Купівля-продаж нерухомості під час війни: можливо, але чи варто - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Юридична практика

Купівля-продаж нерухомості під час війни: можливо, але чи варто

Дата публікації:

Роман РУБАНИК,
юрист юридичної фірми
ETERNA LAW

Які ризики можуть бути при купівлі нерухомості в умовах воєнного часу?

Із початком повномасштабного вторгнення рф на територію України близько шести мільйонів українців були змушені покинути свої домівки та перебратися за кордон або до більш безпечних областей центральної та західної України. Не стали винятком і представники бізнесу. Так, зважаючи на те, що сьогодні надзвичайно важливо зберегти виробничий потенціал та продовжувати ефективно функціонувати для забезпечення потреб держави та громадян, а також підтримувати економіку країни, незважаючи на обставини часу, значна частина представників бізнесу почала процедуру релокації або пошуку нових офісних чи складських приміщень. Відповідно, абсолютно природнім у цьому випадку стало збільшення попиту на нерухомість, в тому числі комерційну.

Читайте також: Нова форма скарги у сфері держреєстрації прав на нерухомість і бізнесу

Утім в частині здійснення операцій на ринку нерухомості є багато але.

Як відомо, з першого дня війни Міністерство юстиції України закрило доступ до більшої частини державних реєстрів.

Так, зокрема, Реєстр речових прав на нерухоме майно було закрито для збереження інформації та недопущення несанкціонованого втручання.

Таке рішення, безумовно, виправдане. Водночас на сьогодні без повноцінного функціонування реєстрів проведення операцій купівлі-продажу нерухомого майна на території України з дотриманням усіх законодавчо визначених вимог неможливе.

В цьому контексті важливою є постанова Кабінету Міністрів № 209 від 6 березня 2022 року, яка з-поміж іншого уточнює процедуру державної реєстрації прав на нерухоме майно. Документ змінює коло суб’єктів, яким надано право проводити державну реєстрацію. Відтепер такі функції можуть здійснювати виключно державні реєстратори та посадові особи Мін’юсту, його територіальних органів, які включені до затвердженого Міністерством юстиції переліку державних реєстраторів та посадових осіб (далі – Перелік), яким в умовах воєнного стану надається доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Крім того, передбачається, що вказаний Перелік може містити обмеження (умови) проведення (прийняття) державними реєстраторами, посадовими особами реєстраційних дій (рішень про державну реєстрацію прав). Та головне – незважаючи на те, що вказаною постановою КМУ передбачено створення Переліку, він наразі знаходиться на етапі розробки та поки не опублікований у публічних джерелах.

По-друге, на період воєнного часу державна реєстрація проводиться без прив’язки до територіальної приналежності нерухомого майна, крім випадків, якщо відповідні обмеження (умови) не передбачено Переліком. Тобто, державна реєстрація нерухомого майна наразі не залежить від місцезнаходження такого майна, а отже, його реєстрацію можливо буде здійснити з будь-якої точки України. При цьому, відповідно до згаданої постанови КМУ, Мін’юст має розробити відповідні нормативно-правові акти та забезпечити технічні питання реалізації цього документа.

А що в реальності?

А в реальності, незважаючи на складнощі, операції у сфері нерухомості, хоча й не масово, але все ж проводяться. Так, сьогодні для цього використовують різноманітні механізми, такі, як: видача довіреності, складання заповіту, укладання довгострокової оренди з правом викупу, або попередніх договорів купівлі-продажу тощо. Однак, відсутність доступу до реєстрів робить використання усіх згаданих механізмів надзвичайно ризикованими, адже за таких обставин контрагенти не мають можливості перевірити, кому на момент продажу належить право власності, чи має право особа розпоряджатися майном, чи існують обтяження на нерухоме майно, чи є відкриті судові справи, виконавчі провадження тощо.

Недодержання законодавчо визначених умов щодо нотаріального посвідчення договорів та їх державної реєстрації тягне за собою визнання їх неукладеними (стаття 210 та 640 Цивільного кодексу (ЦК)). Так, наприклад, укладання попереднього договору без відповідної державної реєстрації (яка наразі неможлива) створює ризик того, що недобросовісний продавець може укласти подібні договори з іншими покупцями на одне й те саме майно. При нотаріальному посвідченні таких договорів, нотаріуси не мають змоги та не повинні перевіряти наявність вищезгаданих обмежень та обтяжень, адже попередній договір – це лише намір сторін укласти договір у певний строк або в разі настання визначених подій (відкладальна обставина).

Той самий ризик щодо множинності видачі документів відноситься й до видачі так званої Генеральної довіреності. Важливо зазначити, що відповідно до чинного законодавства, довіреність може бути в будь-який момент відкликана, що також є суттєвим ризиком. У випадку складання заповіту, заповідач також має право змінити заповіт у будь-який момент, і саме його остання версія буде вважатися чинною.

Окрім того, при розгляді питання щодо складання заповіту варто звернути увагу на законодавчо визначену обов’язкову частку спадку родичів першої черги. Тобто, умовно кажучи, у випадку, якщо нерухомість була єдиним об‘єктом нерухомого майна і вона за заповітом передається третій особі, суд має право прийняти рішення щодо недійсності такого заповіту або перерозподілу часток спадщини з урахуванням обов’язкових часток. Враховуючи вищенаведене, ми не рекомендуємо використовувати жоден з описаних вище механізмів купівлі-продажу нерухомості через відсутність належних юридичних гарантій та, більше того, наявність неабияких високих ризиків.

Не варто забувати й про статтю 233 ЦК, відповідно до якої, правочин, який вчинено особою під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. В результаті визнання такого правочину недійсним, винна сторона має відшкодувати збитки та моральну шкоду. Доведення тяжких обставин в умовах воєнних дій може значно спроститися і недобросовісні продавці можуть скористатися такими правами.

Відповідно, якщо є нагальна потреба в придбанні нерухомості, треба обов’язково користуватися допомогою фахівців, які зможуть мінімізувати ризики купівлі-продажу такої нерухомості. Проте, якщо немає гострої необхідності, варто дочекатися відновлення роботи реєстрів, які, відповідно до висловлювань представників влади, найближчим часом мають відновити свою діяльність на територіях, де відсутні активні бойових дії, задля проведення максимально безпечних угод на ринку нерухомості.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Особливості автоматичного поновлення договорів оренди землі приватної власності

Опубліковано

on

От

Ян БІЛОГОЛОВИЙ,
адвокат, практика в галузі
корпоративного, господарського,
адміністративного, земельного,
трудового, сімейного
та кримінального права

Сьогодні на теренах Фейсбуку ведеться багато дискусій щодо поновлення договорів оренди землі сільськогосподарського призначення за Законом № 2145-IX, який набрав чинності 7 квітня 2022 року. Які ж саме проблеми порушуються, про це й піде мова далі в цій статті.

Один із пунктів закону вважає поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення:

а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися в колективній власності й були передані в оренду органами місцевого самоврядування;

б) приватної власності.

Читайте також: Розірвання договору оренди землі у зв’язку із затримкою орендної плати

У зв’язку з цим деякими правниками зроблено висновок, що дія Закону № 2145-IX, начебто, розповсюджується на договори, які закінчились у період з 24 лютого цього року. Проте таке припущення не відповідає ані вимогам Конституції України, ані Цивільному кодексу України. Згідно зі ст. 58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Саме так тлумачить зміст цієї статті й Конституційний Суд України (див.: Рішення КСУ у справі за конституційним зверненням Національного банку щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 справа № 1-7/99).

Також це відображено й у п. 2 ст. 5 Цивільного кодексу, відповідно до якого акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи

Отже, дія вищевказаного Закону № 2145-IX розповсюджується на ті договори, які хоча й припинили дію під час воєнного стану (24.02.2022 року), але таке припинення відбулося саме з 7 квітня цього року (тобто з моменту набрання його чинності). На період з 24 лютого по 6 квітня 2022 року дія Закону № 2145-IX не розповсюджується! То яким чином тоді поновлюються договори оренди землі приватної власності, дія яких закінчилася у вказаний період (з 24.02.2022 року по 06.04.2022 року)?

Якщо договір оренди приватної землі сільськогосподарського призначення містить умову про поновлення договору і його було укладено до 16.07.2020 року (і в нього не вносилися зміни згідно ст. 126-1 ЗКУ з 16.07.2020 року про автоматичне поновлення), таке поновлення може відбуватися в разі направлення орендарем листа про поновлення з проектом додаткової угоди за місяць до закінчення договору оренди (або більший строк, який передбачено сторонами в договорі).

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Якщо договір оренди приватної землі сільськогосподарського призначення було укладено з 16.07.2020 року (або в діючі договори оренди з указаного періоду було внесено зміни про це) та в ньому існує пункт про автоматичне поновлення, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення його сторонами письмового правочину про факт поновлення в разі відсутності заяви однієї зі сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Примітка: зрозуміло, що в разі закінчення такого договору в період з 07.04.2022 року такий договір автоматично поновиться і дія Закону № 2145-IX на нього не буде розповсюджуватися.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Оренда нерухомості в умовах воєнного часу

Опубліковано

on

От

Микола МАКСИМОВ, адвокат

В умовах воєнного стану виникає значна кількість спорів у сфері орендних відносин. Зокрема, орендарі дуже часто не в змозі платити орендну плату. У порядку ч. 4 та 6 ст. 762 ЦК України, наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Таким чином, важливо розуміти, чи існують обставини, які призводять до зменшення можливості використання орендованого майна чи взагалі до неможливості його використання за призначенням. При цьому страх орендаря перед війною, який змусив його виїхати в інше місто чи взагалі за кордон, або втрата доходів, не є достатніми підставами для зменшення або звільнення від сплати оренди. У такому випадку слід розглянути варіант дострокового припинення дії договору.

Читайте також: Умови оренди держмайна змінено на час воєнного стану

Для розуміння існування обставин, які впливають на зменшення чи звільнення від орендної плати, необхідно розрізняти статус населених пунктів, в яких знаходиться орендоване майно. У містах, які перебувають під окупацією, або щільним вогнем ворожої артилерії (наприклад, Авдіївка, Сєвєродонецьк, Слов’янськ та ін.) використання орендованого майна неможливе. У таких містах, як Харків або Краматорськ залишається певна та досить обмежена можливість використання орендованого майна.

Доказами часткової або повної неможливості використання орендованого майна можуть бути:

  • наявність щільних обстрілів;
  • відсутність працюючих комунікацій (світло, вода та ін.);
  • наявність рішень органів місцевої влади або військових адміністрацій щодо обов’язкової або рекомендованої евакуації населення;
  • руйнування будівлі, в якій знаходяться орендовані приміщення, через ракетні чи артилерійські обстріли.
  • незабезпечення орендодавцем захисту орендованих приміщень від мародерів та злочинців.
  • тривалість повітряної тривоги.

Після того, як буде встановлено наявність вказаних обставин, орендар має право письмово звернутися до орендодавця з вимогою зменшити розмір орендної плати або взагалі звільнити від неї. В разі відмови орендодавця, орендар має право звернутися з позовом до суду. При цьому 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України опублікувала на своєму офіційному сайті лист щодо військової агресії Російської Федерації проти України та визнала її в якості форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили). Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об’єктивними обставинами для суб’єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Тим не менш, суб’єкт господарювання, який об’єктивно не має змоги платити орендну плату, має звернутися до Торгово-промислової палати свого регіону з метою отримання Сертифікату про настання форс-мажорних обставин. Без отримання такого Сертифікату вважається, що форс-мажорні обставини не настали відносно конкретного суб’єкта господарювання. Інакше кажучи, ТПП України проголосила військову агресію форс-мажорною обставиною, але тільки щодо певного кола суб’єктів, які дійсно мають до неї відношення (наприклад, ресторан у Маріуполі, а не ресторан в Ужгороді). Такі обставини настали у більшості випадків тільки щодо об’єктів оренди, які перебувають на окупованих територіях, адже орендар не має змоги платити оренду через припинення роботи банківської системи.

Крім цього, отримання Сертифікату про настання форс-мажорних обставин звільняє орендаря від штрафних санкцій за порушення строків сплати оренди, але не звільняє від необхідності сплачувати власне орендну плату. Орендар із Сертифікатом може сам обирати варіант своєї поведінки: чи шукати гроші та сплачувати оренду, чи дочекатися закінчення дії форс-мажорних обставин та сплатити борг з оренди після припинення військової агресії. Розмір такого боргу, або взагалі його наявність, залежатиме від існування реальної можливості використання орендованого майна під час дії форс-мажорних обставин.

Як було зазначено вище, якщо орендар через страх війни виїхав на постійне або тривале тимчасове проживання в інший населений пункт, то доречніше не вступати в спори щодо розміру орендної плати, а достроково припинити дію договору оренди. В такому випадку можна скористатися пунктами договору оренди про односторонню відмову від договору. Зазвичай у договорах оренди передбачено місячний строк повідомлення про дострокове розірвання договору та припинення відносин.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У разі, якщо такі пункти відсутні, слід провести з орендодавцем зважені перемовини з метою розірвання договору оренди на взаємовигідних умовах. Важливо при цьому пам’ятати, що орендар має право в односторонньому порядку розірвати договір оренди нерухомого майна у випадку, якщо орендоване майно було пошкоджене в результаті обстрілів, а орендодавець відмовляється провести капітальний ремонт нерухомості (п. 2 ч. 1 ст. 784 ЦК України). В разі відмови орендодавця розірвати договір добровільно, орендар має право звернутися з відповідним позовом до суду. При цьому він має довести, що істотним чином змінилися обставини, а договір оренди для нього відтепер є вкрай невигідним. У такому випадку даний договір буде вважатися розірваним з моменту набрання законної сили рішенням суду. При цьому, якщо орендодавцем будуть заявлені вимоги про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, суд визначить наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору з огляду, в тому числі, на ч. 4 та 6 ст. 762 ЦК України.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Між революцією та війною: уроки восьмирічної боротьби на судово-газовому фронті. Частина 4

Опубліковано

on

От

Продовження, початок ч.1, ч.2, ч.3

Протягом останніх тижнів ситуація на енергетичному ринку Європи суттєво пожвавилася: Росія відключила від газу вже не лише Польщу з Болгарією, а й Фінляндію, Данію та Нідерланди. Правда, ці країни або ніколи не залежали від російського газу, або протягом тривалого часу серйозно працювали над тим, аби перестати від нього залежати, але зовні все виглядає так, ніби Газпром припинив їм постачання за те, що вони відмовилися купувати російські рублі й ними розраховуватися за поставлений товар. На відміну від них, італійські та німецькі газові компанії поспішили виконати всі вимоги Кремля, а Україна в особі профільних відомств і підприємств продовжує запевняти Європу, що вона, попри війну з Росією, продовжує залишатися надійним транзитером російського газу і закликає відмовитися від послуг «Північного потоку 1», а звільнені обсяги перенаправити через українську газотранспортну систему. Тим часом Європейський Союз усе активніше розробляє плани заміщення російського блакитного палива скрапленим газом, додаткові обсяги якого можуть надійти зі Сполучених Штатів Америки.

Російський ціновий маневр 2016 року

Нинішні пошуки Європою альтернативи російському газу дуже нагадують розмови восьмирічної давності, які, наголосимо, почалися не весною, а восени 2014 року – не тоді, коли Росія загарбала Крим, а коли вона обмежила постачання газу до європейських країн у відповідь на організацію ними газового реверсу до України. І мета тодішніх намірів країн ЄС полягала не в тому, щоб запровадити бойкот російському газу, аби Росія звільнила окуповані нею території України, а в тому, щоб зберегти своє комфортне життя, якщо Росія влаштує Європі газову блокаду. Нагадаємо, що НАК «Нафтогаз України», не домовившись із Газпромом про ціну на газ, почав через посередників уже в Європі закуповувати той самий російський газ, масштабний реверс якого почався у вересні 2014 року. У відповідь російський монополіст, порушуючи умови раніше укладених з європейськими компаніями довгострокових контрактів, суттєво обмежив постачання їм газу через українську ГТС.

Читайте також: Заборонено експорт мазуту, вугілля та газу українського походження

Проте поставлених результатів ця напівблокада не досягла і вже в березні 2015 року була припинена, після чого постачання газу клієнтам було відновлене в повному обсязі, а Газпрому невдала спроба шантажу обійшлася в шість мільярдів доларів штрафних санкцій і ще більше грошових втрат у вигляді неотриманого доходу. Проте найбільш небезпечним наслідком для Кремля могло стати заміщення російського газу американським. Справа в тому, що США, як піонер використання природного газу в індустрії та побуті, видобували величезну його кількість, але майже всю її використовували для своїх потреб, оскільки тамтешні компанії не бачили в його експорті економічної вигоди – шкірка не була варта вичинки. Події рубежу 2014–2015 років змусили змінити звичну точку зору. Російський газ для Європи був найдешевшим, порівняно з норвезьким, катарським, алжирським чи нігерійським, але ж у будь-який момент могло статися так, що його не можна буде купити за жодну ціну. Америка ж теоретично могла повністю задовольнити потреби Європи, але для практичного втілення потрібна була транспортно-логістична інфраструктура, тобто заводи з переробки природного газу на скраплений, танкери, які перевозитимуть його через океан, регазифікаційні термінали на тому березі й трубопроводи, якими повернутий у звичний стан природний газ доставлятиметься споживачам. Все це коштувало чималих грошей і збільшувало ціну кожного кубометра, але перелякана Європа готова була йти на ці безкровні жертви й підготовка операції з диверсифікації почалася повним ходом. Ось тоді-то Росія збагнула свою помилку, змінила батіг на пряник і здійснила свій знаменитий, але досі належним чином не оцінений економічними істориками, ціновий маневр.

