Connect with us

Думка експерта

Організована злочинність в Україні. Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду). Частина третя. Сучасні напрямки політики держави у протидії оргзлочинності

Дата публікації:

Продовження. Початок ч.1, ч.2

Організована злочинність сьогодні високопрофесійна та політизована. Олігархічно-злочинні клани, володіючи матеріальними та фінансовими ресурсами й переманюючи на свій бік для обслуговування власних інтересів професійні кадри, в тому числі правоохоронних органів, створили для забезпечення своєї діяльності специфічну систему влади, а тому держава знаходиться на такому етапі розвитку, який вимагає неординарних і дієвих підходів до протидії оргзлочинності. А для цього потрібні більш суттєві політико-вольові, організаційні та правові заходи, про що доводять у статті наші автори — головний науковий співробітник Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, доктор юридичних наук Олена БУСОЛ і професор Національного транспортного університету, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Богдан РОМАНЮК.

Олена БУСОЛ
доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ
Богдан Романюк
кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області

Бюджет та фінансові збитки

Добре відома інша закономірність — бюджетні ресурси формуються в умовах безпеки, правопорядку і стабільності в державі та прогресивного підходу до цього переважної частини населення. Забезпечення таких умов покладено на державні органи, ефективність діяльності яких прямо залежить від практичного досвіду та професіоналізму персоналу. Це, в свою чергу, значною мірою залежить від розміру оплати їх праці та матеріально-технічного забезпечення. Скорочення видатків бюджету з певною політичною метою для населення, управлінських категорій бюджетників та воєнізованих структур — гарантії її безпеки і правопорядку, призводить до зубожіння як населення, так і державних кадрів, послаблює ефективність діяльності владних інституцій. Провідникам будівництва держави з ринковою економікою слід пам’ятати, що в Україні відбулися не тільки зміни права власності, але й значні кореляції в суспільних відносинах. Якщо раніше при соціалізмі кожен громадянин був найманим працівником у держави й діяла відносна соціальна рівність, то сьогодні, принаймні, існує три категорії громадян: приватні власники; наймані працівники та державні службовці всіх категорій, якими комплектується державна машина, що управляє та захищає державне утворення та його творців — народ. Остання категорія громадян, особливо військові та атестовані працівники правоохоронних органів, працюють у режимних умовах, з ненормованим робочим часом, часто з ризиком для життя і здоров’я, великою відповідальністю й значними обмеженнями в житті та поведінці, не мають права займатися підприємницькою діяльністю і, в переважній більшості, не володіють достатніми капіталами, які забезпечували би їм повний соціальний захист. Але нині ми бачимо тисячі військових пенсіонерів, які вимушені звертатися до суду з метою добитися законної суми пенсії, бо держава весь час вдається до всіляких законодавчих і часто незаконних маніпуляцій, аби не сплачувати тим же екс-правоохоронцям законно зароблені кошти.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Недостатньо соціально захищеним працівникам правоохоронних органів важко протистояти відгодованим, озброєним та технічно оснащеним злочинним угрупованням. Тому вони потребують повного соціального захисту за рахунок бюджетних ресурсів держави як у період служби, так і на пенсії, адже це є конституційним обов’язком держави. Нині не потрібні державі професійні кадри управлінців і правоохоронців, які вимушені найматися на службу в приватні структури. Свої знання, досвід та інформацію, набуту на державній службі, вони вимушені передавати приватним господарям, і часто не в інтересах держави та суспільства, а в інтересах злочинних організованих структур. Не є винятками й факти влаштування після закінчення, або через невеликий проміжок часу на службу до приватних компаній курсантів закладів вищої освіти силових структур, витрати на навчання яких, зокрема у сфері високих інформаційних технологій, здійснює держава. Від цього Україна несе фінансові збитки, які значно перевищують необхідні фінансові затрати для належного забезпечення цих категорій службовців.

А як оцінити моральне зубожіння та викривлення свідомості? На державній службі залишаються лише сильні особистості, але переважно зі своїми економічними інтересами, й далеко не професійні кадри. Держава може мінімізувати організовану злочинність лише завдяки професійним, високоморальним працівникам із високим матеріально-фінансовим забезпеченням, як це має місце в розвинутих європейських державах.

Організована злочинність, як надзвичайно небезпечне суспільне явище робить проблему впливу на неї надзвичайно злободенною та актуальною в усьому нашому суспільстві, адже вона вимагає широкої системи злагоджених дій для її мінімізації не лише державних, зокрема правоохоронних, органів, а й вчених-правознавців, філософів, економістів, кримінологів, громадськості. Яких би новітніх правоохоронних органів ми не створювали б в Україні чи змінювали їх назви, форму одягу їх працівників, звань та навіть ефективні заходи протидії організованій злочинності не принесуть бажаного результату, оскільки вона міцно вкорінена в Україні, де існує ціла система причин та умов для її успішного існування. Не слід забувати, що організованій злочинності, як і будь-якому виду злочинності, притаманна самодетермінація. Тому й вплив на організовану злочинність, як і корупцію, повинен здійснюватися за допомогою цілого спектру системних заходів. Найпершим й основним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку, в процесі впливу на злочинність, має бути усунення причин та умов її існування, запобігання, припинення злочинів тощо. Це має бути цілий комплекс заходів, які є основою системи впливу держави й суспільства на злочинність, тобто продумана державна політика.

Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, як крайній акт постфактумного реагування, то всі інші заходи впливу спрямовані, в першу чергу, на профілактику, запобігання та усунення чи нейтралізацію причин й умов злочинності. В результаті цього вказана діяльність за змістом, масштабами заходів і способів, кількістю суб’єктів, що беруть у ній участь, є масштабнішою та системнішою, ніж практика застосування кримінального покарання. І найголовніше — вона є нейтралізуючим, застережливим, запобіжним фактором щодо вчинення протиправних діянь членами суспільства.

