Думка експерта
Про зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна
(Добросовісний набувач проти заставодержателя)
Юрій СТЕЦЕНКО,
адвокат
Ця стаття може бути корисна тим, хто при відчуженні транспортного засобу виявив заборону його відчуження, встановлену попередньому власнику. Поділюсь своїм досвідом участі в судовій справі про виключення такого запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Суть справи
Товариство за договорами фінансового лізингу у 2008 році отримало автомобілі, які лізингодавець купив у кредит, уклавши з банком договір застави. Лізингоодержувач не знав про існування кредитного договору й договору застави. Запис про заставу автомобілів не був внесений до Державного реєстру обтяжень рухомого майна протягом дії договорів фінансового лізингу.
У подальшому лізингоодержувач сплатив усі лізингові платежі і в 2010 році склав із лізингодавцем акти переходу права власності на автомобілі. Товариство отримало нові свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, користувалося ними, а потім, у 2015 році продало ці автомобілі. Новий власник (товариство, інтереси якого я представляв) мав намір продати автомобілі, але не зміг це зробити через заборону відчуження. Виявилося, що в 2011 році банк вніс відомості про заставу цих автомобілів до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Цікавою обставиною було те, що в свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів як дату першої реєстрації було вказано 2011 рік, на кілька місяців пізніше за запис про заставу в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Я підготував позов про усунення перешкод у користуванні автомобілями шляхом зняття обтяження у вигляді застави й виключення записів із реєстру. До суду подали копії договорів фінансового лізингу, виписок банку про здійснення лізингових платежів, актів переходу права власності на автомобілі, підписаних із лізингодавцем, довідок-рахунків про продаж автомобілів, видаткових накладних, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів.
Позиція позивача зводилася до того, що обидва товариства набули право власності у встановленому законом порядку за оплатними правочинами, а тому вони є добросовісними набувачами. Записи в свідоцтвах про першу реєстрацію автомобілів у 2011 році були помилками реєстратора, бо первинним власником, право власності якого було зареєстровано в 2008 році, був лізингодавець. Внесення запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про заставу після виконання лізингоодержувачем усіх зобов’язань не створювало якихось правових наслідків для набуття права власності на автомобілі. Також внесення цих записів до реєстру і створювало жодних наслідків щодо обмеження права відчуження автомобілів.
Представник лізингодавця заперечував проти позову й, у судовому засіданні повідомив, що хоча всі лізингові платежі були сплачені, але керівник товариства-лізингодавця привласнив ці кошти, за що притягався до кримінальної відповідальності, оскільки дозволу заставодержателя (банку) на відчуження автомобілів не було, відтак підписання акту переходу права власності від лізингодавця лізингоодержувачу й передача автомобілів були незаконними.
У спростування цього я вказав, що банк як заставодержатель у відносинах із заставодавцем проявив недбалість, бо більше 2-х років не вживав будьяких заходів для внесення відомостей про обтяження спірних автомобілів до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, не вчиняв жодних дій, аби перевірити виконання застоводавцем боргових зобов’язань. При цьому банку було відомо, що автомобілі, які стали об’єктами застави, передані лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу, що означає, що в разі сплати всіх лізингових платежів, вони повинні бути передані лізингоодержувачу. Заставодержатель знав усі ці обставини, але нічого не зробив. Із цього можна стверджувати про недбалість банку у відносинах із застоводавцем.
Застоводавець мав можливість погашати заборгованість перед банком із коштів, які отримував від лізингоодержувача, але не робив цього, а банк не вимагав погашення заборгованості. За такої недбалості банку у відносинах із застоводавцем права цього банку не можуть мати пріоритет над правами добросовісного власника, який виплатив лізингодавцю вартість автомобілів. Від того, що застоводавець не сплачував з отриманих лізингових платежів заборгованість за договором застави й не отримав згоди заставодержателя на вчинення дій, пов’язаних зі зміною права власності на предмет застави, не можуть залежати права лізингоодержувача.
Права того, хто виконує зобов’язання і платить, повинні захищатися. По суті позиція лізингодавця мала за мету захист прав банку-заставодержателя, який був недбалим в охороні своїх прав на актив – дебіторську заборгованість. Якщо суди займатимуть таку позицію, то це створить небезпечний прецендент, від якого можуть постраждати й інші лізингоодержувачі, коли після сплати лізингових платежів стає відомо про вчинення лізингодавцями задніми числами договорів застави щодо об’єкту лізингу. Така практика призведе до численних зловживань і зниження суспільного добробуту.
Позиція суду першої інстанції
Зазначу, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, не визнав добросовісними набувачами ні лізингоодержувача, ні позивача, ототожнив перехід права власності на автомобіль із його реєстрацією. Зокрема, судом зроблено висновок: «законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід’ємно пов’язаний з обов’язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення правочину щодо купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт)».
Читайте також: Заставний автомобіль боржника тепер зареєструвати простіше
Це — поширена думка, яку я зустрічав і в інших судових рішеннях. До речі, ці ж два речення наведенні й у постанові апеляційного суду в цій справі, хоча рішення суду першої інстанції було скасовано, а позов задоволено.
Деякі авторські міркування
Поділюся своїми думками щодо цього. Підставою набуття права власності на автомобіль не є його державна реєстрація. Навпаки, набуття права власності на нього є підставою державної реєстрації автомобіля. Не зняття з обліку, чи постановка на облік авто, його перереєстрація є підставою набуття права власності на автомобіль, а договір.
За своїм змістом державна реєстрація автомобіля є аналогічною державній реєстрації прав на нерухоме майно. Уже встановленою в судовій практиці є теза про те, що державна реєстрація прав на нерухоме майно не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Це підтверджується змістом ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», в якій не говориться про державну реєстрацію транспортного засобу як державну реєстрацію права власності на транспортний засіб, а про державну реєстрацію транспортних засобів, спрямовану на впорядкування відносин між учасниками дорожнього руху, в тому числі обліку транспортних засобів.
У Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388, зазначається про власника транспортного засобу, який звертається щодо реєстрації транспортного засобу. Тобто особа, яка вже є власником транспортного засобу, може його зареєструвати. Наприклад, пунктом 2 Порядку встановлено, що цей Порядок є обов’язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх.
Пунктом 7 Порядку передбачено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов’язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Тобто в нового власника є 10 діб для того, щоб перереєструвати транспортний засіб, інакше він несе адміністративну відповідальність у порядку, передбаченому законодавством. Пропуск цих 10 днів жодним чином не позначається на праві власності на транспортний засіб. Порядок № 1388 не встановлює спеціального правового механізму для переходу права власності на транспортні засоби.
Як висновок
Апеляційний суд взяв до уваги лише окремі мої аргументи, зате визнав помилковими висновки суду першої інстанції про дату першої реєстрації транспортних засобів у 2011 році за наявності договорів фінансового лізингу й застави, вчинених у 2008 році, а також про те, що товаристволізингоодержувач не було добросовісним набувачем автомобілів, скасував рішення суду першої інстанції, задовольнив позовні вимоги мого клієнта про усунення перешкод у користуванні автомобілями шляхом зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна й виключення записів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Джерело: Юридичний вісник України