Раніше Газпром постачав газ переважно за довгостроковими контрактами – чим довший строк контракту, тим гарантованіший збут для продавця й дешевший товар для покупця. Коливання ціни в таких контрактах допускалося, але залежно від коливань цін на умовний кошик нафтопродуктів, оскільки саме нафта була для Європи головною альтернативою російському газу як паливо для виробництва електроенергії. Натомість вільні газові біржі (хаби), де укладалися короткострокові чи взагалі одноразові контракти, розглядалися як майданчик для тих, кому припекло або придбати газ, якого не вистачає, або навпаки продати, якщо той виявився зайвим. Біржові (спотові) ціни вважалися, так би мовити, «хворими» цінами, які відображали важку ситуацію, в яку потрапили ті чи інші учасники газового ринку, але не характеризували об’єктивно загальну ситуацію на ньому. Попри значні коливання, вони, як правило, були вищими за середньозважені на континенті. Й ось у 2015–2016 роках ці самі спотові ціни раптом стали меншими за ціни, прописані в довгострокових контрактах.

Читайте також: Газ для забезпечення гарячою водою постачатимуть по ціні 7420 грн за 1 000 куб. м

Першим, хто цим скористався з великою вигодою для себе, була Україна, яка фактично розірвала договір купівлі-продажу, укладений між Нафтогазом і Газпромом ще в січні 2009 р. строком на 11 років, і з 25 листопада 2015 року перестала купувати російський газ у Росії, оскільки той самий газ, придбаний у Європі, коштував дешевше. Потім європейські компанії завалили міжнародні комерційні арбітражні суди позовами до Газпрому, в яких вимагали переглянути умови довгострокових контрактів і доповнити їх пунктом про те, що ціни мають залежати не лише від вартості кошика нафтопродуктів, а й від біржових цін на газ. Більшість справ російський монополіст програв, а в деяких випадках, а саме з німецькими та французькими фірмами, в яких він бачив майбутніх партнерів по зведенню «Північного потоку 2», спір було вирішено мировою угодою.

У той момент мало хто замислювався над тим, з якого це дива спотові ціни стали меншими за довгострокові, і який виробник їх обвалив, склавши таку потужну конкуренцію російському газу. Як виявилося насправді (хоча ніхто з цього особливого секрету й не робив), ціни обвалила Росія, з Газпромом конкурував ніхто інший, як сам Газпром, а кінцева мета цього маневру полягала в тому, аби м’яко переконати Європу не йти на матеріальні самопожертви заради реалізації громіздких планів створення транспортно-логістичної інфраструктури, необхідної для масштабного експорту американського скрапленого газу. Успішний для Кремля результат цього маневру ми можемо спостерігати на даний момент: якби робота над заміщенням російського трубопровідного газу танкерним почалася у 2015 році, Європейський Союз міг би оголосити газовий бойкот Росії вже наступного дня після 24 лютого. Натомість нині лише обговорюються плани про відмову до кінця року від двох третин газпромівських поставок.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Україна: закон про ринок природного газу і
режим покладання спецобов’язків

В той час, коли Європа гучно заявляла про плани заміщення російського газу, а потім тихо клала їх у довгий ящик, українські уряди ламали собі голову над тим, як би отримати кредит від Міжнародного валютного фонду, але при цьому ухилитися від виконання вимог МВФ про наведення порядку в газовій галузі, а саме ліквідації пільгових цін на газ, які були найбільшим джерелом корупції в країні. Останнє означало підвищення цін на газ для населення, чого всі без винятку вітчизняні політики боялися як вогню, помилково вважаючи, що саме ця обставина знизить їхній рейтинг, спричинить поразку на чергових виборах і вигнання з владного Олімпу.

Підвищення цін на газ для цієї категорії споживачів проходило в кілька етапів. З 1 травня 2014 року вони збільшилися із 72-ох копійок до 1,08 гривень за кубометр. Через рік вона була підвищена до 3,6 грн у зимовий період і 7,188 грн у літній – фахівці Нафтогазу тоді запевняли – якщо, мовляв, узяти всі протягом року сплачені людьми гроші й поділити на спалені ними кубометри, то вийде, що кожен із них у середньому обійдеться в 2,834 гривні. Й ось нарешті з 1 травня 2016 року для житлово-комунального сектору була встановлена єдина для всіх періодів року і видів споживання (конфорки чи батареї опалення) ціна на газ – 6,879 гривень за кубометр. Важливо зазначити, що в той момент вона була й справді ринковою, як того й вимагав МВФ. Тоді найбільший газовий хаб у Європі в німецькому Дюссельдорфі тримався на позначці 185 доларів або за тодішнім курсом 4942 гривні за тисячу кубометрів. Якщо до цього додати вартість транспортування звідти до кордону України й потім територією України, а також мінімальну націнку постачальника й податок на додану вартість, то якраз і виходило 6,879 гривень за кубометр. Звичайно, могло виникнути питання про те, навіщо рахувати дорогу з Дюссельдорфа, якщо реверсний газ робить петлю в межах Польщі, Словаччини чи Угорщини, але в МВФ вважали, що слід готуватися до того, що в будь-який момент може не стати російського транзиту й купувати газ доведеться дійсно в Європі, куди, до речі, в тому ж травні 2016 року зі штату Луїзіана прибув перший в історії танкер з американським скрапленим газом.

Варто зазначити, що незадовго перед цим підвищенням змінилася система державного регулювання цін на газ. До того, як 1 жовтня 2015 року набрав чинності Закон України «Про ринок природного газу», постачання цього виду палива для житлово-комунальних споживачів вважалося діяльністю, яка належить до категорії природної монополії, а тому має регулюватися котроюсь із профільних національних комісій. У даному випадку це була Національна комісія з регулювання енергетики і комунальних послуг, яка своїми постановами визначала граничні ціни на газ. Після того Нафтогаз, а також облгази (яких пізніше на цьому поприщі змінили газзбути), перестали вважатися монополістами, будь-який власник квартири чи будь-яка комунальна котельня формально могли собі обрати інших, окрім названих вище, постачальників.

На практиці реальна можливість скористатися даним правом з’явилася значно пізніше, але з жовтня 2015-го НКРЕКП вже не встановлювала граничні ціни, за якими тепер уже колишні монополісти повинні були продавати свій газ. Натомість Кабінет Міністрів отримав право покладати на суб’єктів ринку природного газу спеціальні обов’язки: скажімо, продавати газ для потреб житлово-комунального сектора за встановленою ним ціною. Режим покладання спеціальних обов’язків (ПСО) мав низку суттєвих відмінностей від режиму державного регулювання нацкомісіями. По-перше, такі обов’язки покладалися тимчасово і в урядовій постанові про їх покладання обов’язково мало бути вказано, до якої дати вони діють – для прикладу, в травні 2016-го обов’язок продавати газ по 6,879 грн був покладений на період до 1.04.2017 р. По-друге, суб’єкт газового ринку мав право на отримання компенсації різниці між економічно обгрунтованими витратами на їх виконання й доходом від реалізації газу за встановленими урядом цінами.

Нафтогаз, наприклад, купував у Європі російський газ за біржовими цінами і продавав за цінами, встановленими урядом – проте, як було зазначено вище, в травні 2016-го різниця між обгрунтовано економічними витратами на його придбання та ціною реалізації для потреб житлово-комунального сектору була майже нульовою. Проте ціни в Європі не стояли на місці. Якби вони, скажімо, впали нижче, ніж згадані 185 доларів, то Нафтогаз опинився би в плюсі, а населення цілий рік мусило би купувати газ за вищими, ніж ринкові, цінами. Але ж не забуваймо, що Нафтогаз формально уже не був монополістом, тож побутові споживачі теоретично могли би придбати газ в іншого постачальника, який би купив його в Європі дешевше й запропонував би в Україні за нижчою ціною. А от якби ціна газу піднялася вище 185 доларів, Нафтогаз, навпаки, опинився б у мінусі й міг би вимагати в уряду компенсацію. В реальності ж сталося так, що спотові ціни на хабах Європи у 2016 році падали ще нижче зазначеної цифри, але вже з 2017-го протягом двох наступних років стабільно росли, оскільки Росія, досягши своєї мети, припинила гру на зниження. У зв’язку з цим Нафтогаз у подальшому довго й нудно судився з Кабміном як в адміністративних, так і в господарських судах України, про що ми докладно розповімо нижче, а поки що зосередимося на тому, як запровадження ринку природного газу, хоч і обмеженого режимом ПСО, відобразилося на газовидобувній галузі.

Надії та розчарування «Укргазвидобування»

Як відомо, Акціонерне товариство «Укргазвидобування» є дочірнім утворенням Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», якій належать всі сто відсотків його акцій. На нього припадає 70–75 % усього вітчизняного газовидобування, або щорічно 14–15 мільярдів кубометрів з двадцяти. Згідно чинних тоді правових норм воно було зобов’язане майже весь видобутий газ продавати материнському Нафтогазу, який, у свою чергу, весь його продавав для потреб житлово-комунального сектора. До травня 2016 року, відповідно до постанови НКРЕКП, ціна на нього становила 1 590 гривень за тисячу кубометрів (без ПДВ), а з 1.05.2016 р., згідно постанови КМУ про ПСО – вже за 4 849 грн (й теж без ПДВ), тобто майже стільки ж, скільки він коштував на біржі Дюссельдорфа. Погодьтесь, саме для цього підприємства це був доволі приємний обов’язок.

Такий атракціон нечуваної щедрості спричинив неабиякий сплеск ентузіазму в керівництві Укргазвидобування й Нафтогазу, який згодом передався міністру енергетики Ігорю Насалику й самому прем’єр-міністру Володимиру Гройсману, який у вересні 2015 р. під час поїздки на Шебелинське газове родовище в Харківській області з великою помпою, тобто перед десятками телекамер, підписав офіційний документ під назвою Концепція розвитку газовидобувної галузі України. ЇЇ положення, зокрема, передбачали, що видобуток газу в масштабах країни збільшиться з 19 мільярдів кубометрів у 2015 році до 27 млрд м3 в 2020-му, причому державне Укргазвидобування мало його наростити за той же період з 15 до 20 мільярдів кубометрів. Потім у широких колах ця програма стала більш відомою як стратегія 20/20.

За великим рахунком, ці плани виглядали цілком реалістично, принаймні без надмірного волюнтаризму. В разі їх виконання Україна за необхідності могла би відмовитися від імпортного газу. Так, у довоєнному 2013 році вона спожила 50 мільярдів кубометрів газу, а починаючи з 2015-го – не більше 33 на рік. Таке скорочення сталося внаслідок не лише втрати частини територій, а й завдяки економному використанню цього (вже не такого дешевого, як раніше) ресурсу в комерційно-промисловому секторі. Економіка не розвалилася би від того, що довелося зменшити його споживання з 33 до 27 млрд м3 , тобто ще на двадцять відсотків.

Отже, якби ті плани були втілені в життя, нині ми б мали один із двох таких сценаріїв. Перший, найкращий – коли і Україна, і Європа можуть синхронно відмовитися від російського газу й дружно проголосити Росії газовий бойкот. Другий, трохи гірший, – коли Україна відмовитися може, а от Європа не уявляє собі життя без російського газу, включаючи той, який транспортується через газотранспортну систему України. В такому випадку можна було би продовжити надавати послуги транзиту країні-агресору і, водночас, набагато впевненіше вести переговори про поставки зброї країнами НАТО: нам ваші танки, гармати й ракети потрібніші, ніж вам – у вас, мовляв, все одно ядерна парасолька. Але в даний час Україна має третій, найгірший, сценарій, коли ні сама вона, ні Європа не можуть відмовитися від російського газу.

У того, що сталося саме так, а не інакше, цілий комплекс причин, про одну з яких можна дізнатися з матеріалів судово-господарської справи № 910/13174/18, відкритої в жовтні 2018 року за позовною заявою АТ «Укргазвидобування», в якій воно просило стягнути з Кабінету Міністрів України 56,8 мільярда гривень збитків, заподіяних порушенням з боку відповідача вимог Закону України «Про ринок природного газу». В минулому номері нашої газети ми розповідали, що, відповідно до положень останнього, уряд повинен був одночасно з покладанням спеціальних обов’язків на суб’єктів даного ринку встановити й порядок визначення та виплати компенсації витрат на їх виконання. Кабмін цю вимогу проігнорував, після чого Нафтогаз через суд зобов’язав його це зробити, але уряд так само проігнорував і судове рішення. У відповідь Нафтогаз звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з КМУ грошової компенсації за шкоду, заподіяну протиправною бездіяльністю відповідача.

У випадку з Нафтогазом збитки ще якось можна було порахувати: взяти суму коштів, витрачену на придбання газу в Європі, потім від неї відмінусувати суму, отриману за реалізацію цього газу для потреб житлово-комунального сектору за цінами, встановленими Кабміном. Різниця між ними якраз і покаже розмір необхідної компенсації. Набагато складніше це зробити у випадку з видобуванням газу, коли ніхто наперед не може знати, скільки грошей буде витрачено на геологорозвідувальні та розвідувально-бурові роботи, скільки промислового газу виявиться в родовищі і покриє, чи ні, виручка від його продажу комплексні витрати на його видобування?

Встановлюючи для Укргазвидобування ціну на хабі в Дюссельдорфі, Кабмін фактично змусив його конкурувати з російським газом, який видобувається на значно менших глибинах, зі значно меншими витратами, що робить економічно вигідним його транспортування на тисячі кілометрів із Сибіру до Німеччини. Мало того, ціна була обрана саме в той момент, коли Газпром тимчасово продавав його дешевше, ніж зазвичай, не виключено, що собі у збиток. А на додачу до сказаного вище уряд ще й поставив перед акціонерним товариством завдання збільшити до 2020 року видобування газу на чверть.

Фахівці Укргазвидобування погоджувалися з реалістичністю стратегії 20/20 за умови, що підприємство протягом п’яти років щорічно буде вкладати в усі необхідні роботи сто мільярдів гривень. Власних грошей йому б на це не вистачило, переконатися в чому можна, якщо помножити щорічний видобуток 15 мільярдів кубометрів на встановлену урядом ціну 4,849 гривень за кожний з них. Очевидно, Укргазвидобування розраховувало на те, що допоможе материнський Нафтогаз, у якого була ще одна «дочка» в особі Акціонерного товариства «Укртрансгаз», яку вже точно можна було розглядати як таку собі «дійну корову». В принципі воно, з його наддоходами від транзиту російського газу до Європи, завжди тільки так і розглядалося, тільки раніше зароблені ним кошти йшли на забезпечення дешевим газом житлово-комунального сектора, а тепер їх можна було використати на збільшення обсягу власного видобування. Начебто, все просто й логічно, але тільки до тих пір, поки Газпром грався в дешевий газ.

Цікаво, що Господарський суд Києва, куди звернулося Укргазвидобування, попервах навіть не хотів братися за його розгляд. Так, в ухвалі про закриття провадження від 7.12.2018 р. суддя Василь Мельник написав, що згідно з положеннями статті 20 Господарського процесуального кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності. Це – раз. Під господарською діяльністю, відповідно до приписів статті 3 Господарського кодексу України, розуміється діяльність суб’єктів господарювання – це два. А ось і три: відповідач в особі КМУ не належить до числа суб’єктів господарської діяльності, внаслідок чого дану справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Північний апеляційний господарський суд повністю погодився з такою логікою і постановою від 19.02.2019 р., залишивши ухвалу судді Мельника без змін. Спір про підсудність даної справи дійшов до касаційної інстанції, судді якої вирішили, що він містить виключну правову проблему, а тому передали його розгляд до Великої Палати ВС. Судді останньої, більш уважно прочитавши зміст згаданої вище статті 20 ГПКУ, встановили, що після процитованих раніше слів про те, що «господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності», йдуть слова «та інші справи у визначених законом випадках», на які не звернув належної уваги суддя Мельник. А даремно, оскільки в статті 4 того ж кодексу написано, що господарські суди на загальних підставах вирішують не лише всі спори між суб’єктами господарської діяльності, а й спори, пов’язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень за умови, що такі вимоги не об’єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

В Укргазвидобування були до уряду претензії публічно-правового характеру, які полягали в тому, що він хотів, аби уряд офіційно встановив порядок обрахування й виплати компенсації, але включати їх до складу позовних вимог воно не стало, оскільки незадовго до того Нафтогаз у судовому порядку зобов’язав його зробити це, причому не лише стосовно себе, а й по відношенню до всіх інших суб’єктів газового ринку, на яких були покладені такі обов’язки. А раз так, то виходило, що позивач прийшов за правильною адресою. Виходячи з цього, рішення судів попередніх інстанцій були скасовані, а справа передана до Господарського суду Києва для продовження розгляду.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.