«Карфаген зруйнований»: Питання чи твердження?

На початку вересня цього року НАБУ й САП заявили про реалізацію спецоперації під назвою «Карфаген» щодо злочинної організації, яка діяла на базі українських кол-центрів і яку, за їхньою інформацією, «кришували» топчиновники з Офісу Генерального прокурора. Але що саме показують оприлюднені результати оперативно-розшукових заходів: чи йдеться про наявність «відокремленої» злочинної організації, чи про сталу злочинну систему, яка тривалий час функціонувала на базі таких кол-центрів? Від встановлення цього багато в чому залежатимуть зміст і спрямованість подальших заходів державно-правового впливу на подібні суспільно небезпечні події. Свої міркування з цього приводу викладає доктор юрид. наук, доктор теології, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України Є. Л. Стрельцов.

«Ми маємо бути рабами законів, щоб залишатися вільними»
Цицерон

Від історії до сучасності

У давньоримській історії вислів «Carthago delenda est» («Карфаген має бути зруйнований») сенатора Катона Старшого був не просто геополітичним гаслом. Це була філософія безкомпромісної боротьби з ворогом, який загрожував самому існуванню Римської республіки, адже Карфаген тоді уособлював багату та потужну торговельну імперію. Вона трималася на мережевих фінансових потоках, найманих арміях, транскордонних зв’язках та тотальному контролі над морськими шляхами, а за багатством і технологіями випереджала Рим. Але у 146 році до н. е. ця система була знищена, що багато в чому стало символом того, що навіть найпотужнішу фінансово-мережеву систему можна і потрібно демонтувати вщент, якщо вона несе системну деструкцію для цивілізації. Можливо, саме таку ідею, вже в сучасному її розумінні, заклали аналітики й детективи НАБУ та САП, коли назвали свою спецоперацію «Операція Карфаген».

Читайте також: «Справа Корнацького» — це вирок НАБУ, САП і ВАКС

Вірогідно, на якомусь етапі антикорупційні органи усвідомили, що мережа, а скоріше індустрія кол-центрів в Україні — це не розрізнені групи дрібних шахраїв. Сучасний кримінальний «Карфаген» — це потужний, заснований на передових цифрових технологіях, транскордонний за своєю суттю механізм, який оперує мільярдними тіньовими потоками, підминає під себе легальні інститути та включає близько 2000 таких кол-центрів, що діяли, зокрема, у найбільших містах України: Дніпрі, Києві, Одесі, Львові та ін. Крім того, сучасний «Карфаген» включав у себе, окрім так званої «безпосередньої» злочинної діяльності, систему корупційного «кришування», причому не на «низовому» рівні, а у вигляді більш загальної інституційної «парасольки».

У зв’язку з цим такий «Карфаген» мав бути зруйнований не тому (знову особисте припущення), що викривається, так би мовити, одна «ліва» кімната з протиправними комп’ютерами, а тому, що буде демонтовано системну, масштабну спайку між кримінальними грошима та державними інститутами. Саме розуміння цього потребує звернути увагу на ці події не стільки з позиції виявлення обставин, які характеризують цю подію (хоча це також необхідно), скільки з урахуванням того, що вони є певним відображенням (звісно, на первинному етапі), навіть матеріалізованим проявом тих складних, у тому числі значних, соціально негативних процесів, які характерні для сучасної України. Якщо до цього додати події, що відбулися в межах інших оперативно-розшукових операцій, зокрема «Мідас», «Феміда», «Форест Гамп» та ін., то, незважаючи на те, що протиправні дії, які вчинялися у цих випадках, стосуються різних сфер суспільного життя, все ж зрозуміло, що йдеться про схожі, можливо, взаємопов’язані події, які вже у своїй сукупності мають єдиний системно організований характер.

Розуміння цього дає змогу здійснити на даному етапі первинний, але необхідний соціокультурний, правовий та макроекономічний аналіз не стільки діяльності, скільки навіть функціонування індустрії нелегальних кол-центрів в Україні; довести, що це явище є не лише відокремленою девіацією, а й, певною мірою, закономірним продуктом, «колискою» та інфраструктурним засобом репродукування української тіньової економіки в умовах транзитивного суспільства та воєнного стану. Тому, з урахуванням цього та наведених раніше аргументів, цю подію можна розглядати, певною мірою, як фінальний акорд, що робить її приводом саме для комплексного аналізу. Відтак це дослідження прагне обґрунтувати філософське та соціально-правове положення щодо оцінки соціально негативних процесів в економіці, неможливість подолання таких, без перебільшення, системних соціально-економічних криз виключно репресивними кримінально-правовими заходами без внесення суттєвих змін у функціонування загальної економічної моделі, корегування суспільної моралі, впливу на прояви «антиморалі» тощо.

Анатомія «Карфагена», або внутрішня ієрархія та рівні злочинного наміру

Почати, для кращого розуміння, потрібно із загальних змістовно-організаційних положень. Отже, сучасний кол-центр — це не «випадкове» зібрання дрібних шахраїв, а високоорганізована тіньова структура з розподілом обов’язків, ієрархією, продуманим планом та налагодженим ланцюгом реалізації злочинного наміру. Внутрішній менеджмент цих структур майже ідеально копіює архітектуру легальних IT-компаній або великих міжнародних відділів продажів: тут діють жорсткі KPI або, кажучи інакше, чітко визначені показники ефективності, CRM-системи для обліку баз даних, розгалужені системи штрафів, бонусів та корпоративних заходів тощо. Проте необхідно враховувати, що за цим зовнішнім професійним фасадом ховається ешелонована злочинна піраміда, де на кожному рівні ступінь та характер злочинного наміру суттєво відрізняються.

Читайте також: Дещо про спецоперацію «Карфаген»

Так, первинна ланка — це так звані «холодильники» (або, кажучи більш «пристойно», оператори першої лінії). Це, як правило, молодь, зокрема студенти, особи без досвіду роботи, а також ті, хто шукає «легкого» заробітку в умовах економічної кризи. Їхнє, так би мовити, суспільне завдання — масовий, конвеєрний обдзвон імовірних «клієнтів» за готовою базою даних («холодні дзвінки») та чітко прописаним сценарієм уведення їх в оману. Такі «оператори» традиційно представляються працівниками служби безпеки банку, технічної підтримки, поліції, фінансовими консультантами тощо. У цієї категорії осіб, або на цьому рівні соціального прошарку, «діє» потужний психологічний механізм дифузії (розмивання) відповідальності. Оператор першої лінії безпосередньо «не викрадає» гроші: він «просто розмовляє по телефону», зокрема «проводить соцопитування» або «інформує». Він витісняє власне усвідомлення кримінального характеру своїх дій, оскільки його основна мета — «тільки зачепити» жертву, викликати у неї первинну емоцію (страх втратити кошти або викликати азарт від можливості легкого заробітку) і передати «підігрітий лід» далі по злочинному ланцюгу.

Друга ланка — це так звані «клоузери» («добивальники») або, кажучи більш «пристойно», оператори другої лінії. Люди цієї категорії вже більш професійно підготовлені. Це, як правило, достатньо досвідчені маніпулятори, які зазвичай уже пройшли спеціальні тренінги з набуття навичок психологічного тиску на іншу особу. Саме «клоузери» завершують злочинний задум щодо «укладання угоди», представляючись потенційній жертві вже більш значущими «службовцями», зокрема «старшими аналітиками», «керівниками департаментів безпеки» або «офіцерами спецслужб». Ця діяльність вже більш цілеспрямована, і тому вони можуть вести жертву годинами чи навіть днями, застосовуючи методи сугестивного впливу та когнітивної емпатії (глибокого відчуття слабкостей та страхів опонента), змушуючи людину, наприклад, уже реально перераховувати гроші на «безпечні рахунки» чи купувати фейкові активи. Причому переконливість таких дій може бути настільки високою, що їхніми жертвами стають і цілком «просунуті» люди. Саме такі дії псевдопрацівника СБУ щодо відомого вченого-металурга були викриті в серпні ц. р. у Харкові. У цих осіб, на відміну від операторів першої лінії, кажучи дещо образно, протиправний намір є вже абсолютно прямим, оскільки «клоузер» чітко та цинічно усвідомлює, що він «грабує» людину, руйнує її життя, і діє заради отримання прямого високого відсотка від суми викраденого (як правило, це до 15–20 % від суми шкоди, заподіяної потерпілому), тобто має чіткий корисливий мотив.

Наступна ланка — це так званий протиправний менеджмент середньої ланки, до якого належать керівники певних груп, яких часто вважають директорами конкретних кол-центрів. При цьому керівників окремих або кількох груп можуть називати «тімлідами» (від англ. Team Lead — керівник команди). Вони здійснюють щоденний контроль за виконанням планів протиправних діянь, оновлюють скрипти, проводять роботу над помилками операторів. Водночас приблизно на цьому ж рівні перебувають і так звані «оунери» (від англ. Product Owner — власник продукту), які відповідають за загальну стратегію та визначають напрямки діяльності, тобто «що робити»; вони забезпечують фізичну та технічну життєдіяльність «центру»: оренду приміщень у престижних бізнес-центрах, закупівлю обладнання, фізичну охорону локації, виплату «чорної» заробітної плати в конвертах та розгортання ІТ-інфраструктури. Якщо аналізувати цю структуру на достатньо спрощеному рівні, то тімліди відповідають переважно за технічне забезпечення роботи, тоді як оунери — за тактику та стратегію функціонування «центру».

Вищий рівень — це мережеві інтегратори. Такі особи, як правило, ніколи фізично не з’являються в самих центрах. Вони координують діяльність декількох кол-центрів одночасно, створюючи диверсифіковану кримінальну мережу. Вони відповідають за процеси макрорівня: закупівлю масштабних «злитих» баз даних та організацію протиправної і фінансової логістики — ланцюжків виведення грошей через мережі «дропів» (осіб, які продають свої банківські картки для транзиту коштів), конвертаційні центри, криптоміксери тощо.

Читайте також: (Анти)корупційна територія, або Як створюють «недоторканний» простір для НАБУ?

І, нарешті, так звана «стратосфера» цієї системи — це «бенефіціари» та політико-правова «парасолька», до яких традиційно відносять транснаціональний криміналітет у «спілці» з корумпованими представниками владних та силових структур. Вони «заробляють» самі та забезпечують глобальний «імунітет» усієї мережі, виділяючи корупційну ренту («долю») за те, щоб правоохоронна система «не помічала» діяльності гігантських нелегальних хабів.

Розуміння цього дає змогу поставити більш загальне питання про так звану «антимораль еліти», коли відбувається «поєднання» менталітету та діянь кримінальних менеджерів і корумпованих представників влади та правоохоронної системи (у широкому розумінні) саме у напрямку свідомого обману «звичайних» громадян. Таку деструктивну взаємодію можна охарактеризувати як свідому «активність» криміналітету та таку ж «пасивність» влади, що «перетворює» об’єктивний стан громадської безпеки на суб’єктивний «товар» тіньового рівня.

У будь-якому разі така стисла деталізація структури цієї індустрії все ж дозволяє зробити важливий висновок: це не просто організована група, а повноцінна «індустрія», у якій злочинний намір є, образно кажучи, і колективним, і «розпорошеним». При цьому існує і певна внутрішня схожість в оцінці своїх діянь. Так, наприклад, первинна ланка «холодильники» відчуває себе лише «гвинтиком», а вища — «чистими бізнесменами», які, на їхню думку, «безпосередньо» не торкаються руками грошей жертви.

Антропологія жертви, або психологічний таргетинг

Обов’язково потрібно проаналізувати типову характеристику спочатку «жертви», а потім і потерпілого, з процесуальної точки зору. Потрібно підкреслити, що будь-які прояви шахрайства (у широкому розумінні) «базуються» саме на потерпілому оскільки без такої фігури немає кого вводити в оману для досягнення протиправної мети. Причому кожна форма протиправного шахрайства (складна, проста, завуальована) має «своїх» жертв. Тому загальний сучасний кримінальний «менеджмент», особливо коли він має організований характер, використовує точний соціологічний таргетинг (англ. target — ціль), який передбачає процес свідомого, цілеспрямованого вибору конкретної людини або групи людей як майнової жертви для вчинення кримінального правопорушення на основі ретельного аналізу їхніх вразливостей, статків або поведінки. Така діяльність у загальному плані включає збір інформації, її сегментацію та вибір за певними критеріями, що, у свою чергу, дає змогу здійснювати попередній розподіл жертв. Залежно від спеціалізації злочинного «бізнесу» застосовується низка критеріїв такого «розподілу». Так, для заздалегідь продуманих посягань проти власності використовують «матеріальний» критерій, згідно з яким «вибирають» людей із високим рівнем доходу, наприклад, власників бізнесу або тих, хто демонструє ознаки багатства. Психологічний критерій, який найбільше використовується у шахрайстві, орієнтується на вразливі групи. Наприклад, для самотніх літніх людей застосовується схема «ваш родич у біді», для людей у скрутному фінансовому становищі — схема з пропозиціями швидкої мікропозики-пастки, а для тих, хто шукає кохання в мережі, — так званий романтичний скам (англ. romance scam — романтичне шахрайство). Використовується і технічний критерій, зокрема для кримінальних кіберпосягань, коли цілеспрямовано вишукуються користувачі зі слабким захистом пристроїв або низьким рівнем цифрової грамотності тощо.

Усе це має свою безпосередню реалізацію в діяльності кол-центрів. Наприклад, щодо старшого покоління та вразливих верств населення використовуються такі схеми: «дзвінок із банку» або «близький у біді», тобто тиск здійснюється на тригер страху та тригер авторитету. Так, люди похилого віку, які виросли за часів авторитету посадової особи чи «форми одягу», піддаються «паніці», коли чують суворий голос «капітана поліції» чи «офіцера безпеки Нацбанку». У цьому випадку критичне мислення, яке мало б спрацювати, паралізується страхом втратити залишок заощаджень або життя рідних.

Інша ситуація пов’язана з впливом на економічно активну, але фінансово «наївну» аудиторію (зокрема схеми «криптоброкери», «псевдоінвестиції» та ін.). У цьому випадку експлуатують тригер жадібності та азарту. Жертвами стають люди віком 25–45 років (дрібні підприємці, заробітчани), які прагнуть швидкого збагачення і вірять у міф про «пасивний дохід в ІТ». Такі люди, наприклад, чули про успіх біткоїна, але не мають достатніх фінансових знань. «Клоузери» розмовляють із ними професійним сленгом, демонструють фейкові графіки прибутку і спочатку навіть дозволяють вивести перші 50 доларів, щоб «розпалити» емоцію азарту, після чого змушують людину брати мільйонні кредити. Саме така діяльність є кримінальним злочином у багатьох країнах, зокрема розвинутих. Наприклад, у землі Баден-Вюртемберг (Німеччина) за останні три місяці виявили та відключили 9304 телефонні номери, які використовували для інвестиційного кібершахрайства.

Читайте також: Спеціальне досудове розслідування (in durentia)

Щодо пошуку жертв, варто звернути увагу на використання міжнародного вектора. Як свідчать наявні дані, значна кількість українських кол-центрів орієнтована виключно, переважно або частково на іноземні країни, зокрема країни ЄС, США та Казахстан. Це зумовлено двома факторами. По-перше, можливістю здійснювати значно масштабніші махінації, оскільки іноземці мають більші кредитні ліміти та заощадження. По-друге, цинічною оцінкою таких дій у кримінальному середовищі: наприклад, вважається, що при обмані іноземців немає реального ризику, оскільки українська поліція не відкриватиме кримінальне провадження через відсутність заяв. Це створювало у рядових виконавців ілюзію моральної та правової безкарності.

Законодавча відповідь

Передусім варто зазначити, що влада досить швидко зреагувала на цю проблему. Ухвалений Верховною Радою та підписаний Президентом України Закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за створення електронно-комунікаційних шахрайських організованих груп (шахрайських кол-центрів) та залучення до участі в них» (№ 4986- IX) набув чинності 18 вересня 2026 року та доповнив КК статтею 255-4 «Створення, керівництво електронно-комунікаційною шахрайською організованою групою або участь у ній». Метою прийняття цього Закону, як зазначено у пояснювальній записці, є реалізація механізму захисту прав осіб, потерпілих від протиправного збирання та використання персональних даних, банківської таємниці, реквізитів платіжних інструментів з метою заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою з використанням засобів електронних комунікацій, створення, керівництва електронно-комунікаційною шахрайською організацією, а також участі та залучення до участі у такій суспільно небезпечній діяльності.

У п. 1 Примітки до ст. 255-4 КК (або у законодавчому тлумаченні) надається визначення електронно-комунікаційної шахрайської організованої групи. Крім того, ця стаття визначає три форми вчинення такого кримінально-протиправного посягання: створення, керівництво та участь, за які передбачено достатньо жорсткі види покарань. При цьому потрібно відзначити, що, незважаючи на актуальність та певну «гостроту» цієї проблематики, законодавець намагається дотримуватися сталих правил притягнення до кримінальної відповідальності, звертаючи увагу на необхідність встановлення певних ознак суб’єктивної сторони. Так, участь особи в електронно-комунікаційній шахрайській організованій групі стає підставою для кримінальної відповідальності тільки тоді, коли вона усвідомлювала протиправний характер діяльності такої організованої групи (ч. 2). Є в цій статті і заохочувальна норма, яка визначає певну категорію осіб (крім організаторів та керівників), які брали участь у такій кримінально-протиправній діяльності, але до повідомлення їм про підозру у вчиненні цього кримінального правопорушення добровільно повідомили правоохоронний орган про створення або діяльність такої організованої групи та активно сприяли викриттю осіб, які її створили, керували нею або брали участь у її діяльності, чи припиненню діяльності такої організованої групи. У такому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності (ч. 7).

Ще одна законодавча новела стосується посилення кримінальної відповідальності за суттєво зростаючою мережею номінальних платіжних рахунків, які використовуються у злочинних схемах, — так званих «дроп-рахунків», про які вже згадувалося і які, як вважається, стали звичним елементом кримінальної інфраструктури. Саме щодо таких рахунків планується встановлення кримінальної відповідальності. До цього є необхідні підстави, оскільки, наприклад, за даними Держфінмоніторингу, які були озвучені під час розгляду цього питання у профільному Комітеті Верховної Ради, лише за перше півріччя 2026 року виявлено понад 12 тисяч осіб, пов’язаних із такими схемами, а обсяг операцій за їхньою участю перевищив 18,5 млрд гривень. Положення цього законопроєкту, якщо стисло їх перелічити, передбачають низку кримінально-правових заходів, починаючи з встановлення максимальної кількості карток, дозволених для одного клієнта, посилення процедури ідентифікації осіб під час їх відкриття тощо. У будь-якому разі, кримінальній відповідальності підлягатимуть такі власники відповідних рахунків чи платіжних даних, які свідомо надають їх для операцій, пов’язаних із електронно-комунікаційним шахрайством, кіберзлочинністю, незаконним обігом наркотиків тощо. Верховна Рада України 15 вересня 2026 року схвалила у першому читанні цей законопроєкт № 16013, спрямований на протидію такій діяльності.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути