Connect with us

Юридична практика

Позов до рф про відшкодування збитків: чи можливо?

Наталія КВЯТКІВСЬКА,
юристка

Чи може приватна особа шукати справедливість у національних судах, щоб юридично змусити агресора відшкодувати завдані збитки? Саме на це питання ми шукатимемо відповідь у межах даного аналізу.

Загалом по темі

Шкоду, яку нанесла рф своїми діями для українського народу, не можна описати словами чи виразити через будь-які зведені цифри. Йдеться не лише про матеріальний аспект, до прикладу, зруйнований будинок, а й про моральні страждання. Звичайно, цьому немає пробачення з людської точки зору. Однак чи може приватна особа шукати справедливість у національних судах, щоб юридично змусити агресора відшкодувати завдані збитки?

Читайте також: Повідомити про пошкоджене чи знищене внаслідок агресії РФ майно можуть спадкоємці і правонаступники

Почнемо з того, що термін «імунітет» у перекладі з латинської мови означає звільнення від чогось. Імунітет держави в широкому застосуванні – це принцип, згідно з яким до держави або її органів і представників не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди. В міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Такий статус характеризується як раr in parem non habet imperium – рівний над рівним не має влади.

У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів імунітету: судовий, від попереднього забезпечення позову, від примусового виконання судового рішення та майновий (власності).

Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої (par in parem non habet jurisdicdionem – рівний над рівним не має юрисдикції). Причини притягнення до відповідальності значення не мають. До держав, як правило, не можуть бути пред’явлені позови в іноземних судах, якщо тільки ці держави з власної волі не підпорядкували себе юрисдикції іноземних судів. Вказане торкається позовів, які порушуються безпосередньо проти іноземних держав, та «непрямих» позовів, як наприклад, позовів in rem (речових) про судно, що знаходиться у володінні іноземної держави.

Таким чином, на основі принципу «рівний над рівним не має влади і юрисдикції» зазначимо про існування юрисдикційного імунітету держави, тобто іноземна держава не може бути учасником судового процесу в іншій державі без її згоди. Крім того, ухвалене без згоди іноземної держави рішення не може бути примусово виконане без її волі.

Наведене вище свідчить про існування абсолютного імунітету держави. Така концепція знайшла своє відображення і в національному законодавстві України, зокрема, відповідно до ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Як примусити Росію заплатити за руйнування України?

Окрім абсолютного імунітету, розрізняють ще обмежений імунітет, суть якого розкривається крізь призму міжнародних актів. Зокрема, йдеться про Європейську конвенцію про імунітет держав, прийняту Радою Європи 16 травня 1972 р., та Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийняту резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 2 грудня 2004 р.

Ці конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, в яких держава не користується імунітетом в суді іншої державиучасниці [3].

Зокрема, відповідно до ст. 12 Конвенції ООН 2004 р. (яка досі не набула чинності) держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді в суді іншої держави, яка зазвичай має компетенцію розглядати справи, що стосуються грошового відшкодування у разі смерті або заподіяння тілесного ушкодження будь-якій особі або заподіяння шкоди майну або його втрати внаслідок дії або бездіяльності, що, ймовірно, може бути привласнена, державі, якщо така дія або бездіяльність мала місце повністю або частково на території цієї іншої держави і якщо автор дії чи бездіяльності перебував на цій території в момент цієї дії чи бездіяльності. Схоже за змістом положення міститься у ст. 11 Європейської конвенції.

Важливо зазначити, що наразі обидві Конвенції не ратифіковані ні Україною, ні росією. Зважаючи на це, цілком логічно вважати, що росія у відносинах з юрисдикційними органами України має абсолютний імунітет, оскільки інше не встановлено чинними національними чи міжнародними нормами. Однак, це лише на перший, досить формальний, погляд.

Позиція Верховного Суду

У Постанові КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 суд зазначив, що після початку війни в Україні з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, в зв’язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що унеможливлює з цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства рф в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв’язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф.

Не оминув суд увагою і той факт, що як Європейська конвенція про імунітет держав, прийнята Радою Європи 16 травня 1972 року, так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнята резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН 2 грудня 2004 року, передбачають, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов’язаних із завданням шкоди здоров’ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, в цей час перебувала на території держави суду. ВС врахував, що Україна не є учасницею жодної із цих конвенцій, але зазначив, що вони відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі. Отже, вердикт нещодавньої практики Верховного Суду: позовам до росії про відшкодування завданої шкоди потерпілим від розпочатої нею війни – бути. Й очікується, що таких позовів буде багато, зважаючи на масштаби збройної агресії.

З одного боку, таке рішення ВС відповідає вимогам суспільства та принципу верховенства права, поваги до прав людини. З іншого, Конвенції стосовно обмеженого імунітету держав, згадані вище, не ратифіковані ні Україною, ні державою-агресором росією. Більше того, Конвенція ООН 2004 року взагалі не набрала чинності (із 30 необхідних для цього країн-підписантів її наразі ратифікували лише 22 держави). Тому на питання, чи виконуватиме росія рішення українських судів стосовно неї – відповідь очевидна, оскільки держава, яка грубо порушує Статут ООН, норми якого є обов’язковими, не визнаватиме застосування конвенції, які нею не ратифіковані. Окрім того, є підстави вважати, що положення згаданих вище конвенцій не застосовуються стосовно деліктів, вчинених під час збройних конфліктів (див. ст. 31 Європейської конвенції про імунітет держав 1972 р.).

Позиція ЄСПЛ

Показовою з цього приводу є і практика ЄСПЛ. У справі Cudak v. Lithuania (Application no. 15869/02) від 23.03.2010 р. суд дійшов висновку, що усталеним принципом міжнародного права є те, що, навіть якщо держава не ратифікувала договір, вона може бути зв’язана одним із його положень, оскільки це положення відображає звичаєве міжнародне право, або «кодифікуючи» його, або формуючи нове звичаєве правило. Суд зазначив, що застосування абсолютного імунітету держави протягом багатьох років явно слабшало. У 1979 р. Комісії міжнародного права (КМП) було поставлено завдання кодифікувати та поступово розвивати міжнародне право у сфері юрисдикційних імунітетів держав та їх власності. У 2004 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про юрисдикційні імунітети держав та їх власності.

Відтак, Конвенція Організації Об’єднаних Націй 2004 року може застосовуватися до держави-відповідача відповідно до міжнародного звичаєвого права навіть, якщо відповідна держава її не ратифікувала, але водночас не голосувала проти її прийняття (росія підписала Конвенцію 01.12.2006, але не ратифікувала).

Позиція Міжнародного Суду ООН

Двадцять дев’ятого квітня 2022 року Федеративна Республіка Німеччина порушила провадження перед Міжнародним судом проти Італійської Республіки за нібито недотримання її юрисдикційного імунітету як суверенної держави. У своїй заяві Німеччина констатувала, що Італія порушила й продовжує порушувати своє зобов’язання поважати її суверенний імунітет, дозволяючи пред’являти цивільні позови проти ФРН про порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені німецьким Рейхом між 1943 і 1945 роками. Крім того, Італія, нібито, порушила й продовжує порушувати своє зобов’язання поважати суверенний імунітет Німеччини, вживаючи або погрожуючи вжити заходів проти німецької державної власності, розташованої в Італії. У своїй заяві ФРН нагадала, що 3 лютого 2012 року Міжнародний суд виніс своє рішення з питання юрисдикційного імунітету в справі щодо юрисдикційних імунітетів держави (Germany v. Italy: Greece intervening), яким визнав порушення Італією своїх зобов’язань. Тож Німеччина зазначає, що, незважаючи на це рішення суду, італійські національні суди, починаючи з 2012 року, розглянули значну кількість нових позовів проти Німеччини в порушення суверенного імунітету Німеччини.

Висновок

У сучасному демократичному суспільстві абсолютний імунітет від судового розгляду видається архаїчною доктриною, несумісною з вимогами справедливості та верховенства права. Абсолютні імунітети виникли в той час, коли індивідуальних прав практично не існувало і коли державам був потрібен більший захист від можливих переслідувань. Однак нині в міжнародному праві домінує концепція обмеженого імунітету з огляду на розвиток прав людини, яка посилює позиції особистості. Відбувається перехід від державоцентризму до концепції людиноцентризму. Хоча Європейська конвенція про імунітет держав, прийнята Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнята резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН 2 грудня 2004 року, не ратифікована ні Україною, ні росією – їх положення можуть бути обов’язковими на основі міжнародного звичаєвого права. Тому на питання: «Чи можна подати позов про відшкодування шкоди до рф в український суд?» – відповідь ствердна з огляду на практику Верховного Суду, хоча є і певні суперечливі моменти у практиці ЄСПЛ та Міжнародного Суду ООН.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.