Організована злочинність в Україні. Частина 4. - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

Організована злочинність в Україні. Частина 4.

Дата публікації:

Продовження. Початок ч.1, ч. 2, ч.3

Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).
Частина 4. Транснаціональні злочинні організації як системне утворення

Транснаціональна організована злочинність становить багатофакторну кримінальну систему, що руйнівно впливає на економічне, політичне, духовне суспільне життя, психологічний стан і генофонд нації. Члени організованої транснаціональної злочинності діють у різних регіонах світу, мають кожний свою специфічну спеціалізацію, тактику дій, користуються різноманітними методами. Хоча вони мають різний кількісний та етнічний склад, їх об’єднує єдина спільна мета — отримання від злочинних практик, не виключно, що із поєднанням формально законної діяльності, надвисокого прибутку. Дії транснаціональних злочинних угруповань носять системний характер, як і заходи протидії їм мають бути системними, — доводять наші автори, доктор юридичних наук Олена БУСОЛ і кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Богдан РОМАНЮК.

Олена БУСОЛ
доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ
Богдан Романюк
кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області

Злочинний ринок охопив всю планету

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Поняття транснаціонального злочину надає Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р. Так, злочин носить транснаціональний характер, якщо: він вчинений у більш, ніж одній державі; він вчинений в одній державі, але істотна частина його підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі; він вчинений в одній державі, але за участю організованої злочинної групи, яка здійснює злочинну діяльність у більш ніж одній державі; він вчинений в одній державі, але його істотні наслідки мають місце в іншій державі. У доповіді ООН «The Globalization of Crime: А Transnational Organized Crime Threat Assessment» зазначені основні транснаціональні канали незаконного розповсюдження наркотиків, вогнепальної зброї, контрафактної продукції. У документі розкрити факти про зростання кількості таких злочинів як розкрадання природних ресурсів, продаж людей з метою сексуальної експлуатації або примусової праці, незаконне переміщення мігрантів, морське піратство, кібернетична злочинність тощо. За допомогою підкупу, з використанням доходів від злочинної діяльності та погроз застосування сили, злочинці впливають на результати проведення виборів, рішення та дії окремих політиків і військовослужбовців. Злочинний ринок охоплює всю планету — заборонені товари виробляють на одному континенті, переміщують на другий, а збувають — на третьому. Так, сучасна злочинність, за загальними тенденціями глобалізації, набуває транснаціональних рис.

Найвпливовіші транснаціональні організовані угруповання

Найбільш впливові та потужні транснаціональні організовані угруповання розташовані в різних частинах світу: «Ла Коза ностра» в США, «Коза Ностра» в Європі (Італія), в Азії — «Тріада» (Китай) і «Якудза» (Японія). До цієї когорти можна додати колумбійські наркокартелі Латинської Америки, ямайсько-британську, албанську, сербську, ізраїльську, мексиканську мафії. Із Азії до Канади транснаціональні організовані утворення постачають прекурсори хімічних речовин для незаконного вироблення синтетичних препаратів, передусім — екстазі. Різноманітні мережі транснаціональних організованих угруповань займаються контрабандою екстазі та марихуани на південь і кокаїн на північ через канадський кордон. Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії отримує величезний економічний прибуток — між $32 і $64 мільярдів — від щорічної великомасштабної контрабанди людей, наркотичної торгівлі, фінансових фальсифікацій та масового маркетингового шахрайства.

Україну, як і інші держави світу, також не оминув вплив злочинних процесів, що відбуваються у планетарному масштабі. Тільки в 2017 році українська поліція виявила сім організованих груп і злочинних організацій із транснаціональними зв’язками. Одним із найрезонансніших викриттів стала спільна українсько-німецька операція затримання злочинної групи викрадачів елітних автомобілів із Європи. Злочинні угруповання з держав СНД являють величезну небезпеку в розповсюдженні організованої злочинності для всіх держав й, насамперед, США. Нині налічується шість тисяч таких угруповань та двісті синдикатів, які діють на глобальному рівні. Наприклад, французький кримінолог Alain Bauer характеризує російські угруповання як «краще за всіх структуровані» — вони з, майже військовою точністю, готують злочини та вибудовують свої злочинні схеми.

La Cosa Nostra

На сьогодні в США найбільш загрозливою зі злочинних організацій для суспільства є La Cosa Nostra (LCN) (укр. — «Наша справа»), яка є загальнонаціональним союзом злочинців, пов’язаних родинними зв’язками, або ритуалом посвячення в злочинці. Її засновником є уродженець Сицилії Джузеппе Еспозіто, який емігрував у США разом з шостьома членами сицилійської мафії після вчиненого ними вбивства канцлера та віце-канцлера сицилійської провінції та 11 багатих землеволодільців. Першого лідера LCN Сальваторе Маранцано було вбито через шість місяців. Новим її лідером став Чарльз «Лакі» Лучано. За життя С. Маранцано розробив кодекс LCN, «родинні» підрозділи та структуру, запровадив процедуру вирішення внутрішніх конфліктів. Ч. Лучано також створив «наглядову комісію» за діяльністю LCN, до складу якої входило шестеро босів із семи родин, та був депортований на батьківщину в 1946 р. за обвинуваченням в сутенерській діяльності, де був зв’язною ланкою між сицилійською мафією та LCN. На сьогодні найбурхливіша діяльність LCN здійснюється у таких містах, як Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Філадельфію, Детройт, Чикаго та Нова Англія. У 1963 р. агент ФБР Джозеф Калачі став членом LCN і розкрив перед комітетом Сенату США численні таємниці організації, зокрема її назву, структуру, потужність баз, коди, присягу та прізвища її членів. На сьогодні злочинна діяльність LCN — це вбивство, вимагання, незаконний обіг наркотиків, підкуп посадових осіб, азартні ігри, інфільтрація законного бізнесу, трудовий рекет, лихварство, проституція, порнографія, ухилення від податків завдяки шахрайським схемам, фондові маніпуляції, та інші.

Між Транснаціональними компаніями (ТНК) нині існує жорстка конкуренція за ринки збуту та сфери впливу. Наприклад, у 2017 р. федеральним відомством кримінальної поліції (Bundeskrimimalamt (BKA)) і палермського відділення італійської Фінансової гвардії, у м. Філлінгене-Швеннінгене були арештовані 19 наркоторговців італійського походження. В них конфісковані товари та гроші на суму 4 млн євро. Арештовані діяли в Німеччині на замовлення клану Мондіно (Mondino) — сицилійського мафіозного угруповання з Палермо. Злочинна діяльність полягала у контрабандному ввезенню до ФРН із Албанії тони марихуани та кокаїну, та відмиванню доходів від їх реалізації у гральних автоматах, встановлювати які змушували під загрозою знищення бізнесу, своїх співвітчизників — власників барів і магазинів. Прибуток від незаконного обігу наркотиків використовувався для закупівлі зброї на Балканах.

За даними ВКА, італійська мафія, в основному, зосереджена на півдні та заході Німеччини. За даними ВКА, найбільша кількість із відомих поліції італійських мафіозі (близько 134 осіб) належить до калабрийської «Ндрангете», що відома розстрілом у 2007 р. у Дуйсбурзі шістьох членів конкуруючого клану. Трохи менш чисельною є неаполітанська «Каморра» (близько 52 осіб), і сицилійська «Коза ностра» налічує близько 13 осіб. Для транснаціональних злочинних організацій характерне членство на етнічній основі або земляцтва.

ТНК в Україні

В Україні нині діють близько 30 транснаціональних корпорацій, які мають понад 7 тис. представництв та філій, які функціонують переважно в харчовій, нафтогазовій і тютюновій промисловості (McDonalds, Nestle, British American Tobacco, British Petroleum, Procter & Gamble, Shell тощо). Окремі ТНК виступали в ролі партнерів українських компаній, наприклад, корпорація «Богдан», ПАТ «Єврокар», ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», фармацевтичні компанії — ПАТ «Дарниця» та ПАТ «Фармак». До найбільших українських ТНК відносили зокрема ПАТ «Українська автомобільна корпорація», кондитерську корпорацію «Рошен», телекомунікаційну компанію «Укртелеком», ТОВ «ДТЕК» тощо. Позитивними моментами представництва зарубіжних ТНК в Україні є забезпечення залучення іноземних інвестицій у державу, створення нових робочих місць, сприяння модернізації промисловості, упровадження новітніх науково-технічних розробок, поширення світових та міжнародних стандартів підготовки кваліфікованих кадрів, ведення бізнесу. Інша сторона «медалі» — експансія закордонних ТНК в Україні супроводжується застосуванням «змішаних» і «замаскованих» псевдоінвестиційних стратегій. При цьому в багатьох випадках інвестиційні стратегії є інвестиційними лише номінально, тоді як основною причиною їх застосування є не використання виробничого потенціалу України, а мінімізація митних відрахувань. При цьому сума необхідних для псевдоінвестиційного входження капіталовкладень може бути незпівставна не тільки з обігом материнської компанії, а навіть із обігом створеного в Україні підприємства.

Розглядаючи ознаки протиправної діяльності промислово-фінансових угруповань України, можна говорити, що вони відповідають основним ознаками такого мафіозного утворення як злочинний синдикат. В Україні існує такий структурно-організаційний тип транснаціональної злочинної організації, в якому поєднані елементи класичної злочинної організації й легального бізнесу.

Глобальні ТНК четвертого покоління

На теперішній час у світі затвердились і функціонують глобальні ТНК четвертого покоління, відмінними рисами яких є: планетарне бачення ринків і здійснення конкуренції у світовому масштабі; розділ світових ринків з небагатьма такими ж глобальними ТНК; координування дій своїх філій на основі новітніх інформаційних технологій, гнучка організація кожного окремого виробничого вузла, адаптивність структури корпорації, одноманітна організація бухгалтерського обліку і аудиту; об’єднання своїх філій, заводів та спільних підприємств у єдину міжнародну мережу управління, яка, в свою чергу, інтегрована з іншими мережами ТНК; здійснення економічного і політичного впливу на держави, в яких функціонують ТНК. Протягом останніх років в основному склалася така система світоустрою, при якій ТНК контролюють близько половини світового промислового виробництва, 63 % — зовнішньої торгівлі, більшу частину патентів і ліцензій на нову техніку, технології та «ноу-хау». Під контролем ТНК знаходиться приблизно 90 % світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, тютюну, 80 % — чаю, 75 % — бананів. http://dspace.nuft.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/12004/1/Development.pdf.

У світі діють понад 65 тис. ТНК, що мають близько 700 тис. закордонних філій у більш, ніж 150 державах. У процесі діяльності транснаціональних корпорацій неминуче вчинюються корупційні діяння, тому що між цими ТНК існує жорстока конкуренція за ресурси планети — природні, матеріальні, людські, фінансові, інформаційні, технологічні тощо. Корупційна злочинність, виступаючи на першому етапі як національна проблема, перетинає кордони і стає транснаціональним явищем, одним з основних засобів впливу організованої злочинності на всі сфери міжнародного життя. Відносно поширення транснаціональної корупції зазначимо, що $1 трильйон на рік — це приблизна цифра, що дає лише загальне уявлення про те, скільки неправомірної вигоди отримується в усьому світі — як у розвинених державах, так і в тих, що розвиваються. Згідно з інформацією МВФ, щорічно у світі «відмивається» від $500 млрд до $1,5 трильйона, або 5 % світового валового внутрішнього продукту. Офіційні видання Президента США називають цифру — від $1.3 до $3.3 трильйона (між 2 % і 5 % світового валового внутрішнього продукту.

За даними Світового банку, щороку на підкуп членів урядів і політиків витрачається близько $80 млрд. Загальний обсяг операцій у наркобізнесі перевищує півмільярда доларів, а прибутки від «трансферів» нелегалів — $3,5 млрд. Держави, що розвиваються, витрачають на боротьбу зі злочинністю приблизно 14 % ВВП, а розвинені — 5 %.

«Зайве» населення

Як зазначають дослідники процесів глобалізації, вона в результаті призвела до того, що в ХХІ ст. для благополучного життя на планеті достатньо 20 % освіченого населення. Решта «зайвих» людей фактично залишається не затребуваною, відсунутою від нібито демократично встановлених норм використання природних ресурсів, а отже — без засобів існування. Одночасно влада і багатство концентруються в невеликої групи людей та корпорацій. Ще у 1998 р. у докладі ООН «Про розвиток» вказувалось, що «плоди глобалізації продаються глобальній еліті», господарям і керівникам глобалізації. До кінця ХХ століття розрив між багатими і бідними землянами збільшився до 80 разів. Статки трьох найбільш заможних людей перевищує дохід 600 млн. людей, які проживають у 36 бідних державах світу. Глобальна ж конкуренція не дозволяє транснаціональним компаніям приділяти багато уваги соціальним, і тим більш, кримінологічним проблемам, з побоювання втрати своїх капіталів. Отже, світовий порядок не базується на соціальній справедливості. Тож глобалізація змушує до перегляду принципів управління як на національному, так і наднаціональному рівнях. В ідеалі має визнаватися той факт, що вигоди для одного з учасників глобального ринку (держави або ТНК) можуть не задовольняти інших учасників, а тому слід поступатися частиною своєї економічної вигоди заради спільного стратегічного розвитку. Для впровадження такої політики слугують впливові міжнародні організації — NАТО, WTO, IМF, UNIDO, WIPO, UNESCO, The World Bank Group та інші. Останнім часом спостерігаємо тенденції безроздільного домінування політики міжнародних організацій, котрі підтримують глобальні ринки, над діяльністю організацій, які піклуються про забезпечення суспільних благ, зокрема, збереження миру, охорону довкілля, захисту прав людини, протидію бідності, розвиток охорони здоров’я, культури, освіти. Держави, які найбільш ізольовані від зазначених міжнародних організацій, є вразливішими перед загрозами глобалізації.

Злочинний світ налічує понад мільйон незалежних озброєних угруповань. У випадку їх злочинної змови та координації, вони здатні впливати не тільки на національну безпеку, але й на стан справ у всіх континентах. Діапазон методів утручання ТНК в справи приймаючих держав і засобів впливу на політичну та соціальну обстановку в цих державах дуже широкий. Наприклад, у 1975 році американська компанія «Стандард фрут» (раніше — «Юнайтед фрут») і кілька інших ТНК США, незадоволених політикою Панами, Гондурасу й Коста-Ріки у сфері експорту бананів, створили спецфонд на $ 5 млн. для підриву економічної стабільності в цих регіонах. Для цього ними планувалося провокування збройних сутичок, акцій саботажу і навіть замах на життя тодішнього президента Панами Торріхоса. Раніше «Юнайтед фрут» брала участь у висадці загонів кубинських контрреволюціонерів у затоці Кочінос, а корпорація «Г’юз ейркрафт» — у підготовці замахів на Ф. Кастро.

Відома в історії Латинської Америки, так звана, «війна Чако» між Болівією та Парагваєм (1932–1935 рр.), що розорила обидві держави, особливо Болівію, і коштувала останній 60 тис. життів, була, по суті, сутичкою між американською корпорацією «Стандард ойл оф Нью-Джерсі» (зараз «Екссон-Мобіл») і англо-голландською «Ройал Датч Шелл» за виявлені в Чако нафтові запаси. Крім того, американській корпорації необхідно було отримати доступ до моря для будівництва нафтопроводу. «Ройал Датч Шелл» на той час уже отримала концесію на частину нафтоносних полів Чако і боролася за збереження та розширення своїх позицій. Загалом у 90-ті роки XX століття у війнах за доступ до природних ресурсів загинуло близько 5 млн. осіб. Ще 6 млн. втекли до сусідніх держав, а від 11 до 15 млн змушені були змінити місце проживання, не залишаючи батьківщину.

Як використовують Україну

Не треба відшукувати приклади, коли в Україні фактично розгорнуті бойові дії на територіях Донецької і Луганської областей, і, як автори вже писали, предметом вивчення науковцями нині є проблема впливу ТНК на тривалість Операції об’єднаних сил та розподіл природних й інших ресурсів цих територій між олігархами. Так, за результатами соціологічного дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, на замовлення громадської організації «Детектор медіа», за фінансової підтримки посольства Швеції в Україні, майже дві третини українців впевнені, що війна в Донецькому регіоні не припиняється із-за того, що вона вигідна київській владі й олігархам. Не є секретом, що впливові багаті держави, користуючись національними ресурсами бідніших держав, отримують переваги для транснаціональних корпорацій. ТНК здійснюють контроль і над світовим інформаційним простором, усувають конкурентів та встановлюють світовий порядок на вигідних для них умовах. Таким чином відбувається процес транснаціоналізації великого капіталу — потужні корпорації розповсюджують свої мережі по всьому світу, користуючись дешевою робочою силою і природними ресурсами бідних держав або держав, що розвиваються. При цьому кінцеві прибутки отримують власники зазначених корпорацій, тобто, врешті-решт, резиденти розвинених держав. З кожним роком через економічну глобалізацію прискорюється процес наростання світової нерівності. На початку XXI ст. розрив у прибутках між найбагатшими і найбіднішими державами світу збільшився до співвідношення 72:1. Таку тенденцію вчені визнають тривожною, з огляду на збільшення кількості конфліктів у світі, зростання корупції, тероризму, організованої злочинності, зниження доступності якісної освіти, погіршення екології та медичного забезпечення людей.

Мафія діє глобально

У свою чергу мафія діє глобально та ефективно, так само як і всесвітні концерни, використовуючи інтернет для узгодження дій та внутрішньої логістики. Кримінальні мережі перейняли певний досвід ведення справ у приватного бізнесу. Сьогодні можна говорити про існування глобального кримінального мережевого світу. Якщо певні держави й досягають певних успіхів у протидії мафії, все одне злочинні організації виявляються гнучкими — переміщуються в іншу державу, якій міцно базуються. Отже, однією з ознак ТЗО є їх мобільність.

Сьогодні корпорації, за впливовістю на економіку держави та прийняття відповідних рішень, порівняні із урядами деяких держав. ТНК включені в місцеві політичні процеси — їх представники вступають у національні асоціації промисловців, завдяки чому мають можливості «виходу» на керівників влади. Отже, ТНК цілком здатні впливати на внутрішню політику держави, аж до здійснення державних переворотів та інспірації прикордонних конфліктів. У ТНК розвинена розвідка і контррозвідка, що часто займається шпигунством, нейтралізацією та фізичним усуненням конкурентів. Ще на початку 80-х років минулого століття лише на утримання своїх служб безпеки провідні ТНК США витрачали щорічно понад 2,5 млрд. дол. (практично стільки ж, скільки і ЦРУ США), а вартість технічних засобів охорони сягала 800 млн. дол. США Кількість працівників лише служби безпеки корпорації «Дженерал моторс» (22 тис. чол.) була порівнянна із загальною чисельністю працівників ФБР США https://dt.ua/ECONOMICS/globalniy_viklik_transnatsionalnih_korporatsiy.html.

Партнерство ТЗС із ТНК

Транснаціональні злочинні співтовариства підтримують партнерство із ТНК, у які вони влили інвестиції, і з банками, в яких розміщено незаконно добуті гроші. ТЗС беруть участь у підкупі політиків, диктуючи свої умови.

Хоча транснаціональна організована злочинність є стійким інтегративним утворенням, якому притаманні цілісність, ієрархічність, багаторівневість, чіткої моделі дій транснаціональних організованих злочинних угруповань із іншими злочинними організаціями не спостерігається. Транснаціональні кримінальні організації можуть суттєво відрізнятись від інших видів злочинних організацій за своєю структурою, потужністю, розмірами і географічними масштабами діяльності, або ступенем розгалуженості своїх операцій. Спільними їх ознаками є участь у заборонених законом формах ділової активності, включаючи продаж незаконних товарів і послуг, незаконну контрабанду товарів, що виробляються легально, крадіжку таких товарів чи всі три типи операцій.

Транснаціональна організована злочинність характеризується тенденцією до професіоналізації, спеціалізації, функціоналізації та структуризації елементів злочинних організацій.

Однією з характерних рис сучасних ТНК є їхні величезні видатки на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки. Наприклад, щорічні витрати на це «Дженерал моторс», «Форд», і «ІБМ» становлять $ 2–3 млрд., що перевищує науково-дослідницькі бюджети багатьох держав. При цьому дедалі більшу роль у науково-технологічній стратегії ТНК відіграють приймаючі держави. Наприклад, компанія «ІБМ» на початку 90-х років використовувала за межами США понад 25 тис. науковців, близько 30 лабораторій, що здійснювали дослідницькі програми у рамках єдиного плану корпорації, але з урахуванням особливостей ринків спеціалізації філій і дочірніх компаній «ІБМ». Значний внесок у розробку передової технології ТНК робить і співробітництво з університетами й науковими центрами. Такі центри створюються, як правило, при університетах, і їх активно фінансують провідні промислові корпорації https://dt.ua/ECONOMICS/globalniy_viklik_transnatsionalnih_korporatsiy.html.

Корупційні зв’язки в правоохоронних органах та інших органах державної влади є характерним елементом системи, на основі якої діють ТЗО. Так само ТНК стають дедалі гнучкими, мобільними, здатними швидко корегувати свою протиправну діяльність у відповідь на втручання правоохоронних органів.

Боротьба за ринки збуту призводить до війн

Боротьба між корпораціями за джерела сировини і ринки збуту призводить до війн між їх державами. Військові конфлікти все ще зустрічаються на територіях держав, які розвиваються, при чому такі держави найчастіше є «розмінною монетою» конкуруючих між собою розвинутих, економічно сильних держав. Класичною формою ведення війн між ТНК є кібервійни. Найвитонченіші міжнаціональні злочинні утворення, для яких характерно вчинення кіберзлочинів, засновані в РФ і Румунії. Отже, злочинні мережі постійно розширюють свою активність. У результаті спостерігається конвергенція загроз, які еволюціонували до складніших, мінливих і дестабілізуючих.

Фінансово-промислові еліти намагаються нав’язати свій порядок суспільствам, які до цього не готові у силу різниці культур, історії, законів, соціального порядку, ментальності тощо. Транснаціональна організована злочинність не може бути подолана в локальних суспільствах через те, що цілі еліт та певних держав не співпадають. Заходи окремих держав протистояти тиску потужних ТНК поки що не є успішними.

Тактика України = інтереси ТНК + стратегічні пріоритети економіки країни

Осмислення розглянутих негативних процесів у світі, а також розуміння побудови та принципів функціонування системи транснаціональних злочинних організацій, важливе для вироблення стратегії й тактики протидії загрозам національної безпеки.

Заходи протидії транснаціональній організованій злочинності потребують системного характеру. Потрібно створення адекватних форм і способів попередження та припинення злочинних проявів, вироблення міжнародно-правових, політичних, військових і економічних механізмів контролю над цим явищем. Ефективною тактикою України у цьому напрямі, вважаємо, буде не протистояння або протидія засиллю іноземних ТНК, а приведення їх інтересів у відповідність із стратегічними пріоритетами економіки України. У стосунках держав з фінансово-промисловими групами радили б, на державному рівні, прагнути досягнення між ними максимально тотожних цілей. Необхідно вчасно виявляти соціально небезпечні, криміногенні тенденції у діях фінансово-промислових еліт. Це допоможе спрямувати міжнародні зусилля на створення відповідних умов для функціонування транснаціональних корпорацій у таких межах, вихід за які, буде загрожувати зменшенню, або втратою ними своїх, у злочинний спосіб набутих капіталів.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Про сенси і тексти: в чому відмінність між «правами людини» і «людськими правами»?

Опубліковано

on

От

Олександр ВОДЯННІКОВ,
національний радник з юридичних питань, керівник відділу верховенства права
Координатора проектів ОБСЄ в Україні

У 2016 році вийшла праця Сергія Головатого «Про людські права», в якій автор, виходячи з історико-лінгвістичного аналізу, обґрунтовує необхідність заміни загальновживаного терміна «права людини» на «людські права». Ця пропозиція викликала досить жваву дискусію в наукових колах. Хоча особисто я достатньо скептично поставився до цієї пропозиції. В українській правничій термінології склалася традиція використання терміна «права людини» для означення поняття, яке в європейських мовах має назву «human rights» (англ.), «Menschenrechte» (нім.), «derechos humanos» (ісп.), «diritti umani» (італ.). Цей термін міститься в Конституції України, законодавстві, включаючи офіційні переклади міжнародних документів, у науковій літературі та повідомленнях ЗМІ. Однак, якщо поглянути на історичну еволюцію, генеалогію «human rights» і «droits de l’homme», можна дійти висновку, що дійсно «права людини» і «людські права» не є тотожними концепціями. Давайте поміркуємо чому?

Читайте також: Забезпечення прав людини в умовах суспільних трансформацій

«Droits de l’homme» як проект Французької революції

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Термін «права людини» є дослівним еквівалентом французького «droits de l’homme». Ця французька традиція тяжіє часів Великої французької революції 1789 року, коли була проголошена Декларація прав людини і громадянина. В її основу було покладено імпліцитне розрізнення між правами, що належать людині (у той історичний момент — вільній особі), та правами, що належать людині як члену політичної спільноти. Навіть у революційні часи ці права не стосувалися рабів, жінок і навіть звільнених рабів.

Поширення цей термін набув завдяки Жан-Жаку Руссо. В своєму трактаті «Про суспільний договір» Руссо говорить про «права громадян», «природні права, яким [громадяни] повинні користуватися як люди», «права людини». Але квінтесенція розуміння прав у викладі Руссо полягає в тому, що «суспільний стан — це священне право, що є засадою всієї решти прав. Це право, однак, не є природним; тому воно базується на угодах». По суті Руссо закладає основи пізнішого революційного розуміння «droits de l’homme» як засади політичного проекту. З 1760-х років саме такі конотації забарвлюють цей термін у працях барона Гольбаха, Рейналя, Мерс’є, маркіза де Кондорсе. А абат Рейналь в 1770 році писав: «Свобода є властивістю кожного. Слід розрізняти три її типи: природна свобода, громадянська свобода та політична свобода; тобто свобода індивіда, свобода громадянина і свобода нації. Природна свобода є правом, наданим природою кожній людині розпоряджатися собою на власний розсуд. Громадянська свобода є правом, що забезпечується суспільством кожному громадянину робити все, що не суперечить законам. Політична свобода — стан народу, що не відмовився від свого суверенітету, і який сам встановлює собі закони або бере участь у системі свого законотворення» (Abbé Raynal. From the Philosophical and Polítical History of the Settlements and Trade of the Europeans in the East and West Indies. The French Revolution and Human Rights. A Brief Documentary. 1996. P. 52).

Читайте також: ООН заявляє про погіршення ситуації з правами людини

У цьому викладі абата Рейналя відображена, власне, концепція «droits de l’homme», яка згодом була закладена в Декларації 1789 року: права людини становили поєднання «політичної» і «громадянської» свободи задля утворення нової політичної спільноти — політичної нації. Дебати в Національній Асамблеї в червні 1789 року чітко окреслюють цю концепцію й розуміння прав, викладених у згаданій Декларації: закріпити в цьому документі «перші принципи» конституції, «перші елементи всього законодавства» (маркіз де Лафайет). Герцог де Монморансі не менш чітко сформулював ідею Декларації: «Дуже важливо проголосити права людини до прийняття конституції, оскільки конституція — це лише продовження, завершення такого проголошення».

Декларація 1789 року і права, декларовані нею, стосувалися громадянства як приналежності до нової політії. Як підсумував Самуель Мойн, «права революційної епохи були революційними: вони становили засади утворення чи відновлення простору громадянства, а не захист «людяності» (Moyn S. The Last Utopia: Human Rights in History. 2010. Р. 26). Тому історично обґрунтованим було б аналізувати становлення й еволюцію людських прав саме внаслідок невдачі французької революційної моделі, переривання революційної традиції «droits de l’homme», що сталося після Другої світової війни.

Саме ця революційна традиція витіснила і в англійському і у французькому політичному дискурсах інші концепції — «human rights» (людські права), «rights of mankind» (права людського товариства) та «rights of humanity» (права людства), які на тлі революційної традиції виглядали надто загальними, щоб мати значення в новій парадигмі народного суверенітету. Ці концепції розглядалися відносними категоріями, що відрізняють людське від божественного, з одного боку, і тваринного, з іншого.

Іншими словами, термін «droits de l’homme» із самого початку був політично, гендерно й соціально забарвленим. З огляду на свою генеалогію і семантичний наголос на адресаті прав він не охоплює всіх якостей, якими в постмодерному конституціоналізмі мають володіти «human rights», а саме невід’ємність (притаманність людині з огляду на саму людську природу), рівність (тотожність для всіх без винятку) та загальність (повсюдна дія). Цей революційний проект виходив з іншого постулату — утворення політичної нації. Однак такі конотації визначили живучість революційного проекту в період становлення і розвитку національної держави до Другої світової війни.

Абстракція «людини» в такому революційному проекті завжди містила певну політичну ідентичність. Класичний лібералізм ХІХ — першої половини ХХ ст. в якості головної мети проголошував захист свобод окремого політичного суб’єкта, хоча ці свободи зводилися до тих прав, що були необхідними індивіду, щоб діяти в певному політичному середовищі. В такому сенсі втрата членства в політичній громаді, як-то через зникнення такої громади чи через вигнання, означала виключення з людства, втрату «права на права». Права людини в такому сенсі були привілеєм членства в політичній громаді, привілеєм громадянства.

«Human rights» як антитеза «droits de l’homme»

Термін «human rights» в сенсі людських прав виникає в контексті дискусії в англомовній публіцистиці щодо французької Декларації. Томас Пейн у своєму трактаті «Права людини» («Rights of man») 1791 року, написаному у відповідь на критику Едмунда Берка французької Декларації, побіжно використовує цей термін. Але в загальний вжиток «human rights» у значенні, подібному до сучасного розуміння людських прав, входить у першій чверті ХІХ ст. в контексті боротьби за заборону рабства і работоргівлі.

Нове розуміння людських прав постає і індоктринується після Другої світової війни з прийняттям Загальної декларації прав людини 1948 року. Навіть у політичному й дипломатичному лексиконі використання терміна «human rights» замість «rights of man» стає новацією. До того часу публічний дискурс послуговувався лексиконом, що склався в часи великих революцій — «природні права», «громадянські права», «політичні права», «соціальні права», «конституційні права», віддзеркалюючи когнітивні schemata революційного проекту. Так, за сто років до Другої світової війни тільки в шести рішеннях Верховного Суду США був вжитий термін «human rights», але вже за період з 1941 по 1949 цей термін з’являється в тринадцяти рішеннях, а протягом двадцяти років з моменту схвалення Загальної декларації про права людини «human rights» згадують тридцять два рішення Верховного суду США (Primus R. The American Language of Rights. 2004. Р. 191).

Загальна декларація прав людини 1948 року стала певною відповіддю на явні й імпліцитні упередженості французького революційного проекту «прав людини». Цей документ є прикладом «Великого діалогу»: стаття 1 Загальної декларації відтворює статтю 1 французької Декларації 1789 року з важливою відмінністю — замість «Les hommes naissent et demeurent libres et égaux en droits» («люди», «чоловіки» — фр.) Загальна декларація постулює невід’ємність, рівність і загальність: «Tous les êtres humains naissent libres et égaux en dignité et en droits» («всі людські істоти»).

Декларація 1948 року спричинила як ефект розриву, так і символічного впорядкування нової парадигми, що означало становлення нової концепції, нового комплексу субстантивних зобов’язань (хоча у той період подекуди термін «human rights» помилково вважався новою назвою для старої категорії).

Становлення нової концепції, таким чином, стало відповіддю на недоліки, упередженості й колективізм революційного проекту, який не в останню чергу вважався таким, що заклав основи для становлення тоталітарних держав у Європі міжвоєнного періоду. Нова концепція «людських прав», що постала в ході переосмислення жахливого минулого Європи, стала новим кредо, складовою нової ідентичності Європи в протистоянні з країнами соціалістичного табору.

Саме тому, говорячи про концепцію «human rights», слід мати на увазі, що йдеться саме про «людські права» як нову парадигму сучасного конституціоналізму. Загальне використання терміна «права людини», що є спадщиною революційного проекту XVIII ст. і лібералізму ХІХ ст., звичайно, не означає, що цьому терміну надається той же зміст і значення, що були характерними для ХІХ ст. — першої половини ХХ ст. Однак дуже важливо мати на увазі цю фундаментальну відмінність між революційною традицією прав людини як «droits de l’homme» та новою парадигмою людських прав як «human rights» сучасного конституціоналізму.

Рада ООН з прав людини ухвалила резолюцію про співпрацю з Україною

В українській Конституції, законодавстві, офіційних перекладах міжнародних документів використовується термін «права людини». Чи потрібно міняти цю термінологію? Це складно і навряд чи має сенс. Однак, коли йдеться про відповідне поняття в теорії, доктрині чи перекладі, перевага має надаватися все ж терміну «людські права» як найбільш адекватному для означення цього поняття.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Протидія економічній злочинності в Україні в 2020 році: стан і проблеми (Частина 2)

Опубліковано

on

От

Закінчення. Початок

(у порівнянні зі статистичними даними за 2016—2019 роки)

Олексій Баганець
заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України.

Дещо про права людини і професійний рівень правоохоронців

Як на мій погляд, то ще гірша в цей період ситуація з розглядом судами обвинувальних актів за ст. 212 КК України («Ухилення від сплати податків і зборів»). Так, починаючи з 2014 року, коли за такі злочини було засуджено 82 особи, їх кількість щорічно лише знижувалася: в 2015 — 52, в 2016 — взагалі жодної особи (!), в 2017 — всього 9, у 2018 — 13, у 2019 — 11, а в минулому році — лише 4 особи. А тому й не дивно, що якщо в 2013 році судами було виправдано 5 осіб за цією статтею КК України, то в 2015 — вже 25, у 2017 — аж 232, тобто більше, ніж у 50 разів (!), у 2018 — 5, у 2019 — 10 і в 2020 — 1 особу, тобто стан дотримання конституційних прав і свобод громадян під час розслідування цієї категорії злочинів — катастрофічний.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Сталий розвиток національної економіки неможливий без економічного багатоманіття

Про суттєве погіршення не лише результатів роботи органів досудового розслідування і прокурорів, а й низьку якість досудового розслідування та процесуального керівництва, свідчать і статдані про величезну кількість закритих судами кримінальних проваджень даної категорії, особливо за останні два роки. Зверніть увагу на ці цифри: якщо в 2016 році було закрито 32 таких провадження, то в 2017 — вже 206, у 2018 — 198, у 2019 — 258, а в 2020 — 117, що свідчить як про низький професійний рівень наших правоохоронців та прокурорів, так і свідоме ігнорування ними прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні!

Скажу більше: кількість облікованих злочинів даного виду в основному лише збільшується — з 10 756 у 2017 році до 11 160 в 2020-му. Беручи до уваги те, що, як правило, це очевидні кримінальні правопорушення, які можна розкрити якнайшвидше, відсоток розкриття їх за цей період за врученими підозрами лише погіршувався: з 54,3% в 2014 році до 50,9% у 2020. Не набагато краще ці дані виглядають і в кількісному вигляді — з 5 651 в 2014 до 5 676 в 2020 році, що майже на одному рівні! Погіршувався стан розкриття цих злочинів як у кількісному вигляді, так і особливо — у відсотковому, і за направленими до суду обвинувальними актами: з 4 892, що склало 47% у 2014, до 4 623 (41%) — в минулому році. Про негативні тенденції у виявленні, розкритті та розслідуванні злочинів даного виду свідчить і той факт, що залишок нерозслідуваних таких злочинів збільшився з 5 003 у 2014 до 6 273 у 2020 році.

Читайте також: Протидія економічній злочинності в Україні в 2020 році: стан і проблеми

На жаль, для більш повної картини щодо протидії цьому виду злочинів не вистачає статданих про результати розгляду судами обвинувальних актів у цих провадженнях: скільки осіб засуджено, скільки з них вступили в законну силу, скільки були перекваліфіковані на менш суспільно небезпечні діяння, по скількох винесено виправдальні вироки та скільки проваджень судами було закрито. Відсутні в статзвітах і дані про кількість повідомлених у таких провадженнях підозр, які в ході досудового розслідування не знайшли всього підтвердження й провадження були закриті слідчими та прокурорами (окремо) за відсутності події і складу злочину й за недоведенням винуватості.

У той же час за даними Державної судової адміністрації, за статтею 205 КК України («Фіктивне підприємництво») в 2020 році на розгляді в судах перебувало всього 94 (у 2019 — 434, в 2018 — 523) кримінальних провадження, в тому числі тих, що надійшли в звітному періоді — 9, у той час, як у 2019 році — 314 та в 2018 — 440, тобто це в декілька десятків разів менше, аніж у попередні роки. Кількість осіб, провадження щодо яких розглядалися в минулому році в судах, становила 153, що теж значно менше, ніж у попередньому році — 516 і в 2018 — 591, у тому числі за вчинення злочину в складі організованої злочинної групи чи злочинної організації всього 7, що також значно менше, ніж у 2019 — 18 та у 2018 роках — 11!

Кількість розглянутих судами проваджень про такі злочини в 2020-му становила всього 49, що теж значно менше, ніж у 2019 — 341 та 2018 — 402).

Із розглянутих 49-ти (у 2019 році — 341, у 2018 — 402) кримінальних проваджень судами повернуто прокурору 10 (у 2019 — 18, у 2018 — 14), а закрито 36 (у 2019 — 214, у 2018 — 179). Засуджено судами за вчинення таких кримінальних проваджень усього 7 осіб, що в десятки, а то й сотні разів менше, ніж у 2019 році — 88 та у 2018 — 185, закрито кримінальних проваджень щодо 47 (у 2019 — 232, у 2018 — 184) осіб та щодо 23 (у 2019 — 22, у 2018 — 15) осіб кримінальні провадження повернуто прокурору. Але чи направляли їх прокурори повторно до суду, статзвіт, знову ж таки, це приховує.

Відповідно, в минулому році на розгляді в судах перебувало і найменше кримінальних проваджень за ст. 205 КК України. Однією з причин цього є той факт, що з 25 вересня 2019 року було декриміналізовано дану статтю (Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес»).

Відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом

За статтею 209 КК України (Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом) у 2020 році на розгляді в судах перебувало 250 (у 2019 — 252, у 2018 — 221) кримінальних проваджень, у тому числі тих, що надійшли в звітному періоді — 70 (у 2019 — 84, у 2018 — 91).

Кількість осіб, провадження щодо яких розглядалися в минулому році в суді, становила 444 (у 2019 — 464, у 2018 — 403). Кількість розглянутих судами проваджень у 2020 році — 40 (у 2019 — 62, у 2018 році — 47), у тому числі з постановленням вироку усього 19 (у 2019 — 25, у 2018 — 21), із них з визнанням винуватості 14, що на рівні із 2019 — 14 та 2018 роком — 13.

Із цих розглянутих 40-ка кримінальних проваджень повернуто прокурору 11 (у 2019 — 9, у 2018 — 2), закрито 5 (у 2019 — 4, у 2018 році — 14).

Засуджено за вчинення цього злочину усього 17 осіб, що менше, ніж у попередні роки (у 2019 — 21, у 2018 — 19), виправдано 1 особу (у 2019 — 7, у 2018 — 4), закрито щодо 3 осіб (у 2019 — 12, у 2018 — 1) та щодо 23 осіб (у 2019 році — 21, у 2018 — 29) кримінальні провадження повернуто прокурору. Але, знову ж таки, чи направляли прокурори ці обвинувальні акти до суду повторно, в статзвітах також нічого не зазначено.

Отже, можна зробити висновок, що в 2020 році найменше було розглянутих судами проваджень та винесено вироків по цій категорії кримінальних правопорушень. Найбільша кількість повернутих прокурору обвинувальних актів для доопрацювання та найменша кількість засуджених осіб свідчать явно про відсутність належної взаємодії й професіоналізму правоохоронців і прокурорів по збору, перевірці й оцінці доказів вини обвинувачених, а також про направлення до суду обвинувальних актів, які не грунтуються на зібраних матеріалах досудового розслідування.

Нецільове використання держкоштів

Згідно зі статтею 210 КК України (Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків з бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням) у 2020 році на розгляді в судах перебувало всього 4 кримінальних провадження (у 2019 — 5, у 2018 — 4), у т.ч. тих, що надійшли у звітному періоді — 2 (у 2019 — 3, у 2018 — 2). Кількість осіб, провадження щодо яких розглядались у суді, становила 5 (у 2019 — 6, у 2018 —5). Кількість розглянутих судами проваджень за цією статистикою в 2020 році становила всього 2 (у 2019 — 0, у 2018 — 2), але, без постановлення жодного вироку (у 2019 — 0, у 2018 — 1), бо обидва були закриті судом.

Тобто за цей злочин в минулому році не було засуджено жодної особи (в 2019 — 1, у 2018 — 2), кримінальні провадження закрито судом щодо 2 осіб (у 2019 — 0, у 2018 — 1).

До речі, жодного вироку (як обвинувального, так і виправдального) не було постановлено і в 2021 році. Це свідчить не про відсутність нецільового використання бюджетних коштів у нашій державі, а, навпаки, про його «процвітання», бо, на жаль, сьогодні немає кому ці факти виявляти та доказувати в суді належними й допустимими доказами. А по-друге, розкривати й доводити доказами такі злочини нині й невигідно, бо, як правило, це потягне за собою призупинення, зупинення або зменшення бюджетних асигнувань, повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету, тобто ненадходження коштів «у кишені» чиновників.

Ухилення від сплати податків

Згідно зі статтею 212 КК України (Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів) у 2020 році на розгляді в судах перебувало 309 кримінальних проваджень (у 2019 — 469, у 2018 — 416), у тому числі тих, що надійшли в звітному періоді — 141 (у 2019 — 287, у 2018 — 256), тобто значно менше, ніж в попередні два роки. Кількість осіб, провадження щодо яких за цією статтею КК України розглядалися в судах, становила 416 (у 2019 — 587, у 2018 — 544), що теж менше, ніж у 2 попередні роки.

Кількість розглянутих проваджень у 2020 році становила 140 (у 2019 — 293, у 2018 — 234), що теж менше, із яких прокурору повернуто 11 (у 2019 — 12, у 2018 — 11) та закрито 118 кримінальних проваджень (у 2019 — 258, у 2018 — 198).

Звертає на себе увагу і той факт, що засуджено судами за вчинення даного злочину всього 4 особи (у 2019 — 11, у 2018 — 13), тобто теж менше, аніж у попередні роки. Виправдано 1 особу (в 2019 — 10, в 2018 — 5), кримінальні провадження закрито щодо 117 осіб (у 2019 — 258, у 2018 — 198) та щодо 12 осіб (у 2019 — 13, у 2018 — 11) кримінальні провадження було повернуто прокурору. Але, знову ж таки, чи направили їх прокурори повторно до суду зі статзвіту не вбачається.

Таким чином, навіть факт утричі менше засудження судами осіб за даний вид злочину є свідченням відсутності в правоохоронців та прокурорів професійних навиків і вміння документувати й формувати належну доказову базу для винесення обвинувального вироку.

Шахрайство з фінресурсами

За статтею 222 КК України (Шахрайство з фінансовими ресурсами) у 2020 році на розгляді у суді перебувало 82 кримінальних провадження, що дещо більше, ніж у 2019 — 54 та 2018 — 42, у тому числі тих, що надійшли у звітному періоді 62 (у 2019 — 34, у 2018 — 26). Кількість осіб, провадження щодо яких розглядалися в суді, становила 91, що теж більше, ніж у два попередні роки (у 2019 — 63 та у 2018 — 45).

Судами у 2020 році розглянуто 47 таких проваджень, що теж дещо більше, ніж у 2019 — 35 та в 2018 — 22, але з них закрито 37 (у 2019 — 28, у 2018 — 17), тобто значно більше. Засуджено усього 9 осіб, виправдано судом 1 особу — як і в 2018 та 2019 роках, а ось закрито кримінальних проваджень щодо 38 осіб, що значно більше, ніж у 2019 — 24 та в 2018 — 17.

Із цього можна зробити висновок, що незважаючи на те, що шахрайство з фінансовими ресурсами є одним зі злочинів проти фінансової безпеки держави, факт закриття судами 80% кримінальних проваджень за даною статтею є безпосереднім свідченням незадовільної роботи всіх правоохоронних структур.

Питання приватизації та власності

За статтею 233 КК України (Незаконна приватизація державного, комунального майна) в 2020 році на розгляді в судах перебувало всього 2 кримінальних провадження, до речі, як і в двох попередніх роках (у 2019 та у 2018 — по 2), причому, жодного з них не надійшло в звітному періоді (у 2019 — 1 , у 2018 — 0). Кількість осіб, провадження щодо яких розглядались в суді, становила 5, як і в 2019 та 2018 рр. Притому жодного такого провадження в 2020 році не було судом розглянуто, в той час, як у 2018 — 1, а тому й вироки в минулому році не виносилися та провадження судом не закривалися.

Але й це ще не повна картина реального стану так званої протидії злочинам у сфері економіки, бо, окрім названих, до них можна віднести й деякі злочини проти власності (ту ж ст. 191 КК) та частину злочинів у сфері службової діяльності, зокрема, за статтями 364, 366, 367 КК України, які вчиняються виключно в сфері господарської діяльності. На жаль, таких даних не містить жоден статистичний звіт, які складаються сьогодні в Офісі Генерального прокурора, що підлягає додатковому вивченню й корегуванню з метою наведення порядку з обліком злочинів, які відносяться до економічної сфери. Водночас ці питання потрібно адресувати не тільки керівництву ОГПУ, а й профільному комітету ВРУ.

Для прикладу: за статтею 191 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) у 2020 році на розгляді в судах перебувало 3 618 кримінальних проваджень, що дещо більше, аніж у 2019 — 3 314 та в 2018 — 2 907), у тому числі тих, що надійшли в звітному періоді — 1 282, що менше, ніж у 2019 — 1 328 та в 2018 — 1 389). І це при тому, що ми не володіємо статданими про те, а скільки з цієї кількості проваджень було за частинами 4 і 5 цієї статті, тобто про вчинені тяжкі та особливо тяжкі злочини, які звичайно виявляти й доказувати набагато складніше. До речі, кількість осіб, провадження щодо яких за ст. 191 КК України розглядалися в суді, становила 4 935, що трішки більше, ніж у 2019 році — 4 543, але менше, ніж у 2018 — 3 949. Кількість розглянутих судами проваджень за цією статтею в 2020 році становила 677, що значно менше, ніж у 2019 — 893 та в 2018 — 851, у тому числі, з постановленням вироку (разом виправдальні та обвинувальні) — 387, що теж значно менше, ніж у 2019 — 524 та у 2018 — 479, але з них із визнанням винуватості конкретних осіб тільки 54, що теж менше, аніж у попередні роки (у 2019 — 57, у 2018 — 59).

Із розглянутих 677 кримінальних проваджень судами повернуто прокурору 74, яка їх подальша доля невідомо, а закрито 153 кримінальних проваджень. Засуджено всього 345 осіб, що теж менше, ніж у два попередніх роки (у 2019 — 479, у 2018 — 451), а виправдано судом 42 особи, що менше ніж у 2019 року — 73, але більше, ніж у 2018 — 40, закрито судом провадження щодо 158 осіб та щодо 109 осіб кримінальні провадження повернуто прокурору. Але, знову ж таки, чи направляли прокурори повторно ці обвинувальні акти до суду, невідомо. Статистика про це нічого не зазначає.

Як післяслово Таким чином, із викладеного вище, можна зробити однозначний висновок про те, що органи правопорядку і прокуратури суттєво знизили в минулому році результативність та ефективність у роботі з протидії злочинам у сфері економіки. Причини цього різні — в тому числі і в результаті неналежного виконання правоохоронцями наданих їм повноважень, відсутності належної взаємодії й координації в роботі в результаті позбавлення органів прокуратури функції нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та катастрофічних наслідків від так званої масової «переатестації» прокурорів, внаслідок якої найбільш професійні кадри були незаконно звільнені з роботи та довгий час існували й існують на сьогодні незаповнені кадрові вакансії як в центрі, так і на місцях.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Чи є великий банкопад захистом вкладників та кредиторів банків

Опубліковано

on

От

адвокат Кілічава Тетяна

Підходить до завершення реформа банківського сектору в частині її очищення, основною метою якої, як зазначали, було захист вкладників та інших кредиторів банків. На публічному рівні банківське очищення прозвучало так: “ми  рятуємо вкладників від власників банків, які хочуть вивести усі кошти з цих установ”… Один владник дуже вдало відмітив на суді: “А я не просив, щоб мене рятували…”.

Фонд серед своїх досягнень, наголошує, що стільки-то млрд грн. виплачено вкладникам, що становить так би мовити 99,99 %. Чи так це? – так, але це гарантована сума, тобто це виплати фізичним особам в межах 200 тис. грн., про решту Фонд не говорить, оскільки відсоток сягне не більше 10. З приводу цього, деякі скажуть, що і так добре, але ж ці деякі, забувають, що банки – це не казино, і люди не несуть туди гроші пограти з ризиками. Кошти, це така ж власність як і усе інше, та якщо вони у вас є, то чому хтось повинен визначати, скільки з вас вистачить?

Чому це не “казино”, як висловився якось суддя КСУ Ігор Сліденко: згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи, а метою Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Тобто, держава забезпечує стабільність банківської системи та захист прав вкладників і сама стимулює на залучення коштів у банківську систему.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Проте, при очищенні банківської системи відбулось наступне:

  • банки визнавались неплатоспроможними/ліквідовувались незалежно від волі власників банків та в багатьох випадках не за оцінкою їх платоспроможності;
  • жодної ефективної підтримки від регулятора щодо санації банків не надавалось, в той час як держава знаходилась в стані економічної кризи, більшість банків втратили свої активи на окупованих територіях;
  • очищення проведено лише з метою заходів впливу регулятора, але без урахування інтересів споживачів банківських послуг;
  • Національний Банк України здійснював очищення банківської системи свавільно, публічно заявляючи, що його рішення прийняті в рамках дискреції;
  • спостерігалась тенденція ненадання можливості здійснити докапіталізацію банків;
  • оскільки усі споживачі банківських послуг вважаються кредиторами лише за умови вчасного подання заяви про акцептування їх вимог і поновлення пропущених строків на це не передбачено, то значна кількість таких споживачів втратили свої кошти у зв’язку з неподанням цієї заяви (не знали/не встигли/не змогли);
  • державою гарантовано лише виплата вкладу в розмірі 200’000,00 грн., але не усім виплачується гарантована сума: до них віднесені вкладники в металах, суб’єкти господарювання, вклад за субординованим боргом та інші. При цьому, Пунктом 23, 26 Директиви 2014/49/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 16.04.2014 року, рівень відшкодування вкладів кожного вкладника в державах-членах Європейського союзу становить 100 000 євро і Держави-члени повинні забезпечити, щоб захист депозитів внаслідок певних операцій або обслуговування певних соціальних чи інших цілей перевищував 100 000 євро за певний період.
  • виплата коштів понад гарантованої суми є малоймовірною, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює продаж основних активів (прав вимог за кредитами) за мінімальними цінами;
  • майже усі юридичні особи, що тримали кошти в цих банках – їх втратили, бо до своєї черги (7ма) лише деякі банки дійшли;
  • контроль над органом, що здійснює ліквідацію банків (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) відсутній;
  • процедура ліквідації банку є непрозорою;
  • альтернативні шляхи виведення неплатоспроможного банку з ринку, крім його ліквідації, фактично не працюють (лише 1 банк продано інвестору, 1 – націоналізований), хоча майже по кожному банку були заявлені інвестори/покупці;
  • скасована судом неплатоспроможність банків не поновлює їх діяльність.

Рішенням Ради Національного банку України № 29-рд від 04.07.2017 р. “Про діяльність Правління Національного банку України щодо розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності” встановлено:

“…за період 2014 – 2016 років визнано неплатоспроможними 90 банків, активи яких до кризи становили близько третини активів усієї банківської системи. Це призвело до немалих фінансових втрат держави, бізнесу, населення про що свідчать офіційні оцінки Національного банку

У зв’язку з кризою банківського сектору держава понесла й інші витрати. Це, зокрема, стосується фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке необхідно було здійснити через потребу в здійсненні значних обсягів виплат вкладникам неплатоспроможних банків. Згідно з оцінками Національного банку, на таке фінансування витрачено 4,4% ВВП. Також 2,5% ВВП втрачено на рефінансування тих банків, які в подальшому визнані неплатоспроможними в 2008 ‒ 2009 та в 2014 роках.

Як наслідок, прямі фіскальні витрати України на подолання наслідків кризи банківського сектору сягнули 14% ВВП, що перевищує відповідні витрати, понесені під час фінансово-економічної кризи 2008 ‒ 2009 років.

Крім держави, втрат зазнали і суб’єкти господарювання, які тримали свої кошти в банках, визнаних неплатоспроможними (оскільки повернення таких коштів не гарантується державою), а також фізичні особи, вклади яких перевищували гарантовану державою суму. Загальний обсяг таких коштів становить 16% ВВП відповідних років. Також втрат зазнали власники функціонуючих банків через необхідність проведення докапіталізації та власники неплатоспроможних банків

При цьому “Очищення” банківської системи відбувалося без оголошення Національним банком чіткої програми реформування банківського сектору, що зумовило значну невизначеність у діяльності банківського і реального секторів, та населення. Недостатньо обґрунтованими були рішення Національного банку стосовно виведення з ринку платоспроможних банків, зокрема спостерігалися ознаки застосування різних підходів під час проведення очищення банківської системи. Не в повній мірі враховані як потреби розвитку економіки, так і характер розвитку банківської системи, а також вплив воєнного конфлікту на економіку…”

Наразі завершено ліквідацію Фондом – 50 банків, з такими результатами (можливе незначне відхилення):

Чому сталась дана криза? Потрібно було рятувати чи це штучна криза зроблена регулятором? – На це питання неодноразово публічно надав відповідь сам регулятор, заявив, що усі банки, які були віднесені до категорії неплатоспроможних, починаючи з 2014 р. підпали під процес очищення банківської системи, тобто це не просто усі відразу власники банків почали виводити кошти з фінустанов, а комплексні заходи, ціль якої було зменшення кількості банків під назвою – реформа фінансового сектору.

Так, реформування фінансового сектору (банківської системи) Нацбанк визначив в три етапи: очищення, перезавантаження та сталий розвиток. До нормативних актів, в яких міститься хоч якесь посилання на реформування фінансового сектору необхідно віднести наступні: Стратегія сталого розвитку «Україна-2020» (лише зазначена назва реформи),  Угода про асоціацію між Україною та ЄС, Меморандум про співпрацю з МВФ, Комплексна програма розвитку фінансового сектору до 2020 р., затв. Постановою НБУ.

При цьому, Комплексна програма розвитку фінансового сектору до 2020 р., затв. Постановою НБУ від 18.06.2015 р. № 391 прийнята після затвердження Положення про Національну раду реформ (13.08.2014 р.), тобто підлягала узгодженню з Національною радою реформ, але узгоджувалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ст. 3 КУ людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Тобто, в питанні як реформувати банківський сектор необхідно перевагу надавати захисту інтересів людини, в даному випадку вкладників, а не Фонду, не Нацбанку тощо.

Тепер щодо інтересів вкладників:

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21 КУ).

За ст. 41 КУ кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Обраний механізм реформування в частині очищення банківської системи явно показує на наявність обмеження у користуванні права власності або, взагалі, його позбавлення, в т.ч. у випадку коли особа з тих чи інших причин не подала заяву на акцептування своїх вимог.

Відповідно НБУ необхідно було при визначені векторів у реформуванні врахувати інтереси людей та не допускати порушення права власності, а дії здійснювати виключно ті, що передбачені законом.

Чи могла це бути вимога ЄС? – Так, головною метою Комплексної програми є створення фінансової системи, що здатна забезпечувати сталий економічний розвиток за рахунок ефективного перерозподілу фінансових ресурсів в економіці на основі розбудови повноцінного ринкового конкурентоспроможного середовища згідно зі стандартами ЄС.

Відповідно до ст. 3 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України № 1678-VII від 16.09.2014 р., верховенство права, належне врядування, боротьба з корупцією, боротьба з різними формами транснаціональної організованої злочинності й тероризмом, сприяння сталому розвитку і ефективній багатосторонності є головними принципами для посилення відносин між Сторонами.

Пунктами b, c ст. 383 Угоди встановлено, що визнаючи важливість ефективної системи правил та практики їхньої реалізації у сфері фінансових послуг для становлення повноцінної ринкової економіки та з метою сприяння торговельному обміну між Сторонами, Сторони домовились співробітничати у сфері фінансових послуг відповідно до забезпечення ефективного та належного захисту інвесторів та інших споживачів фінансових послуг; ) сприяння стабільності та цілісності світової фінансової системи.

Згідно ст. 385 Сторони сприяють поступовому наближенню до визнаних міжнародних стандартів щодо регулювання і нагляду у сфері фінансових послуг. Відповідні акти права ЄС у галузі фінансових послуг містяться у Главі 6 («Заснування підприємницької діяльності, торгівля послугами та електронна торгівля») Розділу IV («Торгівля та питання, пов’язані з торгівлею») цієї Угоди.

Проте, наразі Україна не виконує зобов`язання, взяті на себе Угодою про асоціацію стосовно впровадження міжнародних стандартів регулювання та нагляду у сфері фінансових (банківських) послуг.

Дана ситуація свідчить про відсутність стійкості банківської системи та підвищення її спроможності протистояти зовнішнім шокам у контексті останніх рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду, зокрема Базеля ІІІ.

Положення українського законодавства щодо захисту інвесторів та інших споживачів фінансових послуг загалом не відповідають положенням acquis ЄС. Рівень застосування законодавства на практиці є низьким. Рівень розвитку інституційної системи України щодо захисту інвесторів та інших споживачів фінансових послуг є недостатнім.

З 22 грудня 2010 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб отримав статус постійного члена Європейського Форуму страховиків депозитів. Проте, таке членство не вплинуло на якість роботи Фонду щодо забезпечення повної виплати коштів вкладникам та іншим кредиторам банків. За офіційними показниками, опублікованими Фондом, витрати на ліквідацію становлять приблизно ¼ від надходжень, спостерігається тенденція оцінки ліквідаційної маси в розмірі, необхідній лише забезпечити виплату коштів Фонду, в той час, як вкладники та кредитори отримують кошти лише після ФГВФО.

Згідно ст. 1 Першого Протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка підлягає застосуванню судами України згідно з Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі ст. 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди.

Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід’ємні для банківських операцій і пов’язаним з ними правом.

Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Şahin і Perihan Şahin проти Туреччини)».

Таким чином, Україна не зобов’язувалась за Угодою про асоціацію проводити очищення банківської системи, а зобов’язалась, проте не наблизила своє законодавство у банківській сфері до законодавства ЄС та не запровадила міжнародні стандарти регулювання і нагляду в сфері банківських послуг.

Крім того, нібито, виконуючи умови МВФ щодо Extended Fund Facility, Національний Банк України з 2014 р. розпочав процес очищення банківської системи.

Проте, базисною платформою для отримання фінансування від МВФ є: жорстка бюджетна і грошова політика; лібералізація зовнішньої торгівлі, фінансових ринків, валютного курсу; зняття обмежень на іноземні інвестиції; дерегулювання економіки, захист прав власності, приватизація.

Тобто, жодних письмових вказівок/зобов’язань по очищенню банківської системи від МВФ не існувало та такий підхід суперечить базисним принципам МВФ.

Визнаючи масштабність негативних наслідків реформи банківського сектору, Нацбанк опублікував цинічну для вкладників презентацію з назвою “Зрозуміти та відпустити:…”

Функція забезпечення моніторингу ефективності реалізації реформ в Україні покладена на Національну раду реформ, згідно Указу Президента України  від 13.08.2014 р. № 644/2014, згідно якого визначено, що даний державний орган повинен здійснювати, в т.ч. моніторингу реалізації реформ щодо забезпечення сталого розвитку України як передумови зростання добробуту її населення, досягнення європейських стандартів забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина.

Згідно із Положенням “Про Національну раду реформ”, затв. Указом ПУ від 13.08.2014 р. №644/2014 та п. 3 Положення “Про Виконавчий комітет реформ”, затв. Указом ПУ  від 13.08.2014 р. № 644/2014 Комітет відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює моніторинг упровадження та ефективності реалізації в Україні реформ, досягнення цілей реформ; за результатами здійснюваного моніторингу вживає заходів щодо забезпечення своєчасного, у повному обсязі виконання рішень Національної ради реформ, подає Національній раді реформ інформацію про хід реформ і пропозиції щодо коригування напрямів, пріоритетів, стратегії та механізмів упровадження реформ; забезпечує інформування громадськості та міжнародної спільноти про стан розроблення, реалізації та зміст здійснюваних реформ.

Проте, жодного моніторингу та оцінки реформування банківського сектору в частині його очищення Національна рада реформ не провела, відповідно 7 років після запровадження цієї реформи відсутня оцінка впливу очищення банківської системи на зростання добробуту її населення, досягнення європейських стандартів забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина

Підсумовуючи: міжнародних вимог на проведення такої реформи не було, вектор був обраний безпосередньо Україною в штучному режимі з метою зменшення кількості банків, без врахування інтересів вкладників та кредиторів банків, без дотримання принципу стабільності банківської системи та довіри до банківської системи, тобто великий банкопад  не мав нічого спільного із захистом вкладників та кредиторів банків.

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link