Судова практика
Доведення нереальності господарських операцій з придбання платником податку товару
Євген МОРОЗОВ,
адвокат
Двадцять восьмого жовтня Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 500/305/19, адміністративне провадження № К/9901/29163/19 (ЄДРСРУ № 92482714) досліджував питання щодо судової практики стосовно доведення нереальності господарських операцій з придбання платником податку товару.
Статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності й жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами. Відповідні висновки в аналогічній категорії спорів, висловлені у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 року у справах № 823/2247/17, № 815/6105/17 та ін.
Таким чином, нереальність господарських операцій із придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами й не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватися лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю в контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов’язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. Судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб’єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов’язань тощо).
При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові № 340/422/19 від 04 червня 2020 року.
У постанові від 12 лютого 2020 року (справа № 813/3577/13-а) Верховний Суд вказав, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг, а так само відтворення в актах виконаних робіт (наданих послуг) такого ж самого переліку послуг, що й зазначені в специфікаціях, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.
Верховний Суд у постановах у постановах від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа № 814/2412/17), від 02.04.2020 у справі № 160/93/19) , від 13.08.2020 р. (справа № 520/4829/19) визнав, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов’язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.
Важливо. При цьому норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання в його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах стосовно контрагентів суб’єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі й складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом у розумінні процесуального закону.
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 червня 2020 року (справа № 440/426/19) висловлено правову позицію, що норми ПК не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами-постачальниками, якщо цей платник (покупець) дійсно придбав товари (послуги), призначені для використання в господарській діяльності, і поніс реальні витрати у зв’язку з їх придбанням. Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуг) вимог закону щодо підстав виникнення права на податковий кредит. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
У постановах від 15 травня 2019 року (справа № 804/12339/13-а), від 30 серпня 2019 року (справа № 804/17176/14) Верховний Суд вказав, що відсутність товарно-транспортних накладних або їх окремі недоліки не є обставиною, яка б давала беззаперечні підстави стверджувати про відсутність у платника податків права на формування своїх даних податкового обліку, зокрема податкового кредиту/ валових витрат, оскільки зазначені документи є обов’язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (далі — Правила), товарно-транспортна документація — комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна — єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно з підпунктами 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох примірників. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається в замовника (вантажовідправника), другий — передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий примірники, засвідчені підписом вантажоодержувача (в разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Водночас, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише права, обов’язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Чинним законодавством України не встановлено обов’язку суб’єкта господарювання здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів. Нереальність господарських операцій із продажу платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами й не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватися лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю в контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов’язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість придбати товар та не є підставою для виключення з податкового обліку господарських операцій по продажу товару Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб’єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов’язань тощо).
При дотриманні платником податків законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність продавця про зазначення покупцями недостовірних відомостей.
І наостанок. Протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали такого розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 р. у справі № 2а-7075/12/2670 , від 26.06.2018 р. у справі № 808/2360/17 та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 р. у справі № 826/17617/13, від 05.03.2012 р. у справі № 21-421а11 та від 22.09.2015 р. у справі № 810/5645/14.
Джерело: Юридичний вісник України
