Юридична практика
Націоналізація Приватбанку: атака на НБУ з кіпрського напрямку виявилася безрезультатною
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Тринадцятого грудня Шостий апеляційний адмінсуд після півторарічних роздумів нарешті ухвалив постанову у справі № 826/13813/17, відкритій за позовом кіпрської компанії «Тріантал Інвестменс ЛТД» до Національного банку України. П’ять років тому позивач володів шістнадцятьма відсотками акцій АТ «КБ «Приватбанк», які втратив після його націоналізації. Предметом же позову було рішення одного з органів НБУ, а саме Комісії з питань визначення пов’язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами, яке було прийняте 13 грудня 2016 року і яким 1 092 фізичні та юридичні особи були визнані особами, пов’язаними з на той момент ще не націоналізованим Приватбанком. На думку позивача, точку зору якого поділяють чимало юристів, оскаржуване рішення спричинило фактичну конфіскацію коштів зазначених осіб у сумі близько 29 мільярдів гривень.
Цей позов було задоволено рішенням Окружного адмінсуду Києва від 18.04.2019 р., але згаданою вище постановою від 13.12.2021 р. Шостий ААС його скасував. Тексти обох вердиктів засекречені й недоступні для аналізу, але з офіційних заяв Нацбанку та інших судових рішень відомо, що суд апеляційної інстанції зробив це зовсім не тому, що визнав законним рішення регулятора, а тому, що спір про його законність не підлягає судовому розгляду в суді жодної юрисдикції.
Оскаржена націоналізація
В історії з націоналізацією Приватбанку є багато незрозумілих і досі не оприлюднених деталей, але всі історики погоджуються з тим, що почалася вона за ініціативою його колишніх власників, з числа яких найбільш колоритною персоною вважається Ігор Коломойський. Очевидно, він при цьому мав на увазі той сценарій, коли йому і грошей дадуть, і збережуть його контроль над банком. Однак за всіма двома пунктами вийшло навпаки — і грошей не дали, і банк забрали, у зв’язку з чим особисто Коломойським до вже згаданого ОАС Києва було подано позов про скасування низки ухвалених 18 грудня 2016 року постанов і рішень Кабміну та Нацбанку про націоналізацію Приватбанку (справа № 826/7432/17).
Читайте також: Банк «Хрещатик»: довга дорога до ліквідації
За дивним збігом обставин цей позов було задоволено в той же день, коли було задоволено й позов «Трінаталу», а саме 18 квітня 2019 року, тобто після першого туру президентських виборів, на яких переміг Володимир Зеленський, котрого Петро Порошенко (як згодом виявилося помилково) назвав «маріонеткою Коломойського». Після зазначеної дати даний судовий процес був поставлений на тривалу паузу, а в травні 2020 року парламентом було прийнято так званий «антиколомойський» закон, родзинка якого полягає в тому, що навіть у випадку скасування в судовому порядку актів уряду й регулятора про націоналізацію Приватбанку той усе одно не буде повернутий його колишнім власникам. Разом із тим за останніми було збережено право на отримання грошової компенсації збитків, заподіяних незаконними діями державних органів, тож для позивача в даному спорі гра ще може виявитися «вартою свічок». А от у випадку з «Тріанталом» карта, судячи з усього, виявилася битою.
Родом із Віргінських островів
У даній справі, перш за все, необхідно розібратися зі структурою власності. Як відомо, напередодні націоналізації у Приватбанку було два головні власники: перший — Ігор Коломойський, якому безпосередньо належали 42 відсотки акцій, а опосередковано 50 відсотків, другий — Геннадій Боголюбов: 33% — прямо і 41% — опосередковано. Хто ж були ці посередники, через яких Коломойський з Боголюбовим контролювали по вісім відсотків акцій банку? Цих посередників було два: перший — зареєстрована на Британських Віргінських островах компанія «Франсіано Інвестменс ЛТД», яка порівну належала двом названим вище персонам. Цій віргіноострівній юридичній особі належала зареєстрована на Кіпрі і вже відома нам компанія «Тріантал Інвестменс ЛТД», якій, у свою чергу, й належало 16% акцій Приватбанку. Тож і виходить, що Коломойський з Боголюбовим, володіючи на паях компанією «Франсіано», опосередковано володіли й частиною акцій банку. Навіщо було так ускладнювати собі життя — простому смертному не зрозуміти, натомість кожному зрозуміло: якщо позов подано від імені «Тріанталу», то фактичними позивачами слід вважати Коломойського і Боголюбова.
Бути пов’язаною особою вигідно, але небезпечно
Познайомившись зі структурою власності, спробуймо розібратися з тим, яким чином «Тріантал» потрапив до числа пов’язаних із банком осіб і на яких правах він там перебував. Стаття 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містить розлогий перелік осіб, яких у розумінні банківського законодавства слід вважати пов’язаними з банком особами. Серед них, зрозуміло, акціонери банку, члени його правління та наглядової ради, інші високопоставлені працівники, але, крім того, ще й споріднені та афілійовані особи банку та особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку. Простіше кажучи, до цього переліку має шанс потрапити будь-який вкладник, про якого відомо, що він може бути на короткій нозі з керівництвом банку і знати про те, що в ньому насправді відбувається, трохи більше, аніж простий смертний. Поки з банком усе в порядку, такій людині переживати немає за що, але якщо установа раптом лусне, бідолаха автоматично потрапить до числа співучасників шахрайської оборудки з навмисного доведення до банкрутства фінансової установи з метою заволодіння коштами інших вкладників.
Читайте також: Ігри в зомбі навколо «Златобанку»: симуляція незаконного банкрутства не вдалася, відновлено процес законної ліквідації
Більш конкретно про це написано в статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка називається «Особливості виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави». Відповідно до її положень Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд) у разі націоналізації певного банку отримує право розпоряджатися коштами пов’язаних із ним осіб, що покладені на рахунки в цьому банку. В ситуації з Приватбанком спеціально уповноважений агент Фонду від імені тисячі таких от вкладників (і, звичайно ж, без їх згоди) уклав договори про обмін 29 мільярдів їхніх гривень на додатково випущені акції банку. А потім Фонд (теж без згоди новоспечених акціонерів) продав гамузом усі акції банку за одну гривню Міністерству фінансів України.
Загадкове слово бейл-ін
У зарубіжній фінансовоюридичній практиці така процедура отримала назву бейлін, а на наші терени вона була запроваджена рекомендаціями МВФ — саме внаслідок їх виконання в липні 2014 року парламент доповнив закон про гарантування вкладів статтею 41-1. А внаслідок її практичного застосування в ситуації з Приватбанком держава нині має близько п’ятдесяти судових позовів на суму понад двадцяти мільярдів гривень. Найбільш обкраденими від такої операції з порятунку системного банку відчули себе члени сім’ї Суркісів, оскільки і їх самих, і низку належних їм компаній тим самим рішенням спеціальної комісії НБУ від 13.12.2016 р. було віднесено до переліку пов’язаних із Приватбанком осіб. За приблизними підрахунками їхні втрати від цього оцінюються в десяток мільярдів гривень. У засоби масової інформації просочилися деякі матеріали офіційного розслідування, з яких витікало, що зазначені вище особи однією рукою через підставні фірми брали в Приватбанку кредити під низькі проценти, а іншою рукою клали отримані гроші в той же Приватбанк, але вже під дуже високі відсотки, однак у судовому порядку цей факт поки що не встановлений.
Серед відомих судових справ по лінії Суркісів варто назвати позови ТОВ «Футбольний клуб «Динамо Київ» і ПАТ «Акцент банк». Найбільш резонансною вважається позов шести віргіноострівних компаній з поштовою адресою в місті Енфілд (Лондонська агломерація), які через Печерський суд Києва хотіли отримати з Приватбанку 347 мільйонів доларів США. Але в плані судової практики найбільш значущою є справа за позовом безпосередньо самих Суркісів — Ігоря, Григорія, їхніх дружин і доньок — до ОАС Києва з вимогою скасувати згадане вище рішення Комісії НБУ (в частині визнання позивачів пов’язаними з Приватбанком особами), визнання недійсними всіх укладених від їх імені і без їхньої згоди договорів, а також повернення їхніх вкладених у Приватбанк коштів на загальну суму один мільярд гривень.
На поле виходить «кіпрський» гравець
Даний позов (справа № 826/20221/16) було задоволено постановою ОАС Києва від 17.05.2017 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6.11.2017 р., й ця обставина, напевне, спонукала власників «Тріанталу» подати до ОАС Києва, так би мовити, глобальний позов про скасування рішення комісії НБУ від 13.12.2016 р., причому не в частині позивача, а повністю, тобто у відношенні всіх 1 092 осіб, визнаних оскаржуваним рішенням пов’язаними з Приватбанком особами. Цей позов було задоволено в той надзвичайно насичений судовими подіями день 18 квітня 2019 року, але потім ситуація змінилася: новообраний Президент України Володимир Зеленський не поспішав повертати Приватбанк Коломойському, а парламент з його монобільшістю ухвалив «антиколомойський» закон. Трохи пізніше, 15 червня 2020 року, Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом родини Суркісів скасувала вердикти судів попередніх інстанцій та закрила справу. Вона не стала розбиратися, правильно чи неправильно вчинила держава, забравши в них їхні вклади, зосередивши натомість зусилля на роз’ясненні того, що позивачі зі своїми позовними вимогами прийшли не туди, куди треба, оскільки, мовляв, їм із самого початку слід було звертатися до суду цивільної, а не адміністративної юрисдикції.
Деякі юристи розцінили це так, що судді піддалися тиску вулиці, ухилилися від прийняття конкретного рішення та з надуманих підстав «відфутболили» позивачів аби кудись подалі від себе. Проте з точки зору Офісу Генерального прокурора, дана постанова мала позитивне значення для збереження фінансової стабільності держави. Нас же в цьому вердикті цікавлять аргументи Великої Палати ВС із приводу непідсудності спору про законність рішення Комісії НБУ, оскільки у справі за позовом «Тріанталу» Шостий апеляційний адміністративний суд ще в серпні 2019 року відклав розгляд апеляційної скарги Нацбанку до того моменту, коли судді ВП ВС зроблять правовий висновок у схожій справі за позовом Суркісів.
А судді зробили свій висновок, виходячи з того, що позовна вимога про скасування рішення Комісії НБУ в частині визнання позивачів пов’язаними з Приватбанком особами за своєю суттю є не позовною вимогою, а лише підставою основної позовної вимоги, спрямованої на повернення їм їхніх коштів. Відтак позивачі, мовляв, вправі доводити відсутність у них статусу осіб, пов’язаних з банком як підставу для задоволення своїх вимог, але в рамках справи, яку належить вирішувати в суді цивільною юрисдикції. А провадження в частині позовних вимог про скасування самого по собі рішення Комісії НБУ слід закрити, оскільки такий спір не підлягає судовому розгляду в суді жодної юрисдикції.
Подобається комусь такий висновок, чи ні, але так вирішила Велика Палата, і Шостий ААС, розглянувши справу про скасування того самого рішення Комісії НБУ теж вирішив, що провадження по ній належить закрити, скасувавши, звичайно, вердикт суду першої інстанції про задоволення позовних вимог компанії «Тріантал».
Джерело: Юридичний вісник України