Українська організована злочинність глибоко вкорінена в політику, економіку держави та державне управління. Таким чином, розв’язання питання з підвищення ефективності впливу суспільства і держави на оргзлочинність потребує комплексного й системного підходу та відповідної політики. Але з цим, у першу чергу, пов’язане й питання вироблення усталеного наукового поняття державної політики впливу на злочинність — «кримінальної політики». В Україні досі не вироблено такої державної політики, оскільки на заваді, в тому числі, стоїть і сама організована злочинність, яка має відповідні важелі впливу на її формування. Чого варті приклади з націоналізацією, скажімо, «Приватбанку», яка й досі триває і чим закінчиться — ще не відомо; організацією корпоративної системи судової гілки влади, яка більше працює на себе й активно захищається від будь-яких правових намірів держави реформувати цю систему для відправлення справедливого правосуддя. Висновки щодо останньої також підтверджуються тим фактом, що Україна міцно тримає перші місця за кількістю скарг на рішення вітчизняної феміди до Європейського суду з прав людини. Це і є яскравим прикладом та підтверджувальним фактом несправедливого «кривосуддя», що здійснюють вітчизняні суди. До цього можна ще додати значне засилля телекомунікаційного простору ЗМІ, які насправді не працюють на зміцнення незалежності та побудови демократичної, соціальної та правової держави Україна.

Виходячи з практики діяльності щодо впливу держави та суспільства на організовану злочинність, основними способами реагування на неї є:

  • організаційно-методичне та правове забезпечення впливу на злочинність;
  • профілактика злочинності;
  • контроль над злочинністю;
  • протидія конкретним злочинам та їх окремим видам.

Отже, основними напрямами організаційно-правових та інших заходів щодо вдосконалення політики держави в сфері профілактики та протидії організованій злочинності мають стати:

1. Підвищення політичної стабільності в державі, удосконалення конституційних основ розподілу гілок державної влади та подальші кроки в проведенні адміністративної реформи

Зокрема, політична нестабільність в Україні породжується не чітким розподілом повноважень між Президентом України, який є лише главою держави, і найвищим виконавчим органом в державі — урядом. Водночас, згідно з Конституцією України (ст.106), Президент наділений широкими повноваженнями у сфері виконавчої влади, зокрема: призначає за згодою Верховної Ради України прем’єр-міністра України; призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України; призначає керівників центральних органів виконавчої влади, а також Генерального прокурора України, Голову Служби безпеки України, інших керівників правоохоронних органів спеціального призначення тощо, які йому підзвітні. При тому глава держави формально не несе відповідальності за стан злочинності в Україні. Кабінет Міністрів України повинен вживати заходів щодо забезпечення прав та свобод людини й громадянина; громадського порядку; боротьби зі злочинністю (ст.116 Конституції України).

Натомість, судова гілка влади формується повністю незалежними органами (ВРП, ВККС), які переважно складаються із самих суддів, і повністю формують суддівський корпус, відають притягненням суддів до відповідальності та їх звільненням тощо, що призвело до корпоративної закритості цієї гілки влади, оскільки між нею й іншими — законодавчою та виконавчою гілками влади відсутні будь-які важелі для системи стримування та противаг між ними. При тому система стримувань і противаг — досить важливий компонент, оскільки взаємодія і взаємний контроль між незалежними гілками влади, покликана не допускати порушення будь-якою з них закону та здійснювати взаємовідносини між ними на засадах рівності перед законом. Влада в державі єдина й належить народу, вона лише поділяється на окремі гілки.

Безконтрольність судової гілки влади призвела до руйнівних рішень Конституційного Суду України, який, як відомо, в минулому році заморозив антикорупційну реформу в державі, скасувавши ключові положення антикорупційного законодавства, які було схвалено в Україні за наполегливими вимогами наших західних партнерів. Нині постало питання ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва, який себе повністю скомпрометував.

Потребує подальшого вдосконалення й виборча система, яка повинна об’єктивно показувати розклад полiтичних сил у суспiльствi. Слід унеможливити iснування полiтичного радикалiзму, передумов розділення суспільства й створення загроз існуванню української держави через використання некерованих полiтичних конфліктів у законодавчому процесі щодо деолігархізації й посилення боротьби з органiзованою злочиннiстю.

На значні зміни чекає й управлінська сфера державних органів. Потрібна їх чітка систематизація, задля уникнення дублювання функцій. Необхідне впровадження в їхню діяльність нових інформаційних технологій для скорочення надзвичайно великої чисельності бюрократичного апарату, на утримання якого держава тратить колосальні кошти, та зниження корупційних складових. Вкрай важливо переглянути конкурсні форми відбору осіб на державну службу, в тому числі — до правоохоронних органів, з метою їх удосконалення. Нині вони досить формальні й зовсім не враховують найважливішого — стажу роботи конкурсантів і практичних результатів їхньої діяльності, чого не можливо повністю замінити жодними тестами на знання законодавства, загальні навички та здібності.

Некомпетентність державних службових осіб і намагання знищити народовладдя через узурпацію влади політичними партіями та їх лідерами, які контролюються олігархатом та антиукраїнськими силами, веде до втрати всіма гілками влади довіри народу, що породжує прагнення громадян до спротиву й зміни влади.

2. Зміцнення правових гарантій прав і свобод громадян та побудови громадянського суспільства в Україні.

Гарантії прав та свобод людини і громадянина — це встановлена Конституцією та законами України система правових норм, які передбачають способи й засоби, умови й процесуальний порядок здійснення охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів людини й громадянина. На жаль, як уже сказано, національні суди ще не досягли належного рівня здійснення правосуддя щодо захисту прав громадян України. Більше того, з дня прийняття Конституції України та процесуального законодавства було передбачено оскарження рішення судів як в апеляційному, так і в касаційному порядку. Але 02.06.2016 р. парламент законом № 1401-VIII вніс зміни до ст.129 Конституції України про те, що касаційне оскарження судового рішення нині можливе лише у випадках, визначених законом. Ця зміна редакції ст.129 Основного Закону є незаконною, оскільки вона звужує права громадян на оскарження рішень судів щодо вибіркових справ адміністративного та інших судових проваджень, є дискримінаційною щодо інших справ і громадян, які цього права не позбавлені. У цьому випадку дивує позиція Конституційного Суду України, який розглядаючи проект закону про внесення змін до ст. 129 Конституції України, не вгледів його неконституційності. У ст. 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади тощо. Ці норми ст. 55 Основного Закону є імперативними й чітко виражають категоричне розпорядження держави про права особи на оскарження рішень судів. Таким чином, вони не допускають будь-яких винятків від вичерпного переліку прав і обов’язків суб’єктів. Окрім цього, в ст. 157 Конституції також в імперативній формі викладений зміст норми, в якій вказується, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина. Виходить, що для парламенту та Конституційного Суду України вказані норми Основного Закону не мають жодного значення. Що це: випадковість, помилковість?

Не менш важливим є залучення до протидії організованій злочинності інститутів громадянського суспільства, для чого необхідно, на законодавчому рівні, проводити подальше вдосконалення форм такої участі. Слід розробити дієву програму правової просвіти громадян та вироблення в суспільстві нетерпимості до методів та проявів організованої злочинності. Корисним буде проведення загальнонаціональних і регіональних зборів, з’їздів тощо для обговорення загальних проблем боротьби з організованою злочинністю, за прикладом держав Західної Європи.

3. Викорінення соціальноекономічних причин та умов, що породжують високий рівень організованої злочинності.

Нині колишні «міняйли», рекетири, «малопідприємці» та «прихоплювачі» перетворилися в «шанованих» бізнесменів-олігархів. Заволодівши важелями впливу на політику держави та її органи управління, вони в добре організованій та замаскованій формі використовують це для руйнування справжньої ринкової конкуренції, створення свого монополізму та досягнення власної основної мети — отримання надприбутків. І це в них виходить незалежно навіть від будьяких негативних процесів, що мають місце в Україні. Наприклад, з минулого року в нашій країні, як і в світі, панує пандемія страшної хвороби, відбувся спад економіки, в державі збанкрутіли тисячі малих і середніх підприємств, збідніло населення, а прибутки найбагатших олігархів України зросли за цей час у два-три рази (https://meta.ua/uk/news/economics/10269-statki-naibagatshih-ukrantsv-u-krizoviirk-zrosli-na-42-eksperti/). Так, на сьогодні в Україні активи трьох найбагатших фізичних осіб складають майже сім відсотків валового внутрішнього продукту країни. Цей показник значно більший, ніж у США (1.4%) та інших розвинутих країнах.

У розпорядженні монополістів державні ресурси й зовнішні ринки.

Наведене чітко відображає той факт, що така надприбуткова економіка для окремих осіб не може існувати без їх організованого впливу на органи державної влади, які покликані проводити належну регуляторну ринкову політику в економіці держави, а насправді — приймають рішення на користь власників бізнесу окремих олігархів, а не в інтересах суспільства.

Монополізація економіки — це руйнування справжніх ринкових відносин, випуск низької якості товарів та надання неякісних послуг і високі ціни на них. Тому Україні вкрай потрібні демонополізація, деолігархізація та деофшоризація. Необхідно також впровадити дiєву систему економiчних засобiв контролю та запобiгання легалiзацiї — «відмиванню» коштiв, здобутих злочинним шляхом, виведення корупційних активів в офшорні зони.

Розпорядженням КМУ від 16 вересня 2020 р. № 1126-р затверджено Стратегію боротьби з організованою злочинністю (далі — Стратегія), що є позитивним кроком. Але в ній не передбачено усіх системних напрямків щодо впливу на організовану злочинність. Знову в основу подолання цього виду злочинності покладено майже одну каральну політику. Недарма вона називається Стратегією боротьби, а не «системними заходами впливу». У ній відсутні такі стратегічні напрями діяльності, як удосконалення економічної та соціальної політики, дерегуляція ринку, організаційно-правові, профілактичні заходи.

Таким чином, уряд мириться з олігархами, їх неринковими діяннями, тінізацією економіки, виведенням активів в офшори. Й саме вони є чи не найголовнішими «розсадниками» для процвітання організованої злочинності в Україні.

4. Впровадження ефективної системи організації й забезпечення діяльності правоохоронних органів, їх взаємодії з іншими органами та організаціями у протидії організованій злочинності.

Позитивними кроками Стратегії боротьби з організованою злочинністю є намір визначення оптимальної системи державних органів, що здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, забезпечення координації та взаємодії між ними та іншими державними органами щодо своєчасного виявлення, запобігання та припинення діяльності організованих злочинних угруповань, осіб, причетних до такої діяльності, і притягнення їх до відповідальності, а також створення координаційного органу (Національного координатора), який проводитиме моніторинг і даватиме оцінку стану реалізації цієї Стратегії.

Важливим напрямом у спеціальних підрозділів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, повинно бути викриття корупційних зв’язків злочинних угруповань в органах влади, позбавлення фiнансового пiдгрунтя їх iснування шляхом оперативного відстеження джерел i мiсць збереження незаконних доходiв, контроль за їх фiнансовими надходженнями й внесками, відмиванням «брудних грошей» та встановленням комерцiйних структур, банків, пов’язаних з їх злочинною діяльністю.

Аналітична діяльність оперативних служб стратегічної розвідки спецпідрозділів повинна спрямовувати свої зусилля на аналізі результатів оперативно-розшукової роботи в державних органах управлiння економiкою, фінансами, приватизацією, антимонопольною та зовнiшньоекономiчною діяльністю, а також у банківській сфері. Оперативно-розшукова ж робота має зосереджуватися на викриттi злочинних організацій із корумпованими зв’язками у владних структурах, які здійснюють масштабну злочинну діяльність в економічній та фінансовій сферах держави.

Для цього ми повинні змінити цільові орієнтири їх діяльності. Це означає, що основними показниками роботи спецпідрозділів повинні стати не кількість виявлених організованих угрупувань, куди в абсолютній більшості входять за нині чинним кримінальним законодавством звичайні організовані групи, а дані про кількість виявлених злочинних організацій, їх структуру, корумповані зв’язки в органах влади, масштаби їх діяльності, жертви, фінансові чи матеріальні збитки.

5. Реформування правової системи й удосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері протидії організованій злочинності.

Із метою правового забезпечення ефективної боротьби з органiзованою злочиннiстю пропонуємо:

– створити спеціальну законодавчу базу щодо боротьби з органiзованою злочиннiстю, удосконаливши питання збирання й закріплення доказiв у кримінальних провадженнях;

– переглянути інститут співучасті в Загальній частині КК України й усунути конкуренцію між його нормами та відповідними дефініціями статей Особливої частини цього кодексу. У кримінальному законодавстві необхідно відмовитися від кримінологічних характеристик злочинної групи, а також використання термінів неоднозначного тлумачення. Зі всіх форм співучасті, до організованої злочинності в повному розумінні цього слова слід віднести лише систему злочинних діянь, які вчиняються злочинними організаціями як справжніми організованими структурами;

– передбачити спеціальні процесуальні форми залучення членів організованих злочинних угрупувань до надання допомоги правоохоронним органам і часткове та повне звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності чи відбування покарання. З цього питання є достатня світова нормативна практика;

– внести зміни до кримінального процесуального законодавства щодо спеціальних форм розслідування, спрямованих на конфіскацію незаконно нажитого майна та фінансів злочинними організаціями з метою соціального розвитку і знищення живильних основ організованої злочинності, як це, наприклад, відбувається в Італії.

6. Наукове забезпечення дiяльностi щодо впливу на органiзовану злочиннiсть повинно здійснюватися шляхом розширення комплексу поглиблених кримiналiстичних дослiджень цього виду суспільного явища.

Особлива увага має приділятися системному вивченню причин й умов, що породжують цю злочинність, та її негативним впливам на економічну, фінансову й соціальну сфери. Результатом здійснення таких досліджень повинні бути обґрунтовані рекомендації прагматичного спрямування відповідним державним, у тому числі правоохоронним, органам для підготовки й проведення комплексу заходів впливу на організовану злочинність в Україні.

Мiжвiдомчий науково-дослiдний центр з проблем боротьби з органiзованою злочиннiстю при РНБО України повинен стати координатором спрямування наукових розробок у цій сфері iнших наукових установ та закладiв освіти, вiдповiдно до затвердженої Радою безпеки і оборони тематики щорічних дослiджень.

7. Ідеологічне, культурне забезпечення профілактики й протидії організованій злочинності.

Недовіра громадянського суспільства до органів державної влади та низький рівень правових знань населення не сприяють його соціальній активності, в тому числі щодо попередження та протидії організованій злочинності. Тому і є потреба в належній та системній інформованості громадян про заходи держави щодо профілактики та протидії організованій злочинності. Пропаганда політики держави на удосконалення протидії організованій злочинності, впровадження спеціальних освітніх програм з цієї тематики на різних рівнях — у навчальних закладах, ЗМІ тощо — сприятиме формуванню нетерпимого ставлення суспільства до організованих форм злочинної діяльності, зростанню довіри до органів влади та активізації його дій у протидії ОЗГ. Але для цього потрібно також виробити ефективну державну систему моніторингу організованої злочинності, щоб забезпечити потреби в оперативній інформації. Має бути посилена координація діяльності інформаційно-аналітичних підрозділів правоохоронних органів та інших інституцій щодо інформування населення про заходи впливу на організовану злочинність.

Для ідеологічного та культурного забезпечення профілактичних заходів щодо впливу на організовану злочинність та корупцію мають ЗМІ, але українські загальнонаціональні аудіовізуальні медіа сконцентровані в руках певних олігархів і використовуються в іншому напрямку — як інструмент захисту свого економічного монополізму в бізнесі та підтримка власних позицій у політичних і державних органах. Тому частково розпочата робота в Україні щодо реформування цієї важливої сфери діяльності потребує подальших рішучих кроків. Зазначене стосується й деолігархізації та демонополізації медіа, унезалежнення їх редакційної політики, прозорості фінансування тощо.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Ратифікація Стамбульської конвенції дуже важлива для європейської ідентичності України

Опубліковано

on

На цьому під час інтерв’ю наголосив Надзвичайний та Повноважний Посол Швеції в Україні Тобіас ТИБЕРГ. На його думку, для успішного вирішення цього питання Україні необхідно досягти суспільного консенсусу стосовно протидії домашньому та ґендерно зумовленому насильству та боротьби з цими явищами.

Відомо, що Швеція розпочала боротьбу з дискримінацією на підставі статі та ґендеру задовго до появи Стамбульської конвенції. Що це були за закони?

– У Швеції питання про необхідність рівності за ознакою статі виникло ще в ХІХ столітті. Цей процес розпочався самоорганізацією жінок, спрямованою на відстоювання своїх прав. Але коли йдеться про протидію насильству чоловіків по відношенню до жінок, а саме це є фокусом Стамбульської конвенції, то тут є певні значні дати в історії нашої країни. І в цьому сенсі я хотів би згадати закон, ухвалений 1998 року. Ним вперше в Швеції насильство чоловіків щодо жінок було визначено особливим видом насильства, яке має певні характеристики.

Перш за все, жінки від самого початку перебувають у становищі, коли чоловіки мають певні переваги. Йдеться про переваги як економічного характеру, оскільки жінки є залежними від чоловіків і так склалося вже впродовж багатьох років історії, а також і про фізичні переваги, коли чоловіки можуть застосовувати насилля до жінок. Також існують певні стереотипи в суспільстві, і жінки часто потерпають через них. Ще одна особливість: у більшості випадків насилля чинилось близькими людьми, в домашньому оточенні.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Все це було взято до уваги, коли розроблявся цей закон. Згадані аспекти були винесені на суспільне обговорення. Тому країни, які зосереджуються на вирішенні питань протидії домашньому та ґендерно обумовленому насильству, також мають зважати на такі аспекти і характеристики такого насильства в подальшій роботі.

У нашій країні були ухвалені й інші законодавчі акти в цій царині, але закон 1998 року складає основу відповідного законодавства.

Наскільки успішною була реалізація цього закону?

– Цей закон був успішним уже хоча б з огляду на ситуацію, яка склалася на сьогодні. У Швеції є загальне розуміння, що собою являє насилля чоловіків по відношенню до жінок і якою є його природа. Завдяки розвитку відповідних політик, стратегій, законодавства кожна людина, кожний представник влади в своїх діях та заявах зважають на цю обставину та керуються нею.

Коли Швеція ратифікувала Стамбульську конвенцію, і наскільки складним для неї був цей процес?

– Швеція підписала Конвенцію 2011 року, а ратифікувала її в 2014 році. Наскільки мені відомо, з політичного боку не було жодних проблем.

Для мене найбільш цікавим є питання, як ратифікація вплинула на процес викорінення насильства чоловіків щодо жінок у подальшому. Мені здається, що саме це питання є надзвичайно важливим в українському контексті. Для Швеції цінності, які містяться в Стамбульській конвенції, ніколи не піддавалися сумніву, вони завжди були загальноприйнятними на рівні суспільства. І тому сама ратифікація цього документу була корисна для країни в сенсі подальшої боротьби з насильством по відношенню до жінок. У країнах, де не було суспільного консенсусу стосовно таких цінностей, необхідно зрозуміти важливість цієї Конвенції.

Для Швеції механізми оцінки виконання Конвенції виявилися надзвичайно корисними. Завдячуючи їм ми отримуємо нові ідеї, поштовхи і пропозиції для того, щоб стати  більш ґендерно рівними та продовжувати боротьбу з насильством.

– Що дала Швеції реалізація Стамбульської конвенції?

– Швеція змогла скористатися тим досвідом, тією інформацією, яку надає ця Конвенція. Ми змогли в подальшому покращувати наше законодавство, поліпшувати ситуацію з вирішенням питання щодо домашнього насильства, тому що Конвенція вказує на недоліки, над якими потрібно працювати. Тож ми сприймаємо її як корисний інструмент, який допомагає нам стати більш рівними та більш відкритими в цьому питанні.

Чи є питання домашнього та ґендерно зумовленого насильства актуальним для Швеції?

– Ця проблема залишається гострою як у Швеції, так і в будь-яких інших країнах. Тим паче, що зараз ми живемо в епоху обмежень, пов’язаних з COVID-19, через які кількість випадків такого виду насильства повсюдно зросла.

Однак шведський досвід засвідчує, що завдяки потужним законодавчим ініціативам, міцним державним політикам можна стримувати зростання домашнього насильства, зменшувати стигму, пов’язану з потерпілими. А також створювати передумови для того, щоб жінки не соромилися та інформували про насильство, яке з ними сталося.

– Чи існує в Швеції система спеціальної освіти з ґендерної рівності та протидії насильству?

– У нас існує безліч різних типів навчань та курсів, особливо для працівників, які безпосередньо стикаються з цією проблематикою. Маю на увазі представників поліції, соціальних працівників, освітян. Є курси, які працюють у школах, університетах, для них розробляються спеціальні програми. Також працюють курси для широкого загалу, щоб люди були поінформовані про таку проблематику.

Кожен поліцейський, який навчається у Шведській поліцейській академії, має в обов’язковому порядку пройти 12-тижневий курс з протидії насильству чоловіків стосовно жінок. Отже така систематична робота проводиться, вона сприяє не лише зростанню обізнаності в цій проблематиці, але й формує відповідне ставлення до неї в суспільстві.

В уряді Швеції є міністр з питань ґендерної рівності та омбудсмен з питань рівності. Чим вони займаються, що мають спільного та відмінного в своїх завданнях?

– Міністр відповідає за розробку національної політики щодо ґендерної рівності, а також за координацію між секторальними міністерствами та агентствами, які також займаються питаннями рівності між чоловіками та жінками.

Омбудсмен безпосередньо отримує звернення від громадян і реагує на них, контактує з представниками виконавчої та судової влади стосовно виконання рішень, які ухвалюються за зверненнями громадян.

Швеція є першою країною в світі, яка розробила та реалізує феміністичну зовнішню політику. Яка її мета?

– Феміністична зовнішня політика Швеції базується на розумінні того, що питання ґендеру, питання рівності як і нерівності присутні скрізь – у  будь-якій проблематиці і в будь-яких аспектах. Швеція розуміє цей факт і намагається боротися з такою нерівністю завдяки відповідній політиці, зокрема зовнішній.

Швеція сформувала в своїй зовнішній феміністичній політиці три головні цілі. Це: представництво, ресурси та права. Вони спрямовані на те, щоб жінки досягали рівного політичного представництва з чоловіками, щоб вони мали рівний доступ до ресурсів і такі ж самі права, як і чоловіки.

Чи спроможна Україна ефективно боротися з домашнім та ґендерно зумовленим насильством без ратифікації Стамбульської конвенції?

– Чесно кажучи, я так не думаю. Стамбульська конвенція є єдиним загальноєвропейським документом, який сприяє викоріненню насильства чоловіків по відношенню до жінок. Вона надає доступ до відповідних ресурсів та підтримки. Якщо країна не виявляє наміру ратифікувати Конвенцію, тоді виникає питання, чи дійсно вона бажає виконувати свої зобов’язання стосовно протидії такому насильству та боротьбі з ним. Поки Україна не ратифікує Стамбульську конвенцію, її успішність у цій роботі піддаватиметься сумніву.

– Як Рада Європи та інші міжнародні організації можуть допомогти Україні з ратифікацією Стамбульської конвенції?

– Потужні міжнародні організації, такі як Рада Європи та її партнери, мають, насамперед, сприяти збільшенню обізнаності щодо цього питання в суспільстві, брати участь у дискусіях, щоб мотивувати ратифікацію цього документу. Мені здається, що західні партнери повинні продемонструвати, що питання ратифікації є надзвичайно важливим для європейської ідентичності України.

– Швеція є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні, зокрема й через Раду Європи, та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Які проєкти, програми у цій сфері вона підтримувала останніми роками в нашій країні та що реалізується зараз?

– Наразі наша робота з українськими партнерами в цьому напрямку базується на трьох ключових програмах. Перший аспект – це розвиток національної політики з ґендерних питань. Тут ми співпрацюємо з організацією ООН-Жінки, іншими міжнародними партнерами. Ми реалізовували дуже цікаву програму, пов’язану з ґендерним бюджетуванням. Цей проєкт передбачав, що влада, плануючи Державний та місцеві бюджети, повинна брати до уваги потреби як чоловіків і жінок, так і хлопчиків і дівчаток для того, щоб потому відповідним чином розподілялися фінанси.

Ще один аспект нашої роботи – це збільшення політичного представництва та залучення жінок, і в цьому напрямку ми співпрацюємо з американською організацією – Національний демократичний інститут.

І третій напрямок – це боротьба з ґендерно зумовленими стереотипами, тут ми співпрацюємо з Фондом народонаселення ООН.

У майбутньому ми хотіли б розвивати ще два напрямки. Перш за все, це напрямок економічного розвитку жінок. Ми маємо дуже цікавий новий проєкт, у рамках якого проводимо навчання з комп’ютерних та інформаційних технологій для жінок, які потерпали через насильство від чоловіків, щоб вони могли створити власне джерело доходів і були більш незалежними.

Також у планах на майбутнє – просувати напрямок, пов’язаний з порядком денним, який має назву «Жінки, мир, безпека». І в цьому сенсі ми б хотіли  збільшити участь жінок у процесі, який пов’язаний з протидією російській агресії та збільшенням участі жінок у процесі перемовин.

Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»

Додаткова інформація

Королівство Швеція є давнім стратегічним партнером України у сфері реформ і найбільшим серед усіх країн донором подовженого Плану дій Ради Європи для України на 2018-2022 рр. (5,87 млн євро). Швеція також є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Ґендерна рівність – неодмінна складова всіх проєктів, що підтримуються Швецією в Україні. У 2017 р. шведський уряд виділив 5 млн євро на утвердження ґендерної рівності в Україні через підтримку роботи новоствореного офісу Урядового уповноваженого із питань ґендерної політики, а також допомогу в реалізації Національного плану дій «Жінки, мир, безпека».

Читати далі

Думка експерта

Плутанина з підпорядкуванням БЕБ ставить під сумнів його ефективність

Опубліковано

on

Андрій ГМИРІН,
доцент кафедри кримінального права та кримінології
Університету державної фіскальної служби України

Як заявлялося, наприкінці вересня в Україні має запрацювати Бюро економічної безпеки. Про це 28 травня на брифінгу повідомив, зокрема, голова ДФС Вадим Мельник. Свого часу я аналізував доцільність створення нового органу й пропонував власне альтернативне рішення. Знову звернутися до цієї теми мене змусили дві постанови Кабміну від 12 та 31 травня, які корегують питання підпорядкування БЕБ у системі виконавчої влади. Перша дозволяла координувати роботу нового органу виключно міністру фінансів. Друга повернула ці повноваження безпосередньо всьому Кабміну.

Спочатку БЕБ підпорядкували Мінфіну…

Нагадаю, що законопроект № 3087-д про створення Бюро економічної безпеки Верховна Рада ухвалила 28 січня 2021 року. Глава держави підписав документ, аж ось 12 травня Кабмін прийняв відповідну постанову. Її перший пункт говорив про утворення БЕБ як центрального органу виконавчої влади, «діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України».

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Але там був ще й наступний абзац. Цитую: «Внести до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» такі зміни:

1) розділ II доповнити абзацом такого змісту: «Бюро економічної безпеки України»;

2) пункт 12 розділу III доповнити абзацом такого змісту: «Бюро економічної безпеки України».

Якщо ми ознайомимося зі згаданою постановою КМУ, то зрозуміємо, що БЕБ хотіли підпорядкувати Міністерству фінансів. А оскільки серед основних завдань цього органу його творці вказали аналітичну роботу, таке підпорядкування було логічним. Поглиблений аналіз економічних процесів та ризиків — важлива складова діяльності державного органу, який має запобігати економічній злочинності.

І якби постанова КМУ від 12 травня набула чинності, Міністерство фінансів отримало б у своє розпорядження силовий інструмент із широкими повноваженнями. Чи втрималися би тоді чиновники від спокуси використати БЕБ для тиску на підприємців? Сумніваюся. Адже достатньо було б, наприклад, ініціювати кримінальне провадження за ст. 222-2 ККУ «шахрайство з ПДВ». Нагадаю, що ця стаття була внесена до Кримінального кодексу у вересні 2020 року.

Щодо самої статті. З одного боку, вона є відповіддю держави на корупційні можливості цього податку, використання його заради тінізації бізнесу. З іншого, юридична складова статті не витримує жодної критики. Наприклад, у преамбулі «шахрайство з ПДВ» визначається як «розкрадання або незаконне заволодіння бюджетними коштами шляхом отримання бюджетного відшкодування…». Але таке трактування робить цю статтю непридатною до застосування. Поясню, чому.

Бюджетний кодекс відносить до бюджетних коштів відповідні надходження та витрати бюджету. «Отримання бюджетного відшкодування» не має до них жодного стосунку, як і до їхнього «розкрадання або незаконного заволодіння». Річ у тім, що до запровадження системи електронного адміністрування платник або регулярно сплачував ПДВ до бюджету, або подавав заявку на повернення коштів із бюджету за результатами своєї діяльності.

Сьогодні процес податкових звітів і сплат більш автоматизований. На своєму рахунку в казначействі платник обліковує кошти, необхідні для того, щоб виписати податкову накладну. Ці гроші є коштами платників, а не держбюджету. Крім того, бюджетне відшкодування здійснюється в разі підтвердження його правомірності — і не інакше. Таке підтвердження здійснює адміністратор ПДВ — Державна податкова служба. Тож у разі відкриття чергового провадження за статтею 222-2 ККУ до посібників ймовірного злочину однозначно слід відносити й ДПС. Погодьтеся, все це здається абсурдним!

Саме в існуванні таких колізій я й бачив головний ризик функціонування БЕБ під егідою Мінфіну. Фактично в структурі міністерства мав діяти силовий орган із досить розмитою й суперечливою законодавчою базою, що визначає його слідчі та оперативні інструменти. Водночас, він мав би широке коло юридичних повноважень і міг здійснювати безпрецедентний тиск на бізнес…

… Але 31 травня повноваження повернули Кабміну

Та наш Кабмін не був би Кабміном, якби не влаштовував собі сім п’ятниць на тиждень. Вже 31 травня він видав нову постанову № 547 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою скасував своє попереднє рішення про передачу координації діяльністю БЕБ Міністерству фінансів. Тобто, ці повноваження повернулися безпосередньо Кабміну. Чим викликаний такий швидкий перегляд власного рішення, мені складно сказати. Можливо, в когось з урядовців раптом настало прозріння, і він усвідомив ті ризики, які я навів вище. Можливо, це ознака боротьби урядових впливів тощо. В усякому разі, Мінфін тепер не зможе на свій розсуд чинити тиск на бізнес, використовуючи додатковий важіль. Однак сама плутанина з підпорядкуванням БЕБ не робить честі виконавчій владі й ставить під сумнів майбутню ефективність органу, який тільки створюється.

Про альтернативу БЕБ

Зрештою, проблеми навколо створення й функціонування Бюро економічної безпеки не вичерпуються однією проблемою з його підпорядкуванням та координацією. І я про них писав раніше. Наприклад, законодавство не містить чітко виписаних правил взаємодії БЕБ з іншими державними органами. Його детективам гарантований повний доступ до всіх державних інформаційно-аналітичних баз. Але про порядок цього доступу співробітники бюро будуть окремо домовлятися з розпорядниками такої інформації. Тобто БЕБ покладатиметься на добру волю тих, кого перевірятиме — я так це розумію. Є в законодавстві про бюро й лазівки для СБУ. Також не зовсім зрозуміло, чому лише співробітники новоствореного органу, а не всі держслужбовці, матимуть право на високу зарплатню?

Нагадаю також, що завданнями БЕБ стане аналіз та виявлення загроз для економічної безпеки держави, а також розслідування економічних і фінансових злочинів. Показово, що однією з головних причин створення бюро була необхідність позбавити наші правоохоронні органи дублюючих функцій у сфері боротьби з економічною злочинністю. Йдеться про відповідні підрозділи в Нацполіції й СБУ, а також податкову міліцію та НАБУ.

Свого часу ми з колегами неодноразово пропонували створити єдиний орган, який би опікувався не лише боротьбою з тіньовими схемами, ухиленням від сплати податків, а й втілював би податкову і митну політику, аналізував ситуацію в цих сферах і пропонував оптимальні рішення. Цей орган міг би об’єднати Податкову і Митну служби, Службу фінансового моніторингу, Службу фінансового аудиту та Службу фінансових розслідувань й мати єдину інформаційно-аналітичну систему. Натомість, парламент і уряд створили БЕБ. Що ж, дочекаємося осені, коли новий орган запрацює, а ми зможемо оцінити його ефективність. Водночас подивимося, чи справдяться наші побоювання щодо зазначених ризиків?

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Бюджетна децентралізація: самодостатність чи самоуправство?

Опубліковано

on

Андрій ПАЛКІН,
голова Ради арбітражних керуючих Дніпропетровської області

Після реформи децентралізації місцеве самоврядування в своє розпорядження отримало значні ресурси, зокрема, 60% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), податок на прибуток підприємств, що зареєстровані в громаді, акцизний податок від торгівлі підакцизними товарами (алкоголь, тютюн), податок на нерухомість, єдиний податок. У 2020 році частину акцизного податку з пального теж передали на місцевий рівень. 

Наскільки ефективно використовують свої ресурси громади?

Децентралізація відбувалася під гаслами посилення спроможності громад. Мовляв, вони стануть заможнішими й зможуть спрямувати кошти на власну модернізацію та зростання якості життя людей. Але виявилося, що не все так просто. Доходи дійсно зросли — в 2017 році порівняно з попереднім роком лише загальні фонди місцевих бюджетів збільшилися на третину. Проте залишаються великі питання до прозорості й ефективності бюджетних витрат на місцях. Часто під маскою безгосподарності ховається банальне казнокрадство з боку деяких чиновників.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Давайте поглянемо на чому сьогодні ґрунтуються бюджети великих міст і на які цілі витрачають кошти? У 2020 році наша столиця отримала понад 58 млрд грн надходжень до міського бюджету. З них 91% пішли до загального фонду. Та основний ресурс, завдяки якому поповнюється скарбниця Києва — це ПДФО. Цей податок дає більше половини надходжень до бюджету без врахування трансфертів. У 2020 році від ПДФО столиці надійшло 24,5 млрд грн. Тобто кожен киянин, а також працівник, який живе не в Києві, але працює в столиці, зі своєї зарплати фінансує місто, адже 85% коштів від ПДФО для столиці сплачуються саме за рахунок заробітної плати.

Третину доходів Київ отримує від місцевих податків та зборів (14,1 млрд грн за 2020 рік). 54% з них покриває єдиний податок (7,6 млрд). Тобто значною мірою столична влада черпає свій ресурс з діяльності ФОПів. Орендна плата за землю і земельний податок у 2020 році дали місту 4,9 млрд гривень Тут органи місцевого самоврядування у визначеному законом «коридорі» вільні самі встановлювати податкові ставки, які по Києву досягають 1% вартості земельної ділянки.

Податок на нерухоме майно, на відміну від земельної ділянки, платять фізичні та юридичні особи — власники нерухомості (будинків, квартир, офісів тощо). Міська влада сама встановлює ставку цього податку (в Києві він досягає граничної допустимої межі — 1,5% розміру мінімальної зарплати). В 2020 році податок на нерухомість приніс столиці 1,4 млрд гривень.

Києву також зараховують 10% податку на прибуток. Його платять підприємці відповідно до прибутків організації. У 2020 році це становило 5,1 млрд грн. Свою частинку в бюджет столиці вносять також торговці алкоголем і тютюном. Від акцизного податку з реалізації цих товарів місто минулого року отримало 1,3 млрд гривень.

Кошти від усіх цих податків спрямовуються до загального фонду міського бюджету. А ось спеціальний фонд наполовину формується з державних субвенцій, з екологічного податку, а також із власних надходжень бюджетних установ (для Києва у 2020 році — 1,9 млрд грн). Це плата за послуги, які вони надають, за майно, яке здають в оренду, благодійні внески та цільові кошти від підприємців та фізосіб під реалізацію певних проектів.

У Харкові, де доходи скромніші від столичних, міська влада в 2020 році отримала 14,2 млрд бюджетних гривень, з яких 81% пішли до загального фонду бюджету. Так само, як і для Києва, ключовими стали податки на доходи фізичних осіб, на майно та єдиний податок.

У Дніпрі — картина аналогічна. Доходи місцевого бюджету склали трохи більше 13 млрд грн, з них 93% надійшли до загального фонду. Майже половина (46%) бюджету міста тримається на ПДФО, 13% — на податку на доходи, 12% — на єдиному податку.

Як використовуються ці кошти?

У 2020 році столиця витратила на різні потреби 57,8 млрд бюджетних коштів (майже 68% по загальному фонду). ТОП10 статей видатків виглядає так: освіта (19,5 млрд); транспорт і дорожнє господарство (11,1 млрд); медицина (7,9 млрд); соціальний захист (3,9 млрд); житлово-комунальне господарство (3,8 млрд); будівництво та регіональний розвиток (3,2 млрд); державне управління (2,4 млрд); інші програми, пов’язані з економічною діяльністю (2,3 млрд); культура і мистецтво (1,1 млрд); фізкультура і спорт (990 млн). В структурі видатків домінує заробітна плата (40%) та капітальні видатки (41%). Остання стаття особливо цікава, бо в ній закладені потужні корупційні ризики. Адже передбачається придбання обладнання, фінансування капітального ремонту й капітальні трансферти, в тому числі покриття збитків підприємствам, які накопичили їх протягом року. Саме на капітальні трансферти припадає до 29% бюджетних видатків м. Києва. Як відомо, комунальні підприємства місцевих органів влади — це одні з найбільш непрозорих організацій. Більшість із них нерентабельні та збиткові, постійно вимагають нових бюджетних вливань, звітувати за використання яких не поспішають.

Особливу увагу треба звернути на так звані бюджети розвитку великих українських міст. Вони є частиною спеціальних фондів муніципальних бюджетів і спрямовуються на виконання інвестиційних програм, будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію об’єктів. Власне під час розподілу цих видатків відбуваються численні зловживання. По-перше, громада не має впливу на їх структуру і в результаті справді важливі проекти не реалізуються, а на другорядні виділяють кошти. По-друге, в процесі фінансування в деяких нечистих на руку посадовців є можливість на цьому нажитися, в тому числі через порушення законодавства з питань публічних закупівель.

Так, децентралізація відкрила двері для нових надходжень до місцевих бюджетів. Але одночасно вона створила й виклики, з якими країна ще не зіштовхувалася в таких масштабах: нераціональне використання бюджетних ресурсів на місцях, казнокрадство та вимивання коштів громади з метою збагачення посадовців та наближених до них осіб. І це не якісь абстрактні кошти, а гроші кожного з нас — бюджетників, підприємців, робітників, офісних працівників. Тобто усіх, хто платить податки. І тому з таким становищем не можна миритися, а слід створювати ефективні запобіжники розбазарюванню бюджетних ресурсів, щоб вони йшли на користь громади, а не в чужу кишеню.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram