Судова практика
Примусова госпіталізація особи, визнаної недієздатною, без судового рішення та згоди опікуна є непропорційним обмеженням її права на свободу та особисту недоторканність
23 липня 2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 758/4817/23 задовольнив касаційну скаргу позивача, який вважав госпіталізацію примусовою та незаконною.
Батько звернувся до суду із позовом до клінічної лікарні, третя особа – психоневрологічний інтернат, про визнання примусової госпіталізації незаконною, посилаючись на те, що відсутнє рішення лікаря-психіатра (комісії лікарів) про примусову госпіталізацію його недієздатного сина, усупереч вимогам Закону України «Про психіатричну допомогу» про госпіталізацію не повідомлено його опікунів (батька та матір), а також останній перебував у спокійному стані на момент госпіталізації.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, зокрема з посилання на те, що госпіталізація для надання психіатричної допомоги відбулася за усвідомленої письмової згоди хворого. Госпіталізація останнього до лікарні була пов’язана з його психічним станом здоров’я, а тому мала невідкладний характер.
У касаційній скарзі позивач зазначав, що суди не звернули уваги на те, що рішенням районного суду (справа № 761/30131/17) його сина було визнано недієздатним, а тому він не міг надати усвідомлену згоду на госпіталізацію. Також суди не врахували наявність рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 р. № 2-рп/2016 (справа № 1-1/2016).
Верховний Суд вказав, що речення четверте ч. 1 ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» можна визнати самостійною нормою права – цим реченням окреслюються засади і порядок поміщення особи до закладу з надання психіатричної допомоги. Так, для поміщення у заклад встановлена засада добровільності та два варіанти отримання вільного волевиявлення недієздатної особи для госпіталізації: особисте прохання; усвідомлена письмова згода особи, яка має бути госпіталізована.
Встановлення наявності останнього аспекту є суттєвим для встановлення дійсних спірних відносин, що виникли у справі.
У судовому рішенні про визнання сина позивача недієздатним (справа № 761/30131/17) встановлено у нього одночасну наявність обох критеріїв для визнання його недієздатним: не усвідомлює та не керує своїми діями.
Усвідомлена згода особи – це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування.
Будь-яких медичних даних про те, що станом на день госпіталізації до психіатричного закладу стан психічного здоров’я сина позивача покращився до такого ступеня, що він міг надати усвідомлену згоду на добровільну госпіталізацію до психіатричного закладу матеріали справи не містять.
Навпаки, як лікарі екстреної швидкої медичної допомоги, так і лікарі-психіатри констатували погіршення психічного стану сина позивача, що стало підставою для його направлення на госпіталізацію до психіатричного закладу.
Зазначене виключає добровільність процедури поміщення сина позивача до закладу з надання психіатричної допомоги, оскільки неможливість людини (фізичної особи) повністю усвідомлювати свої дії та керувати ними суттєво обмежує усвідомленість надання нею згоди на добровільну госпіталізацію до психіатричного закладу.
Читайте також: Ухвалу про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи може бути оскаржено в апеляційному порядку
Системний аналіз чинного законодавства, рішень Конституційного Суду України від 1 червня 2016 р., від 20 грудня 2018 р. (справа № 1-170/2018), а також практики ЄСПЛ дає підстави вважати, що у разі, якщо недієздатна особа нездатна за станом психічного здоров’я надати усвідомлену письмову згоду на поміщення її до психіатричного закладу, таке поміщення є примусовим і, відповідно, потребує відповідного рішення суду. В іншому разі примусова госпіталізація недієздатної особи до психіатричного закладу, яка не є добровільною, є обмеженням права такої особи на свободу та особисту недоторканість, закріпленого у ст. 29 Конституції України. Така госпіталізація за своєю природою та наслідками є непропорційним обмеженням конституційного права недієздатної особи на свободу та особисту недоторканність, тому вона має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, з урахуванням зазначених міжнародно-правових стандартів, правових позицій Конституційного Суду України та виключно за рішенням суду відповідно до вимог ст. 55 Основного Закону України.
Враховуючи, що матеріали справи не містять рішення про його примусову госпіталізацію, Верховний Суд погодився з доводами позивача про те, що госпіталізація його сина без судового рішення та згоди опікуна за своєю природою та наслідками є непропорційним обмеженням конституційного права недієздатної особи на свободу та особисту недоторканність, отже дії відповідача щодо примусової госпіталізації сина позивача є незаконними.
З огляду на це, Верховний Суд судові рішення скасував з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
