Думка експерта
Регулювання бізнесу «без суду та слідства»
«Механізми протидії тінізації бізнесу» за версією Державної регуляторної служби України
Євген МОРОЗОВ,
адвокат
Державна регуляторна служба України (далі — Служба, ДРСУ), вбачаючи в діючому законодавстві «прогалини та нульову практичність деяких його норм», пропонує свої «механізми протидії тінізації бізнесу».
Стаття КУпАП як один із механізмів детінізації
Одним із механізмів протидії тінізації такого сектору виступає стаття 164 Кодексу про адміністративні правопорушення, якою передбачено відповідальність за порушення законодавчих вимог ведення господарської діяльності, зокрема легалізації та отримання дозвільних документів. Із метою забезпечення балансу інтересів держави та бізнесу ДРСУ вважає за необхідне порушити питання практичної реалізації цієї норми щодо адміністративної відповідальності за порушення порядку провадження господарської діяльності. Одним із запропонованих підходів є визначення предметом перевірки фактичну наявність документів, які необхідні для здійснення певного виду господарської діяльності та свідчать про законність її реалізації. У разі якщо підприємницька діяльність здійснюється без наявності відповідних документів, тобто поза межами правового поля, орган контролю має наділятися правом самостійного накладення штрафних санкцій в адміністративному порядку без обов’язковості розгляду цього питання в суді.
Читайте також: Бізнес в умовах воєнного стану. ЗЕД та митне регулювання: головні зміни, послаблення та обмеження. Онлайн-марафон відбудеться 6 липня
Таким чином, за позицією ДРСУ, прийняття відповідних змін до чинного законодавства, а саме до статті 164 Кодексу про адміністративні правопорушення, забезпечить можливість збалансованої та ефективної протидії здійсненню нелегальної господарської діяльності, що стимулюватиме розвиток легального бізнесу. Між тим, ч. 1 ст. 164 КУпАП передбачено відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Підприємництво як вид господарської діяльності
Також, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 року «Про застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» господарська діяльність — це діяльність фізичних і юридичних осіб, пов’язана з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційна господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність). Підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, обов’язкові ознаки якої — безпосередність та систематичність її здійснення з метою отримання прибутку.
З аналізу вказаних правових норм слідує, що відповідальність за ч. 1 ст. 164 КУпАП настає в разі доведення систематичної діяльності особи, спрямованої на отримання доходу, зокрема від продажу товарів, при цьому така діяльність повинна містити саме ознаки господарської (підприємницької) діяльності в розумінні чинного законодавства. З положень ст. 164 КУпАП вбачається, що відповідальність за цією нормою настає, зокрема, в разі провадження господарської діяльності без одержання дозволу, якщо його одержання передбачене законом, тобто норма ч. 1 ст. 164 КУпАП носить бланкетний характер, оскільки в своїй диспозиції відсилає до закону, що регулює певні види господарської діяльності, тобто в протоколі про адміністративне правопорушення має зазначатися відповідна норма спеціального закону, який регламентує господарську діяльність, що потребує одержання дозволу на проведення певного виду господарської діяльності. Більше того, конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює норму більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації.
Правова кваліфікація діяння
Згідно із зазначеним, під час проведення правової кваліфікації діяння необхідно обов’язково встановити, який саме нормативно-правовий акт та в якій редакції був чинним на момент вчинення конкретного правопорушення та встановлював порядок здійснення діяльності, який особа, що притягається до відповідальності, порушила, в чому полягає невідповідність її дій закону.
Важливо: всупереч цьому зміст об’єктивної сторони правопорушення при викладенні обставин його вчинення в більшості випадків не розкрито й не описано, а лише констатовано факт вчинення такого порушення без посилання на норму Закону, що є недопустимим, оскільки це порушує право на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Частиною 1 ст. 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ст. 252 КУпАП оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно належно з’ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також слід враховувати, що, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі встановлення відсутності події й складу адміністративного правопорушення.
Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Конституцією України передбачається низка гарантій прав людини і громадянина, однією з яких є право судового захисту, що встановлено статтею 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити в правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Відповідно до статті 8 Основного Закону звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Висновок
Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу, в тому числі й на свободу підприємницької діяльності… З урахуванням вказаного, може, взагалі необхідно обмежити втручання держави в права і свободи громадянина («принципи лібертаріанства») , або хоча б керуватися декларативним принципом підприємницької діяльності.
Джерело: Юридичний вісник України
