Юридична практика
Вирок скасований не був: юридичні наслідки вироку, ухваленого шляхом затвердження угоди про визнання винуватості на прикладі справи Злочевського
Четвертого лютого Вищий антикорупційний суд, відмовивши в задоволенні клопотань адвокатів, залишив без змін запобіжні заходи двом із трьох затриманих у червні 2020 р. учасникам давання хабара в сумі 6 мільйонів доларів США, призначеного для тодішнього керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького, який взамін за це мав закрити кримінальне провадження щодо газового магната Миколи Злочевського. Так, Миколі Ільяшенку (колишньому першому заступнику начальника Головного управління Державної податкової служби у місті Києві) визначена застава в сумі 33 млн грн, а Андрію Кічі (колишньому директору з правових питань компанії «Бурісма») — в сумі 31 млн грн, при цьому обом заборонено без дозволу суду виїжджати за межі України. Але для судової практики більш цікавою стане історія третьої учасниці тих подій — колишньої співробітниці Державної фіскальної служби Олени Мазурової, яка уклала угоду про визнання винуватості, затверджену обвинувальним вироком Вищого антикорупційного суду від 17.06.2021 р. Родзинка в тому, що цей вердикт намагалися оскаржити адвокати інших обвинувачуваних у справі, але ухвалами судів усіх наступних інстанцій їм у цьому було відмовлено.
Зигзаги долі колишнього міністра
Історія газовидобувної корпорації «Бурісма» носить яскраво виражене політичне забарвлення. Левову частку найбільш продуктивних родовищ вона отримала в той період, коли її власник Микола Злочевський був спочатку головою Державного комітету природних ресурсів України, а потім міністром екології і природних ресурсів, тобто до 2012 року. Простіше кажучи, будучи особою, наближеною до імператора, він видавав ліцензії сам собі. Після зміни влади він через кримінальне переслідування емігрував з країни, але не в Росію, а у Францію, де розгорнув бурхливу діяльність з порятунку свого бізнесу. Внаслідок цього в травні 2014 року членами наглядової ради «Бурісми» стали колишній президент Польщі Александр Квасневський, син чинного віце-президента США Хантер Байден та низка інших впливових іноземців, які, отримуючи по 50 тисяч доларів на місяць, займались міжнародними юридичними справами опікуваної ними корпорації.
З іншого ж боку Злочевський налагодив взаємовигідне співробітництво з оточенням нового українського президента й за пільговими цінами постачав природний газ підприємствам, що належали Петру Порошенку, Ігору Кононенку і Олегу Гладковському. Тож немає нічого дивного в тому, що дуже скоро всі правоохоронні органи закрили всі відкриті проти нього справи і відкликали з Інтерполу оголошення про його міжнародний розшук. Сам Злочевський без остраху відвідував Україну, а організований ним щорічний міжнародний форум з енергетичної безпеки в Монако з помпою відвідували офіційні українські делегації, у складі яких, зокрема були помічені віце-прем’єр-міністр України Володимир Кістіон і голова митно-податкового комітету парламенту Ніна Южаніна.
Таке солодке життя закінчилося наприкінці березня 2019 року, коли з’ясувалося, що з одного боку Петро Порошенко може програти президентські вибори в Україні, а Джозеф Байден може виграти президентські вибори в США. Саме тоді збунтувався один із високопоставлених працівників Генеральної прокуратури Костянтин Кулик, який несподівано для всіх в рамках розслідування призабутої вже справи «Реал банку» пред’явив офіційне обвинувачення Валерії Гонтаревій (колишній очільниці НБУ), Борису Ложкіну (колишньому главі Адміністрації Президента України), Олексію Філатову (чинному на той момент заступнику глави АПУ) і Миколі Злочевському. Фабула цього злочину полягала в тому, що в 2013 році «Реал банк», який належав ще одній наближеній до Януковича особі — Сергію Курченко, взяв у Національного банку України низку багатомільярдних кредитів, які, звичайно ж, не віддав. Заставою повернення позичених коштів були об’єкти, які сам «Реал банк» взяв у заставу повернення кредитів, виданих у свою чергу вже його позичальникам. На думку прокурора Кулика, вина Гонтарєвої, Ложкіна та Філатова полягала в тому, що вони через хитрі судові та інші схеми провалили процес стягнення заставного майна, чим фактично сприяли розкраданню державних коштів.
Втім, уже наступного дня тодішній заступник Генпрокурора (нинішній перший заступник міністра внутрішніх справ) Євген Єнін скасував як незаконні повідомлення про підозру трьом переліченим особам. А от Злочевський з переліку підозрюваних викреслений не був, хоча його роль у цій справі дуже незрозуміла — принаймні НАБУ і САП у своїх офіційних коментарях уникають акцентувати увагу на цьому питанні. З повідомлень ЗМІ відомо, що в 2000-х роках він за безцінь, тобто за 9 мільйонів гривень придбав штучно доведений до банкрутства Херсонський нафтоперевалочний комплекс, який потім у 2013 році ще дешевше, а саме за 3 млн грн, продав структурам Курченка, котрі оцінили його вже в мільярд і взяли під його заставу кредит 800 млн грн. В чому вина Злочевського — можна лише здогадуватися. Безперечно, в чомусь вона є, але швидше за все не в тому, в чому йому було пред’явлене обвинувачення.
Посередниками в даванні неправомірної вигоди
були люди з податкового відомства
От за наявності таких обставин довірені особи Злочевського й передали шість мільйонів гривень довіреним особам Назара Холодницького. Якщо вникнути в ситуацію, цей хабар неодмінно видасться якимсь безглуздям. Перше питання — навіщо Злочевському було ризикувати такими великими грошима за закриття такої кволої справи, в якій підозрюваного не було оголошено в розшук, не було накладено арешт на його майно та й взагалі не робилося практично жодних слідчих дій? Друге питання — навіщо керівництву правоохоронних органів України було затівати цю операцію, ризикуючи спровокувати ще один міжнародний скандал? Нагадаємо, що саме тоді була в розпалі передвиборча боротьба між двома кандидатами на посаду президента США, ім’я одного з яких міцно було пов’язане з іменем Злочевського. Третє питання — навіщо Холодницькому було ризикувати своєю репутацією, адже всім відомо, що такі великі гроші не даються за наявності шапкового знайомства? Люди, які передавали хабар, мали вагомі підстави розраховувати, що люди, яким він призначений, візьмуть його і виконають взяті на себе при цьому зобов’язання. Така впевненість формується багаторічним досвідом численних подібних операцій: простіше кажучи, всі розуміють, що Холодницький і раніше брав хабарі від Злочевського.
В цьому плані доволі показовим є вибір посередників з числа працівників податкових органів, адже всім відомо, що серед численних кримінальних проваджень проти Злочевського була й справа про ухилення від сплати податків, яка була закрита наприкінці 2016 року після того, як і його корпорація «Бурісма» офіційно доплатила до державного бюджету 180 мільйонів гривень. Очевидно в ході тих подій і сформувалися довірливі стосунки з одного боку між Злочевським і деякими податківцями, а з іншого боку — між цими ж податківцями і прокурорами САП.
Але слабкою ланкою в цьому ланцюгу стала Олена Мазурова, яка до 2015 року працювала начальником організаційно-розпорядчого департаменту Державної фіскальної служби. Після затримання суд призначив їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю вийти під заставу 120 мільйонів гривень. Сплативши цю суму, вона вийшла на свободу, а 15 червня 2021 року уклала з прокурором угоду про визнання винуватості в наданні неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 ККУ), яку 17 червня затвердив суд, визнавши її винною та призначивши їй покарання у вигляді 5 років умовного позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки. Коментуючи цю подію, в НАБУ зазначили, що засуджена, окрім іншого, надала слідству важливу інформацію. Важливий момент — вирок засекречений і недоступний для перегляду всім бажаючим у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Але оскільки він разом з тим є доказом у справі за обвинуваченням решти зловмисників, цей долучений до матеріалів провадження, а відтак із його текстом можуть ознайомитися їх захисники.
Саме на цей вирок і подав апеляційну скаргу адвокат Злочевського, який нині перебуває за кордоном, але заочно притягнутий до кримінальної відповідальності і вдруге оголошений в розшук. Апелянт стверджував, що зміст оскаржуваного вердикту недвозначно вказує на те, що кримінальне правопорушення було вчинене в інтересах та на користь його підзахисного, а це, мовляв, створює преюдицію та всупереч презумпції невинуватості встановлює винуватість Злочевського у вчиненні цього злочину в статусі фактичного його організатора.
Дану скаргу розглядала Апеляційна палата ВАКС, яка вказала, що в тексті вироку суддями Вищого антикорупційного суду прізвище Злочевського не назване (безіменна «Особа N») і не зазначено жодних даних, які б дали змогу його ідентифікувати. Вказівка ж на його колишню посаду міністра є лише елементом конкретизації обвинувачення Мазурової. Посилання ж захисника на те, що Злочевського можна ідентифікувати шляхом співставлення формулювання обвинувачення з відомостями з джерел масової інформації, є необґрунтованими, оскільки відомості, що містяться в ЗМІ, не можуть вважатись безумовно достовірними.
Інший важливий момент, з приводу якого між представниками юридичної спільноти неодноразово виникали запеклі дискусії, стосується питання про те, чи може вирок бути ухвалений шляхом затвердження угоди про визнання винуватості між підсудним і прокурором та вважатися доказом при розгляді інших кримінальних проваджень, в яких обвинуваченими вважаються спільники підсудного. Однак, як зазначила Апеляційна палата ВАКС, у тексті вироку Мазуровій чітко вказано на те, що обставини викладеного обвинувачення відповідно до ст. 17 КПК України не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, окрім обвинуваченої у цьому провадженні, тобто самої Мазурової. Виходячи з цього, ухвалений вирок не був скасований ні в АП ВАКС, ні в Касаційному кримінальному суді.
Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
