Безпекова платформа. Правові засади врегулювання обігу вогнестрільної зброї як конституційна гарантія забезпечення національної безпеки України - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

Безпекова платформа. Правові засади врегулювання обігу вогнестрільної зброї як конституційна гарантія забезпечення національної безпеки України

Дата публікації:

У даній статті ми проаналізуємо сутність понять «зброя», «вогнестрільна зброя», «зброя спеціального призначення», «цивільна зброя», «зброя військового призначення», «зброя, якою користуються правоохоронні органи та спеціальні служби», «нагородна зброя». Наш інтерес до цих понять спричинений тим, що вже понад тридцять років вказані питання є дискусійними й неврегульованими в чільному законодавстві України. Звісно, що така ситуація породжує різного роду тлумачення в освітніх закладах, наукових установах і сфері практичної діяльності (Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України та Служби безпеки України тощо). Вважаємо, що оскільки на сьогоднішній день у нелегальному обігу, за різними даними, перебуває три — п’ять мільйонів вогнестрільної зброї, то очевидно, що це не приватна чи цивільна справа. Отже, відсутність чіткого врегулювання в чинному законодавстві України питань, які стосуються зброї, Закону України «Про зброю», є загрозою національній безпеці країни. А тому в даній статті нами пропонуються деякі положення, спрямовані на покращення поточної ситуації в Україні.

Петро БІЛЕНЧУК
голова Наглядової ради Українського комітету по боротьбі з корупцією
Олександр КРАВЧУК
начальник відділу управління стратегічного аналізу і прогнозування Міністерства внутрішніх справ України

 Читайте також: Факти позбавлення свободи осіб внаслідок збройної агресії проти України встановлюватиме спеціальна Комісія

Питання безпеки людини і суспільства

Необхідність правового врегулювання, недопущення й припинення незаконного виготовлення та обігу вогнестрільної зброї, її складових частин і компонентів зумовлена потребою убезпечення кожної держави, регіону та світу в цілому від загроз їх народам, соціально-економічного розвитку та права на мирне життя. Такими висновками керувалася Організація Об’єднаних Націй, затверджуючи Резолюцією 55/255 Генеральної Асамблеї від 31.05.2001 р. Протокол проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, який доповнив Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Незважаючи на те, що Україна приєдналася до вказаного міжнародного договору Законом України від 2 квітня 2013 року № 159-VII (набрав чинності 04.07.2013 р.) на сьогодні його положення враховані лише фрагментарно й недостатньо повно імплементовані в чільному законодавстві України. Очевидно, що причиною такої ситуації є суттєві правові прогалини, більше того, в чільній Конституції України чітко встановлений дієвий правовий механізм, відповідно до якого ці процеси регулюються виключно законами. Такий правовий механізм включає низку положень Конституції України, в яких визначено що:

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

1. Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1).

2. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (стаття 3).

3. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу (стаття 5).

4. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8).

Читайте також: Для кваліфікації незаконного поводження зі зброєю, боєприпасами або вибуховими речовинами слід встановити чи було його вчинено без належного дозволу

5. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (стаття 9).

6. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом (ч. 6 ст. 17).

7. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).

8. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ч. 1 ст. 42)

9. Виключно законами України визначаються правовий режим власності та правові засади підприємництва (пункти 7 та 8 ч. 1 ст. 92), порядок і умови набуття та припинення права власності, а також заборони та обмеження щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами цивільних прав (ст. 41, пункти 1 та 2 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ст. 178 Цивільного кодексу України).

Оскільки життя і здоров’я, недоторканість і безпека людини — найвища соціальна цінність, що визначає спрямованість і зміст діяльності держави, то фактично власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. 4 ст. 13 Конституції України).

Сучасний стан врегулювання обігу вогнестрільної зброї в Україні

Як не дивно, на сьогодні тільки в постанові Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-XII «Про право власності на окремі види майна» передбачені деякі аспекти правового врегулювання обігу вогнестрільної зброї, зокрема:

— у переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, заборону набуття громадянам України зброї та боєприпасів до неї за винятком мисливської, спортивної та пневматичної зброї;

Читайте також: Заволодіння майном потерпілого, погрожуючи йому кишеньковим ножем, який потерпілий сприймав як холодну зброю, слід кваліфікувати як розбій

— згідно зі спеціальним порядком набуття права власності громадянами на окремі види майна — набуття права власності громадянами України на окремі види вогнестрільної зброї (мисливську, газові пістолети й револьвери) холодну та пневматичну (калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду) зброю з дозволу органів внутрішніх справ при досягненні ними визначеного віку.

Очевидно, що саме наявність правових прогалин у регулюванні сфери обігу вогнестрільної зброї зумовило прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 12 жовтня 1992 року № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему». Згідно з цим положенням МВС України отримало повноваження визначити порядок видачі дозволів на виготовлення, придбання, зберігання, облік, охорону, перевезення й використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття підприємств, майстерень і лабораторій (абз. другий пункту 9). Тоді, як порядок обігу вогнестрільної зброї у військових формуваннях, спецслужбах та правоохоронних органах регулюється законами, постановами Кабінету Міністрів та іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, в складі яких останні знаходяться (пункт 11).

Видача таких дозволів, ліцензій та їх дублікатів віднесена до адміністративних послуг згідно з пунктами 2—10 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами МВС України, Національної поліції та Державної міграційної служби України, і розмір плати за їх надання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2007 року № 795.

Зазначимо й те, що в Україні тривалий час точиться дискусія щодо прийняття закону про зброю, зокрема в даний час на розгляді Верховної Ради України перебуває законопроект «Про право на цивільну вогнепальну зброю» (реєстр. № 5708 від 25.06.2021 р.) та альтернативний законопроект «Про право на самозахист та володіння цивільною вогнепальною зброєю» (реєстр. № 5708-1 від 13.07.2021 р.)

Необхідність єдиної державної політики у сфері обігу вогнестрільної зброї

Зважаючи на викладене, питання обігу зброї в державі потребують нагального законодавчого врегулювання. Адже згідно з частиною першою статті 19 Конституції України правовий порядок у нашій державі ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Слід зважати й на те, що згідно з вимогами Основного Закону законодавство складається з Конституції України (ст. 8), чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 9), а також законів України (ст. 6, ч. 3 ст. 13, ч. 2 ст. 14, ч. 3 ст. 17, ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 24, ч. 1 ст. 42, ч. 2 ст. 58, ст.68, ст. 92). Тоді як підзаконні нормативно-правові акти не можуть встановлювати права та обов’язки людини і громадянина, а також суб’єкта господарювання, ані повноважень і способів їх реалізації органами державної влади та місцевого самоврядування чи їх посадовими особами.

Читайте також: Носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу може мати місце незалежно від можливості швидкого використання цієї зброї

Аналогічний підхід до тлумачення терміну «законодавство» висловив в окремій думці до рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98 у справі № 17/81- 97 суддя цього суду в 1996—2005 роках Микола Савенко. Так, під терміном «законодавство» він вважає за необхідне розуміти сукупність законів, прийнятих Верховною Радою України. «Таке розуміння цього терміна буде не тільки точним, але й допоможе уникнути непорозумінь, які виникають при його застосуванні, а також при визначенні повноважень відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування тощо у сфері нормативно-правового регулювання» (https://ccu.gov.ua/docs/391).

На сьогодні очевидним є те, що держава має сформувати загальний підхід до врегулювання сфери виготовлення, придбання, обліку, охорони, перевезення, доставки, використання, дослідження, збирання (колекціонування), зберігання, торгівлі, обміну, здачі в оренду, ремонту, модифікації або пристосування, продажу, постачання, передачі (як в межах однієї держави, так і з однієї держави до іншої), ввезення та вивезення, експорту, імпорту, розробки, створення та впровадження нових зразків, знешкодження, утилізації вогнестрільної зброї (далі — обіг вогнестрільної зброї).

Адже законодавче врегулювання обігу вогнестрільної зброї має стосуватися всіх суб’єктів зазначеної сфери державної політики:

— органів державної влади (Закон України «Про оборонні закупівлі»);

— військових формувань (закони «Про національну безпеку України», «Про оборону», «Про Збройні сили України» (ст. 1-1);

— правоохоронних органів (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»);

— спеціальних служб (Служба судової охорони — Закон України «Про судоустрій і статус суддів», розвідувальні органи — Закон України «Про розвідку» тощо);

— підрозділів воєнізованої охорони (ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт», ст. 14 Закону України «Про поштовий зв’язок», ст. 27 Закону України «Про ринок електричної енергії», ст. 22 Закону України «Про Національний банк України», постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 № 409 «Про впорядкування охорони об’єктів Державної прикордонної служби», від 17.03.1993 р. № 195 «Про впорядкування охорони об’єктів Збройних Сил»).

— суб’єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері обігу вогнестрільної зброї (виробництво, торгівлю, ремонт, імпорт, експорт, перевезення, тири, стрільбища тощо);

— музеїв, які колекціонують та експонують вогнестрільну зброю (Закон України «Про музеї та музейну справу»);

— закладів освіти для здійснення освітньої діяльності (Закон України «Про освіту»);

— науково-дослідних установ для здійснення наукової, науково-технічної діяльності (Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність»);

— суб’єктів господарювання, які виробляють фільми (кіностудії, студії, відеостудії тощо);

— закладів фізичної культури і спорту (Закон України «Про фізичну культуру і спорт»);

— громадян України, іноземних громадян та апатридів.

Такий підхід дозволить чітко визначити та розмежувати за встановленими критеріями вимоги до вогнестрільної зброї, яка може перебувати у власності зазначених вище категорій суб’єктів та дозволені операції з її обігу.

Ризики надання права власності на «летальну» вогнестрільну зброю

На сьогодні в суспільстві активно ведеться дискусія щодо доцільності надання права власності на «летальну» вогнестрільну зброю приватним суб’єктам охоронної діяльності, а їх працівникам застосовувати її при наданні відповідних послуг, а також для самозахисту. При прийнятті рішення з цього питання слід зважати на 25-річний досвід Російської Федерації, в якій після прийняття закону про зброю приватні охоронні компанії отримали право власності на довгоствольну вогнестрільну гладкоствольну зброю та короткоствольну вогнестрільну зброю. Така ініціатива призвела до виникнення ряду суспільно небезпечних явищ та вчинення злочинів працівниками вказаних охоронних структур, які досліджувалися російським вченим Джамілем Закіряєвим, зокрема: заміщення приватними охоронними організаціями організованих злочинних груп у кримінальній традиції «кришування» бізнесу; заняття злочинною діяльністю під прикриттям офіційно зареєстрованих приватних охоронних організацій; надання приватними охоронними організаціями послуг, не передбачених чинним законодавством, у тому числі з привласненням прав правоохоронних органів держави; негласна участь приватних охоронних організацій у вирішенні цивільно-правових конфліктів із застосуванням заходів фізичного впливу і службової зброї, в тому числі вогнестрільної, участь у рейдерських захопленнях власності та афіліювання комерційними організаціями приватних охоронних структур з метою самоозброєння засновників, а також озброєної охорони лідерів злочинних організацій.

Читайте також: Адвокатам дозволять травматичну зброю

Для протидії таким злочинним проявам у приватній охоронній діяльності, а також унеможливлення потрапляння службової вогнестрільної зброї в незаконний обіг, статтю 12 Закону РФ «Про зброю» з 1 січня 2010 року доповнено новим положенням, відповідно до якого приватним охоронним організаціям позбавили права набувати у власність довгоствольну вогнестрільну гладкоствольну зброю, а також короткоствольну вогнестрільну зброю. На сьогодні охоронні організації в Росії мають право набувати лише вогнестрільну зброю обмеженого враження з патронами травматичної дії, газову зброю (газові пістолети, револьвери, аерозольні пристрої, споряджені сльозогінними та подразнюючими речовинами), електрошокові та іскрові розрядники. Разом із тим приватним охоронним організаціям дозволили орендувати в територіальних органах Федеральної служби військ національної гвардії РФ для тимчасового використання службову зброю (короткоствольну вогнестрільну зброю з дульною енергією не більше 300 Дж та довгоствольну вогнестрільну гладкоствольну зброю).

Такий механізм дозволяє через підзаконні нормативно-правові акти (постанову уряду РФ від 21.07.1998 р. № 814) та договори оренди службової зброї обмежувати доступ до службової вогнестрільної зброї приватним охоронним організаціям, адже ними встановлюються норми належності службової зброї, вимоги до зберігання, кваліфікації працівників для використання службової зброї, а також покладається оплата витрат, пов’язаних із купівлею, зберіганням, транспортуванням службової зброї та разова плата за тимчасове використання такої зброї (15 % фактичної вартості відповідної моделі).

Крім того, в Законі РФ «Про зброю» встановлено жорсткі вимоги до працівників приватних охоронних організацій, яким видається службова зброя, зокрема: проходження спеціальної підготовки, перевірки на придатність до дій в умовах, пов’язаних із застосуванням вогнестрільної зброї, наявність дозволу на зберігання і носіння вогнестрільної зброї, щорічне проходження хіміко-токсилогічного дослідження наявності в організмі людини наркотичних засобів, психотропних речовин та їх метаболітів.

Та незважаючи на вжиті заходи, в Російській Федерації залишається невирішеною проблема кооперації приватних охоронних компаній з організованою злочинністю, зокрема злочинці використовують в якості документів «прикриття» посвідчення працівників охоронних фірм, створюють як дійсні, так і фіктивні охоронні організації.

З огляду на зазначені небезпеки та загрози громадському порядку й громадській безпеці, вважаємо за необхідне в інтересах народу України обмежити володіння та застосування (використання) приватними суб’єктами охоронної діяльності вогнестрільної зброї, за винятком газових пістолетів, револьверів та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

Незаконне виготовлення та обіг
вогнестрільної зброї — загроза національній безпеці України

Зважаючи на те, що згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, визнані частиною національного законодавства, а в частині другій статті 19 Закону «Про міжнародні договори України» закріплено примат правил міжнародних договорів над нормами національного законодавства, необхідно імплементувати в чільне законодавство України Протокол ООН проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї (далі — Протокол), ратифікований Законом України від 02.04.2013 № 159-VII. Адже невідповідність законів України нормам Протоколу призведе до незаконного обігу вогнестрільної зброї, її складових і компонентів (далі — вогнестрільна зброя) та боєприпасів до неї, а також невиконання Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань відповідно (статті 4-6 Протоколу).

Зазначене стосується:

1. Визначення термінів «вогнестрільна зброя», «складові частини і компоненти», «боєприпаси», «незаконне виготовлення», «незаконний обіг», «відстеження», «знешкодження» вогнестрільної зброї.

2. Зберігання інформації про вогнестрільну зброю, її складові, компоненти для відстеження та ідентифікації, у тому числі які були незаконно виготовлені або перебували у незаконному обігу для недопущення і виявлення такої діяльності, стосовно вогнестрільної зброї (стаття 8 — маркування, стаття 9 — знешкодження), власників вогнестрільної зброї (частини 1 та 4 ст. 12, чч. 3 та 4 ст. 10, п. «а» ч. 1 та ч. 2 ст. 15) операції (правочини, надані дозволи, ліцензії), пов’язані з виготовленням та обігом вогнестрільної зброї (п. «b» статті 7, стаття 10, п. «b» ч. 1 та ч. 2 ст. 15).

З огляду на вимоги законодавства України щодо конфіденційної інформації та комерційної таємниці, відомості стосовно вогнестрільної зброї, власників, здійснення правочинів, надання адміністративних послуг, а також строк їх зберігання у відповідній централізованій базі даних мають передбачатися в законі. Така пропозиція обґрунтовується тим, що обробка (збирання, зберігання, використання, поширення) конфіденційної інформації про особу допускається у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 32 Конституції України, ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних»). Конституційний Суд України до конфіденційної інформації про особу відніс будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї (абзац другий пункту 1 рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012) свідчення про особу, а саме її освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дату й місце народження, майновий стан та інші персональні дані (пункт 1 рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп/1997). Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці (ч. 2 ст. 505 Цивільного кодексу України).

3. Здійснення заходів щодо маркування вогнестрільної зброї (ст. 8), з посвідчення знешкодження вогнестрільної зброї (ст. 9), встановлення та застосування системи експортно-імпортних і транзитних ліцензій або дозволів (ст. 10), контролю за цілісністю й безпекою вогнестрільної зброї під час виготовлення, імпорту, експорту й транзиту, в тому числі прикордонного контролю (ст. 11), обміну інформацією у встановленому порядку щодо вогнестрільної зброї, її власників, суб’єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері обігу вогнестрільної зброї (ст. 12) створення системи дозволів стосовно реєстрації брокерів та брокерських операцій (ст. 15).

Лише визначення та безумовна реалізація єдиної державної політики у сфері обігу вогнестрільної зброї, яка забезпечує виконання взятих Україною на себе міжнародних зобов’язань, стане запорукою ефективній протидії незаконному обігу вогнестрільної зброї. Так, Генеральний прокурор України Ірина Венедіктова на своїй сторінці у Фейсбук оприлюднила інформацію про проведену 26 жовтня цього року спільну нараду керівників правоохоронних та інших органів державної влади, на якій визначалися дієві шляхи протидії незаконному обігу вогнестрільної зброї. Надзвичайна важливість для держави цього питання обумовлена масштабом незаконного обігу вогнестрільної зброї, «якої, за різними даними, в Україні налічується від 3 до 5 мільйонів одиниць, при легальній кількості в понад мільйон. При цьому цьогоріч із незаконного обігу вилучено лише близько 1,3 тисячі одиниць вогнепальної зброї».

Пріоритетні напрямки законодавчого врегулювання
обігу вогнестрільної зброї

По-перше, на сьогодні в жодному чільному законі України немає визначення сутності понять «зброя», «вогнестрільна зброя», «зброя спеціального призначення», «зброя, якою користуються правоохоронні органи та спеціальні служби», а також «нагородна зброя». А тому, на наш погляд, визначення даних понять потребує законодавчого закріплення.

По-друге, органу законодавчої влади доцільно приступити до розробки базового закону про зброю.

По-третє, необхідно прийняти комплексний Закон України про врегулювання обігу вогнестрільної зброї в Україні, в якому повинні бути визначені суб’єкти та конкретизовано дозволені операції з обігу вогнестрільної зброї — органи державної влади, військові формування, правоохоронні органи, спеціальні служби, підрозділи воєнізованої охорони, суб’єкти господарювання, музеї, заклади освіти, науково-дослідні установи, заклади фізичної культури і спорту, громадяни України, іноземці та апатриди.

По-четверте, слід розробити комплекс заходів для реалізації вказаних вище законів із залученням освітніх закладів, науково-дослідних установ і практичних органів (Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України, СБУ, Національної поліції, Казенного науково-виробничого об’єднання «ФОРТ» МВС України тощо).

Прийняття законів про зброю, обіг вогнестрільної зброї дозволить реалізувати передбачений у Конституції України механізм гарантування безпеки людини, суспільства та держави від загроз, ризиків і небезпек, добробуту, соціально-економічного розвитку та права на мирне життя. До того ж, це забезпечить виконання взятих Україною міжнародно-правових зобов’язань шляхом імплементації їх на національному рівні, зокрема Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, а також Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони (статті 11, 12, 13, 22).

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Повернення старих схем у процедурі банкрутства

Опубліковано

on

От

Олена КОРОБКОВА,
виконавчий директор Незалежної асоціації банків України

Наразі свого другого читання очікує законопроект щодо процедур банкрутства (№ 4409), який містить низку деструктивних новацій. Банківська спільнота неодноразово наголошувала на тому, що новели цього документа, які подаються під соусом несуттєвих «технічних» змін до Кодексу з процедур банкрутства, є абсолютно неприйнятними й можуть негативно вплинути на інститут бізнес-кредитування. Бо чи знайдуться ті, хто захоче видавати кредити, розуміючи, що право отримати свої кошти назад фактично нівельоване на законодавчому рівні?

Тож спробуємо докладно розібратися в новелах цього законопроекту та продемонструвати, яким чином вони вплинуть на процедуру банкрутства в Україні. Також у черговий раз закликаємо депутатів врахувати ці моменти та доопрацювати документ до другого читання, аби не допустити повернення старих схем у процедуру банкрутства.

Про продаж майна банкрута

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

А саме про надання права ліквідатору здійснювати продаж усього майна банкрута у вигляді єдиного майнового комплексу. Цю історію ми вже проходили в контексті «старого» закону. Фактично ця норма дозволить виставляти на продаж в одному лоті нерухомість у центрі Києва й об’єкти в зоні ООС. Така собі вже раніше відпрацьована «схема» задля зменшення вартості заставного майна, затягування процесу та максимального зменшення попиту на нього. А ще — задля ускладнення пошуку цього майна сторонніми для боржника покупцями й усунення від участі в аукціоні зацікавлених осіб.

Читайте також: Уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника може оспорювати результати аукціону, проведеного в межах справи про банкрутство

Досить цікавою видається й інша новація — проведення другого повторного аукціону з можливістю зниження початкової ціни без визначення граничної вартості. Пам’ятаєте історії про продаж майна «за 1 гривню», пов’язаній із боржником особі? Так от, це знову така ж «пісня». Законопроект повертає можливість вдаватися і до цієї схеми.

Далі — розподіл отриманих ліквідатором коштів між кредиторами виключно в разі достатності коштів для задоволення всіх вимог кредиторів однієї черги. Невиважена та дискримінаційна норма, спрямована виключно на забезпечення інтересів арбітражного керуючого. Ця новела не лише затягує процес погашення вимог кредиторів (фактично блокує повернення коштів в економіку), але й взагалі створює перешкоду для погашення боргів, оскільки в такому випадку щомісячно з коштів, які надійшли в ліквідмасу, арбітражний керуючий утримуватиме свою основну винагороду, тобто сума отриманих для кредиторів коштів щомісяця зменшуватиметься, а ліквідатор не буде зацікавлений вчинити всі необхідні дії для надходження коштів, достатніх для погашення всіх вимог кредиторів однієї черги.

Ще більше грошей арбітражному керуючому

Чинні норми кодексу вже передбачають сплату додаткових коштів до основної винагороди від продажу застави в розмірі 3% від суми реалізації, яку банки-кредитори вважають справедливою та достатньою для мотивації. Однак у законопроекті пропонується, щоб основна щомісячна винагорода арбітражних керуючих покривалася ще й за рахунок коштів від продажу застави. Тобто, щоб фактично за все платив забезпечений кредитор, який на сьогодні не має права голосу в комітеті і зборах кредиторів (лише дорадчий), не може впливати на зміну ліквідатора чи на оцінку його дій (у тому числі не може голосувати при затвердженні звітів по винагороді арбітражного керуючого), крім того, оплата незалежно від результатів діяльності арбітражних керуючих у конкретній процедурі та тривалості самої процедури.

Читайте також: Рада може змінити Кодекс з процедур банкрутства

Якщо ця новація законопроекту буде прийнята, то з вартості застави може стягуватись і 50%, і навіть 100% винагороди, а заставний кредитор не отримає нічого. Зокрема, на сьогодні винагорода арбітражного керуючого за рік — це 216 тисяч гривень, тобто, якщо вартість застави буде близько 200 тис. грн і вона буде реалізована через рік, то забезпечений кредитор не отримає нічого — вся сума від продажу майна буде скерована на оплату винагороди арбітражного керуючого. На практиці такі зміни призведуть до того, що арбітражні керуючі не будуть зацікавлені у швидкій реалізації майна банкрута, адже що довше триватиме процедура продажу заставного майна, то більше основної винагороди вони зможуть отримати. Тобто за фактом арбітражний керуючий отримуватиме гроші просто як «абонплату» за його перебування у справі, а не за виконану роботу чи отриманий результат. Чому ж тоді таку «винагороду» не отримують адвокати, нотаріуси та інші самозайняті особи?

Ще одна цікава норма — виплата основної винагороди арбітражному керуючому «за рахунок коштів кредиторів» у разі, якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів. Така норма жодним чином не сприятиме пришвидшенню процедур банкрутства, бо не передбачає врахування показників ефективності та результативності роботи арбітражних керуючих, не обмежує можливості покладення основної винагороди на кредиторів будь-якими строками тривалості процедури банкрутства. І давайте врахуємо, що на практиці фактична тривалість процедур банкрутства в кілька разів перевищує визначені кодексом строки. У такому випадку, попри значну тривалість процедури та відсутність майна у боржника, тобто відсутність результату роботи, арбітражний керуючий стягує з кредиторів на свою користь гроші.

Слід врахувати, що «кредитор боржника», на якого законопроект покладає обов’язок оплачувати винагороду арбітражного керуючого, — це не лише банк, але й кредитори, яким заборгували заробітну плату, аліменти, або яким боржник відшкодовує шкоду, завдану каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я тощо. Це переконливо демонструє неспроможність запропонованого законопроектом підходу покладення на кредитора, як особу, яка вже зазнала збитків від неплатоспроможності боржника, додаткового тягаря, особливо зважаючи на те, що згоди таких кредиторів на участь у справі в окремих випадках ніхто не питає. Таке безумовне обов’язкове та необмежене будь-якими строками покладення на кредиторів зобов’язання сплатити щомісячну винагороду арбітражному керуючому аж ніяк не стимулюватиме останнього завершити роботу.

Чи платять людям зарплату за те, що вони просто такі чудові? То чому так має бути з арбітражними керуючими, і чому ці витрати знову мають лягати на постраждалу сторону, на тих, кому не повертають борги? Чому ініціатори законопроекту не розглядають такі варіанти, як, наприклад, покладення обов’язку оплати винагороди арбітражного керуючого на власника боржника? Чому єдиною константою в законопроекті залишається потреба забезпечити арбітражного керуючого доходами за відсутності реальної користі як для суспільства, так і для кредиторів, від справ, де в боржника відсутні активи?

Наступне — скасування чинної норми кодексу, що унеможливлює перехід до процедури санації без наявності схваленого комітетом кредиторів і забезпеченими кредиторами плану санації. Новація створює значний ризик зловживань, безпідставного затягування строків процедури та затвердження судом плану санації, який не був схвалений кредиторами. Думається, недоцільно надавати повноваження суду затверджувати план санації без перевірки факту його схвалення кредиторами.

Окрім того, новація повертає «схему» застосування процедур санації на шкоду кредиторам, яка існувала за часів дії «старого» закону про банкрутство та використовувалася для зловживань. Зокрема, будь-яка юридична особа, яка діяла в інтересах боржника чи пов’язаних із ним осіб, без реальних намірів і фінансових можливостей надавала суду пропозицію взяти участь у санації, і, як наслідок, вводилася процедура санації. Однак у подальшому її план не розроблявся або ж його умови були вкрай невигідними кредиторам. Водночас весь цей період (тривав роками) боржник використовував активи в господарській діяльності без погашення кредиторам будь-яких боргів.

Щодо призначення розпорядником майна та керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого, кандидатура якого запропонована ініціюючим кредитором або боржником — фізичною особою. Дана новація повністю нівелює незалежність арбітражного керуючого і ставить інших кредиторів та боржника у вразливе становище через високий ризик упередженості арбітражного керуючого на самому початку процедури банкрутства. Крім того, це створює колізії з іншими нормами кодексу (зокрема, щодо того, що незалежність арбітражного керуючого гарантується особливим порядком призначення; щодо конфлікту інтересів; підстав для відмови в призначенні арбітражного керуючого, якщо така особа є пов’язаною з боржником).

І наостанок. Так, усі ми люди. Так, ми інколи опиняємося в непередбачуваних обставинах. Так, ми не завжди можемо розрахувати власні сили. І в контексті виплат за кредитами — теж. Саме для таких складних ситуацій й існує процедура банкрутства, що мала б набувати вигляду здорового компромісу між інтересами боржника та кредитора. Натомість законопроект № 4409 у тому вигляді, в якому він є зараз, пропонує нам повернути старі схеми та значно зменшити обсяги відшкодувань кредиторам у процедурі банкрутства, і, як наслідок, обсяги кредитування, такого необхідного для постковідного періоду відновлення економіки.

Як відомо з міжнародних рейтингів, кредитори банкрута в Україні можуть розраховувати лише на невелике відшкодування — 9 центів з 1 долара та кількарічну тяганину. Щоб повернути власні кошти вони в середньому мають витратити близько 3-х років та оплатити витрати, пов’язані з процедурою банкрутства і продажем майна боржника, яка може перевищувати 40% вартості майна.

Тож висловлюємо сподівання бути почутими законодавцями та працюємо далі!

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Чого очікувати бізнесу від кабмінівського законопроекту з корупційними ризиками?

Опубліковано

on

От

Мартина БОГУСЛАВЕЦЬ,
виконавча директорка ГО аналітичний центр «Інститут законодавчих ідей»

Свого часу Кабінет Міністрів підготував «подарунок» для підприємців — законопроект з корупційними ризиками № 5600. Першого липня його було прийнято в першому читанні. Далі народні обранці планували розглянути цей законопроект знову — 7 жовтня. Не склалося. Ми цією публікацією хочемо нагадати депутатам про необхідність його суттєвого доопрацювання.

Читайте також: Законопроект № 5600. Міфи і правда про нові правила адміністрування податкового боргу

Автори законопроекту пишаються тим, як заявляється, що він допоможе принести 35 мільярдів гривень надходжень до бюджету, але не говорять, звідки візьмуться ці гроші. Бо ці надходження будуть отримані за рахунок підвищення податків, змін в адмініструванні податків, значного збільшення повноважень податкової, а також за рахунок фермерів.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Відтак кошти, які могли би бути вкладені в розвиток бізнесу, закупівлю товарів та послуг, фактично забираються від громадян. Нам розповідають про позитивний інвестиційний клімат, але влада періодично намагається втручатися в діяльність бізнесу. Як на мій погляд, якщо й надалі прийматимуться такі законопроекти, то скоро тут просто нікому буде платити податки. Й ось чому.

Що не так із цим законопроектом?

Перше — корупційні ризики, якими вони були до першого читання? Згідно з документом, податкова отримує надмірні повноваження, що дозволяє їй тиснути на бізнес:

— без рішення суду стягувати борги з банківських коштів боржника;

— можливість встановлення податкової застави ще в процесі оскарження рішення платником податків в суді, що може стати інструментом тиску на платників податків та вплинути на можливість розпоряджатися ними своїм майном;

— заборонити виїзд за кордон керівнику організації, якщо вона має борг, доки він не буде сплачений. Зауважимо, що такі борги можуть створюватися фіктивно — щоб спеціально тиснути на бізнес та його керівників.

Читайте також: Законопроект № 5600: фіскальний тиск і заручники-підприємці

Друге — чіткі формулювання пропонують замінити розмитими. Приклад: у законопроекті слово «свідчать» про порушення платником податків податкового законодавства, пропонують замінити на «можуть свідчити». На перший погляд, здається нічого, але на практиці така зміна призведе до того, що податкова самостійно вирішуватиме, чи порушує підприємець податкове законодавство, чи ні? Як наслідок, за однакових умов, одним платникам податків буде надіслано відповідні запити та призначено перевірки, іншим ні.

Податок на прибуток зі збитків

Третє. Підприємці ще називають цей законопроект «податком на прибуток зі збитків». Зараз діє норма, що підприємство, яке переживає кризу та несе збитки, в разі отримання прибутку може сплатити податки в зменшеному розмірі, враховуючи збитки. Однак згідно з цим законопроектом враховуватиметься не повний розмір збитків, а лише 50%.

До другого читання депутати подали 11 323 поправки, з яких врахували 127. Подивимося, чи усунули вони корупційні ризики? Ні. У податкової так і залишаються надмірні повноваження: борг може стягуватися з банківської карти без рішення суду, якщо він не сплачується протягом 90 днів. Уявімо ситуацію, коли підприємець, бізнес якого переживає кризу, має на рахунку гроші, але планує використати їх, аби «витягнути» з кризи свою фірму, а вже потім сплатити борг і пеню, яка з кожним місяцем наростає. Він планує сплатити борг, умовно, через 5 місяців. Однак податкова не буде на це зважати.

Якщо борг існує протягом 3-х місяців, а на рахунку є гроші, то — їх просто можна списати не звертаючись до суду. У тексті законопроекту до першого читання був запобіжник 5 мільйонів гривень. Тобто стягнути борг з рахунку могли лише за умови, якщо він становив 5 та більше мільйонів. Тепер можна стягувати будьякий борг, починаючи від декількох тисяч гривень, які можуть бути життєво важливими для малого бізнесу.

Пропоновані зміни про можливість податкової встановлювати заставу на майно боржника, коли він оскаржує її рішення, виключено із законопроекту.

Такі зміни фактично позбавляли власників бізнесу можливості належно розпоряджатися власним майном. Отже, залишається процедура, яка діє й зараз — податкова застава не поширюється на боржника при оскарженні ним рішень податкової. Поправками № 970 та № 2014 вказано, що заборонити керівнику компанії виїжджати за кордон можна у випадку наявності боргу розміром в мільйон гривень і якщо він не буде сплачений протягом 240 днів. Однак такий запобіжник не вирішить ситуації з фіктивними боргами та тиском на бізнес, можливо, лише трохи відтерміновує їх у часі.

Постійні перевірки та «допомога» держави

Далі — оціночне поняття «можуть свідчити», про яке вже говорилося, залишається в законопроекті. Поправка № 1870 дозволяє податковій надсилати запити та проводити перевірки, якщо її співробітникам буде здаватися, що «факти свідчать про порушення платником податків законодавства». Це створює великий ризик постійних перевірок одних підприємців та відсутність перевірок для бізнесу, який «вміє домовлятися».

Щодо держави, то вона, як завжди, хоче допомогти, але не на всі 100%. Норма про врахування збитків буде враховувати неповний їх розмір, а лише 50%, при тому хтось платитиме більше податків, а хтось не платитиме їх взагалі.

Нові корупційні ризики

Тепер про нові корупційні ризики, закладені під час підготовки до другого читання. Так, для аграріїв буде встановлена сплата мінімального податкового зобов’язання, яка за підрахунками становитиме близько 1 500 гривень з гектара і значно збільшить податкове та адміністративне навантаження на них. У той же час поправкою № 10237 пропонується до 01.01.2037 року, тобто на 15 років, звільнити від сплати податку на прибуток, податку на додану вартість (із ввезеного обладнання, комплектуючих тощо), плати за землю, рентної плати за використання води тощо, підприємства, які:

— утворені після 1 січня 2022 року;

— які здійснюють свою діяльність та сплачують податки в таких населених пунктах як Нововолинськ Волинської області, Вугледар Донецької області, Торецьк та Мирноград Донецької області, Лисичанськ Луганської області та деякі інші (перелік вичерпний).

На мій погляд, відсутність чітких механізмів контролю за діяльністю новостворених підприємств призведе до реєстрації таких бізнесів на цих територіях з єдиною метою — ухилення від сплати податків. Тобто для одних підприємств податкове навантаження зросте в декілька разів, а інші на 15 років звільняються від сплати більшості податків. Чому надаються такі привілеї для одних компаній і відбувається тиск на інші?

Загалом же Кабінет Міністрів — лідер за кількістю поданих корупційних законопроектів. За 5 сесію діяльності Верховної Ради цього скликання (лютий-серпень 2021 року) саме уряд подав найбільше законопроектів з корупційними ризиками — 17.

Додам також, що за цей самий період аналітики Інституту законодавчих ідей знайшли корупційні ризики в 104 законопроектах. Тож законопроект № 5600 — лише один із них.

У рейтингу авторів законопроектів з корупційними ризиками перше місце посідає Денис Шмигаль як глава колективного органу. Однак, варто розуміти, що ці законопроекти були подані міністерствами і відповідальність за них несуть їх очільники та безпосередні автори. Як можемо переконатися, корупційні ризики наявні в законопроектах різних міністерств. Це означає не лише непрофесійність команд, які працюють над підготовкою таких документів. Насамперед це говорить про проблеми, корупційні ситуації, які потім виникатимуть практично в усіх сферах — медицина, децентралізація, економіка, освіта, фінанси, правова система.

Команда Інституту законодавчих ідей не раз наголошувала на тому, що депутати несуть відповідальність не лише за свої законопроекти, але й за законодавчі ініціативи своїх колег, які вони підписують. За ту ж 5 сесію діяльності Верховної Ради представники всіх депутатських фракцій та груп подавали/підписували законопроекти з корупційними ризиками. Найбільше таких подали представники фракції «Голосу», найменше — «Європейської солідарності».

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Дерегуляція трудових відносин. Рада зробила крок до працевлаштування без зайвої бюрократії

Опубліковано

on

От

Світлана ГЛУЩЕНКО,
заступниця міністра економіки України

Які ключові зміни пропонує підготовлений Мінекономіки законопроект про дерегуляцію трудових відносин (№ 5388) та чи стане простіше легально оформлювати трудові відносини з працівниками? Про це та інше й піде мова в даній статті.

Коли ми говоримо про важливі фактори для підвищення інвестиційної привабливості країни та створення сприятливого бізнес-клімату, то маємо на увазі, в тому числі, й дерегуляцію багатьох сфер.

Читайте також: Встановлення факту трудових відносин

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У цьому ключі нагадаю, що 21 вересня Верховна Рада в першому читанні прийняла законопроект про дерегуляцію трудових відносин — № 5388.

Цей документ якраз і передбачає зменшення кількості бюрократичних процедур, часу на їх проходження та фінансових витрат на адміністрування трудових відносин.

«Стоп-сигнал» для роботодавця

Що маємо наразі? Часто заплутані, зарегульовані, недостатньо визначені механізми стали своєрідним «стоп-сигналом» для роботодавця, який має намір найняти працівника. Це пожвавлює тінізацію ринку праці, значні обсяги якої всім відомі.

У законопроекті № 5388 пропонуються три ключові зміни, які сприятимуть стимулюванню роботодавців легально оформлювати трудові відносини з працівниками, а саме:

— менше документального навантаження на адміністрування трудових відносин — зменшення кількості обов’язкових документів, спрощення процедур;

— більше гнучкості трудових відносин — фокусування на значущість індивідуального трудового договору, оперативність внесення змін до нього, зміну механізму участі профспілок при розірванні трудового договору тощо;

— ліквідація застарілих норм, які створюють надмірне навантаження.

Лібералізація чи репресії: як вивести з тіні 10 млн працівників?

Отже, ці новели покликані покращити систему організації відносин у сфері найманої праці, забезпечити створення рівних правил гри на ринку праці, а також досягнути баланс інтересів працівників і роботодавців, врешті — стимулювати розвиток бізнесу та знизити рівень безробіття. Який вплив матиме прийняття даного законопроекту на права та гарантії працівників? Із деяких джерел часто лунає інформація, що цей законопроект погіршує права працівників. На конкретних прикладах покажемо, чому це — неправда.

Читайте також: Тільки 10 % трудових договорів може бути з нефіксованим робочим часом

1. Завдяки змінам до КЗпП працівник вчасно та в зручний спосіб (у тому числі в електронному вигляді) отримуватиме всю інформацію про свої правовідносини з роботодавцем (щодо прав і посадових обов’язків, умов роботи, умов і розміру оплати праці, тривалості відпустки, додаткових заохочень, «соціального пакету» та ін.). Це відповідає вимогам законодавства ЄС про прозорі та передбачувані умови праці, визначені Директивою Ради 91/533/ЄC та Директивою (ЄС) 2019/1152.

2. Деталізуються й конкретизуються випадки для можливого укладення строкового трудового договору і вводяться додаткові гарантії для таких працівників щодо можливості подальшого працевлаштування на невизначений строк. Це забезпечує визначеність та передбачуваність відносин між роботодавцем і працівником, а також відповідає вимогам Директиви Ради №1999/70/ЄС, що наближає національне законодавство до стандартів ЄС.

3. Пропонується виключити із законодавства застарілу норму про обов’язковість попереднього (за два місяці) повідомлення про будь-яку зміну умов праці, навіть якщо вона є вигідною для працівника. Це дозволить працювати в кращих умовах вже на наступний день після прийняття відповідного рішення роботодавцем.

4. Роботодавець і працівник у трудовому договорі зможуть узгодити додаткові умови відносин (зокрема, щодо прав і обов’язків, умов праці та відпочинку, підстав та умов припинення відносин, часу початку й закінчення роботи, вихідних днів, порядку роботи зі змінами, залучення до надурочних робіт та роботи у вихідні дні тощо). Ці питання зможуть визначатися як загальними нормативними актами роботодавця, так й індивідуальним трудовим договором з окремим працівником.

Читайте також: Новий спосіб вирішення трудових спорів – медіація

5. Залишаються обов’язковими загальні норми щодо визначення тривалості робочого часу, часу відпочинку та інші, визначені міжнародними стандартами. Це дозволяє запровадити в наше законодавство нові соціально-трудові гарантії працівників, які на сьогодні вже діють в ЄС та інших країнах.

6. Жодні соціально-економічні права та гарантії не скасовуються. Навпаки, завдяки підвищенню значущості соціального діалогу, індивідуально-договірного та колективно-договірного регулювання трудових відносин покращиться механізм їх реалізації.

Що буде з профспілками?

Процедура отримання згоди профспілки у відповідних випадках замінюється процедурою інформування та проведення консультацій, що суттєво спрощує механізм і час кадрової роботи, а також відповідає міжнародним стандартам. Деякі чинні норми призводили до зловживання з боку недобросовісних працівників. Простий приклад: процедура погодження профспілкою звільнення працівника запроваджувалася як додаткова гарантія захисту працівників, зокрема у випадку зловживань роботодавцем, а також для залучення трудового колективу до адаптації працівника, допомоги йому при життєвих негараздах, що вплинули на його продуктивність праці тощо. Водночас є випадки, коли працівники, знаючи про майбутнє звільнення (іноді — і з об’єктивних причин), ці гарантії використовують як механізм унеможливлення припинення трудових відносин, навіть коли існують законні на це підстави. Тоді виникає ситуація, коли навіть через теоретичну можливість захистити права працівника всі роботодавці зобов’язані проходити формальні процедури, такі як погодження звільнення працівника.

Читайте також: Дебюрократизація трудових відносин: бачення Кабміну

Давайте поглянемо на цифри. У січні — червні 2021 року прийнято на роботу — 2 271,1 тис. осіб, а припинено трудові відносини з 1 806,4 тис. особами. Уявіть собі — понад 1,8 млн погоджень звільнень за 6 місяців! Навіть якщо на таке погодження потрібно 10 хвилин (за умови, що кадрова служба надіслала дані працівника, якого хоче звільнити та одразу отримала відповідь від профспілки), то роботодавці витратять на це більше 300 тисяч людино-годин (тобто, 186 людей повинні працювати рік без відпусток та свят для того, щоб зробити цю роботу). А якщо кадрова служба ці дані отримала не одразу? І це ми розглянули лише одну процедуру. Саме тому законопроект № 5388 дає можливість спростити бюрократичну частину трудових відносин, вивільнити фінансові та часові ресурси роботодавців і спрямувати їх, наприклад, на розвиток персоналу, навчання, підвищення кваліфікації працівників.

Чи дійсно всіх працівників переводити на строкові трудові договори?

Ні, законопроект № 5388 передбачає лише спрощення чинної процедури укладення строкового трудового договору та внесення змін до нього, а безстрокові трудові договори залишаться основним видом трудового договору для працівника. Крім цього, деталізуються та конкретизуються випадки для укладення строкового трудового договору, що забезпечує визначеність і передбачуваність відносин між його сторонами. Чинне законодавство містить досить розмиті формулювання щодо випадків, можливості і строків укладення строкового трудового договору. Працівник, який працює за таким договором, перебуває в досить нестабільному становищі, оскільки не може розраховувати на якусь передбачуваність у майбутньому. Це негативно впливає на планування такою людиною власного бюджету і витрат навіть у середньостроковій перспективі, а також гальмує споживчий попит.

Читайте також: Працівник, що припинив трудовий договір достроково, має сплати роботодавцю грошове відшкодування, якщо це обумовлено та погоджено сторонами договору

У той же час, вдала регуляція трудових відносин при укладенні строкового трудового договору збільшить мобільність працівника, посилить для нього гарантії стабільності, а також спрямовуватиме трудові відносини на розвиток ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички.

Щодо випробування при прийнятті на роботу

Чи всім відтепер будуть встановлювати випробування при прийнятті на роботу? Сьогодні роботодавці мають право при прийнятті на роботу встановлювати для працівника випробувальний термін, необхідний для з’ясування доцільності подальшого продовження трудових відносин із новим працівником. Законопроект № 5388 не зобов’язує приймати всіх працівників з випробувальним терміном. Як і раніше, це залишиться правом, а не обов’язком роботодавця. Поряд із цим чинне законодавство є недосконалим у частині обґрунтованості нинішнього переліку осіб, яким забороняється встановлювати випробувальний термін. Саме тому законопроект визначає лише найбільш вразливі категорії працівників, яким не можна встановлювати такий термін, що відповідає міжнародним вимогам про необхідність захисту таких осіб. Зокрема пропонується, що випробування не можна застосовувати в разі укладення трудового договору з особою, яка не досягла 18 років, з вагітною жінкою, особою з інвалідністю, направленою на роботу відповідно до рекомендації МСЕ, а також якщо строк трудового договору становить менше 12 місяців та в інших випадках, передбачених законом.

Який зв’язок це має з неформальною зайнятістю?

Проблема неформальної зайнятості, як власне і її наслідки, має комплексний характер. Очевидно, що лише каральними методами її не вирішити.

Ми постійно ведемо комунікацію як з громадянами, так і з підприємцями. Вони часто порушують питання саме щодо надмірної бюрократичної складової трудових відносин. Особливо це стосується малого бізнесу, який не може найняти штатного спеціаліста для роботи з документами.

Вище наведено приклад щодо трудомісткості лише однієї процедури (погодження звільнення профспілками), але вона ж не одна. Кадрових документів наразі існує понад вісім десятків. Фаховий спеціаліст кадрової служби підприємства їх знає, але є значна кількість підприємців, які ведуть кадрові документи самі. Тому ми очікуємо, що законопроект № 5388 суттєво спростить життя бізнесу та підвищить мобільність працівників.

Формальна зайнятість: «поріг входу»

Також нам всім знайома така річ як «поріг входу». Цей термін має широке застосування й використовується як в інвестиціях (поріг входу на аукціон, в компанію) чи професійній діяльності (поріг входу в ІТ), так і, наприклад, в літературі чи кінематографі (обсяг матеріалу, який потрібно прочитати/переглянути для того, щоб зрозуміти про що фільм чи книга). Свій «поріг входу» має і формальна зайнятість. І це не лише податки. Вести кадрові документи, заповнювати місячні, квартальні звіти — це все потрібно освоїти, розібратись, вивчити або найняти відповідних фахівців. Коли підприємець приймає рішення про найм людини, він виходить із потреб, які може делегувати працівнику, щоб використати свій час та експертність у більш важливому напрямку аби розвивати власний бізнес. Коли він намагається розібратися в тому, що ж потрібно для офіційного працевлаштування, то часто приймає простіше для себе рішення, або не наймає працівника, або робить це «по-тихому». І якщо у великих містах найняти працівника й зберегти це в таємниці важче, то в регіонах, особливо в сільській місцевості, ця проблема гостріша. А тут ми маємо пам’ятати, що частина податку від доходу фізичних осіб іде саме в місцеві бюджети. Тож законопроект № 5388 знижує «поріг входу» в офіційну зайнятість.

Як це вплине на зайнятість? Працівника буде простіше звільнити?

Хибним є твердження, що єдине бажання роботодавця — звільнити працівника. Працівник виконує роботу, яку він йому доручає, аби займатися розвитком свого бізнесу. Варто працівникам не вийти на роботу, як бізнес зупиняється, товар не виробляється, послуги не надаються, клієнти не задоволені, конкуренти радіють, бізнес — вмирає. Саме тому дерегуляція трудових відносин, на яку так чекає бізнес, навпаки збільшить кількість зайнятих осіб, адже супроводжувати трудові відносини буде дешевше, простіше та оперативніше. Крім того, вивільненні ресурси кадрових служб можна направити на основну функцію — підбір та розвиток персоналу.

Варто нагадати, що українські роботодавці змушені конкурувати за кадри з країнами Європи, які пропонують вищі заробітні плати. Тому на сьогодні далеко не кожна компанія може собі дозволити проводити конкурс з 10, 20 і більше кандидатами на одну вакансію. Часто доводиться брати першого, хто відгукнувся, і вже потім його адаптувати до роботи в компанії. Саме тут вивільнені ресурси кадрових служб принесуть більше користі для бізнесу.

Крім того, не варто забувати й про привабливість для інвесторів. На сьогодні в світі пораховано майже все, що можна порахувати. Міжнародні компанії, які розглядають Україну як місце для розширення свого бізнесу, прораховують всі ризики, і в тому числі — вартість супроводження бізнесу. Чим меншу кількість процедур доведеться здійснювати компанії до початку роботи, та регулярних процедур, які потрібно виконувати щомісяця, щокварталу тощо, тим привабливішою буде така країна для інвестицій. Тому зниження трудової бюрократії при збереженні загальних принципів, передбачених Конвенціями МОП та Директивами ЄС, однозначно збільшить інтерес інвесторів до України. А де інвестиції — там і робочі місця, там і вищі зарплати.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link