Юридична практика
Спадкоємці проти банків
Минулого року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду ухвалив низку постанов, якими збагатив судову практику у справах про успадкування коштів на банківських рахунках. Прийняття спадщини зазвичай пов’язане з психологічною травмою, заподіяною смертю близької людини, але спадкоємцям не слід розраховувати, що вони зустрінуть співчутливе ставлення з боку працівників банків, а тому слід бути готовими до того, що доведеться відстоювати свої права в суді.
Ідентифікація з надуманих підстав
У першій справі (№ 930/2945/21-ц), про яку ми розповімо, навіть не названа сума коштів, які дісталися дорослому сину від померлого батька, оскільки в даній ситуації причина спору не в сумі, а в принципі. Ще 14 липня 2020 року чоловік отримав у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, в якому, серед іншого, були названі три рахунки, відкриті в Акціонерному товаристві «Комерційний банк «ПриватБанк», на яких покійний зберігав свої кошти. Наступного дня він пішов до найближчого відділення цього банку, але його працівники відмовили у виплаті коштів через те, що той, мовляв, не є клієнтом їхньої установи, а на рахунок іншої такої установи перерахувати гроші відмовились.
Читайте також: Строки прийняття спадщини під час війни
Хтось на його місці слухняно би погодився стати клієнтом, відкрив рахунок й отримав картку, але цей пішов на принцип і подав до Приватбанку письмову заяву з вимогою віддати належні йому гроші. Той надав офіційну відповідь про те, що це можна зробити двома шляхами: перший – стати клієнтом банку й отримати кошти на свіжевідкритий рахунок, другий – одержати їх готівкою в касі банку, але для цього необхідно весь пакет документів про право на спадщину й почекати кілька днів поки банк проведе їх перевірку. Спадкоємець слушно вирішив, що йому морочать голову й (не пожалівши 908 гривень на судовий збір) подав позов, який був задоволений рішенням Печерського районного суду Києва, залишеним без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій.
У цьому випадку спостерігається яскравий прояв інстинкту, який із часом набувають усі без виключення працівники банківської системи: якщо не можна не віддати гроші, то принаймні під будь-яким приводом і якомога довше відтягнути цей неприємний момент. Обгрунтовуючи свою позицію, відповідач написав, що особа, яка не належить до числа клієнтів банку, може отримати в ньому готівку лише після проходження процедури ідентифікації, передбаченої Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Національного банку України № 65 від 19.05.2020 р. Це Положення було розроблене на вимогу низки ухвалених перед цим законів, що стосувалися запобігання використанню банківської системи для легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом і фінансуванню тероризму. В даній конкретній ситуації це означало, що спадкоємець має надати всі документи про право на спадщину, які той надавати відмовився, внаслідок чого банк на законних підставах, мовляв, не видав йому в касі гроші.
Розбираючи дану справу, суди дійшли висновку, що Приватбанк і справді морочить людині голову. Аргументуючи свою позицію, судді послалися на Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 р., відповідно до вимог якого свідоцтво про право на спадщину видається за наявності в спадковій справі всіх необхідних документів. Провівши їх перевірку, нотаріус виконав усі дії, про які йшлося в зазначеному вище Положенні, затвердженому постановою НБУ, тож видане ним свідоцтво про право на спадщину є тим документом, який свідчить про фактичне проходження спадкоємцем процедури ідентифікації, про яку торочив Приватбанк. А якщо дивитися на речі глобально, то згадані вище закони щодо протидії легалізації доходів і фінансуванню тероризму не поширюються на правовідносини, які регулюються Книгою шостою Цивільного кодексу України, яка називається «Спадкове право».
Маніпуляції з банківською таємницею
В наступній справі (№ 757/23191/20-ц) спір виник з іншої причини – спадкоємець без проблем отримав кошти в тому ж Приватбанку, але в нього виникла підозра, що тамтешні працівники її переполовинили. Отже, за хронологією: батько позивача помер 27 травня 2018 року, після чого нотаріус подав до банку запит, на який той листом від 29.03.2019 р. надав офіційну відповідь, що на шести рахунках спадкодавця станом на цей день знаходиться 80 тисяч гривень. Через два місяці – 30 травня того ж року чоловік отримав свідоцтво про право на спадщину, а 3 червня одержав усі гроші, які за інформацією банка перебували на рахунку спадкодавця.
Невідомо, були в спадкоємця якісь реальні підстави підозрювати Приватбанк у фінансових махінаціях, чи таких підстав і близько не було, але 24 жовтня 2019 року він звернувся до нього з письмовою заявою, в якій вимагав надати інформацію про те, які операції здійснювалися з цими рахунками протягом 11 місяців з моменту смерті батька до моменту надання нотаріусу інформації про кількість грошей на них. Проте банк йому в цьому відмовив, у зв’язку з чим спадкоємець подав до Печерського суду Києва позов із вимогою зобов’язати відповідача видати довідку про рух коштів на відповідних рахунках.
Читайте також: Як стягнути аліменти з боржника, який перебуває за кордоном?
Перший «тайм» виявився для позивача невдалим: банк стояв на тому, що запитувана ним інформація, відповідно до статті 62 Закону «Про банки і банківську діяльність» належить до категорії банківської таємниці», доступ до неї регламентований Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою НБУ № 267 від 14 липня 2006 р. А вони, мовляв, не дозволяють надавати довідки за рахунками клієнтів за зверненнями їхніх спадкоємців. Як запевняв Приватбанк, такі документи в разі смерті вкладників можуть надаватися лише трьом категоріям заявників: особам, зазначеним власником рахунку в заповідальному розпорядженні, нотаріальним органам та іноземним консульським установам.
Позивач не належав до жодної з них, оскільки його покійний батько, укладаючи з банком договори вкладу, не вписав до його умов заповідального розпорядження, тож у задоволенні позову було відмовлено.
Переглядаючи цю справу, Київський апеляційний суд вирішив, що суд першої інстанції, образно кажучи, «за деревами не побачив лісу» – копирсаючись у спеціальних законах та підзаконних актах до них, він забув про головний для цих правовідносин правовий акт – Цивільний кодекс України, відповідно до положень статті 1218 якого до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини. Це означало, що син покійного з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину фактично стає клієнтом банка і має право отримувати всю інформацію про рух коштів на своїх рахунках з того моменту, як він став їхнім власником, тобто з моменту смерті батька. Виходячи з цього Київський АС скасував рішення Печерського райсуду й ухвалив нове, яким задовольнив позов, а вже Верховний Суд постановою від 11 грудня 2023 р. залишив цей вердикт без змін.
Про строки зберігання доказів
У третій справі (№ 766/9188/20), яку ми пропонуємо увазі читача, позивачці так і не вдалося відсудити в Укрексімбанку 13 тисяч доларів США, на які вона претендувала. Проте й обставини даної історії виглядали досить дивно: її чоловік помер ще в жовтні 2000 року, й аж восени 2019-го вона знайшла копію договору від 01.06.2000 р., відповідно до умов якого той поклав на депозит АТ «Державний експортно-імпортний банк України» строком на півроку 5 тисяч доларів. За підрахунками адвоката вдови протягом цих дев’ятнадцяти років на них накапало процентів на ще 8 тисяч доларів, які вона й вимагала в банку виплатити їй разом із основним вкладом. Банк відмовив, мотивуючи це тим, що суму вкладу з процентами жінка отримала ще 4 грудня 2020 року, пред’явивши довіреність, надану їй вкладником. Вдова такий факт своєї біографії категорично заперечувала й подала позов про виплату грошей.
Херсонський міський суд, розглядаючи цю справу опинився в складній ситуації – однозначно було ясно, що хтось зі сторін свідомо напускає туману: або банк незаконно привласнив кошти покійного вкладника, або вдова протиправно хоче «хапнути» зайві тринадцять тисяч. Питання про те, хто ж із них намагається обдурити іншого мало бути вирішене шляхом дослідження доказів, з якими в даній ситуації за плином часу виявилося не густо. Річ у тім, що був колись такий нормативний акт під назвою «Перелік документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання», затверджений постановою НБУ № 601 від 08 грудня 2004 р. Його текст налічує більше тисячі пунктів, один з яких гласить про те, що всі паперові документи, пов’язані з закриттям вкладу, а саме видаткові ордери, доручення, заповіти, довіреності, зберігаються лише протягом 10 років після закриття вкладу.
Отже, відповідно до положень зазначеного переліку, ще в 2010 р.всі папери щодо руху коштів на рахунках покійного були спалені й уся інформація про це лишилася виключно в електронному вигляді в комп’ютерній базі даних банку, виписки з якої й можуть бути допустимими й належними доказами. Такі виписки відповідачем були надані й у ході їх дослідження суд помітив огріхи в роботі банку: в них були відсутні реквізити довіреності (коли й ким видана, строк дії), що на думку судді Вікторії Прохоренко було явним порушенням вимог Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою НБУ № 527 від 18 грудня 1998 р. Якби зазначені реквізити були вказані, то можна було би встановити, чи дійсно такий документ ще за життя спадкодавця виписував для його дружини нотаріус або інша уповноважена на це особа. А раз, мовляв, координатів довіреності немає, значить можна сміливо припускати, що її взагалі не існувало, а значить жінка по ній гроші в банку не отримувала, і банк повинен заплатити їй за все сповна. Виходячи з цього, рішенням Херсонського міського суду від 22 лютого 2021 р. позов було задоволено.
Із таким висновком не погодився Херсонський апеляційний суд, який знайшов слабке місце в доводах суду першої інстанції. На думку колегії суддів зазначена вище інструкція зовсім не вимагає, щоб реквізити довіреності зазначалися в кожному документі про видачу готівки – відомості про неї мають бути викладені лише в картці зі зразками довірителя й довіреної особи. При цьому суд оминув мовчанкою питання про те, протягом якого строку, відповідно до згаданого вище переліку, належить зберігати подібні картки – теж 10 років чи може постійно, але наголосив на тому, що надані банком виписки з рахунків є в даному випадку належними й допустимими доказами. А раз вони свідчать про те, що позивачка отримувала кошти, значить цьому треба вірити й у задоволенні позову належить відмовити. З таким висновком погодився в своїй постанові й Верховний Суд, тож з огляду на це всім іншим вдовам варто зробити й свій висновок: яким би не було безутішним горе, необхідно знайти в собі сили й переглянути всі до останнього аркуша папери чоловіків.
Костянтин Юрченко,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
