Юридична практика
Нафтогаз залишився «з носом»: господарські суди всіх інстанцій відмовили в компенсації
Двадцятого жовтня Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» остаточно програла у Верховному Суді справу про компенсацію їй дев’яти мільярдів гривень, витрачених на виконання у 2017–2018 роках покладених на неї урядом спеціальних обов’язків з постачання за пільговими цінами газу для потреб житлово-комунального сектору. Погодившись із тим, що взагалі-то позивач згідно закону має право на відшкодування такого роду витрат, суди, разом із тим, визнали непереконливими надані ним докази на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди та її розміру. Цікаво, що судді Касаційного господарського суду, погодившись із висновками своїх колег нижчих інстанцій, фактично при цьому визнали, що ті навіть не досліджували ці самі докази.
Читайте також: Заборгованість перед Нафтогазом реструктуруватимуть за новим законом
Адміністративні суди вирішили, що уряд був неправий
Питання покладання спеціальних обов’язків (ПСО) і пов’язаних з ним проблем стало актуальним після того, як спекулятивна лихоманка на газових біржах Європи спричинила здорожчання цього виду палива і тема газу знову стала цікавою для широких верств населення. Після прийняття Закону України «Про ринок природного газу» уряд у період 2015–2020 років, користуючись наданими ним повноваженнями, тричі своїми постановами запроваджував режим ПСО, поки це втратило смисл через те, що ціни стали знижуватися самі собою, відповідно до законів ринку. Тепер же ціновий маятник хитнувся у зворотному напрямку.
Відповідно до частини 7 статті 11 згаданого закону суб’єкт ринку, на якого покладаються спеціальні обов’язки (в даному випадку Нафтогаз), має право на отримання компенсації економічно обґрунтованих витрат на їх виконання, зменшеним на все ж таки отримані ним доходи від продажу газу за зниженими цінами. В тій же статті чітко написано, що рішення Кабміну про ПСО має визначати джерела фінансування та порядок визначення такої компенсації. Проте уряд саме цю норму закону проігнорував і в жодній із трьох прийнятих ним постанов так і не знайшлося місця ні джерелам компенсації, ні порядку її визначення. Нафтогаз порахував, що така бездіяльність завдає йому певних збитків, оскільки для виконання покладених обов’язків йому доводилося втридорога купувати газ на зовнішньому ринку і втридешева продавати його на внутрішньому. Саме тому він і вирішив судитися з Кабміном, хоча той і був єдиним і стовідсотковим його акціонером, який формує наглядову раду та інші керівні органи правління.
Читайте також: НАЗК проти Кабміну: у справі Нафтогазу рахунок «один — один»
Подавши до Окружного адміністративного суду позови до Кабміну щодо трьох його постанов про ПСО, Нафтогаз виграв усі три справи (№ 826/6064/17, № 826/6066/17 і № 640/19903/19), рішення в яких набрали законної сили. Відповідно до їх резолютивних частин відповідача було зобов’язано внести поправки до своїх постанов і доповнити їх пунктами про порядок визначення й виплати компенсації. Тут важливо зазначити, що згідно з законом чинність згаданих постанов були обмежені в часі — в їх тексті обов’язково була згадка про те, до якої дати вони діють, після чого автоматично втрачають силу. Проте пункт про відшкодування витрат на виконання ПСО підлягав виконанню урядом навіть після втрати чинності всіх інших пунктів відповідної постанови.
Муки виконання
Проте Кабмін, проігнорувавши перед тим норми закону, вирішив так само проігнорувати й рішення суду, і це йому вдалося. Успішно вигравши в судах адміністративну справу, пов’язану з постановою Кабміну № 187 від 22.03.2017 р., Нафтогаз у листопаді того ж року приніс до департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відповідного виконавчого листа, з яким трапилася дуже смішна історія. Він півтора року «маринувався» в надрах зазначеного відомства, аж поки його не було повернуто стягувачу без прийняття до виконання. Спочатку тамтешні клерки кивали на те, що виконавчий документ не містить ідентифікаційного коду Єдиного державного реєстру підприємств, організацій, установ (ЄДРПОУ), без якого вони не вправі почати виконавче провадження.
Читайте також: Операція «Компенсація»: отримавши 32 мільярди гривень, Нафтогаз хотів урвати ще
То була, звичайно, неправомірна відписка. На той момент Кабмін, як відповідач по справі й потенційний боржник у виконавчому провадженні, будучи вищим органом виконавчої влади, разом із тим не був юридичною особою і,звісно, не був внесений до ЄДРПОУ, а, відповідно, й не мав ідентифікаційного коду цього реєстру. Однак це не було нездоланною перешкодою для відкриття виконавчого провадження, оскільки профільний закон допускає випадки, коли у виконавчому листі не вказується код боржника, якщо в нього цього коду немає. Юристи ж Нафтогазу повелися на цю хитрість і надали нову версію виконавчого документу, в якій вказали ідентифікаційний код, який належав господарсько-фінансовому департаменту секретаріату КМУ. Але в Мін’юсті знову відмовилися його виконувати, оскільки вказаний підрозділ урядового апарату не був відповідачем по справі, а відтак не може й бути боржником у виконавчому провадженні. Нафтогаз з цього приводу намагався судитися з МЮУ (справа № 640/5762/19), але безуспішно.
Компенсація, але не та і не вся
Зрозумівши, що з органами юстиції в цьому питання «каші не звариш», Нафтогаз подав до Господарського суду Києва позовну заяву про стягнення з КМУ 15 мільярдів гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю відповідача. Це був один з трьох аналогічних позовів і стосувався він згаданої вище постанови уряду № 187, але саме ця справа швидше за інших пройшла через усі три інстанції, хоча й із нульовим результатом для позивача.
Як ви розумієте, сума компенсації була розрахована без розробленої профільними фахівцями КМУ методики, як то кажуть, на свій «хлопський» розум. У цьому ділі Нафтогаз оперував трьома основними цифрами: перша — сума, витрачена на придбання газу власного видобутку, друга — вартість імпортного газу, придбаного в ті періоди, коли свого не вистачало, третя — сума коштів, отриманих від споживачів житлово-комунального сектору. Окрім зазначеного до формули розрахунків була включена й низка другорядних величин, але головний смисл полягав у тому, що до першої цифри додавалася друга і від суми, що вийшла, віднімалася третя. За підсумками розрахунків виходило, що протягом 19 місяців — з квітня 2017-го по жовтень 2018-го — збитки Нафтогазу внаслідок виконання ПСО якраз і склали ті 15 мільярдів гривень. Правильною є дана цифра, чи ні — питання спірне, але фантастичною її ніяк не назвеш з огляду на той факт, що на підконтрольній території України для потреб побутових споживачів щороку витрачається від 15 до 20 млрд куб м природного газу. Що ж стосується Нафтогазу, то його юристи не пошкодували паперу для підтвердження правильності заявлених позовних вимог — суду були надані докази обсягом 410 томів, або сто тисяч аркушів.
Непрямим підтвердженням того, що вирахувана позивачем сума була близькою до реальності, свідчить і той факт, що в грудні 2020 року Нафтогаз все ж таки отримав компенсацію за виконання ПСО в сум 32 млрд грн. От тільки зроблено це було за ініціативою не уряду, а парламенту, який проголосував за відповідні зміни до закону про державний бюджет. Цікаво, що депутати в цьому питанні також не користувалися жодною методикою обчислення витрат, а в пояснювальній записці навіть не вказали, за який період часу здійснюється компенсація. Якщо чесно, то вони просто підганяли цифру під суму бюджетної заборгованості «Укрнафти» — акціонерному товариству, в якому державі належить пакет 50% плюс одна акція. Це, звичайно, окрема історія, але варто знати, що подібно тому, як уряд не платив Нафтогазу за виконання ПСО, так і Нафтогаз протягом тривалого часу не платив за те ж саме «Укрнафті», яка, в свою чергу, не платила податки. Таким чином, названі вище 32 мільярди фактично не покидали казну — їх транзитом «прогнали» по банківських рахунках, внаслідок чого бюджет розрахувався з Нафтогазом, Нафтогаз — з «Укрнафтою», а «Укрнафта» — з бюджетом, після чого стала чистою від боргів інвестиційно привабливою компанією. Ну а Нафтогаз унаслідок цих операцій, вважаючи себе частково задоволеним, зменшив у нашій справі позовні вимоги до уряду з 15 до 9 млрд гривень.
Суди вирішили недоведеною наявність шкоди
У ході процесу суди всіх інстанцій зійшлися на тому, що тут необхідно застосувати положення статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, з яких витікає, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинного зв’язку між неправомірними діями й заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду, а довести їх наявність має ніхто інший, як позивач.
Наявність першого елементу доведення не потребувала, оскільки протиправна бездіяльність уряду вже була доведена адміністративними судами, які зобов’язали виконати вимоги закону, а він їх не виконав. А от із другим елементом — наявністю шкоди — вийшла неув’язка. Суддя ГС Києва Максим Лиськов написав у своєму рішенні, що розрахунки заявлених до стягнення збитків є теоретичними, побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтвердженими відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якби відповідач не здійснював протиправні дії. А раз, мовляв, розмір шкоди не доведений, то недоведеним є й сам факт її наявності. В цьому з ним погодилися й судді Північного апеляційного господарського суду, які залишили без змін рішення про відмову в задоволенні позову. Нафтогаз у своїй касаційній скарзі зазначав, що суди попередніх інстанцій зробили такий висновок голослівно, навіть не досліджуючи надані ним докази. В даному питанні з касатором можна погодитися — з мотивувальної частини судових рішень випливає, що судді згадані вище чотириста томів не читали навіть вибірково чи по діагоналі, як і не призначали судово-економічну експертизу, в ході проведення якої за них би це зробив хтось інший з числа профільних фахівців. Проте Верховний Суд робити реверс не став і в задоволенні касаційної скарги відмовив.
Єдине, чим зможе втішитися в цій ситуації Нафтогаз, так це тим, що йому постановою Верховного Суду було повернуто 1,589 млн грн надмірно сплаченого судового збору, оскільки суди попередніх інстанцій переплутали зобов’язальні правовідносини з деліктними. ГС Києва та Північний АГС вирішили, що в даному випадку між позивачем і відповідачем наявні зобов’язальні правовідносини, які виникають внаслідок укладення правочинів про перехід права власності від однієї особи до іншої. Касаційний же суд вирішив, що цей спір виник у межах деліктних правовідносин, оскільки йдеться про стягнення шкоди, заподіяної неправомірними діями органу державної влади, а відтак сума сплати судових послуг має визначатися за зовсім іншим тарифом.
Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
