Не встигли за рік по нотаріальний напис – втратили можливість безспірного списання

Леонід Лазебний

Виконавчий напис на документі про право вимоги має бути вчинений впродовж календарного року саме з моменту виникненням у стягувача права вимоги до боржника, а не після спливу 30 днів з моменту надіслання письмової вимоги кредитора.

Між позичальником (далі – позивач, ТОВ) та комерційним банком (далі – відповідач, банк) було укладено договір на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії.

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між банком та ТОВ укладено іпотечний договір, посвідчений 20 лютого 2015 р. приватним нотаріусом.

Згодом, 7 вересня 2016 р., банк звернулося до з повідомленням про порушення умов договору і вимогою про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором. Вказана вимога не була задоволена.

10 лютого 2017 р. приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис № 313 на іпотечному договорі від 20 лютого 2015 р.

28 лютого 2017 р. позивач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 22 лютого 2017 р., винесену відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін’юсту, та звернувся до господарського суду із позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги обґрунтував тим, що такий напис було вчинено за межами встановленого законодавством строку, а самі вимоги відповідача до позивача не є безспірними.

Господарським судом м. Києва у задоволені позову було відмовлено з посиланням на те, що банком при зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису було надано всі документи, які підтверджують безспірність заборгованості ТОВ, а сам напис вчинений у межах 1 року після спливу 30 днів з моменту надісланого повідомлення – письмової вимоги про усунення порушень.

Постановою Київського апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду було скасовано з огляду на порушення відповідачем встановленого законом строку звернення з відповідними вимогами, оскільки річний строк для вчинення виконавчого напису пов’язується саме з виникненням у стягувача права вимоги до боржника, а не з виникненням у стягувача права на звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису. Крім того, до пакету документів не було додано первинних бухгалтерських документів на підтвердження факту заборгованості.

Банк у касаційній скарзі зазначив, що під час оформлення виконавчого напису надавалася виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою банку про непогашення заборгованості, чого не було враховано апеляційним господарським судом, а виконавчий напис було вчинено в строк, встановлений законодавством.

Верховний Суд у постанові від 3 жовтня 2018 р. по справі № 910/3337/17 звернув увагу на п. 3.1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22 лютого 2012 р. № 296/5 та ч. 1 ст. 88 Закону «Про нотаріат», якими  передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше 3 років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше 1 року. За п. 3.4 II Порядку строки обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Суд встановив, що термін остаточного повернення кредиту закінчувався 5 жовтня 2015 р., а банк звернувся до нотаріуса 10 лютого 2017 р., що суперечить вимогам ст. 88 Закону «Про нотаріат». Факт надіслання письмової вимоги про усунення порушення не змінює моменту відліку річного строку відповідно до ст. 88.

Колегія ВС зазначила, що судом другої інстанції не враховано п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів від 29 червня 1999 р. № 1172, згідно із яким для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями, додаються оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Водночас судами обох інстанцій встановлено, що банк надав нотаріусу лише виписки по особових рахунках позивача.

Однак ця обставина не стала б підставою для скасування рішення, оскільки, пославшись на ч. 2 ст. 309 ГПК,  Суд вказав на неможливість скасування правильного по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Втім порушення ст. 88 Закону «Про нотаріат» ВС визнав самостійною та достатньою підставою для задоволення позову і залишив постанову апеляційного суду без змін.

Повний текст рішення.

Поділитися

Твітнути