Connect with us

Юридична практика

Нереальні господарські операції як предмет судового спору з податковим органом

Дата публікації:

Христина Римець, юрист, група компаній «ADVICE»

При проведенні планових та позапланових перевірок податковими органами основні порушення

Віталій КУЛАКОВ, керуючий партнер АО «Адвокатська фірма« ADVICE », адвокат

зводяться до наступних: порушення правил ведення бухгалтерського і податкового обліку (поточні порушення) і порушення, пов’язані з так званими нереальними операціями з контрагентами і зняттям податкового кредиту за цими операціями з обов’язковим донарахуванням такого податку та штрафу.

У даній статті мова піде про другий випадок, оскільки відповідальність за порушення в першому варіанті здебільшого покладається на бухгалтера. Отже, податковий орган провів перевірку і незважаючи на те, що платник податків має повний пакет первинних бухгалтерських документів, які оформлені відповідно до вимог закону, наявні зареєстровані податкові накладні тощо, вердикт фіскалів — складений Акт про порушення податкового законодавства, оскільки податківці ставлять під сумнів правомірність формування податкового кредиту по сумнівних операціях.

Контролюючий орган здебільшого обґрунтовує свою позицію тим, що контрагент суб’єкта господарювання відсутній за місцем знаходження і з ним не можливо провести звірку, що в контрагента відсутні виробничі потужності, він не має необхідного кадрового потенціалу й можливостей для виконання тих чи інших робіт, відсутня матеріальна база тощо. Іншими словами, податковий орган заявляє, що контрагент не мав можливості виконати конкретні зобов’язання, тому податок на додану вартість за такими операціями не може враховуватися в податковому кредиті.

Правова допомога клієнту

У нашій практиці неодноразово при наданні правової допомоги клієнту ми звертали увагу податкового органу на необхідність перевірки реальності/нереальності операцій не за документами, а за фактом. Адже саме це повинно бути визначальним фактором. Однак податківці, як правило, обмежувалися виключно документами і даними своїх «нерегламентованих» баз, що здебільшого призводить лише до судових спорів.

Склавши Акт про порушення податкового законодавства, податковий орган виносить податкове повідомлення-рішення, яке й стає предметом оскарження.

Нагадаємо, що сам Акт про порушення податкового законодавства не може бути оскаржений, як свідчить усталена судова практика. Хочемо зазначити, що не варто боятися такого розвитку подій, оскільки в разі своєчасного оскарження до суду податкового повідомлення-рішення підприємство має можливість здійснювати свою діяльність без перешкод, захищаючи свої інтереси паралельно в суді.

Докази

Звичайно, підприємство повинне підготувати свій багаж доказів того, що дані операції реально були надані суб’єкту господарювання, необхідність їх отримання пов’язана виключно з господарською діяльністю, ніякого наміру порушувати закон у нього не було й не могло бути. При цьому підприємство мусить мати в своєму розпорядженні договори, додаткові угоди на виконання тих чи інших послуг (поставки товару), податкові накладні, акти прийому-передачі товару, товаро-транспортні накладні, довіреності на отримання товару тощо.

Дані документи разом із правильною та грамотно вибудуваної юри дичною позицією дадуть можливість скасувати прий няті податковим органом податкові повідомлення- рішення.

Потрібно зазначити, що подібні суперечки давно стали предметом розгляду в новому Верховному Суді.

Судові рішення

Так, розглядаючи одну з таких справ Верховний Суд (справа № 820/4779/15) проаналізував доводи податкового органу щодо того, що проведення звірки з контрагентом суб’єкта неможливо, що саме по собі підтверджує нереальність операцій. Оцінюючи ці твердження, Верховний Суд зазначив, що складання акту про неможливість проведення звірки підтверджує виключно сам факт неможливості проведення звірки, а не є доказом наявності складу податкового правопорушення. При цьому, аналізуючи доводи податкового органу про відсутність у контрагента можливості надати ті чи інші послуги, Верховний Суд визнав їх безпідставними, оскільки податківці не довели неможливість залучення таким контрагентом інших суб’єктів господарювання.

Однією з ключових тез вищевказаного рішення Верховного Суду є те, що податковий орган має повноваження для притягнення до відповідальності контрагентів у разі порушення ними податкового законодавства, що само по собі виключає можливість перекладання відповідальності на суб’єкта господарювання, що перевірявся.

У свою чергу ми робимо все, щоб судова практика була послідовною, а податковий орган враховував висновки судів у своїй діяльності, що неодмінно приведе до скорочення судових спорів

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Проблемна теплокомуналка. Несподіваний поворот справи двох ТЕЦ Львівщини

Опубліковано

on

Юрій КОТНЮК,
ЮВУ

Цього місяця нагадала про себе призабута історія так званих «тецок Дубневича», як називають у народі розташовані в Львівській області Новояворівську та Новороздільську теплоелектроцентралі, реальними власниками яких вважаються колишні народні депутати брати Ярослав і Богдан Дубневичі. Так, 3 листопада Шостий апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду Києва, яким були визнані неправомірними дії Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів щодо обрання управителем однієї з цих ТЕЦ товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Тепло», яке є дочірнім утворенням Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Газові махінації

Про їх існування вся країна дізналася після того, як у червні 2016 року Національне антикорупційне бюро України почало досудове розслідування щодо заволодіння державним майном посадовими особами двох ТОВ — «Енергія-Новояворівськ» і «Енергія-Новий Розділ», які були формальними власниками згаданих ТЕЦ. Детективи встановили, що зловмисники протягом 2013—2015 років, отримуючи від Нафтогазу за пільговими цінами державний газ, який вони зобов’язані були використовувати для постачання теплової енергії населенню, зокрема мешканцям міст Новояворівськ і Новий Розділ, насправді пускали його на виробництво електроенергії, яку потім продавали за комерційними цінами. За підрахунками слідчих, таким чином було здійснене незаконне заволодіння понад трьомастами мільйонів кубометрів природного газу, ринкова вартість якого перевищувала 1,4 мільярда гривень.

У зв’язку з цим у січні 2018 р. чотирьом співробітникам названих підприємств з числа керівної ланки було повідомлено про підозру й обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з можливістю вийти під заставу. Всі вони дуже швидко сплатили необхідну суму й нині перебувають на волі, причому жодному з них досі не ухвалено якого-небудь вироку, хоча матеріали кримінального провадження ще у вересні 2019 року були передані до Вищого антикорупційного суду. Що ж стосується, так би мовити, знаряддя злочину, яким у даному випадку були дві зазначені теплоелектроцентралі, то на них ще в червні 2018 року ухвалами слідчого судді Солом’янського районного суду Києва було накладено арешт, а їхні майнові комплекси передані в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі — Нацагентство, або АРМА). А оскільки дане відомство не здійснює безпосереднього керівництва виробничою діяльністю активів даної категорії, то ТЕЦ у вересні 2019 року були передані в управління приватному підприємству «Гарант Енерго М».

Даний вибір виявився надзвичайно невдалим — обраний Нацагентством управитель з горем пополам забезпечив роботу ввірених йому підприємств під час опалювального періоду 2018/19 років, але при цьому вдвічі наростив борги перед Нафтогазом за поставлений газ — із чотирьохсот до восьмисот мільйонів гривень, унаслідок чого було поставлено під загрозу зриву проведення наступного опалювального сезону. У зв’язку з цим розгорівся грандіозний скандал, який коштував посади колишньому очільнику АРМА Антону Янчуку, а вирішенням ситуації зайнявся очолюваний у той час Олексієм Гончаруком Кабінет Міністрів України. Перебравши всі можливі варіанти, високопоставлені можновладці не знайшли кращого виходу, як віддати проблемні теплоелектроцентралі Нафтогазу: раз, мовляв, вони заборгували йому стільки грошей, нехай він забирає їх собі й робить із ними, що заманеться.

Оскарження

Таке рішення було ухвалене в листопаді 2019 року й дуже не сподобалося формальним власникам цих ТЕЦ — товариствам «Енергія-Новояворівськ» і «Енергія-Новий Розділ», які, діючи за принципом «чим гірше, тим краще», постійно встромляли АРМА палиці в колеса. Свого часу вони успішно оскаржили в адміністративних судах передачу свого майна в управління ПП «Гарант Енерго М», але поки судові рішення набрали чинності, Нацагентство встигло змінити цього управителя на іншого.

