Юридична практика
Війна за «Житомирські ласощі»: серед тих, хто програв, — державний банк
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Цього літа знову привернув до себе увагу корпоративний конфлікт за контроль над кондитерською фабрикою «Житомирські ласощі», в якому державі випала роль не лише нічного сторожа та арбітра, а й бути однією з його сторін, оскільки свого часу державний Укрексімбанк надав зазначеному підприємству позику в сумі 570 мільйонів гривень, яку не хочуть визнавати його нинішні господарі.
Читайте також: Право податкової застави виникає незалежно від наявності іпотеки?
«Житомирським ласощам» судилася нелегка доля, оскільки їх назва перш за все асоціюється з рейдерськими захопленнями. До 1993 ця фабрика була викуплена в держави трудовим колективом й почала нове життя в статусі закритого акціонерного товариства, але в реальності ним керувало вузьке коло осіб, наближених до директора Геннадія Плаксія. У 1999 році ці люди зрозуміли, що самотужки фабрика не зможе вижити в умовах капіталізму, й вирішили взяти в долю багатого інвестора. Ним виявився громадянин США Юрій Лещинський, який емігрував з СРСР за три роки до його розвалу. За сприяння залучених ним американських фірм на фабрику було завезене нове обладнання й вона, окрім звичних карамельок із цукру, стала з імпортного какао та арахісу випускати шоколадні цукерки. Завдяки цьому підприємство не лише вижило, а й вийшло на новий рівень, але розплачуватися за це довелося новими й новими додатковими емісіями акцій, внаслідок чого доля членів трудового колективу у власності зменшилася до 5 відсотків, а решта належала підконтрольним Лещинському закордонним фірмам. Більшість працівників із цим змирилися, проте лишилася й деяка кількість невдоволених, які були певні, що обладнання й сировина постачалися за завищеними цінами, а реальна вартість вкладень закордонного інвестора не була варта тих 95 відсотків акцій «Житомирських ласощів», якими він заволодів.
Переломним став 2010 рік, коли під час президентських виборів товариство активно підтримувало Юлію Тимошенко й навіть випустило спеціальну партію особливо високоякісних цукерок, упакованих в коробки з її зображенням. Після поразки зазначеної кандидатки певна частина її соратників перекочувала в табір переможців, а один із найближчих із них — Андрій Портнов навіть отримав посаду заступника глави Адміністрації Президента України, де курував правоохороні органи й судову систему. Саме тоді голова наглядової ради «Житомирських ласощів» Ігор Бойко вирішив, що настав зручний момент для «відновлення справедливості». За сприяння контрольованих Портновим представників Феміди він отримав судові рішення, які визнавали недійсними всі акції, емітовані товариством після 1999 року, і в такий спосіб викинув Лещинського за борт. Останній звернувся по допомогу до депутата Блоку Юлії Тимошенко Сергія Пашинського, але він у 2010 році міг допомогти хіба що прес-конференціями та публікаціями в ЗМІ, в той час, як в арсеналі його опонента Портнова був чималий адмінресурс. Зате через п’ять років «відлилися кішці мишачі сльози»: 27 листопада 2015 року на підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.11.2015 р., яке ще не набрало законної сили, ставленик Лещинського на прізвище Олександр Рогаль своїм наказом призначив себе виконуючим головою правління ЗАТ «Житомирські ласощі» й викинув за борт Бойка.
Саме цей наказ оскаржило в Господарському суді Житомирської області Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», яке ще в грудні 2013 року (не без сприяння з боку Портнова) надало житомирській фабриці кредит у сумі 570 млн грн, чотириста з яких зникли в невідомому напрямку. Про підозру в їх викраденні було повідомлено Ігорю Бойку, у зв’язку з чим той навіть потрапив за грати, але оскільки обвинувального вироку немає і навряд чи коли буде, розраховуватися за кредитом мають «Житомирські ласощі», які під його заставу віддали в іпотеку свою нерухомість.
В обґрунтування своїх позовних вимог Укрексімбанк написав, що О. Рогаль грубо порушує положення статті 10 Закону України «Про іпотеку», якими передбачені права банку як іпотекодержателя перевіряти наявність предмету іпотеки, його стан, а також умови зберігання й користування ним. Із метою проведення такої перевірки позивач, мовляв, неодноразово звертався до керівництва товариства з вимогою надати доступ до всіх адміністративних, виробничих, складських та допоміжних будівель фабрики, які перебувають у його заставі, але щоразу отримували безпідставну, на думку позивача, відмову. Саме тому він і просить скасувати наказ про призначення О. Рогаля керівником товариства.
Рішенням ГС Житомирської області, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду в задоволенні позову було відмовлено, оскільки Укрексімбанк обрав неправильний спосіб захисту своїх інтересів. Визнавши той факт, що в позовній заяві викладені доволі переконливі докази порушень чинного законодавства при виданні оскаржуваного наказу, суди зазначили, що банк — не та особа, яка може ставити під сумнів його законність. Таким правом наділені лише акціонери «Житомирських ласощів», або їх наглядова рада. Наказ товариства є внутрішнім розпорядчим документом, який діє лише для його працівників і не поширюється на інших осіб. Відповідно, такий наказ не може порушувати права третіх осіб і не може бути ними оскаржений. Що стосується порушень Закону «Про іпотеку», то банку треба було оскаржувати неправомірні дії товариства, а не наказ про призначення його керівника, оскільки навіть після звільнення останнього конфлікт між банком і фабрикою вичерпано не буде.
За результатами розгляду касаційної скарги Укрексімбанку Верховний Суд постановою від 30.06.2021 р. відмовив у її задоволенні й залишив зазначене рішення без змін.
Джерело: Юридичний вісник України
