Connect with us

Думка експерта

Слідство зайшло в глухий кут… Частина 1

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.),
заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат,
кандидат юридичних наук,
заслужений юрист України.

Чи може сподіватися українське суспільство на швидке розкриття й ефективне розслідування кримінальних правопорушень, у тому числі й найрезонансніших, з урахуванням результатів так званих «реформ» органів прокуратури, поліції та судів?

Читайте також: Ні ліцензії на протиправність. Про право зворотної вимоги до суддів і прокурорів

Як пересічний громадян, а тим більше — фахівець із майже 35-річним досвідом роботи: на посадах слідчого (13 років — слідчого районної прокуратури, старшого слідчого прокуратури області, слідчого і старшого слідчого з особливо важливих справ при Прокурорі УРСР) і прокурора, в тому числі на різних адміністративних посадах — від прокурора Радянського та Харківського районів Києва, тричі заступника прокурора області, шість разів прокурора області і до заступника Генерального прокурора України (тричі)), я впевнений, що в українців вже не лишилося реальних сподівань на ефективну, професійну, а тим більше результативну діяльність наших нинішніх органів правопорядку і прокуратури. І причин цьому багато, але, мабуть, однією з головних є та, яка витікає з влучної фрази Фрідріха Ніцше: «Коли першими людьми в країні стають останні, все робиться криво, фальшиво і жахливо». І за таку оцінку своєї діяльності нашим правоохоронцям і в першу чергу, звичайно, їхнім керівникам ображатися не варто, бо вона не адресована кожному з них персонально, а є об’єктивним відображенням нинішнього стану правопорядку в нашій державі, де панує відверте беззаконня, помножене на обман, лицемірство, професійну неспроможність та подвійні стандарти, з чим тісно пов’язані і корупція, і безкарний розгул злочинності, в тому числі й організованої, а, як наслідок, — людина в Україні сьогодні залишилася беззахисною.

Сьогоднішні реалії: невеликий коментар

Тому, коли в один день було вчинено напад на в’їзді до Києва на автомашину першого помічника Президента України Сергія Шефіра, по якій, за різними підрахунками, було зроблено приблизно від 10 до 20 пострілів з автоматичної вогнепальної зброї, а в Черкасах серед білого дня в багатолюдному місці ще більш зухваліше було розстріляно — теж із вогнепальної зброї — місцевого бізнесмена, для багатьох громадян України стало зрозуміло, що криміногенна обстановка в державі лише погіршується й очікувати на швидке розкриття цих резонансних злочинів не варто. До речі, немає великої надії і на швидке та неупереджене встановлення істини й у випадках із трагічними та досить загадкованими смертями спочатку мера Кривого Рогу Костянтина Павлова, а потім і народного депутата Антона Полякова.

Читайте також: Олексій Баганець: «Органи досудового розслідування і прокуратури сьогодні масово й безкарно порушують права і свободи громадян»

Спробую пояснити чому. Спочатку зупинимося на такому факторі, як перевантаженість органів досудового розслідування і прокуратури, про що свідчив величезний залишок у них кримінальних проваджень станом на 1 січня 2020 року — 1 076 473, плюс до яких протягом минулого року ще було зареєстровано 784 096 кримінальних правопорушень (тобто тоді розслідувалося до 2 млн злочинів (!)), що створило непосильне навантаження як на слідчих, так і на прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво та одночасно підтримували публічне обвинувачення ледь не в сотнях тисяч кримінальних проваджень у судах. Мені також зрозуміло, що для досягнення позитивних результатів у розкритті й розслідуванні такої величезної кількості кримінальних правопорушень потрібна наявність у слідчих, а тим більше у прокурорів, які повинні організовувати таке досудове розслідування, високого рівня професійної кваліфікації та досвіду, достатніх знань методики розкриття та розслідування злочинів, а також належної мотивації працювати в тісній взаємодії між собою, коли потрібно, то й понаднормово, не рахуючись зі своїм особистим часом, і при вмілій організації роботи та з достатнім рівнем навичок пошуку, закріплення, перевірки й оцінки доказів.

Але, вибачте, де взятися таким якостям у тих же прокурорів, коли Законом від 19.09.2019 р. № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі — Закон № 113-ІХ) було запроваджене, до речі, з грубим порушенням вимог Конституції України, чергове «реформування» органів прокуратури. Зокрема, ви тільки вдумайтесь, цим Законом, поданим Президентом України В. Зеленським як невідкладний і «проголосований у так званому «турборежимі», пропонувалося одночасно провести «переатестацію» прокурорів усіх рівнів, яка включала в себе проходження перевірки з трьох етапів, але за умови, що ненабрання хоча б одного балу до прохідного на кожному з перших двох етапів стане вже достатньою підставою для визнання цього прокурора як такого, що не пройшов атестацію, чого, до речі, не практикувалось раніше — ні при атестації суддів усіх рівнів, ні при атестації колишніх працівників міліції. І все це проводилось під виглядом визначення, начебто, професійної компетентності, етики та доброчесності прокурорів. При тому, що сама процедура проведення атестації була явно дискримінаційною по відношенню до останніх і містила ще цілу низку суттєвих недоліків, а головне — порушувала їх трудові права, гарантовані Основним Законом України, на що я неодноразово звертав увагу раніше, зокрема в статтях: «Про що свідчать зміни в прокуратурі і до чого вони приведуть?»; «В чиїх інтересах діють представники від міжнародних неурядових організацій у конкурсних комісіях ГПУ?»; «До чого може призвести реформа прокуратури?»; «Лист Президенту щодо реформування прокуратури»; «Ілюзія «реформ» у прокуратурі»; «Наступ «іноземців» на незалежність нашої держави»; «Пропоную І. Венедіктовій скасувати Положення і Порядок проходження «переатестації» прокурорами, як такі, що порушують Конституцію України»; «Додаткові підтвердження неконституційності та незаконності звільнення прокурорів під час, так званої, «переатестації»«; «Агонія прокуратури, на жаль, добігає кінця».

Про що свідчить наявна судова практика

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Саме через недолугість згаданого Закону від 19.09.2019 р. № 113-ІХ та всеосяжне порушення чинного українського законодавства як «кадровими» комісіями, куди в порушення вимог, знову ж таки нашого Основного Закону, на правах «головних» дійових осіб були включені, нікому невідомі «представники» незрозуміло якої «громадськості», але чомусь делеговані іноземними державами, так і керівниками Офісу Генерального прокурора та обласних прокуратур, звільнені з роботи в результаті такої «оборудки» прокурори по всій Україні почали масово подавати до судів позови про поновлення на посадах та виплату коштів за вимушений прогул. Деякі судді, поновлюючи прокурорів на роботі, абсолютно обґрунтовано аргументували свої рішення тим, з чим я повністю погоджуюсь, що жоден закон, загальний чи то спеціальний, не надає ГПУ (Офісу Генпрокурора) повноважень залучати до складу кадрових комісій представників іноземних держав, а вказаним особам, фактично іноземним агентам, таким чином втручатися в діяльність державних органів суверенної Держави. Прийняття рішення про залучення іноземних представників, як вказував один із судів, є свавільним, оскільки такий порядок формування комісій не передбачений Конституцією та законами України. Сам факт делегування іноземних представників до складу «кадрових комісій» посольством будьякої іноземної країни нівелює статус таких осіб як політично нейтральних, оскільки по суті вони є провідниками інтересів своєї держави та іноземних організацій, що є прямим втручанням у суверенне право України на самостійне формування органів влади. Більше того, Офіс Генерального прокурора не пересвідчився в тому, чи вказані організації дійсно делегували цих осіб до складу «конкурсних» комісій, тим самим сформувавши нелегітимний склад комісії з таких, вибачте, «незалежних» осіб.

Дійсно, згідно з ч. 1 ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, але здійснення державної влади через іноземних агентів нашою Конституцією не передбачено. Тому створення таким чином «кадрових комісій» є фактичним посяганням на державний суверенітет країни, порушенням вимог Декларації про державний суверенітет України та статей 1, 5, 8, 19, 38 Конституції, а тому вони є нелегітимними для цілей атестації прокурорів та формування державного органу.

Окремо слід зазначити, що суди вже почали посилатися й на те, що матеріали атестацій були знищені Офісом Генерального прокурора, що підтверджується певними актами, у зв’язку з чим результати таких перевірок є недоведеними перед судом, оскільки в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України ОГП не здатен довести перед судом належними і допустимими доказами (оригіналами доказів) обставини (результати) атестації, які стали підставою для звільнення позивача (колишнього прокурора), а тому наведене додатково вказує на протиправність оскаржуваних рішень та наявність підстав для їх скасування.

Зверніть увагу: наразі в Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться вже сотні (якщо вже не більше) рішень судів, де питання протистояння звільненого внаслідок так званої «реформи» прокурора проти органу прокуратури вирішено на користь позивача. Апеляційні суди, в свою чергу, в основній своїй масі, звичайно, ті, які не піддалися тиску з боку влади, підтримують доводи звільнених прокурорів, в тому числі й про відсутність факту ліквідації, реорганізації або скорочення кількості прокурорів органів прокуратури, що передувало так званій «переатестації».

Двояка позиція ВС

В той же час Верховний Суд, неодноразово погоджуючись із незаконністю звільнення прокурорів, чомусь методично ухиляється від прийняття конкретного рішення, яке б поставило крапку в питанні: так відбулася «реорганізація чи ліквідація» органів прокуратури, чи ні, що безпосередньо пов’язано з тиском на нього з боку Офісу Президента України, про що стверджують скривджені прокурори. Тому, «щоб і вівці були цілі, і вовки ситі», Верховний Суд неодноразово приймав позитивні рішення щодо поновлення звільнених прокурорів на посадах з будь-яких інших підстав, які не стосуються питань реорганізації і ліквідації прокуратури, наприклад: надавав оцінку неналежному комп’ютерному забезпеченню, за допомогою якого проводилося тестування, навіть двозначності питань та переліку відповідей на них у самих тестах тощо.

Хоча той же Верховний Суд, тільки в іншому складі суддів, у своїй постанові від 28 жовтня 2021 року, скасувавши негативні для звільнених прокурорів рішення судів першої і другої інстанції, вказав, що інші судові рішення за позовами прокурорів мають для цього позивача преюдиційну силу, бо один і той же відповідач, а головне, що суди при розгляді таких позовів повинні брати до уваги рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 року, залишеного в силі постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду і набрало законної сили. Згідно з цим рішенням для звільнених прокурорів у процесі «реформи» одного лише факту відмови прокурора проходити таку «атестацію» недостатньо, а потрібно, щоб одночасно ще й відбулася ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення частини кількості прокурорів, чого, на думку касаційної інстанції, в цьому саме рішенні суду фактично не відбулося.

Більше того, аналізуючи одне з рішень того ж Верховного Суду, яке явно, як стверджують такі прокурори, було прийняте під тиском влади, можна зробити висновок і про те, що «кадрові» комісії, членами яких приймалися обов’язкові для виконання рішення про наслідки проходження прокурорами «атестації», фактично є суб’єктами владних повноважень. А тому такі особи з числа членів «комісій», які не були прокурорами, зобов’язані, у відповідності до роз’яснень НАЗК, подати декларацію «кандидата на посаду» за минулий рік, чого жодним із них зроблено не було, що теж є достатніми підставами для визнання рішень таких «комісій» неправомочними. До цього треба додати й наявність у провадженні Конституційного Суду України конституційного подання групи народних депутатів України про визнання названого вище закону щодо подальшого реформування прокуратури неконституційним, яке рано чи пізно, незважаючи на шалений тиск влади на цей суд, упевнений, також буде вирішено на користь незаконно звільнених прокурорів.

Тому, виступи Генерального прокурора, в першу чергу перед послами «Великої сімки» та Посольством США, про так зване «завершення реформи» органів прокуратури, в ході якої було звільнено більше 35% працюючих раніше прокурорів, що, до речі, чомусь подається як позитив, я сприймаю дуже критично, хоча й розумію, що Ірина Валентинівна сама фактично є заручницею ситуації, в яку її поставила нинішня влада, і тому змушена тепер «рапортувати» перед іноземними дипломатичними місіями та їх представниками про ці, вибачте, ганебні факти, подаючи їх як величезні «реформаторські досягнення».

Хто відповість за ці прорахунки?

За такі «прорахунки», а точніше відверте беззаконня та бездіяльність керівників органів прокуратури, де на посадах повинні працювати виключно люди не просто з вищою юридичною освітою на зразок приватного «Соломонового університету», а здобутою у визнаних юридичною спільнотою авторитетних вищих юридичних закладах та з обов’язковою наявністю прокурорського досвіду не менше як 10 років, і відсутність у них бажання, керуючись нормами Конституції України, знайти вихід і зупинити цей, вибачте, «безпрєдєл» у частині грубого порушення прав громадян, Державний бюджет України протягом уже двох років несе колосальні збитки у вигляді виплат коштів поновленим прокурорам за вимушений прогул, які, при подальшому продовженні цього ганебного процесу справжнього руйнування органів прокуратури можуть у майбутньому досягнути позначки в мільярди гривень!

Крім того, за такого відверто незаконного звільнення прокурорів Офіс Генерального прокурора умудрився ще й не виплачувати їм передбачену законом вихідну допомогу, яка в подальшому, тими ж прокурорами теж буде стягуватися з прокуратури, тільки уже в десятикратному розмірі за рахунок пені. До цього треба додати і той негативний факт, що суми судових зборів, витрачених прокуратурою на оскарження негативних для неї рішень судів у даній категорії справ в апеляційній і навіть касаційній інстанціях, в тому числі й завідомо програшних, теж досягає вже достатньо великих розмірів, але й ці факти залишаються без належної реакції вищого керівництва держави.

У той же час питання: хто саме компенсовуватиме бюджету ці невиправдані витрати коштів, залишається до цих пір відкритим і про це замовчують як в ОГП, так і в інших компетентних найвищих інституціях влади, продовжуючи виправдовувати справжню руйнацію органів прокуратури, що вкрай негативно позначається, в першу чергу, на стані боротьби зі злочинністю, в тому числі й корупцією, в нашій державі, чого не бачать хіба що сліпі.

Таким чином, ситуація, що склалася навколо так званої «реформи» прокуратури та заподіяних нею прямих матеріальних збитків державі може перетнути «червоні лінії» та стати безповоротною для ОГП, на жаль, не тільки під керівництвом Р. Рябошапки, який у дійсності й був справжнім ініціатором, натхненником та локомотивом руйнації прокуратури, за що навіть був нагороджений урядом США, а й нинішнього Генпрокурора, чого мені особисто не хотілося б, бо І. Венедіктова, на жаль, так і не стала прокурором, а продовжує залишатися політиком, намагаючись догодити Президенту України, бо є членом його команди. Тому при всій своїй повазі до нинішнього Генерального прокурора, всі її заяви і «звіти» про завершення «реформи» в прокуратурі, м’яко кажучи, поспішні, бо насправді такий момент наступить лише тоді, коли буде виконано останнє рішення суду щодо поновлення незаконно звільнених прокурорів на роботі і виплати їм у повному обсязі відповідних компенсацій.

Скажу навіть більше: замість того, щоб негайно усунути допущені порушення прав незаконно звільнених прокурорів і поновити їх на посадах за рішенням судів, що, я сподівався, і повинна була зробити І. Венедіктова, нинішня влада продовжує відверту антиконституційну діяльність, фактично не виконуючи рішення судів, щоб не допустити повернення на роботу в першу чергу професійно підготовлених та досвідчених прокурорів, якими тяжко було б маніпулювати в нинішніх умовах відвертого беззаконня, а тим самим створюючи додаткові умови для повного паралічу роботи цього надто важливого органу влади з організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, підкреслюю, у мільйонах(!) кримінальних проваджень, в тому числі й найрезонансніших, що прямо перешкоджає протидії злочинності і корупції. Саме з цією метою й був нашвидкоруч розроблений, проголосований у ВРУ та підписаний у липні цього року Президентом Закон «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень», справжнім мотивом прийняття якого і є норма щодо обов’язкового повторного проходження атестації особами, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах (зміни до п. п. 7, 17 розділу II Закону) та інше. І це при тому, що правового механізму забезпечення проведення атестації осіб, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, ні в чинній редакції Закону № 113-IX, ні в редакції проекту названого вище закону також не було передбачено. Тобто і цей новий закон не вирішує того, як бути з реальним поновленням прав незаконно звільнених прокурорів, у першу чергу тих, стосовно яких рішення судів вже вступили в законну силу.

Ще неприйнятнішим є той факт, що влада усвідомлює шкідливі наслідки від порушення нею трудових прав таких прокурорів, але умисно йде на заподіяння матеріальної шкоди державі, про що Генеральний прокурор під час конференції Ради Європи заявила дослівно: «Коли до нас звертаються працівники з виконавчими листами, ми виконуємо їх. Я не хочу називати цифри, в які ми заходимо з цими компенсаційними виплатами, вони жахливі». І тому закономірно, що скривджені прокурори об’єктивно називають такі заяви фактичним визнанням кримінально караної розтрати грошових коштів як тих, які були виділені на ці цілі іноземними державами, так і використаних з Державного бюджету України на відшкодування заподіяної їм шкоди.

До всього того потрібно додати, що рішення судів про поновлення незаконно звільнених працівників та стягнення коштів за вимушений прогул Офісом Генерального прокурора та керівниками обласних прокуратур виконуються теж на власний розсуд. Тобто незаконно звільнених прокурорів за рішенням судів працевлаштовують не в штаті Офісу ГП, обласних чи окружних прокуратурах, а фактично у «старих», уже неіснуючих органах: ГПУ, регіональних та місцевих прокуратурах, чим порушення прав прокурорів тільки продовжується. Разом із тим на запитання, з яких саме фондів та з яких бюджетів фінансується оплата праці (нехай і в мінімальному розмірі) поновлених в неіснуючий орган працівників, ніхто не може дати вичерпної відповіді. Більше того, і цей новий, нашвидкуруч прийнятий закон, аж ніяк не допоможе владі позбутися незаконно звільнених прокурорів, бо знову, після повторного звільнення з роботи в результаті ймовірного непроходження, скоріше за все, повторної так званої «переатестації», вони будуть змушені звертатися до суду за захистом своїх прав. Навіть у тому разі, якщо українські суди, наприклад, під тиском влади, почнуть приймати протилежні, негативні рішення, побоюючись помсти за цю позицію з боку влади, яка вже неодноразово демонструвала таку реакцію, то скривджені таким чином прокурори масово звертатимуться до Європейського Суду з прав людини, як це мало місце у випадку таких же протиправних звільнень з роботи на підставі сумнозвісного закону про люстрацію, що заподіяло не тільки чималі матеріальні збитки нашій державі, але і втрату її іміджу як такої, яка, начебто, прагне стати повноправним членом ЄС, але свідомо сама ігнорує європейські стандарти.

З урахуванням викладеного вище, хочу ще раз запитати: хто буде за такої ситуації належним чином організовувати і здійснювати процесуальне керівництво досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, в тому числі й найбільш резонансних, якщо самі прокурори, в першу чергу ті, які мають неоціненний досвід роботи, як тепер модно говорити «кейси» успішно розкритих і розслідуваних тяжких та особливо тяжких злочинів, змушені ходити по судах і відстоювати своє право на працю, а кримінальні провадження залишаються без руху!?

Тому й не дивно, що дехто з представників ЗМІ вважає широко розрекламовану «реформу» органів прокуратури способом розкрадання коштів іноземної урядової допомоги, яка була використана, на їх думку, для виплат друзям попереднього Генпрокурора й саме для цього була влаштована така «переатестація», внаслідок якої, за рішенням так званих «комісій» у складі професійних «громадських активістів», з органів прокуратури й були звільнені сотні фахівців лише через те, що не знали значення слів «сулугуні», «зульдер» і «маскарпоне», а як результат без належного процесуального керівництва залишились сотні тисяч кримінальних проваджень!

Ще дещо на додаток…

Але й це ще не всі факти відвертого беззаконня та заподіяної шкоди діяльності держави з протидії злочинності, допущені під час так званої «переатестації» прокурорів. За наявною інформацією від потерпілих прокурорів (бо Офіс Генпрокурора відмовив мені у наданні таких даних), з метою зменшення потоку позовів з оскарженням рішень про незаконне звільнення, або хоча б відтермінування їх виконання в часі, частина працівників місцевих прокуратур, які не набрали прохідний бал на тестуванні загальних здібностей (недобрали 1 чи 2 бали), а це близько 500 осіб віком, в середньому, від 30 до 40 років та з досвідом роботи на такому специфічному напрямку діяльності держави приблизно від 10 до 15 років, не були одразу звільнені, але й не призначені протягом майже 8 місяців до новоутворених окружних прокуратур, а залишалися весь цей час, так би мовити, «поза штатом» (до речі, такого статусу працівників в органах прокуратури ніколи раніше не практикувалося) з мінімальною оплатою праці в сумі не більше 5—6 тисяч гривень. Їм, начебто, навіть була обіцяна можливість перездачі певного етапу тестування й це було б, до речі, і по-людськи, і по-державному. Хоча, можливо й те, що такий підхід заздалегідь був обманом, аби лише «приспати» їх пильність та одночасно створити нестерпні дискримінаційні умови з оплати праці, за яких вони б за власним бажанням звільнилися з роботи і проблема вирішилася би сама собою. Водночас не виключено й те, що нинішні керівники органів прокуратури України могли виходити з того, що в разі незаконного звільнення цих прокурорів розмір оплати праці за час вимушеного прогулу встановлюється, виходячи з мізерної заробітної плати за останні 2 місяці перед звільненням, а тому створена адміністрацією ОГП та обласними прокурорами таким способом ситуація допоможе зменшити суму майбутнього відшкодування, таким працівникам за рішенням судів.

Тому й не дивно, що 7 жовтня 2021 року понад 400 таких прокурорів з цієї групи направили колективне звернення на адресу Верховної Ради України й Уповноваженого ВРУ з прав людини, в якому звинуватили Р. Рябошапку і І. Венедіктову в грубих порушеннях їх прав під час такої «переатестації», яка, на їх думку, не мала жодного відношення до з’ясування їхньої професійної компетентності, загальних здібностей та доброчесності. У цих скаржників навіть склалося враження, що вони опинилися ще в гіршому становищі, ніж вже звільнені прокурори. До речі, одна з таких працівниць у своєму листі в ЗМІ вказала: «Справа в тому, що нам обіцяли призначити дату тестування понад вісім місяців тому, ми терпіли й чекали, готувалися, вивчали тести, а потім нас, як якийсь непотріб, викидають на вулицю. І ще й звітують про те, що негідників вичистили. А ці негідники (майже 500 прокурорів), якими нас тепер рахують, працювали, бігали по судах, голови ніколи було підняти, не те, що до тестів готуватися».

Так у дійсності й сталося: буквально в кінці жовтня цього року всі ці понад 400 прокурорів місцевих прокуратур, які вісім місяців працювали за 5 тисяч гривень щомісячно, були звільнені з роботи. Можна лише уявити, наскільки це ускладнило роботу тепер вже окружних прокуратур, але, мабуть, що ціль виправдовує засоби! А те, що від цього погіршилася здатність держави розкривати й розслідувати, злочини, це організаторів і виконавців подібних «реформ» в Україні взагалі не цікавить. Сумно. Тому, вважаю, що фактичний колапс діяльності, насамперед, окружних й обласних прокуратур, неминуче продовжиться.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.