У руслі своєї політики обидва вказаних ТОВ одночасно подали до ОАС Києва два ідентичні за змістом позови до АРМА, в яких виклали по дві позовні вимоги. Перша полягала в тому, щоб визнати протиправними дії Нацагентства щодо обрання ТОВ «Нафтогаз—Тепло» управителем арештованого майна — в одному випадку Новояворівської ТЕЦ, в іншому — Новороздільської. Що ж стосується другої позовної вимоги, то її зміст полягав у тому, щоб скасувати рішення тендерного комітету цієї самої АРМА про обрання згаданого ТОВ «Нафтогаз Тепло» управителем того ж самого арештованого майна. З точки зору звичної логіки подібна конструкція позову викликає певний подив, адже тендерний комітет є складовою Нацагентства, тож його рішення з даного приводу охоплюються названим у першій позовній вимозі поняттям «дії АРМА щодо обрання управителя арештованого майна». Незрозуміло, навіщо було засмічувати позов зайвим конкретизуванням? А якщо юристи позивачів так полюбляють конкретику, то їм треба було викласти в позові ще й третю позовну вимогу — визнати недійсним договір між Нацагентством і «Нафтогаз-Тепло» про передачу майна в управління.

Що ж стосується суті позовних вимог, то вони були обґрунтовані тим, що управителя майна було обрано за позаконкурсною процедурою, що суперечить вимогам Закону України «Про публічні закупівлі». У відгуку на позов Нацагентство зазначило, що в даному випадку вартість закуплених послуг становила нуль гривень нуль копійок, тобто «Нафтогаз тепло» займався управлінням теплоелектроцентралями на принципі самоокупності, не витрачаючи при цьому коштів з Державного бюджету. Тож за таких обставин, мовляв, застосування конкурсних процедур є не обов’язком, а правом Нацагентства, яким вона може скористатися, а може й ні.

Обидва позови потрапили на розгляд судді ОАС Києва Сергія Каракашьяна, тож в обох випадках тексти мотивувальних частин рішень майже однакові. Наріжним каменем позиції відповідача було розпорядження Кабінету Міністрів України від 6.11.2019 р. № 1040-р, присвячене питанню забезпечення сталого проходження опалювального періоду 2019/20 року в містах Новояворівськ і Новий Розділ, яким із метою запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного характеру в названих населених пунктах було вирішено вжити низку заходів. Один із його пунктів дозволяв АРМА для якомога швидшого вибору управителя застосувати процедуру, передбачену статтею 35 Закону України «Про публічні закупівлі», яка називається «Проведення конкурентного діалогу».

Що таке конкурентний діалог?

Конкурентний діалог — це одна з трьох процедур, передбачених статтею 13 зазначеного закону. Перші дві мають назви «відкриті торги» і «торги з обмеженою участю». Конкурентний діалог, як ви напевно вже здогадалися, містить найбільш ліберальні вимоги до закупівельника, який придбаває товари й послуги за кошти держбюджету, але й така процедура вимагає, щоб у ньому брали участь не менше трьох учасників. Тобто діалог має проводитися з декількома особами, а не з певним підприємством, визначеним до початку такого діалогу. Застосування такої процедури передбачало вчинення Нацагентством низки заходів, а саме публікації оголошення про проведення конкурентного діалогу, подання пропозицій, їх розкриття, розгляд, проведення переговорів тощо.

У ході судового процесу відповідач стверджував, що ним проводилися зустрічі, наради та консультації, але суддя, вислухавши аргументи відповідача, звернув його увагу на те, що ним не було здійснено публікацію оголошення, обов’язковість якої прописана в статті 35 згаданого закону. А всі, мовляв, надані Нацагентством документи містять інформацію лише про його спілкування з державними органами та підприємствами Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що не є доказами проведення відповідачем процедури конкурентного діалогу. З огляду на це суд вирішив, що дії АРМА щодо обрання ТОВ «Нафтогаз—Тепло» управителем арештованого майна слід визнати протиправними. Зате вимога позивачів про скасування рішень Тендерного комітету Нацагентства про обрання управителем зазначеного підприємства задоволено не було, оскільки спірні рішення були реалізовані відповідними договорами, тож, на думку судді, скасування рішення тендерного комітету жодних прав позивача не захистить. Таким чином, двома різними рішеннями ОАС Києва, ухваленими в один день, 4 вересня 2020 р., позовні вимоги товариств «Енергія-Новий Розділ» і «Енергія-Новояворівськ» були задоволені частково.

АРМА публічно висловило свою незгоду з цими вердиктами й заявило, що буле оскаржувати їх в апеляційному порядку, принагідно зазначивши, що в суді не оскаржувалися ні ухвали Солом’янського суду про накладення арешту на обидві теплоелектроцентралі й передачу їх в АРМА, ні укладені останнім з ТОВ «Нафтогаз—Тепло» договори управління цими активами, тож, мовляв, управитель буде в звичному режимі готуватися до нового опалювального сезону.

Обидва рішення ОАС Києва дійсно були оскаржені Нацагентством і принаймні одна з цих скарг, яка стосується Новояворівської ТЕЦ, уже розглянута. Однак постанова Шостого ОАС від 3 листопада виявилася не на користь апелянта, оскільки нею було ухвалено апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В тексті апеляційної скарги АРМА «гвіздком програми» вже була інша стаття Закону «Про публічні закупівлі» — під номером 40, в якій ішлося про застосування переговорної процедури закупівель, тобто з одним учасником. У згаданому розпорядженні уряду про неї, правда, не було сказано ні слова, але сама стаття передбачала можливість проведення безконкурсної процедури за наявності нагальної потреби, викликаної особливими економічними чи соціальними обставинами, пов’язаними з негайною ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, що унеможливлювали дотримання закупівельником строків для проведення тендеру.

Досліджуючи слушність цього аргументу, Шостий ААС зазначив, що в листопаді 2019 року, станом на час проведення переговорної процедури закупівлі, в Новояворівську не існувало надзвичайної ситуації, яка б надавала право Нацагентству проводити переговорну процедуру обрання управителя: на той момент лише стояло питання можливого ризику зриву опалювального сезону 2019—2020 років в цьому місті, оскільки попередній управитель Новояворівської ТЕЦ — ПП «Гарант Енерго М» — не впорався зі своїми обов’язками. Але це, на думку суддів, не було надзвичайною ситуацією, бо сам по собі можливий ризик зриву опалювального сезону не міг бути підставою для проведення переговорної процедури: вірогідність ризику виникнення надзвичайної ситуації не означала наявності самої надзвичайної ситуації, як це було передбачено чинним законодавством. Виходячи з цього, Шостий ААС визнав непереконливою позицію АРМА в її спробі виправдати свої дії положеннями статті 40 Закону «Про публічні закупівлі».

Отже, дії Нацагентства з обрання управителя одної з проблемних ТЕЦ визнані неправомірними, й це рішення суду набрало законної сили, але поки незрозуміло, які практичні наслідки воно за собою тягне: чи то негайне усунення «Нафтогаз— Тепло» від управління проблемним активом, чи то негайний початок організації процедури обрання управителя. Швидше за все, відповідь на це запитання буде дана вже після касаційного перегляду даної справи.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Господарські суди обмежують надання доказів у справах про оскарження рішень АМКУ

Опубліковано

on

Комітети АПУ з конкуренційного права та процесуального права направили відкрите звернення заступнику Голови Верховного Суду, Голові Касаційного господарського суду, в якому навели правові позиції господарських судів про неможливість для позивачів у спорах про визнання недійсними рішень органів АМКУ надавати нові докази на підтвердження своїх аргументів і обов’язок судів розглядати такі спори лише на підставі зібраних АМКУ доказів.

Наведена експертами Комітету практика господарських судів демонструє, що в спорах, які стосуються оскарження рішень АМКУ, господарські суди займають позицію, що вони не володіють повною юрисдикцією.

«На наше переконання, така позиція не забезпечує належної можливості для особи ефективно реалізувати своє право на справедливий суд. А з огляду на неможливість надання доказів безпосередньо до суду, фактично на особу покладається обов’язок доводити свою невинуватість перед адміністративним органом всупереч принципу презумпції невинуватості», – йдеться у відкритому зверненні.

Комітет АПУ згадав про рішення КГС ВС від 19 серпня 2019 р. у справі № 910/12487/18 та від 30 січня 2020 р. у справі № 910/14949/18,  в яких була викладена правова позиція, що «..судом не можуть досліджуватись та оцінюватись додаткові пояснення сторін, які стосуються кваліфікації встановленого органом АМК порушення конкурентного законодавства, які не надавались у межах розгляду справи про порушення конкурентного законодавства».

Цю позицію обстоюють судді КГС ВС і під час публічних правничих заходів. Також на неї постійно посилаэться АМКУ в своїх заявах по суті справи, вказуючи, що «…докази, які не були надані суб’єктами господарювання до АМКУ в межах розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не можуть оцінюватись судом».

Із тлумаченням правової позиції ВС погоджуються суди першої та апеляційної інстанцій.

На переконання експертів Комітетів АПУ, такі підходи господарських судів не відповідають положенням ГПК та ст. 8 Конституції України, якою закріплено  принцип верховенства права в Україні.

Тому правники вимагають розглянути викладені у зверненні аргументи та довести їх до відома суддів КГС у складі ВС.

Детальніше ознайомитися з відкритим зверненням можна за посиланням.

Читати далі

Юридична практика

Правила визначення юрисдикції спору у справі щодо зняття арешту з майна

Опубліковано

on

Артур КІР’ЯКОВ,
адвокат

Визначення правильної юрисдикції спору — це отримання бажаного результату в найкоротший термін з мінімальними витратами. Натомість прорахунок призводить до фінансових витрат, пов’язаних із підготовкою процесуальних документів та участю в судових засіданнях, а ще відсутністю відповідного судового рішення протягом значного періоду часу.

Обставини справи

Позивач є спадкоємицею ОСОБА_1 та прийняла спадщину у встановлений законом строк. Під час оформлення свідоцтва про право на спадщину на майно позивачці стало відомо, що згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна в реєстрі на все майно ОСОБА_1 накладено арешт на підставі постанови підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Кіровоградській області. Вищевказаний відділ ДВС відмовив у знятті арешту з майна, посилаючись на відсутність підстав для задоволення заяви позивачки.

Зміст рішень судів попередніх інстанцій

Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 18 січня 2019 року позов задовольнив. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 24 квітня 2019 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду залишив без змін. Судові рішення мотивовано тим, що відповідачем не доведено наявності відкритого виконавчого провадження та не підтверджено належними доказами правомірності існування арешту, накладеного на нерухоме майно ОСОБА_1, а наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запису про цей арешт перешкоджає позивачці зареєструвати у визначеному законом порядку право власності на відповідне майно. При цьому невиконання відповідачем свого обов’язку щодо необхідності зняття арешту з майна ОСОБА_1 при завершенні виконавчого провадження є протиправним.

Позиція Великої палати Верховного Суду

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду:

I. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

II. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/ або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин (п. 27).

Щодо вказаного позову, то його підставою позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно (п. 28). Тобто правовий висновок Великої палати Верховного Суду містить чітке розмежування юрисдикції розгляду спорів щодо зняття арешту з майна між адміністративним та цивільним/господарським судочинством. Постанова Великої палати ВС від 22 січня 2020 року по справі № 340/25/19, провадження № 11-669апп19. Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області, третя особа Головне територіальне управління юстиції в Кіровоградській області, про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року (суддя Черниш О. А.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року (судді Круговий О. О., Прокопчук Т. С., Шлай А. В.), установила:

ОСОБА_1 в січні 2019 року звернулася до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області, третя особа — Головне територіальне управління юстиції в Кіровоградській області, в якому просила:

— визнати неправомірною відмову відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області щодо зняття арешту з майна, належного на праві власності ОСОБА_2, накладеного постановою від 13 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № 23555996;

— зобов’язати відділ примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області зняти арешт з майна, належного на праві власності ОСОБА_2, у вказаному виконавчому провадженні.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1, яка є спадкоємицею ОСОБА_2, при оформленні спадщини з’ясувала, що постановою відповідача від 13 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № 23555996 накладено арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_2. При цьому при зверненні до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області із заявою про зняття арешту з майна, позивачці було відмовлено в задоволенні такої заяви.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 18 січня 2019 року позов задовольнив. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 24 квітня 2019 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року залишив без змін. Судові рішення мотивовано тим, що відповідачем не доведено наявності відкритого виконавчого провадження та не підтверджено належними доказами правомірності існування арешту, накладеного на нерухоме майно ОСОБА_2 , а наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запису про цей арешт перешкоджає позивачці зареєструвати у визначеному законом порядку право власності на відповідне майно. При цьому невиконання відповідачем свого обов’язку щодо необхідності зняття арешту з майна ОСОБА_2 при завершенні виконавчого провадження є протиправним.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог

Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області в касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначається, зокрема, про порушення судами правил предметної юрисдикції; вказується на те, що виконавче провадження відкрите за виконавчим документом, виданим у цивільній справі, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивачка, посилаючись на законність й обґрунтованість рішень судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Рух касаційної скарги

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 червня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 26 червня 2019 року призначив її до розгляду. Той же суд ухвалою від 27 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області, третя особа — Головне територіальне управління юстиції в Кіровоградській області, про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ) у зв’язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_2 та прийняла спадщину у встановлений законом строк. Під час оформлення свідоцтва про право на спадщину на майно позивачці стало відомо, що згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна в реєстрі 13 грудня 2011 року зареєстровано обтяження на все невизначене майно, власником якого є ОСОБА_2, на підставі постанови про арешт майна боржника від 13 грудня 2011 року, винесеної підрозділом примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Кіровоградській області. ОСОБА_1 14 грудня 2018 року звернулася до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області із заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_2 , за результатами розгляду якої відповідач листом від 20 грудня 2018 року зазначив про відсутність підстав для задоволення заяви позивачки, оскільки на виконанні у відділі примусового виконання рішень відсутні виконавчі провадження, боржником за якими виступає ОСОБА_2, до того ж, відповідач зазначив, що виконавче провадження № 23555996, боржником за яким виступав ОСОБА_2, завершене у 2012 році та знищене. При цьому суди встановили, що арешт на нерухоме майно, належне ОСОБА_2, накладено постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Кіровоградській області від 13 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № 23555996, відкритому за виконавчим листом № 2-620, виданим 14 грудня 2010 року Кіровським районним судом міста Кіровограда, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Індекс-банк» коштів у сумі 1 258 771,47 грн. Дане виконавче провадження завершено у 2012 році, а 29 лютого 2016 року знищене у зв’язку із закінченням терміну зберігання, про що складено акт. Вважаючи відмову в занятті арешту на майно протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Позиція Великої палати Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи. Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір — це спір, в якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-пра­вових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб’єктний склад. Участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб’єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи, органу Державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Згідно з частинами третьою — п’ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» в разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу Державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (в тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв’язку зі значним ступенем його зношення, пошкодження; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного в частині шостій статті 61 цього закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1—2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Із наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби лише в разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках — виключно на підставі рішення суду. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів Державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу Державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Так, підставою цього позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно. За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов’язаних з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову. Виходячи з наведеного Велика палата Верховного Суду вважає, що суди помилково розглянули в порядку адміністративного судочинства справу за позовом ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_2 — боржника у виконавчому провадженні № 23555996, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції, оскільки цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій підтвердилися під час перегляду справи Великою палатою Верховного Суду. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково й закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково й залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених, відповідно, статтями 238, 240 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 19, 345, 349, 354, 356, 359 КАС, Велика палата Верховного Суду постановила: касаційну скаргу Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області задовольнити частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року скасувати. Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області, третя особа — Головне територіальне управління юстиції в Кіровоградській області, про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram