Організована злочинність в Україні. Частина 19 - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

Організована злочинність в Україні. Частина 19

Дата публікації:

Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11, ч.12, ч.13, ч.14, ч.15, ч.16, ч.17, ч. 18

Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).

Частина 19. «Реформована» система правосуддя

Серед потужних інститутів захисту незаконного існування і подальшого безперешкодного пограбування держави організованою злочинністю використано й судову систему, яка ще від владної еліти часів В. Януковича отримала значні преференції, зокрема щодо фінансового забезпечення та кадрового представництва Донецького регіону. Все це було розраховано на відповідну наступну «вдячність» і керованість процесами в судовій системі через своїх представників.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram
Олена БУСОЛ
доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ
Богдан Романюк
кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області

Механізм «керованого правосуддя»

Вибудувавши правову систему захисту, представники правосуддя не забули й про себе, а деякі навіть пішли ще далі. Наприклад, 17 липня 2020 р. стало відомо про обшуки, які провели детективи Національного антикорупційного бюро України в приміщенні Окружного адміністративного суду м. Києва та Державної судової адміністрації. За версією слідства, судді та окремі посадові особи судової адміністрації і колишні члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів не лише причетні до вчинення корупційних злочинів, але, ймовірно, створили цілий механізм «керованого правосуддя», спрямованого на забезпечення не тільки власних інтересів, а й інтересів окремих бізнесових кіл та політичних еліт (Слива Л. Вовчий суд і непрацюючі реформи: чому в Україні досі є такі суди, як ОАСК?). Відтак з’явилася інформація, що в цій самій справі навіть ідеться про створення злочинної організації, захоплення влади, встановлення контролю над кількома державними органами та перешкоджання їхній роботі (Лукашова С. «Ти сумнівався в нашій політичній проституції?» Як нові плівки Вовка показали суддівську імперію влади?»).

Читайте також: Злочинність та засоби її подолання

Сімнадцятого березня 2021 р. з’явилося повідомлення Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про завершення кримінального провадження. Будемо чекати результатів судового розгляду та часу, коли все вищезазначене буде доведено в суді. Адже, вочевидь, українським нуворишам вдалося за сприятливих умов після розпаду планової економіки та ще слабкої нової української незалежної держави «прихватизувати» суспільну власність. Утім, складніше її утримати й отримувати неабиякий зиск. Але корумпована організована злочинність, досягнувши майже піку свого професіоналізму, з цим також успішно впоралася. Поки що їй це вдається і далі, адже вона встановила свої правила співжиття громадян в Україні. В умовах цивілізованих ринкових відносин інше є нездійсненним, а тому в Україні постійно гальмується процес прогресивного розвитку країни, зокрема її економіки.

Чого тільки не вигадує організована корупційна братія

Недарма ми ведемо такий комплексний аналіз усіх сфер суспільної діяльності, які вже пронизані «метастазами» організованої злочинності для забезпечення нею свого «кучерявого» існування, з протидією радикальним прогресивним реформам. Українське суспільство також «дорослішає» й розпочинає усвідомлювати суть процесів, які відбуваються в Україні. Тому організована корупційна злочинність вимушена неабияк удосконалювати власну діяльність з метою прикриття своєї злочинної суті та її негативного впливу на відповідні сфери суспільної діяльності, що заважає українській державності. А формула такої її діяльності досить проста: усе, що заважає й несе небезпеку для організованої корупційної злочинності та її збагачення, потрібно ліквідовувати та знищувати будь-яким способом. Але певним чином, враховуючи суспільну ситуацію, проводити це витонченими способами. Зокрема, для обману та створення в суспільстві ілюзії, нібито, реформ з удосконалення законодавства та діяльності державних органів, перейняття світового досвіду тощо. Чого тільки не вигадує організована корупційна спільнота заради того, аби забезпечити подальше існування вибудованих нею суспільних відносин, що забезпечують сприятливі умови для її існування.

Читайте також: Боротьба з контрафактом: питання моралі чи фінансування оргзлочинності?

Усі ці процеси супроводжуються потужними інформаційними програмами відповідних засобів масової інформації, які, як відомо, належать також не українському суспільству. Організована корупційна злочинність використовує військову тактику ведення війни проти супротивника. Спочатку «важка артилерія» засобів масової інформації певний час «обстрілює» свідомість українських громадян, очорняючи та формуючи негатив (обвинувачення в корупції, неефективності тощо), потім організована злочинність переходить у наступ, і через свої корупційні зв’язки знищує шляхом ліквідації так званих «реформ» тощо усе, що є для неї ворожим та становить небезпеку для її існування. На заміну для прикриття такої своєї «пірової перемоги» створює безліч нових інституцій, проводить реформи правоохоронних та інших органів, змінює законодавство для відвернення уваги суспільства від справжніх злочинних діянь на свою користь.

Егоїстичне свавілля суддів

Становлення нових органів і професіоналізація їх кадрів потребує багато часу, а тому період відвернення небезпеки пролонговується для тих, кому загрожує їх діяльність. А якщо потрібно, то знову розпочнуться «реформи». Так, під прикриттям П. Порошенка, для балансу, щоб нічого не змінилося від так званого реформування, розпочалися протилежні процеси, у тому числі у сфері кримінального процесуального законодавства, адвокатської діяльності. Такі процеси пояснювалися «поганими» результатами діяльності органів досудового розслідування. Для додаткового підтвердження нашого бачення, хто є «поганим» у державі, а хто «національним героєм України» — слідчий чи суд, далі покажемо це ще й на інших прикладах безпрецедентного свавілля судів, з їх егоїстичним тлумаченням термінів розгляду ними вже підготовлених слідством матеріалів кримінальних проваджень у розумні строки.

Читайте також: Протидія економічній злочинності в Україні в 2020 році: стан і проблеми (Частина 1)

А поки що зазначимо хоча б те, що наразі є шквал справ (Україна традиційно серед лідерів за зверненнями громадян до ЄСПЛ), у яких нашій державі доведеться відшкодовувати людям понесені митарства. І робитимуть це — ні, не судді, а ми з вами, шановні українці. Держава виплачує ці кошти з державного бюджету, який наповнюється плодами праці громадян України. Прикро, що ці гроші є фактично додатковим фінансуванням до того, яке й так у великих розмірах іде на утримання судів та суддів.

Читайте також: Протидія економічній злочинності в Україні в 2020 році: стан і проблеми (Частина 2)

За такої вседозволеності для суддів встановлювати самим собі нічим не обґрунтовані довгі строки розгляду кримінальних проваджень, виникає ще одне питання до адвокатів — критиків «поганих» слідчих, яким законодавець чітко обмежив процесуальні терміни розслідування. Якщо й визнати існування «поганих» слідчих, то виникає риторичне запитання: чи комфортно особі, кримінальне провадження щодо якої розглядається судом, а тим більше, коли вона тримається під вартою, перебувати в такому становищі тривалі терміни? Адже вона вже є суб’єктом стадії судового розгляду, а не досудового розслідування.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи…

Коли ми ведемо мову про надзвичайно тривалі терміни судового розгляду кримінальних проваджень, то не повинні забувати, що Верховна Рада України ще 17 липня 1997 р. законом № 475/97- ВР ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, в ч. 1 ст. 6 якої вказується: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону». Ця вимога також спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно позначитися на правах, що підлягають захисту.

Не можна також оминути й того факту, що порушення українськими судами процесуальних термінів розгляду кримінальних проваджень і прав громадян стало системним та таким, що «прославило» вже нашу державу і в Європейському суді з прав людини, адже про ці порушення найчастіше йдеться у справах громадян проти України. Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Котяй проти України» вказав, що кримінальна справа не є складною і стосується однієї події заподіяння тілесного ушкодження і не містить складних питань ні з точки зору фактів, ні з точки зору права. Заявник є єдиним підсудним у справі (п. 21). Тільки вдумайтеся, шановні читачі, провадження в досить простій справі щодо заявника за фактом заподіяння тілесних ушкоджень тривало близько 6 років 10 місяців! Принагідно скажемо, що «поганому» слідчому в такій справі й такий термін навіть у страшному сні не може наснитися, а не те, аби він мав можливість допустити подібну тяганину в розслідуванні. Важливим зауваженням ЄСПЛ було й те, що нерідко порушення розумних строків цього судового провадження було пов’язано з недостатнім регулюванням відповідного питання національним законодавством. Це саме зауваження Європейський суд з прав людини повторив і в рішенні у справі «Нікіфоренко проти України», розгляд якої у судах тривав 11 років, 4 місяці і 4 дні, зазначивши, що в національному законодавстві відсутні засоби юридичного захисту права на розгляд справи протягом розумного строку (п. 52).

Європейський суд з прав людини також неодноразово констатував порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та національного законодавства українськими судами щодо дотримання розумних термінів розгляду кримінальних проваджень і в таких рішеннях як «Меріт проти України»; «Мухін проти України»; «Теліга та інші проти України»; «Єфименко проти України»; «Смирнова проти України»; «Плєшков проти України»; «Литвинюк та 9 інших проти України» та інших.

Як вбачається з наведених нами фактів, порушення національними судами прав і свобод громадян залишаються незмінними й після спроб їх неодноразових реформ, а це є ще одним підтвердженням наших висловлювань про «постановність» та «картинковість» деякого ряду українських реформаторських заходів. Таким чином, вищенаведене свідчить, що продовжує мати місце невиконання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України. Разом із неврахуванням практики Європейського суду з прав людини це означає, що Україна продовжує не дотримуватися взятих на себе зобов’язань у сфері захисту прав людини, у тому числі й зобов’язань, взятих Україною на себе при підписанні угоди про безвізовий режим з Європейським Союзом, яке відбулося у Страсбурзі 17 травня 2017 р.

Українська держава є відповідальною за прийняття національного законодавства, яке повинно відповідати європейській системі захисту прав людини. Мають бути сповна реалізованими й конституційні вимоги щодо прав і свобод людини з урахуванням прецедентного права Європейського суду з прав людини. На жаль, суттєвих зрушень у цьому питанні не спостерігається. Натомість є запит суспільства і навіть розуміння певних кіл українського істеблішменту необхідності кардинальних і справжніх реформ, але все виходить як у тій приказці: «Рада душа до раю, та гріхи не пускають». А не пускають робити це ті грішники, про яких ми й пишемо: грішники — представники організованої корупційної спільноти та олігархату, щупальця яких міцно зав’язані на всі державні структури, у тому числі й судові органи.

Судді знову в привілейованому становищі

На сьогодні так зване «реформоване» українське кримінальне процесуальне законодавство перебуває в суперечності з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України. У КПК України 2012 р. (ч. 1 ст. 318) закріплено, що судовий розгляд справи має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Тут ми лише уточнимо, що й будь-якої процесуальної процедури оскарження строку судового розгляду матеріалів кримінального провадження взагалі не передбачено.

Натомість склалася парадоксальна ситуація в кримінальному провадженні, коли для слідчих законодавець встановив вкрай обмежені терміни розслідування, чого не було раніше, у тому числі навіть у період радянської влади. І за слідчим, за задумом законодавця, найбільшим потенційним «злочинцем», встановлено контроль прокурора, керівника слідчого підрозділу та слідчого судді, у той час як за судом відсутній будь-який контроль, а ще необмеженість термінів розгляду готових матеріалів досудового розслідування. Ба більше, згідно з кримінальним законодавством усі посадовці, в тому числі прокурори та слідчі, несуть кримінальну відповідальність за: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364); перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365); службову недбалість (ст. 367 КК України) та ін. Судді знову в привілейованому становищі — вони не є суб’єктами таких посадових зловживань, очевидно, через те, що всі представники Феміди в Україні є «безгрішними ангелами».

Аналогічні норми є і в карному законодавстві європейських країн

Нагадаємо, в 2001 р. парламентарі найвищого законодавчого органу країни прийняли новий КК України, статтею 375 якого й передбачалася відповідальність суддів за неправосудні рішення. Нічого нового чи особливого ця стаття не встановлювала, а лише забороняла українським суддям, і то лише умисно, постановлювати завідомо неправосудні вироки, рішення, ухвали або постанови. Такі заборонювальні норми існували в українському кримінальному законодавстві багато років. Аналогічні норми є в карному законодавстві європейських та інших країн, зокрема в нашого найближчого сусіда — Польщі. У Карному кодексі Республіки Польща є Розділ ХХХ «Злочини проти правосуддя». Спеціальних, нібито, норм для суддів немає, але йдеться просто про суб’єктів, які вчиняють певні діяння проти правосуддя. Статтями 234, 235 і 236 передбачена кримінальна відповідальність для тих суб’єктів, які вчинили такі діяння, як неправосудне обвинувачення; створення неправдивих доказів або інших підступних засобів, спрямованих проти конкретної особи переслідування; приховування доказів невинуватої особи, підозрюваної у вчиненні злочину (Карний кодекс Республіки Польща / пер. укр. мовою Бормецької Г. В.; наук. ред. Берзін П. С. Київ: ВАІТЕ, 2015. 172 с.). У Кримінальному кодексі Королівства Іспанія також є Розділ ХХ «Про злочини в сфері правосуддя». У ст. 446 йдеться про кримінальну відповідальність судді за: навмисне винесення незаконного вироку або рішення; ст. 447 — за винесення незаконного вироку або рішення, навіть якщо це була необережність чи неприпустиме незнання; ст. 448 — за відмову винести вирок без законної причини або з приводу неясності, недостатності або мовчання закону; ст. 449 — за діяння, передбачені ст. 448, у разі злісного затягування відправлення правосуддя, вчинене для досягнення будь-якої незаконної мети (Кримінальний кодекс Королівства Іспанія. / пер. укр. мовою О. В. Лішевської; за ред. В. Л. Менчинського. Київ: ОВК, 2016. 284 с.). І Кримінальний кодекс ФРН у § 339 передбачає відповідальність за винесення неправосудного вироку, згідно з яким суддя, інша посадова особа або третейський суддя, який при керівництві розглядом справи або винесенні рішення щодо неї обходить закон на користь або на шкоду однієї зі сторін, карається позбавленням волі на строк від одного до п’яти років (Уголовный кодекс Федеративной Республики Германии. Науч. ред. и вступ. статья Д. А. Шестакова; предисловие Г.-Г. Йешека; пер. з нем. Н. С. Рачковой. СПб.: Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2003. 524 с.).

Відповідальність судді за неправосудні рішення

Таким чином, законодавство країн Європейського Союзу досить докладно регламентує кримінальну відповідальність судді за неправосудні рішення та характеризується певними особливостями: 1) злочинні діяння судді визначаються як посадові (службові) злочини; 2) криміналізовано значно ширше коло неправосудних діянь судді: зокрема, окремими нормами передбачено кримінальну відповідальність судді за постановлення неправосудного рішення у формі грубої необережності; за проявлення несправедливості при вирішенні чи розгляді справ; за отримання суддею хабара; за незаконне звільнення від кримінальної відповідальності; за розголошення таємниці судового розгляду; за відмову здійснити правосуддя; за злісне затягування правосуддя; за збурювання неповаги або ганьблення установ, законів чи дій влади, вихваляння дій, що суперечать законам, розпорядженням влади чи обов’язкам служби; за фальсифікацію доказів; 3) окремо виділено такі ознаки складу злочину, як мета, спосіб та наслідки неправосудного рішення (Квасневська Н. Д. Законодавство країн Європи про кримінальну відповідальність суддів за неправосудність. Судова Апеляція. 2009. № 2 (15). С. 97—98).

Тому ми не можемо погодитися з тими захисниками суддів, які стверджують, що встановлена кримінальна відповідальність вітчизняних суддів була якимось винятковим інститутом. Але ми добре розуміємо зміст таких посилань та кому вони вигідні. У деяких державах дійсно немає такої спеціальної норми, про яку ми ведемо мову, але там є відповідальність суддів за різні зловживання владою, які охоплюють і неправосудні рішення. В Україні, як уже зазначалося вище, усе навпаки. Суддівські захисники також забувають, що в країнах Європейського Союзу є такі держави, де існує навіть загальна процедура притягнення суддів до кримінальної відповідальності, хоча існує й закріплена особлива процедура. Але ми можемо й не озиратися на практику інших країн. Там може бути високий рівень професіоналізму й порядності членів суддівського корпусу, що дійсно є в багатьох державах сталої демократії. Негативні ж події в діяльності суддів у нашій країні, на наш погляд, поки що вимагають правових засобів застереження щодо їх протиправної діяльності.

Відшкодування шкоди, завданої рішеннями суддів, в Україні здійснюється державою. Проте такий суддівський імунітет не є абсолютним і влада повинна вжити відповідних заходів щодо відшкодування збитків винуватими особами — суддями. Так, у п. 5.2 Європейської хартії про статус суддів прямо зазначено, що в певних випадках держава може звернутися до судді з регресною вимогою, якщо він припустився грубого порушення своїх обов’язків. (Європейська хартія про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 р. ). Але в Україні, з її значними економічними труднощами та постійною рекордною кількістю відшкодувань громадянам шкоди за порушення їх прав у процесі судочинства за рішеннями Європейського суду з прав людини, цей інститут не працює. Хоча лише в 2020 р. Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну виплатити заявникам майже 686 тисяч євро (Хребет А. Выполнение решений ЕСПЧ: у Украины — один из худших показателей в Европе).

«Апетит приходить під час їжі»

Проте українським суддям було всього цього замало для своєї незалежності, незважаючи на здобуте. Отримавши матеріальні блага, недоторканність, свої суддівські органи та органи суддівського самоврядування, вони не могли зупинитися на досягнутому. Їм усього цього не вистачало, бо, як кажуть: «апетит приходить під час їжі». У чинному КК України залишалася ще ст. 375, яка одна з небагатьох стосувалася суддів і передбачала кримінальну відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Як свідчить статистика, за ці діяння до кримінальної відповідальності притягувалося в Україні менше 1% суддів із загального складу суддівського корпусу. Але й цього вони не могли терпіти. І, будемо вважати, невипадково (думаємо, що читачі нас сприймуть правильно, що мається на увазі під цим припущенням) знайшлися 55 парламентарів того самого законодавчого органу, який майже 19 років тому прийняв цю статтю. Вони глибоко перейнялися суддівською незалежністю та направили до КСУ подання щодо відповідності Конституції України ст. 375 КК України. У даній ситуації безгрішність діянь суддів знову вирішували самі судді, але вже Конституційного Суду України, яких також стосувалася ця заборона приймати неправосудні суддівські рішення. А виступати самим проти себе якось не зручно, інше рішення — на руку. Тож вони й прийняли до дії останній варіант — КСУ рішенням від 11 червня 2020 р. № 7-р/2020 визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ст. 375 КК України.

І тому зрозумілими вбачаються кроки гаранта української Конституції – Президента України щодо відсторонення голови КСУ, про якого навіть у журналістських розслідуваннях йдеться як про особу, причетну до суддівського шахрайства та отримання хабарів. Водночас треба зазначити, що Велика Палата ВС ухвалою від 7 жовтня 2021 р. призначила до розгляду апеляційну скаргу Володимира Зеленського на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС у справі № 9901/96/21 за позовом О. Тупицького щодо оскарження Указу Президента України від 27 березня 2021 р. № 124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування іншого Указу Президента України – від 14 травня 2013 р. № 256 про призначення позивача суддею Конституційного Суду України. Проте незмінним залишається постулат, що в таких справах дійсно треба починати з голови.

«Справи Майдану» стосовно суддів будуть закриті

У навколишньому світі нічого так просто не буває. Усі діяння та їх наслідки мають відповідний причинний зв’язок. Юристи під свіжим враженням від такого рішення КСУ зазначали, що таке рішення призведе до закриття всіх кримінальних проваджень, відкритих за ст. 375 КК України, навіть ті, які вже розглядаються судами. Це стосується також проваджень, відкритих за наслідками дій суддів під час Революції Гідності. А ось, що сказав колишній керівник Управління спецрозслідувань Генеральної прокуратури України Сергій Горбатюк, який керував розслідуванням кримінальних проваджень щодо суддів, які приймали неправосудні рішення щодо учасників Майдану. Він повідомив, що наслідком скасування Конституційним Судом ст. 375 КК України про відповідальність суддів за завідомо неправосудні вироки буде закриття кількох сотень кримінальних справ, у яких фігурують судді з розгляду справ щодо майданівців. За словами С. Горбатюка, «по всій Україні розслідувалися 400 кримінальних проваджень за фактами понад 300 незаконних арештів майданівців та приблизно 400 фактів незаконного позбавлення водійських прав автомайданівців. У цих справах фігурували близько 300 суддів» та «за результатами розслідування уже тоді було повідомлено про підозру 23 суддям за винесення неправосудних рішень. Обвинувальні акти відносно цих суддів були передані до суду». Тепер, після набуття чинності даного рішення КСУ, усі згадані справи відносно суддів будуть закриті.

Так і сталося. Тепер Ви самі можете відповісти на запитання — кому це вигідно…

(Далі буде….)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Повернення старих схем у процедурі банкрутства

Опубліковано

on

От

Олена КОРОБКОВА,
виконавчий директор Незалежної асоціації банків України

Наразі свого другого читання очікує законопроект щодо процедур банкрутства (№ 4409), який містить низку деструктивних новацій. Банківська спільнота неодноразово наголошувала на тому, що новели цього документа, які подаються під соусом несуттєвих «технічних» змін до Кодексу з процедур банкрутства, є абсолютно неприйнятними й можуть негативно вплинути на інститут бізнес-кредитування. Бо чи знайдуться ті, хто захоче видавати кредити, розуміючи, що право отримати свої кошти назад фактично нівельоване на законодавчому рівні?

Тож спробуємо докладно розібратися в новелах цього законопроекту та продемонструвати, яким чином вони вплинуть на процедуру банкрутства в Україні. Також у черговий раз закликаємо депутатів врахувати ці моменти та доопрацювати документ до другого читання, аби не допустити повернення старих схем у процедуру банкрутства.

Про продаж майна банкрута

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

А саме про надання права ліквідатору здійснювати продаж усього майна банкрута у вигляді єдиного майнового комплексу. Цю історію ми вже проходили в контексті «старого» закону. Фактично ця норма дозволить виставляти на продаж в одному лоті нерухомість у центрі Києва й об’єкти в зоні ООС. Така собі вже раніше відпрацьована «схема» задля зменшення вартості заставного майна, затягування процесу та максимального зменшення попиту на нього. А ще — задля ускладнення пошуку цього майна сторонніми для боржника покупцями й усунення від участі в аукціоні зацікавлених осіб.

Читайте також: Уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника може оспорювати результати аукціону, проведеного в межах справи про банкрутство

Досить цікавою видається й інша новація — проведення другого повторного аукціону з можливістю зниження початкової ціни без визначення граничної вартості. Пам’ятаєте історії про продаж майна «за 1 гривню», пов’язаній із боржником особі? Так от, це знову така ж «пісня». Законопроект повертає можливість вдаватися і до цієї схеми.

Далі — розподіл отриманих ліквідатором коштів між кредиторами виключно в разі достатності коштів для задоволення всіх вимог кредиторів однієї черги. Невиважена та дискримінаційна норма, спрямована виключно на забезпечення інтересів арбітражного керуючого. Ця новела не лише затягує процес погашення вимог кредиторів (фактично блокує повернення коштів в економіку), але й взагалі створює перешкоду для погашення боргів, оскільки в такому випадку щомісячно з коштів, які надійшли в ліквідмасу, арбітражний керуючий утримуватиме свою основну винагороду, тобто сума отриманих для кредиторів коштів щомісяця зменшуватиметься, а ліквідатор не буде зацікавлений вчинити всі необхідні дії для надходження коштів, достатніх для погашення всіх вимог кредиторів однієї черги.

Ще більше грошей арбітражному керуючому

Чинні норми кодексу вже передбачають сплату додаткових коштів до основної винагороди від продажу застави в розмірі 3% від суми реалізації, яку банки-кредитори вважають справедливою та достатньою для мотивації. Однак у законопроекті пропонується, щоб основна щомісячна винагорода арбітражних керуючих покривалася ще й за рахунок коштів від продажу застави. Тобто, щоб фактично за все платив забезпечений кредитор, який на сьогодні не має права голосу в комітеті і зборах кредиторів (лише дорадчий), не може впливати на зміну ліквідатора чи на оцінку його дій (у тому числі не може голосувати при затвердженні звітів по винагороді арбітражного керуючого), крім того, оплата незалежно від результатів діяльності арбітражних керуючих у конкретній процедурі та тривалості самої процедури.

Читайте також: Рада може змінити Кодекс з процедур банкрутства

Якщо ця новація законопроекту буде прийнята, то з вартості застави може стягуватись і 50%, і навіть 100% винагороди, а заставний кредитор не отримає нічого. Зокрема, на сьогодні винагорода арбітражного керуючого за рік — це 216 тисяч гривень, тобто, якщо вартість застави буде близько 200 тис. грн і вона буде реалізована через рік, то забезпечений кредитор не отримає нічого — вся сума від продажу майна буде скерована на оплату винагороди арбітражного керуючого. На практиці такі зміни призведуть до того, що арбітражні керуючі не будуть зацікавлені у швидкій реалізації майна банкрута, адже що довше триватиме процедура продажу заставного майна, то більше основної винагороди вони зможуть отримати. Тобто за фактом арбітражний керуючий отримуватиме гроші просто як «абонплату» за його перебування у справі, а не за виконану роботу чи отриманий результат. Чому ж тоді таку «винагороду» не отримують адвокати, нотаріуси та інші самозайняті особи?

Ще одна цікава норма — виплата основної винагороди арбітражному керуючому «за рахунок коштів кредиторів» у разі, якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів. Така норма жодним чином не сприятиме пришвидшенню процедур банкрутства, бо не передбачає врахування показників ефективності та результативності роботи арбітражних керуючих, не обмежує можливості покладення основної винагороди на кредиторів будь-якими строками тривалості процедури банкрутства. І давайте врахуємо, що на практиці фактична тривалість процедур банкрутства в кілька разів перевищує визначені кодексом строки. У такому випадку, попри значну тривалість процедури та відсутність майна у боржника, тобто відсутність результату роботи, арбітражний керуючий стягує з кредиторів на свою користь гроші.

Слід врахувати, що «кредитор боржника», на якого законопроект покладає обов’язок оплачувати винагороду арбітражного керуючого, — це не лише банк, але й кредитори, яким заборгували заробітну плату, аліменти, або яким боржник відшкодовує шкоду, завдану каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я тощо. Це переконливо демонструє неспроможність запропонованого законопроектом підходу покладення на кредитора, як особу, яка вже зазнала збитків від неплатоспроможності боржника, додаткового тягаря, особливо зважаючи на те, що згоди таких кредиторів на участь у справі в окремих випадках ніхто не питає. Таке безумовне обов’язкове та необмежене будь-якими строками покладення на кредиторів зобов’язання сплатити щомісячну винагороду арбітражному керуючому аж ніяк не стимулюватиме останнього завершити роботу.

Чи платять людям зарплату за те, що вони просто такі чудові? То чому так має бути з арбітражними керуючими, і чому ці витрати знову мають лягати на постраждалу сторону, на тих, кому не повертають борги? Чому ініціатори законопроекту не розглядають такі варіанти, як, наприклад, покладення обов’язку оплати винагороди арбітражного керуючого на власника боржника? Чому єдиною константою в законопроекті залишається потреба забезпечити арбітражного керуючого доходами за відсутності реальної користі як для суспільства, так і для кредиторів, від справ, де в боржника відсутні активи?

Наступне — скасування чинної норми кодексу, що унеможливлює перехід до процедури санації без наявності схваленого комітетом кредиторів і забезпеченими кредиторами плану санації. Новація створює значний ризик зловживань, безпідставного затягування строків процедури та затвердження судом плану санації, який не був схвалений кредиторами. Думається, недоцільно надавати повноваження суду затверджувати план санації без перевірки факту його схвалення кредиторами.

Окрім того, новація повертає «схему» застосування процедур санації на шкоду кредиторам, яка існувала за часів дії «старого» закону про банкрутство та використовувалася для зловживань. Зокрема, будь-яка юридична особа, яка діяла в інтересах боржника чи пов’язаних із ним осіб, без реальних намірів і фінансових можливостей надавала суду пропозицію взяти участь у санації, і, як наслідок, вводилася процедура санації. Однак у подальшому її план не розроблявся або ж його умови були вкрай невигідними кредиторам. Водночас весь цей період (тривав роками) боржник використовував активи в господарській діяльності без погашення кредиторам будь-яких боргів.

Щодо призначення розпорядником майна та керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого, кандидатура якого запропонована ініціюючим кредитором або боржником — фізичною особою. Дана новація повністю нівелює незалежність арбітражного керуючого і ставить інших кредиторів та боржника у вразливе становище через високий ризик упередженості арбітражного керуючого на самому початку процедури банкрутства. Крім того, це створює колізії з іншими нормами кодексу (зокрема, щодо того, що незалежність арбітражного керуючого гарантується особливим порядком призначення; щодо конфлікту інтересів; підстав для відмови в призначенні арбітражного керуючого, якщо така особа є пов’язаною з боржником).

І наостанок. Так, усі ми люди. Так, ми інколи опиняємося в непередбачуваних обставинах. Так, ми не завжди можемо розрахувати власні сили. І в контексті виплат за кредитами — теж. Саме для таких складних ситуацій й існує процедура банкрутства, що мала б набувати вигляду здорового компромісу між інтересами боржника та кредитора. Натомість законопроект № 4409 у тому вигляді, в якому він є зараз, пропонує нам повернути старі схеми та значно зменшити обсяги відшкодувань кредиторам у процедурі банкрутства, і, як наслідок, обсяги кредитування, такого необхідного для постковідного періоду відновлення економіки.

Як відомо з міжнародних рейтингів, кредитори банкрута в Україні можуть розраховувати лише на невелике відшкодування — 9 центів з 1 долара та кількарічну тяганину. Щоб повернути власні кошти вони в середньому мають витратити близько 3-х років та оплатити витрати, пов’язані з процедурою банкрутства і продажем майна боржника, яка може перевищувати 40% вартості майна.

Тож висловлюємо сподівання бути почутими законодавцями та працюємо далі!

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Чого очікувати бізнесу від кабмінівського законопроекту з корупційними ризиками?

Опубліковано

on

От

Мартина БОГУСЛАВЕЦЬ,
виконавча директорка ГО аналітичний центр «Інститут законодавчих ідей»

Свого часу Кабінет Міністрів підготував «подарунок» для підприємців — законопроект з корупційними ризиками № 5600. Першого липня його було прийнято в першому читанні. Далі народні обранці планували розглянути цей законопроект знову — 7 жовтня. Не склалося. Ми цією публікацією хочемо нагадати депутатам про необхідність його суттєвого доопрацювання.

Читайте також: Законопроект № 5600. Міфи і правда про нові правила адміністрування податкового боргу

Автори законопроекту пишаються тим, як заявляється, що він допоможе принести 35 мільярдів гривень надходжень до бюджету, але не говорять, звідки візьмуться ці гроші. Бо ці надходження будуть отримані за рахунок підвищення податків, змін в адмініструванні податків, значного збільшення повноважень податкової, а також за рахунок фермерів.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Відтак кошти, які могли би бути вкладені в розвиток бізнесу, закупівлю товарів та послуг, фактично забираються від громадян. Нам розповідають про позитивний інвестиційний клімат, але влада періодично намагається втручатися в діяльність бізнесу. Як на мій погляд, якщо й надалі прийматимуться такі законопроекти, то скоро тут просто нікому буде платити податки. Й ось чому.

Що не так із цим законопроектом?

Перше — корупційні ризики, якими вони були до першого читання? Згідно з документом, податкова отримує надмірні повноваження, що дозволяє їй тиснути на бізнес:

— без рішення суду стягувати борги з банківських коштів боржника;

— можливість встановлення податкової застави ще в процесі оскарження рішення платником податків в суді, що може стати інструментом тиску на платників податків та вплинути на можливість розпоряджатися ними своїм майном;

— заборонити виїзд за кордон керівнику організації, якщо вона має борг, доки він не буде сплачений. Зауважимо, що такі борги можуть створюватися фіктивно — щоб спеціально тиснути на бізнес та його керівників.

Читайте також: Законопроект № 5600: фіскальний тиск і заручники-підприємці

Друге — чіткі формулювання пропонують замінити розмитими. Приклад: у законопроекті слово «свідчать» про порушення платником податків податкового законодавства, пропонують замінити на «можуть свідчити». На перший погляд, здається нічого, але на практиці така зміна призведе до того, що податкова самостійно вирішуватиме, чи порушує підприємець податкове законодавство, чи ні? Як наслідок, за однакових умов, одним платникам податків буде надіслано відповідні запити та призначено перевірки, іншим ні.

Податок на прибуток зі збитків

Третє. Підприємці ще називають цей законопроект «податком на прибуток зі збитків». Зараз діє норма, що підприємство, яке переживає кризу та несе збитки, в разі отримання прибутку може сплатити податки в зменшеному розмірі, враховуючи збитки. Однак згідно з цим законопроектом враховуватиметься не повний розмір збитків, а лише 50%.

До другого читання депутати подали 11 323 поправки, з яких врахували 127. Подивимося, чи усунули вони корупційні ризики? Ні. У податкової так і залишаються надмірні повноваження: борг може стягуватися з банківської карти без рішення суду, якщо він не сплачується протягом 90 днів. Уявімо ситуацію, коли підприємець, бізнес якого переживає кризу, має на рахунку гроші, але планує використати їх, аби «витягнути» з кризи свою фірму, а вже потім сплатити борг і пеню, яка з кожним місяцем наростає. Він планує сплатити борг, умовно, через 5 місяців. Однак податкова не буде на це зважати.

Якщо борг існує протягом 3-х місяців, а на рахунку є гроші, то — їх просто можна списати не звертаючись до суду. У тексті законопроекту до першого читання був запобіжник 5 мільйонів гривень. Тобто стягнути борг з рахунку могли лише за умови, якщо він становив 5 та більше мільйонів. Тепер можна стягувати будьякий борг, починаючи від декількох тисяч гривень, які можуть бути життєво важливими для малого бізнесу.

Пропоновані зміни про можливість податкової встановлювати заставу на майно боржника, коли він оскаржує її рішення, виключено із законопроекту.

Такі зміни фактично позбавляли власників бізнесу можливості належно розпоряджатися власним майном. Отже, залишається процедура, яка діє й зараз — податкова застава не поширюється на боржника при оскарженні ним рішень податкової. Поправками № 970 та № 2014 вказано, що заборонити керівнику компанії виїжджати за кордон можна у випадку наявності боргу розміром в мільйон гривень і якщо він не буде сплачений протягом 240 днів. Однак такий запобіжник не вирішить ситуації з фіктивними боргами та тиском на бізнес, можливо, лише трохи відтерміновує їх у часі.

Постійні перевірки та «допомога» держави

Далі — оціночне поняття «можуть свідчити», про яке вже говорилося, залишається в законопроекті. Поправка № 1870 дозволяє податковій надсилати запити та проводити перевірки, якщо її співробітникам буде здаватися, що «факти свідчать про порушення платником податків законодавства». Це створює великий ризик постійних перевірок одних підприємців та відсутність перевірок для бізнесу, який «вміє домовлятися».

Щодо держави, то вона, як завжди, хоче допомогти, але не на всі 100%. Норма про врахування збитків буде враховувати неповний їх розмір, а лише 50%, при тому хтось платитиме більше податків, а хтось не платитиме їх взагалі.

Нові корупційні ризики

Тепер про нові корупційні ризики, закладені під час підготовки до другого читання. Так, для аграріїв буде встановлена сплата мінімального податкового зобов’язання, яка за підрахунками становитиме близько 1 500 гривень з гектара і значно збільшить податкове та адміністративне навантаження на них. У той же час поправкою № 10237 пропонується до 01.01.2037 року, тобто на 15 років, звільнити від сплати податку на прибуток, податку на додану вартість (із ввезеного обладнання, комплектуючих тощо), плати за землю, рентної плати за використання води тощо, підприємства, які:

— утворені після 1 січня 2022 року;

— які здійснюють свою діяльність та сплачують податки в таких населених пунктах як Нововолинськ Волинської області, Вугледар Донецької області, Торецьк та Мирноград Донецької області, Лисичанськ Луганської області та деякі інші (перелік вичерпний).

На мій погляд, відсутність чітких механізмів контролю за діяльністю новостворених підприємств призведе до реєстрації таких бізнесів на цих територіях з єдиною метою — ухилення від сплати податків. Тобто для одних підприємств податкове навантаження зросте в декілька разів, а інші на 15 років звільняються від сплати більшості податків. Чому надаються такі привілеї для одних компаній і відбувається тиск на інші?

Загалом же Кабінет Міністрів — лідер за кількістю поданих корупційних законопроектів. За 5 сесію діяльності Верховної Ради цього скликання (лютий-серпень 2021 року) саме уряд подав найбільше законопроектів з корупційними ризиками — 17.

Додам також, що за цей самий період аналітики Інституту законодавчих ідей знайшли корупційні ризики в 104 законопроектах. Тож законопроект № 5600 — лише один із них.

У рейтингу авторів законопроектів з корупційними ризиками перше місце посідає Денис Шмигаль як глава колективного органу. Однак, варто розуміти, що ці законопроекти були подані міністерствами і відповідальність за них несуть їх очільники та безпосередні автори. Як можемо переконатися, корупційні ризики наявні в законопроектах різних міністерств. Це означає не лише непрофесійність команд, які працюють над підготовкою таких документів. Насамперед це говорить про проблеми, корупційні ситуації, які потім виникатимуть практично в усіх сферах — медицина, децентралізація, економіка, освіта, фінанси, правова система.

Команда Інституту законодавчих ідей не раз наголошувала на тому, що депутати несуть відповідальність не лише за свої законопроекти, але й за законодавчі ініціативи своїх колег, які вони підписують. За ту ж 5 сесію діяльності Верховної Ради представники всіх депутатських фракцій та груп подавали/підписували законопроекти з корупційними ризиками. Найбільше таких подали представники фракції «Голосу», найменше — «Європейської солідарності».

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Дерегуляція трудових відносин. Рада зробила крок до працевлаштування без зайвої бюрократії

Опубліковано

on

От

Світлана ГЛУЩЕНКО,
заступниця міністра економіки України

Які ключові зміни пропонує підготовлений Мінекономіки законопроект про дерегуляцію трудових відносин (№ 5388) та чи стане простіше легально оформлювати трудові відносини з працівниками? Про це та інше й піде мова в даній статті.

Коли ми говоримо про важливі фактори для підвищення інвестиційної привабливості країни та створення сприятливого бізнес-клімату, то маємо на увазі, в тому числі, й дерегуляцію багатьох сфер.

Читайте також: Встановлення факту трудових відносин

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У цьому ключі нагадаю, що 21 вересня Верховна Рада в першому читанні прийняла законопроект про дерегуляцію трудових відносин — № 5388.

Цей документ якраз і передбачає зменшення кількості бюрократичних процедур, часу на їх проходження та фінансових витрат на адміністрування трудових відносин.

«Стоп-сигнал» для роботодавця

Що маємо наразі? Часто заплутані, зарегульовані, недостатньо визначені механізми стали своєрідним «стоп-сигналом» для роботодавця, який має намір найняти працівника. Це пожвавлює тінізацію ринку праці, значні обсяги якої всім відомі.

У законопроекті № 5388 пропонуються три ключові зміни, які сприятимуть стимулюванню роботодавців легально оформлювати трудові відносини з працівниками, а саме:

— менше документального навантаження на адміністрування трудових відносин — зменшення кількості обов’язкових документів, спрощення процедур;

— більше гнучкості трудових відносин — фокусування на значущість індивідуального трудового договору, оперативність внесення змін до нього, зміну механізму участі профспілок при розірванні трудового договору тощо;

— ліквідація застарілих норм, які створюють надмірне навантаження.

Лібералізація чи репресії: як вивести з тіні 10 млн працівників?

Отже, ці новели покликані покращити систему організації відносин у сфері найманої праці, забезпечити створення рівних правил гри на ринку праці, а також досягнути баланс інтересів працівників і роботодавців, врешті — стимулювати розвиток бізнесу та знизити рівень безробіття. Який вплив матиме прийняття даного законопроекту на права та гарантії працівників? Із деяких джерел часто лунає інформація, що цей законопроект погіршує права працівників. На конкретних прикладах покажемо, чому це — неправда.

Читайте також: Тільки 10 % трудових договорів може бути з нефіксованим робочим часом

1. Завдяки змінам до КЗпП працівник вчасно та в зручний спосіб (у тому числі в електронному вигляді) отримуватиме всю інформацію про свої правовідносини з роботодавцем (щодо прав і посадових обов’язків, умов роботи, умов і розміру оплати праці, тривалості відпустки, додаткових заохочень, «соціального пакету» та ін.). Це відповідає вимогам законодавства ЄС про прозорі та передбачувані умови праці, визначені Директивою Ради 91/533/ЄC та Директивою (ЄС) 2019/1152.

2. Деталізуються й конкретизуються випадки для можливого укладення строкового трудового договору і вводяться додаткові гарантії для таких працівників щодо можливості подальшого працевлаштування на невизначений строк. Це забезпечує визначеність та передбачуваність відносин між роботодавцем і працівником, а також відповідає вимогам Директиви Ради №1999/70/ЄС, що наближає національне законодавство до стандартів ЄС.

3. Пропонується виключити із законодавства застарілу норму про обов’язковість попереднього (за два місяці) повідомлення про будь-яку зміну умов праці, навіть якщо вона є вигідною для працівника. Це дозволить працювати в кращих умовах вже на наступний день після прийняття відповідного рішення роботодавцем.

4. Роботодавець і працівник у трудовому договорі зможуть узгодити додаткові умови відносин (зокрема, щодо прав і обов’язків, умов праці та відпочинку, підстав та умов припинення відносин, часу початку й закінчення роботи, вихідних днів, порядку роботи зі змінами, залучення до надурочних робіт та роботи у вихідні дні тощо). Ці питання зможуть визначатися як загальними нормативними актами роботодавця, так й індивідуальним трудовим договором з окремим працівником.

Читайте також: Новий спосіб вирішення трудових спорів – медіація

5. Залишаються обов’язковими загальні норми щодо визначення тривалості робочого часу, часу відпочинку та інші, визначені міжнародними стандартами. Це дозволяє запровадити в наше законодавство нові соціально-трудові гарантії працівників, які на сьогодні вже діють в ЄС та інших країнах.

6. Жодні соціально-економічні права та гарантії не скасовуються. Навпаки, завдяки підвищенню значущості соціального діалогу, індивідуально-договірного та колективно-договірного регулювання трудових відносин покращиться механізм їх реалізації.

Що буде з профспілками?

Процедура отримання згоди профспілки у відповідних випадках замінюється процедурою інформування та проведення консультацій, що суттєво спрощує механізм і час кадрової роботи, а також відповідає міжнародним стандартам. Деякі чинні норми призводили до зловживання з боку недобросовісних працівників. Простий приклад: процедура погодження профспілкою звільнення працівника запроваджувалася як додаткова гарантія захисту працівників, зокрема у випадку зловживань роботодавцем, а також для залучення трудового колективу до адаптації працівника, допомоги йому при життєвих негараздах, що вплинули на його продуктивність праці тощо. Водночас є випадки, коли працівники, знаючи про майбутнє звільнення (іноді — і з об’єктивних причин), ці гарантії використовують як механізм унеможливлення припинення трудових відносин, навіть коли існують законні на це підстави. Тоді виникає ситуація, коли навіть через теоретичну можливість захистити права працівника всі роботодавці зобов’язані проходити формальні процедури, такі як погодження звільнення працівника.

Читайте також: Дебюрократизація трудових відносин: бачення Кабміну

Давайте поглянемо на цифри. У січні — червні 2021 року прийнято на роботу — 2 271,1 тис. осіб, а припинено трудові відносини з 1 806,4 тис. особами. Уявіть собі — понад 1,8 млн погоджень звільнень за 6 місяців! Навіть якщо на таке погодження потрібно 10 хвилин (за умови, що кадрова служба надіслала дані працівника, якого хоче звільнити та одразу отримала відповідь від профспілки), то роботодавці витратять на це більше 300 тисяч людино-годин (тобто, 186 людей повинні працювати рік без відпусток та свят для того, щоб зробити цю роботу). А якщо кадрова служба ці дані отримала не одразу? І це ми розглянули лише одну процедуру. Саме тому законопроект № 5388 дає можливість спростити бюрократичну частину трудових відносин, вивільнити фінансові та часові ресурси роботодавців і спрямувати їх, наприклад, на розвиток персоналу, навчання, підвищення кваліфікації працівників.

Чи дійсно всіх працівників переводити на строкові трудові договори?

Ні, законопроект № 5388 передбачає лише спрощення чинної процедури укладення строкового трудового договору та внесення змін до нього, а безстрокові трудові договори залишаться основним видом трудового договору для працівника. Крім цього, деталізуються та конкретизуються випадки для укладення строкового трудового договору, що забезпечує визначеність і передбачуваність відносин між його сторонами. Чинне законодавство містить досить розмиті формулювання щодо випадків, можливості і строків укладення строкового трудового договору. Працівник, який працює за таким договором, перебуває в досить нестабільному становищі, оскільки не може розраховувати на якусь передбачуваність у майбутньому. Це негативно впливає на планування такою людиною власного бюджету і витрат навіть у середньостроковій перспективі, а також гальмує споживчий попит.

Читайте також: Працівник, що припинив трудовий договір достроково, має сплати роботодавцю грошове відшкодування, якщо це обумовлено та погоджено сторонами договору

У той же час, вдала регуляція трудових відносин при укладенні строкового трудового договору збільшить мобільність працівника, посилить для нього гарантії стабільності, а також спрямовуватиме трудові відносини на розвиток ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички.

Щодо випробування при прийнятті на роботу

Чи всім відтепер будуть встановлювати випробування при прийнятті на роботу? Сьогодні роботодавці мають право при прийнятті на роботу встановлювати для працівника випробувальний термін, необхідний для з’ясування доцільності подальшого продовження трудових відносин із новим працівником. Законопроект № 5388 не зобов’язує приймати всіх працівників з випробувальним терміном. Як і раніше, це залишиться правом, а не обов’язком роботодавця. Поряд із цим чинне законодавство є недосконалим у частині обґрунтованості нинішнього переліку осіб, яким забороняється встановлювати випробувальний термін. Саме тому законопроект визначає лише найбільш вразливі категорії працівників, яким не можна встановлювати такий термін, що відповідає міжнародним вимогам про необхідність захисту таких осіб. Зокрема пропонується, що випробування не можна застосовувати в разі укладення трудового договору з особою, яка не досягла 18 років, з вагітною жінкою, особою з інвалідністю, направленою на роботу відповідно до рекомендації МСЕ, а також якщо строк трудового договору становить менше 12 місяців та в інших випадках, передбачених законом.

Який зв’язок це має з неформальною зайнятістю?

Проблема неформальної зайнятості, як власне і її наслідки, має комплексний характер. Очевидно, що лише каральними методами її не вирішити.

Ми постійно ведемо комунікацію як з громадянами, так і з підприємцями. Вони часто порушують питання саме щодо надмірної бюрократичної складової трудових відносин. Особливо це стосується малого бізнесу, який не може найняти штатного спеціаліста для роботи з документами.

Вище наведено приклад щодо трудомісткості лише однієї процедури (погодження звільнення профспілками), але вона ж не одна. Кадрових документів наразі існує понад вісім десятків. Фаховий спеціаліст кадрової служби підприємства їх знає, але є значна кількість підприємців, які ведуть кадрові документи самі. Тому ми очікуємо, що законопроект № 5388 суттєво спростить життя бізнесу та підвищить мобільність працівників.

Формальна зайнятість: «поріг входу»

Також нам всім знайома така річ як «поріг входу». Цей термін має широке застосування й використовується як в інвестиціях (поріг входу на аукціон, в компанію) чи професійній діяльності (поріг входу в ІТ), так і, наприклад, в літературі чи кінематографі (обсяг матеріалу, який потрібно прочитати/переглянути для того, щоб зрозуміти про що фільм чи книга). Свій «поріг входу» має і формальна зайнятість. І це не лише податки. Вести кадрові документи, заповнювати місячні, квартальні звіти — це все потрібно освоїти, розібратись, вивчити або найняти відповідних фахівців. Коли підприємець приймає рішення про найм людини, він виходить із потреб, які може делегувати працівнику, щоб використати свій час та експертність у більш важливому напрямку аби розвивати власний бізнес. Коли він намагається розібратися в тому, що ж потрібно для офіційного працевлаштування, то часто приймає простіше для себе рішення, або не наймає працівника, або робить це «по-тихому». І якщо у великих містах найняти працівника й зберегти це в таємниці важче, то в регіонах, особливо в сільській місцевості, ця проблема гостріша. А тут ми маємо пам’ятати, що частина податку від доходу фізичних осіб іде саме в місцеві бюджети. Тож законопроект № 5388 знижує «поріг входу» в офіційну зайнятість.

Як це вплине на зайнятість? Працівника буде простіше звільнити?

Хибним є твердження, що єдине бажання роботодавця — звільнити працівника. Працівник виконує роботу, яку він йому доручає, аби займатися розвитком свого бізнесу. Варто працівникам не вийти на роботу, як бізнес зупиняється, товар не виробляється, послуги не надаються, клієнти не задоволені, конкуренти радіють, бізнес — вмирає. Саме тому дерегуляція трудових відносин, на яку так чекає бізнес, навпаки збільшить кількість зайнятих осіб, адже супроводжувати трудові відносини буде дешевше, простіше та оперативніше. Крім того, вивільненні ресурси кадрових служб можна направити на основну функцію — підбір та розвиток персоналу.

Варто нагадати, що українські роботодавці змушені конкурувати за кадри з країнами Європи, які пропонують вищі заробітні плати. Тому на сьогодні далеко не кожна компанія може собі дозволити проводити конкурс з 10, 20 і більше кандидатами на одну вакансію. Часто доводиться брати першого, хто відгукнувся, і вже потім його адаптувати до роботи в компанії. Саме тут вивільнені ресурси кадрових служб принесуть більше користі для бізнесу.

Крім того, не варто забувати й про привабливість для інвесторів. На сьогодні в світі пораховано майже все, що можна порахувати. Міжнародні компанії, які розглядають Україну як місце для розширення свого бізнесу, прораховують всі ризики, і в тому числі — вартість супроводження бізнесу. Чим меншу кількість процедур доведеться здійснювати компанії до початку роботи, та регулярних процедур, які потрібно виконувати щомісяця, щокварталу тощо, тим привабливішою буде така країна для інвестицій. Тому зниження трудової бюрократії при збереженні загальних принципів, передбачених Конвенціями МОП та Директивами ЄС, однозначно збільшить інтерес інвесторів до України. А де інвестиції — там і робочі місця, там і вищі зарплати.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link