Судова практика
Суб’єкт господарювання є «автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажу», якщо має договір про перевезення та використовує транспортний засіб на законних підставах
13 березня 2025 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 120/10641/22 задовольнив частково касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті, яка застосувала до позивача адміністративно-господарський штраф.
ТОВ звернулось до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, оскільки не є суб’єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в межах спірних правовідносин.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов виходив із того, що спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідач безпідставно притягнув позивача до адміністративно-господарської відповідальності згідно з абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III.
Читайте також: Заява спільна, штрафи – порізно. Відповідальність за несвоєчасне подання форми № 20-ОПП
Суди зазначили, що надання позивачу статусу автомобільного перевізника лише з посилання на відомості зазначені в ТТН та за відсутності будь-яких інших доказів, які б підтверджували перевезення спірного вантажу саме позивачем, було здійснено відповідачем передчасно та без належного з’ясування усіх обставин справи. Товарно-транспортна накладна це документ на вантаж, а не документ, який визначає автомобільного перевізника.
У касаційні скарзі відповідач зазначав, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суд від 01 червня 2023 р. у справі № 640/39442/21.
Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб’єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Тобто законодавець пов’язує наявність статусу автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів саме із наявністю договору про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Законними підставами використання транспортного засобу є використання транспортних засобів, які належать перевізнику на праві власності або згідно з правом користування, яке опосередковується укладенням відповідних договорів.
Отже, для підтвердження наявності статусу «автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажу» у розумінні ч. 1 ст. 33 Закону № 2344-III необхідно встановити дві ознаки: 1) наявність договору про перевезення вантажу транспортним засобом; 2) використання транспортного засобу на законних підставах.
Одночасне встановлення двох із наведених умов є підставою стверджувати, що відповідний суб’єкт є автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажу у розумінні ч. 1 ст. 33 Закону № 2344-III.
Аналогічний підхід щодо встановлення автомобільного перевізника сформовано Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2024 р. у справі № 420/15732/22.
Вирішуючи питання про наявність у особи статусу «автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажу» у розумінні ч. 1 ст. 33 Закону № 2344-III, судам необхідно дослідити докази, що містять у собі умови відповідних договорів про перевезення вантажу та тих, що опосередковують передання транспортного засобу у користування (платне або безоплатне), та на підставі них встановити наявність такого статусу.
Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, то Верховний Суд рішення окружного адміністративного суду та постанову апеляційного адміністративного суду скасував, а справу направив на новий судовий розгляд до окружного адміністративного суду.
Щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 червня 2023 р. у справі № 640/39442/21, відповідно до якого автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а дані про особу перевізника встановлюються з товарно-транспортної документації, яка має містити обов’язкову інформацію (обов’язкові реквізити) колегія суддів зазначила таке.
Так, у вказаній справі судами встановлено, що транспортний засіб, який перевірявся, переданий позивачем в оренду, договір оренди є чинним та недійсним не визнавався. Тому суди дійшли висновку, що у розумінні Закону № 2344-ІІІ в межах спірних правовідносин автомобільним перевізником є саме наймач, а не позивач.
Водночас, у справі, що розглядалася, суди попередніх інстанцій вказаних обставин не встановили та обмежились лише висновком про відсутність в матеріалах справи доказів, що саме позивач здійснював перевезення вантажу власним чи орендованим транспортним засобом на договірних умовах або іншим чином на законних підставах використовувало транспортні засоби, на яких здійснювалося перевезення вантажу.
Таким чином, підстави для відкриття касаційного провадження щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку викладеного у постанові Верховного Суд від 01 червня 2023 р. у справі № 640/39442/21 знайшли часткове підтвердження.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
