Роль адвокатури в підтриманні етичних стандартів суддів. Адвокати закликають служителів Феміди до взаємної поваги

Інна Рафальська, голова Ради адвокатів міста Києва, заслужений юрист України

Особлива місія суду й суддів у суспільстві обумовлює необхідність порушення питання про соціальну роль носіїв судової влади, очікування, пов’язані із суддівською діяльністю, бо в першу чергу саме вони визначають своєрідність стандартів професійної діяльності й поведінки суддів.

Суддівська місія в ідеалі

Судді мають виключні повноваження на здійснення правосуддя. Сама потреба в здійсненні правосуддя, обумовлюється наявністю конфліктів у суспільстві та прагненням держави захистити від будь-яких посягань встановлений нею порядок, суспільні відносини, що мають підвищену цінність: життя, здоров’я, честі та гідності особистості, забезпечення цивільних, політичних та інших прав людини, втілення в життя принципів законності, правопорядку, справедливості.

Правосуддя виступає найбільш надійним і цивілізованим способом розв’язання конфліктів, що виникають у суспільстві, захисту прав і свобод громадян, інтересів громадянського суспільства і держави, як внаслідок особливого статусу суддів, що забезпечує їх незалежність при розв’язанні конфліктів, так і завдяки особливій процесуальній процедурі, в якій суддівська діяльність реалізується. Судовий захист прав громадян має безперечні переваги перед іншими формами захисту, оскільки судова процедура є найбільш демократичною, містить максимальну кількість гарантій прав особи і справедливого вирішення юридично значимих справ.

Вважаю, що в історії цивілізації є тільки три виключно значимі професії : вчитель, який дає нам знання, лікар, який здатний підтримати в нас життя, і суддя, який зберігає в нас віру у закон і справедливість.

Про етику і мораль

Особливість професії судді з позиції етичних вимог полягає в наявності морального права вирішувати долю інших людей, а наділення статусом судді означає особливу довіру суспільства. Моральність кожної людини безумовно залежить від особистих якостей та суспільного оточення, життєвого впливу. Моральність людини, яка кожного дня вирішує долю інших людей, повинна бути на порядок вища від суспільного загалу. Вимога бездоганної репутації претендента на посаду професійного судді, психологічна готовність претендента до прискіпливої уваги суспільства як у професійній діяльності, так і в повсякденному житті, повинні стати критеріями, наряду із юридичними знаннями, для суддівського відбору. На мою думку, саме ці критерії, якщо вони належним чином будуть дотримані, дадуть можливість формувати реальні етичні засади суддівської професії.

Двадцять четвертого жовтня 2002 року V з’їзд суддів України задекларував Кодекс етики професійного судді. Його положення цілком відповідають міжнародним стандартам, проте говорити про його ефективність, напевне, передчасно. З того часу питанням етики суддів, як одного з важелів балансу авторитету судової влади в суспільстві, приділялося (принаймні говорилося) багато уваги. Так, 22 лютого 2013 року ХІ черговий з’їзд суддів затвердив нову редакцію суддівських правил етики, лаконічні й достатньо виконувані.

Загалом правила професійної етики повинні забезпечувати реалізацію суспільних очікувань, зокрема щодо суддівської діяльності — право на компетентний, незалежний та неупереджений розгляд. Європейська хартія про статус суддів (Страсбург, 1998 р.), яка містить загальні положення, які визначають правовий статус суддів, закріпила положення, що особливий статус служить метою забезпечення компетентності, незалежності і неупередженості, на які очікують від судових органів і кожного судді, покликаного захищати права громадян. Встановлення особливого правового становища для суддів є не самоціллю, а засобом забезпечення громадянам необхідних гарантій для ефективного захисту своїх прав. Ці гарантії в інтересах тих, хто звернувся за судовим захистом, виражаються в компетентній, незалежній і неупередженій суддівській діяльності.

Право на справедливий суд

Право на незалежний і неупереджений (справедливий) судовий розгляд визнається за кожною людиною і громадянином. Стаття 10 Загальної декларації прав людини формулює таке право: «Кожна людина для визначення її прав і обов’язків і для встановлення обґрунтованості пред’явленого йому кримінального обвинувачення має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута гласно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом». Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод говорить: «Кожний має право при визначенні його цивільних прав і обов’язків чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред’явленого йому, на справедливий публічний розгляд справи в розумний строк незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону». В противному разі втрачається та зводиться нанівець уся соціальна цінність і значимість судової діяльності.

Основні принципи незалежності судових органів (1985 р.) встановлюють, що принцип незалежності судової влади наділяє суди правом й обов’язком забезпечувати справедливість судового розгляду та повагу прав сторін (п. 6). Крім того, п. 10 зазначеного документа безпосередньо передбачає, що судді повинні мати високі моральні якості й здібності, а також відповідну підготовку і кваліфікацію в галузі права. Аналогічне положення було пізніше закріплене і в Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щодо незалежності, ефективності і ролі суддів (1994 р.), пункт 2 с якої передбачає, що всі рішення стосовно професійної кар’єри суддів повинні ґрунтуватися на об’єктивних критеріях, а відбір та кар’єра суддів — на основі заслуг, беручи до уваги кваліфікацію, чесність, здібності та вміння.

Останнім часом можливо говорити про тенденцію уніфікації етичних вимог, що ставляться до носіїв судової влади. Статус і, зокрема, обов’язки суддів все більше привертають увагу міжнародних організацій, як про це свідчать згадування цих проблем ув низці документів і рекомендацій. Разом із тим етичні вимоги носять узагальнений характер, формулюючи лише бажану кінцеву ціль — безсторонність, справедливість, незалежність суддів. Наприклад, уже вказані нами «Основні принципи незалежності судових органів», прийняті сьомим Конгресом ООН по попередженню злочинності і поводженню із правопорушниками (серпень—вересень 1985 р., Мілан) є першим актом подібного роду. Так, у ст. 2 закріплено: «Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, (на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску…». Статтею 6 зазначається, що «Принцип незалежності судових органів дає судовим органам право й вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду й дотримання прав сторін». Відповідно до ст. 8 «…судді повинні поводитись завжди таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади й зберегти неупередженість і незалежність судових органів». Крім того, ст. 10 встановлюється: «Особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні здібності…»

Європейська хартія про статус суддів, прийнята на багатосторонній зустрічі щодо статусу суддів, яка була організована Радою Європи 8—10 липня 1998 р., закріплює, що «при виконанні своїх повноважень суддя повинен проявити прихильність і повагу до людей»; у п. 4.3. міститься вимога щодо утримання «… від любої поведінки, дій або проявів, здатних реально порушити віру в його безсторонність і незалежність».

Обумовленість уніфікації загальних етичних вимог до суддів пояснюється єдиним розумінням сутності правової держави і ролі судової влади в суспільстві. Головною ідеєю етичних вимог до суддів є недопустимість поведінки, що може нашкодити авторитету суду та судової влади.

Проблеми українських реалій

Україною враховано міжнародні напрацювання й на законодавчому рівні закріплена вимога безсторонності та незалежності судового розгляду (п. 1 ст. 6 Закону «Про судоустрій України»), чим сформована й відповідна загальна характеристика судді. Але на сьогодні не вирішена проблема закріплення конкретних шляхів досягнення такого становища.

Чи можливо досягнути реальної незалежності суддів від адміністративного тиску, політичних уподобань, матеріального забезпечення, умов праці, загрози дисциплінарного впливу за прийняті рішення в конкретних справах. Не виключно, що можливо, але тоді, коли держава неухильно буде виконувати вимоги закону щодо соціального забезпечення суддів та належних умов праці, особисті уподобання політиків не будуть заходом впливу на кар’єрний ріст судді, члени дисциплінарних органів будуть пам’ятати всі власні не ідеальні рішення, а суддя звершуючи правосуддя, керуватиметься виключно законом, а не зга- дувати в нарадчій кімнаті, що йому обиратися безстроково, отримувати квартиру чи вирішувати, де знайти поштові марки для відправки поштової кореспонденції сторонам.

Це — загальновідомі речі, вони жодним чином не є відкриттям, проте говорити про етичні стандарти професії можливо, коли зроблено все для реалізації гарантій такої професії. Міжнародні етичні стандарти суддівської професії — один з гарантованих вірних шляхів досягнення кінецевої мети — високопрофесійного неупередженого суддівства, відродження довіри суспільства до судової влади.

Роль адвокатури

Наразі адвокати теж мають бути причетними до цього. Насамперед, своєю професійністю, особистою поведінкою в судовому засіданні, процесуальною позицією, повагою до суддівського статусу та судової системи загалом. Розділ 1 У Правил адвокатської етики зобов’язує адвокатів поводитися гідно, коректно, стримано, реагувати на неправильні дії виключно у спосіб, передбачений законом, бути тактовним, не принижувати честь і гідність інших учасників процесу.

Слід зазначити, що порушення Правил адвокатської етики, на відміну від Кодексу етики професійного судді, є підставою для дисциплінарної відповідальності адвокатів, про що наші шановні судді чудово знають, бо вивчили наші правила й ґрунтовно посилаються на відповідні пункти при реагуванні до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури окремими ухвалами. В Київській комісії мали місце притягнення адвокатів навіть до позбавлення адвокатського статусу саме за неповагу до суду. Ми намагаємося зробити все можливе для підвищення поваги до суду, але дуже хотілося б, щоб і до професії адвоката судді ставилися з належною повагою. Неповага до оточуючих: колеги, адвоката, сторони у справі — це перший прояв непрофесіоналізму. Нам усім відоме дуже просте правило: стався до інших так, як хотілося б, щоб ставилися до тебе. Можливо тоді ми реально підійдемо до етичних засад нашої юридичної професії.

Наше спільне завдання — виховати в суспільства повагу до закону, якщо ми почнемо з себе, в суспільства є шанс.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути