Думка експерта
Злочин і злочинність як соціальне благо
Борис Розовський, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри правознавства СНУ ім. В. Даля, заслужений юрист України
Уже доводилося публікувати неординарні факти і пропозиції з переконливим, обґрунтованим проханням не розцінювати це як епатаж. Тут ще один варіант. Про те, що злочинність зло, і не просто зло, а зло загальне, глобальне, знає кожен. Однак і в природі, і в соціумі немає явищ і станів, які б у всі часи й на всьому просторі мали, тим більше, зберігали, єдину, непорушну оцінку. Світ і життя багатогранні. Змінюються епохи, змінюються люди, змінюються уявлення про життя і багато подій. Але консерватизм є великим непомірно.
Поняття «злочин» і «злочинність» у наукових працях
Єлістратов А. І. в рефераті «Про життєздатність інститутів попереднього провадження у кримінальному процесі змішаного типу», прочитаному на засіданні юридичного товариства при Казанському імператорському університеті 20 листопада 1905 р., слідом за соціологами зазначив: «Занадто сильна у нас давня традиція, коли «форми, що відносяться до нижчих етапів еволюційного процесу, в якому б глибокому протиріччі не стояли з відповідними соціальними новоутвореннями, продовжують зберігати своє місце в громадській організації; втративши свій життєвий сенс, вони, тим не менше, продовжують триматися, іноді протягом довгих століть, і в такий спосіб ніби переживають серед нових, чужих їм форм те життя, яке вже віджили»? Поняття злочину і злочинності донині в їх числі.
Читайте також: Захист від нападу агресивної собаки – конституційне право людини
Не стану зупинятися на багаторазово оцінюваних і переоцінюваних у наукових працях загальноприйнятих поняттях злочину і злочинності, лише примітивно наведу відомі приклади.
Деякі роздуми-замальовки
На пострадянському просторі з жорстко регульованою державою економікою в 90-ті роки завоювали певну позицію так звані цеховики. В умовах тяжкого дефіциту багатьох предметів споживання вони з відходів виробництва, що викидалися на звалище, або сировини, яка нераціонально витрачалася, виробляли високоякісну, таку, що користувалася попитом, продукцію. Однак навіть те, що згнивало на звалищах, у праві розглядали як соціалістичну власність, і виробництво з неї з подальшою реалізацією продукції приватною особою кваліфікували як розкрадання. Більшість цих ентузіастів отримали вищу міру покарання.
Прийшов час, і діяльність цеховиків стала основою для розвитку правомірного малого й середнього бізнесу. Аналогічна картина з колишнім пошуком і видобутком природних ресурсів без державної ліцензії. При виявленні такі «розвідники» в кращому випадку опинялися за колючим дротом. Але розвідані ресурси ставали базою для створення великих державних підприємств. Тільки на Донбасі кілька шахт-копанок після винесених вироків і реконструкцій були включені до складу структур вугільних трестів.
Сорокап’ятирічний чоловік полював у густому лісі. Удача оминула. Засмутившись, випив горілки із заздалегідь заготовленої фляжки, відпочив і попрямував додому. Вже підходячи до дороги, помітив у заростях якийсь рух, який сприйняв за косулю, на яку полював. Підняв рушницю і вистрілив. Куля наповал вбила чоловіка з ножем. Поруч у напівнепритомному стані лежала молода жінка. Потерпіла розповіла, що чоловік напав на неї, коли вона йшла дорогою додому, затягнув до лісу, обіцяв убити, оглушив і почав ґвалтувати. Мисливець злякав ґвалтівника, він підвівся і в цей момент його було вбито. Проти мисливця порушили кримінальну справу за ознаками необережного вбивства. У процесі розслідування з’ясувалося, що вбитий – давно розшукуваний маніяк, який вчинив три зґвалтування і вбивства, за що в ті часи йому загрожувала вища міра покарання.
Читайте також: Гарячі лінії «Ла Стради» допомагають постраждалим від СНПК
Потерпіла, її родичі та більша частина населення селища виступили зі зверненням визнати мисливця, який зберіг життя жінці, невинним у скоєнні злочину. Районний прокурор припинив кримінальну справу. У вищих інстанціях робили спроби скасувати постанову, але зрештою вона залишилася чинною. Обмежили лише розголос.
Про раціональність…
Раціональне зерно витягують зі злочинів і в наш час. Нерідко на державних підприємствах розкрадачі для отримання прибутку й приховування скоєного вдаються до вдосконалення застосовуваної технології виробництва, здійснюють заміну обладнання, підвищують кваліфікацію працівників. Після суду оновлене підприємство продовжує працювати в заданому режимі і тепер збільшує надходження вже до бюджету. Нововведення поширюють і на інші підприємства галузі.
Вбачається, що при засудженні винних суму заподіяної шкоди слід коригувати з величиною одержуваного державою в подальшому позапланового прибутку. Відповідно, доцільно вносити корективи в призначувану підсудним міру покарання.
Незвично? Але настав час у праві, нарешті, впровадити адекватні соціально-економічні заходи оцінки шкоди, яку злочини завдають громадянам, суспільству і державі. Зізнаємося, нині вони відповідають найгіршим варіантам періоду рабовласництва, бо шкоду часто однаково оцінюють за сумою викрадених доларів із кейса мільйонера, кинутого на задньому сидінні незамкненого автомобіля, і вартістю вкраденої кози, яка є основним джерелом харчування самотньої старенької жінки.
Злочинність через шкоду, що сприймається населенням, припустимо розцінювати як один зі стимуляторів його активності до оцінки та особистої участі в удосконаленні організації діяльності держави. Для цього використовується заохочення у формі оплати за інформацію про вчинення певних злочинів та особу винного. На жаль, як показала практика, в Україні через тотальну корупцію цей захід не дає належного ефекту. Допомога прийшла з-за кордону. США відкрили «гарячу лінію» для повідомлень про корупцію в Україні. Повідомити про корупцію українці можуть, зателефонувавши Генеральному інспектору США. «Гаряча лінія» Міністерства оборони США: +1-800-424-9098 Державного департаменту США 202-647-3320 або +1 800-409-9926.
Злочини і позитивна еволюція суспільства
Приклади припустимо множити і, сподіваюся, зрозуміло, що за будь-якої кількості не потребують публікації окремої статті. Суть у глибинних процесах, що залишаються в тіні наукових досліджень.
Реально злочини і злочинність за їхнього безсумнівного зла за фактом несуть колосальне позапланове навантаження в забезпеченні поступальної позитивної еволюції людини і суспільства. Свідомо не дав такої широкої назви статті, бо є проблема. У вітчизняній науці за існуючим нині трафаретом юридична суть часто губиться у філософському обрамленні і втрачає акцент. М. Веллер у книзі «Все про життя» написав: «Антична філософія пізнавала світ, користуючись звичайними словами й не втрачаючи здорового глузду. Пізніша філософія, заглиблюючись у пізнання, дробила світ на окремі явища і дробилася сама, винаходила професійну термінологію, розпадалася на приватні й додаткові дисципліни і, врешті-решт, перетворилася на величезне склепіння малознаних течій, зрозумілих лише професійним «філософам». Ці «філософи» у різний спосіб пояснювали людям те, що люди й так завжди знали. Багатознання мудрості не навчає. Оволодіння професійним жаргоном «філософів» ще нікого не зробило Екклезіастом».
Про злочин і зло, закон і благо
Оцінюючи реальність, бачиш, що такий стиль заполонив публікації багатьох правознавців. Аналіз, якщо взагалі робиться, – поверхнево-ілюстративний, конструктивних пропозицій майже немає. Складається враження, що через це засилля до кола уваги читачів не потрапляють статті з дієвими позиціями, вони залишаються без реагування. Тому для відмінності зробив назву заслужено ударною. Сподіваюся, експеримент себе виправдає.
Розпочинаючи дослідження в розширених рамках, необхідно констатувати: за будь-якого нарощування прикладів позитивних наслідків злочинів і злочинності, загальна їхня характеристика як зла сумнівів не викликає. Однак наскільки неоднозначною є оцінка злочину як зла, настільки ж неоднозначним є віднесення беззастережного дотримання закону до блага. В юридичній науці не акцентується питання щодо того, що далеко не кожне посягання на закон з ознаками кримінального правопорушення може й має кваліфікуватися як злочин.
Висловлю крамольну думку: повсюдне обожнювання закону, що склалося, заподіює суспільству соціальну шкоду, не менш значущу, аніж матеріальну шкоду від злочинності. Нині на світовому рівні і в нашій вітчизні широко обговорюються наслідки глобального потепління. Насмілюся заявити, що за всієї актуальності, якщо не в глобальному, то в масштабі батьківщини, екологічна небезпека менш вагома порівняно з наслідками деінтелектуалізації суспільства, яка відбувається в результаті проведеної законодавчої політики. Така тема потребує монографічного дослідження. В обмежених рамках статті постараюся створити хоча б загальне тло для широкого обговорення.
В ідеалі закон – це дороговказний маяк, що формулює основні цілі суспільства, проміжні завдання і – для забезпечення безпеки – крайні межі засобів їх досягнення. У співвідношенні складових потрібен розумний баланс, заснований на оцінці фактичного стану суспільства, потенційних можливостей і бажаних тенденцій його розвитку.
Однак, аналізуючи чинне право, не можна не дійти висновку, що законодавець розглядає суспільство як аналог якоїсь атомної електростанції з причаїлим Чорнобилем, що вимагає покрокової інструкції її експлуатації. Його завдання – привести поведінку всіх і вся до єдиного стандарту, приписавши кожному, що не можна, а що можна робити, і якщо можна, то яким чином? За фактом чинне законодавство є не що інше, як клітка з потужними залізними прутами, куди поміщають людину як звіра, нібито небезпечного для суспільства. Це життєво-трудова колонія, де громадяни зобов’язані тягнути існування за жорстко регламентованими державою правилами під невсипущим її контролем.
На силу тиску закону впливає економічна залежність населення. Як згадує колишній донбаський гірничорятувальник, «Шахта Засядька – взагалі порохова бочка. У нульових роках бувало – від 30 до 100 людей за один раз «вибухали». І щойно бахнуло, дивимося, вже територією шахти бігають люди з листами про прийом на роботу. Бо місця звільнилися. Тоді села стояли занедбані, іншої роботи не було».
Заборона як інструмент
Найголовніший інструмент – заборона, що дає змогу захистити корисливі інтереси певних каст від можливих домагань конкурента, використовуючи для захисту механізм держави. Навіть сам дозвіл є своєрідною формою заборони, бо дозволяє діяти лише в чітко обмежених рамках. Образно кажучи, суть законодавства висловлює вивіска одного з магазинів: «У нас все є. А якщо чогось немає, то вам це й не треба».
Порівняння закону з кліткою невипадкове. Дослідження свідчать, що в диких звірів, які перебувають у неволі, невідновно зменшується розмір голови. Внаслідок «поміщення до клітки» – одомашнення – мозок котів, наприклад, зменшився на 30 відсотків, а свиней – аж на 35.
Читайте також: Проблемні аспекти традиційного розуміння «самоідентифікації особистості» з позицій теорії криміналістичної ідентифікації
І шокуючий факт: обсяг мозку неандертальця становив у середньому 1 600 см3 (98 дюймів) для чоловіків і 1 300 см3 (79 дюймів) для жінок. У сучасних людей у середньому він становить 1270 см3 (78 дюймів) для чоловіків і 1130 см3 (69 дюймів) для жінок. У кроманьйонців – наших прямих предків – мозок був більшим, ніж у неандертальців.
Ми подурнішали? Питання каверзне, відразу й не відповіси. Швидше – і так, і ні. Люди накачані первинними знаннями, що дають змогу відносно успішно вирішувати стандартні, типові завдання, але обмеженою є частка тих, хто здатний їх прогресивно освоювати й реалізовувати.
Відомий антрополог С. В. Дробишевський писав: «Стародавні люди жили в набагато складніших умовах, ніж ми зараз. До того ж, вони були універсалами. В одній голові одна людина мала зберігати відомості про все на світі: як робити всі знаряддя праці, як добути вогонь, як побудувати житло, як вистежити здобич, як її спіймати, випатрати, приготувати, де можна добути ягідки-коріння, чого їсти не слід, як врятуватися від негоди, хижаків, паразитів, сусідів. Ще помножте все це на чотири пори року, сюди додайте міфологію, перекази, казки та примовки та необхідність за можливості безконфліктно спілкуватися з близькими і сусідами».
Нині ми живемо в створеному протягом тисячолітньої історії вигідному для небагатьох суспільстві, існування в якому для більшості громадян не потребує особливої винахідливості. За рідкими винятками вони задовольняються тим, що є. Типові форми праці та спілкування дають змогу успішно виконувати роботу на тій самій атомній електростанції. Інтелектуальне зростання сповільнилося.
Якщо вдуматися, ми живемо в світі, в якійсь частині пізнаному, а більше вигаданому законодавцем, який заздалегідь змоделював усі мислимі й немислимі ситуації для звичайних людей, яких прийнято називати середньостатистичними. Незважаючи на спроби створити механізм оцінки прагматизму і справедливості видаваних законів тими, кому він адресований, завдання так і не вирішене, закон – це сила, закон – це все.
Законодавча і правозастосовна практика як наслідок зневіри пересічної людини
Проведена законодавча і правозастосовна політики є наслідком зневіри в можливості пересічної людини самостійно вирішувати масштабні життєві завдання. Звідси відоме: «Фюрер думає за нас». Звідси ганебна цензура літератури, творів мистецтва тощо: не в змозі розумна людина оцінити, що корисне чи шкідливе їй нав’язують. А приводом для написання роботи стала коротка інформація у ЗМІ про діалог матері школярки з учителькою літератури. У рф, наприклад, не все населення засуджує артистів, які не схвалили розв’язання війни проти України. Квитки на концерти деяких із них були розкуплені. Однак влада концерти скасувала, гроші глядачам за концерти, які не відбулися, повернули.
У «залізній клітці» закону людина перебуває з перших днів життя. Свідомість, що законодавчий фюрер думає за тебе, формується ще в школі. Так, одного разу матір здивувала низька оцінка твору доньки, написаного за навчальною програмою, і вона поставила питання: чи має та право висловити свою думку про літературного героя? Відповідь була безапеляційною: «Безумовно, має. Але вона повинна бути у рамках загальноприйнятого». На жаль, випадок широкого обговорення не одержав.
Про «рамки загальноприйнятого»
У доперебудовному фільмі про школу і вчителів «Доживемо до понеділка» викладачі обговорюють, що напишуть учні у творі на тему про щастя. Головний герой їх заспокоює: «Усе напишуть, як годиться!». Переважання завдань на запам’ятовування загальних знань, що існує, відсутність потреб, замовлень на самостійний аналіз інформації, що надходить, і пошук оригінальних рішень призводить до послідовної деградації здібностей учнів. Вбивчий приклад. Доктор психологічних наук Джордж Ленд отримав замовлення від NASA. Відома агенція доручила йому розробити спеціальний тест. З його допомогою передбачалося з’ясувати, який творчий потенціал мають діти дошкільного віку. Дослідження психологи проводили з дітьми віком від 4 до 5 років, які мали вирішувати найпростіші завдання різними способами. З 1 600 хлопчиків та дівчаток 98% виявилися справжніми геніями. Психологи зацікавилися цим явищем та повторили експеримент на тих самих дітях, але вже у віці 10 років. Їх зібрали разом і знову провели тестування. Результат знову вразив психологів. Цього разу до вищої категорії потрапила лише третина піддослідних.
NASA вчергове виявило інтерес до дослідження. Фахівцям наказали провести ще одне тестування, тільки тепер треба було дочекатися, доки тим самим дітям виповниться 15 років. Цього разу до вищої категорії потрапили 12% підлітків. Невгамовне NASA не захотіло чекати ще 5 років. Випробувати було вирішено дорослих, серед них геніями виявилося лише 2%.
У чому ж причина? Відомий експерт Кен Робінсон заявив, що школи здатні губити творчість. Одним словом, заклад освіти робить людей, м’яко кажучи, не розумнішими. Справа в тому, що діти молодшого віку не бояться робити помилок. Вони здатні придумати багато оригінального та незвичайного. З віком до дитини приходить страх. Діти бояться здатися особливими, побоюються отримати двійку. Потім вони мають страх перед перспективою бути відрахованими з університету, а далі – звільненими з роботи. Фахівець упевнений, що школа знищує геніальність людини. (Исследование NASA: 98% детей рождаются гениями, но школа делает из них среднестатистических идиотов. Источник: yournewswire.com).
Прогрес досягається завдяки тому, що в суспільстві завжди знаходилися енциклопедично креативні люди, наділені уявою та оригінальністю, здатні в ім’я значущих цілей відступати від стандартних ідей, правил і шаблонів, піддавати сумніву те, що видається іншим людям давно вирішеним питанням, що має одну-єдину відповідь. Обдаровані мислять за принципом «а що, якщо…». Вони можуть нестандартним чином використовувати буденні предмети, знаходити несподівані риси в явищ, які вважаються добре вивченими, дивитися на ситуацію з несподіваних точок зору.
Дещо про право як «оболонку закону»
Критичній переоцінці повсюдно піддається законодавство. Як показали дослідження, у світі майже немає людей, які не скоїли злочинів. Понад 60% потерпілих не звертаються до правоохоронних органів. Чимала частина судових розглядів завершується примиренням сторін. За оцінками фахівців, в реальності вже дві третини економічної діяльності здійснюється в режимі саморегулювання.
З перших днів існування були ентузіасти, які критично засвоювали приписи і знаходили більш практичні шляхи вирішення завдань. У підсумку виник супутник, оболонка закону – право. Закон – це те, що наказує держава, право – те, що реально виконується населенням Не вдаючись в офіційне трактування, виокремлю його суть: право є історично наявною життєво обумовленою формою самоорганізації суспільства, способом міжособистісного спілкування, що ґрунтується на врахуванні можливості діяти або не діяти для задоволення своїх особистих і суспільних потреб, потреб інших людей, розраховуючи на підтримку (не заперечувати, щонайменше) решти громадян.
У такій якості право виступає в ролі сита, через яке просіюються закони. Досить згадати так звані «італійські страйки», що стали відомими, у 1904 році італійські залізничники винайшли новий спосіб страйкувати. Вони стали дотримуватися ВСІХ технічних інструкцій і регламентів, прописаних роботодавцем. Таким чином, дирекції і пред’явити було нічого. Залізниця «стала». Потяги було скасовано, хоча формально – всі працювали.
Із подібним результатом проходили італійські страйки диспетчерів аеропортів, які в повсякденній роботі доповнювали, змінювали, вдосконалювали посадові інструкції з урахуванням специфіки місцевих умов, реального навантаження аеропорту, типів літаків, що здійснюють зліт—посадку, і навіть кваліфікації пілотів.
У населення починає складатися впевненість у тому, що діти мають починати жити окремо від батьків уже в 18—20 років, щойно починають працювати. Це допоможе їм швидше стати самостійними, навчитися поводитися з грошима і стати більш зрілою особистістю.
Подібного роду перебудова, розширення можливостей права за рахунок зниження тотальності закону стають заходом об’єктивно вимушеним. Ми звеличуємо досягнуті найбільші науково-технічні рішення, але їх роблять одиниці і, як парадокс, цим посилюють деградацію суспільства. Адже роботи, штучний інтелект, інформаційні технології в масі підміняють людину, скорочують сферу застосування її праці. Уже з’явилися перші безпілотні роботаксі та вантажні автомобілі. Не за горами час, коли роботи здійснюватимуть значну частину функцій із промислового виробництва трудомістких виробів. Є приклад, коли робот здійснив складну хірургічну операцію хворого. У низці регіонів світу не без урахування цих фактів знижується народжуваність. Проблема ця – колосальна, але широкого наукового обговорення не набула.
Про реформу шкільної освіти
Підбиваючи підсумки, зроблю кілька коротких пропозицій. Відправна: давно назріла реформа шкільної та вищої освіти. Є цікавий закордонний досвід, його треба переймати. Але для підвищення креативності учнів потрібно змінити сам стиль викладання. Замість лекцій-монологів бажано перейти на діалог-дискусію, коли після викладу частини матеріалу в ході лекції ставлять запитання для з’ясування, як його зрозуміли учні-студенти, чи не бачать іншого варіанту з урахуванням своїх уявлень про життя? Природно, для того треба відмовитися від «водності» багатьох лекцій, глибше наситити їх різнобічною інформацією.
Стимулювати ініціативу людини треба протягом усього життя. Виправдано фонд заробітної плати суб’єктів господарської діяльності формувати за законодавчо нормованим відсотком від прибутку. З’явиться зацікавленість працівників контролювати ефективність своєї праці.
(Далі – буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
