Юридична практика
Загадки газової справи: за їхню розгадку взялося Державне бюро розслідувань
Юрій Котнюк,
ЮВУ
На 23 лютого в Північному апеляційному господарському суді призначений розгляд справи про 305 мільйонів кубометрів природного газу — тих самих, через які на початку місяця Державне бюро розслідувань проводило обшуки в колишнього голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва та нинішнього керівника «Укртрансгазу» Сергія Переломи. За версією останніх, цей газ був переданий приватній фірмі в рамках виконання рішення суду двадцятирічної давності, яке набрало законної сили. Натомість ДБР у своєму офіційному повідомленні розцінює це як незаконне відчуження майна вартістю 2,2 мільярда гривень, але при цьому не називає статтю Кримінального кодексу, за ознаками якої здійснюється досудове розслідування.
Читайте також: Миколаївський глиноземний завод: спроба стягнути дев’ять мільярдів за «екологію» виявилася невдалою
Нововиявлені обставини допоміг встановити Василь Онопенко
Дана історія з’явилася в інформаційному просторі в січні 2020 року з подачі керівництва АТ «Укртрансгаз», яке в той момент якраз дуже не хотіло виконувати те саме рішення суду, виконанням якого їм зараз докоряють. А почалася вона в далекому 1999 році, коли газотрейдерська компанія під назвою Приватне акціонерне товариство «Укренергозбут» уклало з «Укртрансгазом», яке тоді мало статус дочірньої компанії Нафтогазу, договір про доставку придбаних у Росії 418 мільйонів кубометрів природного газу до низки промислових підприємств Донецької області. Проте з названої цифри було доставлено лише 113 млн м3 , у зв’язку з чим замовник послуг транспортування звернувся до тоді ще Арбітражного суду Києва з позовом, в якому просив зобов’язати відповідача доставити решту 305 мільйонів кубометрів тим споживачам, яким він скаже.
Рішенням суду від 12.07.2000 р. позов було задоволено, оскільки ЗАТ «Укренергозбут» надало докази у вигляді підписаних сторонами актів прийому-передачі газу ДК «Укртрансгаз», а от останнє не надало так само належним чином оформлених актів прийому-передачі товару від нього до промислових споживачів. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4.04.2002 р. дане рішення було залишено без змін, але 25 липня 2003 року Вищий господарський суд України скасував обидва названих вище вердикти і в задоволенні позову відмовив. На думку ВГСУ, надані позивачем акти підтверджували не лише факт передачі газу від «Укренергозбуту» до «Укртрансгазу», а й передачу цього газу від «Укртрансгазу» до визначених замовником споживачів. У принципі таке можливо: специфіка газотранспортної системи якраз і полягає в тому, що її оператор може одночасно приймати газ десь на кордоні між Курською та Сумською областями і в цю ж саму мить передавати його якому-небудь заводу в Донецькій області. Звичайно, це буде не той самий газ, але за однакових фізичних і хімічних характеристик це не має жодного значення ні для продавця, ні для покупця, ні для транспортувальника. Незрозуміло тільки, як такої простої та важливої обставини не розгледіли суди попередніх інстанцій.
Читайте також: Запорізький титано-магнієвий: зигзаги судової справи щодо приватизації комбінату
Здавалося, що АТ «Укренергозбут» змирилася з поразкою, але через деякий час дана історія почала набувати політичного забарвлення: в 2006 році її власник Костянтин Жеваго став народним депутатом від «Блоку Юлії Тимошенко», а його однопартійці Володимир Бондаренко і Василь Онопенко подали новому керівництву Нафтогазу депутатський запит, в якому вимагали уточнити, куди ж все-таки дівалися ті 305 мільйонів кубометрів. Тодішній керівник НАКу офіційним листом повідомив, що споживачам вони дійсно не передавалися, оскільки ті знайшли собі інших постачальників за більш вигідною для них ціною, а відтак відмовилися приймати надто дорогий газ. У підземні газосховища він теж не закачувався, бо договір про його зберігання з «Укренергозбутом» не укладався, тож виходить, що цей спірний газ формально й досі знаходиться в газотранспортній системі, хоча фактично давно був використаний для постачання іншим споживачам.
Використавши цей лист як нововиявлену обставину, «Укренергозбут» звернувся з відповідною заявою до Вищого господарського суду України, який 14 лютого 2007 року скасував свою постанову від 25.07.2003 р. і залишив у силі рішення Арбітражного суду Києва від 12.07.2000 р., яким, нагадаємо, «Укртрансгаз» було зобов’язано передати 305 млн м3 природного газу тим споживачам, на яких вкаже законний власник ресурсу — «Укренергозбут».
Пауза тривала дванадцять років
Таким чином вимальовується версія про те, що на початку двотисячних невгодний «злочинній владі» бізнесмен став жертвою свавілля з боку її чиновників, але після перемоги Помаранчевої революції справедливість було відновлено. Але такий сценарій розбивається об одну незрозумілу обставину: ні в 2007-му, ні в подальші роки Жеваго так і не поставив питання про повернення йому цього газу. А момент був дуже зручний — нагадаємо, що якраз у грудні 2007 р. Юлія Тимошенко стала Прем’єр-міністром України й за цієї умови виконати законне рішення суду було набагато простіше, аніж будь коли. Проте до органів Державної виконавчої служби Мінюсту «Укренергозбут» звернувся лише в 2019 році, коли реальним його господарем був уже не Жеваго, а його колишні менеджери, які зрадили патрона і шляхом реєстраційних маніпуляцій відібрали в нього контроль над цією компанією.
Читайте також: Справа скандального трубопроводу: думки суддів з приводу долі експертки розділилися
Відкривши виконавче провадження, держвиконавець звернувся до «Укртрансгаз», звідки отримав цілком очікувану офіційну відповідь, що в нього на обліку не перебувають 305 мільйонів кубометрів, переданих позивачем двадцять років тому, в зв’язку з чим виконання судового рішення є неможливим. Тоді нові господарі «Укренергозбуту» зайшли з іншого боку — спочатку замовили проведення судової товарознавчої експертизи, а потім, звернувшись з відповідною заявою до Господарського суду Києва, добилися постановлення ухвали від 9.01.2020 р. про зміну способу виконання судового рішення, внаслідок чого «Укртрансгаз» повинен був розрахуватися не газом, а грошима, тобто замість 305 мільйонів кубометрів передати стягувачу 2,3 мільярди гривень. І дана ухвала була частково виконана — за постановою держвиконавця з рахунків «Укртрансгазу» в державних «Ощадбанку» й «Укргазбанку» були списані на користь стягувача всі 226 млн грн, які там були.
Несподіваний реверс «Укртрансгазу»
Такий неочікуваний поворот змусив «Укртрансгаз» із криком «Караул, грабують!» звернутися до НАБУ, ДБР, засобів масової інформації та всіх людей доброї волі, але позиція в нього була, відверто кажучи, програшною: якщо є рішення суду останньої інстанції, його треба або переглядати за нововиявленими обставинами, або виконувати. Ситуацію врятував Північний АГС, який своєю постановою від 12.03.2020 р. не лише скасував зазначену вище ухвалу ГС Києва, а й фактично підказав доволі правдоподібну версію того, що сталося два десятиліття тому.
Судді звернули увагу на такий момент: виконавче провадження стосовно «Укртрансгазу» було відкрите на підставі судового наказу ГС Києва від 21.03.2007 р., виданого через місяць після ухвалення постанови ВГСУ від 14.02.2007 р. Але був ще один судовий наказ того ж самого змісту, виданий ще 12.07.2000 року Арбітражним судом Києва, який був прийнятий до виконання органами юстиції й виконувався ними в саме той проміжок часу, поки рішення зазначеного суду не було скасоване постановою ВГСУ від 25.07.2003 р. Мало того — в матеріалах справи містилося розпорядження начальника відділу Державної виконавчої служби Печерського РУЮ, відповідно до якого «Укртрансгаз» повинен був передати 305 млн м3 природного газу акціонерному товариству «Барі», тобто споживачу, на якого вказав стягувач — «Укренергозбут». Відомо також, що «Укртрансгаз» отримав дане розпорядження, а от виконав, чи ні — це покрито завісою таємниці, оскільки, відповідно до офіційного повідомлення Печерського райуправління юстиції, матеріали виконавчого провадження були втрачені під час їх пересилання до Шевченківського РУЮ. На думку суддів ПАГС, «Укренергозбут», звертаючись до компетентних органів із другим судовим наказом, повинен був одночасно надати належні докази того, що не було виконано перший наказ, а раз таких доказів надано не було, то й ухвала суду першої інстанції про зміну способу виконання судового рішення, тобто стягнення з «Укртрансгазу» 2,3 млрд грн, підлягає скасуванню. Дана постанова ПАГС була залишена в силі постановою Верховного Суду від 15.05.2020 р.
Отже, з наведеного вимальовується наступна версія: позивач «Укренергозбут» ще двадцять років тому домігся виконання рішення Арбітражного суду Києва й отримав свій газ, але після того, як це рішення в 2003 році було скасоване постановою ВГСУ, якимсь хитрим чином домовився не здійснювати поворот виконання. А потім, коли в 2007 році той самий ВГСУ переінакшив ситуацію на 180 градусів, скромно не став порушувати питання про виконання реанімованого рішення АС Києва. Якщо це дійсно так, то відмова Жеваго від спроби отримати на додачу до повернутих йому 305 мільйонів кубометрів ще стільки ж виглядає цілком розумною і зрозумілою.
Як би там не було, але керівництво «Укртрансгазу», отримавши таку сприятливу для нього постанову ПАГС, мало всі підстави починати боротьбу за скасування арешту його банківських рахунків і повернення раніше вже стягнутих 226 мільйонів гривень. Але в реальності сталося щось абсолютно протилежне — призначений у серпні 2020 року керівником «Укртрансгазу» Сергій Перелома почав з опонентом переговори з позасудового врегулювання спору і 2 листопада 2020 року уклав з «Укренергозбутом» мирову угоду, відповідно до умов якої очолюване ним товариство отримувало назад 226 мільйонів гривень, але віддавало взамін 305 мільйонів кубометрів газу. Ця угода й була затверджена ухвалою ГС Києва від 13.11.2020 р. та в подальшому залишеною без змін вердиктами судів усіх наступних інстанцій. А оскільки свого газу в «Укртрансгазу» для цього не було, то він вирішив його позичити в материнської структури — НАК «Нафтогаз України», якій належить сто відсотків його акцій.
Наскільки була виправданою така капітуляція — відповідь на це питання мають дати результати розслідування ДБР, яке поки що з цього приводу нікому офіційного обвинувачення не пред’являло. Але найбільшу активність у цій історії проявляє ніхто інший, як Костянтин Жеваго, який будучи оголошений в розшук за підозрою в заволодінні коштів Національного банку України, нині переховується за кордоном. Це, однак, не завадило його юристам успішно оскаржити в судовому порядку реєстраційні дії зрадливих менеджерів і восени минулого року повернути контроль над компанією «Укренергозбут». Саме за ініціативою останнього Північним АГС відкрите провадження за апеляційною скаргою на ухвалу ГС Києва, якою була затверджена мирова угода, що наробила стільки галасу в інформаційному просторі. Яка з того буде користь державі, а не лише структурам Жеваго, — про це ми дізнаємося з опублікованих за результатами засідань судових рішень.
Джерело: Юридичний вісник України
