Скільки коштує правосуддя в Україні? Частина 2

Закінчення. Початок

Володимир Дон, член Національної спілки журналістів України

Досить довго та інтенсивно займаючись аналізом практики вітчизняної системи правосуддя, добре знаючи та реально розуміючи фактичну ситуацію в судовій системі і на тлі існуючої безнадійності та безвиході, автора відвідала наступна ілюзія або химера:

ВИРОК «Відповідно до ст. 375 Кримінального кодексу України за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного рішення по справі № 904/2607/23 від 11 квітня 2024 року притягнути до відповідальності у вигляді позбавлення волі на строк п’ять років колишніх суддів Верховного Суду ОСОБА 1, ОСОБА 2, ОСОБА 3… Ось такий цілком законний і заслужений вирок міг би набути законної сили, якби…

Суд для людини чи людина для суду?

Справедливість полягає не в ухваленні законного рішення замість незаконного, а в заміні незаконного рішення на незаконне, але уточнене.

Читайте також: Особливості здійснення спеціального досудового розслідування (СДР) чи індульгенція від ВАКС

Наведені нижче цитати взяті з постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мамалуй О. О., Кондратова І. Д., Кролевець О. А., у справі № 904/2607/23 є підставою стверджувати про неправосудність ухваленої постанови. «Відмовляючи в задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що станом на момент створення Асоціації, об`єднання власників квартир (житла) могло бути створено також власниками житлових будинків, а до складу асоціації могли входити об`єднання та власники садиб, що використовують спільно внутрішньоквартальні інженерні мережі (споруди)».

Стаття 385 ЦКУ «Об’єднання власників житлових будинків, квартир» (в редакції станом на 2009 р.):

1. Власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами та спільним майном житлового будинку можуть створювати об’єднання власників квартир (житла). Таке об’єднання може бути створено також власниками житлових будинків.

2. Об’єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону. ЦКУ передбачав тоді створення об’єднання власників житлових будинків, але чинна на той час редакція закону про ОСББ взагалі не розглядала створення ОСББ виключно власниками житлових будинків. Більше того, на відміну від цього закону ЦКУ не встановлював правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об’єднань власників житлових будинків та не містив відсильної норми до закону про ОСББ. Це вбачається насамперед з термінології – у ЦКУ «об’єднання власників квартир (житла)», у законі про ОСББ «об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» (ст. 1 станом на 2009 р.).

«Верховний Суд враховує, що відповідно до статті 8 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» в редакції, чинній на момент створення Асоціації, до її складу можуть входити об’єднання та власники садиб, що використовують спільно внутрішньоквартальні інженерні мережі (споруди)».

«Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що станом на 2009 рік до складу асоціації могли входити об`єднання та власники садиб, що використовують спільно внутрішньоквартальні інженерні мережі (споруди), і доводи скаржника про неправильне застосування судами ст. 8 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» не знайшли свого підтвердження».

Стаття 8 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» в редакції, чинній на момент створення асоціації, виглядала наступним чином: «До складу асоціації можуть входити об’єднання та власники садиб, що використовують спільно внутрішньоквартальні інженерні мережі (споруди)».

Таким чином, необхідною умовою створення асоціації станом на 2009 р. є наявність хоча б одного ОСББ в її складі. У матеріалах судової справи присутні неспростовні докази відсутності ОСББ у складі асоціації «Золоті Ключі», як на момент реєстрації, так і в даний час, свідчення чому – протокол установчих зборів цієї асоціації, відповідні листи органу місцевого самоврядування про відсутність жодного ОСББ на даній території. З якої причини Верховний Суд, як і суди першої та апеляційної інстанцій, обмежилися виключно цитуванням формальної норми права, не вказавши на відсутність підстав для її застосування в конкретній ситуації, могло б уточнити слідство, але….

Запитання по суті

Виникає цілком резонне запитання: чому при слуханні даної справи суди застосовують норми права, які втратили юридичну силу? Справа в тому, що в 2015 р. в законі «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», а також у відповідні статті ЦКУ були внесені значні зміни, які не лише повністю виносять за межі закону про ОСББ правовідносини щодо індивідуальних житлових будинків – садиб, й а цілком їх виключають. У матеріалах справи стороною вказано на неправомірність застосовування до діючих нині правовідносин норм права, які втратили чинність. Чому все зводиться до подій 2009 року?

Читайте також: Аграрії та юристи найчастіше закривали бізнес за час повномасштабної війни

Відповідно до ст. 58 Конституції України «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують чи відмінюють відповідальність особи». Вперше роз’яснення дії в часі нормативно-правових актів, незважаючи на простоту та логіку сприйняття питання, отримало офіційне тлумачення в Рішенні Конституційного Суду України № 1-зп/1997 від 13.05.1997 р.: «Стаття 58 Конституції України 1996 р. закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набрання чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами. Принцип необоротності дії в часі також поширюється на Конституцію, яка є основним Законом держави (Преамбула Конституції України)».

Такої ж позиції КСУ дотримується й у наступних рішеннях:

• Рішення № 1 – рп/99 від 09.02.1999 р.; Рішення № 6-рп/2012 від 13.03.2012 р.; Рішення КСУ № 3-рп/2001 від 5 квітня 2001 р.; Рішення КСУ № 5-р(I)/2019 від 12 липня 2019 р.;
• Ухвала Великої Палати КСУ № 28- у/2019 від 9 липня 2019 р. Постанова Пленуму Верховного Суду № 9 від 3 березня 2023 р.

У зв’язку з цим можна досить впевнено та обґрунтовано заявити, що згадка та посилання в постанові ВС на статут і законодавство 15-річної давності, які втратили свою юридичну силу в зв’язку з прийняттям змін до чинного законодавства України (закону про ОСББ та Цивільний кодекс України) є млявою та нікчемною спробою зачепитися хоча б за щось для обґрунтування протиправного рішення.

Постулат фіктивної переконливості: посилайся на норми права із зазначенням статей, пунктів та абзаців, застосовуй якнайбільше цитат, навіть якщо вони не мають жодного відношення до справи. Чим більше обсяг тексту – тим легше заплутати та приховати низькопробну халтуру.

З іншого боку, на цьому прикладі досить переконливо проявляється безкарність і безвідповідальність суддів, яка є живильним середовищем для прийняття, з дозволу сказати, рішень, подібних до цього. Більше того, в новій редакції закону про ОСББ, ухваленій у 2015 р., такі терміни, як «житловий будинок» чи «садиба» взагалі відсутні, а ст. 8 виглядає наступним чином: «До складу асоціації входять об’єднання».

Аналогічним чином виглядає нова редакція ст. 385 ЦКУ: «Власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об’єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту».

Таким чином, законодавець виключив усі можливі неточності та фантазії на тему аналогії, змінивши суб`єктну складову та цілком однозначно виключивши спроби притягнути за вуха закону про ОСББ до даних правовідносин.

Відверте ігнорування існуючих норм права

Проте, ігноруючи існуючі норми права, ВС застосував маніпуляції та підтасовування з метою виправдання прийняття постанови потрібного змісту.

«Оскільки на даний час положеннями чинного законодавства України не врегульовано спільне використання майна власниками садиб, застосовуючи аналогію закону (ст. 8 ЦК України) при вирішенні даного спору, суди дійшли висновку, що спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», положенням якого спірні пункти статуту не суперечать» ‒ (Цитата з постанови). Якщо дану публікацію читатимуть судді, причетні до цієї «революційної» з точки зору правової науки справи, нагадаємо зміст вищезгаданої статті ЦКУ. «Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону)».

Слід зауважити, що правовідносини власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку врегульовані спеціальним законом, дія якого поширюється виключно на ОСББ та ст. 385 ЦКУ – «Власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Під впливом чого судді Дупляк С. А., Верхогляд Т. А., Мороз В. Ф., Парусніков Ю. Б., Мамалуй О. О., Кондратова І. Д., Кролевець О. А. розглянули «аналогію», поки що залишається таємницею.

У правовідносини, що врегульовані ст. 385 ЦКУ та законом про ОСББ неможливо впихнути, втулити, втюхати навіть квазізаконними способами та методами правовідносини між власниками садиб, а також між хворими та лікарями, ув’язненими та наглядачами, суддями та засудженими, а також тисячами інших прикладів. Законодавець чітко та суворо обмежив сферу застосування зазначеної норми права, закрив у сейф, а ключ сховав. Але знаходяться такі судді, які намагаються підібрати «відмички», привласнити собі право на власний розсуд вільно, а найголовніше безкарно, застосовувати закони, підмінюючи собою законодавчу владу. Подібні дії віддають душком узурпації влади та порушенням основоположних конституційних норм.

Читайте також: Чому довіра до податкових органів в Україні гірша, аніж до судів? Про базові «стовпи» державних доходів і ще дещо

Спираючись на висновки суддів ВС у вказаній справі, суди на підставі цієї постанови ВС, зможуть приймати рішення щодо застосування норм закону про ОСББ до правовідносин між власниками індивідуальних житлових будинків, незалежно від згоди та волі останніх. Відповідно до преамбули закону про ОСББ «Цей Закон визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об’єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов’язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку».

Таким чином, цей закон поширюється виключно на багатоквартирні будинки. І такий суб’єкт, як власник садиб у ньому взагалі не розглядається, не застосовується й не вживається. Більше того, дана постанова прийнята всупереч постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року по справі № 233/2021/19, яка звертає увагу на необхідність врахування суб`єктних і об`єктних критеріїв при визначенні подібності правовідносин. Лише у випадку, якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (власники квартир у багатоквартирному будинку) не має сенсу застосовувати суб’єктний критерій для встановлення подібності правовідносин. Оскільки закон про ОСББ в імперативній формі передбачає розповсюдження його дії виключно на певне коло суб’єктів правовідносин – власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, такий критерій і мав бути застосований судами.

Інше. Закон про ОСББ не передбачає процедуру вступу до об’єднання, оскільки наявність квартири в багатоквартирному будинку вже є фактом визнання власника такої квартири співвласником спільного майна багатоквартирного будинку. У випадку з індивідуальними житловими будинками дана норма звучить абсурдно, оскільки власники індивідуальних житлових будинків не можуть бути співвласниками вулиць, тротуарів, доріг, які знаходяться за межами їхніх будинків і перебувають у комунальній власності всієї територіальної громади населеного пункту.

Більше того, виходячи з постанови, індивідуальні житлові будинки, що знаходяться в «ареалах компактного проживання», а також гаражі, як об’єкти нежитлової нерухомості, підпадають під дію закону про ОСББ. Головне, щоб знайшлися зацікавлені в цьому громадяни, які не мають певних морально-етичних норм, але бажають швидко заробити на «обслуговуванні» таких будинків без укладення прямих договорів із власниками будинків. До речі, виходячи зі змісту постанови ВС для цього достатнім буде посилання в Статуті об’єднання, що така організація діє відповідно до закону про ОСББ.

Суть проблеми

Слід зауважити, що проблема полягає в тому, що у власників садиб відсутнє майно, яке їм належить на праві спільної власності, як це передбачено вказаним законом для багатоквартирних будинків. Для врегулювання правовідносин між власниками садиб достатньо договору. Уявіть собі українське село, в якому ініціативна група не зовсім добропорядних громадян вирішила створити ОСББ і в «добровільно-примусовому» порядку нав’язати іншим обов’язкові внески на фінансування такого об’єднання, тут одразу видно повну правову абсурдність цієї витівки. Так ось, між наведеним прикладом та нашим прецедентом, розглянутим Верховним Судом стовідсоткова аналогія.

«Крім того, Суд враховує, що згідно з пунктом 1 розділу І статуту Асоціація «Власників житлових будинків «ЗОЛОТІ КЛЮЧІ» є об`єднанням власників житлових будинків та власників нежитлових приміщень, які розташовані в межах вулиць ареалу компактного проживання «ЗОЛОТІ КЛЮЧІ» на території смт. Слобожанське Дніпропетровської області, яке створено відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». Асоціація діє відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», чинного законодавства України та статуту (п. 2 розділу І статуту)».

Цим абзацом ВС затвердив практику досить сумнівного характеру, суть якої полягає в тому, що у випадку якщо в Статуті організації зазначено якою нормою права вона керується, це є незаперечною істиною. Натомість, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі № 910/10463/19, статут є локальним нормативним актом юридичної особи. ГК України (ст. 57) визначає необхідний перелік того, що повинно бути зазначено в статуті, установчих документах. При цьому законодавством не передбачено, що до компетенції загальних зборів об’єднання (ОСББ) належить питання правозастосування – визначення нормативно-правового акту, який підлягає застосуванню.

«Враховуючи, що згідно зі статутом Асоціація діє відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», а також беручи до уваги, що на даний час положеннями чинного законодавства України не врегульовано спільне використання майна власниками садиб, господарські суди попередніх інстанцій вірно застосували за аналогією закону (стаття 8 Цивільного кодексу України) при вирішенні даного спору норми Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», яким врегульовано подібні правовідносини» (цитата з постанови суду).

Законом не врегульовано спільне використання майна мешканцями населеного пункту. Більше того, взагалі не встановлено, яке майно може бути спільним і неподільним – лампочка, для освітлення поблизу садиби, або дитяча пісочниця. З цього випливає, що відповідно до закону про ОСББ його можна застосовувати на підставі положень будь-якого статуту будь-якої організації та вимагати сплачувати кошти на утримання чого завгодно, призначивши це «спільним» майном. Шахраї про таке і не мріяли й, думаю, будуть дуже вдячні «авторам» цієї постанови.

Слід нагадати, що ВС у конкретному випадку безпідставно позбавив територіальну громаду, як власника земель, володіти земельними ділянками за межами садиб. Безпідставне та необгрунтоване застосування такої норми, як аналогія закону, з одного боку, дозволяє її широке неправомірне використання, з другого – ставить під сумнів доцільність існування цієї норми в умовах діючої в Україні системи правосуддя за наявності необмежених можливостей для зловживання. При тому, якщо досить часто приймати несправедливі рішення, то необхідність у правосудді зникне сама по собі.

Як післяслово

Наслідки ухвалення цієї постанови ВС, хоча постановою цей документ назвати досить складно, оскільки відповідно до ст. 236 ГПКУ:

1) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим;

2) законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права;

3) обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на зазначене напрошується висновок про те, що «постанова» Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мамалуй О. О., Кондратова І. Д., Кролевець О. А., у справі № 904/2607/23 не відповідає вимогам ст. 236 ГПКУ й не може розглядатися, як правосудне, законне, справедливе, неупереджене та об`єктивне судове рішення.

Загалом же в жодному рішенні суди всіх інстанцій по даній справі не надали оцінку тим доказам, які були подані позивачем на підтвердження відсутності подібності правовідносин, всупереч вимогам процесуального закону таким доказам не була надана оцінка, вони не були ні взяті до уваги, ні аргументовано відхилені судом. Складається враження, що члени колегії суддів настільки глибоко припали до принципу неупередженості, що на відміну від Феміди зав’язали собі не тільки очі, а й закрили вуха. У зв’язку з цим виникає відчуття, що вітчизняна Феміда не лише сліпа, а й глуха.

Помилятися – властивість будь-якого громадянина, але виключно суд може звести помилку до рангу закону. Розширення можливості поширення закону про ОСББ на власників садиб дозволяє застосовувати цю норму практично до необмеженого кола суб’єктів. Внаслідок цього преференції, передбачені законом про ОСББ, в тому числі й у системі оподаткування, будуть використані нечистими на руку ділками, що істотно погіршить надходження до державного бюджету, адже набагато вигідніше наплодити в приватному секторі ОСББ, отримати статус неприбуткової організації та не сплачувати податки, замість того, щоб будувати відносини з надання послуг з обслуговування з власниками садиб на договірних засадах та бути платником і податку на прибуток, і ПДВ.

Більше того, втратить своє історичне значення ст. 19 Конституції України «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством та ст. 36 «Ніхто не може бути примушений до вступу до будь-якого об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій чи громадських організацій».

Верховний Суд затвердив практику досить сумнівного характеру, яка полягає в тому, що у випадку, якщо в статуті організації зазначено, якою нормою права вона керується, цього вже достатньо і не потрібно навіть аналізувати суть правовідносин сторін. Таким чином можна дійти висновку, що якщо в статуті організації існує посилання на те, що вона у своїй діяльності керується законом «Про судоустрій та статус суддів», то вона може здійснювати правосуддя в «ареалі», визначеному статутом, або проводити слідчі дії у випадку посилання в статуті на закон про оперативно-рошукову діяльність, або друкувати гроші, якщо….

Разом із тим цей судовий прецедент ставить під загрозу фундаментальні основи Конституції України щодо поділу державної влади в Україні, верховенства права, прав та обов’язків людини, легітимності органу законодавчої влади в Україні – Верховної Ради України, Президента України тощо. Більш глибокий аналіз може призвести й до того, що за дужками даного рішення можуть стояти й інші наміри Служителів Феміди. Бо непередбачуваність – основний принцип вітчизняного правосуддя.

Насамкінець про ще одне цілком резонне питання: як планувати свої майбутні дії, якщо включається механізм «аналогії», і у суду виникає можливість досить несподівано та непередбачено трактувати положення закону всупереч тексту самого закону?

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути