Призначення ревізій та перевірок під час розслідування | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Думка експерта

Призначення ревізій та перевірок під час розслідування

Опубліковано

on

Валерій ЖИДКОВ, детектив Національного антикорупційного бюро України

У даній статті автор акцентував увагу на невирішених проблемних питаннях призначення ревізій та перевірок під час здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях та викладає власні пропозиції щодо їх вирішення.

 

Ревізії і перевірки: законодавче регулювання

Особливе місце під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені в сфері економіки, займає призначення та проведення ревізій і перевірок, що дозволяють здійснити вивчення та дослідження діяльності певної установи, підприємства або організації з метою перевірки правильності та законності дій їх службових осіб, а отримані висновки підтверджують чи спростовують можливі порушення вимог законодавства, та відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 99 КПК України можуть бути використані як докази.

Ревізія (інспектування) полягає в документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб, результати якої викладаються в акті (ст. 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 р. №2939-XII). Здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 р. № 868 утворено Державну аудиторську службу України (далі — Держаудитслужба) як центральний орган виконавчої влади, реорганізувавши Державну фінансову інспекцію (далі — ДФІ) шляхом перетворення, а розпорядженням КМУ «Питання Державної аудиторської служби» від 24.06.2016 р. № 519-р на Держаудитслужбу покладено функції і повноваження ДФІ, діяльність якої припиняється.

Податковий кодекс України (далі — ПКУ) визначає види перевірок, що мають право проводити контролюючі органи (ст. 75.1 ПКУ), якими є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику та його територіальні органи (стаття 41.1 ПКУ). Крім того, ряд інших законодавчих актів надають право різним контролюючим органам повноваження на здійснення перевірок.

Щодо процесуального статусу ревізій і перевірок

Оскільки КПК України не визначає в якому саме порядку отримуються акти ревізій та перевірок (або це захід забезпечення кримінального провадження, або слідча дія), слід відзначити, що серед науковців існують різні погляди на процесуальний статус ревізій та перевірок, які проводяться під час досудового розслідування, серед яких можна виділити наступні. Проведення ревізії — це непроцесуальна дія, оскільки ревізор, виконуючи службове доручення, підпорядковується не слідчому, а керівнику організації, який призначає ревізію й керує діями ревізора (Камлик М. І. Судова бухгалтерія: підручник/ М. І. Камлик. К.: Атіка, 2000. 336 с.), (Бандурка A. M. Судебная бухгалтерия / A. M. Бандурка, A. A. Бандурка, В. А. Лукин, В. Д. Поникаров и др. — X. : ООО Издательство «Титул», 2007. 468 с.).

Ревізія — це процесуальна дія. Ряд вчинених, у тому числі Л. Г. Шапіро відмічали, що проведення ревізії в кримінальному провадженні є самостійною формою використання спеціальних знань, що у випадку призначення слідчим або прокурором втрачає адміністративний характер і перевтілюється із засобів господарського контролю в кримінально-процесуальну дію (Шапіро Л. Г Процессуальные и криминалистические аспекты использования специальных знаний при расследовании преступ лений в сфере экономической деятельности / Л. Г. Шапиро. М.: Юрлитинформ, 2007. 320 с.).

Проведення ревізії — це змішана процесуальна та адміністративна дія. Ревізія є дією адміністративно-правового характеру, а в сфері кримінального судочинства є способом збирання доказів та полягає в перевірці слідчим або прокурором за допомогою ревізора фінансово-господарської діяльності підприємства, установи або організації, що відбувається в кримінально-процесуальній формі (Бондаренко О. О. Процесуальний статус обізнаних осіб та їх правовідносини з дізнавачем і слідчим у кримінальному судочинстві України: дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / О. О. Бондаренко; Національний ун-т внутр. справ. Х., 2004.260 с).

Ревізія — це слідча дія, оскільки проводиться за рішенням слідчого, а ревізор відноситься до спеціалістів, які не є самостійними в своїх діях, а підпорядковуються суб’єкту розслідування і діють у межах його повноважень (Романюк Б. В. Сучасні теоретичні та правові проблеми використання спеціальних знань у досудовому слідстві: авто-реф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / Б. В. Романюк; Національна акад. внутр. справ. К., 2002. 20 с.).

На мою думку, ревізія в кримінальному провадженні є процесуальною дією, що відбувається за ініціативи слідчого або прокурора на підставі відповідного рішення слідчого судді та полягає в залученні службових осіб, уповноважених на здійснення ревізійних (інспекційних) та перевірочних дій, до вчинення таких дій з метою дослідження певних питань, що цікавлять слідство. Наведе підтверджує необхідність віднесення ревізій та перевірок або до заходів забезпечення кримінального провадження або до слідчих (розшукових) дій, у зв’язку з чим це питання підлягає нормативному врегулюванню.

Проблеми

Слід відзначити, що головною невирішеною на цей час проблемою є відсутність у КПК України прямих норм, що визначають повноваження органів досудового розслідування, прокуратури, а також суду, на призначення ревізій і перевірок під час досудового розслідування. Раніше КПК України передбачалося, що слідчий та прокурор уповноважені призначати ревізії та перевірки в порядку, визначеному законом, проте після виключення п. 4 ч. 2 ст. 40, та п. 6 ч. 2 ст. 36 КПК України на підставі Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності 15.07.2015 р., вказані зміни призвели до ускладнення виконання стороною обвинувачення вимог ст. 2 КПК України щодо забезпечення повного та неупередженого розслідування.

Однак, у подальшому з метою виконання завдань кримінального провадження, а також виходячи з аналізу норм кримінального процесуального законодавства України, слідчими та прокурорами здійснювався вихід із вказаної ситуації, виходячи із наступного. Згідно з ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке відповідно до ч. 2 ст. 1 КПК України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього кодексу та інших законів України. Водночас, ч. 2 ст. 93 КПК України передбачено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів, в тому числі і шляхом отримання від органів державної влади висновків ревізій та актів перевірок.

Позаплановою виїзною ревізією вважається ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за наявності хоча б однієї з низки обставин, зокрема, в разі надходження доручення щодо проведення ревізій, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державного фінансового контролю, і проводиться вона органами державного фінансового контролю за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні (п. 5 ч. 5 ст. 11, ч.6-8 ст. 11 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі — Закон).

Порядок міжвідомчої взаємодії

Порядком взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби, органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України, затвердженим спільним наказом від 19.10.2006 р. № 346/1025/685/53 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за № 1166/13040 (далі — Порядок) позапланова виїзна ревізія на об’єкті контролю за зверненням правоохоронного органу проводиться в разі надання ним постанови про призначення ревізії, а якщо справу порушено за фактом, що стосується діяльності підконтрольної установи, до постанови додається дозвіл суду на проведення ревізії (підпункт 2 п. 2.4 Порядку). Документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки (підпункт 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПКУ).

Детективам Національного бюро додаткове право на ініціювання питання про проведення ревізій та перевірок надає п. 2 ч. 2 ст. 19-2 Закону «Про Націо нальне антикорупційне бюро України», відповідно до якого орган державного фінансового контролю, а також інші державні органи, що здійснюють державний контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами законодавства України, з метою запобігання та протидії кримінальним правопорушенням, віднесеним до підслідності Національного антикорупційного бюро, зобов’язані за зверненням НАБУ проводити в межах своєї компетенції ревізії, перевірки та інші дії щодо контролю за дотриманням законодавства України фізичними та юридичними особами.

Отже, вищенаведені нормативні акти надавали правові підстави слідчим та прокурорам ініціювати питання про призначення ревізій та перевірок у рамках кримінальних проваджень. З урахуванням вищевказаного та встановлених під час досудового розслідування обставин ними обґрунтовувалися відповідні клопотання до слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових ревізій та позапланових перевірок (призначення позапланових ревізій та позапланових перевірок). При цьому забезпечувався належний судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, оскільки такі клопотання слідчих та детективів погоджувалися з прокурором у кримінальному провадженні процесуальним керівником та в подальшому розглядалися слідчим суддею, саме який і приймав остаточне рішення про це.

Враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України, у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього кодексу, на мій погляд, вищеозначений порядок отримання дозволу від слідчого судді на проведення ревізій та перевірок за змістом та формою в цілому відповідав загальним засадам кримінального провадження, визначеним ст. 7 КПК України. Таким чином, з аналізу вищевказаних правових норм та сталої слідчо-суддівської практики можна стверджувати про наявність у законодавчих актах підстав для звернення слідчими та прокурорами до слідчих суддів з відповідними клопотаннями.

Право на оскорження процесуальних рішень

Слід відзначити, що окремим недоліком при цьому була відсутність, передбаченого КПК України, порядку забезпечення права на оскарження процесуальних рішень про призначення ревізій та перевірок зацікавленими особами. Відтак, у зв’язку з відсутністю у КПК України прямої норми, яка б передбачала порядок призначення та проведення ревізій і перевірок в рамках кримінального провадження, деякі слідчі судді з вказаних підстав відмовляли в задоволенні таких клопотань, що свідчить про неоднакове тлумачення та застосування ними вищевказаних законодавчих актів.

Однак подальші судові рішення Верховного Суду з цього питання, зокрема, ухвала колегії суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 6 березня 2018 року (справа № 243/6674/17-к, провадження № 51-499км17) за результатами розгляду касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження на ухвалу слідчого судді, котрою надано дозвіл на проведення комплексної позапланової перевірки щодо законності та цільового використання земельної ділянки з боку посадових осіб ТОВ «Синтоп», фактично вказує на відсутність повноважень у прокурора і слідчого призначати ревізії і перевірки, а слідчі судді вирішують лише ті питання, що віднесені до їх повноважень КПК України (ч. 3 ст. 26 КПК), до яких не відносяться питання призначення ревізій та перевірок.

Аналізуючи норми КПК України Верховний суд вказав, що «Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

Таким чином, корпус норм КПК свідчить про те, що законодавець визначив повноваження кожного суб’єкта кримінального процесу лише цим Кодексом і виключив будь-яку можливість виводити наявність таких повноважень із положень «інших законів».

Крім того, Верховний Суд відзначив, що «Частина друга статті 93 КПК передбачає, серед іншого, що збирання доказів можливе за допомогою витребування та отримання висновків ревізій та актів перевірок, а частина друга статті 89 визначає як джерело доказів, серед іншого, акти перевірок. Ці положення процесуального закону також не дають повноважень слідчому судді надавати дозвіл на призначення перевірки. Використання виразу «витребування та отримання» передбачає повноваження використовувати в якості доказів висновки ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи, створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів різному правовому режиму. Тому помилково виводити з повноваження «витребувати» повноваження «призначити» перевірку.

Правова позиція ВС — проблеми для слідчих і прокурорів

У подальшому постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в цій же справі № 243/6674/17-к (провадження № 13-16cво18) визначено, що «Зважаючи на важливість для суб’єктів, щодо діяльності яких слідчі судді надають дозволи на проведення позапланових перевірок, прав, установлених статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, та враховуючи відсутність надійних процесуальних механізмів захисту прав під час підготовчого провадження, Велика Палата вважає практичним та ефективним право на апеляційний перегляд таких ухвал у стадії досудового розслідування».

Наведена правова позиція Верховного Суду фактично змінює слідчо-суддівську практику в питанні призначення позапланових ревізій і перевірок під час досудового розслідування, по суті констатуючи, що слідчі, прокурори та слідчі судді не уповноважені вирішувати такі питання. Таким чином, можна стверджувати, що в кримінальному судочинстві склалося досить серйозне невирішене проблемне питання, у зв’язку з чим суттєво ускладнюється виконання слідчими та прокурорами обов’язку забезпечення всебічного, повного й неупередженого дослідження обставин кримінального провадження та забезпечення прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень у кримінальних провадженнях про злочини у сфері економіки, що не відповідає вимозі ч. 2 ст. 9 КПК України.

З урахуванням означеного, а також необхідності виконання завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, доцільним є передбачення у КПК України повноважень слідчих та прокурорів ініціювати питання про призначення ревізій і перевірок, а слідчих суддів призначати ревізії та перевірки.

Висновки

Враховуючи велике значення, яке відіграють ревізії і перевірки для дослідження фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження й підлягають доказуванню у кримінальних правопорушеннях у сфері економіки, а висновки та акти яких у розумінні ст. 99 КПК України мають доказове значення й відносяться до таких джерел доказів, як документи, на мій погляд, необхідним є віднесення їх або до заходів забезпечення кримінального провадження, або до слідчих (розшукових) дій, а також надання повноважень слідчим та прокурорам звертатися з клопотаннями про надання дозволу на проведення ревізій і перевірок (призначення ревізій і перевірок), а слідчим суддям надавати дозвіл на проведення ревізій і перевірок (призначати ревізії і перевірки) за клопотанням слідчих та прокурорів, шляхом внесення відповідних змін до КПК України.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Торгівля контрабандою йде в онлайн

Опубліковано

on

Костянтин ГАМКРЕЛІДЗЕ, старший партнер юридичної компанії Dega Partners, адвокат

Держава повинна оперативно врегулювати питання торгівлі в інтернеті, аби зупинити швидке зростання ринку незаконного імпорту.

 

Прем’єр-міністр України нещодавно заявив про необхідність боротьби з контрабандою і вказав на найбільш поширені схеми незаконного ввезення товарів в Україну. Серед них — оформлення вантажних автомобілів як порожніх, перетин кордону великою групою осіб («піджаки»), які частинами переносить велику партію товару, підміна документів, що здешевлює реальну вартість товару. Крім того, використовуються «шостий» метод розрахунку митної вартості, який дозволяє приховувати «сірий» імпорт, та офшорні компанії, коли через симуляцію порушень і подальше рішення суду товар, нібито, повертають за кордон.

Згідно зі звітом Єврокомісії у 2017 році митні органи на кордонах ЄС вилучили понад 31 млн контрафактних товарів на 580 млн євро. При цьому внаслідок порушення митних правил та контрабандного імпорту бізнес зазнає збитків. За даними Державної прикордонної служби, Україна щорічно втрачає 4 млрд доларів. «Чорний» та «сірий» імпорт шкодить усім галузям економіки країни. Наприклад, понад 50% автомобільних шин ввозиться в країну нелегально. Частка контрабанди на ринку плоских панельних телевізорів становить 9—10%, холодильників і пральних машин — 10—15%, телефонів, смартфонів і ноутбуків — 15—20%.

За останніми звітами уряду, боротьба з нелегальним ввезенням товарів дає результати: реалізація плану боротьби з контрабандою щодня приносить державному бюджету понад 400 млн грн. Однак залишається проблема продажу незаконних товарів в інтернеті, яку держава повинна оперативно вирішити.

«Сірий» та «чорний» імпорт має конкурентну перевагу у будь-якій галузі економіки. Ця перевага — необґрунтовано низька ціна. Кордон для такого ввезення товарів настільки прозорий, що митні збори, які обов’язково сплачують законослухняні імпортери, ніяк не впливають на собівартість товару. Близько 80% незаконно ввезених в Україну товарів реалізується онлайн. Так ділку легше сховатися за офіційним брендом та уникнути правової відповідальності — при реєстрації сайту не потрібно надавати відомості про його власника.

Покарати порушника неможливо через складність його ідентифікації. Отже, слід впроваджувати нові методи боротьби з продажем контрабанди через інтернет. Найефективніший спосіб — заборона на використання торгової марки офіційного виробника, що дозволить зупинити роботу до 90% онлайн-торговців у досудовому порядку й розчистити майданчик для реалізації продукції офіційних представників.

Держава повинна якомога швидше врегулювати обіг товарів за допомогою механізмів, які не дозволять розростатися ринку незаконного імпорту. В іншому випадку це може стати непереборною перешкодою для зближення України з ЄС, адже країна з мільярдними оборотами контрабанди в Європі не потрібна.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Цивільний кодекс України — виключно пандектний

Опубліковано

on

Іван ДАХНО, головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України

Упродовж 92-х років позаминулого століття (1804-1896 рр.) Наполеонівський кодекс вважався маяком континентальної цивільної кодифікації. У 1896 році у французів пальму першості відібрали німці, створивши Німецьке цивільне укладення. Відтак уже понад 120 років німцям належить лідерство кодифікації цивільного права. Карбуючи стройовий крок мало хто з наших військових здогадується, що то — «пруський крок», а дивлячись на конструкції наших цивільних кодексів, далеко не всі наші правники знають, що кодекси беруть початок з Німецького цивільного укладення. Недарма континентальна система права відома ще і як «романо-германська».

 

У лютому 1996 року на семінарі у Ворзелі (під Києвом) автор цих рядків запитав у відомого цивіліста, доктора юридичних наук, професора Опанаса Підопригори, чи перевершить проект Цивільного кодексу, який створювала його група, Німецьке цивільне укладення? Опанас Андронович похитав головою і відповів, що ні. Двадцять п’ятого серпня 1996 р. той проект було затверджено, але не законодавчо. Містив він вісім книг (розділів).

Після довгого марафону Верховна Рада 16 січня 2003 року затвердила третій в історії України Цивільний кодекс. У нього було «ампутовано» дві книги — про сімейне право і про міжнародне приватне право. Від такої «ампутації» кодекс не помер, що свідчить, що «ампутовані» книги не були життєво важливими для кодексу. Опанас Підопригора помер 1 січня 2005 року. Зазначу, що чинний ЦК України не вважається «кодексом Підопригори».

Автор цих років з 1995 року розмірковував над тим, як відібрати у німців пальму першості? Здавалося, що потрібно знайти якийсь важливий розділ, якого наприкінці 19 століття не помітили німці. Потім, у 2016 році, згадалася думка письменника А. П. Чехова про те, що найкраще поліпшує оповідання його скорочення. Отже, наш ЦК слід не розширювати, а скорочувати. Постійно мав на увазі, що родзинкою Німецького цивільного укладення є його «Загальна частина». Вона — німецький юридичний винахід. Німці показали, що може дати генералізація положень. Ці генералізовані положення відомі як «пандекти». У Баварському цивільному кодексі 1856 року не було «Загальної частини», тому він «розпух» аж на 17 тисяч статей. Пандектна «Загальна частина» забезпечила німецькому Кодексу юридичне довголіття.

У передових країнах континентальної системи права в цивільних кодексах немає книг (розділів) про інтелектуальну власність. Я їй не ворог нею опікуюся з 1977 року, але інтелектуальній власності потрібно знати належне місце.

У нас дурниця трапилася 1963 року, коли в ЦК перекочували з «Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік» від 8 грудня 1961 р. відповідні розділи. Більшовики, як відомо, не визнавали поділу права на публічне та приватне, і їм було байдуже куди ліпити інтелектуальну власність. От і приліпили її до ЦК. Окремих законів про інтелектуальну власність в СРСР ніколи не було аж до 31 травня 1991 року. Діяли відомчі нормативні акти.

Переконаний у Цивільному кодексі мають бути лише цивільно-правові норми і його не слід «засмічувати» публічно-правовими. «Засмічення» інтелектуальною власністю трапилося в 1963 і 2003 роках. Юридична громадсткість із цим змирилася й іншого варіанту не уявляє. «Засмічення» сприйняв і О. А. Підопригора.

Отже, з Цивільного кодексу від 16.01. 2003 року книгу четверту «Інтелектуальна власність» — геть. Доречні її положення слід інтегрувати в спеціальні закони з інтелектуальної власності. Книгу про спадкове право розумно буде об’єднати із Сімейним кодексом.

Цивільний кодекс України має бути лише пандектним. Взяти у давньоримського юриста Гая ланцюжок особи—речі—дії і пандекти нанизувати на ланцюжок так, як шашлики нанизуються на шампури. Чим більшої кількості гілок права стосується пандекта, тим краще. З чинного ЦК можна запозичити чимало пандект.

У січні 2019 року один з українських юридичних щотижневиків опублікував підбірку спогадів учасників марафону у зв’язку з ЦК від 16.01.2003 року. Це добре, що для майбутніх поколінь збережено важливі матеріали ще живих учасників і свідків. Автору цих рядків здається, що той марафон чимось нагадуавав полювання на чистокровних вовків. Вовки, як відомо, бояться переткнути лінію червоних прапорців. Та якщо хочемо відібрати у німців пальму першості в цивільній кодифікації, то цю лінію слід обов’язково переткнути. А це означає створення красивого й елегантного, повністю пандектного Цивільного кодексу України. З чого почати? Із зустрічей фахівців, здатних творчо мислити, навіть якщо в них немає наукових ступенів і вчених звань. Паул, Гай, Модестін, Папініан і Ульпіан не були академіками у стародавньому Римі, а який слід залишили!

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Інтелектуально-кадровий потенціал як гарантія забезпечення національної безпеки України (по слідах Маннергейма)

Опубліковано

on

Олена БУСОЛ, доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник Інституту держави і права імені В. М. Корецького

І знову той самий Сінгапур

З урахуванням принципів логіки та доцільності побудовані всі державні інституції в Сінгапурі та, в кінцевому рахунку, його філософія, а саме:

  1.  Найважливіший ресурс — люди. Прем’єр-міністр Лі Куан Ю чи не найбільше працював над тим, аби об’єднати навколо себе таланти. В результаті розумні люди змогли «підняти» державу на вищий рівень розвитку.
  2. Кожній державі потрібний лідер. Лі Куан Ю не розробляв усі реформи для Сінгапуру самостійно, але він зумів створити команду однодумців, яка й стала двигуном усіх змін. Він був тим «лідером», який здатний об’єднати й надихнути людей.
  3. Врахування іноземного досвіду. Сінгапур не створював «з нуля» свою податкову систему чи пенсійну реформу. Уряд запозичив світовий досвід, проаналізувавши як досягнення, так і помилки зарубіжних країн світу.
  4. Державі потрібні стратегія та цілі, про які має знати кожен громадянин. Зараз Сінгапур має план розвитку на 100 років. Саме така спланованість та сфокусованість на досягненні цілей і дозволили цій державі стати такою потужною. Наприклад, є програма розвитку туризму — будуються найкращі готелі; є план розвитку медицини — створюються найкращі лікарні; є програма розвитку Сінгапуру як транзитної країни — збудовано потужний аеропорт й один із найкращих у світі портів.
  5. Для успішних реформ необхідно змінювати свідомість населення. Наприклад, вищезгадане озеленення міста мотивує жителів і вражає іноземців. Кожен сінгапурець упевнений, що його місто — найкраще в світі, а жити та працювати в ньому надзвичайно приємно, тому є стримуючим фактором від еміграції жителів за кордон.

Наступний приклад — державна компанія «Сінгапурські авіалінії». В аеропорту психологічно комфортно завдяки тому, що в ньому немає обшуків осіб та багажу, все гранично коректно й упорядковано, хоча й обійшлося Сінгапуру в кілька десятків мільйонів доларів. Але такі витрати вже окупилися і тепер сінгапурський аеропорт — великий вузол міжнародних авіаліній, обладнаний для цілодобових польотів у будь-яких погодних умовах. Це один із найсучасніших і найкомфортабельніших аеропортів світу.

Із зазначеного вище вбачається, що рушійною силою, яка забезпечила високу ефективність економічних та антикорупційних реформ у Сінгапурі, була політична воля. «Найбільше нам потрібні стабільність, визначеність і безпека, — зазначав Лі Куан Ю, — демократія не працює в умовах хаосу. Закони не діють, коли немає порядку. Важливо пам’ятати, що для створення політичної конкуренції і вільних засобів масової інформації потрібно, щоб 40–50 % населення належали до середнього класу, тобто мали дохід до п’яти тисяч доларів на місяць і добру освіту. Скажімо, на Філіппінах немає середнього класу. Освічених людей з нормальними доходами лише 15 %. Так, держава має вільну пресу. Але там панує цілковитий безлад, щодня вибухають скандали. А кого вони вибирають? Шахраїв, акторів… Герої кіноекрану стають президентами, і поводяться так, ніби вони все ще на екрані. Катастрофа!».

Лі Куан Ю сформував середній клас не лише завдяки підвищенню доходів населення, а й за рахунок програми будівництва доступного житла, забезпечивши кожному громадянинові частку в багатстві країни. Він створив суспільство домовласників, а не орендарів житла: «Це стабілізує політичну ситуацію в державі та робить людей патріотами. Батьки повинні мати той батьківській дім, який захищають їхні сини, проходячи службу в армії Сінгапуру».

Молодь — прагне, а професіонали вміють і знають, як це зробити

У віці 26 років Уінстон Черчілль був обраний як член парламенту від партії в Олдгемі. У стінах британського парламенту він провів з перервами 64 роки й залишив його у віці 90 років. До речі, нині в Королівстві Велика Британія найконсервативніше міністерство іноземних справ.

Із самого початку Другої світової війни, У. Черчілль у віці 65 років 3 вересня 1939 р. увійшов до складу уряду й знову очолив військово-морське міністерство. У 1940 році, коли німецькі танкові армади вторглися у Францію та Бельгію, У. Черчілль замінив Н. Чемберлена на посаді британського прем’єра. Вступаючи в цю посаду в найнебезпечніший момент британської історії, У. Черчілль попередив співвітчизників, що їх чекає «кров, важка робота, сльози й піт». Але він запевнив англійців, що його уряд поведе безкомпромісну війну проти нацизму до повного його розгрому, до перемоги за будь-яку ціну. І здійснив обіцянки своєму народові, залишивши тим самим вагомий слід в історії.

Наведені  приклади переконують, що  молоді люди, разом зі  своїми ідеями, повинні  враховувати  ідеї старшого покоління, проте вирішальний голос повинен залишатися за досвідченим старшим поколінням, і не всіх їх, у свою чергу, можна назвати консерваторами. В усьому треба тримати баланс, скажімо, — 50 % на 50 %. Якщо не буде у владі або тих, або інших, жодних перетворень не очікуйте. Кадри різних поколінь відрізняє те, що молодь — прагне, а професіонали вміють і знають, як це зробити.

Генеральні прокурори всього світу — шикуйтесь!

Як уже всім відомо з недавніх часів, в Україні крісло міністрів може займати цивільна людина. В Україні Генеральному прокурору Верховна Рада може об’явити недовіру. Це означає, що самі олігархи та їх ставленики, які сидять у парламенті, можуть об’явити Генеральному прокурору недовіру. Разом із тим в державах зі стабільною демократією так не буває. В Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради Президент України. Таким чином, на конституційному рівні прокуратура позбавлена функцій представництва інтересів громадянина в суді, а також нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У нашій державі прокуратура побудована за радянським принципом: нижчий виконує те, що наказав вищий прокурор. В інших, розвинутих європейських державах, прокурор діє не за вказівкою, а керується виключно законом.

В Ізраїлі начальник поліції призначається на 5 років без будь-яких умов. В Україні, на відміну від Ізраїлю, завжди є якісь «олігархічні крючки». Це все приводить до обнуління результатів протидії злочинності.

В Україні Президент, коли йде на відпочинок, на моє переконання та згідно позитивного зарубіжного досвіду, має призначати замість себе Генерального прокурора, і це буде профілактикою, запорукою того, що він не може впливати на останнього. Рада прокурорів України, в свою чергу повинна запропонувати декілька кандидатур Генерального прокурора. Проте зараз це робить Президент, а тому є питання щодо політичної залежності.

Між тим 60 відсотків землі в США перебуває в державній власності

Яка ж ситуація в Україні? Лише декілька показових прикладів. Свого часу, у 2012 р., на посаду керівника Міжвідомчого науково-дослідного центру при Раді національної безпеки і оборони України був призначений генерал-майор СБУ О. Юрченко. Згодом, за нинішньої влади, цього «паркетного» генерала вже звільнили з посади Указом Президента України П. Порошенка, але ніхто не цікавився його корупційною діяльністю, набутими ним за часи доволі близьких відносин з біглими екс-президентом України В. Януковичем та екс-міністром внутрішніх справ В. Захарченком, статками. Працівники МНДЦ пам’ятають, як під час подій на Майдані цей генерал змушував їх терміново знищувати купи документів установи, — можна тільки здогадуватися, яких і навіщо. І ось, якимось дивним чином, відповідно до рішення Київської міської ради VI сесії VIII скликання від 17 квітня 2018 р. № 424/4488 колишньому генералу Януковича — О. Юрченку надано в приватну власність земельну ділянку для ведення колективного садівництва по вул. 5-й Садовій, діл. 22 в садівницькому товаристві «Авіатор» у Святошинському районі м. Києва (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MR180422. html). Тобто, В. Кличко, який стояв на трибуні під час Майдану із закликами знищити корупцію, роздає землю фактично «ворогам» українців. Чи причетні до цього гроші? Можна тільки здогадуватися та робити висновки на підставі ось таких публікацій — (http://politinfo.com.ua/tag/ yurchenko-oleksandr-myhajlovych). При цьому можна лише поспівчувати ветеранам АТО, які, маючи тяжкі поранення, отримали від Київської міської ради відмову в проханні надати їм, а, значить, і їх сім’ям омріяну, гарантовану законом землю.

Порівняйте та відгадайте тепер, чим відрізняється генерал Маннергейм від генерала часів Януковича? Більшість таких генералів лягли відпочивати на своїх дачах, а не полягли на полі бою, як більшість АТОвців. Між тим, нашим воїнам нічого захищати, бо в них немає таких дач. І не мною придумано, а це сказав Лі Куан Ю, який знищив корупцію в Сінгапурі, що «Якщо в сім’ї солдата немає свого будинку, він не захищатиме майно заможних».

Не менш критична ситуація і в районах. Як пише сайт «Антикор» (https://antikor.com.ua/articles/273662u_buchi_rozderibanili_zemli_zelenoji_buchi_na_koristj_skandaljnogo_zinevicha) та й інші численні видання, 29 листопада 2018 р. депутати Бучанської міської ради виділили земельні ділянки в Лісовій Бучі на людей, які пов’язані з інтернет-провайдером «Бест» Олексієм Зіневичем, котрий розсилав смс-повідомлення із закликами підтримати мера Бучі А. Федорука на псевдовіче. За це рішення проголосували депутати партій «БПП», «Батьківщина», «Нові обличчя», «УКРОП», «Партії захисників Вітчизни» та «Наш край». Партія «Нові обличчя» тоді заявила, що вимагає від Бучанського міського голови А. Федорука ветувати незаконне рішення про відведення земельних ділянок на користь О. Зіневича, яке відбулося на підставних осіб. Орієнтована вартість землі, виділеної на сесії, — близько 10 мільйонів гривень. Основним кінцевим набувачем її виявився власник інтернет-провайдера «Бест» О. Зіневич, який на ще не виділеній раніше землі вже побудував собі маєток .

Це лише два наочних прикладів безладу корупційного характеру, що відбувається повсюдно в Україні на очах пересічних громадян, які згодом помирають, так і не дочекавшись гарантованої державою землі. Хто винний? Безкультурні очільники інститутів державної влади, яких обирають українці.

Треба йти слідами Маннергейма

Як найскоріше перебудувати уми людства? Адже «розруха не в клозетах, а в головах». Де взяти інтелектуально-кадровий потенціал, який буде гарантувати національну безпеку Україні? Україні треба вивчати, як і чому зробили ті чи інші кроки іноземні видатні особистості, які привели до вражаючих за своїми результатами перетворень в їх державах. Треба йти по слідах Маннергейма…

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.