Захист персональних даних при веденні ЄРДР | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Думка експерта

Захист персональних даних при веденні ЄРДР

Опубліковано

on

Володимир Богатир, адвокат, керуючий партнер АО «Богатир та Партнери», заслужений юрист України,
кандидат юридичних наук

У своїй адвокатській діяльності ми неодноразово фіксували неспроможність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ефективно реагувати на чисельні порушення, до яких систематично вдається держатель Єдиного реєстру досудових розслідувань — Генеральна прокуратура України.

 

Омбудсману це питання не цікаве

Органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки щодо захисту прав та свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», є саме Уповноважений ВРУ з прав людини. В кінці минулого року мною було надіслано інформаційний запит, щодо контролю Омбудсманом дотримання порядку внесення відомостей, які містять персональні дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) та поставлено чотири питання, з яких ми отримали відповідь лише на одне — щодо кількості скарг на обробку персональних даних. З неї стало відомо про 3 513 таких скарг, направлених лише Уповноваженому ВРУ з прав людини, свідчить про суспільну важливість порушеного питання. Відповідь свідчить, що жодних дій по контролю за обробкою персональних даних та дотриманням порядку ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань протягом 2014—2018 років Омбудс маном не здійснювалося, облік подібних скарг не ведеться й жодного ефективного реагування не відбувається.

За таких обставин сьогодні фактично відсутній дієвий парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина в частині дотримання законодавства про захист персональних даних Генеральною прокуратурою України. При цьому мова не йде про відсутність належного законодавства чи наявність суперечливих колізійних норм, фактично ситуація пов’язана з небажанням Генеральною прокуратурою України виконувати «незручне» законодавство.

Нагадаю, згідно зі статтею 23 Закону України «Про захист персональних даних» у сфері захисту персональних даних Уповноважений Верховної Ради з прав людини має право отримувати на свою вимогу та мати доступ до будь-якої інформації (документів) володільців або розпорядників персональних даних, які необхідні для здійснення контролю за забезпеченням захисту персональних даних, у тому числі доступ до персональних даних, відповідних баз даних чи картотек, інформації з обмеженим доступом. Таким чином Омбудс ман здійснює нагляд за веденням Єдиного реєстру досудових розслідувань. У пункті 1.2. «Порядку повідомлення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про обробку персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб’єктів персональних даних, про структурний підрозділ або відповідальну особу, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці, а також оприлюднення вказаної інформації», затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 08.01.2014 р. № 1/02-14 р., визначено, що обробкою персональних даних, що становить особливий ризик для прав і свобод суб’єктів, є будь-яка дія або сукупність дій, а саме збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення, в тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем, яка здійснюється стосовно персональних даних, зокрема, про притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності; застосування щодо особи заходів у рамках досудового розслідування; вжиття щодо особи заходів, передбачених Законом «Про оперативно-розшукову діяльність».

Як усе відбувається в реальності

Держателем єдиного реєстру досудових розслідувань є Генеральна прокуратура України. В підпункті 2 пункту 1 розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань зазначається, що Реєстр — створений за допомогою автоматизованої системи електронної бази даних, відповідно до якої здійснюються збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 глави 2 цього розділу, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом. Враховуючи широку фантазію та низький рівень кваліфікації слідчих різнобарвних правоохоронних органів, адвокатів зазвичай цікавить питання відомостей, які вносяться до ЄРДР. Ми вирішили дослідити це на прикладі однієї графи — зазначення даних про вручення фізичній особі повідомлення про підозру. В цій графі слідчі, як правило, вносять відомості «з голови», про будь-яку відому чи зручну їм адресу.

Результат не виявився неочікуваним, з огляду на жахливий стан дотримання законодавства органами прокуратури. Так, у травні минулого року Генеральний прокурор України своїм листом повідомив про відмову виконувати законну вимогу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, запропонувавши натомість долучитися до вдосконалення законодавства, а також виконувати більше десятка рішень судів. Очевидно, що подібна позиція «відомого фахівці в галузі права» і по сумісництву Генерального прокурора України вже давно не викликає подиву в юридичних колах, проте ставить під сумнів ефективність діяльності по наближенню законодавства України до права ЄС, що має безпосередній вплив на формування державної політики України в цілому, а також цілей Генерального регламенту про захист даних ЄС 2016/679 (EU General Data Protection Regulation, далі «GDPR») і іншого застосовного законодавства про захист даних в ЄС.

Важливо знати, що частиною 6 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 р. № 2297-VI заборонено обробку даних про фізичну особу без її згоди, а пункт 6 частини 2 статті 8 цього закону передбачає, що особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід’ємними і непорушними. В свою чергу, гарантіями захисту особистих прав та інтересів суб’єкта персональних даних від порушень є право пред’являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних та право пред’являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. Пунктом 4 розділу 6 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань закріплено, що в разі встановлення фактів невідповідності внесеної до реєстру інформації матеріалам кримінального провадження або її неповноти вживаються заходи щодо усунення виявлених порушень. Разом із тим статтями 3 та 28 Конституції України честь і гідність людини визначено найвищою соціальною цінністю та встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності.

 

Приклад із практики

Сьогодні продемонструємо ще один приклад зухвалості та безкарності ГПУ, що вказує на репресивний характер діяльності цього вже не правоохоронного органу. А чи знаєте ви, що будь-хто може отримати статус підозрюваного, якщо цього забажають в ГПУ? На жаль це так і робиться все просто. Кримінальний процесуальний кодекс передбачає чітко визначену процедуру винесення та вручення підозри й отримання відповідного статусу. Підозра має бути вручена в день її складення, а в разі неможливості вручення — направлена в спосіб, передбачений КПК, а відомості про це вносяться до ЄРДР. Після цього особа набуває статусу підозрюваного.

Вказаним кодексом передбачений і перелік доказів вручення підозри, однак на практиці все відбувається інакше. «Фахівці» з ГПУ винайшли спосіб гендлювання нормами КПК. Складена та підписана підозра надсилається на будь-яку зручну для ГПУ адресу, яка здебільшого немає як формального, так і будь-якого відношення до особи. Після цього без належних доказів про факт, час та місце вручення підозри слідчий вносить завідомо неправдиву інформацію щодо вручення підозри до ЄРДР й особа набуває статусу підозрюваного. А далі що завгодно — від запобіжного заходу до заочного засудження.

Уявіть собі, що у вас є конфлікт з діючою владою і ви поїхали за межі України. В цей час слідчий виносить підозру щодо вас, надсилає її на адресу де ви були зареєстровані 5 років тому, вносить відомості до ЄРДР, що, нібито, вручив вам підозру і починає ваше незаконне переслідування.

Як із цим боротися? КПК не передбачає процедури оскарження внесення відомостей до ЄРДР, а адміністративні суди відмовляються слухати питання, які хоч якось стосуються кримінальних проваджень. Залишається надія на Омбудсмена, який наділений відповідними повноваженнями. Проте офіс Омбудсмана зайняв пасивну позицію з цього питання.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Торгівля контрабандою йде в онлайн

Опубліковано

on

Костянтин ГАМКРЕЛІДЗЕ, старший партнер юридичної компанії Dega Partners, адвокат

Держава повинна оперативно врегулювати питання торгівлі в інтернеті, аби зупинити швидке зростання ринку незаконного імпорту.

 

Прем’єр-міністр України нещодавно заявив про необхідність боротьби з контрабандою і вказав на найбільш поширені схеми незаконного ввезення товарів в Україну. Серед них — оформлення вантажних автомобілів як порожніх, перетин кордону великою групою осіб («піджаки»), які частинами переносить велику партію товару, підміна документів, що здешевлює реальну вартість товару. Крім того, використовуються «шостий» метод розрахунку митної вартості, який дозволяє приховувати «сірий» імпорт, та офшорні компанії, коли через симуляцію порушень і подальше рішення суду товар, нібито, повертають за кордон.

Згідно зі звітом Єврокомісії у 2017 році митні органи на кордонах ЄС вилучили понад 31 млн контрафактних товарів на 580 млн євро. При цьому внаслідок порушення митних правил та контрабандного імпорту бізнес зазнає збитків. За даними Державної прикордонної служби, Україна щорічно втрачає 4 млрд доларів. «Чорний» та «сірий» імпорт шкодить усім галузям економіки країни. Наприклад, понад 50% автомобільних шин ввозиться в країну нелегально. Частка контрабанди на ринку плоских панельних телевізорів становить 9—10%, холодильників і пральних машин — 10—15%, телефонів, смартфонів і ноутбуків — 15—20%.

За останніми звітами уряду, боротьба з нелегальним ввезенням товарів дає результати: реалізація плану боротьби з контрабандою щодня приносить державному бюджету понад 400 млн грн. Однак залишається проблема продажу незаконних товарів в інтернеті, яку держава повинна оперативно вирішити.

«Сірий» та «чорний» імпорт має конкурентну перевагу у будь-якій галузі економіки. Ця перевага — необґрунтовано низька ціна. Кордон для такого ввезення товарів настільки прозорий, що митні збори, які обов’язково сплачують законослухняні імпортери, ніяк не впливають на собівартість товару. Близько 80% незаконно ввезених в Україну товарів реалізується онлайн. Так ділку легше сховатися за офіційним брендом та уникнути правової відповідальності — при реєстрації сайту не потрібно надавати відомості про його власника.

Покарати порушника неможливо через складність його ідентифікації. Отже, слід впроваджувати нові методи боротьби з продажем контрабанди через інтернет. Найефективніший спосіб — заборона на використання торгової марки офіційного виробника, що дозволить зупинити роботу до 90% онлайн-торговців у досудовому порядку й розчистити майданчик для реалізації продукції офіційних представників.

Держава повинна якомога швидше врегулювати обіг товарів за допомогою механізмів, які не дозволять розростатися ринку незаконного імпорту. В іншому випадку це може стати непереборною перешкодою для зближення України з ЄС, адже країна з мільярдними оборотами контрабанди в Європі не потрібна.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Цивільний кодекс України — виключно пандектний

Опубліковано

on

Іван ДАХНО, головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України

Упродовж 92-х років позаминулого століття (1804-1896 рр.) Наполеонівський кодекс вважався маяком континентальної цивільної кодифікації. У 1896 році у французів пальму першості відібрали німці, створивши Німецьке цивільне укладення. Відтак уже понад 120 років німцям належить лідерство кодифікації цивільного права. Карбуючи стройовий крок мало хто з наших військових здогадується, що то — «пруський крок», а дивлячись на конструкції наших цивільних кодексів, далеко не всі наші правники знають, що кодекси беруть початок з Німецького цивільного укладення. Недарма континентальна система права відома ще і як «романо-германська».

 

У лютому 1996 року на семінарі у Ворзелі (під Києвом) автор цих рядків запитав у відомого цивіліста, доктора юридичних наук, професора Опанаса Підопригори, чи перевершить проект Цивільного кодексу, який створювала його група, Німецьке цивільне укладення? Опанас Андронович похитав головою і відповів, що ні. Двадцять п’ятого серпня 1996 р. той проект було затверджено, але не законодавчо. Містив він вісім книг (розділів).

Після довгого марафону Верховна Рада 16 січня 2003 року затвердила третій в історії України Цивільний кодекс. У нього було «ампутовано» дві книги — про сімейне право і про міжнародне приватне право. Від такої «ампутації» кодекс не помер, що свідчить, що «ампутовані» книги не були життєво важливими для кодексу. Опанас Підопригора помер 1 січня 2005 року. Зазначу, що чинний ЦК України не вважається «кодексом Підопригори».

Автор цих років з 1995 року розмірковував над тим, як відібрати у німців пальму першості? Здавалося, що потрібно знайти якийсь важливий розділ, якого наприкінці 19 століття не помітили німці. Потім, у 2016 році, згадалася думка письменника А. П. Чехова про те, що найкраще поліпшує оповідання його скорочення. Отже, наш ЦК слід не розширювати, а скорочувати. Постійно мав на увазі, що родзинкою Німецького цивільного укладення є його «Загальна частина». Вона — німецький юридичний винахід. Німці показали, що може дати генералізація положень. Ці генералізовані положення відомі як «пандекти». У Баварському цивільному кодексі 1856 року не було «Загальної частини», тому він «розпух» аж на 17 тисяч статей. Пандектна «Загальна частина» забезпечила німецькому Кодексу юридичне довголіття.

У передових країнах континентальної системи права в цивільних кодексах немає книг (розділів) про інтелектуальну власність. Я їй не ворог нею опікуюся з 1977 року, але інтелектуальній власності потрібно знати належне місце.

У нас дурниця трапилася 1963 року, коли в ЦК перекочували з «Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік» від 8 грудня 1961 р. відповідні розділи. Більшовики, як відомо, не визнавали поділу права на публічне та приватне, і їм було байдуже куди ліпити інтелектуальну власність. От і приліпили її до ЦК. Окремих законів про інтелектуальну власність в СРСР ніколи не було аж до 31 травня 1991 року. Діяли відомчі нормативні акти.

Переконаний у Цивільному кодексі мають бути лише цивільно-правові норми і його не слід «засмічувати» публічно-правовими. «Засмічення» інтелектуальною власністю трапилося в 1963 і 2003 роках. Юридична громадсткість із цим змирилася й іншого варіанту не уявляє. «Засмічення» сприйняв і О. А. Підопригора.

Отже, з Цивільного кодексу від 16.01. 2003 року книгу четверту «Інтелектуальна власність» — геть. Доречні її положення слід інтегрувати в спеціальні закони з інтелектуальної власності. Книгу про спадкове право розумно буде об’єднати із Сімейним кодексом.

Цивільний кодекс України має бути лише пандектним. Взяти у давньоримського юриста Гая ланцюжок особи—речі—дії і пандекти нанизувати на ланцюжок так, як шашлики нанизуються на шампури. Чим більшої кількості гілок права стосується пандекта, тим краще. З чинного ЦК можна запозичити чимало пандект.

У січні 2019 року один з українських юридичних щотижневиків опублікував підбірку спогадів учасників марафону у зв’язку з ЦК від 16.01.2003 року. Це добре, що для майбутніх поколінь збережено важливі матеріали ще живих учасників і свідків. Автору цих рядків здається, що той марафон чимось нагадуавав полювання на чистокровних вовків. Вовки, як відомо, бояться переткнути лінію червоних прапорців. Та якщо хочемо відібрати у німців пальму першості в цивільній кодифікації, то цю лінію слід обов’язково переткнути. А це означає створення красивого й елегантного, повністю пандектного Цивільного кодексу України. З чого почати? Із зустрічей фахівців, здатних творчо мислити, навіть якщо в них немає наукових ступенів і вчених звань. Паул, Гай, Модестін, Папініан і Ульпіан не були академіками у стародавньому Римі, а який слід залишили!

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Інтелектуально-кадровий потенціал як гарантія забезпечення національної безпеки України (по слідах Маннергейма)

Опубліковано

on

Олена БУСОЛ, доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник Інституту держави і права імені В. М. Корецького

І знову той самий Сінгапур

З урахуванням принципів логіки та доцільності побудовані всі державні інституції в Сінгапурі та, в кінцевому рахунку, його філософія, а саме:

  1.  Найважливіший ресурс — люди. Прем’єр-міністр Лі Куан Ю чи не найбільше працював над тим, аби об’єднати навколо себе таланти. В результаті розумні люди змогли «підняти» державу на вищий рівень розвитку.
  2. Кожній державі потрібний лідер. Лі Куан Ю не розробляв усі реформи для Сінгапуру самостійно, але він зумів створити команду однодумців, яка й стала двигуном усіх змін. Він був тим «лідером», який здатний об’єднати й надихнути людей.
  3. Врахування іноземного досвіду. Сінгапур не створював «з нуля» свою податкову систему чи пенсійну реформу. Уряд запозичив світовий досвід, проаналізувавши як досягнення, так і помилки зарубіжних країн світу.
  4. Державі потрібні стратегія та цілі, про які має знати кожен громадянин. Зараз Сінгапур має план розвитку на 100 років. Саме така спланованість та сфокусованість на досягненні цілей і дозволили цій державі стати такою потужною. Наприклад, є програма розвитку туризму — будуються найкращі готелі; є план розвитку медицини — створюються найкращі лікарні; є програма розвитку Сінгапуру як транзитної країни — збудовано потужний аеропорт й один із найкращих у світі портів.
  5. Для успішних реформ необхідно змінювати свідомість населення. Наприклад, вищезгадане озеленення міста мотивує жителів і вражає іноземців. Кожен сінгапурець упевнений, що його місто — найкраще в світі, а жити та працювати в ньому надзвичайно приємно, тому є стримуючим фактором від еміграції жителів за кордон.

Наступний приклад — державна компанія «Сінгапурські авіалінії». В аеропорту психологічно комфортно завдяки тому, що в ньому немає обшуків осіб та багажу, все гранично коректно й упорядковано, хоча й обійшлося Сінгапуру в кілька десятків мільйонів доларів. Але такі витрати вже окупилися і тепер сінгапурський аеропорт — великий вузол міжнародних авіаліній, обладнаний для цілодобових польотів у будь-яких погодних умовах. Це один із найсучасніших і найкомфортабельніших аеропортів світу.

Із зазначеного вище вбачається, що рушійною силою, яка забезпечила високу ефективність економічних та антикорупційних реформ у Сінгапурі, була політична воля. «Найбільше нам потрібні стабільність, визначеність і безпека, — зазначав Лі Куан Ю, — демократія не працює в умовах хаосу. Закони не діють, коли немає порядку. Важливо пам’ятати, що для створення політичної конкуренції і вільних засобів масової інформації потрібно, щоб 40–50 % населення належали до середнього класу, тобто мали дохід до п’яти тисяч доларів на місяць і добру освіту. Скажімо, на Філіппінах немає середнього класу. Освічених людей з нормальними доходами лише 15 %. Так, держава має вільну пресу. Але там панує цілковитий безлад, щодня вибухають скандали. А кого вони вибирають? Шахраїв, акторів… Герої кіноекрану стають президентами, і поводяться так, ніби вони все ще на екрані. Катастрофа!».

Лі Куан Ю сформував середній клас не лише завдяки підвищенню доходів населення, а й за рахунок програми будівництва доступного житла, забезпечивши кожному громадянинові частку в багатстві країни. Він створив суспільство домовласників, а не орендарів житла: «Це стабілізує політичну ситуацію в державі та робить людей патріотами. Батьки повинні мати той батьківській дім, який захищають їхні сини, проходячи службу в армії Сінгапуру».

Молодь — прагне, а професіонали вміють і знають, як це зробити

У віці 26 років Уінстон Черчілль був обраний як член парламенту від партії в Олдгемі. У стінах британського парламенту він провів з перервами 64 роки й залишив його у віці 90 років. До речі, нині в Королівстві Велика Британія найконсервативніше міністерство іноземних справ.

Із самого початку Другої світової війни, У. Черчілль у віці 65 років 3 вересня 1939 р. увійшов до складу уряду й знову очолив військово-морське міністерство. У 1940 році, коли німецькі танкові армади вторглися у Францію та Бельгію, У. Черчілль замінив Н. Чемберлена на посаді британського прем’єра. Вступаючи в цю посаду в найнебезпечніший момент британської історії, У. Черчілль попередив співвітчизників, що їх чекає «кров, важка робота, сльози й піт». Але він запевнив англійців, що його уряд поведе безкомпромісну війну проти нацизму до повного його розгрому, до перемоги за будь-яку ціну. І здійснив обіцянки своєму народові, залишивши тим самим вагомий слід в історії.

Наведені  приклади переконують, що  молоді люди, разом зі  своїми ідеями, повинні  враховувати  ідеї старшого покоління, проте вирішальний голос повинен залишатися за досвідченим старшим поколінням, і не всіх їх, у свою чергу, можна назвати консерваторами. В усьому треба тримати баланс, скажімо, — 50 % на 50 %. Якщо не буде у владі або тих, або інших, жодних перетворень не очікуйте. Кадри різних поколінь відрізняє те, що молодь — прагне, а професіонали вміють і знають, як це зробити.

Генеральні прокурори всього світу — шикуйтесь!

Як уже всім відомо з недавніх часів, в Україні крісло міністрів може займати цивільна людина. В Україні Генеральному прокурору Верховна Рада може об’явити недовіру. Це означає, що самі олігархи та їх ставленики, які сидять у парламенті, можуть об’явити Генеральному прокурору недовіру. Разом із тим в державах зі стабільною демократією так не буває. В Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради Президент України. Таким чином, на конституційному рівні прокуратура позбавлена функцій представництва інтересів громадянина в суді, а також нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У нашій державі прокуратура побудована за радянським принципом: нижчий виконує те, що наказав вищий прокурор. В інших, розвинутих європейських державах, прокурор діє не за вказівкою, а керується виключно законом.

В Ізраїлі начальник поліції призначається на 5 років без будь-яких умов. В Україні, на відміну від Ізраїлю, завжди є якісь «олігархічні крючки». Це все приводить до обнуління результатів протидії злочинності.

В Україні Президент, коли йде на відпочинок, на моє переконання та згідно позитивного зарубіжного досвіду, має призначати замість себе Генерального прокурора, і це буде профілактикою, запорукою того, що він не може впливати на останнього. Рада прокурорів України, в свою чергу повинна запропонувати декілька кандидатур Генерального прокурора. Проте зараз це робить Президент, а тому є питання щодо політичної залежності.

Між тим 60 відсотків землі в США перебуває в державній власності

Яка ж ситуація в Україні? Лише декілька показових прикладів. Свого часу, у 2012 р., на посаду керівника Міжвідомчого науково-дослідного центру при Раді національної безпеки і оборони України був призначений генерал-майор СБУ О. Юрченко. Згодом, за нинішньої влади, цього «паркетного» генерала вже звільнили з посади Указом Президента України П. Порошенка, але ніхто не цікавився його корупційною діяльністю, набутими ним за часи доволі близьких відносин з біглими екс-президентом України В. Януковичем та екс-міністром внутрішніх справ В. Захарченком, статками. Працівники МНДЦ пам’ятають, як під час подій на Майдані цей генерал змушував їх терміново знищувати купи документів установи, — можна тільки здогадуватися, яких і навіщо. І ось, якимось дивним чином, відповідно до рішення Київської міської ради VI сесії VIII скликання від 17 квітня 2018 р. № 424/4488 колишньому генералу Януковича — О. Юрченку надано в приватну власність земельну ділянку для ведення колективного садівництва по вул. 5-й Садовій, діл. 22 в садівницькому товаристві «Авіатор» у Святошинському районі м. Києва (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MR180422. html). Тобто, В. Кличко, який стояв на трибуні під час Майдану із закликами знищити корупцію, роздає землю фактично «ворогам» українців. Чи причетні до цього гроші? Можна тільки здогадуватися та робити висновки на підставі ось таких публікацій — (http://politinfo.com.ua/tag/ yurchenko-oleksandr-myhajlovych). При цьому можна лише поспівчувати ветеранам АТО, які, маючи тяжкі поранення, отримали від Київської міської ради відмову в проханні надати їм, а, значить, і їх сім’ям омріяну, гарантовану законом землю.

Порівняйте та відгадайте тепер, чим відрізняється генерал Маннергейм від генерала часів Януковича? Більшість таких генералів лягли відпочивати на своїх дачах, а не полягли на полі бою, як більшість АТОвців. Між тим, нашим воїнам нічого захищати, бо в них немає таких дач. І не мною придумано, а це сказав Лі Куан Ю, який знищив корупцію в Сінгапурі, що «Якщо в сім’ї солдата немає свого будинку, він не захищатиме майно заможних».

Не менш критична ситуація і в районах. Як пише сайт «Антикор» (https://antikor.com.ua/articles/273662u_buchi_rozderibanili_zemli_zelenoji_buchi_na_koristj_skandaljnogo_zinevicha) та й інші численні видання, 29 листопада 2018 р. депутати Бучанської міської ради виділили земельні ділянки в Лісовій Бучі на людей, які пов’язані з інтернет-провайдером «Бест» Олексієм Зіневичем, котрий розсилав смс-повідомлення із закликами підтримати мера Бучі А. Федорука на псевдовіче. За це рішення проголосували депутати партій «БПП», «Батьківщина», «Нові обличчя», «УКРОП», «Партії захисників Вітчизни» та «Наш край». Партія «Нові обличчя» тоді заявила, що вимагає від Бучанського міського голови А. Федорука ветувати незаконне рішення про відведення земельних ділянок на користь О. Зіневича, яке відбулося на підставних осіб. Орієнтована вартість землі, виділеної на сесії, — близько 10 мільйонів гривень. Основним кінцевим набувачем її виявився власник інтернет-провайдера «Бест» О. Зіневич, який на ще не виділеній раніше землі вже побудував собі маєток .

Це лише два наочних прикладів безладу корупційного характеру, що відбувається повсюдно в Україні на очах пересічних громадян, які згодом помирають, так і не дочекавшись гарантованої державою землі. Хто винний? Безкультурні очільники інститутів державної влади, яких обирають українці.

Треба йти слідами Маннергейма

Як найскоріше перебудувати уми людства? Адже «розруха не в клозетах, а в головах». Де взяти інтелектуально-кадровий потенціал, який буде гарантувати національну безпеку Україні? Україні треба вивчати, як і чому зробили ті чи інші кроки іноземні видатні особистості, які привели до вражаючих за своїми результатами перетворень в їх державах. Треба йти по слідах Маннергейма…

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.