Судова практика
Неможливість надати висновок органом опіки та піклування не означає неможливості вирішення судом спору про визначення місця проживання дитини
11 грудня 2023 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 523/19706/19 залишив без задоволення касаційну скаргу відповідача, який ухилявся від обстеження умов проживання дитини.
Матір дитини звернулася до суду з позовом до батька дитини про визначення місця проживання дитини з матір’ю, посилаючись на те, що батько негативно впливає на загальний розвиток доньки.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги задоволено з тих мотивів, що визначення місця проживання дитини разом із матір’ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
У касаційній скарзі відповідач зазначав, що суди розглянули справу за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем його проживання, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду справи, що є порушенням ст. 19 СК України.
Верховний Суд вказав, що за загальним правилом, передбаченим ст. 19 СК України та ст. 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов’язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв’язання спору.
Тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов’язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.
У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.
Однак винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом – захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України.
Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.
Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.
Тому у випадку ненадання висновку органом опіки та піклування, залученим до участі у справі, суд може надати додатковий строк відповідному органу, відклавши розгляд справи. Однак відмовити у винесенні рішення у справі чи зупинити провадження у справі через відсутність такого висновку суд не може.
Таким чином, передбачена ч. 4 та 5 ст. 19 СК України обов’язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами ч. 4 та 5 ст. 19 СК України надання ним такого висновку є обов’язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
