Юридична практика
Між революцією та війною: уроки восьмирічної боротьби на судово-газовому фронті. Частина 6
Продовження, початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5
Однією з найболючіших проблем, які стояли на заваді збільшенню обсягів українського газовидобування, завжди були так звані «сплячі ліцензії». Суть її полягала в тому, що корумповані керівники державних органів, відповідальних за дозвільну діяльність у сфері розробки родовищ корисних копалин, фактично самі собі видавали спеціальні дозволи на користування найбільш перспективними нафтогазоносними надрами. Причому підставні фірми, які в такий спосіб отримували ліцензію на видобування газу, зовсім не збиралися його видобувати, оскільки не мали для цього ані матеріальної бази, ані грошей: чиновники робили ці структури власниками спеціальних дозволів лише для того, аби потім вигідно їх продати реальним, в переважній більшості іноземним, інвесторам. Під словом «продати» в даному випадку мається на увазі продаж не самого спеціального дозволу, оскільки законом це не допускається, а продаж фіктивного підприємства, якому той було видано. Яскравим прикладом придбання таких сплячих ліцензій може служити історія, пов’язана з ТОВ «Голден Деррік», згодом перейменованого в «Іст Юроуп Петролеум».
Читайте також: Заборонено експорт мазуту, вугілля та газу українського походження
Спадщина міністрів Януковича
Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» було спільним бізнес-проектом двох міністрів епохи Януковича: Едуарда Ставицького і Миколи Присяжнюка. Перший із них (до того, як стати міністром енергетики) керував Державною службою геології та надр України (далі – Держгеонадра), яка займалася видачею спеціальних дозволів на користування надрами, другий був міністром аграрної політики і контролював процес виділення земельних ділянок для розробки надр. Відповідно до вимог тодішнього законодавства, підприємство могло отримати ліцензію без конкурсу, якщо в його статутному капіталі державі належало не менше 25 відсотків, тож для того, аби зазначена фірма підпадала під це правило, в число засновників «Голден Деррік» була введена Національна акціонерна компанія «Надра України», якій офіційно належала частка в розмірі 33% (хоча за весь час володіння нею вона не отримала ні копійки дивідендів). Решта в розмірі 67% належала зареєстрованій на Кіпрі офшорній фірмі з важковимовною назвою. Ось із таким арсеналом активів контрольоване Присяжнюком і Ставицьким товариство отримало дозволи видобувати газ на кількох десятках родовищ, розташованих у Полтавській, Харківській і Дніпропетровській областях.
Янукович, попри повну політичну лояльність до нього з боку названих вище високопоставлених чиновників, намагався тримати їх на гачку, а тому очолювана Віктором Пшонкою Генеральна прокуратура України, провівши перевірку діяльності Держгеонадра, внесла в грудні 2013 року подання про усунення численних порушень закону, які, зокрема, стосувалися й дітища Ставицького–Присяжнюка. Невідомо, за скільки мільйонів доларів могли би відкупитися від прокурорських претензій реальні власники «Голден Деррік», але після перемоги Революції Гідності і Янукович з Пшонкою, і Ставицький з Присяжнюком повтікали з України, а нове керівництво регуляторного відомства відреагувало на подання згідно закону, й 18 березня 2014 року видало два накази: перший – про скасування трьох наказів Держгеонадра, якими ТОВ «Голден Деррік» були видані спеціальні дозволи на розробку надр сімнадцяти родовищ, другий – про анулювання дії спецдозволу на розробку ще трьох родовищ.
Читайте також: Газ для забезпечення гарячою водою постачатимуть по ціні 7420 грн за 1 000 куб. м
На перший погляд може здатися, що в обох наказах йдеться про одне й те ж саме: яка, мовляв, різниця між скасуванням наказу про видачу дозволу й анулюванням його дії? Але різниця є, і для того, щоб її зрозуміти, треба зануритися в тексти двох нормативних актів: Кодексу України про надра й Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 615 від 30.05.2011 р. Відповідно до положень останнього (пункту 13) наказ Держгеонадра про видачу спецдозволу може бути скасований лише в одному випадку – якщо її отримувач протягом 45 днів не заплатив до державного бюджету кошти за геологічну інформацію – тут відносно просто. А от питання анулювання дії спецдозволу значно складніше, оскільки такий захід застосовується в разі припинення права користування надрами. Це вже компетенція Кодексу України про надра: положеннями його статті 23 передбачено сім пунктів, коли припиняється право на користування надрами, один з яких застосовується, якщо користувач газових родовищ протягом 180 днів без поважних причин не приступив до їх розробки. Прокурорська перевірка, так само як і перевірка, проведена фахівцями Держгеонадра, встановила, що «Голден Деррік», по-перше, дійсно не заплатив за геологічну інформацію по сімнадцятьох родовищах, про які йшлося в наказі № 78, по-друге, фактично не розпочинав роботи з освоєння трьох родовищ, згаданих у наказі № 79, що й стало підставою для прийняття цих двох актів.
Через три місяці після видання зазначених наказів до Окружного адміністративного суду Києва від імені ТОВ «Голден Деррік» було подано позов про їх скасуваняня. Важко сказати, хто в той момент реально контролював зазначене товариство й оплачував роботу адвокатів з обслуговування судового процесу. Присяжнюк тоді сидів у Росії й вівся тихше води нижче трави, Ставицький, натомість, знайшов притулок в Ізраїлі, де невдовзі змінив прізвище на Розенберг. Навряд чи хтось із них знайшов би сили й натхнення повертати активи, здобуті сумнівним шляхом – легше повірити в те, що за них вирішив поборотися хтось із представників нової влади.
Дану справу розглядала колегія суддів у складі Руслана Арсірія, Олексія Огурцова та Ігоря Погрібніченка (справа № 826/8596/14). Їх постановою від 6 листопада 2014 року позов було задоволено, а спірні накази Держгеонадра скасовані: як було написано в мотивувальній частині, відповідач діяв у межах наданих державою повноважень, але не у спосіб, що передбачений діючим законодавством про надра, оскільки спірні накази були прийняті ним передчасно й без проведення належної перевірки. Тобто судді не заперечували, що з боку «Голден Деррік» були допущені порушення чинного законодавства, які були варті того, аби скасувати накази про видачу одних ліцензій і анулювати дію інших, але при цьому вони вважали, що Державна служба геології та надр порушила процедуру ухвалення подібних рішень регуляторного органу, через що їх необхідно скасувати.
Судовий зигзаг
Ні для кого не секрет, що Окружний адміністративний суд Києва користується недоброю славою (нині у ВАКСі слухається справа щодо низки його суддів), але ж він суд лише першої, але не останньої інстанції. Так, у суддів Київського апеляційного адміністративного суду виявилася інша точка зору на це питання, і їх Постановою від 28.01.2015 р., залишеною без змін Постановою Вищого адміністративного суду України від 8.07.2015 р., вердикт ОАС Києва був скасований.
Про те, що забраковане в наступних інстанціях судове рішення мало ознаки купленого, яскраво свідчить епізод, пов’язаний із наказом Державної служби геології та надр № 78. У мотивувальній частині постанови ОАС Києва написано, що обставини несплати товариством «Голден Деррік» геологічної інформації не були предметом офіційної перевірки з боку Держгеонадра, яка, до того ж, не надала суду доказів несплати позивачем коштів до державного бюджету. Тут є від чого посміхнутися, навіть не заглиблюючись у суть справи, оскільки в даній ситуації більш логічно було би поставити питання про те, чи надав «Голден Деррик» докази сплати коштів. Але з рішення Київського ААС ясно видно, що судді ОАСК, м’яко кажучи, напускали туману. Насправді ж офіційна перевірка проводилася, в її проведенні були задіяні працівники відділу аукціонної діяльності та сектору бухгалтерського обліку Держгеонадра, її висновки відображені в офіційних документах, а докази несплати коштів до держбюджету містилися в матеріалах, наданих суду.Проте в суддів першої інстанції, очевидно, був вагомий стимул їх не розгледіти.
В епізоді з наказом № 79 ситуація значно складніша. Як уже було зазначено, перевірка ГПУ ще в грудні 2013 року виявила, що на трьох родовищах, переданих «Голден Деррік», протягом більш ніж півроку не ведеться жодних робіт, що є підставою для анулювання дозволу на користування надрами. Реагуючи на прокурорське подання, Держгеонадра 17 січня 2014 року видала наказ, відповідно до вимог якого зазначене товариство повинно було надати відомству вичерпну інформацію про те, що ним зроблено для видобування газу. З наданої відповіді надрокористувача витікало, що ним фактично нічого не було зроблено для досягнення тої мети, заради якої він отримував ліцензію. Розглянувши прислані матеріали, Держгеонадра листом від 7.03.2014 р. надала «Голден Деррік» 30-денний строк для того, аби той почав реальне користування надрами, але чекати завершення ним же відведеного терміну відомство не стало й наказом від 18.03.2014 р. № 79 анулювало дію спецдозволів.
Саме це недотримання строку й стало приводом для того, щоб колегія суддів ОАС Києва скасувала зазначений наказ Держгеонадра. Проте судді Київського ААС вирішили інакше: на їх думку недотриманням відповідачем 30-денного строку на усунення виявлених недоліків не призвело до безпідставного анулювання спеціальних дозволів на користування надрами, а дане порушення з боку Держгеонадра саме по собі не може бути підставою для скасування наказу. Аби дійти такого висновку судді ретельно перелопатили чималий обсяг інформації, наданий «Голден Деррік», яка свідчила, що й після завершення 30-денного терміну дане товариство все одно нічого не могло б зробити для того, аби потім були підстави сказати, що надані йому надра худо-бідно, але все ж таки використовуються.
Так, «Голден Деррік» надало Держгеонадра копії восьми договорів із підрядними організаціями, які стосувалися проведення моніторингу та наукового супроводження надрокористування, складання проектної документації, виконання робіт з облаштування свердловин, але при цьому відомству не було надано жодних свідчень, що ці договори якимсь чином виконувалися, тобто проводились хоч якісь роботи. Особливо вразив суддів наступний момент: відповідно до умов усіх восьми договорів підрядник (виконавець) мав право не розпочинати роботи в разі нездійснення замовником стовідсоткової передплати їх вартості. Докази здійснення товариством такої передплати не були ним надані Держгеонадра навіть після закінчення 30-денного терміну, так само, як не були вони потім (через півроку й через рік) надані судам ні першої, ні апеляційної інстанцій. Провівши таке дослідження обставин спору, судді Київського ААС вирішили, що воно проведено достатньо грунтовно для того, щоб зробити висновок, що наказ Держгеонадра про анулювання дозволів є цілком правомірним.
Після того, як у липні 2015 року постановою ВАСУ рішення суду апеляційної інстанції було залишене без змін, поразка «Голден Деррік» здавалася остаточною та безповоротною, тож постанова Верховного Суду України від 27.10.2015 р., яка переінакшила все, була громом з ясного неба: цією постановою були скасовані постанови КААС і ВАСУ, натомість залишена без змін постанова ОАСК від 6.11.2014 р. Цікаво, що мотивувальна частина даного рішення була присвячена виключно обставинам, пов’язаним із лише одним зі скасованих наказів, а саме № 79, в якому йшлося про анулювання ліцензій. Судді ВСУ звернули увагу на те, що відповідно до положень уже згаданої статті 23 Кодексу про надра, спецдозвіл дійсно може бути анульований у тому випадку, якщо підприємство не приступило до використання надр. Але зроблено це може бути двома способами: або наказом Держгеонадра, якщо надрокористувач сам не заперечує проти того, щоб йому анулювали ліцензію, або рішенням суду, якщо надрокористувач, навпаки, заперечує проти анулювання. В даному випадку доказів того, що «Голден Деррік» не заперечує, суду надано не було, що й дало підстави для висновку про те, що наказ Держгеонадра є незаконним. На думку суддів ВСУ, навіть якщо були вагомі підстави для припинення права на користування надрами, зазначений орган повинен був не видавати наказ про анулювання ліцензії, а подавати з цього приводу позов до суду.
З такою логікою ще більшменш погодитися можна. Правда, в цій ситуації судді КААС досить ретельно дослідили всі важливі для справедливого вирішення спору обставини, однак їх робота мала піти коту під хвіст лише тому, що сам судовий спір був ініційований не тим, ким треба – не державним органом, а приватним надракористувачем. Чи стали б внаслідок цього менш переконливими надані сторонами докази – питання риторичне, хоча принцип «процедура понад усе» є головним у судовій системі багатьох розвинених країн. А от з чим не можна погодитися, так це з постановою Верховного Суду України в частині іншого наказу Держгеонадра, а саме № 79, яким були скасовані три накази про видачу ліцензій через, те, що «Голден Деррік» не заплатило в Держбюджет кошти за геологічну інформацію. Судді ВСУ ніяк не обгрунтували своє рішення і в мотивувальній частині зазначений наказ навіть зовсім не згадується – враження таке, що вони про нього взагалі забули й скасували його за компанію.
Нагадаємо, що в той період Верховний Суд України був тим судом, який порівняно з іншими судами викликав у суспільстві найменшу неприязнь. Люди пам’ятали, як у 2004 році ВСУ вніс чималий вклад у перемогу Помаранчевої революції, і як у 2010 році Янукович жорстоко йому за це помстився, коли обмежив до мінімуму його повноваження. Проте представники президентської вертикалі влади продовжували мати такий сильний вплив на судову владу, що навіть судді Верховного Суду України не мали достатньої сили волі йому опиратися.
Пригоди репатріанта
У 2015 році рішення суду про повернення фірмі міністрів Януковича ліцензій на видобування газу з двох десятків родовищ не викликало інтересу з боку засобів масової інформації, як, до речі, не викликало особливого суспільного резонансу й судове рішення про повернення російській федерації української ділянки нафтопродуктопроводу «Самара – Західний напрямок». Гамір знявся тоді, коли нові господарі життя не змогли поділити спадщину попередників.
Так, на початку 2017-го року стало відомо, що контроль над ТОВ «Голден Деррік» з усіма його газовими ліцензіями отримав російський бізнесмен харківського походження Павло Фукс, який повернувся на батьківщину й отримав український паспорт. Цей чоловік виїхав з Харкова до Москви ще у «веселі дев’яності», але чим він там займався перші десять років – історія замовчує. Зате в середині «тучних нульових» його помічають серед керівників й акціонерів різних комерційних структур, які займалися збиранням грошей під реалізацію гігантського бізнес-проекту зведення хмарочосного містечка під назвою «Москва-Сіті». Там він і познайомився з тоді ще не президентом США Дональдом Трампом, хоча їх знайомство не мало наслідком ділового співробітництва. Як відомо, світова фінансова криза 2008–2009 років не дала завершити цю затію до кінця й дуже багато інвесторів не отримали тих прибутків, які їм обіцяла армія інвест-банкірів. Фукс опинився в числі тих, хто заробив на цьому проекті чимало грошей, але при цьому набрався ще більше боргів, тож станом на 2014 рік у нього були вагомі причини переїхати на історичну батьківщину і в такий спосіб опинитися поза зоною досяжності для найбільш настирливих кредиторів.
Про Фукса також відомо те, що протягом усіх двадцятьох років перебування в Росії, він не переривав зв’язки зі своїми українськими земляками. Серед них, зокрема, були міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, міський голова Харкова Геннадій Кернес та інші впливові люди. Хтось із них, напевне, й напоумив його зайнятися «інвест-банкірством» у галузі газовидобування. Тоді цей бізнес виглядав доволі багатообіцяючим: керівництво держави, ставлячи за мету збільшення вітчизняного газовидобування з 20 до 27 мільярдів кубометрів на рік, обіцяло іноземним інвесторам золоті гори у вигляді зменшення податків і спрощення дозвільних процедур. Найбільше ним зацікавилися розташовані в Сполучених Штатах Америки світові лідери з виробництва газовидобувного обладнання.
В даному ключі доречно буде нагадати історію, пов’язану з іще одним міністром епохи Януковича – Миколою Злочевським, який будучи керівником Міністерства екології, використовував службове становище для того, аби видати якомога більше ліцензій своїм газовидобувним компаніям, об’єднаним у групу Бурісма. У 2014 році Злочевський емігрував до Франції, але не сидів там склавши руки, як згадані вище його колеги, а розвернув бурхливу діяльність із порятунку свого бізнесу. Через свої зв’язки серед американських виробників йому вдалося налагодити контакти з тамтешніми високопосадовцями і включити до складу наглядової ради Бурісми сина Хантера Байдена – сина тодішнього віце-президента й нинішнього президента США Джозефа Байдена. Труди Злочевського дали свої плоди й невдовзі правоохоронні органи України, в тому числі Національне антикорупційне бюро, зняли свої претензії як до нього самого, так і до його компаній.
Очевидно, цей приклад надихнув Павла Фукса на те, щоб аналогічним чином заручитися підтримкою нового президента Сполучених Штатів Дональда Трампа. Звичайно, шапочного знайомства в Москві для цього було недостатньо, оскільки до Трампа вишикувалася черга з тисяч таких от шапочних знайомих, тому наш герой спробував через друга свого дитинства Геннадія Кернеса налагодити зв’язок з наближеним до Трампа адвокатом Рудольфо Джуліані. Грунтом для співробітництва була та обставина, що Джуліані був колишнім мером Нью-Йорка, а Кернес – чинним мером Харкова, який нібито хотів набратися досвіду в свого заокеанського колеги. Для цього харків’яни уклали з наближеною до Джуліані консалтинговою компанією контракт про надання послуг із популяризації Харкова в Америці й залученню до нього інвестицій.
Наслідком такого співробітництва стала вдала реалізація одного комунального проекту, але далі діло не пішло. А у Фукса з’явилися великі проблеми в Україні: його наміри вигідно перепродати спадщину Ставицького–Присяжнюка викликали сильне невдоволення в інших впливових і наближених до влади людей, які хотіли зробити теж саме. Саме ці люди профінансували шалену піар-компанію проти нього. Засоби масової інформації, які протягом двох років не згадували про «Голден Деррік», несподівано стали в деталях розповідати цю корупційну історію, а репортери топтали Фуксові сліди, ретельно фільмуючи на відеокамери те, як він зустрічається в ресторанах з депутатом Блоку Петра Порошенка Олександром Грановським, відвідує Адміністрацію Президента України і Міністерство внутрішніх справ. За таких обставин, зрозуміло, ні Рудольфо Джуліані, ні тим більше Дональд Трамп не стали засмічувати свою біографію зайвими контактами з Павлом Фуксом.
У підсумку цієї історії можна сказати, що нажитися на активах «Голден Деррік» не вдалося ні самому Фуксу, ні його покровителям у високих коридорах влади. Остаточний хрест на цих планах був поставлений 18 червня 2021 року, коли Рада національної безпеки та оборони України запровадила санкції проти низки бізнесменів, у тому числі й Фукса. Це рішення, невдовзі введене в дію указом Президента України Володимира Зеленського, стосувалося, звичайно, не особисто Павла Фукса, оскільки до нього, як громадянина України, можуть бути застосовані лише ті покарання чи стягнення, які прописані в Кримінальному кодексі чи Кодексі про адміністративні правопорушення. Санкції стосувалися тих офшорних фірм, через які здійснювався контроль над «Голден Деррік».
Звичайно, завжди приємно, коли комбінатор отримує облизня, але є один неприємний мінус – всі ліцензії, навколо яких стільки часу ламалися списи, протягом усіх цих років так і залишилися сплячими, оскільки з родовищ, на користування якими вони були видані, так і не було видобуто жодного кубометру газу. Ця історія в комплексі з іншими їй подібними стала однією з основних причин, чому Україна протягом восьми років після початку війни з Росією так і не змогла забезпечити себе газом власного видобутку й нині змушена імпортувати російський газ, який вона може отримати лише надаючи послуги з його транспортування через свою територію до Європи. А це, на жаль, за нинішніх умов лише посилює фінансові, економічні та військові можливості країни-агресора й віддаляє нашу перемогу над нею.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
