Судова практика
Відсутність спеціального закону щодо виплати компенсації власникові житла за шкоду, заподіяну в ході АТО, не звільняє державу від цього обов’язку
4 жовтня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 757/18055/18-ц залишив без задоволення касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, оскільки позивач правильно визначив його представником Держави України як відповідача.
Власники домоволодіння звернулись до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи тим, що внаслідок попадання снарядів під час артилерійських обстрілів у зв’язку із проведенням антитерористичної операції, домоволодінню завдано пошкоджень і воно стало непридатним для проживання.
Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду в частині відмови у задоволенні вимог одного із власників домоволодіння (у частині вирішення позовних вимог іншого власника домоволодіння справа в апеляційному порядку не переглядалася) про відшкодування матеріальної шкоди скасовано та в цій частині позовні вимоги задоволено. У решті рішення районного суду залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акта майно на підставі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст. 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними. Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов’язку за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України твердив, що до його повноважень не належить відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, і Кабінет Міністрів України не є належним представником Держави України у цій справ.
Верховний Суд вказав, що зобов’язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема відшкодування державою шкоди) у сенсі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Позивач обґрунтував розмір завданої йому шкоди розрахунком, зробленим на підставі Показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 3 травня 2017 р. № 102, керуючись при цьому ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Зазначав, що шкода, завдана внаслідок терористичного акту, має бути відшкодована державою.
Верховний Суд вказав, що реалізація права на отримання відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закону, який би регулював порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об’єктам житлової нерухомості громадян, у законодавстві України не було як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
За висновком ВС у цій справі апеляційний суд правильно виходив із того, що позивач має право на компенсацію від держави за невиконання нею свого позитивного матеріального та процесуального обов’язку за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а позивач правильно визначив Кабінет Міністрів України представником Держави України як відповідача, оскільки КМУ має повноваження не тільки з організації боротьби з тероризмом в Україні, але й із забезпечення її необхідними силами, засобами та ресурсами (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).
Підготував Леонід Лазебний
