Connect with us

Думка експерта

Стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування. Дотримання конституційних прав і свобод громадян окремими правоохоронними органами: аналіз за 2017 рік (частина друга)

Продовження. Початок

Робота органів прокуратури

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора України (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України

Окрім того, в 2017 році слідчими прокуратури було затримано 1 068 осіб у порядку, передбаченому статтями 207, 208 КПК України, тобто без ухвали суду, що значно більше ніж у попередні роки (у 2016 — 1 015 осіб, в 2015 ці — 1 010 осіб, а в порівнянні з 2013—2014 роками — взагалі у понад два рази, відповідно, 454 і 484 осіб)! Із цього числа затриманих у подальшому було звільнено з-під варти 573 особи (або 53,6%), що становить більше половини затриманих , що також значно більше ніж у минулі роки (у 2016 — 451, у 2015 — 466, а в позрівнянні з 2013—2014 роками — взагалі вдвічі, відповідно, 238 і 237). Переважна більшість таких осіб була звільнена через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою — 284 особи, що також значно більше ніж у попередні роки: у 2016 — 180, у 2015 і — 213 , у 2014 — 118, а в порівнянні з 2013 роком навіть і втричі — 104. Частину — 110 осіб було звільнено безпосередньо прокурором (слідчим) без застосування запобіжного заходу, що також значно більше ніж у попередні роки (у 2016 — 90, у 2015 — 56, у 2014 — 29, у 2013 — 48), а 2 особи — за не підтвердженням підозри у вчиненні правопорушення, хоча таких випадків, наприклад, у 2013— 2014 роках, взагалі не було.

Ці показники красномовно свідчать про суттєве збільшення випадків порушення слідчими прокуратури та їх процесуальними керівниками конституційних прав громадян на свободу й особисту недоторканність, про порушення вимог статей 178,178 та 208
КПК України. Не виключаю, що мали місце й випадки, коли винуватість підозрюваного не була доведена в необхідному обсязі або висунуті підозри не були повністю обґрунтовані. Таким чином, як мінімум 394 особи (284+110+2) незаконно затримувалися слідчими прокуратури й прокурорами та піддавалися процесуальному примусу без належних на те підстав.

Тому саме про такі «результати» діяльності його відомства в першу чергу потрібно звітувати нині діючому Генеральному прокурору, про кількість громадян, яким «зламали» долі незаконними затриманнями, взяттям під варту, врученням підозр слідчими і прокурорами очолюваного ним відомства, а не розповсюджувати так звану «соціальну рекламу» на телеканалах, які належать олігархам, з якими він так успішно «бореться», та звітувати про «нечувані за останні роки» досягнення в боротьбі з корупцією, а тим більше — про проведену ним «реформу» прокуратури, в результаті якої цей конституційний орган просто зруйнований, в зв’язку з чим не забезпечує належний нагляд за додержанням прав і свобод громадян.

Робота Нацполіції: проблема на проблемі

Про це видно і з аналізу стану дотримання конституційних прав і свобод громадян слідчими Національної поліції України, в тому числі й через відсутність прокурорського нагляду за додержанням ними законів на досудовому розслідуванні, статдані діяльності яких ще гірші.

Так, у 2017 році в провадженні слідчих Нацполіції знаходилося 2 054 821 кримінальне провадження, що значно більше ніж у попередні роки: у 2016 і — 1 860 877, у 2015 — 1 669 622, у 2014 — 1 566 763, у 2013 ці — 1 780 965, із яких закінчено розслідуванням 875 042 проваджень (42,6% (з повторно закінченими), що дещо більше ніж у 2016 році — 819 004 та у 2015 — 859 411, проте суттєво менше ніж у 2014 і — 912 741 та в 2013 рр. — 1 246 912), з яких 748 191 провадження закриті за відсутності події та складу злочину, чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів винуватості у вчиненні злочину, що становить 85,5% від їх загальної кількості х, що також більше ніж у 2016 — 710 139 та в 2015 рр. — 737 550, але менше ніж у 2014 і — 776 502 та у 2013 рр. — 1 084 685).

Таким чином, така величезна кількість закритих кримінальних проваджень може свідчити як про неякісне досудове розслідування, в результаті якого не вдалося здобути достатніх доказів вини осіб, так і про те, що слідчі (розшукові) дії, які здійснювалися в рамках цих розслідувань й обмежували конституційні права громадян, були безпідставними та необґрунтованими. На ці негативні показники ефективності досудового розслідування впливає і явно шкідлива вимога КПК 2012 року про обов’язкову реєстрацію всіх заяв і повідомлень про злочини без виключення, яка відволікає слідчих і прокурорів від розкриття й розслідування злочинів, в тому числі й по «гарячих слідах» очевидних кримінальних правопорушень, по яких встановлені особи.

Окрім того, слідчими Нацполіції направлено до суду 2 822 клопотання про звільнення осіб від кримінальної відповідальності, що, знову ж таки, значно більше ніж у 2016 — 1 963 та в 2015 рр. — 2 465, але менше ніж у 2014 — 3 357 та 2013 рр. — 3 185.

Кількість виправданих судами осіб по справах слідчих поліції становить 356, що дійсно трохи менше ніж у 2016 — 396 та у 2015 рр. — 362, але, знову ж таки, значно більше ніж у 2014 році — 332, а в порівнянні з дореволюційним 2013 роком — майже втричі (106)! Більше того, треба мати на увазі, що з цього числа незаконно притягнутих у 2017 році до кримінальної відповідальності 64 особи трималися під вартою, що теж значно більше ніж у всі попередні роки (у 2016 — 63, у 2015 — 42, у 2014 — 37, а в порівнянні з 2013 роком майже втричі — 20). Таким чином, як мінімум, щодо 3 178 (2 822+356) осіб слідчими Нацполіції при відсутності належного нагляду з боку прокурорів було здійснено незаконне кримінальне переслідування, що в цілому підтверджує факт суттєвого погіршення стану дотримання конституційних прав і свобод громадян під час проведення досудового розслідування в слідчих підрозділах Національної поліції України і спростовує голослівні заяви керівників МВС і тої ж Нацполіції про успішні «реформи» в їх системі.

Саме про погіршення стану дотримання конституційних прав і свобод громадян в діяльності слідчих Нацполіції свідчить і той факт, що залишок незакінчених ними кримінальних проваджень на кінець звітного 2017 року становив 1 032 423 проваджень, що теж набагато більше ніж у попередні роки (у 2016 — 913 486, у 2015 — 664 291, у 2014 — 512 793, у 2013 — 362 541, тобто більше ніж утричі), з яких лише в 6 206 випадках (або у 0,6%) особам повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень! Це теж свідчить про стрімке погіршення захисту прав потерпілих, оскільки по величезному масиву нерозкритих злочинів, в тому числі й проти особи, не встановлені винні особи і не вжито необхідних заходів до притягнення їх до кримінальної відповідальності та відшкодування шкоди особам, відносно яких були вчинені злочини! Тим більше, під вартою за незакінченими кримінальними провадженнями на кінець року трималися всього 1 334 особи, з яких зі строком тримання понад 60 днів — 268 осіб. Одним словом, ефективність діяльності слідчих поліції по розкриттю й розслідуванню злочинів та, тим більше, захисту і відновленню прав і законних інтересів потерпілих практично знаходиться на катастрофічно низькому рівні! А якщо врахувати, що і в цьому ці, і в майбутніх роках кожен звітний період буде реєструватися ще по 1 млн і більше кримінальних правопорушень, можна лише уявити, в якому становищі будуть перебувати наші громадяни вже впродовж майбутніх кількох років, бо кількість нерозкритих злочинів буде лише накопичуватися.

Окрім того, треба мати на увазі, що в 2017 році слідчими НПУ було затримано 12 549 осіб у порядку, передбаченому статтями 207, 208 КПК України, тобто без ухвали слідчого судді, що теж більше ніж у попередні роки (у 2016 і — 9 565 осіб, в 2015 — 11 699, у 2014 — 12 423) і дещо менше ніж у 2013 році — 14 163 осіб. З числа затриманих у подальшому було звільнено з-під варти 4 360 особи, або 34,7%, що, знову ж таки, значно більше (майже вдвічі) ніж у минулі роки (у 2016 — 2 665, у 2015 — 2 803, у 2014 — 2 714, у 2013 і — 2 579). Найбільша кількість осіб звільнена у зв’язку з відмовою суду в обранні цього виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою — 2 566, що також значно більше ніж у минулі роки (у 2016 — 1 776, в 2015 і — 1 989, у 2014 — 1 071, а в 2013 — 1 734). При цьому 239 осіб із них було звільнено слідчими і прокурорами за не підтвердженням підозри у вчиненні злочину, що теж значно перевищило кількість таких осіб у минулих роках: у 2016 — 159, у 2015 ще менше — 68, а в 2013–2014 роках взагалі 11 і 7 осіб, відповідно.

Таким чином, варто констатувати, що кожного третього громадянина працівники і слідчі Нацполіції затримували необґрунтовано, а отже, були порушені їх права на свободу та особисту недоторканність. Тому, навіть виходячи із цих статданих, залишається незрозумілою позиція Посла США про дуже сильний «прорив» у реформуванні Нацполіції України!

Така оцінка «псевдореформ» Нацполіції нашими так званими «друзями» і «партнерами», декого з них інколи називають «донорами», вельми насторожує, бо виходить, що дотримання конституційних прав громадян, зокрема на свободу і особисту недоторканність, не є пріоритетом для них, в тому числі й для такої великої демократичної держави, як Сполучені Штати Америки.

Робота слідчих ДФС

Украй незадовільною в цій частині є й робота слідчих підрозділів Державної фіскальної служби України за 2017 рік. Тим більше, варто пам’ятати, що на сьогоднішній день статус цих органів взагалі невизначений, адже згідно поправок до Податкового кодексу податкова міліція ще з 1 січня 2017 року втратила свої повноваження. Проте досудове розслідування слідчі цього правоохоронного органу, в результаті бездіяльності органів прокуратури та відсутності прокурорського нагляду, продовжують здійснювати. І тому нічого дивуватися, бо прокурори не просто ігнорують факт відсутності повноважень у податкової міліції, вони ще й заохочують її незаконне функціонування, в тому числі шляхом погодження, наприклад, клопотань слідчих податкової міліції до слідчих суддів про надання тимчасових доступів до речей і документів, проведення обшуків, накладення арештів на майно тощо. Вже не кажучи про те, скільки обвинувальних актів завдяки такій «позиції» прокурорів було складено в 2017 році слідчими «органу, якого не існує», і передано за погодженням із прокурорами до суду. А така діяльність цих слідчих підрозділів поза законом неминуче призведе до визнання здобутих ними таким чином доказів не уповноваженим органом недопустимими в суді й потягне за собою завідомо незаконне притягнення громадян до кримінальної відповідальності, тобто порушення їх прав і свобод.

Разом із тим, незважаючи на цю обставину, в 2017 році в провадженні слідчих ДФС знаходилося 7 197 кримінальних проваджень, що дійсно значно менше ніж у попередні роки (у 2016 — 8 748, у 2015 — 9 939, у 2014 — 10 936, у 2013 — 15 046), з яких закінчено розслідуванням всього 2 605 проваджень (із повторно закінченими), або всього 36,2%, що також значно менше ніж у минулі роки (у 2016 — 3 358, у 2015 — 3 772, у 2014 — 4 608, у 2013 — 7 049).

Із загальної кількості проваджень, закінчених слідчими ДФС, — 1 517 закрито за відсутності події та складу злочину чи достатніх доказів вчинення злочину, або 58,2%, тобто більше половини, а також направлено до суду 274 клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, що також може свідчити про дріб’язковість таких кримінальних правопорушень або про відсутність у них достатніх доказів винуватості підозрюваних. Окрім того, кількість виправданих судами осіб становить 12, в той час як у 2013 році таких було всього 6 осіб. Таким чином, як мінімум щодо 286 осіб (274+12) слідчими ДФС за відсутності належного нагляду з боку прокурорів здійснювалося необґрунтоване кримінальне переслідування, яке закінчилося звільненням від кримінальної відповідальності та виправдуванням!

Окрім того, залишок незакінчених слідчими ДФС кримінальних проваджень на кінець звітного 2017 року становив 1 801 провадження, з яких лише у 58 провадженнях особам повідомлено про підозру, або всього в 3,2% випадків. Це говорить про неспроможність слідчих ДФС, у тому числі і в силу своєї правової невизначеності та за відсутності належного процесуального керівництва з боку прокурорів, швидко та ефективно збирати докази винуватості підозрюваних, або прийняти рішення про відсутність події чи складу злочину, що систематично призводить до невизначеного статусу осіб, які фігурують в якості неплатників податків, і дає підстави ЗМІ називати їх ймовірними злочинцями, що порочить честь і гідність людей, а також порушує принцип презумпції невинуватості.

