Судова практика
Кваліфікація порушення ПДР як умисного заподіяння тілесних ушкоджень працівникові поліції є неприпустимим розширенням меж кримінального закону
16 липня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 461/1206/21 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора на виправдальний вирок водієві.
Обвинувачення стверджувало, що водій, намагаючись уникнути зупинки поліцейськими за адміністративне правопорушення, умисно різко вивернув кермо праворуч і здійснив наїзд на ногу поліцейського, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що обвинувачення не довело умислу водія поза розумним сумнівом, і виправдали його, зокрема через суперечності в показаннях потерпілого й свідка та висновок експертизи про неможливість технічно підтвердити версію обвинувачення.
Розглянувши касаційну скаргу прокурора, Верховний Суд погодився з виправдувальним вироком та вказав на необхідність розмежування суб’єктивної сторони злочину й адміністративного порушення.
Центральним питанням у цій справі було встановлення змісту суб`єктивної сторони діяння водія, тому судам попередніх інстанцій необхідно було з`ясувати, керувався водій наміром травмувати поліцейського чи наїзд на ногу став необережним наслідком маневру, який порушив правила безпечного водіння.
Колегія суддів наголосила на принциповій правовій різниці між суб’єктивною стороною порушення ПДР та умисного злочину проти особи. За своєю правовою природою недотримання правил безпеки руху є необережним діянням, де ставлення водія до можливих наслідків характеризується самовпевненістю або недбалістю, а не умислом. Спроба обвинувачення кваліфікувати дорожній інцидент за ч. 2 ст. 345 КК лише на тій підставі, що водій рухався без належної обачності, є неприпустимим розширенням меж кримінального закону.
Суд також відхилив доводи прокурора про порушення ч. 3 ст. 404 КПК через відмову апеляційного суду повторно дослідити відеозаписи з камер спостереження, оскільки апеляційний суд не встановив, що ці докази були досліджені судом першої інстанції неповно чи з порушеннями. За висновком ВС сама по собі незгода прокурора із висновками місцевого суду не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом.
Отже, Верховний Суд залишив вирок і ухвалу без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.







