Connect with us

Законодавство

Гойдалки газових норм Уряд вирішив утретє наступити на одні й ті ж самі граблі

Опубліковано

Юрій Котнюк, ЮВУ

Напередодні президентських виборів Прем’єр-міністр Володимир Гройсман вирішив побалувати електорат і 30 січня Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 63, якою були фактично знижені втроє норми споживання газу для домогосподарств, не обладнаних лічильниками газу. Хоча при цьому урядові юристи не могли не знати, що даний нормативно-правовий акт неодмінно буде скасований тим же Окружним адміністративним судом Києва, як уже були перед тим скасовані дві аналогічні постанови Кабміну.

 

Три категорії газифікованих осель

Розбираючись із даним питанням, бажано не потрапити в лексичну пастку, бо якщо ви чує те, що норми споживання газу для населення, яке не має лічильників, зменшено урядом з десяти кубометрів до трьох на одну людину в місяць, то населенню з цього приводу треба не плакати, а навпаки радіти, бо реально ніхто не забороняє людині палити в місяць стільки газу, скільки їй заманеться, — хоч три, хоч десять, хоч сто кубометрів, бо відповідно до урядової постанови платити треба буде лише за три.

Якщо вірити останнім оприлюдненим даним НК «Нафтогаз України», нині у нашій державі налічується 13,1 мільйона газифікованих домогосподарств, які поділяються на три категорії. Перша й найбільша — це ті, які використовують газ комплексно, тобто і для опалювання, і для підігріву води, і для приготування їжі. Таких у нас близько семи з половиною мільйонів і вони споживають близько 90 відсотків усього газу, який використовується всіма домогосподарствами. З них більше 99 відсотків обладнані лічильниками і про них можна сказати, що їх урядові норми майже не стосуються. Друга категорія — які використовують газ для приготуванні їжі і підігріву вони. Таких у Нафтогазі нарахували 1,1 мільйона, вони споживають лише 3% того газу, яке спалюється безпосередньо населенням, і лічильниками обладнані більше 80 відсотків із них. Решта дві сотні тисяч великої ролі в газовій політиці також не грають.

А от третя, найпроблемніша категорія, через яку ламаються списи в судових баталіях, — це домогосподарства, які використовують газ лише для приготування їжі. Їх налічується чотири з половиною мільйони і вони споживають близько 6% усього газу, який використовується всіма домогосподарствами України. Тож, якщо його обсяг у 2015—2018 роках коливався між 11 і 12 млрд м3, то на долю третьої із вказаних нами категорій припадає десь близько семисот мільйонів кубометрів. Запам’ятаймо цю цифру — ми до неї ще повернемося. Так от: саме в цій категорії споживачів 75% або 3,3 мільйони домогосподарств не обладнані лічильниками.

Згідно закону, якщо домогосподарство не обладнане лічильником, воно має платити за встановленими урядом нормами. Потягом тривалого часу для цих потреб служила постанова КМУ № 619 від 8 червня 1996 року, яка так і називалася: «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників». Відповідно до її положень домогосподарства, які використовували блакитне паливо лише для приготування їжі, мали платити за нього так, ніби вони щомісячно спалювали 9,8 кубометрів газу на одну особу. Великою була ця норма, чи малою, але вона влаштовувала критичну більшість населення, від якої залежить прийняття рішень на урядовому рівні. Воно й не дивно, оскільки, наприклад, до 1 травня 2014 року населення платило за газ майже символічні 72 копійки за 1 кубометр.

Урядові маневри

Початок епопеї змін і скасувань датується серпнем того самого 2014 року, коли уряд Арсенія Яценюка зменшив норми, зокрема для найбільшого «безлічильникового» контингенту з 9,8 до 6 м3 на місяць на одну особу. Це крок особливого невдоволення не викликав ні в кого, а споживачі, так ті навпаки мали б стрибати вів радості: ще б пак — у травні їм підвищили ціну на газ у півтора рази, а тут у ті ж самі півтори рази фактично зменшили. Але не так безболісно пройшло наступне зниження, коли у квітні 2015 р. уряд постановою № 237 зменшив норми споживання з шести до трьох кубометрів. Тут уже обурилися газорозподільні організації, яких за традицією, що йде ще з радянських часів, називають «облгазами». Справа в тому, що насправді люди споживали набагато більше газу, аніж ці три куби на душу в місяць, а це значить, що в їхні оселі йшло набагато більше палива, аніж про це писали у своїх фінансових звітах газопостачальні організації.

Пригадуєте, ми просили запам’ятати цифру сімсот мільйонів кубометрів, які офіційно щорічно спалювали у 2016—2018 роках 3,3 мільйони не обладнаних лічильниками домогосподарств? Так от тепер прийшов час уточнити, що вона почала вимальовуватися після того, як уряд запровадив нові, зменшені втричі, норми споживання. А якби він їх не зменшив, то офіційно вважалося б, що вказаний вище контингент, спалює не сімсот мільйонів, а втричі більше, тобто близько двох із лишком мільярдів кубометрів.

Реально ж населення споживало газу менше, за стару норму (9,8 м3), але більше за нову (3 м3). Але якщо раніше різниця була джерелом тіньових прибутків газопостачальних організація, то тепер стала генератором збитків.

Адже згідно положень Кодексу газорозподільних систем вона офіційно вважалася несанкціонованим відбором, відповідальність за вчинення якого покладалася на «облгази», які мусили його відшкодовувати державному концерну «Укртрансгаз», котрий транспортує паливо магістральними газопроводами до точок входу в газорозподільні мережі, причому за комерційною ціною та ще й зі штрафною надбавкою. За даними міністра енергетики та вугільної промисловості України ціною питання були 383 мільйони кубометрів газу, які населення фактично спожило, але за який не заплатило.

Ініціатором судового оскарження постанови КМУ № 237, стали двоє фізичних осіб, але фактично опонентом уряду була Асоціація газового ринку України, яка підготувала всю необхідну доказову базу. Визнавши її переконливою, Окружний адміністративний суд Києва своєю постановою від 21 вересня 2015 року визнав вказаний вище нормативно-правовий акт незаконним та нечинним. А ще через два місяці на вимогу асоціації судді дописали роз’яснення, що він є незаконним і нечинним з моменту прийняття. Даний вердикт був залишений без змін судами наступних інстанцій і набрав законної сили 4 листопада 2015 р.

Отримавши такого «щигля» по носу, уряд Яценюка з поразкою не змирився і повторив свій маневр: у березні 2016 р. ним було ухвалено дві постанови, одна з них (№ 204), нібито на виконання судового рішення, взагалі скасовувала згадану вище постанову № 619 разом з усіма поправками до неї, а інша (№ 203) встановлювала нову норму споживання газу в розмірі 4,4 м3. Тобто, до рішення суду було три, а стало майже чотири з половиною. А в серпні 2017-го постановою уряду № 609 вона була ще знижена — до 3,3 м3, і в цьому вже цілком заслуга Володимира Гройсмана, який свідомо продовжив практику свого попередника. Проте обидві ці постанови також були визнані незаконними й нечинними. Рішення про це було ухвалене 30 травня 2018 р. тим самим Окружним адміністративним судом Києва, а законної сили воно набрало 9 серпня.

Проблеми доказової бази

В обох випадках однією з головних причин бракування судом урядових постанов було те, що їхні проекти не були погоджені з Державною регуляторною службою України, як того вимагає Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». В першому випадку уряд взагалі не направляв до названого відомства матеріали на узгодження, в другому прислав, але отримавши негативну відповідь, проігнорував її. І ось ми маємо нагоду подивитися третю серію комедії про те, як уряд наступає на ті ж самі граблі.

Одразу після того, як набрало законної сили останнє судове рішення не на користь Кабміну, той почав готувати нову постанову щодо норм споживання газу, проект якої в жовтні 2018-го було погоджено Державною регуляторною службою України. Тільки цифри в ній зовсім не ті, про які говорив на засіданні уряду прем’єр-міністр: Ксенії Ляпіна дала добро на те, що споживачі, які користуються тільки газовою плитою й тільки для приготування їжі платитимуть щомісячно як за 5,8 м3 в теплу пору року (з квітня по березень) на одну людину і як за 8,8 м3 — в холодну (з жовтня по березень). А в постанові КМУ № 63 від 30.01.2019 р. написано норма становитиме 3,29 м3. Отже, в подальшому суддям ніщо не завадить визнати проект постанови таким, що не був погоджний із Державною регуляторною службою, а відтак визнати її неправомірною й нечинною з моменту прийняття.

Такі гойдалки з газовими нормами зовсім не сприяють виконанню положень Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», відповідно до якого до 1 січня 2021 року всі домогосподарства, які використовують газ лише для приготування їжі, мають бути обладнані лічильниками. Взагалі то в первісному варіанті цього закону крайнім терміном було 1 січня 2018 року, але народні депутати погодилися, що «облгази», на які було покладено обов’язок встановити за свій рахунок прилади обліку, не встигнуть цього зробити, і 21 грудня 2017 р. в нього було внесено відповідні поправки.

Цікава арифметика. Проект згаданого закону було розроблено й подано до парламенту Кабінетом Міністрів Миколи Азарова в 2010 року. З пояснювальної записки за підписом тодішнього голови Національної комісії регулювання електроенергетики України Сергія Титенка можна дізнатися, що станом на 1.03.2010 р. 5 284 тисяч домогосподарств не були обладнані лічильниками і сплачували за природний газ згідно норм споживання, незалежно від реальних обсягів його використання. А з офіційних даних Нафтогазу витікає, що станом на 1.03.2016 р., тобто через шість років, в Україні налічувалося 3 577 тисяч безлічильникових домогосподарств. Й це, зауважте, без Криму, Севастополя й окремих районів Донецької і Луганської областей. А от за даними міністра енергетики Ігоря Насалика станом на 1.06.2018 р. таких домогосподарств нараховувалося ненабагато менше — 3,3 млн. З цього можна зробити висновок, що при Януковичі лічильникізація країни йшла через пень колоду, а після повалення його режиму і той лад погас.

Чому так відбувалося, зрозуміти неважко. Коли норми були завищені, в запровадженні стовідсоткового обліку не були зацікавлені «облгази», які в більшості своїй належали Дмитру Фірташу й мали, таким чином, можливість списувати пільговий газ як спожите населенням паливо, а насправді постачати його вже як сировину на хімічні підприємства, що належали тому самому Фірташу. А коли норми газу стали заниженими, у встановленні лічильників стали незацікавленими самі домогосподарства, оскільки тоді б їм довелося платити більше. Можливо, запроваджуючи занижені норми, уряд хотів спонукати «облгази» пришвидшити роботу з обладнанням помешкань приладами обліку, але тим виявилося дешевше скасувати урядові постанови в суді. Тим більше, що й давати хабарі суддям у цьому випадку ніякої потреби не було, оскільки їхня неправомірність видна неозброєним оком.

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →
Натисніть, щоб прокоментувати

You must be logged in to post a comment Login

Leave a Reply

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.