Судова практика
Обмеження заявника у праві подати апеляційну скаргу на вирок, який стосується його прав та законних інтересів, є порушенням права на доступ до правосуддя
10 грудня 2019 р. Верховний Суд у справі № 643/14288/18-к скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки, хоча підприємство і не було учасником кримінального провадження, воно мало право на апеляційне оскарження з метою захисту свої прав, яких стосувався вирок.
Вироком суду першої інстанції було затверджено угоду між прокурором і фізичною особою-підприємцем про визнання останньою винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК, який полягав у тому, що вона, діючи за попередньою домовленістю зі службовими особами іншого підприємства, в договорі та актах про виконані роботи зазначила завідомо неправдиві відомості про надання послуг.
Представник підприємства, з яким було укладено договір про надання послуг оскаржив зазначений вирок на тій підставі, що суд у вироку всупереч засадам презумпції невинуватості встановив як преюдиційний факт винуватість у вчиненні кримінального правопорушення посадових осіб підприємства.
Суд апеляційної інстанції своєю ухвалою повернув заявнику апеляційну скаргу на тій підставі, що представник підприємства відповідно до положень ч. 4 ст. 394 КПК не є суб’єктом оскарження вироку суду про затвердження угоди між прокурором та обвинуваченим.
У касаційній скарзі представник підприємства просив скасувати вирок та ухвалу з тих мотивів, що суд усупереч засадам презумпції невинуватості встановив преюдиційний факт про винуватість посадових осіб цього підприємства, тоді як дії посадових осіб підприємства не були предметом ні досудового розслідування, ні судового розгляду.
Верховний Суд зазначив, зо ст. 394 КПК визначено перелік осіб, які можуть оскаржити вирок суду першої інстанції, ухвалений на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості. Відповідно до цього положення згадане підприємство не належить до таких осіб.
Однак, виходячи зі змісту положень Конституції України, ст.ст. 7, 24 та 394 КПК у їх взаємозв’язку, особа, яка не була учасником кримінального провадження, має право на апеляційне оскарження вироку на підставі угоди за умови, що це рішення стосується її прав, свобод та інтересів.
Цей підхід підтверджено постановою Верховного Суду України від 3 березня 2016 р. (справа № 5-347кс15). Такої ж точки зору дотримується і Верховний Суд в постановах від 15 березня 2018 р. (справа № 490/1869/15), від 10 травня 2018 р. (справа № 461/3797/17), від 31 травня 2018 р. (справа № 761/26927/17), від 4 грудня 2018 р. (справа № 369/10007/16-к) та інших рішеннях.
Отже, вирішуючи питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою представника підприємства, суддя апеляційного суду мав керуватися не лише положеннями ч. 4 ст. 394 КПК, а й загальними засадами кримінального процесуального судочинства, а саме – перевірити, чи не стосується оскаржений вирок прав та законних інтересів заявника, і на підставі такого аналізу прийняти рішення, що не порушувало б права заявника на доступ до правосуддя та інших прав. Однак такого аналізу суддя апеляційного суду не здійснив.
У вироку районний суд зазначив, що визнав обвинуваченого винним у вчиненні дій за попередньою домовленістю зі службовими особами підприємства. Цим самим суд фактично зробив висновок про незаконну діяльність підприємства. Разом з тим, обвинувачення цього підприємства не було предметом судового розгляду в межах кримінального провадження щодо обвинуваченого, і фактів можливої злочинної діяльності цієї юридичної особи не встановлено іншим обвинувальним вироком, що набрав законної сили. Пряма вказівка на незаконну діяльність підприємства порушує принципи презумпції невинуватості та забезпечення доведеності винуватості, передбачені ст. 7 КПК.
З оглядну на викладене, колегія дійшла висновку, що підприємство хоча і не було визнано учасником кримінального провадження щодо засудженого, однак воно мало право на апеляційне оскарження вироку.
Підготував Ярослав Степанніков
Рішення в ЄДРСР
