Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Юридична практика

Податки при продажу та купівлі квартири: скільки доведеться заплатити?

Опубліковано

on

Які податки і мита доведеться сплатити при купівлі чи продажу квартири або будинку відповідно до законодавства України?

Якщо ви продавець:

  • якщо ви володієте нерухомістю більше ніж три роки і це ваша перша продаж нерухомості
    протягом календарного року, то розмір мита становитиме 1% від ціни об’єкта, зазначеної в договорі, але не нижче його оціночної вартості;
  • якщо ви володієте нерухомістю менше трьох років, вам доведеться оплатити: держмито (1% від ціни об’єкта, зазначеної в договорі, але не нижче його оціночної вартості); податок на дохід (5% від вартості нерухомості) і військовий збір (1,5% від вартості нерухомості);
  • якщо ви нерезидент України, оплатити потрібно: держмито (1% від ціни об’єкта, зазначеної
    в договорі, але не нижче його оціночної вартості); податок на доходи фізичних осіб (15% від вартості нерухомості) і військовий збір (1,5% від вартості нерухомості).

Якщо ви покупець:

Покупець нерухомості зобов’язаний оплатити:

  • суму в розмірі 1% від ціни нерухомості в Пенсійний фонд (для резидентів і нерезидентів);
  • державне мито в розмірі 1% від вартості об’єкта;
  • адміністративні збори за переоформлення права власності в Державному реєстрі речових прав.

Від сплати держмита звільнені:

  • інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї військових, зниклих без вісті;
  • інваліди 1-ї та 2-ї груп;
  • ліквідатори аварії на ЧАЕС. Якщо до пільгових категорій громадян належать обидві сторони угоди, вони звільняються від виплати держмита. Якщо «пільговиком» виступає лише одна боку, то друга від виплати держмита не звільняється.

Як оформити операцію купівлі-продажу?

Купівля-продаж нерухомості в Україні здійснюється через нотаріусів, а інформація про перехід права власності вноситься до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Операцію можна оформити в нотаріуса — як приватного, так і державного, або за місцем знаходження майна чи ж за місцем прописки однієї зі сторін.

Розмір податків на продаж квартири в Україні в 2018 році не повинен залежати від того, до якого нотаріуса ви звернулися. Вартість послуг нотаріуса оплачується, як правило, покупцем.

Як зареєструвати право власності?

Щоб зареєструвати право власності на нерухомість, вам необхідно отримати в нотаріуса інформацію про внесення даних до реєстру речових прав. Інформація про нового власника нерухомості зберігається в електронному держреєстрі, доступ до якого відкритий.

Нотаріусу потрібно надати: заява, паспорт нового власника, ідентифікаційний код нового власника та договір купівлі-продажу нерухомості.

Скільки коштує реєстрація?

Згідно з пунктом 1 статті 19 Закону України No 51 «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»:

  • оплата за державну реєстрацію права власності стягується в розмірі 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних громадян.
  • процедура реєстрації повинна бути проведена протягом 5 днів з дня внесення відповідної заяви до Державного реєстру прав.

Скільки потрібно заплатити, щоб зареєструвати операцію швидше?

Оформити угоду купівлі-продажу нерухомості можна швидше, але за це доведеться додатково розщедритися:

  • протягом двох робочих днів: адміністративний збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати (3 723 грн);
  • протягом одного робочого дня: адміністративний збір у розмірі 2 мінімальних заробітних плат (7 446 грн);
  • протягом двох годин: адміністративний збір у розмірі 5 мінімальних заробітних плат (18 615 грн).

Підготував
Максим Бондар,
спеціально для ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі
Клікніть для коментування

Залишати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Юридична практика

Податок на землю для платників єдиного податку: міфи і факти

Опубліковано

on

Віталій Кулаков, адвокат, керуючий партнер АТ«Адвокатська фірма «ADVICE»

Макіавеллі вперше в новій історії заговорив про економіку держави як складову частину її благополуччя. Розглядаючи скнарість як ваду людини, але чесноту державного чоловіка, він вказав на неприпустимість занадто високих податків, тобто таких, виносити які населення вже не змогло б. Макіавеллі стверджував, що

Христина Римець, консультант ТОВ «Аудит Консалтинг Груп Advice»

правитель може бути щедрим лише за рахунок чужого добра — військового добутку, наприклад, але ніяк не за рахунок добробуту своїх підданих.

У наш час питання податків, порядку їх виплат, порушення в зв’язку з цим прав та свобод громадян залишаються актуальними та гострими. Однак ми твердо віримо, що Україна як правова держава повинна забезпечувати необхідну правову визначеність для всіх громадян у здійсненні їх прав та обов’язків. І сьогодні цю правову визначеність ми намагатимемося встановити стосовно справляння такого платежу, як податок на землю, зокрема особами, які здійснюють господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування.

Як відомо, використання землі в Україні є платним. Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) встановлено, що плата за землю — обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Водночас платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних паїв та землекористувачі, а об’єктами оподаткування — земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (статті 269, 270 ПКУ).

Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).

Перший момент, на який потрібно звернути увагу

Якщо особа набуває право власності на жилий будинок, будівлю, квартиру — до неї переходить і право власності на земельну ділянку або її частину, на які й вони розміщенні, без зміни її цільового призначення (ст. 120 Земельного Кодексу України). При цьому важливо розуміти, що переходом права власності є момент державної реєстрації цього права на земельну ділянку. По суті, якщо оформлених документів немає, немає й підстав нарахування земельного податку. Зазвичай позиція ДФС відповідно цього моменту була категорично негативною й подібне розглядалося як порушення. Однак нещодавно, а саме 6 липня цього року, наказом Міністерства фінансів України була затверджена «Узагальнююча податкова консультація щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку в такої особи не оформлені», яка, на наш погляд, є резонансним актом, який змінює усталенні погляди у сфері справляння податку на землю. У документі, зокрема зазначається: «Особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого в Державному земельному кадастрі в порядку, визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок».

Очевидно, що в цьому положенні подібна ситуація не розглядається як порушення, за яке до винної особи можуть бути вжиті заходи з боку контролюючого органу. Відсутність документів — звичайна ситуація, тому якщо їх немає, обов’язок сплачувати не виникає. Не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти, що подібне тлумачення навряд чи на користь самої держави і розв’яже руки багатьом власникам, які не будуть спішити з моментом оформлення документів, усвідомлюючи подальшу необхідність сплати податків.

Щодо багатоквартирних будинків, то ст. 287 ПКУ передбачає обов’язок щодо сплати податку на землю лише стосовно власників нежилого приміщення (його частини) в багатоквартирному будинку. Водночас у славнозвісній та вищезгаданій консультації передбачається необхідність сплати для особи, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку (тобто положення поширює свою дію і на житлові приміщення, що є некоректним розширенням обсягу поняття): «Що стосується особи, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку, то виходячи із викладеного вище, права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинкову територію виникає у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку в Державному земельному кадастрі в порядку, визначеному законом. Тому безпосереднім платником у цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація,яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності, ОСББ, яке є суб’єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку».

У цьому випадку до моменту державної реєстрації прав земельної ділянки під багатоквартирним будинком — ніхто не сплачує, опісля — цей обов’язок покладається на ЖЕКи та ОСББ. Парадокс, чи не так? Приходить на думку славнозвісна фраза: «Моя хата скраю». Подивимося, як на практиці буде реалізовуватися подібна пропозиція.

Другий момент: справляння земельного податку з фізосіб — підприємців — платників єдиного податку

Відповідно до підпункту 297.1.4. п. 297.1 ст. 297 ПКУ фізична особа, яка здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування ФОП, звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку за наявності двох умов:

1) наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку; 2) ФОП використовує цю земельну ділянку в своїй господарській діяльності. Наприклад, особа може здавати це нежиле приміщення в оренду, але тут є важливий нюанс. У постанові Верховного Суду No 826/8675/17 від 27 лютого цього року зазначено наступний момент: «Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб’єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки,на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена».

Аналізуючи вищезазначене, доходимо висновку, що якщо здавати в найм будівлю, її частину чи нежиле приміщення із земельними ділянками, по логіці, це буде вважатися залученням такої ділянки в господарську діяльність, а з цього випливає наступне — звільнення особи від сплати податку. Таким чином, укладаючи договори оренди, необхідно вказувати й про передачу в найм землі, в іншому разі фіскали, посилаючись на рішення Верховного Суду, будуть доводити, що у вас немає підстав бути звільненими від сплати податку.

Водночас в узагальнюючій консультації Мінфіну України «Щодо справляння земельного податку з фізосіб — підприємців — платників єдиного податку» вказано, що абз. 4. п. 297.1. ПКУ не звільняє від сплати земельного податку у випадку, коли обов’язок по сплаті податку виникає у фізособи- підприємця як у співвласника багатоквартирного будинку в складі витрат на управління. В цьому контексті також варто зауважити, що в разі здачі в оренду нежилого приміщення в багатоквартирному будинку, наймачеві надається і право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, з урахуванням прибудинкової території (у договорі оренди зазначається площа земельної ділянки. Як результат, обов’язок сплати податку переходить на наймача.

Сподіваємося, що наше прагнення внести певну ясність щодо справляння податку за землю, зокрема особами, що знаходяться на спрощеній системі оподаткування, матиме позитивні результати. Як говорив французький міністр у 1792 році, «народ ніколи не відмовляється платити розумні податки: розумні в їх використанні і розумні по величині тягаря».

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Конкубінат і все, що з цим пов’язано

Опубліковано

on

Рада Дашутіна, начальник відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Тенденція зміни традиційних правових інститутів стосується практично всіх галузей права, в тому числі й інституту шлюбу. У повсякденному житті найбільш вдалим для розкриття понять «фактичні шлюбні відносини», «спільне проживання без реєстрації шлюбу» є термін «конкубінат».

Конкубінат у римському праві

У римському праві це поняття (лат. concubitus, від con (cum) разом з cubo-лежу, сумісне мешкання, співжиття) без affection maritalis (сімейна любов) і honor matrimonii (честь шлюбу) означало не заснування родини, а задоволення статевого потягу. Незважаючи на свою розповсюдженість, конкубінат не тягнув за собою правових наслідків: жінка (concubina) не поділяла суспільного становлення співмешканця, який у цей же самий час міг бути у шлюбі, в той час як перебування в конкубінатному шлюбі розглядалося як зрада (адюльтер). Під час принципату (зосередження влади в руках однієї особи, відвертої диктатури) правове поняття конкубінату було поширено на всі випадки, коли заключити шлюб було неможливо (наприклад, через соціальну нерівність).

Якості правовому інституту конкубінату надали християнські імператори. У Візантії конкубінат був відмінений у IX ст. На Заході перестав існувати в ХІІ ст., а в ХІХ–ХХ ст. конкубінат навіть був прирівняний до злочину, що відображалося в безлічі західних кодексів того періоду. Законом дозволялося тривале співжиття жінки та чоловіка, але йшлося про співжиття з наміром створити сім’ю, а не тимчасовий зв’язок. Тимчасові зв’язки закон карав суворо. Конкубінат не мав практично жодних правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті, не мали права на ім’я свого батька, не могли бути його спадкоємцями. Жінка в таких відносинах не поділяла соціального статусу свого чоловіка.

У республіканський період законний римський шлюб базувався на чоловічій владі. За цим шлюбом жінка повністю залежала від чоловіка (лат. manus — перебування дружини під владою чоловіка).

Пізніше закони ХІІ таблиць допускали можливість звільнення від чоловічої влади. Жінка мала право перешкодити можливості підпорядкування чоловікові, якщо наприкінці кожного шлюбного року втікала на три доби з дому й цим переривала перебіг давності. Згодом влада чоловіка послаблюється. Виникає новий вид шлюбу — без чоловічої влади. Дружина виходить з-під влади чоловіка і формально стає незалежною особою.

Сучасне розуміння конкубінату

На даний час поняття конкубінату осучаснили і ним вважають співжиття чоловіка та жінки (на відмінну від законного шлюбу — justae nuptiae) з наміром встановити шлюбні відносини. Законодавством зарубіжних країн правові наслідки прояву особистих відносин, що виникають між людьми, які мають право побудувати сім’ю, але не поспішають укладати офіційний шлюб, врегульовано не однаково. За декілька останніх років збільшилася кількість європейських країн, які визнають різні форми позашлюбних союзів, серед них Норвегія, Ісландія, Франція, Бельгія, Іспанія, Німеччина Швеція, Швейцарія, Україна та інші. Не можна не відзначити того факту, що для більшості європейських країн фактичне співжиття стало альтернативою законного шлюбу для одностатевих пар.

Цікаво, що в прилеглих до України країнах, поняття шлюбу відповідно до їх внутрішнього законодавства, є усталеним, і, як правило, йде врозріз з його європейським баченням. Єдиною прикордонною з Україною державою, законодавством якої передбачені правові наслідки співжиття чоловіка та жінки без реєстрації шлюб, є Угорщина, хоча й вона — не новатор у цій сфері.

Першою європейською державою, яка на законодавчому рівні визнала та врегулювала відносини фактичного подружжя, прийнявши в 1987 році Закон «Про конкубінат» («Domestic Partnership Act»), стала Швеція. Даний нормативний акт передбачав поділ спільного житла та рухомого майна, придбаного для спільного користування, на рівні частки. Маючи вже п’ятнадцятирічний досвід законодавчого регулювання фактичних шлюбних відносин та їх наслідків, Швеція не лише не відмовилася, а навпаки, удосконалила даний правовий інститут, прийнявши першого липня 2003 року нову редакцію Закону «Про співжиття» («The Cohabitation Act»). Згідно зі статтею 3 Закону Швеції «Про конкубінат», майно, що використовується для спільного проживання та побуту, знаходиться в спільній сумісній власності фактичного подружжя, якщо воно придбане для спільного використання. Сьогодні саме ця країна вважається лідером серед європейських країн за кількістю сімейних союзів, що живуть поза офіційною реєстрацією шлюбних відносин.

Далеко не в кожній країні існує правовий інститут фактичних шлюбних відносин, у таких країнах подібні відносини сприймаються як поширене соціальне явище, що не тягне за собою певних юридичних наслідків. Даний правовий інститут відсутній у більшості країн, що є географічними сусідами нашої держави та країн СНД, і станом на теперішній час з усіх країн учасниць лише Україна визнає фактичний шлюб.

Поняття фактичного шлюбу в Україні

Поняття фактичного шлюбу (конкубінату) в юридичному обігу в Україні з’явилося з прийняттям Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року No 2947-ІІІ (далі — СК України). Відповідно до статті 21 СК України шлюбом (лат. — matrimonium) є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Цією ж статтею передбачено що проживання сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов’язків подружжя. Що ж до законодавства західної Європи, необхідно відзначити, що фактичні шлюбні відносини в них визнані не лише в якості правової підстави виникнення майнових прав та обов’язків подружжя, а й слугують додатковою гарантією багатьох інших прав. В Україні, на відміну від зарубіжних країн, встановлення факту спільного проживання не дає права на спадкування в порядку першої черги, права на соціальну допомогу тощо. Норми інших галузей права не відносять фактичних співжителів до кола членів сім’ї. Діюче сімейне законодавство не регулює немайнові права фактичного подружжя, що часто суперечить їх законним інтересам. Крім того, внутрішнім законодавством України не передбачено дотримання процедури державної реєстрації подібних відносин або укладення відповідних договорів про партнерство.

На відміну від вищезазначених країн, законодавство України визнає правові наслідки фактичного шлюбу, встановивши на законодавчому рівні принцип, згідно з яким майно, придбане в період спільного проживання, належить фактичному подружжю на праві спільної сумісної власності. Навіть більше, у відношенні придбаного майна за час спільного проживання діють норми, які регулюють право власності подружжя, що зареєстрували свій шлюб у передбаченому законом порядку, якщо інше не встановлено договором між ними. Якщо чоловік та жінка укладають pactum (pactio — письмовий договір), яким врегульовують свої майнові права, права спільної сумісної власності в такому союзі не виникає. Так, стаття 74 Сімейного кодексу України визначає, що якщо чоловік та жінка проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Інакше кажучи, фактичні шлюбні відносини породжують ті самі юридичні наслідки майнового характеру, що й перебування в зареєстрованому шлюбі. Зокрема, все майно, набуте в конкубінаті, належить фактичному подружжю на праві спільної власності, частки фактичного подружжя в разі поділу їхнього спільного майна вважаються рівними. Однак, слід зауважити, що ця норма діє, якщо факт спільного проживання, враховуючи відсутність державної реєстрації, не заперечується кимось із подружжя.

Проблемні питання

Насправді, як бачимо Сімейним кодексом України визначена лише можливість осіб, що перебувають в конкубінаті, претендувати на частину майна, придбаного під час спільного проживання. В разі офіційної реєстрації відносин один із подружжя з об’єктивних причин може не працювати (наприклад, жінка, яка перебуває в тимчасовій відпустці по догляду за дитиною) без утиску його матеріальних прав. Виникає питання, чи зможе сторона конкубінату, що фактично не бере участі у формуванні матеріальних благ, претендувати на отримання частки в майні за таких яких умов? Що в даному випадку використовуватиметься як доказ?

Сьогодні існування випадків спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу породжує безліч спірних питань. Найбільш дискусійним, навіть без врахування морально-етичного аспекту, є питання критерію самого факту спільного проживання. Іншими словами, з якого моменту виникають підстави говорити про те, що пара проживає в конкубінаті?

Враховуючи вищезазначене, відсутність в Україні правового регулювання concubitus автоматично виключає єдиний підхід судових органів при вирішенні пов’язаних із ним спорів. Чоловік та жінка можуть розпоряджатися спільним майном, набутим під час фактичного шлюбу, на власний розсуд, без згоди іншого, що може призвести до порушення прав та законних інтересів іншого з подружжя. І в таких ситуація сторона, права якої порушено, вимушена ad iudiciam provocare (adire in ius — звертатися до суду) ad defendendum (для захисту) з різними позовами: з позовом про визнання факту проживання однією сім’єю, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання пава власності на 1/2 частину цього майна та поділ такого майна тощо.

Досить поширена ситуація, коли майно, придбане чоловіком та жінкою за спільні кошти, оформлюється на когось одного. Якщо в зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умови конкубінату, оформлене на одного з учасників такого союзу, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе в судовому порядку, що воно є спільним.

Під час укладення однією з осіб, що проживали сім’єю, щодо спільного майна договору, який потребує нотаріального посвідчення або державної реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі вимагається нотаріальна згода другої сторони.

Можливості для зловживання правами

Враховуючи різний статус фактичного та офіційного подружжя, абсолютно закономірними є випадки зловживання правами, наданими фактичним співмешканцям. Уявімо собі ситуацію: жінка вселяється до чоловіка напередодні укладення ним значної угоди, а потім через деякий час розриває відносини й домагається в судовому порядку права на 50 % майна, придбаного за час їхнього спільного проживання. Існує безліч випадків зловживання правами, що виникають у конкубінаті. Саме тому, з метою уникнення майбутніх спорів у судах, при укладенні правочину деякі нотаріуси вимагають підтвердити «самотній» статус його сторін.

Досить багато питань виникає під час спадкування учасниками конкубінату. На- приклад, питання, до якої черги спадкоємців відносити особу в конкубінаті? Як вбачається зі змісту статті 1264 ЦК України — у четверту чергу спадкоємців по закону. І потрапить вона туди лише в разі проживання зі спадкодавцем однією сім’єю не менше ніж п’ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги. Той із подружжя, який пережив спадкодавця, належить до першої черги спадкоємців. І мова тут іде лише про зареєстрований шлюб.

Якщо дитина народжується в зареєстрованому шлюбі (liberi iniusti) без conubium, чоловік вважається батьком цієї дитини, оскільки статтею 122 СК України передбачено, що дитина, яка зачата і (або) народжена в шлюбі, походить від подружжя. Так, відповідно до статті 133 Сімейного кодексу в силу передбаченої законом презумпції батьківства, подружжя записується батьками дитини. І такий запис проводиться автоматично, незалежно від того, чи заперечують вони або хтось із них проти цього. У випадку з конкубінатом, походження дитини від матері визначатиметься на підставі документа закладу охорони дитини про народження дитини, а від батька — за спільною заявою жінки та чоловіка дитини, які не перебувають у шлюбі між собою, як це передбачено статтею 126 СК України. А в разі, якщо чоловік відмовиться визнати своє батьківство, така жінка, якщо не доведе батьківство чоловіка, може стати одинокою мамою і запис про батьків дитини проводитиметься в порядку частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Підрив моногамії та деякі інші аспекти проблеми

Виникають певні побоювання стосовно підриву принципу сімейних відносин-моногамії. Якщо проаналізувати статтю 74 СК України, законодавець практично дає всі підстави про можливість існування двох шлюбів: офіційного та конкубінату. Такий висновок можна підтвердити, в тому числі проаналізувавши норми статей 75, 76 та 91 Сімейного кодексу України. Так, ст. 75 передбачає можливість отримання аліментів в разі перебування в офіційному шлюбі, а статті 76, 91 СК України — і в разі перебування в конкубінаті. Отже, вищевикладене фактично суперечить принципу моногамії, що випливає зі ст. 25 («Одношлюбність») кодексу.

У проблемі конкубінату існує ще один не менш цікавий аспект. Стаття 63 Конституції України звільняє є особу (підозрюваного, обвинуваченого) від обов’язків давати показання стосовно себе, членів сім’ї та близьких родичів. А як відомо, якщо не брати до уваги роз’яснення КСУ, законодавство України не має чіткого визначення терміну «член сім’ї».

Зрозуміло, що сучасне суспільство диктує свої тенденції і необхідність 60% молодих пар перед офіційною реєстрацією відносин та створенням сім’ї випробувати один одного стає абсолютно закономірною. Однак, насправді, ані конкубінат, ані офіційний шлюб ніколи не дадуть вам гарантій довговічності союзу. Й вирішити питання в сфері сімейного права, а точніше в сфері шлюбних відносин, ні з допомогою Сімейного кодексу, ні з допомогою інших нормативно-правових актів неможливо. Як конкубінат, так і офіційний шлюб завжди матиме свої переваги та недоліки.

Легалізувати конкубінат в Україні на прикладі європейських країн простіше простого, але спочатку слід розібратися яка істинна мотивація людей, які відмовляються від традиційних форм співіснування чоловіка та жінки в цивілізованому суспільстві? Конкубінат, закріплений на законодавчому рівні все ж нівелюватиме превентивну функцію шлюбу, а офіційний шлюб завжди буде дієвим механізмом захисту прав чоловіка, жінки та дитини.

Пам’ятаймо, причини, за яких люди не реєструють шлюб рано чи пізно вичерпуються. In foedera venire (лат. укласти шлюбний союз) чи ні — особиста справа кожного, але якщо жінка відчуває себе не справжньою жінкою, а так, «наполовину», безправною співжителькою, хоче народити дитину, але боїться, що це поставить крапку в її відносинах з «коханим» і вона стане одинокою мамою, або ж чоловік стає жертвою меркантильних жінок, тоді й можуть виникнути питання до «половинки». Такі питання виникають і в зареєстрованому шлюбі, однак з огляду на офіційність, в офіційному шлюбі права жінки, чоловіка та дитини гарантовано захищені державою.

Звісно concubinatus залежить від того, які відносини існують між людьми і з яких причин вони не реєструють свій союз? Якщо в них теплі та довірливі відносини й рішення перебувати в фактичному шлюбі, вони прийняли разом, то чому й ні? І якщо такий союз витримує перевірку часом, то рано чи пізно (зазвичай у разі вагітності жінки) шлюб реєструють.

У будь — якому випадку вибір за парою: affection maritalis (сімейна любов) і honor matrimonii (честь шлюбу), або ж con (cum) cubo — співмешкання, співлежання. Приймаючи рішення на користь офіціозу чи конкубінату пам’ятаймо, non coitus matrimonium facit, sed maritalis affectio — не статевий зв’язок створює шлюб, а подружня прихильність!

Кохання часто затьмарює розум, але перед прийняттям рішення проживати спільно чи ні, зверніть у вагу на добросовісність вашої половинки, щоб такі «романтичні» відносини болісно не закінчилися.

Читати далі

Юридична практика

Зміна імені — забаганка чи необхідність? Це використання свого права!

Опубліковано

on

Рада Дашутіна, начальник відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Мабуть, кожен із нас, шановні читачі, хоча б раз у житті замислювався над тим, а чи не змінити мені моє ім’я? А можливо, прізвище. Чи по батькові? Я впевнена, що багато хто ставив собі таке запитання… А пам’ятаєте іронічний комедійний фільм «За двома зайцями», який знятий за однойменним незабутнім твором нашого видатного письменника Михайла Старицького, та його головного героя Свирида Петровича Голохвостого?

Зміна імені — причин багато

 «Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов, собственной персоной». Свирид Петрович завжди соромився свого прізвища та відрекомендовувався як «Голохвастов», так йому «кортіло» бути великим та справжнім паном. І не останню роль у цьому він приділяв своєму прізвищу.

Часто маючи неблагозвучне чи важке, як ми вважаємо, у вимові прізвище або ім’я ми задумуємося про можливість змінити його. Або, можливо, ви хотіли би змінити національне прізвище та ім’я на українські чи навпаки. Можливо, це допоможе вам відчувати себе впевненіше в іноземній державі. Так, із практики хочеться зазначити, що найчастіше наші громадяни змінювали прізвища з українських на німецькі, італійські, єврейські та англійські.

А що робити тим жінкам, які після розірвання шлюбу вирішили перейти на дошлюбне прізвище? Однозначно вихід є — це зміна імені.

Так що ж це таке: зміна імені та як її провести в Україні? Сьогодні ми розглянемо все детально та прискіпливо. Відразу скажу, процедура не складна й не займає багато часу.

Згідно нашого законодавства ім’я фізичної особи в Україні складається не лише з вашого власного імені, воно включає також ваше прізвище та по батькові. До 2007 року в Україні можливо було змінити не лише прізвище та власне ім’я, але й по батькові особи. Багато громадян у радянський період змінювали саме по батькові. Пов’язано це було, в основному, з національним корінням. Воно й не дивно, адже отримати освіту чи гідну роботу, маючи певну національність, було при радянській владі досить проблематично. Тому й не дивне бажання людей проводити ці зміни. Так, наприклад, змінювали по батькові з «Мошкович» на «Михайлович» чи «Срулівна» на «Іванівна».

Зараз ви можете змінити по батькові лише в певних випадках, але про це трохи пізніше.

Хто має право на зміну імені в Україні?

Отже, зміна імені (прізвища, власного імені та по батькові) в нашій державі проводиться лише виключно щодо громадян України, тобто, якщо ви іноземець, то здійснити це в Україні ви не зможете.

З якого ж віку можна провести зміну імені? Незважаючи на те, що особа до 18 років, за нормами сімейного законодавства в Україні не є повнолітньою, закон наділяє її певним об’сягом прав. Так, правовий статус дитини з чотирнадцяти років істотно змінюється. З моменту досягнення цього віку вона може:

  • звертатися за захистом своїх прав безпосередньо до суду;
  • звертатися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав;
  • самостійно укладати договори банківського вкладу і рахунку;
  • має право самостійно обирати лікаря і методи лікування відповідно до його рекомендацій;
  • самостійно розпоряджатися своїми доходами (стипендією, зарплатою та іншими доходами);
  • бути членом молодіжних громадських організацій;
  • навчатися водінню мотоциклом чи мопедом;
  • отримати інформацію щодо свого усиновлення;
  • вільно обирати місця свого проживання;
  • працювати за згодою одного з батьків у вільний від навчання час для виконання легкої роботи;
  • брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

Із шістнадцяти років ви можете:

  • самостійно укладати різноманітні трудові договори;
  • навчатися водінню автотранспортних засобів та отримати права водія;
  • самостійно та вільно виїжджати за межі України;
  • взяти шлюб за рішенням суду, якщо буде встановлено, що це відповідає інтересам особи;
  • маєте право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я.

Отже, саме вік шістнадцяти років визначено Цивільним кодексом України як граничний вік фізичної особи, з якого вона має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я. Та якщо навіть ви не досягли цього віку, законодавець передбачає ваше право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я за згодою батьків або одного з них, але лише в певних випадках. А саме:

  • якщо другий із батьків помер чи визнаний безвісно відсутнім, або оголошений померлим;
  • якщо визнаний обмежено дієздатним, недієздатним чи позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини;
  • якщо відомості про батька чи матір дитини виключено з актового запису про її народження;
  • якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері (матері-одиначки).

Зверніть увагу, що це ви можете зробити з моменту досягнення чотирнадцяти років.

У разі, якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

Для наших читачів одразу поясню, що опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

У випадках, якщо ваш батько змінив своє власне ім’я або якщо відомості про нього були виключені з актового запису про народження, а також у разі усиновлення чи визнання усиновлення недійсним або його скасування, ви також маєте право на зміну по батькові з моменту досягнення чотирнадцяти років.

Якщо вам виповнилося шістнадцять…

Отже, якщо вам виповнилося шістнадцять років і ви впевнені в своєму бажанні змінити ім’я, можете сміливо звертатися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем вашого проживання. Так, саме за місцем вашого проживання, а не перебування. Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» замість прописки введений режим реєстрації фізичних осіб при зміні місця їх проживання або перебування за їх заявою.

Згідно вищевказаного закону місце проживання — це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місце перебування — це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Громадяни України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Вищевказаним законом також визначено поняття реєстрація — це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла. Саме для підтвердження факту вашого місця проживання за певною адресою наявність паспорта громадянина України є обов’язковою при зверненні до відділу державної реєстрації актів цивільного стану. Працівники відділу державної реєстрації актів цивільного стану нададуть вам заяву затвердженої форми, яка заповнюється особисто. До заяви про зміну імені додаються також свідоцтво про ваше народження, свідоцтво про шлюб (у разі, коли ви перебуваєте у шлюбі) чи свідоцтво про розірвання шлюбу (в разі, якщо шлюб розірвано), свідоцтва про народження дітей (у разі, коли ви маєте малолітніх або неповнолітніх дітей), ваша фотокартка та квитанція на сплату державного мита. У випадках, якщо ви колись раніше проводили зміну імені до документів також додатково додається свідоцтва про зміну імені заявника, батька чи матері.

Для зміни імені фізичної особи, яка досягла чотирнадцятирічного віку, разом із відповідною заявою подається свідоцтво про народження, довідка з місця проживання та заява в письмовій формі батьків (одного з батьків — у разі, коли другий помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також, якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження, або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері. Під час подання заяви про зміну імені працівник відділу державної реєстрації актів цивільного стану звіряє вказані в ній відомості з поданими вами документами та попереджає про встановлену законодавством відповідальність за повідомлення неправдивих відомостей.

Далі на підставі вашої заяви про зміну імені відділом, до якого ви звернулися, буде сформовано справу. З метою підтвердження поданих вами документів до справи будуть долучені витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Після чого відділ державної реєстрації актів цивільного стану надсилає всі матеріали до територіального органу Національної поліції за місцем вашого проживання для надання висновку про можливість зміни імені. Ця процедура є обов’язковою і встановлюється з метою перевірки здійснення щодо вас кримінального провадження або перебування під адміністративним наглядом чи, наприклад, наявності судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку.

Територіальний орган Національної поліції України за результатами відповідної перевірки, яка проводиться безоплатно, у місячний строк готує та надсилає висновок про можливість зміни імені разом з усіма матеріалами до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

І лише після отримання дозволу на зміну імені заявником відділ державної реєстрації актів цивільного стану, до якого ви звернулися, на підставі документів про зміну імені та висновку територіального органу Національної поліції України про можливість зміни імені підготує висновок про надання дозволу на зміну імені або про відмову в зміні імені в двох примірниках, один з яких надішле вам для ознайомлення.

Окрім вищевказаних, підставою для відмови в наданні дозволу на зміну імені є також офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника чи подання заявником неправдивих відомостей. Окремо зазначу, що відмова в наданні дозволу на зміну імені може бути оскаржена в судовому порядку.

Загальний строк розгляду вашої заяви про зміну імені відділом державної реєстрації актів цивільного стану складає три місяці. Можливо, для декого це занадто довгий строк і ви забажаєте скористатися послугами так званих «фірм», які рекламують провести зміну імені та видати вам відповідне свідоцтво за один—два дні, але пам’ятайте про встановлений законодавством строк і скороченню він не підлягає.

І ось нарешті ви отримали дозвіл на зміну імені. Перше, що ви повинні зробити, це звернутися до відділу державної реєстрації актів цивільного акту у тримісячний строк від дня надання дозволу для проведення державної реєстрації зміни імені. При цьому пам’ятайте, якщо заявник без поважних причин у зазначений строк не звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації зміни імені, дозвіл на зміну імені втрачає силу.

Щодо зміни інших документів

Після державної реєстрації зміни імені відділом державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва вам необхідно буде змінити цілий ряд документів. Такі документи, як атестат та трудова книжка, не потрібно змінювати. В трудовій буде зроблено лише виправлення, а при необхідності пред’явлення атестата ви разом із цим документом пред’являєте свідоцтво про зміну імені. А от такі документи, як паспорт, ідентифікаційний код платника податків, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, а також банківські відомості, різноманітні договори та заповіти, за наявності студентський квиток, обов’язково потрібно отримувати нові.

При отриманні у відділі державної реєстрації актів цивільного стану свідоцтва про зміну імені в обов’язковому порядку на першій сторінці вашого паспорта громадянина України у формі книжечки робиться відмітка про те, що зазначений документ підлягає обміну в місячний строк у зв’язку зі зміною імені. Окремо хочеться відзначити той момент, що за чинними нормами законодавства реєстрація зміни імені не тягне за собою внесення змін до актових записів цивільного стану, складених стосовно особи, яка змінила ім’я, та її малолітніх і неповнолітніх дітей, крім передбачених законом випадків, а також повнолітніх дітей.

На підставі актового запису про зміну імені в актовому записі про народження малолітньої дитини заявника змінюються відомості щодо імені батька та по батькові дитини лише в разі подання батьками відповідної заяви про зміну по батькові дитини.

Для наших співвітчизників, які постійно проживають за кордоном, зміна імені також можлива. Для цього вам потрібно звернутися до дипломатичного представництва або консульської установа України, де ви перебуваєте на постійному консульському обліку з паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Деякі поради

І наостанок хочеться додати: робіть свій крок по зміні імені добре подумавши. Будьте впевнені в своєму виборі, не робіть це з образи чи інших мотивів. Адже наше прізвище — це наше родинне коріння, а ім’я — подарунок наших батьків, який завжди з нами. Й не прізвище чи ім’я вирішує нашу долю, а лише ми самі кожного дня й кожної миті формуємо крок за кроком своє життя. Хоча, можливо, не таке миловидне, на наш погляд, ім’я нам дісталося, але відношення інших людей до нас — це наші з вами вчинки. Можна прославити своє прізвище, а можна й знеславити його.

Але якщо ж все таки у вас виникли обставини, які привели до необхідності змінити ім’я, сподіваюся, що дана інформація стане вам в нагоді.

Отже, сміливо скажіть собі: «Я МАЮ ПРАВО ЗМІНИТИ ІМ’Я!».

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді