Останні цвяхи в кришку домовини українського кримінального процесу

Володимир Задорожній, суддя у відставці

Продовження. Початок

Таким чином, складається враження, що наш законодавець, розробляючи норми чинного Кримінального процесуального кодексу, включаючи останні зміни до нього, ставив за мету не створити дієвий механізм боротьби зі злочинністю, а «закрити дірки», які виявляв ЄСПЛ у нашому кримінальному процесі під час розгляду конкретних справ проти України після ратифікації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Слід визнати, що більшість зауважень дійсно були виправлені при написанні нового КПК, а окремі норми не те, що узгоджуються з практикою ЄСПЛ, а практично повторюють лексику авторитетної установи. Але виникає питання, для кого тоді цей кодекс був написаний? Для українського суспільства чи для звітності перед європейською спільнотою, чи, можливо, взагалі для якихось третіх осіб, яким виявились до вподоби високі європейські стандарти?

Новели щодо вчинення самої слідчої дії теж не сприяють завданням досудового розслідування, зокрема його закінченню у встановлені законом строки. Крім того, конструкція цих норм містить невизначеність та неузгодженість прав та обов’язків учасників обшуку, що на практиці викличе непотрібні конфлікти. За новими правилами обшук очевидно має бути зупинений, якщо учасники заявили про присутність адвоката, адже слідчий чи прокурор не мають права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката (ч. 3 ст. 126 КПК України). Проте законодавцем не визначено, скільки це має тривати? Встановлений час для залучення захисника в разі особистого обшуку особи в житлі чи іншому володінні (3 години), по-перше, є нереальним, якщо особа не користувалася раніше правовою допомогою або адвокат знаходиться в іншому населеному пункті. В будь-якому випадку слідча дія може затягнутися на невизначений строк. Як мінімум на 3 години, а, можливо, і більше, оскільки адвокат, який з’явиться, може заявляти клопотання, які слідчому потрібно буде вирішувати, а для цього потрібен додатковий час. По-друге, викликає питання й норма про те, що обшук особи здійснюється особою тієї ж статі, але в присутності адвоката на вимогу особи. Зокрема, як бути, якщо адвокат не тієї статі, дозволяється особистий обшук чи необхідно залучати іншого адвоката відповідної статі?

На прикладі аналізу змін лише до 2–х статей проілюстровано скільки додаткових правових проблем викликає надмірна деталізація процедур, що явно не на користь виконанню основних завдань слідства. Натомість ті питання, які потребували б більш чіткого регламентування, залишилися поза увагою законодавця. Зокрема, не усунута суперечність щодо застосування порядку проведення обшуку житла та іншого володіння особи до обшуку приміщень та офісів підприємств, установ, організацій. Із назви ст. 236 КПК України вбачається, що вона унормовує порядок виконання ухвали про дозвіл на обшук лише житла та іншого володіння особи. Разом із тим, зі змісту ч. 9 цієї статті можна дійти висновку, що вона поширює свою дію і на порядок обшуку на підприємстві, в установі, організації. Проте не всі підприємства в Україні є приватними. Чи можна навіть такі підприємства вважати іншим володінням, адже за правовим статусом це самостійні суб’єкти права — юридичні особи. Тому виникає питання, чи поширюється дія частини 10 ст. 236 КПК України, яка передбачає обов’язковий порядок фіксування обшуку житла чи іншого володіння особи за допомогою аудіо- та відеозапису, до випадків обшуку підприємств, установ та організацій, чи ні?

«Маски-шоу» — стоп!

Щоб закінчити аналіз останніх новел стосовно порядку обшуку, декілька слів хотілось би сказати і про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування», який був прийнятий 16.11.2017 року, та який політики «охрестили» як закон «Маски-шоу стоп». Вказаним законом введена обов’язкова фіксація технічними засобами клопотань про проведення обшуку. Спробуємо розібратись, а чи була необхідність чергового «перекроювання» закону, якщо єдиною його метою було зупинити свавілля під час проведення обшуків підприємств. Дійсно, окремі підприємства, навіть підконтрольні чинним чи колишнім представникам влади, зазнавали незаконних дій з метою певного впливу, часто із корпуційних спонукань. Проте, після проведення як нас запевняють успішних реформ правоохоронних органів, ніякого свавілля бути не повинно, тому і тут логіка наших політиків незрозуміла. Тим більше, як свідчать останні соціологічні дослідження Центру Разумкова, яке проведене разом із іншими авторитетними установами з 28 жовтня по 14 листопада 2017 року, тиск на бізнес з боку правоохоронців, а також нестачу свободи і демократії визнали першочерговими проблемами лише 1,7 % опитаних. Тому чи були так необхідними ці зміни?

Спілкування слідчого судді із слідчим чи прокурором під час судового розгляду їх клопотань «під запис», жодним чином не змінить правову позицію слідчого судді, що перевірено практикою, адже всі надані слідчим докази на обгрунтування клопотання і раніше досліджувались слідчим суддею та долучались до провадження. Не змінює нічого нововведення і для захисту, оскільки він як і раніше не бере участі в розгляді даного клопотання, а в разі надання слідчому судді матеріалів негласних слідчих дій, слідчий суддя та суд можуть заборонити стороні захисту доступ до результатів технічного запису. Якщо ж з якихось причин повна фіксація судового засідання не відбудеться, сенсу проводити обшук у слідчого немає, адже законом внесені зміни до ч. 3 ст. 87 КПК України, яку доповнено пунктом 4, згідно якого недопустимими є докази, отримані під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Натомість виникає інша проблема. Не секрет, що не всі суди мають достатньо залів судових засідань, в яких може здійснюватись фіксація судового розгляду. Бувають випадки, що у всіх залах проходять судові засідання, тому слідчий чи прокурор, які звернулись із клоптанням про проведення обшуку, змушені будуть чекати на звільнення зали. В цій ситуації про невідкладність проведення слідчих дій можна забути, а відтак і про ефективність та дотримання строків. Раніше слідчий суддя мав можливість, якщо слідчий та прокурор цього не заперечували, провести розгляд навіть у службовому кабінеті, який тимчасово використовувався в якості зали судових засідань, без фіксації технічним засобом. Така норма лише сприяла своєчасному розслідуванню, оскільки мала практичний сенс.

В практиці також зустрічаються випадки, коли з технічних причин (відключення електроенергії, збій в програмі, тощо) фіксація або відтворення звукозапису неможливі. Як в такому випадку повинні будуть діяти слідчий та прокурор, адже є загроза недопустимості доказів, отриманих в ході обшуку, проведеного після такого розгляду. Повторний же розгляд цього ж клопотання недопустимий. Законодавець не задумується над тим, що проведення розслідування злочинів неможливо ставити в повну залежність від стану роботи технічних засобів, комп’ютерних програм, які застосовуються при проведенні слідчих та процесуальних дій. В більшості випадків докази злочину можна зібрати та зафіксувати лише один раз. Слідчий, прокурор, слідчий суддя повинні мати альтернативні способи фіксування слідчих та процесуальних дій, як то протоколювання, актування, тощо. Чинний кодекс не дає відповіді на питання як проводити розслідування, особливо в разі потреби невідкладних слідчих дій та ризику втрати важливих доказів, якщо з технічних причин неможливо зареєструвати та провести судове провадження з розгляду відповідного клопотання слідчого, а закон не допускає відповідні слідчі дії без дозволу слідчого судді.

Тому «картина» з кримінальними процесуальним законодавством та його «удосконаленнями», навіть з огляду на висвітлені проблеми, в цілому сумна. Як при його створенні, так і при внесенні змін зовсім не враховувались думки та застереження практичних працівників та вчених, які колись мали практичний досвід правоохоронної діяльності. Вочевидь політики мають своє бачення моделі розвитку кримінального процесу в Україні, а можливо мають чийсь вплив. Не вір після цього, що «Закон Савченко» був прийнятий на замовлення кримінальних авторитетів. Після таких змін виникає думка, а чи не потрібно було починати всі реформи в державі з реформування нашого законодавчого органу…

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути