Юридична практика
Солідарна відповідальність банківського менеджменту: пілотне рішення Верховного Суду дісталося кооператорському банку «Укоопспілка»
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Двадцять п’ятого травня цього року Велика Палата Верховного Суду, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, задовольнила позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд) про солідарне стягнення 77 мільйонів гривень з чотирнадцятьох колишніх членів правління і спостережної ради Акціонерного банку «Укоопспілка», які на вказану вище суму заподіяли шкоду вкладникам зазначеної фінансової установи. Сума, звичайно, невелика, та й сам банк до своєї ліквідації був скромним, але головне полягає в тому, що це рішення є пілотним, оскільки воно дасть відповідний напрямок для вирішення ще 64-х аналогічних справ за позовом Фонду до 774 відповідачів на загальну суму 97 мільярдів гривень.
Привіт із «веселих» дев’яностих
Розповідаючи про дану справу не можна не згадати про систему споживчої кооперації, яка за Радянського Союзу була своєрідним аналогом колгоспів, щоправда не в аграрному виробництві, а в сфері торгівлі й послуг. Вона включала в себе не лише магазини, ринки, ресторани з усією їхньою інфраструктурою, а й промислові підприємства, готелі, навчальні заклади й багато чого іншого. Про масштаби її діяльності можна судити з того, що на неї припадала третина роздрібного товарообігу. Причому, все це майно офіційно перебувало не в державній, а в колективній власності. В 1991 році в Україні пайовиками даної системи були 12,3 мільйона осіб, тобто майже все доросле сільське населення й значна частина міського. Так, на рівні села створювалося споживче товариство, яке утримувало магазин сільпо (від російського словосполучення «сельской потребительской кооперации»), щаблем вище були райспоживспілки та облспоживспілки, а вже на республіканському рівні — Центральна спілка споживчих товариств України (скорочено — Укоопспілка), головна резиденція якої й нині знаходиться біля Майдану Незалежності на розі вулиць Хрещатик та Інститутської.
Після повалення радянської влади всі ці дванадцять мільйонів пайовиків формально отримали право забрати, продати чи обміняти свою частку майна в грошовому чи натуральному вираженні, але фактично в 1990-х роках поділ кооперативної спадщини проходив аналогічно процесам приватизації державного майна. Простіше кажучи, керівники споживчих спілок разом зі своїми родичами та друзями, розпихали все цінне по своїх кишенях. У кожному районному центрі вам розкажуть «страшні» історії про те, як голова райспоживспілки за копійки продав самому собі найбільш цінні її об’єкти, ще й зробивши перед тим за рахунок коштів очолюваного ним товариства їх шикарний ремонт. За таких обставин протягом тридцяти років обсяг майна Укоопспілки суттєво «схуднув»: із колишніх дванадцяти мільйонів пайовиків уже не набереться й півмільйона, але в її розпорядженні все ще лишаються близько 10 тисяч магазинів і 400 ринків, де постійно працюють 64 тисячі найманих працівників і 260 тисяч підприємців.
Купи в самого себе трошки «сміттєвих цінних паперів»
Банк «Укоопспілка» був створений Центральною спілкою споживчих товариств України в 1993 році. Під новоспечену фінансову установу відвели весь шостий поверх будинку на Хрещатику, 7/11, загальною площею 1 320 квадратних метрів, причому, за даними Громадської організації «Національний комітет боротьби з корупцією», приміщення було продане за ціною 200 грн за один квадратний метр, в той час як ринкова його ціна на той момент становила 100 тис грн за 1 м2 . З одного боку — мій банк, за скільки хочу, за стільки й продаю йому офіс, але, з іншого боку, його теж збиралися, так би мовити, вивести з фонду спільного майна та «запхнути» до власної кишені. Врешті-решт це й було зроблено в 2014 році, коли пакет акцій Укоопспілки в однойменному банку зменшився з 90 до 10 відсотків, але предметом судового розгляду стала інша схема.
За офіційними даними Національного банку України, станом на 1.07.2014 р. за розміром загальних активів — 540 млн грн банк «Укоопспілка» займав 128-ме місце серед 173 українських банків. Тобто невеличкий кишеньковий банк. Однак і ці п’ятсот мільйонів виявилися дутими. Так, у січні 2015 року банк було оголошено неплатоспроможним, а в квітні того ж року розпочато процедуру його ліквідації, і коли фахівці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб порахували справжню вартість належного йому майна, то виявилося, що воно «важить» лише 33 мільйони гривень. А його зобов’язання, які відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» мав погасити саме Фонд, становили 110 мільйонів гривень. Різницю в сумі 77 млн грн вирішено було стягнути з 14 колишніх топ-менеджерів банку, зокрема семи членів правління і семи членів спостережної ради.
Для цього було знайдено доволі поважну, з точки зору Фонду, причину: у 2014 році банк «Укоопспілка» аж на 320 мільйонів гривень придбав так звані «сміттєві цінні папери», в числі яких були облігації двох товариств з обмеженою відповідальністю — «Капітал Експрес» і «Сучасні фінансові перспективи». Їх доходність становила 5 процентів річних, а термін погашення — 5 років, однак у 2018 році їх реальна вартість становила всього-на-всього 3 гривні. Причому, як переконував Фонд, таку велику різницю ніяк не можна пояснити звичайним кредитним ризиком чи кризовими явищами в економіці. Названі вище, з дозволу сказати, емітенти, уявляли собою підприємства з усіма ознаками фіктивності. Штат кожного з них налічував по одному працівнику, який працював на посаді директора з середньомісячною зарплатою 1 500 грн. Місцем реєстрації одного з них була квартира в Києві, другого — житловий будинок у Донецьку.
Офіційно задекларованим основним видом діяльності була оренда житлових, офісних і комерційних приміщень, але реальні результати фінансової діяльності протягом попередніх років показували нулі. Таким чином, емітенти не займалися нічим таким, що давало би прибуток й збільшило вартість придбаних банком облігацій. Та й навіть якби через п’ять років зазначені емітенти повернули ці 320 мільйонів з доданими до них п’ятьма процентами, банк «Укоопспілка» все одно б залишився в мінусі, оскільки він сам набагато більше платив своїм вкладникам. Так, звіт банку, наданий інспекторам НБУ і перевірений ними, показав, що в 2014 році він платив 15 % річних фізичним особам і 11 % — юридичним. Погодьтесь: залучати гроші під п’ятнадцять процентів і розмішувати їх під п’ять — для цього потрібно мати неабиякі фінансові здібності.
Члени правління банку, які приймали рішення про цю покупку, а також члени його спостережної ради, які його погоджували, відповідно до своїх посадових обов’язків знали або повинні були знати по те, що придбання цих облігацій не має для очолюваної ними фінансової установи жодного економічного сенсу. Але, разом із тим, вони на цей крок зважилися, відтак, на переконання Фонду, мають нести за це солідарну відповідальність і своїм майном відшкодувати збитки даного Фонду, який перед тим своїми коштами компенсував втрати його вкладників. Саме так, мовляв, належить тлумачити положення статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
А такою собі «вишенькою на торті» була та обставина, що брат голови спостережної ради банку «Укоопспілка» Станіслава Повного — Валерій Повний, був опосередкованим власником ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», що підтверджувало тезу про те, що керівники банку самі в себе накупили цінних паперів, заплативши собі за це чималі гроші. Проте безпосередньо Фонду було байдуже до цих 320 мільйонів — йому головне було повернути свої 77 млн грн, у зв’язку з чим він і звернувся з позовом до суду.
У судах перших інстанцій Фонд спіймав облизня
Однак, попри чималий обсяг наданих позивачем доказів, судді низових інстанцій визнали їх непереконливими. Так, рішенням судді Господарського суду Києва Ігоря Курдельчука від 20.12.2018 р. в задоволенні позову було відмовлено. В ньому, зокрема, було зазначено, що статтею 551 Господарського кодексу України чітко визначені критерії фіктивності підприємства, серед яких вирок суду у кримінальному провадженні за статтею 205 Кримінального кодексу України, яка так і називалася — «Фіктивне підприємництво». Правда, в серпні 2019 року ця стаття була скасована Верховною Радою, але на момент розгляду справи в судах першої й другої інстанцій вона була чинною. А такого вироку суду Фонд не надав, мало того — він не надав доказів того, що звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину й встановлення факту фіктивного підприємництва. Також було зазначено, що Фонд не звертався до суду з приводу визнання недійсними укладених у 2014 році договорів купівлі-продажу цих облігацій. Ну а ключовим аргументом судді Курдельчука став той факт, що Фонд не робив спроб продати ці облігації на фондовому ринку, п’ятирічний термін їх погашення облігацій ще не минув, а відтак було б передчасним стверджувати, що придбання цих «сміттєвих цінних паперів» завдало шкоди банку «Укоопспілка» і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Північний апеляційний господарський суд погодився з висновками зазначеного судді і постановою від 13.05.2019 р., постановленою колегією суддів у складі Лариси Зубець, Антоніни Мартюк і Надії Калатай залишив його рішення без змін. На той момент строк погашення облігацій вже настав, але Фонд не отримав від їх емітентів ні копійки. Крім того, адвокати позивача надали докази того, що в січні–квітні 2019 року зазначені облігації десять разів виставлялися ним на продаж на відповідних електронно-торгових майданчиках, проте жодного бажаючого їх придбати так і не знайшлося. Судді, однак, залишили ці доводи без розгляду, оскільки факти наведені Фондом суддям Північного АГС, не були та й не могли бути відомими на момент ухвалення оскаржуваного рішення. Також вони погодилися з висновком судді Курдельчука про те, що надані Фондом матеріали справи не містять доказів того, що колишній голова спостережної ради банку «Укоопспілка» Станіслав Миколайович Повний і власник ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» Валерій Миколайович Повний є родичами певного ступеню спорідненості.
Зате колегії суддів Великої Палати Верховного Суду на чолі з Ларисою Рогач надані Фондом докази видалися, навпаки, дуже переконливими, тож вони своєю постановою від 25.05.2021 року скасували рішення попередніх судів й ухвалили нове, яким задовольнили позов у повному обсязі, а крім того, присудили солідарно стягнути з відповідачів на користь Фонду ще й 2,775 млн грн, витрачених ним на сплату судового збору.
Джерело: Юридичний вісник України
