Connect with us

Думка експерта

Останні цвяхи в кришку домовини українського кримінального процесу

Володимир Задорожній, суддя у відставці

Продовження. Початок

Таким чином, складається враження, що наш законодавець, розробляючи норми чинного Кримінального процесуального кодексу, включаючи останні зміни до нього, ставив за мету не створити дієвий механізм боротьби зі злочинністю, а «закрити дірки», які виявляв ЄСПЛ у нашому кримінальному процесі під час розгляду конкретних справ проти України після ратифікації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Слід визнати, що більшість зауважень дійсно були виправлені при написанні нового КПК, а окремі норми не те, що узгоджуються з практикою ЄСПЛ, а практично повторюють лексику авторитетної установи. Але виникає питання, для кого тоді цей кодекс був написаний? Для українського суспільства чи для звітності перед європейською спільнотою, чи, можливо, взагалі для якихось третіх осіб, яким виявились до вподоби високі європейські стандарти?

Новели щодо вчинення самої слідчої дії теж не сприяють завданням досудового розслідування, зокрема його закінченню у встановлені законом строки. Крім того, конструкція цих норм містить невизначеність та неузгодженість прав та обов’язків учасників обшуку, що на практиці викличе непотрібні конфлікти. За новими правилами обшук очевидно має бути зупинений, якщо учасники заявили про присутність адвоката, адже слідчий чи прокурор не мають права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката (ч. 3 ст. 126 КПК України). Проте законодавцем не визначено, скільки це має тривати? Встановлений час для залучення захисника в разі особистого обшуку особи в житлі чи іншому володінні (3 години), по-перше, є нереальним, якщо особа не користувалася раніше правовою допомогою або адвокат знаходиться в іншому населеному пункті. В будь-якому випадку слідча дія може затягнутися на невизначений строк. Як мінімум на 3 години, а, можливо, і більше, оскільки адвокат, який з’явиться, може заявляти клопотання, які слідчому потрібно буде вирішувати, а для цього потрібен додатковий час. По-друге, викликає питання й норма про те, що обшук особи здійснюється особою тієї ж статі, але в присутності адвоката на вимогу особи. Зокрема, як бути, якщо адвокат не тієї статі, дозволяється особистий обшук чи необхідно залучати іншого адвоката відповідної статі?

На прикладі аналізу змін лише до 2–х статей проілюстровано скільки додаткових правових проблем викликає надмірна деталізація процедур, що явно не на користь виконанню основних завдань слідства. Натомість ті питання, які потребували б більш чіткого регламентування, залишилися поза увагою законодавця. Зокрема, не усунута суперечність щодо застосування порядку проведення обшуку житла та іншого володіння особи до обшуку приміщень та офісів підприємств, установ, організацій. Із назви ст. 236 КПК України вбачається, що вона унормовує порядок виконання ухвали про дозвіл на обшук лише житла та іншого володіння особи. Разом із тим, зі змісту ч. 9 цієї статті можна дійти висновку, що вона поширює свою дію і на порядок обшуку на підприємстві, в установі, організації. Проте не всі підприємства в Україні є приватними. Чи можна навіть такі підприємства вважати іншим володінням, адже за правовим статусом це самостійні суб’єкти права — юридичні особи. Тому виникає питання, чи поширюється дія частини 10 ст. 236 КПК України, яка передбачає обов’язковий порядок фіксування обшуку житла чи іншого володіння особи за допомогою аудіо- та відеозапису, до випадків обшуку підприємств, установ та організацій, чи ні?

«Маски-шоу» — стоп!

Щоб закінчити аналіз останніх новел стосовно порядку обшуку, декілька слів хотілось би сказати і про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування», який був прийнятий 16.11.2017 року, та який політики «охрестили» як закон «Маски-шоу стоп». Вказаним законом введена обов’язкова фіксація технічними засобами клопотань про проведення обшуку. Спробуємо розібратись, а чи була необхідність чергового «перекроювання» закону, якщо єдиною його метою було зупинити свавілля під час проведення обшуків підприємств. Дійсно, окремі підприємства, навіть підконтрольні чинним чи колишнім представникам влади, зазнавали незаконних дій з метою певного впливу, часто із корпуційних спонукань. Проте, після проведення як нас запевняють успішних реформ правоохоронних органів, ніякого свавілля бути не повинно, тому і тут логіка наших політиків незрозуміла. Тим більше, як свідчать останні соціологічні дослідження Центру Разумкова, яке проведене разом із іншими авторитетними установами з 28 жовтня по 14 листопада 2017 року, тиск на бізнес з боку правоохоронців, а також нестачу свободи і демократії визнали першочерговими проблемами лише 1,7 % опитаних. Тому чи були так необхідними ці зміни?

Спілкування слідчого судді із слідчим чи прокурором під час судового розгляду їх клопотань «під запис», жодним чином не змінить правову позицію слідчого судді, що перевірено практикою, адже всі надані слідчим докази на обгрунтування клопотання і раніше досліджувались слідчим суддею та долучались до провадження. Не змінює нічого нововведення і для захисту, оскільки він як і раніше не бере участі в розгляді даного клопотання, а в разі надання слідчому судді матеріалів негласних слідчих дій, слідчий суддя та суд можуть заборонити стороні захисту доступ до результатів технічного запису. Якщо ж з якихось причин повна фіксація судового засідання не відбудеться, сенсу проводити обшук у слідчого немає, адже законом внесені зміни до ч. 3 ст. 87 КПК України, яку доповнено пунктом 4, згідно якого недопустимими є докази, отримані під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Натомість виникає інша проблема. Не секрет, що не всі суди мають достатньо залів судових засідань, в яких може здійснюватись фіксація судового розгляду. Бувають випадки, що у всіх залах проходять судові засідання, тому слідчий чи прокурор, які звернулись із клоптанням про проведення обшуку, змушені будуть чекати на звільнення зали. В цій ситуації про невідкладність проведення слідчих дій можна забути, а відтак і про ефективність та дотримання строків. Раніше слідчий суддя мав можливість, якщо слідчий та прокурор цього не заперечували, провести розгляд навіть у службовому кабінеті, який тимчасово використовувався в якості зали судових засідань, без фіксації технічним засобом. Така норма лише сприяла своєчасному розслідуванню, оскільки мала практичний сенс.

В практиці також зустрічаються випадки, коли з технічних причин (відключення електроенергії, збій в програмі, тощо) фіксація або відтворення звукозапису неможливі. Як в такому випадку повинні будуть діяти слідчий та прокурор, адже є загроза недопустимості доказів, отриманих в ході обшуку, проведеного після такого розгляду. Повторний же розгляд цього ж клопотання недопустимий. Законодавець не задумується над тим, що проведення розслідування злочинів неможливо ставити в повну залежність від стану роботи технічних засобів, комп’ютерних програм, які застосовуються при проведенні слідчих та процесуальних дій. В більшості випадків докази злочину можна зібрати та зафіксувати лише один раз. Слідчий, прокурор, слідчий суддя повинні мати альтернативні способи фіксування слідчих та процесуальних дій, як то протоколювання, актування, тощо. Чинний кодекс не дає відповіді на питання як проводити розслідування, особливо в разі потреби невідкладних слідчих дій та ризику втрати важливих доказів, якщо з технічних причин неможливо зареєструвати та провести судове провадження з розгляду відповідного клопотання слідчого, а закон не допускає відповідні слідчі дії без дозволу слідчого судді.

Тому «картина» з кримінальними процесуальним законодавством та його «удосконаленнями», навіть з огляду на висвітлені проблеми, в цілому сумна. Як при його створенні, так і при внесенні змін зовсім не враховувались думки та застереження практичних працівників та вчених, які колись мали практичний досвід правоохоронної діяльності. Вочевидь політики мають своє бачення моделі розвитку кримінального процесу в Україні, а можливо мають чийсь вплив. Не вір після цього, що «Закон Савченко» був прийнятий на замовлення кримінальних авторитетів. Після таких змін виникає думка, а чи не потрібно було починати всі реформи в державі з реформування нашого законодавчого органу…

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Центри надання адмінпослуг: проблеми якості їх сервісу для громадян і бізнесу

Євген ШКОЛЬНИЙ,
експерт ЦППР з питань публічної адміністрації

На сьогодні в Україні функціонує майже 800 ЦНАПів. Багато з них дійсно відповідають високим європейським стандартам, але низка проблем стосовно їх роботи досі залишається.

Наразі українці починають поступово звикати до нової якості сервісу від держави. Так, «прозорі офіси» без закритих кабінетів, з електронною чергою, інформаційними терміналами, зручними залами для очікування та рецепцією вже поступово стають для громадян буденністю. Таких центрів надання адмінпослуг з кожним роком стає все більше. Сьогодні в Україні функціонує майже 800 ЦНАПів, з яких 148 відкрито в об’єднаних територіальних громадах (ОТГ). Варто відзначити, що такі центри не українське ноу-хау. Подібні офіси функціонують у багатьох країнах ЄС і Північної Америки. А починаючи з 2012 року, вони активно розбудовуються і працюють в Україні.

Однак постає питання: чи всі такі центри вже апріорі забезпечують бездоганний сервіс, а держава може «розслабитись»? Особистий моніторинг автора цієї статті та візити до цілої низки ЦНАПів засвідчують, що відповідь, на жаль, негативна. Так, сьогодні багато центрів надання адмінпослуг справді відповідають високим європейським стандартам, особливо в питанні облаштування своїх офісів, але проблеми із їх функціонуванням залишаються. Тому зупинимося на найтиповіших з них, щоб привернути увагу влади і громадськості.

Недостатня інтегрованість адмінпослуг

У багатьох ЦНАПах відсутні такі послуги, як реєстрація актів цивільного стану (реєстрація шлюбу, народження, смерті тощо), послуги у сфері соціального захисту (оформлення субсидій, державних допомог, пенсійні послуги), а також послуги з реєстрації автомобілів та видачі посвідчення водія. Паспортні послуги також інтегровані далеко не в кожен навіть міський Центр надання адмінпослуг (наприклад, їх досі немає у містах Житомир, Кропивницький, Запоріжжя). У промоніторених ЦНАПах ОТГ ситуація з їх впровадженням ще гірша. Не в кожному такому центрі адміністратори мають доступ до Державного земельного кадастру, а отже, не видають витяги з нього. Як наслідок, далеко не в усіх таких центрах клієнти можуть замовити великий пакет послуг всього за один візит (в тому числі при настанні певної життєвої події).

Графік роботи ЦНАПів не однаковий для усіх адмінпослуг

Досить часто спостерігається ситуація, за якої посадовці центральних органів виконавчої влади, які надають послуги в офісі ЦНАП (наприклад, Пенсійного фонду), працюють за своїми власними графіками роботи. Такі графіки, як правило, передбачають обмежені дні та години прийому відвідувачів, а також обідню перерву. Крім того, трапляються ситуації, за яких орган місцевого самоврядування, що утворив ЦНАП, надає певні послуги не через нього, а через свої окремі структурні одиниці. Останні, в свою чергу, працюють за власними обмеженими графіками роботи. Найчастіше це відбувається із послугами з реєстрації бізнесу і нерухомості (наприклад, так є у ЦНАПах Хмельницького і Кам’янця-Подільського).

Не налагоджено електронний документообіг

Низка послуг не завжди одразу надається у офісі ЦНАПу. Деякі такі центри часто виконують функцію «транзитерів», куди люди приносять і здають документи, щоб вони передали їх далі у відповідні органи. Громадяни ж чекають на результат, а потім знову приходять до ЦНАПу, щоб цей результат отримати (наприклад, забрати паспорт із вклеєним фото тощо). Однак у багатьох центрах адмінпослуг відсутній електронний документообіг з іншими органами, що надають такі послуги (наприклад, ЦНАПи у Житомирі, Хмельницькому). Інколи його немає навіть зі структурними одиницями органу, що утворив цей «прозорий офіс». Відтак, більшість документів заявників передаються далі з таких центрів до відповідних органів у паперовому вигляді (тобто відвозяться посадовцями ЦНАП). Це спричиняє до зайвих часових і фінансових затрат. Натомість електронний документообіг дозволяє сканувати усі документи заявників, а не відвозити їх фізично.

Недостатні умови для осіб з інвалідністю та відвідувачів з дітьми

У цілій низці ЦНАПів ігнорується стандарт щодо необхідності облаштування вбиралень для цієї категорії осіб. При цьому, якщо необхідність облаштування вбиральні для осіб з інвалідністю визнається керівництвом багатьох таких центрів, то пеленальні столики для матерів з грудними немовлятами часто сприймаються як додаткова «примха», яку можна просто проігнорувати. Ситуація з облаштуванням пандусів і дитячих куточків виглядає дещо кращою, але деякі ЦНАПи не забезпечують навіть цих базових стандартів.

Формуляри заяв часто заповнюють самі відвідувачі

В ідеальному «прозорому офісі» бланки заяв має заповнювати виключно його персонал (адміністратори, реєстратори). Клієнт не має витрачати час, щоб розбиратися, що й куди вписати, а потім і робити це. Персонал ЦНАПу має запитувати необхідну інформацію, самостійно її заповнювати (як правило, електронним шляхом), а потім показувати клієнту заповнену заяву на перевірку. Таким чином він ніколи не помилиться і не буде її повторно переписувати. Однак вкрай рідко ЦНАПи забезпечують усі умови (в тому числі встановлення відповідного програмного забезпечення), за яких персонал завжди самостійно заповнює бланки заяв. Моніторинг свідчить, що більшість таких центрів або забезпечують цю опцію лише щодо частини послуг, або завжди змушують клієнтів самостійно заповнювати формуляри.

Хаотичність навчання персоналу

У багатьох центрах адмінпослуг відсутні плани підвищення кваліфікації їх персоналу. Досить часто таке навчання проходить хаотично (ситуативно). Так, лише якщо керівництво ЦНАПу дізнається про проведення якихось навчань із тематики адмінпослуг в іншій установі — воно направляє туди свій персонал. Однак власне планування таких заходів низка ЦНАПів не здійснюють (наприклад, ЦНАПи таких великих міст, як Житомир, Кам’янець-Подільський).

Обмеженість інструментів для з’ясування думки відвідувачів ЦНАПів

У багатьох ЦНАПах обмежуються використанням виключно скриньок або журналів для скарг і пропозицій, щоб опитати клієнтів про якість роботи. Крім того, далеко не завжди отримані навіть цим способом зауваження і пропозиції фіксуються в документах, аналізуються і втілюються в життя. Анкетування й соціологічні опитування не є достатньо поширеною практикою.

Отже, центральній і місцевій владі варто звернути увагу на ці проблеми й докласти, в межах своєї компетенції, усіх зусиль задля їх вирішення. Зокрема, уряду й новобраним депутатам необхідно нарешті виконати Стратегію реформування державного управління і прийняти закону щодо децентралізації послуг з реєстрації актів цивільного стану, земельних ділянок, автомобілів і послуг з видачі посвідчень водія, щоб вони, врешті, надавалися через ЦНАПи. Профільні міністерства, керманичі органів місцевого самоврядування й активні небайдужі громадяни мають подбати, щоб усі вищеназвані проблеми усувалися, вживши для цього відповідних нормотворчих і організаційних дій.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Якщо вже «реформувати» – так до кінця. Зе-ініціативи щодо органів прокуратури

Олексій БАГАНЕЦЬ, адвокат, правозахисник, державний радник юстиції 2 класу, кандидат юридичних наук, адвокат, правозахисник, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006 та 2014–2015 рр.), віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при Державному бюро розслідувань

На превеликий жаль, і новий Президент України назвав серед інших можливих кандидатів на посаду Генерального прокурора нашої держави особу, яка не має досвіду роботи в органах прокуратури. Я вже писав з цього приводу, коли про майбутнього Генпрокурора висловлювалися представники команди В. Зеленського, але все-таки сподівався, що в Президента може бути інша позиція з цього приводу, особливо враховуючи, що він обіцяв зміни саме на краще, тобто не на подальше руйнування правоохоронних органів як старих, так і нових. Мені не хочеться вірити, що він, як і його попередник, буде проводити чергові «очищення» органів прокуратури тільки від «людей Порошенка» (хоча це теж потрібно зробити), і лише з тим, щоб завести туди виключно «своїх».

Хто наш майбутній Генпрокурор?

Експерти на цю новину відреагували по різному: від відвертого підлабузництва та бажання сподобатися новому гаранту Конституції на кшталт того, що нинішній заступник глави ОП Руслан Рябошапка буде ледь не справжньою «грозою» для найближчих соратників попередника, в першу чергу Кононенка і Грановського, до відкритого несприйняття взагалі намірів про зміну нинішнього Генпрокурора. Моя позиція в цьому питанні зовсім інша, бо я дійсно хочу допомогти новому Президенту, за якого голосував у другому турі, не робити помилок і не давати шансів його ворогам та недоброзичливцям на реванш. Тому ще раз наголошую: Генеральним прокурором у нашій державі (якому треба повернути його попередню назву, доповнивши словом «України») може бути лише прокурор, який раніше здобув вищу юридичну освіту у профільних юридичних вузах і має достатній досвід роботи в органах прокуратури.

У зв’язку з цим всім варто зрозуміти, що посада Генерального прокурора в Україні не є політичною, а виключно процесуальною, бо лише він має конкретні повноваження в сфері застосування кримінального процесуального законодавства, в першу чергу щодо кримінального переслідування конкретних осіб.

Окрім того, законом заборонено призначати на посаду Генпрокурора осіб, наприклад, з політичних чи особистих мотивів, як це було при П. Порошенко. Тому Володимиру Зеленському обов’язково треба запропонувати на цю посаду виключно професійного прокурора — саме для належного виконання хоча б конституційних функцій, в тому числі й організації розкриття та розслідування кримінальних проваджень, зокрема, й одного із найбільш резонансних злочинів — умисного вбивства Павла Шеремета.

Окрім того, як я пишу в своїй «Концепції вдосконалення діяльності правоохоронних органів», кандидат на посаду Генпрокурора України в обов’язковому порядку повинен мати стаж роботи в органах прокуратури не менше 10–15 років, в тому числі й на адміністративних посадах в органах прокуратури не менше 7 років, причому, як правило, на посадах не нижче прокурора області, тобто мати не тільки взагалі організаторські здібності, а володіти методами організації роботи саме в колективах різних рівнів органів прокуратури, зокрема, й організації досудового розслідування та здійснення прокурорського нагляду, особливо у формі процесуального керівництва. Призначення іншої кандидатури, яка не буде відповідати названим вище вимогам, мало чим відрізнятиметься від прийнятого рішення щодо нинішнього Генпрокурора.

Я справді не маю нічого проти згаданого Руслана Рябошапки як людини, яка працює в команді нового Президента. Він може, наприклад, претендувати на посаду того ж міністра юстиції. Але не розумію, як може бути призначеним на цю високу посаду нехай і юрист за освітою (хоча й вона у мене викликає деякі сумніви), який заявляв раніше, що прокуратуру треба взагалі ліквідувати.

Європейська практика

Але ж прокуратура існує фактично у всіх цивілізованих країнах світу, причому виконує навіть значно більше функцій, ані ж у нашій державі. Для прикладу, у 25-ти країнах, членах Ради Європи, прокуратура проводить (здійснює) нагляд за поліцейським розслідуванням (окрім Ірландії, Словенії і Фінляндії), сама проводить розслідування (окрім Ірландії, Італії, Кіпру, Фінляндії і Швеції), звертається до суду за дозволами на проведення конкретних слідчих дій (окрім Ірландії, Кіпру і Швеції), висуває звинувачення, підтримує обвинувачення в суді, пропонує суду призначати міру покарання (окрім Ірландії, Італії і Кіпру), у всіх без винятку країнах подає апеляції, здійснює нагляд за правозастосовною процедурою, тобто за додержанням законів (у Болгарії, Іспанії, Італії, Латвії, Литві, Нідерландах, Португалії, Румунії, Угорщині, Франції, Чехії та Швейцарії), чого була позбавлена українська прокуратура в 2014 році, закриває (припиняє) провадження без рішення суду (окрім Іспанії і Італії), завершує провадження шляхом рішення про покарання та навіть застосовує запобіжні заходи без рішення суду (в Австрії, Естонії, Ірландії, Латвії, Молдові, Нідерландах, Німеччині, Словаччині, Словенії, Угорщині, Франції, Хорватії, Швейцарії та Швеції), інші важливі повноваження (окрім Австрії, Данії, Іспанії, Італії, Кіпру, Фінляндії, Чехії та Швейцарії), чого немає у нас. А також, на відміну від нашого неконституційного, так званого, «реформування», здійснює повноваження у цивільних та адміністративних справах (окрім Данії, Естонії, Ірландії, Німеччини, Фінляндії, Швейцарії і Швеції) та навіть повноваження у справах про банкрутство (у Болгарії, Іспанії, Італії, Литві, Польщі, Португалії, Словаччині, Угорщині, Франції, Хорватії та Чехії).

До речі, на відміну від нас, українців, яким з 2014 року знову ж таки нав’язували так звані «європейські стандарти», а фактично намагалися і намагаються до сьогодні ззовні впливати на формування всього державного апарату, прокуратури й інших правоохоронних органів, і навіть судів, в Європі спостерігаються зовсім інші тенденції, що наша влада замовчує. Так, у тій же Швейцарії в 2011 році прийнято новий КПК, яким кримінальне переслідування покладене саме на прокурорів, із скасуванням системи слідчих суддів, тоді як нам в 2012 році нав’язали інститут судового контролю, який фактично перебрав на себе функції державного обвинувачення.

Знову ж таки у Словенії в 2011 році, теж на відміну від нас, коли Україну змусили в 2012 році передбачити позбавлення органів прокуратури функції досудового розслідування, прийняли нове законодавство, яким створили Спеціалізоване управління прокуратури з розслідування кримінальних справ, пов’язаних з організованою злочинністю, корупцією та хабарництвом, тероризмом. І прикладів подібних експериментів можна навести безліч. Тому, якщо ми не просто декларуємо європейський шлях розвитку, то в свою чергу повинні запозичувати європейську практику призначення на посаду Генпрокурора саме фахівців в цій галузі. Зверніть увагу, що у тій же Польщі кандидатуру генерального прокурора на вибір спочатку подають Президенту держави Національна рада суддів і Національна рада прокурорів. Але на цю високу посаду, за їх законодавством, може бути призначена лише особа, яка є чинним прокурором і має не менше десяти років стажу на посаді прокурора, або дійсний суддя Кримінальної або Військової палати Верховного Суду, який також має не менше десяти років суддівського стажу саме в кримінальних справах.

Майже аналогічні вимоги щодо наявності у кандидата на посаду Генпрокурора саме прокурорського стажу передбачає і законодавство Естонії, де чітко зазначено, що на цю високу посаду може бути призначена особа, яка безпосередньо перед призначенням на посаду не менше трьох років працювала державним прокурором або старшим прокурором повіту чи міста. У Литві посаду Генерального прокурора може зайняти особа, яка також має стаж роботи не менше десяти років у якості прокурора чи судді або, як виняток, десятирічний стаж роботи викладачем права в університеті, маючи при цьому високу вчену ступінь доктора наук. Ще більш яскравим прикладом професійного підбору і призначення генерального прокурора є законодавча практика в тій же Румунії, яка добилася позитивних успіхів в боротьбі із корупцією у вищих ешелонах влади, де Генеральний прокурор призначається Президентом Румунії за погодженням Вищої ради магістратури й лише з прокурорів, що мають не менше десяти років стажу на посаді судді або прокурора.

Тому недарма група держав по боротьбі із корупцією в 2016 році рекомендували Україні забезпечити саме професійний відбір кандидата на посаду Генпрокурора та відзначили необхідність приділити належну увагу перегляду порядку призначення і звільнення з посади генпрокурора, щоб зробити цей процес більш стійким до політичного впливу й більше зосередитися на об’єктивних критеріях професійних якостей кандидатів.

Як прокуратуру планують знову «реформувати»

Ще більше сумніву щодо професійної придатності названого вище претендента на посаду Генпрокурора викликають також і його заклики підпорядкувати прокуратуру Міністерству юстиції. Пояснюю: у відповідності до вимог Основного Закону України прокуратура віднесена до судової влади, причому абсолютно обґрунтовано, а тому вона закономірно не може бути у складі Мінюсту, який відноситься до органів виконавчої влади. Та й головне запитання — для чого це робити? Невже від цього зміниться якість виконання прокурорами своїх обов’язків? Звичайно, що ні. Для досягнення таких цілей треба змінити законодавство про прокуратуру, але лише з метою покращення діяльності всіх правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, а тим більше, стану дотримання прав і свобод громадян, який погіршується з року в рік!

Вважаю відверто шкідливими заклики цього ж «претендента» про необхідність нового «очищення» прокуратури від «старих кадрів», чим, до речі, всі останні 5 років займався П. Порошенко зі своєю командою: спочатку Шокін «очищав» через так звані «конкурси» в місцеві прокуратури, паралізувавши на тривалий час діяльність правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, а далі нинішній Генпрокурор без вищої юридичної освіти, якому допомогли завести в органи прокуратури масу абсолютно випадкових людей (причому одразу в обласні прокуратури й центральний апарат ГПУ) не тільки без відповідного досвіду роботи в органах прокуратури, як це практикується в більшості держав Європи, але й без спеціальної підготовки в Академії прокуратури України.

Тому, якщо і новий Генпрокурор продовжить подібні «чистки» органів прокуратури, наприклад, від людей Порошенка, замість яких туди прийдуть неграмотні «нові обличчя» від нової влади, то, повірте, нічого не зміниться в нашій державі, а хотілося б, щоб надії, які з’явилися у людей після обрання нового Президента, так швидко не розвіялися.

І останнє. Справді, є що змінювати в органах прокуратури, але для цього потрібно, щоб новий Генпрокурор мав хоча б уявлення, яка кількість кримінальних проваджень припадає сьогодні на одного прокурора в нашій державі, тобто, яка реальна завантаженість і чи може він фізично забезпечити прокурорський нагляд за розслідуванням; який сьогодні після тих «очищень» рівень розкриття злочинів в нашій державі; чому з року в рік зменшується кількість обвинувальних актів, які направляються до суду, а відповідно у слідчих на кінець кожного року збільшуються залишки кримінальних проваджень (їх кількість давно вже перевищує мільйон), по яких злочинці не встановлені. І таких питань багато! Тож, про яке масове звільнення прокурорів можна сьогодні говорити і тим більше про заміну їх на міфічні «нові обличчя»? Сподіваюсь, що Руслан Рябошапка таке заявляє від незнання ситуації в цій специфічній сфері діяльності держави. Не хочеться думати, що такі наміри будуть впроваджуватися навмисно шкідливо, як це, до речі, робили ті ж «реформатори», які приїжджали до нас на заробітки, а після руйнації — втекли по своїх домівках. Я не вірю й тим «реформаторам», які в майбутньому не планують залишатися в нашій країні, як це мало місце протягом 20142019 років, коли їх сім’ї і діти проживали за межами України і куди частина з них після руйнування того, що вони розпочали «реформувати», повтікали, викинувши на смітник наші українські паспорти…

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Двобій із митними проблемами: чи можна перемогти?

Тетяна ОСТРІКОВА,
народний депутат,
фракція «Самопоміч»

Нарешті створена Державна митна служба. Що потрібно зробити, аби вона була інституційно сильною та функціонально незалежною?

Останнім часом діяльність митниці як державного інституту стала однією з головних тем обговорення та одним з основних пунктів програм політичних сил. Про необхідність створення механізму реалізації начебто різних за формою, але пов’язаних за суттю та цілями, функцій — захист економічної та митної безпеки, протидія контрабанді та порушення митного законодавства — говорять давно. Так само, як і про створення сприятливих умов для бізнесу, спільний митний простір з ЄС, розвиток міжнародної торгівлі через реформування митниці. Щоправда, лише одиниці здатні пояснити, яким чином це можна реалізувати.

Нарешті створена Державна митна служба. А що потрібно зробити, аби вона була інституційно сильною та функціонально незалежною, захищала економічні інтереси країни, сприяла міжнародній торгівлі, а не лише наповнювала бюджет?

Наслідки штучного об’єднання податкової і митної служб

У результаті штучного об’єднання у 2013 році податкової та митної служб в Міністерство доходів і зборів, яке пізніше змінило вивіску на Державну фіскальну службу, відбулося структурне, організаційне та функціональне «поглинання» митної складової, що спричинило низку негативних результатів у митній справі. Це і «гіпертрофія» фіскальної функції митних органів, і зниження рівня організаційного та кадрового забезпечення процедур митного контролю та митного оформлення, і відсутність належного рівня аналітичної роботи та пост-контролю, і недостатній обмін інформацією, і низький рівень міжнародного співробітництва.

Як наслідок, значно знизилася ефективність системної та комплексної протидії митним правопорушенням та проявам контрабанди. У стані стагнації — функції митних органів щодо захисту прав інтелектуальної власності, контролю застосування заходів нетарифного регулювання, організації та контролю здійснення транзитних перевезень, експортного контролю, класифікаційної роботи.

У 2013 — 2018 роках зупинився розвиток інфраструктури. Матеріально-технічне забезпечення діяльності митних органів з урахуванням специфіки виконання функцій у пунктах пропуску на державному кордоні було вкрай незадовільним. Через це не вживалися дієві заходи щодо організації спільного з митними органами суміжних держав контролю на кордоні України, вдосконалення взаємодії між відповідними органами, введення в дію модулів «фільтр-пункту пропуску». Керівництво ДФС нехтувало системою і механізмом постійного моніторингу та аналізу стану здійснення процедур митного конт ролю й митного оформлення, а також механізмом адекватного реагування на ускладнення в діяльності митниць, оперативного реагування на неправомірні дії посадових осіб митниць. Відтак у посадовців митних органів часто формувалося відчуття безкарності, а через кадрову нестабільність — і в і д ч у т т я тимчасовості перебування на посаді.

Звісно ж, у ДФС не були зацікавлені в подальшій автоматизації та інформатизації процесів митного контролю та митного оформлення, розробці програмно-інформаційних комплексів. Навіть супроводження окремих інформаційних баз даних, у тому числі на міжнародному рівні, було недостатньо ефективним.

Що потрібно зробити?

Такий стан справ потребує ухвалення низки рішень для відновлення чіткої, повноцінної, функціональної та ефективної управлінської вертикалі, належного кадрового, технічного та інформаційного забезпечення, аналітичної роботи. Кабмін, Мінфін та ДМС повинні вжити такі заходи, як повноцінний запуск роботи Державної митної служби з правами та повноваженнями, в тому числі у кад ровій сфері. Кадрове забезпечення ДМС не буде ефективним у разі реалізації заходів із кадрового забезпечення підрозділами та особами ДФС. Митна служба повинна створюватися як нова юридична особа в результаті припинення діяльності Державної фіскальної служби України.

А ще створення в організаційній структурі ДМС повноцінних підрозділів, що забезпечують організацію та контроль здійснення митної справи. Зокрема, за напрямами митного постаудит-контролю, митної статистики та проведення аналітичної роботи, класифікації товарів, визначення країни походження товарів, застосування заходів нетарифного регулювання. Також підрозділів з розвитку інформаційних технологій, захисту прав інтелектуальної власності, контролю за міжнародними передаваннями товарів військового й подвійного призначення, організації й контролю за здійсненням транзитних перевезень, міжнародного митного співробітництва. Крім того — підрозділів з кадрового забезпечення, розвитку митної інфраструктури зі збільшенням кількості особового складу, проведення
організаційних змін на митницях. Це забезпечить побудову управлінської вертикалі за функціональними напрямами на рівні центрального апарату і територіальних органів.

Серед інших питань, які необхідно вирішити:

  • відновлення діяльності моніторингового центру з питань здійснення митної справи та моніторингових центрів на територіальному рівні;
  • побудова чіткої системи підпорядкування з організації та контролю реалізації митної справи, ухвалення рішень на рівні центрального апарату;
  • обґрунтоване збільшення особового складу підрозділів митного оформлення митниць, особливо в пунктах пропуску на державному кордоні;
  • проведення прозорих конкурсів з призначення керівників профільних підрозділів центрального апарату ДМС та митниць із метою припинення негативної практики необґрунтовано тривалого тимчасового виконання обов’язків;
  • ефективна організація та координація взаємодії митних органів та інших правоохоронних органів з метою протидії митним правопорушенням й проявам суспільно небезпечної контрабанди винятково в межах чинного законодавства;
  • широке залучення громадських рад, профільних бізнесових асоціацій та інших профільних інститутів громадянського суспільства до процесу протидії митним правопорушенням та мінімізації незаконних схем ввезення товарів шляхом підписання меморандумів, проведення спільних робочих і селекторних нарад;
  • зміна дислокації ДМС на будівлю по вулиці Дегтярівській, 11 у Києві.

Що може і повинна зробити нова Верховна Рада?

По-перше, ухвалити інституційний закон, що визначає функції і повноваження центрального органу виконавчої влади, відповідального за реалізацію митної справи, та встановити порядок проходження служби в такому органі. Потрібно також внести зміни до Митного кодексу — трансформувати його у процесуальний кодекс, що визначає порядок проведення митних процедур.

По-друге, схвалити в цілому законопроекти, ухвалені в першому читанні. Зокрема, про спільний режим транзиту: № 9532 (для старту тестування нового різновиду транзиту і приєднання до конвенції NCTS) та № 7473 (для запровадження в Україні інституту авторизованого економічного оператора).

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді