«Укргазвидобування» проти «Карпатигазу»: судді Верховного Суду стали на бік приватної структури

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Наша газета неодноразово розповідала про інтригуючі судові баталії між державним концерном «Укргазвидобування» і приватним ТОВ «Карпатигаз», предметом яких був договір про спільну діяльність між ними, в ході якої перший із названих вище опонентів переконував усіх, що його партнер відверто паразитує на ньому. І ось фінал: 15 січня Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалив постанову, якою залишив без змін вердикти судів попередніх інстанцій, якими «Укргазвидобуванню» було відмовлено в задоволенні його позову.

Хто винен у провалі «Стратегії 20/20»

Розповідаючи про цю історію неможливо не зачепити загальних проблем Акціонерного товариства «Укргазвидобування», яке будучи фактично дочірнім утворенням Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», котрій належить 100 відсотків його акцій, є найбільшим видобувником блакитного палива в Україні. Про значення підвищення видобування вітчизняного газу для енергетичної безпеки держави повторювати зайве — це й так зрозуміло усім. Зрозуміло воно й Кабінету Міністрів, який ще 28 грудня 2016 року своїм розпорядженням затвердив Концепцію розвитку газовидобувної галузі України, відповідно до якої «Укргазвидобування» мало збільшити обсяг видобутку з газу 14,5 млрд м3 у 2016 до 20,1 мільярда кубометрів у 2020 році. В народі цей прожект прозвали «Стратегія 20/20».

Утім на момент ухвалення цей план зовсім не здавався фантастичним, оскільки за даними компетентних органів у галузі геології станом на 1 січня 2016 р. балансові (видобувні) запаси природного газу становили 924 млрд кубометрів, а сумарні потенційні ресурси — 5,6 трлн. куб. метрів. Як ви, напевне, здогадалися, відміна першої цифри від другої полягає в тому, що один мільярд — це той газ, який відомо де залягає і відомо в якій кількості, тільки бери й бури, а от друга цифра — це коли відоме лише приблизне місце залягання й потрібно ще пробурити купу розвідувальних свердловин, при чому дві з трьох виявляться сухими й лише одна результативною. Однак навіть для того, аби «взяти й пробурити» необхідні час, техніка, обладнання й, звичайно ж, гроші. Так от уже нині можна впевнено казати, що «Стратегія 20/20» буде провалена, і перший, хто в цьому винуватий, — це Кабінет Міністрів. Раніше Нафтогаз разом зі своїми «дочками» видобував газ і за велінням уряду продавав його споживачам за смішною ціною, що була нижче собівартості, а
гроші, необхідні для ведення господарської діяльності, отримував від уряду у вигляді дотації. У 2015 році Верховна Рада, прийнявши закон про ринок природного газу, вирішила, що цього більше не буде — нехай «Нафтогаз» продає свою продукцію по реальній ціні й при цьому сам себе фінансує. Проте уряд, використовуючи одну зі статей закону, де йшлося про тимчасове покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів газового ринку, зобов’язав «Нафтогаз» разом з «Укргазвидобуванням» продавати паливо для потреб житлово-побутового сектора за заниженою ціною. Кабмін обіцяв, що все це триватиме лише до 31 березня 2017 року, проте воно триває й досі.

Наслідки зрозумілі: «Укргазвидобування», розраховувало з 1 квітня 2017 р. продавати газ усім категоріям споживачів за реальною ринковою ціною, а одержані гроші спрямовувати на буріння свердловин, але оскільки досі не одержало обіцяного, то всі красиві стратегії провалилися в тартарари. Проте покладення соціальних обов’язків — далеко не єдина причина, з якої державний концерн не одержав того фінансування, на яке вправі був розраховувати. Ще одна «чорна діра», в якій зникають гроші, — договори про спільну діяльність.

Доля першого договору вирішувалася у Стокгольмі

Спільна діяльність державного підприємства із приватними партнерами, в тому вигляді, в якому вона здійснювалася на «Укргазвидобванні», була по суті справи спрямована на приватизацію прибутків останнього. Взагалі-то задумка була непоганою. З одного боку, державне «Укргазвидобування» має вдосталь ліцензій на розробку надр, але не має на це достатньо коштів (а де їм узятися, якщо воно продає свій газ за смішною ціною нижче собівартості й живе на дотації). З іншого боку, приватні фірми не мають ліцензій, зате мають гроші, які можуть вкладати в закупівлю всього, що необхідно для видобутку газу. Об’єднуючись у спільну діяльність, державний концерн вносить у її фонд свої газоносні ділянки, його приватний партнер — придбані ним техніку й обладнання, а прибутки з продажу видобутого газу діляться пропорційно внесеним вкладам.

Це в теорії, а на практиці приватні фірми, які належали впливовим посадовим особам і які очолювали колишні співробітники «Укргазвидобування», вносили в спільну діяльність устаткування, незадовго перед тим придбане в того ж самого «Укргазвидобування». Причому придбавалося воно зазвичай за вартістю металобрухту, а вносилося в спільний фонд за ціною дорогоцінних металів. Крім того, приватні фірми за умовами спільних договорів брали на себе функції операторів спільної діяльності, тобто продавали спільно видобутий газ за якою хотіли ціною, потім з виручки придбавали необхідне обладнання теж за якою хотіли ціною, а вже тим, що лишилося, «чесно» ділилися з «Укргазвидобуванням» пропорційно внесеним вкладам.

Після перемоги Революції Гідності й зміни керівництва «Нафтогазу» з цим неподобством почалася рішуча боротьба й протягом 2016—2017 років за рішеннями господарських судів від годівнички були відірвані такі штучні утворення, як «Фірма Хас», «Карпатнадраінвест», «Надра Геоцентр», «Цефей», «Діон» та інші. Слід визнати, що судді задовольняли позови про розірвання договорів про спільну діяльність, як правило, лише тоді, коли в реального власника фірми-відповідача був якийсь бізнес-конфлікт з оточенням президента, як це було, наприклад, у випадку з депутатом Верховної Ради Олександром Онищенком. Коли ж такого конфлікту не було, справа йшла дуже туго, як це було у випадку з ТОВ «Карпатигаз».

Із названою вище фірмою «Укргазвидобування» мало два договори про спільну діяльність. В першому, окрім них двох, була ще й третя особа — зареєстрована в Швеції компанія «Місен Ентерпрайзіс АБ», тому позов про розірвання цього договору розглядався Арбітражним інститутом Торгової палати Стокгольма. В липні 2018 р. ним було ухвалено рішення, про яке прес-служба «Нафтогазу» заявила як про свою перемогу, але вона, судячи з усього, була «пірровою», оскільки договір було розірвано через порушення його умов з боку якраз позивача й при цьому ухвалено компенсувати відповідачеві всі його витрати. Якщо вірити офіційним документам «Укргазвидобування», йдеться про 363 мільйони доларів США, але «Карпатигаз» оцінює свій вклад на порядок вище, тож ця суперечка між ними ще вирішується в Стокгольмському арбітражі.

Другий контракт не такий грошовитий, як перший, і без участі іноземців, але в «Карпатигазу» видно була вагома причина триматися його як воша кожуха. Претензії «Укргазвидобування» полягали в тому, що «Карпатигаз» недовніс обумовлені договором кошти у фонд спільної діяльності, а перебравши на себе функції її оператора, продавав спільно видобутий газ на аукціонах не за найвищою ціною, як це також було обумовлено договором. Тобто фактично продавав сам собі й приховував від партнера частину виручки.

Два кола справи про розірвання другого договору

Дана справа мала два кола розгляду: спочатку Господарський суд Києва рішенням від 18.04.2016 р. відмовив у задоволенні позову, потім Київський апеляційний господарський суд постановою від 31.08.2016 р. скасував це рішення і ухвалив нове, яким задовольнив його. Врешті-решт 14 листопада того ж року Вищий господарський суд України скасував обидва вердикти й передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, давши попутно вказівку призначити судово- економічну експертизу, яка б дала відповідь на питання про те, який внесок було зроблено у фонд спільної діяльності кожним з її учасників, а також про те, чи можна вважати ринковими ціни, за якими «Карпатигаз» продавав на аукціонах спільно видобуті вуглеводні.

Експертиза, проведення якої було доручено фахівцям Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, тривала без малого рік і в частині питань щодо продажу газу на аукціонах вималювалася цікава річ. Експерт констатував, що в січні—лютому 2015 р. «Карпатигаз» продавав спільно видобутий газ за цінами, амплітуда яких коливалася від 5050 до 8275 гривень за 1000 м3, в той час як ринкові цини на даний товар перебували в діапазоні від 6063 до 9800 грн. З цього було зроблено висновок, що ціни реалізації можна вважати такими, що відповідають ринковим. З точки зору здорового глузду начебто й правильно, але з іншого боку, таке твердження зовсім не спростовувало претензії «Укргазвидобування» про те, що внаслідок дій оператора спільна діяльність недоотримала вісім мільйонів гривень. Адже в договорі йшлося про продаж газу не просто за ринковими цінами, а за максимальними цінами, що склалися на той момент. Що ж стосується іншого пункту претензій, то суд апеляційної інстанції підтвердив факт недовкладень у фонд спільної діяльності: як із боку «Карпатигазу» на суму 4 млн грн, так невкладення боку «Техпроекту» на суму 35 мільйонів гривень.

Таким чином, факт порушень умов договору сумнівів у суду не викликав, але ключове питання полягало в тому, чи давали такі порушення достатньо підстав для розірвання договору. Відповідь на нього судді шукали в статті 651 Цивільного кодексу України, де сказано, що договір може бути розірвано однією зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Якщо уважно вчитатися в цю фразу, то вийде що законодавець застосував оціночне поняття «істотне порушення», яке пропонував міряти іншим оціночним поняттям на кшталт «значна шкода». З цього витікало, що в подібних справах конкретний суддя може оцінювати ступінь істотності порушення й значимості шкоди так, як йому на душу ляже.

Суддям лягло на душу догодити приватному «Карпатигазу», а не державному «Укргазвидобуванню», тому як Господарський суд Києва, так і Київський апеляційний господарський суди вирішили відмовити в задоволенні його позову. А 15 січня судді Верховного Суду Тетяна Дроботова, Костянтин Пільков і Юрій Чумак постановили залишили їхнє рішення без змін.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути