Connect with us

Юридична практика

Мін’юст планує ліквідувати антирейдерську комісію

Дата публікації:

АНАТОЛІЙ КИСЕЛЬОВ,
адвокат, молодший партнер ЮК Legal House

Якщо комісію як інструмент вирішення проблеми рейдерських захоплень ліквідують, то оборонні споруди й укріплення варто будувати вже зараз.

Мін’юст, зокрема, планує позбавити реєстраторів районних адміністрацій права проводити зміни в реєстрах, а також ліквідувати Колегію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Мін’юсті (з 1 січня 2022 року). Такі норми містить розроблений і презентований відомством законопроект № 4338 від 6 листопада 2020 року. Документ схвалений Кабінетом Міністрів і вже розглядається в комітетах Верховної Ради.

Із рейдерством покінчено?

В умовах вкрай низькоефективної правоохоронної й судової систем Колегія з питань розгляду скарг у сфері держреєстрації при Мін’юсті (Антирейдерська комісія) була й поки що залишається хоч якимось демпфером між правдою і свавіллям, білим і чорним. Якщо ви вважаєте, що з рейдерством у нас покінчено, то в мене для вас погані новини. Досить просто подивитися на графік засідань комісії та кількість розглянутих скарг за останні півроку. Рейдерські захоплення нікуди не поділися: махінації з реєстрами, підробка документів, участь на зборах без учасника — все це залишається на місцях, а ось Антирейдерську комісію тепер намагаються прибрати.

Навіщо Мін’юст розробив відповідний законопроект?

Офіційна версія — виконання Указу Президента № 837. У ньому, серед іншого, йшлося про скасування процедури адміністративного оскарження рішень і дій у сферах держреєстрації прав на нерухоме майно та бізнес, а також про виключно судовий порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності держреєстраторів.

Неофіційна версія (особиста думка автора) — Мін’юст втомився обробляти нескінченний потік скарг і хоче скинути із себе не лише повноваження, але й відповідальність, переклавши все на плечі судів. Є й суто юридичний бік питання. Міністерство юстиції — орган виконавчої влади, при цьому комісія Мін’юсту, розглядаючи скарги, бере на себе функцію суду. Тобто відомство дає власну оцінку доказам і викладеним фактам, проводить засідання за участю сторін, заслуховує свідчення, виносить рішення, а точніше накази, які визначають подальшу долю того чи іншого бізнесу. Відповідальність дійсно колосальна. Мін’юст може відкорегувати реєстраційний запис у реєстрі, чи змінити його, залишити в силі діючий, словом, вирішити долю заявника в кілька кліків, а найважливіше — зробити це за тиждень, а не за півроку або рік, як у судах. Де-юре комісія розглядає скарги на дії держреєстраторів, а де-факто — приділяє увагу всім обставинам, як це робить суд.

Відтак, за співвідношенням результатів і термінів виконання, комісія — остання соломинка, за яку може вхопитися бізнес, який топлять рейдери. Будь-який адвокат, що розбирається в тонкощах захисту бізнесу, знає: коли компанія стикається з катастрофою у вигляді незаконного переоформлення корпоративних прав, активів, зміни керівництва — є реальний шанс все швидко виправити й повернути у вихідну точку, звернувшись до зазначеної комісії Мін’юсту. Сама по собі Антирейдерська комісія — це консультативний орган у складі Міністерства юстиції, який має доступ до Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб— пі дпри ємці в та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Навіщо районних реєстраторів позбавляють статусу?

Реєстраторів РДА планують виключити з кола суб’єктів державної реєстрації. При цьому повноваження державної реєстрації залишаться за виконавчими комітетами сільських, селищних і міських рад. Якщо чесно, — несподіваний і не зовсім зрозумілий крок. Більшість порушень іде якраз від сільських виконкомів, які ніхто не збирається реформувати. Офіційна версія — «перегляд підходів до складу і повноважень суб’єктів держреєстрації у сферах нерухомості та бізнесу». Неофіційна версія не змусила себе довго чекати: всю владу — нотаріусам. Нотаріальна палата України відразу ж анонсувала свою підтримку законопроекту. Основним аргументом НПУ вказує відповідність пропонованих новацій вимогам резолюції акції мирного протесту нотаріусів «Нотаріат проти корупційних і рейдерських схем» від 25 лютого 2019 року.

Чого очікувати підприємництву?

Прогноз невтішний. Якщо за закон проголосують, ми залишимося тільки із судами. А вітчизняні суди, як ми знаємо, — це довго, дорого й не завжди ефективно.

Питання рейдерської атаки — «горяще» питання. Пожежу необхідно гасити швидко, інакше втрачається тактична перевага. Поки справжній власник домагається справедливості в судових коридорах, компанія «розпилюється», що в підсумку означає кінець.

Бізнес на прицілі в рейдерів. Як захиститися?

Антирейдерська комісія, яку на початку 2020 року змінила колегія, була створена з конкретною метою. Заступник міністра юстиції з питань держреєстрації Ольга Оніщук рік тому заявляла: «Антирейдерська комісія є «червоною кнопкою» для незаконних реєстраційних дій». Треба розуміти, що основним завданням комісії є скасування незаконних реєстрацій саме по «гарячих слідах», набагато швидше, ніж суд. Крім того, такий поділ викликано й специфікою рейдерських захоплень, при яких швидкість реагування — це питання життя і смерті. Будь-який судовий розгляд — це завжди витратна за часом і фінансами історія.

Тепер же про оперативне реагування на ці факти можна буде успішно забути, враховуючи формальну процедуру звернення до суду й подальшого розгляду справи останнім. Переконати суд застосувати заходи забезпечення позову, які можуть допускатися ще до пред’явлення позову, — завдання космічної складності.

Остання. Замість підсумків постараємося дати головну пораду: приведіть корпоративну частину свого бізнесу в порядок. Це стосується питань партнерства, статуту, корпоративного договору, порядку скликання та участі в загальних зборах. Це, так би мовити, на всяк випадок.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Східний гірничо-збагачувальний комбінат: кому дістається «навар» від мирного атому?

Опубліковано

on

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Наприкінці січня органи прокуратури нарешті виграли (поки що на рівні суду першої інстанції) справу про стягнення на користь Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» 27 мільйонів гривень, які воно ще в 2015 році надмірно переплатило товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еко-Сервіс» під час закупівлі грудкової сірки. Таким чином рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2021 р. підбило проміжний підсумок шестирічної боротьби правоохоронних органів за інтереси комбінату, в якій керівництво останнього далеко не завжди було на їх боці.

У Швейцарії обвинувальний вирок є, а в Україні немає

Сіркова історія Східного гірничо-збагачувального комбінату органічно пов’язана з набагато більш резонансною справою Олександра Мартиненка, якого 26 червня 2020 року Федеральний кримінальний суд Швейцарії засудив за відмивання коштів до 28 місяців позбавлення волі. Цей чоловік з 1998-го по грудень 2015 року безперервно був народним депутатом, причому, перебуваючи в різних фракціях Верховної Ради, неодмінно обіймав керівні посади в парламентському комітеті з питань паливно-енергетичного комплексу. За версією правоохоронних органів, щоразу, коли його політична сила формувала уряд (чи принаймні брала активну участь у його формуванні), Мартиненко зі своїми соратниками «пропихав» на крісла директорів державних підприємств відповідного профілю своїх людей, а потім очолювані цими людьми підприємства придбавали в комерційних структурах, що належать Мартиненку за завищеними цінами необхідні для їхньої роботи товари та послуги. Отриманий таким чином заробіток спрямовувався на потреби політичної сили для проведення передвиборчих кампаній. Остання, кого він представляв, була партія «Народний фронт», а серед найбільших державних підприємств, керувати якими він ставив своїх людей, були «Енергоатом», Одеський припортовий завод, Об’єднана гірничо-хімічна компанія і, як ви напевно вже здогадалися, розташований у місті Жовті Води Дніпропетровської області Східний гірничо-збагачувальний комбінат (далі — СхідГЗК), персонал якого налічує 5 тисяч працівників.

Дане підприємство щорічно видобуває близько одного мільйона тон уранової руди, з якої виробляє лише вісімсот тон уранового концентрату, котрий потім продає «Енергоатому». Проте зазначений продукт спрямовується не на українські атомні електростанції, а в Росію, на заводи тамтешнього акціонерного товариства «Тепловиділяючі елементи», з яких і виготовляється готове паливо. Побудувати в Україні свій завод замкненого ядерно-паливного циклу обіцяли ледь не всі уряди, а з того досі так нічого й не вийшло. Тому «Енергоатом» в основному купує російське паливо і в поки що невеликих кількостях — паливо американської фірми «Вестінхауз».

Однак і ті вісімсот тон уранового концентрату, які щороку виробляє зі своєї руди СхідГЗК, покриває лише третину потреб «Енергоатому», у зв’язку з чим комбінат час від часу докуповує частину концентрату в Казахстані у Степногірського гірничо-хімічного комбінату — іноді буває вигідніше придбати його там і привезти в Росію під виглядом свого, аніж купувати цей напівфабрикат у підприємств тамтешньої корпорації «Росатом». Ось на цій дещо плутаній операції, на думку органів прокуратури, й вирішив заробити грошей Мартиненко, який у 2014 році (вже вчетверте після 2000-го) пролобіював призначення на посаду керівника «Енергоатому» свого ставленика Юрія Недашківського.

Утім до самого Недашківського у правоохоронців особливих претензій не було, зате були вони до директора СхідГЗК Олександра Сорокіна, який, за даними слідства, в ході придбання у 2014—2015 роках казахської сировини, скористався посередницькими послугами підставної австрійської фірми «Штоєрман»: остання, придбавши за 57 мільйонів доларів США 601 тонну уранового концентрату у Степногірського ГХК, потім продала її за 74 мільйони доларів Східному ГЗК. Як допомогли встановити компетентні органи Швейцарської Конфедерації, підставна структура під назвою «Штоєрман», насправді контролювалася Олександром Мартиненком і відмивала його кошти через західні банки.

Дану справу ще з 2015 року розслідувало Головне слідче управління Генеральної прокуратури України, за дорученням якого оперативно-розшукові заходи проводили співробітники СБУ. Потім нею зайнялися Спеціалізована антикорупційна прокуратура й Національне антикорупційне бюро. Обвинувальний акт по ній ще у 2018 році був направлений до Шевченківського районного суду Києва, а звідти, в 2019- му, — до Вищого антикорупційного суду, проте нашим суддям, на відміну від їх швейцарських колег, до обвинувального вироку ще дуже й дуже далеко. Також САП і НАБУ нічим похвалитися й по лінії господарського судочинства, швидше навпаки — підставна австрійська компанія «Штоєрман» в лютому 2020-го року виграла справу (904/5610/19) про стягнення зі СхідГЗК недоплачених їй двох мільйонів доларів й це рішення місцевого господарського суду набрало законної сили.

Грудкова сірка з валютно-курсовою накруткою

У кримінальному провадженні з приводу придбання сірки фігурували вже не Мартиненко і Сорокін, а заступник директора СхідГЗК Ігор Голобородько і директор ТОВ «Торговий дім «Еко-Сервіс» Ігор Ведута. Тут слід зазначити, що окрім основної продукції у вигляді уранового концентрату комбінат виробляє ще багато чого іншого, в тому числі й сірчану кислоту, для виробництва якої закуповує грудкову сірку російського чи казахського походження, проте, зі зрозумілих причин, закуповує не напряму в рудовидобувних підприємств, а через посередників. Так, у листопаді 2014 року СхідГЗК оголосив конкурс на придбання чергової партії сировини, який, запропонувавши найнижчу ціну, виграв «Еко-Сервіс». За його підсумками 11.02.2015 року між комбінатом і цим товариством було підписано договір про постачання 22 тисячі тонн сірки за ціною 3,5 тисяч гривень за кожну, тобто всього на 77 млн грн. Проте не встигли висохнути чорнила, як на цьому документі «Еко-Сервіс» надіслав жалібного листа про те, що у зв’язку з обвалом гривні й нестабільним становищем в країні він просить переглянути в ціну. Воно потрапило на розгляд до профільного заступника директора комбінату з питань забезпечення виробництва — вже згаданого І. Голобородька, який замість того, щоб відмовити, а потім розірвати договір і провести новий конкурс, навпаки, прохання задовольнив й уклав низку додаткових угод, внаслідок виконання яких СхідГЗК за ті ж самі 77 млн грн отримав не 22, а лише 14 тисяч тонн сірки, заплативши за кожну вже по 5,5 тис грн. Переплата, за підрахунками слідчих, склала 27 мільйонів гривень.

Кримінальне провадження за фактом розтрати державних коштів в особливо великих розмірах (частина 5 статті 191 Кримінального кодексу України) було відкрите майже по гарячих слідах — у квітні 2015 року. Попервах ним займався той самий тандем ГПУ—СБУ, причому займався дуже кволо, потім справа була передана до НАБУ, але й воно протягом доволі тривалого часу нічого не могло вдіяти, оскільки викрита схема, судячи з усього, мала дуже впливових покровителів серед вищого керівництва держави. Набагато веселіше справ пішла в другій половині 2019 року, коли Голобородьку та його бізнес-партнеру Ведуті було повідомлено про підозру — правда, не особисто, а через рідних і близьких, оскільки самі вони виїхали з України й були оголошені в розшук. Попри це в серпні 2020 року обвинувальний акт було передано до Вищого антикорупційного суду, який зовсім недавно своєю ухвалою від 2.02.2021 р. погодився здійснювати розгляд справи в режимі спеціального, тобто заочного, судового провадження.

Так само з величезним скрипом йшла справа й по лінії господарського судочинства. НАБУ ще у вересні 2016 року подало до Господарського суду Дніпропетровської області позов про визнання недійсними як самого договору від 11.02.2015 р. між СхідГЗК і ТОВ «Торговий дім «Еко-Сервіс», так і додаткових угод до нього. Відповідачем у даному провадженні було не лише товариство, а й сам комбінат, тодішнє керівництво якого позов не визнало й до самого останнього моменту просило відмовити в його задоволенні. Судами касаційної інстанції (спочатку Вищим господарським судом України, а потім і Верховним Судом) ця справа (№ 904/8354/16) тричі відправлялася на новий розгляд й лише у 2020 році по ній було ухвалене остаточне рішення: сам договір визнати дійсним, оскільки його було укладено з дотриманням усіх передбачених законом процедур, а от додаткові угоди до нього — недійсними.

Списи в основному ламалися навколо питання щодо застосування Закону України «Про здійснення державних закупівель», зокрема його статті 40, яка, в принципі, допускає зміну первісної ціни договору в силу незалежних від його сторін причин. До них, зокрема, відносять зміну курсу іноземних валют, біржових котирувань, регульованих цін (тарифів) або нормативів, які застосовувалися в договорі про закупівлю. З усіх чотирьох перелічених вище пунктів обидва відповідачі тиснули на перший із них, а саме про підвищення курсу долара по відношенню до гривні, яке дійсно мало місце в той період. Проте суди, хоча й не з першого разу, але все ж таки дійшли висновку, що в даному випадку ця причина не може вважатися поважною. Справа в тому, що найбільше українська валюта падала в період між моментом формування тендерних пропозицій та моментом укладення договору. Тобто на момент підписання контракту продавець знав або повинен був знати, в яку копієчку йому влетить його виконання, а відтак мав зупинити процедуру й попередити покупця, що за такі гроші він не зможе виконати взяті на себе зобов’язання.

Гроші, отримані за виконання недійсного правочину довелося стягувати через суд

Після того, як додаткові угоди були визнані недійсними, «Еко-Сервіс» мав повернути Східному ГЗК усе, що ним було набуте внаслідок їх виконання, — саме так тлумачить подібні ситуації стаття 216 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Проте продавець добровільно повертати 27 мільйонів гривень відмовився, але станом на березень 2020 року, на щастя для держави, змінилося керівництво комбінату, яке й подало до того самого Господарського суду Дніпропетровської області позов про стягнення зазначених коштів. У червні того ж року в ролі третьої сторони на боці позивача виступило й НАБУ.

У ході судового процесу «Еко-Сервіс» доводив, що його дії були цілком правомірними й покладення на нього відповідальності за їх вчинення суперечитиме принципу законності й справедливості, а стягнення з нього 27 мільйонів гривень призведе до безпідставного втручання в право відповідача на мирне володіння його майном. Попри те рішенням суду позов було задоволено. Тепер комбінату разом із НАБУ треба ще відстояти свою перемогу в судах наступних інстанцій.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Узагальнено висновки ВС щодо визнання односторонніх правочинів недійсними для нотаріусів

Опубліковано

on

Нотаріальна палата України опублікувала для використання в роботі нотаріусів огляд практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду – основні правові висновки Великої Палати ВС, які застосовано в практиці КЦС у спорах щодо визнання односторонніх правочинів недійсними, зокрема:

1) визнання довіреностей недійсними:

– включена до довіреності нікчемна умова щодо її безвідкличності не є підставою для визнання недійсною довіреності в цілому;

– довіреність, видана на здійснення від імені власника правомочності щодо передачі права володіння та користування нерухомим майном, зокрема права укладення договорів оренди, не є довіреністю на право розпорядження нерухомим майном, а тому може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування та не підлягає обов’язковій реєстрації у Єдиному реєстрі довіреностей;

2) визнання недійсними односторонніх правочинів щодо спадкування:

– відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним у зв’язку з тим, що в цьому випадку визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії;

– відсутність у заповіті певних реквізитів, що не позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо, не може розцінюватися як порушення форми заповіту;

– якщо особа не вчинила дій щодо прийняття спадщини (у встановлені законом строки не заявила про свої спадкові права), то у неї відсутня юридична заінтересованість у визнанні заповіту, складеного спадкодавцем на користь іншої особи, недійсним, – оскільки право на спадкування їй не належить внаслідок спливу строку на його реалізацію;

– заповіт, посвідчений (виданий) службовою особою (нотаріусом) на тимчасово окупованій території, на якій органи державної влади, посадові та службові особи України не здійснюють свої повноваження, є нікчемним.

Читати далі

Юридична практика

Дніпровський металургійний завод: Верховний Суд вирішив, що Антимонопольний комітет «переборщив» із сумою штрафу

Опубліковано

on

Юрій Котнюк,
ЮВУ

На початку цього року Антимонопольний комітет України (далі — АМКУ) остаточно програв українському олігарху Олександру Ярославському справу про штраф у сумі 58 мільйонів гривень за порушення закону в ході придбання ним Дніпровського металургійного заводу, який до цього належав російському олігарху Роману Абрамовичу. У своїй постанові від 21.01.2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що порушення були, але вони не заслуговували на такий великий штраф. А оскільки в подібних випадках органи судової влади не можуть підміняти інші органи й призначати іншу суму, то було вирішено взагалі скасувати рішення АМКУ в частині призначення штрафу.

Невдалі пригоди російських олігархів в Україні

Розташований на околицях міста Дніпро металургійний завод ще зовсім недавно носив ім’я «всеукраїнського старости» Григорія Петровського, а тому в народі його ще іноді називають «Петрівкою». В процесі великої приватизації дев’яностих цей гігант індустрії потрапив під контроль структур Ігоря Коломойського, але у 2008-му, образно кажучи, за день до кризи, той зумів дуже вигідно продати його належному Абрамовичу холдингу «Євраз». В пакеті з ним були продані ще чотири підприємства галузі: розташований у Кривому Розі гірничо-збагачувальний комбінат «Суха Балка» й три розташовані в Дніпропетровську та Дніпродзержинську коксохімічні заводи. Аналітики називали цю оборудку кращою в житті Коломойського, оскільки він, за їхніми підрахунками, отримав від продажу цього господарства від півтора до двох мільярдів доларів США, хоча потратив на придбання в десять разів менше. А от «Євраз», навпаки, заробив на цьому менше, ніж витратив.

Нагадаємо, що в середині 2000-х світове споживання металу збільшувалося з кожним роком, ціни на нього росли й здавалося, що так буде завжди, тому російські олігархи, не рахуючи грошей, агресивно скуповували металургійні підприємства, причому не лише в країнах колишнього СРСР, а й у Західній Європі та Північній Америці. Думали, що купують курку, яка несе золоті яйця, виявилося, що валізу без ручки, яку й нести важко, і кинути шкода. Деякі з них все ж таки довелося кинути, тобто продати за символічний один долар, але українські активи їм вдалося спихнути значно дорожче. Так, Ярославський, який до того вже придбав в іншого російського олігарха Олега Дерипаски Харківський тракторний завод, а в «Євраза» — згадану вище «Суху Балку», заплатив за «Петрівку» 106 мільйонів доларів. Як він тоді пояснював діловим виданням, в його планах було створення чогось на кшталт вертикально інтегрованого холдингу, в якому «Суха Балка» виробляє для ДМЗ залізорудну сировину, а той виробляє з неї метал для Харківського тракторного.

Правда, скептично налаштовані аналітики тоді припускали, що насправді Ярославський має грандіозні плани із заготівлі металобрухту, натякаючи на те, що «Петрівка» під його керівництвом дуже скоро зупиниться й буде розібрана. Та життя поки що не підтвердило ці прогнози, хоча й показало, що вони були не такі вже й далекі від дійсності. Про це можна судити з офіційних даних про обсяги виробництва трьох основних видів продукції з 2017 року, коли ДМЗ належав Абрамовичу, і в 2020-му, коли там уже господарював Ярославський. Так виробництво чавуну зменшилося з 1 019 до 160 тис тонн, сталі — з 918 до 175 тис тонн, сталевого прокату — з 785 до 140 тисяч тонн.

Менеджери Ярославського двічі наступили на одні й ті самі граблі

Але від економічних питань перейдемо до суто юридичних. Коли ми говоримо, що Абрамович продав Ярославському Дніпровський металургійний завод, — це не зовсім вірно, оскільки формально одна кіпрська офшорка продала іншій кіпрській офшорці сто відсотків акцій третьої кіпрської офшорки, якій і належали 98 % акцій Приватного акціонерного товариства «Євраз–ДМЗ», як тоді офіційно називалася «Петрівка». Не заплутаймось у назвах: підконтрольна Абрамовичу компанія-продавець називається «Фегілтон Лімітед», підконтрольна Ярославському компанія-покупець називається «Сеналіор Інвестментс Лімітед», а компанія, якій належить 98 % акцій ДМЗ, — «Дрампіско Лімітед». На олівець до Антимонопольного комітету потрапила «Сеналіор», яка опосередковано придбала завод, не спитавши на це його дозволу, оскільки, відповідно до положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» для прямого чи опосередкованого придбання будь-якого підприємства, вартість річної продукції якого перевищує поріг у 4 мільйони євро, обов’язково потрібна згода згаданого відомства.

Нагадаємо хронологію. Першого березня 2018 року «Фегілтон» і «Сеналіор» підписали договір купівлі-продажу, про що одразу ж повідомили на своїх сайтах як ДМЗ, так і «Євраз», по тому цю інформацію поширили сотні електронних засобів масової інформації. Шостого березня Антимонопольний комітет надіслав «Сеналіору» лист із вимогою про надання детальної інформації про цю оборудку, а 16 березня вказана компанія офіційно, тобто в свинячий голос, надіслав до АМКУ прохання про дозвіл на придбання. Ця ситуація виглядає доволі смішною з огляду на те, що влітку 2017 року інша підконтрольна Ярославському кіпрська офшорка під назвою «Барклемонд Інвестмент Лімітед» в приблизно такий же спосіб і без дозволу придбала «Суху Балку», за що рішенням Антимонопольного комітету від 23.11.2017 р. була оштрафована на 340 тисяч гривень, й ось тепер менеджери олігарха вирішили знову наступити на ті ж самі граблі. Й тоді чиновники АМКУ, напевне, вирішили, що цього разу йому так дешево не минеться.

Принцип «один за всіх і всі за одного» виявився недоречним

Варто зазначити, що «Петрівка» є лише одним із шести розташованих на підконтрольній Україні території підприємств, які виробляють чавун, сталь і прокат, то ж про якусь монополію не могло бути й мови, а дозвіл на придбання заводу компанія «Сеналіор» отримала б (а в подальшому й дійсно отримала) без зайвих проблем. Але за сам факт ігнорування вимог чинного законодавства на неї мав бути накладений штраф. Для подібних порушень згаданий вище закон передбачав два варіанти визначення його розміру. Перший — до 5 відсотків суми реалізованої в звітному році продукції. Другий варіант — якщо продукція не реалізовувалася або її сума з поважних причин не була задекларована — фіксована цифра 170 тисяч гривень. В даному випадку для «Сеналіор» більше підходив другий варіант: ця компанія була створена в жовтні 2017 р., тобто за кілька місяців до придбання «Петрівки», й відповідно до законів Республіки Кіпр свою першу декларацію мала подати до компетентних органів цієї держави до 31.03.2019 р. Проте в Антимонопольному комітеті вирішили, що за скоєний цією компанією гріх має відповідати не лише вона, а й уся бізнес-імперія Ярославського, всіма підприємствами якої у 2017 році було реалізовано продукції на 8,6 млрд грн, а за 9 місяців 2018-го — на 3,7 млрд грн. На думку чиновників, штраф у 58 млн грн, накладений рішенням АМКУ від 25.04.2019 р., цілком вкладався в 5-відсотковий ліміт і мав стати належним застереженням від подібних порушень у майбутньому.

Формальні підстави для цього були. Відповідно до статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» штраф міг бути накладений як на фізичну чи юридичну особу, так і на групу суб’єктів господарювання, в якій один із них здійснює контроль над іншими. В цій ситуації і Дніпровський металургійний, і Харківський тракторний, і «Суха Балка» перебували під контролем товариства з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Констракшн Холдинг», яке займається управлінням активами названих вище трьох підприємств, а ще, крім того, низки торговельно-розважальних, офісно-готельних та інших комплексів. Від англійської назви цього товариства — «Development Construction Holding» — підпорядковані їй, тобто персонально Олександру Ярославському, суб’єкти господарювання зазвичай іменують себе групою «DCH». Сукупний розмір вартості реалізованих усіма цими підприємствами товарів, робіт і послуг якраз і складав названу вищу суму в згадані періоди.

Таким чином Антимонопольний комітет вирішив застосувати принцип «один за всіх і всі за одного», що в даному випадку означає — за порушення одного розплачуються всі. Проте юристи Ярославського, які подали до Господарського суду Києва позов про скасування рішення АМКУ в частині накладення штрафу, знайшли слабке місце в цій логіці. Річ у тім, що в частині 4 згаданої вище статті 52 чітко зазначено, що штраф може накладатися на всю групу лише в тому випадку, коли підпорядковані їй суб’єкти господарювання не лише вчинили дії, які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а й отримали чи могли отримати переваги в конкуренції чи інші вигоди. Розтлумачити це можна було так, що коли компанія «Сеналіор» вчинила порушення, від якого нікому, окрім неї, не стало ні холодно, ні жарко, то нести відповідальність має лише вона одна. Але якщо від цього порушення отримала якусь неправомірну виходу вся група «DCH» чи хоча б один з інших її членів, тоді платити штраф мала б уся група.

Яким чином треба визначати факт отримання неправомірної вигоди детально описано в документі під назвою Рекомендаційні роз’яснення Антимонопольного комітету України № 39-рр від 9.08.2016 р. Там згадується і про збільшення за рахунок недобросовісної конкуренції обсягу реалізації своїх товарів, і про збільшення частки на ринку, і про встановлення контролю над обмеженими ресурсами, але ключовий момент полягає в тому, що можливість отримання переваг у конкуренції чи інших вигод повинна встановлюватися в кожному окремому випадку.

Розглянувши аргументи сторін, суддя Господарського суду Києва Сергій Щербаков вирішив, що цього АМКУ якраз і не зробив. В спірному рішенні було зазначено, що на ринках вище й нижче ланцюга виробництва металопрокату, яким займається «Петрівка», знаходяться два інших підприємства групи «DCH» — гірничо-збагачувальний комбінат «Суха Балка», який виробляє залізорудну сировину, і Харківський тракторний завод, який споживає метал для виробництва готової продукції. Але разом з тим у рішенні АМКУ, на думку судді Щербакова, не було встановлено, тобто детально описано, які саме вигоди й переваги отримають зазначені рудокопи й машинобудівники від того, що до їхньої групи приєднаються ще й металурги. Враховуючи викладене рішенням суду від 16.01.2020 р. позов було задоволено і рішення АМКУ в спірній його частині визнано недійсним, причому в мотивувальній частині окремо було підкреслено, що виносячи свій вердикт, Антимонопольний комітет зробив це всупереч власним роз’ясненням. Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення ГСК було залишене без змін.

У касаційний скарзі юристи АМК нарікали на те, що суди попередніх інстанцій застосували Рекомендаційні роз’яснення, які не мають статусу нормативно-правового акта, тому не є обов’язковими під час прийняття рішення органами АМКУ, але суддів Верховного Суду цей аргумент не переконав. Бо й справді — навіщо було завантажувати своїх співробітників роботою й писати документ, положення якого потім самому ж ігнорувати.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram