Судова практика
Водій, який керує транспортним засобом роботодавця у зв’язку з виконанням трудових обов’язків, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом підвищеної небезпеки
Шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на підставі трудового договору (контракту) керував автомобілем, що належав роботодавцю, відшкодовується саме володільцем автомобіля, а не безпосередньо винним водієм.
5 грудня 2018 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 р. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 серпня 2017 р. у цивільній справі за позовом ПрАТ «Київський страховий дім» до Приватного підприємства «Потенціал-Луганськ» та фізичної особи про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу.
За матеріалами справи, постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 грудня 2013 р. водія визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в дохід держави в сумі 340 грн.
Відповідно до полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного 24 вересня 2013 р. між ПрАТ «Київський страховий дім» та ПП «Потенціал-Луганськ», пошкоджений з вини порушника транспортний засіб був застрахований. ПрАТ «СК «АХА Страхування», яке здійснило виплату відшкодування, звернулось до ПрАТ «Київський страховий дім» у порядку регресу із заявою про страхове відшкодування, яку останнім було здійснено у розмірі 24 тис. 68 грн.
Цю суму ПрАТ «Київський страховий дім» просив стягнути з ПП «Потенціал-Луганськ» та винуватця ДТП в порядку регресу оскільки останні не повідомили його про ДТП, яка трапилася в період дії страхового поліса, що є порушенням підпункту 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України від 1 липня 2004 р. № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV), а автомобіль перебував у невідповідному технічному стані, оскільки, згідно з розширеною довідкою, мав технічні несправності – розрив, знос протектора шин.
Рішенням Сватівського районного суду Луганської в задоволенні позову відмовлено, оскільки визначено, що водій є неналежним відповідачем у справі, а позовні вимоги до юридичної особи ПП «Потенціал-Луганськ» підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Ухвалою Апеляційного апеляційну скаргу ПрАТ «Київський страховий дім» задоволено частково – рішення районного суду скасовано в частині позовних вимог до ПП «Потенціал-Луганськ» та закрито провадження у справі в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалу мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ПП «Потенціал-Луганськ» як роботодавець водія, з вини якого сталася ДТП, має нести відповідальність за дії останнього, а вимоги, пред’явлені позивачем – юридичною особою до юридичної особи, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
У касаційній скарзі позивач наполягав, що позов заявлено до фізичної та юридичної осіб одночасно, а отже він підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому апеляційний суд незаконно закрив провадження у справі в частині вимог до ПП «Потенціал-Луганськ», чим порушив право позивача на судовий захист.
Велика Палата, розглядаючи справу, зазначила, що прийняла постанову в якій зазначила, що аналіз норм ст.ст. 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб’єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
У цьому випадку таким суб’єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки – роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 р. (справа № 6-108цс13).
Суди правильно вважали, що спір між двома суб’єктами господарювання повинен вирішуватися за правилами іншого виду судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення страхового відшкодування в порядку регресу з відповідачів за встановлених судом обставин є неможливим.
Отже, Велика Палата визнала правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав, установлених п. 1 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПрАТ «Київський страховий дім» до ПП «Потенціал-Луганськ», адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами господарського процесуального закону. Детальніше із текстом постанови Верховного
Рішення в ЄДРСР – http://reyestr.court.gov.ua/Review/78470372
