Думка експерта
Організована злочинність в Україні. Частина 3
Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 3. Сучасні напрямки політики держави у протидії оргзлочинності
Організована злочинність сьогодні високопрофесійна та політизована. Олігархічно-злочинні клани, володіючи матеріальними та фінансовими ресурсами й переманюючи на свій бік для обслуговування власних інтересів професійні кадри, в тому числі правоохоронних органів, створили для забезпечення своєї діяльності специфічну систему влади, а тому держава знаходиться на такому етапі розвитку, який вимагає неординарних і дієвих підходів до протидії оргзлочинності. А для цього потрібні більш суттєві політико-вольові, організаційні та правові заходи, про що доводять у статті наші автори — головний науковий співробітник Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, доктор юридичних наук Олена БУСОЛ і професор Національного транспортного університету, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Богдан РОМАНЮК.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області |
Бюджет та фінансові збитки
Добре відома інша закономірність — бюджетні ресурси формуються в умовах безпеки, правопорядку і стабільності в державі та прогресивного підходу до цього переважної частини населення. Забезпечення таких умов покладено на державні органи, ефективність діяльності яких прямо залежить від практичного досвіду та професіоналізму персоналу. Це, в свою чергу, значною мірою залежить від розміру оплати їх праці та матеріально-технічного забезпечення. Скорочення видатків бюджету з певною політичною метою для населення, управлінських категорій бюджетників та воєнізованих структур — гарантії її безпеки і правопорядку, призводить до зубожіння як населення, так і державних кадрів, послаблює ефективність діяльності владних інституцій. Провідникам будівництва держави з ринковою економікою слід пам’ятати, що в Україні відбулися не тільки зміни права власності, але й значні кореляції в суспільних відносинах. Якщо раніше при соціалізмі кожен громадянин був найманим працівником у держави й діяла відносна соціальна рівність, то сьогодні, принаймні, існує три категорії громадян: приватні власники; наймані працівники та державні службовці всіх категорій, якими комплектується державна машина, що управляє та захищає державне утворення та його творців — народ. Остання категорія громадян, особливо військові та атестовані працівники правоохоронних органів, працюють у режимних умовах, з ненормованим робочим часом, часто з ризиком для життя і здоров’я, великою відповідальністю й значними обмеженнями в житті та поведінці, не мають права займатися підприємницькою діяльністю і, в переважній більшості, не володіють достатніми капіталами, які забезпечували би їм повний соціальний захист. Але нині ми бачимо тисячі військових пенсіонерів, які вимушені звертатися до суду з метою добитися законної суми пенсії, бо держава весь час вдається до всіляких законодавчих і часто незаконних маніпуляцій, аби не сплачувати тим же екс-правоохоронцям законно зароблені кошти.
Недостатньо соціально захищеним працівникам правоохоронних органів важко протистояти відгодованим, озброєним та технічно оснащеним злочинним угрупованням. Тому вони потребують повного соціального захисту за рахунок бюджетних ресурсів держави як у період служби, так і на пенсії, адже це є конституційним обов’язком держави. Нині не потрібні державі професійні кадри управлінців і правоохоронців, які вимушені найматися на службу в приватні структури. Свої знання, досвід та інформацію, набуту на державній службі, вони вимушені передавати приватним господарям, і часто не в інтересах держави та суспільства, а в інтересах злочинних організованих структур. Не є винятками й факти влаштування після закінчення, або через невеликий проміжок часу на службу до приватних компаній курсантів закладів вищої освіти силових структур, витрати на навчання яких, зокрема у сфері високих інформаційних технологій, здійснює держава. Від цього Україна несе фінансові збитки, які значно перевищують необхідні фінансові затрати для належного забезпечення цих категорій службовців.
А як оцінити моральне зубожіння та викривлення свідомості? На державній службі залишаються лише сильні особистості, але переважно зі своїми економічними інтересами, й далеко не професійні кадри. Держава може мінімізувати організовану злочинність лише завдяки професійним, високоморальним працівникам із високим матеріально-фінансовим забезпеченням, як це має місце в розвинутих європейських державах.
Організована злочинність, як надзвичайно небезпечне суспільне явище робить проблему впливу на неї надзвичайно злободенною та актуальною в усьому нашому суспільстві, адже вона вимагає широкої системи злагоджених дій для її мінімізації не лише державних, зокрема правоохоронних, органів, а й вчених-правознавців, філософів, економістів, кримінологів, громадськості. Яких би новітніх правоохоронних органів ми не створювали б в Україні чи змінювали їх назви, форму одягу їх працівників, звань та навіть ефективні заходи протидії організованій злочинності не принесуть бажаного результату, оскільки вона міцно вкорінена в Україні, де існує ціла система причин та умов для її успішного існування. Не слід забувати, що організованій злочинності, як і будь-якому виду злочинності, притаманна самодетермінація. Тому й вплив на організовану злочинність, як і корупцію, повинен здійснюватися за допомогою цілого спектру системних заходів. Найпершим й основним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку, в процесі впливу на злочинність, має бути усунення причин та умов її існування, запобігання, припинення злочинів тощо. Це має бути цілий комплекс заходів, які є основою системи впливу держави й суспільства на злочинність, тобто продумана державна політика.
Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, як крайній акт постфактумного реагування, то всі інші заходи впливу спрямовані, в першу чергу, на профілактику, запобігання та усунення чи нейтралізацію причин й умов злочинності. В результаті цього вказана діяльність за змістом, масштабами заходів і способів, кількістю суб’єктів, що беруть у ній участь, є масштабнішою та системнішою, ніж практика застосування кримінального покарання. І найголовніше — вона є нейтралізуючим, застережливим, запобіжним фактором щодо вчинення протиправних діянь членами суспільства.
Українська організована злочинність глибоко вкорінена в політику, економіку держави та державне управління. Таким чином, розв’язання питання з підвищення ефективності впливу суспільства і держави на оргзлочинність потребує комплексного й системного підходу та відповідної політики. Але з цим, у першу чергу, пов’язане й питання вироблення усталеного наукового поняття державної політики впливу на злочинність — «кримінальної політики». В Україні досі не вироблено такої державної політики, оскільки на заваді, в тому числі, стоїть і сама організована злочинність, яка має відповідні важелі впливу на її формування. Чого варті приклади з націоналізацією, скажімо, «Приватбанку», яка й досі триває і чим закінчиться — ще не відомо; організацією корпоративної системи судової гілки влади, яка більше працює на себе й активно захищається від будь-яких правових намірів держави реформувати цю систему для відправлення справедливого правосуддя. Висновки щодо останньої також підтверджуються тим фактом, що Україна міцно тримає перші місця за кількістю скарг на рішення вітчизняної феміди до Європейського суду з прав людини. Це і є яскравим прикладом та підтверджувальним фактом несправедливого «кривосуддя», що здійснюють вітчизняні суди. До цього можна ще додати значне засилля телекомунікаційного простору ЗМІ, які насправді не працюють на зміцнення незалежності та побудови демократичної, соціальної та правової держави Україна.
Виходячи з практики діяльності щодо впливу держави та суспільства на організовану злочинність, основними способами реагування на неї є:
- організаційно-методичне та правове забезпечення впливу на злочинність;
- профілактика злочинності;
- контроль над злочинністю;
- протидія конкретним злочинам та їх окремим видам.
Отже, основними напрямами організаційно-правових та інших заходів щодо вдосконалення політики держави в сфері профілактики та протидії організованій злочинності мають стати:
1. Підвищення політичної стабільності в державі, удосконалення конституційних основ розподілу гілок державної влади та подальші кроки в проведенні адміністративної реформи
Зокрема, політична нестабільність в Україні породжується не чітким розподілом повноважень між Президентом України, який є лише главою держави, і найвищим виконавчим органом в державі — урядом. Водночас, згідно з Конституцією України (ст.106), Президент наділений широкими повноваженнями у сфері виконавчої влади, зокрема: призначає за згодою Верховної Ради України прем’єр-міністра України; призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України; призначає керівників центральних органів виконавчої влади, а також Генерального прокурора України, Голову Служби безпеки України, інших керівників правоохоронних органів спеціального призначення тощо, які йому підзвітні. При тому глава держави формально не несе відповідальності за стан злочинності в Україні. Кабінет Міністрів України повинен вживати заходів щодо забезпечення прав та свобод людини й громадянина; громадського порядку; боротьби зі злочинністю (ст.116 Конституції України).
Натомість, судова гілка влади формується повністю незалежними органами (ВРП, ВККС), які переважно складаються із самих суддів, і повністю формують суддівський корпус, відають притягненням суддів до відповідальності та їх звільненням тощо, що призвело до корпоративної закритості цієї гілки влади, оскільки між нею й іншими — законодавчою та виконавчою гілками влади відсутні будь-які важелі для системи стримування та противаг між ними. При тому система стримувань і противаг — досить важливий компонент, оскільки взаємодія і взаємний контроль між незалежними гілками влади, покликана не допускати порушення будь-якою з них закону та здійснювати взаємовідносини між ними на засадах рівності перед законом. Влада в державі єдина й належить народу, вона лише поділяється на окремі гілки.
Безконтрольність судової гілки влади призвела до руйнівних рішень Конституційного Суду України, який, як відомо, в минулому році заморозив антикорупційну реформу в державі, скасувавши ключові положення антикорупційного законодавства, які було схвалено в Україні за наполегливими вимогами наших західних партнерів. Нині постало питання ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва, який себе повністю скомпрометував.
Потребує подальшого вдосконалення й виборча система, яка повинна об’єктивно показувати розклад полiтичних сил у суспiльствi. Слід унеможливити iснування полiтичного радикалiзму, передумов розділення суспільства й створення загроз існуванню української держави через використання некерованих полiтичних конфліктів у законодавчому процесі щодо деолігархізації й посилення боротьби з органiзованою злочиннiстю.
На значні зміни чекає й управлінська сфера державних органів. Потрібна їх чітка систематизація, задля уникнення дублювання функцій. Необхідне впровадження в їхню діяльність нових інформаційних технологій для скорочення надзвичайно великої чисельності бюрократичного апарату, на утримання якого держава тратить колосальні кошти, та зниження корупційних складових. Вкрай важливо переглянути конкурсні форми відбору осіб на державну службу, в тому числі — до правоохоронних органів, з метою їх удосконалення. Нині вони досить формальні й зовсім не враховують найважливішого — стажу роботи конкурсантів і практичних результатів їхньої діяльності, чого не можливо повністю замінити жодними тестами на знання законодавства, загальні навички та здібності.
Некомпетентність державних службових осіб і намагання знищити народовладдя через узурпацію влади політичними партіями та їх лідерами, які контролюються олігархатом та антиукраїнськими силами, веде до втрати всіма гілками влади довіри народу, що породжує прагнення громадян до спротиву й зміни влади.
2. Зміцнення правових гарантій прав і свобод громадян та побудови громадянського суспільства в Україні.
Гарантії прав та свобод людини і громадянина — це встановлена Конституцією та законами України система правових норм, які передбачають способи й засоби, умови й процесуальний порядок здійснення охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів людини й громадянина. На жаль, як уже сказано, національні суди ще не досягли належного рівня здійснення правосуддя щодо захисту прав громадян України. Більше того, з дня прийняття Конституції України та процесуального законодавства було передбачено оскарження рішення судів як в апеляційному, так і в касаційному порядку. Але 02.06.2016 р. парламент законом № 1401-VIII вніс зміни до ст.129 Конституції України про те, що касаційне оскарження судового рішення нині можливе лише у випадках, визначених законом. Ця зміна редакції ст.129 Основного Закону є незаконною, оскільки вона звужує права громадян на оскарження рішень судів щодо вибіркових справ адміністративного та інших судових проваджень, є дискримінаційною щодо інших справ і громадян, які цього права не позбавлені. У цьому випадку дивує позиція Конституційного Суду України, який розглядаючи проект закону про внесення змін до ст. 129 Конституції України, не вгледів його неконституційності. У ст. 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади тощо. Ці норми ст. 55 Основного Закону є імперативними й чітко виражають категоричне розпорядження держави про права особи на оскарження рішень судів. Таким чином, вони не допускають будь-яких винятків від вичерпного переліку прав і обов’язків суб’єктів. Окрім цього, в ст. 157 Конституції також в імперативній формі викладений зміст норми, в якій вказується, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина. Виходить, що для парламенту та Конституційного Суду України вказані норми Основного Закону не мають жодного значення. Що це: випадковість, помилковість?
Не менш важливим є залучення до протидії організованій злочинності інститутів громадянського суспільства, для чого необхідно, на законодавчому рівні, проводити подальше вдосконалення форм такої участі. Слід розробити дієву програму правової просвіти громадян та вироблення в суспільстві нетерпимості до методів та проявів організованої злочинності. Корисним буде проведення загальнонаціональних і регіональних зборів, з’їздів тощо для обговорення загальних проблем боротьби з організованою злочинністю, за прикладом держав Західної Європи.
3. Викорінення соціальноекономічних причин та умов, що породжують високий рівень організованої злочинності.
Нині колишні «міняйли», рекетири, «малопідприємці» та «прихоплювачі» перетворилися в «шанованих» бізнесменів-олігархів. Заволодівши важелями впливу на політику держави та її органи управління, вони в добре організованій та замаскованій формі використовують це для руйнування справжньої ринкової конкуренції, створення свого монополізму та досягнення власної основної мети — отримання надприбутків. І це в них виходить незалежно навіть від будьяких негативних процесів, що мають місце в Україні. Наприклад, з минулого року в нашій країні, як і в світі, панує пандемія страшної хвороби, відбувся спад економіки, в державі збанкрутіли тисячі малих і середніх підприємств, збідніло населення, а прибутки найбагатших олігархів України зросли за цей час у два-три рази (https://meta.ua/uk/news/economics/10269-statki-naibagatshih-ukrantsv-u-krizoviirk-zrosli-na-42-eksperti/). Так, на сьогодні в Україні активи трьох найбагатших фізичних осіб складають майже сім відсотків валового внутрішнього продукту країни. Цей показник значно більший, ніж у США (1.4%) та інших розвинутих країнах.
У розпорядженні монополістів державні ресурси й зовнішні ринки.
Наведене чітко відображає той факт, що така надприбуткова економіка для окремих осіб не може існувати без їх організованого впливу на органи державної влади, які покликані проводити належну регуляторну ринкову політику в економіці держави, а насправді — приймають рішення на користь власників бізнесу окремих олігархів, а не в інтересах суспільства.
Монополізація економіки — це руйнування справжніх ринкових відносин, випуск низької якості товарів та надання неякісних послуг і високі ціни на них. Тому Україні вкрай потрібні демонополізація, деолігархізація та деофшоризація. Необхідно також впровадити дiєву систему економiчних засобiв контролю та запобiгання легалiзацiї — «відмиванню» коштiв, здобутих злочинним шляхом, виведення корупційних активів в офшорні зони.
Розпорядженням КМУ від 16 вересня 2020 р. № 1126-р затверджено Стратегію боротьби з організованою злочинністю (далі — Стратегія), що є позитивним кроком. Але в ній не передбачено усіх системних напрямків щодо впливу на організовану злочинність. Знову в основу подолання цього виду злочинності покладено майже одну каральну політику. Недарма вона називається Стратегією боротьби, а не «системними заходами впливу». У ній відсутні такі стратегічні напрями діяльності, як удосконалення економічної та соціальної політики, дерегуляція ринку, організаційно-правові, профілактичні заходи.
Таким чином, уряд мириться з олігархами, їх неринковими діяннями, тінізацією економіки, виведенням активів в офшори. Й саме вони є чи не найголовнішими «розсадниками» для процвітання організованої злочинності в Україні.
4. Впровадження ефективної системи організації й забезпечення діяльності правоохоронних органів, їх взаємодії з іншими органами та організаціями у протидії організованій злочинності.
Позитивними кроками Стратегії боротьби з організованою злочинністю є намір визначення оптимальної системи державних органів, що здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, забезпечення координації та взаємодії між ними та іншими державними органами щодо своєчасного виявлення, запобігання та припинення діяльності організованих злочинних угруповань, осіб, причетних до такої діяльності, і притягнення їх до відповідальності, а також створення координаційного органу (Національного координатора), який проводитиме моніторинг і даватиме оцінку стану реалізації цієї Стратегії.
Важливим напрямом у спеціальних підрозділів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, повинно бути викриття корупційних зв’язків злочинних угруповань в органах влади, позбавлення фiнансового пiдгрунтя їх iснування шляхом оперативного відстеження джерел i мiсць збереження незаконних доходiв, контроль за їх фiнансовими надходженнями й внесками, відмиванням «брудних грошей» та встановленням комерцiйних структур, банків, пов’язаних з їх злочинною діяльністю.
Аналітична діяльність оперативних служб стратегічної розвідки спецпідрозділів повинна спрямовувати свої зусилля на аналізі результатів оперативно-розшукової роботи в державних органах управлiння економiкою, фінансами, приватизацією, антимонопольною та зовнiшньоекономiчною діяльністю, а також у банківській сфері. Оперативно-розшукова ж робота має зосереджуватися на викриттi злочинних організацій із корумпованими зв’язками у владних структурах, які здійснюють масштабну злочинну діяльність в економічній та фінансовій сферах держави.
Для цього ми повинні змінити цільові орієнтири їх діяльності. Це означає, що основними показниками роботи спецпідрозділів повинні стати не кількість виявлених організованих угрупувань, куди в абсолютній більшості входять за нині чинним кримінальним законодавством звичайні організовані групи, а дані про кількість виявлених злочинних організацій, їх структуру, корумповані зв’язки в органах влади, масштаби їх діяльності, жертви, фінансові чи матеріальні збитки.
5. Реформування правової системи й удосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері протидії організованій злочинності.
Із метою правового забезпечення ефективної боротьби з органiзованою злочиннiстю пропонуємо:
– створити спеціальну законодавчу базу щодо боротьби з органiзованою злочиннiстю, удосконаливши питання збирання й закріплення доказiв у кримінальних провадженнях;
– переглянути інститут співучасті в Загальній частині КК України й усунути конкуренцію між його нормами та відповідними дефініціями статей Особливої частини цього кодексу. У кримінальному законодавстві необхідно відмовитися від кримінологічних характеристик злочинної групи, а також використання термінів неоднозначного тлумачення. Зі всіх форм співучасті, до організованої злочинності в повному розумінні цього слова слід віднести лише систему злочинних діянь, які вчиняються злочинними організаціями як справжніми організованими структурами;
– передбачити спеціальні процесуальні форми залучення членів організованих злочинних угрупувань до надання допомоги правоохоронним органам і часткове та повне звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності чи відбування покарання. З цього питання є достатня світова нормативна практика;
– внести зміни до кримінального процесуального законодавства щодо спеціальних форм розслідування, спрямованих на конфіскацію незаконно нажитого майна та фінансів злочинними організаціями з метою соціального розвитку і знищення живильних основ організованої злочинності, як це, наприклад, відбувається в Італії.
6. Наукове забезпечення дiяльностi щодо впливу на органiзовану злочиннiсть повинно здійснюватися шляхом розширення комплексу поглиблених кримiналiстичних дослiджень цього виду суспільного явища.
Особлива увага має приділятися системному вивченню причин й умов, що породжують цю злочинність, та її негативним впливам на економічну, фінансову й соціальну сфери. Результатом здійснення таких досліджень повинні бути обґрунтовані рекомендації прагматичного спрямування відповідним державним, у тому числі правоохоронним, органам для підготовки й проведення комплексу заходів впливу на організовану злочинність в Україні.
Мiжвiдомчий науково-дослiдний центр з проблем боротьби з органiзованою злочиннiстю при РНБО України повинен стати координатором спрямування наукових розробок у цій сфері iнших наукових установ та закладiв освіти, вiдповiдно до затвердженої Радою безпеки і оборони тематики щорічних дослiджень.
7. Ідеологічне, культурне забезпечення профілактики й протидії організованій злочинності.
Недовіра громадянського суспільства до органів державної влади та низький рівень правових знань населення не сприяють його соціальній активності, в тому числі щодо попередження та протидії організованій злочинності. Тому і є потреба в належній та системній інформованості громадян про заходи держави щодо профілактики та протидії організованій злочинності. Пропаганда політики держави на удосконалення протидії організованій злочинності, впровадження спеціальних освітніх програм з цієї тематики на різних рівнях — у навчальних закладах, ЗМІ тощо — сприятиме формуванню нетерпимого ставлення суспільства до організованих форм злочинної діяльності, зростанню довіри до органів влади та активізації його дій у протидії ОЗГ. Але для цього потрібно також виробити ефективну державну систему моніторингу організованої злочинності, щоб забезпечити потреби в оперативній інформації. Має бути посилена координація діяльності інформаційно-аналітичних підрозділів правоохоронних органів та інших інституцій щодо інформування населення про заходи впливу на організовану злочинність.
Для ідеологічного та культурного забезпечення профілактичних заходів щодо впливу на організовану злочинність та корупцію мають ЗМІ, але українські загальнонаціональні аудіовізуальні медіа сконцентровані в руках певних олігархів і використовуються в іншому напрямку — як інструмент захисту свого економічного монополізму в бізнесі та підтримка власних позицій у політичних і державних органах. Тому частково розпочата робота в Україні щодо реформування цієї важливої сфери діяльності потребує подальших рішучих кроків. Зазначене стосується й деолігархізації та демонополізації медіа, унезалежнення їх редакційної політики, прозорості фінансування тощо.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
