Юридична практика
Миколаївський глиноземний завод: спроба стягнути дев’ять мільярдів за «екологію» виявилася невдалою
Наприкінці травня цього року рішенням судді Заводського районного суду міста Миколаєва Ірини Бобрової було задоволено позов Громадської організації «Стоп Шлам» до ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», з якого було присуджено стягнути 9,2 мільярда гривень компенсації моральної шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього середовища (справа № 487/6970/20). Таким чином кожен із 1 279 асоційованих членів позивача міг отримати по 7,2 мільйона гривень на брата. Згадане підприємство дійсно негативно впливає на стан тамтешньої екології, проте надто фантастична сума відшкодування викликала обґрунтований сумнів у тому, що даний вердикт благополучно пройде через сито наступних судових інстанцій. Так воно й вийшло: постановою Миколаївського апеляційного суду від 14.12.2021 р. зазначене рішення було скасоване й ухвалене нове, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Диверсифікація неможлива
Миколаївський глиноземний завод (далі — МГЗ) було збудовано у 1980 році для переробки бокситів на глинозем — такий собі напівфабрикат, з якого потім виготовляють алюміній. От тільки боксити туди привозять із Гвінеї, а глинозем звідти везуть на алюмінієві заводи російського Сибіру. Коли їх там зводили у 30-х роках минулого століття, то радянському керівництву здавалося, що їм надовго вистачить місцевої сировини, але сибірські поклади бокситів виявилися важкодоступними для видобування й, до того ж, були невисокої якості. Тому економісти порахували, що дешевше буде доставляти сировину з-за моря, збагачувати її на припортових заводах, а потім залізницею везти до сибірських алюмінієвих комбінатів.
Читайте також: Львівський автобусний завод: інвестиційна війна за його майно почалася…
Вихід України зі складу СРСР з огляду на певні особливості технології не змінив географію схеми постачання й збуту. Справа в тому, що його обладнання МГЗ придатне для виробництва глинозему лише борошнистого типу, який використовується тільки в Росії, в той час як в інших країнах переробляється лише глинозем піщаного типу. Таким чином іншого споживача заводу не знайти, тож недивно, що наразі він є складовою частиною російської корпорації «РусАл», котра належить одному з найвпливовіших тамтешніх олігархів Олегу Дерипасці. Щодо цього чоловіка запроваджено персональні санкції України та США, але це ніяк не заважає МГЗ брати участь у ланцюгу виробництва крилатого металу, значна частина якого використовується й для потреб військово-промислового комплексу країни-агресора.
Однак нинішні проблеми заводу виникли з інших причин: підприємство щороку завозить близько чотирьох мільйонів тонн бокситів, з яких виготовляється два мільйони тонн глинозему, а решта два мільйони тонн — відходи під назвою червоний шлам, котрі зберігаються на двох належних заводу шламосховищах. Раніше в Миколаєві звичним явищем були червоні пилові бурі, коли в суху погоду сильний вітер піднімав і розносив цей шлам на значну територію. Особливо запам’ятався випадок, що стався в лютому–березні 2011 року — тоді прокуратура навіть порушила кримінальну справу за статтями 239 («Забруднення земель») і 367 («Службова недбалість») ККУ, а Державна екологічна інспекція оштрафувала завод на 51 тисячу гривень. Після того керівництво МГЗ вжило адекватні заходи — поверхня шламосховищ регулярно зволожувалася й покривалася шаром супіску, але згідно з регулярно оприлюднюваними доповідями Управління екології та природних ресурсів Миколаївської облдержадміністрації МГЗ все одно залишається одним із найбільших забруднювачів атмосферного повітря в області та найбільшим утворювачем відходів. Тож немає нічого дивного в тому, що частина місцевих мешканців, очолювана юридично підкованими активістами, спробувала стягнути за це компенсацію.
Обвинувачення ґрунтувалося на припущеннях
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, але при цьому суд повинен встановити, по-перше, наявність факту заподіяння шкоди, по-друге, вину заподіювача шкоди, тобто наявність з його боку порушень закону, котрі призвели до її заподіяння, і, по-третє, адекватну суму компенсації, яка не повинна стати джерелом незаконного збагачення позивача.
Читайте також: Одеський припортовий завод: уроки стокгольмської епопеї
Те, що МГЗ забруднює навколишнє середовище — це безперечно й сумнівів не викликає, проте не кожне забруднення вважається таким, що заподіяло шкоду іншим. Забруднювачем атмосфери є кожна вугільна електростанція, кожний бензиновий автомобіль і навіть кожна людина, яка вдихає кисень і видихає вуглекислий газ. Проте заподіювачами шкоди у нас вважаються лише ті підприємства, які порушили вимоги Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про охорону атмосферного повітря». Відповідно до положень останніх компетентний орган в особі Державної екологічної інспекції України встановлює нормативи гранично допустимих викидів в атмосферу забруднюючих речовин, контролює їх дотримання і вживає до порушників каральні заходи.
Так от протягом трьох років до моменту подачі позову регіональний підрозділ Держекоінспекції не зафіксував жодного порушення згаданих вище нормативів: її працівники регулярно брали для дослідження проби води й ґрунту, але щоразу показники вмісту шкідливих речовин не перевищували фонову концентрацію, звичну для південних областей України. Зі свого боку інший компетентний орган в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області надав офіційну інформацію про те, що протягом 2016–2019 років жодних вартих уваги небезпечних випадків, пов’язаних з МГЗ зареєстровано не було. Що ж стосується Миколаївської ОДА, яка цілком обґрунтовано вважала завод одним із найбільших забруднювачів області, то звідти надійшов лист про те, що для зменшення шкідливих наслідків діяльності підприємства розроблено комплексну програму пилопригнічення, яку МГЗ виконує відповідно до встановленого графіку, тож претензій до нього в цьому плані немає.
Читайте також: Харківський тракторний завод: спроба списати чотириста мільйонів боргів не вдалася
Цікаво, що під час розгляду справи ще в Заводському суді представники відповідача надали зазначені вище докази, але суддя Боброва критично сприйняла їхні твердження про відсутність фіксації порушень заводом природоохоронного законодавства з боку уповноважених органів державного контролю в даній сфері, оскільки, на її думку, відсутність офіційно зафіксованих порушень не є обставиною, яка може беззаперечно свідчити про реальну відсутність таких порушень. Отже, в даному випадку обвинувачення в скоєнні цивільного правопорушення було фактично побудовано на припущеннях, що з точки зору Конституції України вважається неприпустимим.
Дозвіл та ліцензія
Отже, з наявністю (тобто відсутністю) шкоди довкіллю, яка, нібито, спричинила моральні страждання асоційованих членів ГО «Стоп Шлам», начебто, розібралися, тепер перейдемо до питання про наявність порушень закону в діях відповідача. З тексту рішення суду першої інстанції випливає, що головним аргументом для нього стало те, що МГЗ займався захороненням червоного шламу, не маючи при цьому ні дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, ні, тим більше, ліцензії на роботу з небезпечними відходами. Це чиста правда й тут, начебто, нічим крити, але, з іншого боку, не все так просто.
Дозвіл на операції з простими відходами, які не становлять небезпеки, завод отримав у Миколаївській ОДА ще в грудні 2013 р. терміном на три роки і його дія завершилася 31.12.2016 р., а нового йому ніхто не давав. Але слід зазначити й те, що починаючи з 2015 року, нових дозволів на цей вид діяльності взагалі по всій країні ніхто нікому не давав. Справа в тому, що в квітні 2014 року було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру», відповідно до положень якого дозволи подібного характеру видавалися місцевими державними адміністраціями, а порядок надання таких дозволів мав розробляти Кабінет Міністрів України. Проте уряд покладеного на нього законом обов’язку не виконав і зазначеного порядку не розробив.
Парламент передбачив, що такий сценарій може мати місце, а тому Закон України «Про відходи» був доповнений статтею 4-1, відповідно до якої суб’єкт господарювання, котрий подав заяву на отримання дозволу, але протягом встановленого строку не отримав у відповідь ні згоди, ні відмови, автоматично отримував право займатися заявленим видом діяльності. Більш детально про це було написано в інформаційному листі Державної регуляторної служби України: «зважаючи на відсутність затвердження порядку отримання необхідних дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, суб’єкти господарювання можуть діяти за принципом мовчазної згоди».
Читайте також: Кременчуцький автозавод: банкрутство великого підприємства і доля його гуртожитку
Що ж стосується ліцензії на операції з небезпечними відходами, то тут у судді Бобрової теж вийшла промашка, на що вказав суд з посиланням на «Жовтий і Зелений переліки відходів», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 р. № 1120. Відповідно до положень цього нормативно-правового акта червоний шлам включено до так званої зеленої категорії — це означає, що він, звичайно, є небезпечною речовиною, але не настільки, щоб операції з ним потребували ліцензії. Відтак відсутність останньої в МГЗ не може вважатися порушенням закону.
Експертиза
Найкомічніший епізод цієї справи пов’язаний із визначенням суми відшкодування — по сім мільйонів на члена. Взагалі-то після встановлення факту відсутності як шкоди довкіллю, так і порушень закону з боку заводу, цьому питанню можна було б і не приділяти увагу, але надто вже актуальною є проблема якості діяльності експертних установ системи Міністерства юстиції України. Зазначена цифра була не висмоктана з пальця позивачем, а взята з висновку комісійної судово-психологічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 15.10.2020 р. Суддя Боброва сприйняла його за чисту монету, але судді апеляційного суду назвали це неналежним доказом, оскільки в ході проведення даної експертизи були грубо порушені відповідні профільні методичні рекомендації, затверджені наказами МЮУ. До речі, цей факт було підтверджено самим відомством. Так, рішенням дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Мін’юсті від 25.06.2021 р. на судового експерта Ганну Левчук, яка підписала висновок, було накладене дисциплінарне стягнення у вигляді призупинення дії свідоцтва за спеціальністю «Психологічні дослідження», а порушницю зобов’язано повторно пройти атестацію. Сам же міністр Денис Малюська жартома написав з цього приводу, що експерти працювали в режимі «вільна каса», що в даній ситуації слід розуміти як «будь-яка примха за ваші гроші».
Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
