Connect with us

Думка експерта

«Мертва» норма закону? Чи є ефективним наділення контрольними повноваженнями державних органів у протидії організованій злочинності?

Дата публікації:

Закінчення. Початок

Проблеми взаємодії контрольних органів

Не всі з покладених на СБУ завдань кореспондуються з підслідністю слідчих органів безпеки. Матеріали, одержані оперативними підрозділами СБУ під час виконання покладених на службу завдань, використовуються для інформування правоохоронних органів та/або як приводи та підстави для початку досудового розслідування. Подання зазначеної допомоги визначає основний зміст взаємодії СБУ з іншими державними органами, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю.

Для Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ було б сприятливим розширення адміністративних можливостей спецпідрозділу шляхом екстраполяції вищенаведеного досвіду унормування (та підходу до визначення ролі СБУ) на інші сфери, насамперед на найбільш вразливі для проникнення представників організованих злочинних угруповань (наприклад, сфери захисту економічної конкуренції, об’єктів критичної інфраструктури, виробництва та обігу джерел підвищеної небезпеки, обігу цінних паперів, спеціальних технічних засобів, екології і земельних ресурсів тощо).

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Серед проблемних питань у ході виконання доручень, які надходять до ДПС України, є наявність випадків відмови в прийомі ініціаторами осіб, затриманих представниками Держприкордонслужби в пунктах пропуску з мотивів втрати необхідності та несвоєчасні повідомлення ініціаторів про необхідність дострокового припинення виконання доручень, що призводить до порушення прав громадян у результаті їх затримання за фактичної відсутності (втрати чинності) відповідних процесуальних рішень.

Потрібен контроль за суб’єктами протидії транснаціональній злочинності

Із початку нової президентської каденції стан та динаміка транснаціональної злочинності суттєво не змінилася, проте роль держави в протидії організованій злочинності знизилася. Незважаючи на вжитi останнiми роками органiзацiйно-правовi заходи щодо протидiї органiзованiй злочинностi та корупцiї, досягти помітних зрушень у цій сфері не вдалося. Так, переважно не несуть покарання державні службовці, які діють у корупційний спосіб у щільному зв’язку з кримінальними бізнес-структурами.

Статтю 18 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» можна вважати «мертвою». Протягом тривалого час в державі не звертали на це увагу, а «поради» відкинутих за «ненадобностью» фахівців, які не в змозі конкурувати з політичними елітами, були непотрібні. Не усунено основних соціальні, економічні й інші передумови, що сприяють проявам організованої злочинності та корупції. Діяльність правоохоронних органів здійснюється без достатньої наступальності i додержання принципу розподілу функцій та вiдповiдальностi. На практиці, м’яко кажучи, не повною мірою реалізується конституцiйний принцип рiвностi громадян перед законом.

Організована злочинність — форма злочинності, що характеризується діяльністю злочинних груп з ієрархічною структурою, матеріальною та фінансовою базою, зв’язками з державними структурами. Результати діяльності державних органів, покликаних здійснювати контрольні повноваження в цій сфері, та інформація в ЗМІ щодо недоброчесності та вчинення корупційних злочинів державними службовцями усіх ланок свідчать, що нині держава не повною мірою здійснює контроль за суб’єктами протидії транснаціональній злочинності. Тим часом, транснаціональні злочинні організації набули такого економічного впливу, що фактично підім’яли під себе легальну економіку. Легальний бізнес не в змозі конкурувати з кримінальним у силу того, що преференції для злочинних організацій, які створюються за участю представників державної влади, виводять їх на такий рівень рентабельності, який недосяжний для законослухняних комерційних структур.

Зазначені процеси нівелюють окремі положення національного законодавства, яке не діє та й не може діяти в умовах, коли ціла низка представників державної влади, правоохоронних структур працюють на транснаціональні злочинні організації, входять до їх складу або очолюють їх. Це стосується практично всіх державних органів.

Маючи корупційні зв’язки в органах влади, транснаціональні організовані угруповання фактично грабують Україну, утримуючи її в стані колапсу. Глобальна транснаціональна злочинність впливає і на ситуацію в суспільно-політичному та економічному житті країни. Наразі чітко проглядається розшарування українського суспільства за ознакою фінансової спроможності, еліти та наближені до олігархів особи впевнено керують державою. Решта населення, самі не усвідомлюючи цього, стали донорами транснаціональних злочинних організацій, оскільки належні громадянам фінансові та природні ресурси ідуть не на задоволення їх життєдіяльності, а непомірно збагачують кримінально-політичну еліту.

Спеціальні органи не в змозі самостійно протидіяти організованій злочинності, про що свідчить законодавче надання державним органам, що не наділені повноваженнями здійснювати правоохоронну діяльність, контрольних функцій у цій сфері. Відсутність будь-якого контролю за здійсненням уповноваженими державними органами своїх функцій у сфері боротьби з організованою злочинністю, що пояснюється, зокрема, політичними мотивами, і є причиною неефективності заходів такої протидії.

Тому дуже важливим є те, що КМУ у вересні 2020 р. вже схвалив Стратегію боротьби з організованою злочинністю, реалізацію якої буде здійснено протягом 5 років у три етапи. Стратегію планується реалізовувати «на підставі оптимальних рішень, які повинні враховувати практику країн-членів Європейського Союзу».

Причини та умови

Нинішні реалії існування транснаціональної злочинності в Україні такі, що навіть за умов належного контролю з боку держави реально вплинути на її стан і динаміку можна тільки виключно за умов наявності рішень та дій, які мають бути спрямовані на руйнування злочинної співпраці між окремими представниками державної влади та транснаціональними злочинними угрупованнями і понесення справедливого покарання очільниками державних органів, що мають корупційні зв’язки з кримінальними бізнес-структурами.

За таких умов стає очевидним, що держава повинна акцентувати увагу на протидії транснаціональній злочинності, для чого чітко визначитися зі суб’єктами протидії організованій злочинності, які будуть у змозі руйнувати в зародку економічне підґрунтя організованих груп і злочинних організацій, а також здійснювати контрзаходи із захисту легальних секторів економіки України.

На державному рівні потребують перегляду: 1) система взаємодії державних органів, зокрема узгодження питання взаємодії спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України із НАБУ, САП, ДБР, іншими; 2) функції державних органів щодо здійснення контролю за проявами організованої злочинності. Необхідним є посилення юридичної відповідальності за невиконання уповноваженими державними органами передбачених законом контрольних функцій з протидії організованій злочинності.

Практичні заходи з реалізації схваленої урядовцями Стратегії боротьби з організованою злочинністю повинні враховувати вищезазначені питання. Повторюсь, сам факт схвалення Стратегії – це очікуваний і досить вагомий крок влади до припинення розгулу організованої злочинності

Як підвищити рівень функціонування системи контролю у протидії організованій злочинності?

По-перше, оперативної координації можна досягнути законодавчо, закріпивши алгоритм дій Об’єднаних слідчих груп та розробивши нові Стандартні операційні процедури, про що небезпідставно заявила Консультативна місія Європейського Союзу (URL: https://www.euam-ukraine.eu/ua/news/euam-proposes-new-concept-to-coordinate-the-fight-against-organised-crime/). По-друге, слід удосконалити Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» в частині зазначення антикорупційних нормативно-правових актів.

ЄС встановив конкретні стандарти у сфері протидії організованій злочинності, як-то виявлення та нейтралізація обставин, що сприяють діяльності злочинних угруповань. Підвищення ефективності діяльності органів кримінальної юстиції в Україні можливе за умови дотримання та слідування вітчизняного законодавства правилам і нормам Європейського Союзу. Згідно з Рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи (2005 р.) № 10 спеціальні методи розслідування означають методи, які застосовуються компетентними органами для виявлення й розслідування тяжких злочинів, а також підозрюваних у їх вчиненні з метою збирання інформації без попередження про це відповідних осіб. До тяжких злочинів у цьому контексті належать злочини, вчинені в складі організованих груп і злочинних організацій, бандитизм, тероризм.

Україні слід враховувати Intelligence-Led Policing — поліцейську модель у Європі, яка побудована навколо оцінки та управління ризиками. Працівники розвідки слугують як керівництво для операцій, а не операцій, що спрямовують розвідку. Це специфічна поліцейська діяльність у сфері збирання інформації, яку вважають своєрідною бізнес-моделлю і філософією управління, де аналіз даних (або повідомлень) та інформація про злочинність є визначальною для неупередженого прийняття рішення, що прискорює розв’язання проблеми зменшення та знешкодження злочинності або запобігання їй через стратегічний менеджмент й ефективні правозастосовні стратегії, спрямовані на найбільш небезпечних злочинців.

Важливість використання розвідувальних даних та збирання оперативних відомостей про активність організованих груп та злочинних організацій для ефективного міжнародного співробітництва підкреслює Дублінська декларація «Протидія організованій злочинності через партнерство», яка прийнята на першому європейському конгресі з партнерства між державним і приватним сектором у питаннях боротьби з організованою злочинністю 20–21 листопада 2003 р. Як уже відомо читачам ЮВУ, в 2020 р. Єврокомісія ухвалила три нові ініціативи з реалізації Стратегії ради безпеки: стратегія ЄС з ефективнішої боротьби з жорстоким поводженням із дітьми; Плани дій ЕС щодо наркотиків і незаконного обігу зброї (EU strategy for a more effective fight against child abuse; a new EU Agenda and Action Plan on Drugs and an EU Action Plan on firearms trafficking).

Конкретні заходи

1. Зосередити зусилля ДБР, МВС та СБУ на вирiшеннi таких прiоритетних оперативно-тактичних завдань:

— розгортання оперативно-розшукової роботи в органах, на якi покладено функцiї фiнансової, банкiвської, зовнiшньоекономiчної дiяльностi, здiйснення приватизацiї, конверсiї, операцiї зi зброєю та наркотичними речовинами. Для боротьби з такими проявами тероризму як вербування потенційних терористів, вступ до терористичних організацій, пропаганда й обмін інформацією в терористичних цілях, навчання та підготовка до терористичної діяльності, а також надання транспорту для терористичних цілей, необхідна зеркальна відповідь у вигляді проведення оперативно-розшукової роботи, спрямованої на отримання відповідних відомостей та інформації;

— взяття на державний контроль вирішення питання майнового розшарування суспiльства, запобігання масовій маргiналiзацiї населення. Визначення як основних заходів боротьби зi злочиннiстю проведення соцiально-економiчних заходiв, спрямованих на змiну умов та способу життя безробiтних, у тому числi молодi, обездолених, жебракiв та iнших потенцiйно кримiногенних прошаркiв населення.

2. Переглянути систему взаємодії державних органів, зокрема узгодження питання взаємодії спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ із НАБУ, САП, ДБР, іншими. При цьому важливим є забезпечення запобігання дублюванню повноважень взаємодіючих державних органів.

3. Враховуючи те, що згідно зі статтею 26 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з організованою злочинністю здійснюється Генеральним прокурором і підпорядкованими йому прокурорами — рекомендувати Офісу Генерального прокурора здійснити ґрунтовний аналіз розгляду надісланих Національним банком протягом 2017–2019 рр. відомостей у порядку статті 18 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», перевірити законність прийнятих за результатами їх розгляду правоохоронними органами процесуальних рішень, у тому числі притягнутих до кримінальної відповідальності та засуджених осіб, конфіскованого майна, активів, зокрема набутих злочинним шляхом. За результатами аналізу — розробити рекомендації для Національного банку та банків, спрямовані на усунення причин й умов, що сприяють правопорушенням у банківській сфері.

4. Створити належну законодавчу базу для боротьби з тероризмом та організованою злочинністю, надання прокурорам належних організаційних і фінансових ресурсів, організувати моніторинг дотримання прокурорами строків та прийняття ними рішень відповідно до принципів об’єктивності, неупередженості і професіоналізму, презумпції невинуватості й права на захист, і захист прав жертв злочинів.

5. Розроблення чітких меж та критеріїв пропорційного застосування законів, особливо, коли превентивні заходи повинні бути вжиті до початку судового переслідування, і мають відповідати кримінальним процесуальним нормам.

6. Розглянути та уточнити компетенцiю, повноваження й вiдповiдальнiсть державних органiв, що здiйснюють контрольно-дозвiльнi функцiї стосовно населення, у сфері запобiгання та протидiї органiзованiй злочиннiй дiяльностi i корупцiї.

7. Очевидно, що одним з ефективних заходів боротьби з організованою злочинністю є дієве, адекватне законодавство. Однак воно не є досконалим і подекуди не відповідає реаліям часу. Так, в якості правової основи такої боротьби в Законі України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» не зазначено конкретних антикорупційних законів та інших нормативно-правових актів. Разом із тим корупція є основним інструментом для організованої злочинності, і правова регламентація протидії такій діяльності є важливою.

8. Впровадити принципово нову модель боротьби з транснаціональною злочинністю, яка має ґрунтуватися не на ситуативних і декларативних заходах, а на системній боротьбі з цим явищем, заснованій на політичній волі держави, закріпленій у реальних законодавчих актах.

9. Україні насамперед необхідно на практиці дотримуватися зобов’язань, які містяться в ратифікованих Україною міжнародно-правових документах — Угоді про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, Плані дій Україна — ЄС у галузі юстиції, свободи та безпеки, Угоді між Україною та Європолом про стратегічне співробітництво, та які стосуються стратегічних напрямів у боротьбі з найбільш небезпечними видами злочинності.

10. Утворити при Президентові України Координаційний комітет з протидії організованій злочинності, який повинен очолити всю органiзацiйну структуру вищезазначених контрольних органiв як органiзуючий, координуючий i контролюючий орган.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Бюджетна децентралізація: самодостатність чи самоуправство?

Опубліковано

on

Андрій ПАЛКІН,
голова Ради арбітражних керуючих Дніпропетровської області

Після реформи децентралізації місцеве самоврядування в своє розпорядження отримало значні ресурси, зокрема, 60% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), податок на прибуток підприємств, що зареєстровані в громаді, акцизний податок від торгівлі підакцизними товарами (алкоголь, тютюн), податок на нерухомість, єдиний податок. У 2020 році частину акцизного податку з пального теж передали на місцевий рівень. 

Наскільки ефективно використовують свої ресурси громади?

Децентралізація відбувалася під гаслами посилення спроможності громад. Мовляв, вони стануть заможнішими й зможуть спрямувати кошти на власну модернізацію та зростання якості життя людей. Але виявилося, що не все так просто. Доходи дійсно зросли — в 2017 році порівняно з попереднім роком лише загальні фонди місцевих бюджетів збільшилися на третину. Проте залишаються великі питання до прозорості й ефективності бюджетних витрат на місцях. Часто під маскою безгосподарності ховається банальне казнокрадство з боку деяких чиновників.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Давайте поглянемо на чому сьогодні ґрунтуються бюджети великих міст і на які цілі витрачають кошти? У 2020 році наша столиця отримала понад 58 млрд грн надходжень до міського бюджету. З них 91% пішли до загального фонду. Та основний ресурс, завдяки якому поповнюється скарбниця Києва — це ПДФО. Цей податок дає більше половини надходжень до бюджету без врахування трансфертів. У 2020 році від ПДФО столиці надійшло 24,5 млрд грн. Тобто кожен киянин, а також працівник, який живе не в Києві, але працює в столиці, зі своєї зарплати фінансує місто, адже 85% коштів від ПДФО для столиці сплачуються саме за рахунок заробітної плати.

Третину доходів Київ отримує від місцевих податків та зборів (14,1 млрд грн за 2020 рік). 54% з них покриває єдиний податок (7,6 млрд). Тобто значною мірою столична влада черпає свій ресурс з діяльності ФОПів. Орендна плата за землю і земельний податок у 2020 році дали місту 4,9 млрд гривень Тут органи місцевого самоврядування у визначеному законом «коридорі» вільні самі встановлювати податкові ставки, які по Києву досягають 1% вартості земельної ділянки.

Податок на нерухоме майно, на відміну від земельної ділянки, платять фізичні та юридичні особи — власники нерухомості (будинків, квартир, офісів тощо). Міська влада сама встановлює ставку цього податку (в Києві він досягає граничної допустимої межі — 1,5% розміру мінімальної зарплати). В 2020 році податок на нерухомість приніс столиці 1,4 млрд гривень.

Києву також зараховують 10% податку на прибуток. Його платять підприємці відповідно до прибутків організації. У 2020 році це становило 5,1 млрд грн. Свою частинку в бюджет столиці вносять також торговці алкоголем і тютюном. Від акцизного податку з реалізації цих товарів місто минулого року отримало 1,3 млрд гривень.

Кошти від усіх цих податків спрямовуються до загального фонду міського бюджету. А ось спеціальний фонд наполовину формується з державних субвенцій, з екологічного податку, а також із власних надходжень бюджетних установ (для Києва у 2020 році — 1,9 млрд грн). Це плата за послуги, які вони надають, за майно, яке здають в оренду, благодійні внески та цільові кошти від підприємців та фізосіб під реалізацію певних проектів.

У Харкові, де доходи скромніші від столичних, міська влада в 2020 році отримала 14,2 млрд бюджетних гривень, з яких 81% пішли до загального фонду бюджету. Так само, як і для Києва, ключовими стали податки на доходи фізичних осіб, на майно та єдиний податок.

У Дніпрі — картина аналогічна. Доходи місцевого бюджету склали трохи більше 13 млрд грн, з них 93% надійшли до загального фонду. Майже половина (46%) бюджету міста тримається на ПДФО, 13% — на податку на доходи, 12% — на єдиному податку.

Як використовуються ці кошти?

У 2020 році столиця витратила на різні потреби 57,8 млрд бюджетних коштів (майже 68% по загальному фонду). ТОП10 статей видатків виглядає так: освіта (19,5 млрд); транспорт і дорожнє господарство (11,1 млрд); медицина (7,9 млрд); соціальний захист (3,9 млрд); житлово-комунальне господарство (3,8 млрд); будівництво та регіональний розвиток (3,2 млрд); державне управління (2,4 млрд); інші програми, пов’язані з економічною діяльністю (2,3 млрд); культура і мистецтво (1,1 млрд); фізкультура і спорт (990 млн). В структурі видатків домінує заробітна плата (40%) та капітальні видатки (41%). Остання стаття особливо цікава, бо в ній закладені потужні корупційні ризики. Адже передбачається придбання обладнання, фінансування капітального ремонту й капітальні трансферти, в тому числі покриття збитків підприємствам, які накопичили їх протягом року. Саме на капітальні трансферти припадає до 29% бюджетних видатків м. Києва. Як відомо, комунальні підприємства місцевих органів влади — це одні з найбільш непрозорих організацій. Більшість із них нерентабельні та збиткові, постійно вимагають нових бюджетних вливань, звітувати за використання яких не поспішають.

Особливу увагу треба звернути на так звані бюджети розвитку великих українських міст. Вони є частиною спеціальних фондів муніципальних бюджетів і спрямовуються на виконання інвестиційних програм, будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію об’єктів. Власне під час розподілу цих видатків відбуваються численні зловживання. По-перше, громада не має впливу на їх структуру і в результаті справді важливі проекти не реалізуються, а на другорядні виділяють кошти. По-друге, в процесі фінансування в деяких нечистих на руку посадовців є можливість на цьому нажитися, в тому числі через порушення законодавства з питань публічних закупівель.

Так, децентралізація відкрила двері для нових надходжень до місцевих бюджетів. Але одночасно вона створила й виклики, з якими країна ще не зіштовхувалася в таких масштабах: нераціональне використання бюджетних ресурсів на місцях, казнокрадство та вимивання коштів громади з метою збагачення посадовців та наближених до них осіб. І це не якісь абстрактні кошти, а гроші кожного з нас — бюджетників, підприємців, робітників, офісних працівників. Тобто усіх, хто платить податки. І тому з таким становищем не можна миритися, а слід створювати ефективні запобіжники розбазарюванню бюджетних ресурсів, щоб вони йшли на користь громади, а не в чужу кишеню.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Ринок землі. Які проблеми чекають на фермерів і як врятувати середній клас?

Опубліковано

on

Олександр САЄНКО,
міністр Кабінету міністрів України (2016—2019 рр.), експерт з питань державного управління

Уже за місяць в Україні розпочне працювати ринок землі сільськогосподарського призначення. Днями прем’єр Денис Шмигаль доручив міністру агрополітики країни Роману Лещенку підготувати всі нормативні акти для старту земельної реформи. Головне питання: чи створила влада передумови для того, щоб захистити інтереси основи національної економіки — середнього класу на селі, яким є фермерство. Відповідь на це питання радше негативна. 

Ринок землі на старті

Із ухваленням Верховною Радою 31 березня минулого року закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, а також законів про «земельну децентралізацію» й електронні аукціони, з 1 липня 2021 року в Україні скасують мораторій на продаж сільгоспземлі (крім земель державної власності). Відтак володіти земельними ділянками сільгосппризначення зможуть громадяни України, створені за законодавством України юридичні особи (з 2024 року), територіальні громади і держава. Купувати земельні паї матимуть право лише українці — до 100 гектарів в одні руки, з 2024 року — не більше 10 тисяч гектарів. Питання можливості продажу землі іноземцям має бути вирішене на спеціальному загальнодержавному референдумі.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Наразі чиновники випромінюють оптимізм і фонтанують позитивними передбаченнями. Провели спеціальний Всеукраїнський форум «Україна 30. Земля», де глава уряду Денис Шмигаль спрогнозував, що з відкриттям ринку землі настане «встановлення справедливості» та чи не вдвічі вже за перші три–п’ять років зросте ціна на українську землю. За його словами, від реформи виграють землевласники, а ще близько 7 мільйонів українців, які мають земельні ділянки.

У свою чергу, радник глави Офісу Президента України, колишній (2019– 2020 рр.) міністр економіки України Тимофій Милованов на панелі згаданого форуму заявив, що земельна реформа в наступні роки додасть у бюджети всіх рівнів близько 2 млрд доларів, або 1,5% ВВП. Ті, хто мають землю у власності, зможуть за легальними схемами отримувати фінансування під заставу цієї землі. І це дасть змогу підвищити продуктивність виробництва на землі та «потроху ставати всім багатшими».

Більш стриманий у прогнозах «профільний» міністр Роман Лещенко вважає, що економічний ефект від створення ринку землі до кінця року буде мінімальним. І що «перші півроку — це буде так званий підготовчий період».

Не поділяють оптимізму влади щодо старту земельної реформи и чимало українців. За даними соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з Центром Разумкова у серпні 2020 року, 43% респондентів сказали, що земля не може бути об’єктом торгівлі, а 44% допустили купівлю-продаж землі. З них кожен п’ятий вважає, що землю можна продавати, але не іноземцям. Відтоді настрої громадян точно не змінилися. Нещодавно директор соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович повідомив, що абсолютна більшість українців, а це 64%, не підтримують впровадження ринку землі.

Мінуси для фермерів

Ринок землі від влади має чимало недоліків, які відобразяться на середньому класі. Недостатньо відображені в законодавстві питання захисту інтересів фермерів, які мали б стати основою не лише аграрної галузі, але й здорової та раціональної економіки країни загалом. В нас сьогодні 32 000 таких господарств, 15 тис із них з’явилися в часи уряду Володимира Гройсмана, для котрого це було важливим пріоритетом та через ініціативу якого було розпочато цілий ряд програм їх підтримки.

Аграрний міністр обіцяє забезпечити через державну програму підтримки підприємництва «Доступні кредити 5–7–9» — фінансування для фермерів дешевим кредитним ресурсом. Та в реальності виходить дещо не так. Згадана програма «5–7–9» так і не стала повноцінним інструментом підтримки розвитку бізнесу як аграрного, так і в загальному сенсі. За оприлюдненими даними, лише 4,8 млрд грн (15% від виданих за програмою кредитів) були саме інвестиційними позиками підприємцям, заради яких була розроблена ця програма. Решта грошей були витрачені на рефінансування боргів і кредити на поповнення оборотного капіталу.

Осторонь цієї програми залишилися дрібні й середні аграрії, а фермерських господарств в Україні ще в 2019 році налічувалося близько 34 тисяч. Щоправда, за деякими даними, «завдяки грамотним діям нинішньої влади» відтоді їхня кількість скоротилася до 32 тисяч.

Чому потрібно дати гроші фермерам?

Обробляючи менше 40% загальної площі угідь України, фермери виробляють понад 60% її валового сільськогосподарського продукту. Саме фермери створюють на селі понад 100 тисяч робочих місць (а з урахуванням сезонності робіт у фермерських господарствах влітку тут працюють і 200–230 тисяч українців), сплачують велику частку податків до місцевих бюджетів. Проблему із захистом їхніх інтересів фактично визнав міністр Лещенко, давши згадану вище обіцянку про розширення кредитування фермерів. Про це також говорять і наші західні партнери, зокрема під час форуму «Україна 30» акцентувала увагу на доступі до кредитування фермерів тимчасово повірена у справах США в Україні Крістіна Квін.

Чому аграрії не потрапляють у держпрограму?

Чому ж аграрії не потрапляють у державну програму «5–7–9»? По-перше, через складність її критеріїв. Опитані Agravery.com експерти з кредитування в агросекторі та представники аграрних асоціацій не змогли описати плюси та мінуси цієї програми, посилаючись на погану обізнаність в особливостях її роботи. По-друге, програма не враховує специфіки цього напрямку бізнесу: для розвитку фермерам потрібні доволі великі суми, а банки, які є кінцевими кредиторами за даною програмою, вкрай рідко погоджуються кредитувати малих фермерів, які не спроможні запропонувати якісної застави. Нарешті, аграрії не можуть взяти участь у згаданій програмі, якщо отримують інші види державної підтримки. Утім, останнє — не про загальну масу невеликих аграріїв. От і виходить, що господар на селі опиняється сам на сам зі своїми проблемами.

Що з монополіями?

Інтереси фермерства не враховано й у законах, які лежать в основі земельної реформи. Зокрема, не створено запобіжників від аграрних монополій. Це означає, що крупні латифундисти матимуть ще більше можливостей душити й поглинати дрібні та середні господарства. Не запроваджено обмежень на купівлю землі на рівні районів і областей. Відтак у регіонах можуть виникати монополії одного землевласника.

Недієвими на практиці стануть обмеження на купівлю до 100, а пізніше й до 10 тисяч гектарів. Ті, у кого є можливості й гроші, фактично зможуть купити стільки землі, скільки їм буде потрібно: що заважатиме їм придбати будь-яку площу, оформивши по 100 га на родичів, знайомих чи своїх працівників? А за три роки, коли на ринок допустять юридичних осіб і можна буде купувати вже по 10 тисяч гектарів, — реєструватимуть компанії десятками й зможуть придбати землю на них. У таких обставинах фермери, які зараз орендують й обробляють більші чи менші площі, після відкриття ринку не матимуть таких можливостей викупити цю землю, якими володіють потужні великі агрохолдинги. Їм залишиться або орендувати землі в нового власника після появи такого, або шукати інші гектари, або закривати бізнес. Уявіть лише ситуацію, коли на викуплених кимось впливовим і грошовитим гектарах зростає висаджена вами продукція, бо йдеться ж про запуск ринку влітку й активну його роботу з осені…

Інший бік проблеми: відсутність у фермера коштів для придбання достатньо великих площ землі. Припустимо, купити кілька десятків гектарів малий підприємець ще зможе на заощаджені кошти, а вже на 100 га потрібен довгостроковий кредит, який банк йому, повторимо, майже напевне не дасть через відсутність кредитної історії й застави, а якщо й дасть, то під великі відсотки.

Ба більше, влада клялася не продавати землю іноземцям, однак у законодавстві створено лазівки, які це дозволять: про це прямо говорять фахівці. Крім того, як з’ясували ЗМІ, іноземці, особи без громадянства чи іноземні юридичні особи можуть отримати доступ до придбання земельних ділянок скориставшись поняттям «довірче право власності», яке міститься в законі № 132-IX «Про внесення змін до деяких актів щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні». Скажімо, іноземець створює фонд, той залучає іноземні кредити й інвестує гроші в купівлю землі через довірче право. А український власник землі діятиме в інтересах іноземного громадянина чи компанії, які зможуть опосередковано володіти землею.

Дещо про геополітичні інтереси та безпеку

Ризиком ухваленого закону є можливість купівлі землі серйозними геополітичними гравцями, які потерпають від нестачі продовольства. В першу чергу це Китай. І це без перебільшення може становити загрозу національній безпеці. Сьогодні Китай — найбільший партнер України. В цю країну експортується майже 45% нашої сільськогосподарської продукції. До 2024 року в Китаї, за їхніми прогнозами, збільшиться споживання на 24%. Це означає, що в цій країні зацікавлені в тому, щоб вирощувати більше продукції. Тому вони робитимуть усе, щоб купити землю в Україні, самим вирощувати і самим себе годувати. Логічно, що це їхня мета, бо це дешевше, ніж купувати в українського фермера. Китай уже має великі земельні масиви в Латинській Америці, Азії, Африці, навіть біля берегів Японії. Також небезпечним чинником є можливість стратегічного союзу між Китаєм і Росією. Наш східний сусід може використати земельне питання для того, щоб зашкодити територіальній цілісності України.

Володимир Гройсман не просто так заявив: «Земельна реформа в її нинішньому вигляді не має нічого спільного з інтересами України та українців. Закон зробить українців біднішими, бо він налаштований на те, щоб кількість фермерів, які обробляють землю, не збільшувалася, а зменшувалася. А саме фермери — це середній клас на землі. В поєднанні з децентралізацією це міцна економічна основа країни. Й ухвалене законодавство підриває не тільки наші економічні основи, а й національну безпеку».

Справді відповідальна перед країною влада повинна не підігрувати інтересам зарубіжних партнерів, а розвивати національний фермерський клас як основу економічного зростання нашої країни. Адже український АПК має величезний потенціал розвитку саме завдяки не реалізованим досі можливостям малих і середніх фермерів, яких держава зобов’язана підтримувати хоча б на рівні своїх існуючих можливостей, якщо не може робити це так, як підтримують тамтешніх фермерів уряди сусідньої Польщі та інших країн Європи. В Україні повинні успішно працювати не десятки тисяч, а сотні тисяч фермерських господарств. Натомість нинішня владна команда, пообіцявши підтримати фермерів через відповідні програми, дотації, субсидії, часткову компенсацію витрат чи відшкодування вартості техніки й обладнання, пільгове кредитування тощо, згорнула всі фінансові програми для них. Пропонувалося створити Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві, але відповідний законопроект був відхилений і знятий з розгляду, а про ефект від «5–7–9» ми вже поговорили вище…

Що потрібно зробити?

У 2017 році урядом Гройсмана було розроблено проект Закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». У нього заклали інструменти підтримки дрібних і середніх фермерів, створення механізмів надання доступних пільгових кредитів для того, щоб фермери мали кошти для придбання землі. Йшлося про відповідальне впровадження ринку землі з чіткими умовами в інтересах українських громадян. Пропонувалося обмеження на обсяг землеволодіння — до 200 гектарів в одні руки плюс 200 га на фермерське господарство. Право власності — лише для громадян України. Купувати землю за цим проектом могли фермери, а не холдинги. Запроваджувалися заходи для забезпечення прозорості й добросовісної конкуренції на ринку земель. Але політичні мотиви завадили тому проекту стати законом.

На жаль, складається враження, що нинішня влада, глибоко не вникнувши в суть проблеми, віддала питання реформи земельних відносин на відкуп представникам великих агрохолдингів, які пролобіювали вигідний насамперед їм закон про обіг землі. Та модель земельного ринку, яка вступає в силу з липня-2021, не просто входить у протиріччя з інтересами середнього класу на селі, а й знищує його перспективи, і заодно — шанси України вести незалежну від зовнішніх впливів політику в аграрному секторі. Фактично ми стоїмо перед загрозою остаточного перетворення на країну третього світу без шансів здійснити прорив угору.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

АМУ: законопроєкт 3508-д не вирішить проблеми підприємств теплопостачання

Опубліковано

on

4 червня у Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №3508-д. Основна мета законопроєкту – визначення комплексу організаційних та економічних заходів, спрямованих на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу.

Цей законопроєкт є доопрацьованим варіантом проєкту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» №3508, який Асоціація міст України підтримує, оскільки він спрямований на врегулювання проблемних питань підприємств тепло- та водопостачання, а саме:

  • погашення заборгованості з різниці в тарифах;
  • реструктуризації існуючої заборгованості за енергоносії;
  • списання нарахованих на таку заборгованість штрафних санкцій.

Водночас оновлений законопроєкт №3508-д пропонує окремі неприйнятні механізми врегулювання проблемних питань підприємств тепло- та водопостачання – погашення заборгованості з різниці в тарифах буде здійснюватися не лише за рахунок коштів державного бюджету, а і за рахунок коштів місцевих бюджетів (на умовах співфінансування). Порядок та умови такого співфінансування будуть визначені Урядом.

Також відрізняється механізм гарантування оплати природного газу підприємствами ТКЕ, який буде здійснюватися шляхом:

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини
  • надання учасниками процедури урегулювання заборгованості фінансових та/або інших гарантій на суму реструктуризації (крім суми заборгованості, погашення якої проводиться за рахунок видатків бюджетів) або будь-якого виду забезпечення, передбаченого законодавством України, за згодою сторін;
  • прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування (або військово-цивільною адміністрацією), що представляє громаду, до комунальної власності якої належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, або органом місцевого самоврядування (ВЦА), на території якого провадять ліцензовану господарську діяльність теплопостачальна чи теплогенеруюча організації не комунальної форми власності на виробничих об’єктах (що розташовані на відповідній території області або громади, здійснюючи постачання теплової енергії та надання споживачам цієї територіальної громади послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води).

Крім того, законопроєкт №3508-д пропонує включити представників НКРЕКП до складу територіальних комісій з визначення обсягу заборгованості з різниці в тарифах.

Асоціація міст України зауважує і на інших недоліках цього проєкту Закону, які ускладнюють вирішення проблемних питань галузевих підприємств. З огляду на це, окремі положення законопроєкту №3508-д потрібно суттєво допрацювати. Зокрема, необхідно:

  • передбачити відшкодування заборгованості з різниці в тарифах виключно за рахунок коштів державного бюджету;
  • збільшити строк реструктуризації заборгованості (не менше 10 років);
  • виключити зі складу територіальних комісій з визначення обсягу заборгованості з різниці в тарифах представників НКРЕКП, як зацікавленої сторони;
  • внести зміни до Державного бюджету України на 2021 рік, передбачивши у ньому кошти у обсязі 30 млрд грн на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах.

Асоціація міст України вислювлює стурбованість, що найближчим часом може бути прийнятий Закон, який не вирішить комплексно та остаточно проблеми підприємств ТКЕ, оскільки парламентський Комітет з питань енергетики та житлово-комунальних послуг ухвалив рішення щодо підтримки законопроєкту №3508-д за основу та в цілому.

Нагадаємо, 3 червня під час засідання Палати місцевих влад Конгресу місцевих та регіональних влад Президент України Володимир Зеленський висловився на підтримку пропозиції щодо списання боргів підприємств ТКЕ перед НАК «Нафтогаз України» (див. відео)

Джерело: Асоціація міст України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram