Прокурори-керівники мають дотримуватися загальних процесуальних норм

Леонід Лазебний

Верховний Суд погодився з апеляційним, що скаргу заступнику прокурора області через пропущення строку повернуто цілком правомірно, оскільки прокурори вищого рівня попри наявність адміністративних функцій не мають спеціальних процесуальних повноважень і повинні дотримуватися встановлених строків.

Ухвалою апеляційного суду відмовлено заступнику прокурора області у поновленні строку оскарження ухвали місцевого суду та повернуто скаргу на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК.

У касаційній скарзі заступник прокурора області зазначив, що суд другої інстанції не звернув уваги та не дав належної оцінки тому, що він участі у судовому розгляді не брав, а  про ухвалу районного суду йому стало відомо вже поза строками на апеляційне оскарження.

25 вересня 2018 р. Верховний Суд у постанові по справі № 222/466/17 нагадав, що апеляційну скаргу має бути подано протягом 7 днів з дня проголошення рішення суду першої інстанції (ч. 2 ст. 395 КПК), а подання скарги поза цим строком без порушення питання щодо поновлення строку на оскарження та якщо суд не знайде підстав для поновлення строку, тягне повернення скарги заявнику.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК суд може поновити строк лише у випадку його пропуску з поважних причин.

Під поважними причинами слід розуміти виключно такі обставини, що об’єктивно були непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов’язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду.

Суд встановив, що ухвалу районного суду було проголошено за участю прокурора. Проте, подаючи апеляцію, заступник прокурора області просив поновити строк оскарження, пов’язуючи його пропуск з несвоєчасним оприлюдненням суддею оспорюваного судового рішення в ЄДРСР, у зв’язку з чим він нібито був позбавлений можливості апеляційного оскарження, бо про саме рішення дізнався, отримавши довідку з його копією, коли строк уже сплив

Верховний Суд вказав, що окрім прокурорів, визначених у конкретному кримінальному провадженні, правом подання апеляційної скарги наділені також, незалежно від участі в судовому провадженні, прокурори вищого рівня: Генпрокурор, його перший заступник та заступники, керівники регіональних органів прокуратури і їх заступники (ч. 4 ст. 36 КПК).

Поза тим, КПК не встановлює спеціального порядку та строку оскарження прокурорами вищого рівня судових рішень у апеляційній чи касаційній інстанції.

Згідно з текстом Закону «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ст. 1), а за положенням ч. 2 ст. 15 – прокурори мають єдиний статус незалежно від місця певної прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративних посад, які обіймають у прокуратурі.

Верховний Суд вказав, що поняття «прокурор» охоплює не лише певну посадову особу, яка здійснює повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, а й прокурорів вищого рівня.

А отже особливості організації внутрішнього документообігу у системі органів прокуратури не можуть змінювати загальний порядок обчислення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

На обчислення строку жодним чином не впливає час розміщення судового рішення в Реєстрі, адже у засідання під час оголошення ухвали місцевого суду, був присутній прокурор. Тому у прокурорів за умови належної організації внутрішнього документообігу було достатньо часу для апеляційного оскарження згаданої ухвали у межах встановленого ч. 2 ст. 395 КПК строку.

Верховний Суд залишив рішення суду другої інстанції без змін.

Повний текст рішення.

Поділитися

Твітнути