального процесу чекають зваженої позиції з проблемних питань. А відсутність єдиного підходу створює передумови недовіри до цього органу, оскільки протилежні за змістом рішення за одних і тих же обставин не слід вважати правосудними.

Підсумовуючи, зазначу, що нагальною в діяльності Вищого антикорупційного суду є вирішення проблеми єдності судової практики для унеможливлення створення ситуації недовіри суспільства до цієї інституції, що можливо лише за умови обговорення проблем застосування окремих норм КПК України на зібраннях суддів, а також шляхом аналізу судової практики за певний період роботи. Сподіваємося, що зазначені аргументи будуть враховані в подальшій судовій практиці ВАКСу.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

«Багатоповерхові» земельні ділянки як наслідок швидких земельних реформ

Якщо ви раптом вирішите зазирнути до публічної кадастрової карти України, то звернете увагу на цікаву і спершу незрозумілу деталь, а саме велику кількість земельних ділянок, межі яких перетинаються. Обравши через фільтр веб-сайту параметр «Ділянки з помилками геометрії», відображувана картина може вас вразити. Ці численні помилки, за даними Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, наразі активно виправляються, однак є інша сторона проблеми, спершу не видима на кадастровій карті.

Велика кількість громадян, право власності на земельні ділянки яких посвідчується державними актами старого зразка, котрі бажають укласти угоду купівлі-продажу, міни, ренти, дарування, спадкування тощо, перш за все повинні здійснити її державну реєстрацію й отримати кадастровий номер, адже наявність останнього є обов’язковою умовою договору.

Для цього слід розробити в землевпорядній організації технічну документацію із землеустрою, яка б встановлювала межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). Після чого слід внести інформацію про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте такі власники можуть виявити неможливим реалізувати це своє право через те, що на етапі реєстрації прав у Державному земельному кадастрі, на публічній кадастровій карті України частину їх земельної ділянки «віртуально», а отже, і формально, вже займає сусід.

Що ж робити власникам землі, межі земельних ділянок яких перетинаються? Як захистити своє конституційне право на недоторканність права власності? Спершу слід розібратися з першопричинами таких порушень, а саме історією земельних реформ України, які беруть свій початок з проголошення незалежності України. Швидка, ба, навіть, блискавична, приватизація землі під час земельної реформи 1992—2000 років здійснювалася зі значним зниженням вимог до землевпорядних робіт. Уточнення місця розташування та перевірка ліній проходження меж величезної кількості земельних ділянок не могло бути опрацьовано наявною в державі кількістю землевпорядних організацій.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» 1993 року передбачав, що всі земельні ділянки, які були надані громадянам Украї ни у постійне користування протягом 20 і більше років, будуть передані в їх приватну власність. Така приватизація мала відбутися дуже швидко, протягом одного року. Кількість землевпорядних організацій, яка була наявна в Україні на той час, була не в змозі реалізувати поставлене завдання й провести уточнення місця розташування та перевірки ліній проходження меж усіх ділянок за таких короткий період.

Наступний етап приватизації земель в Україні пов’язаний із розподілом сільськогосподарських угідь колишніх колгоспів між їх членами, а саме виділенням земельної частки (паю) кожному з них. Указом Президента 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» уряд фактично примусово провів реформу неефективних колгоспів, та прискореного виділу земельних часток (паїв), які були умовними земельними ділянками, у вигляді реальних земельних ділянок з чітко визначеними межами. Місцеві органи влади, зокрема органи земельних ресурсів, виконували даний указ, на жаль, без належного контролю до якості землевпорядних робіт, а тому досить часто це відбувалося камерально, не виходячи на місцевість і не прив’язуючи поворотні точки меж ділянок до пунктів національної геодезичної мережі, порушуючи тим самим вимоги Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність».

Присвоєння кадастрових номерів земельних ділянок та зазначення їх у державних актах на право власності було започатковано 20 березня 2002 року наказом Держкомзему № 12. Від того часу межі земельних ділянок вимірювалися в натурі, а не лише в технічній документації.

Земельно-реєстраційна реформа

Із 1 січня 2013 року в Україні була започаткована земельноре єстраційна реформа, яка загострила проблему визнання набутих у різні часи прав власності на земельні ділянки. Відтепер оформлюючи права власності на землю складалася землевпорядна документація не лише в паперовій формі, а й в електронній формі на магнітному носієві. Таким чином власники земельних ділянок, інформація про які неоцифрована, почали стикатися з випадками невизнання або оспорення належного їм права власності.

Як діяти?

Потрапивши в таке становище власник такої земельної ділянки може обрати між наступними варіантами дій: 1) оформити право власності на земельну ділянку з меншими розмірами або з іншою конфігурацією; 2) за відсутності спору домовитися з власником земельної ділянки, межі якої накладаються, про переоформлення його земельної ділянки відповідно погоджених меж; 3) звернутися до органу місцевого самоврядування для зміни чи скасування прийнятого ним правового акту; 4) звернутися до суду за визнанням права власності на земельну ділянку в розмірах, які зазначенні в документі на право власності на землю.

Обравши шлях звернення до суду слід правильно визначити підсудність та перевірити наявність строків позовної давності. В порядку адміністративного судочинства подаються позови про визнання недійним рішення органу місцевого самоврядування, на основі якого було видано документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку. Звертати увагу слід на те, що Кодексом адміністративного судочинства встановлений загальний строк звернення до суду в порядку адміністративного судочинства — шість місяців. Найчастіше трапляється так, що власник дізнається про накладення меж земельних ділянок значно пізніше, а на етапі погодження меж власнику суміжної земельної ділянки про порушення і не здогадується. Однак факт погодження розглядається судом саме як момент, коли власник дізнався або повинен був дізнатися про порушення меж його земельної ділянки. В таких випадках задля поновлення строків позовної давності необхідні будуть відповідні аргументи.

Якщо відповідачем у позовній заяві зазначається не лише орган місцевого самоврядування, а й власних земельної ділянки, межі якої накладаються (або лише такий власник), то справа розглядається в порядку цивільного судочинства. Позовні заяви в такому випадку матимуть наступні назви: про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсними державних актів; про визнання державного акта недійсним; про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку частково недійсним та усунення порушень прав власника.

На сьогодні, за неофіційними даними, в України понад 3 мільйони земельних ділянок, межі яких накладаються одна на одну. «Багатоповерхова» земельна ділянка не може бути внесена до Державного земельного кадастру, власник такої ділянки не може відчужувати її, а отже, його конституційне право обмежується. Ефективним шляхом до вирішення наявної проблеми вбачається значне спрощення та пришвидшення такої категорії судових справ або запровадження іншої позасудової процедури.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.