Окрім того, в 2017 році слідчими ДФС було затримано 8 осіб у порядку, передбаченому статтями 207, 208 КПК України, тобто без ухвали суду, що дещо менше ніж у попередні роки, але заради об’єктивності слід зазначити, що тоді і кримінальних проваджень ними закінчувалося значно більше. В подальшому всі ці 8 затриманих осіб були звільнені з під-варти, з яких 5 — через відмову суду в обранні виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а 3 — звільнено безпосередньо прокурором (слідчим) без ініціювання та застосування цього виняткового запобіжного заходу. Таким чином, випливає, що всі 8 вказаних осіб були затримані незаконно й необґрунтовано!

Підсумовуючи роботу слідчих ДФС за минулий рік, треба також відзначити, що кожен другий переданий ними до суду обвинувальний акт ґрунтувався на угоді про визнання винуватості між підозрюваним і прокурором, а отже, досудове розслідування проводилося не в повному обсязі, а судове слідство по таких справах взагалі не відбувалося. Більше того, до суду була направлена значна частина клопотань про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності, що також може свідчити про поспішність і безпідставність оголошених цим особам повідомлень про підозру. А враховуючи, що проведення досудового розслідування слідчими ДФС має «невизначений законодавчий статус», тобто вони фактично діють поза межами правового поля, тому всі докази, зібрані ними, як неуповноваженим КПК органом після 1 січня 2017 року, судом будуть визнані недопустимими, а обвинувачені — невинними. Як результат, усі виправдані особи виявились такими, права яких на стадії досудового розслідування були порушеними.

Робота Служби безпеки України

Не набагато кращі статистичні дані в частині дотримання конституційних прав і свобод громадян і в роботі слідчих Служби безпеки України. Так, протягом 2017 року в їх провадженні знаходилося 10 527 кримінальних справ, що значно більше ніж у 201 —2015 роках (у 2015 — 7 118, у 2014 — 5 983, у 2013 — 5 123) і трохи більше ніж у 2016 році (10 041), з яких закінчено розслідуванням лише 1 386 проваджень (з повторно закінченими), або всього 13,1%!

Із числа закінчених — 234 провадження були закриті за відсутності складу та події злочину, чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів вчинення злочину. А якщо додати до цієї кількості й 87 клопотань, направлених до суду про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності, що значно більше ніж у попередні роки (у 2016 — 62, у 2015 — 51, у 2014 — 27, у 2013 — майже в 30 разів менше — 3), то в цілому можна зробити також невтішний висновок і про малозначність виявлених слідчими СБУ кримінальних правопорушень, і про безпідставність кримінального переслідування ними громадян, і про неспроможність разом із прокурорами довести винуватість підозрюваних та обвинувачених у вчиненні більш тяжких злочинів, а в сукупності — про порушення прав і свобод громадян.

До речі, кількість виправданих в 2017 році судами осіб за справами слідчих СБУ становила 12, що також значно більше ніж у попередні роки (у 2016 — 9, у 2013–2015 рр. — по 4), з яких троє трималися під вартою. Наголошую, що це якраз і є ті особи, які були незаконно затримані, яким необгунтовано було повідомлено про підозру, які незаконно піддавалися процесуальному примусу, і конституційні права яких були обмежені та порушені. Зверніть увагу, що ця цифра в системі слідчих підрозділів СБУ з року в рік зростає

Окрім того, у 2017-му слідчими СБУ було затримано 312 осіб у порядку, передбаченому статтями 207, 208 КПК України, тобто без ухвали суду, що менше ніж у 2014 і 2015 роках (685 і 656 особи), але значно більше ніж у 2013 і 2016 рр., відповідно, — 187 і 283 особи. З їх числа в подальшому було звільнено з-під варти 71 особу, або 22,7%, тобто майже кожного четвертого, що також більше ніж у 2013 і 2016 роках (35 і 55), але менше ніж у 2014 і 2015 рр. (118 і 72). До речі, з числа звільнених осіб: 23 — через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (у 2016 році — 19, у 2015 — 18, у 2014 34, в той час як у 2013 — лише 8), 16 осіб — безпосередньо слідчим (прокурором) без застосування запобіжного заходу, та 3 особи — у зв’язку із скасуванням апеляційним судом постанов суду про обрання такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Таким чином, як мінімум 41 (23+16+3) особа була затримана слідчими СБУ незаконно.

Про погіршення ситуації з дотриманням слідчими СБУ прав і свобод громадян свідчить і залишок незакінчених кримінальних проваджень у них на кінець звітного 2017 року, який становив 2 067 проваджень, що також значно більше ніж у минулі роки (за винятком 2016 року, коли цей показник був дещо вищим — 2 773): у 2015 році — 1 554, у 2014 — 1 851, у 2013 — 533, з яких лише у 182­х справах особам повідомлено про підозру, або всього у 8,8% випадках! До речі, під вартою за незакінченими кримінальними провадженнями в 2017 році перебувало 69 осіб, що більше ніж у 2016 та 2013 роках, але менше ніж у 2014–2015 р. (у 2016 — 58, у 2015 — 129, у 2014 — 73, а у 2013 — 22). Зі строком тримання понад 60 днів — перебувало 40 осіб, що значно більше ніж у попередні роки, за винятком 2015 року (у 2016 — 21, у 2015 — 87, у 2014 — 31, а в 2013 — 13).

Із викладеного вище вбачається, що слідчі Служби безпеки України за минулий рік закінчили розслідуванням лише 13% проваджень, кожне п’яте з яких було закрито за не підтвердженням події та складу злочину, а також у зв’язку з недоведеністю винуватості підозрюваних, плюс до цього 12 осіб було виправдано судами та 41 особа незаконно затримана, тобто, як мінімум 140 (87+12+41) осіб були незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності. Водночас значна частина кримінальних проваджень продовжують «висіти» в слідчих СБУ, що теж є порушенням прав потерпілих та інших громадян на розумні строки розслідування.

Окрім того, на вкрай низькому рівні знаходиться стан розкриття й розслідування слідчими СБУ кримінальних правопорушень минулих років, який становить не більше 3 %, а це, звертаю увагу, не відшкодована шкода потерпілим, суспільству і державі в цілому, чиї права та інтереси не поновлені, й за такого відношення до виконання службових обов’язків слідчих СБУ немає надії на їх розкриття і в майбутньому.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Агрорейдерство по-українськи: як захистити свою землю?

Ігор ЯСЬКО,
керуючий партнер ЮК «Winner»

Прискорена підготовка до запуску ринку землі лише грає на користь особам, які прагнуть заволодіти чужою землею в незаконний спосіб. Щороку під час сівби та жнив частота запитів і дзвінків щодо проблеми рейдерства стрімко зростає. Чому так?

Причини рейдерства

Проблемою і підґрунтям для можливого незаконного заволодіння землею і майном аграріїв є відсутність кадастрових номерів на розпайовані ділянки, право власності на які посвідчувалося держактами старого зразка, відсутність земельних ділянок у кадастрі або недостовірність внесених до нього даних, невідповідність даних у ДЗК їх паперовим джерелам, неоформлені спадкові права на земельні ділянки; помилки в технічній документації, суперечності внаслідок зміни підходів та способів обмірів тощо.

Основними підставами для рейдерських атак є: непогашені борги (кредити); непрозоре, неправильне ведення господарських (бухгалтерських) операцій, порушення у сфері оподаткування (умисне чи з необережності); незареєстровані активи (майнові права); відсутність кваліфікованої юридичної підтримки; відсутність фізичної охорони агропідприємства; відсутність належного захисту конфіденційної інформації, комерційної (службової) інформації, неналежне зберігання статутної документації; відсутність належної комунікації між працівниками та керівництвом підприємства, органами місцевої влади, належної комунікації та соціальних стосунків із власниками орендованого майна.

Вказані підстави дають можливість рейдерам вчиняти наступні незаконні дії:

  • підробка документів;
  • внесення змін до державних реєстрів на підставі підробних документів (щодо власників, керівників підприємства);
  • створення штучних боргів підприємства (кредити, позики);
  • відчуження активів в рахунок штучних боргів;
  • змова з керівними органами (менеджментом) підприємства;
  • змова з представниками державної та місцевої влади;
  • силове захоплення підприємств (його активів);
  • арешт активів (на підставі фіктивних або реальних кримінальних справ);
  • знищення продукці ї підприємства;
  • підкуп , залякування менеджменту.

Подвійна реєстрація договорів оренди землі як інструмент рейдерських схем в Україні

Рейдерські захоплення частіше за все відбувається там, де є незавершене питання оформлення договорів на землю. Спочатку пайовик підписав договір оренди з одним орендарем на 7 років, потім через деякий час прийшов інший орендар, запропонувавши більшу орендну плату, і селянин підписав інший договір на оренду свого паю. А потім починається боротьба старих і нових орендаторів паїв. Схеми досить схожі: таємна зміна власника, штучне нарощування боргів, силове відбирання техніки і врожаю, тиск і залякування.

Подвійна реєстрація договорів оренди землі є одним з інструментів, що використовуються в агрорейдерстві, як із боку осіб, що укладають нові договори оренди землі з їх власниками, так і з боку осіб, які вже мають такі договори, укладені до 2013—2016 років. Земельні ділянки та права на них до 2013 року реєструвалися в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, поземельній книзі в паперовому вигляді з одночасним перенесенням в автоматизовану систему державного земельного кадастру. На практиці трапляються випадки, коли договори оренди землі, що були укладені до 2013 року, містять відмітку про їх державну реєстрацію, однак лише в поземельній книзі в паперовому вигляді, без перенесення до автоматизованої системи Державного земельного кадастру (ДЗК), у зв’язку з чим інформація про такі договори відсутня в ДЗК, а договір є таким, що не зареєстрований. Подібні договори дуже часто мають ознаки підробок — недійсність підписів орендодавців, виправлені від руки дати підписання договорів, виправлені терміни дії договорів або підписані договори оренди між сторонами зареєстровані через декілька років після його підписання, чим незаконно подовжено його дію, на що власник землі не розраховує, підписання порожніх бланків договорів з боку орендодавців та внесення без їх відома умов і строків оренди землі, не передання примірника договору орендодавцю тощо, чим користуються недобросовісні особи.

У таких випадках, коли громадяни — власники земельних ділянок намагаються реалізувати своє законне право на передачу в оренду своєї землі орендарю, з’являються попередні орендарі з, начебто, дійсними договорами оренди, які мають перелічені вище ознаки.

Щодо схем реєстрації нових договорів оренди землі, то тут слід зазначити, що основними моментами, які використовують шахраї, є відсутність державної реєстрації попередніх договорів оренди землі в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; підробка документів і підписів попередніх чи дійсних орендарів — фіктивні схеми переходу корпоративних прав попереднього орендаря за фіктивними операціями, фіктивний продаж корпоративних прав, перехід права на підставі фіктивних боргів підприємств або фіктивних кредитів, підробка даних Державного земельного кадастру, інформації у витягах із ДЗК тощо. Поширена схема, коли аферисти пропонують пайовикам кращі умови оренди, збирають із них заяви, що вони, нібито, не підписували чинні договори оренди, і передають їх у комісію Мін’юсту, яка скасовує чинні договори.

Складність скасування такої подвійної реєстрації полягає в процедурі доведення фактів підробки та незаконності дій як самих шахраїв, так і посадових осіб, що здійснюють таку подвійну державну реєстрацію прав на землі, що на практиці займає досить тривалий час і завдає значних збитків для законних орендарів.

Спроби врегулювати проблему з боку держави

Держава вже намагалася врегулювати проблему з реєстрами й договорами оренди. Так, 5 грудня 2019 року Верховна Рада ухвалила в цілому законопроект № 0858 щодо протидії рейдерству. Документ передбачає, що власник земельної ділянки в односторонньому порядку може вимагати нотаріального засвідчення договору оренди, а також скасувати таку вимогу (крім випадків, коли угоду потрібно нотаріально засвідчити).

Згідно із законом земельна ділянка припиняє існування як об’єкт цивільних прав, а її державну реєстрацію скасовують, у разі поділу або об’єднання земельних ділянок, скасування держреєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення, а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі, не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації ділянки допустимо тільки з одночасним припиненням таким рішенням усіх прав, зареєстрованих щодо ділянки. Крім того, орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності, передані в оренду на земельних торгах, не можна зменшити за згодою сторін протягом строку дії договору оренди, а також у разі його відновлення.

Як попередити захоплення й куди звертатися в разі рейдерства

Що варто пам’ятати? Рейдерські напади відбуваються не просто так, а часто внаслідок недобросовісного партнерства та конкуренції. При цьому директор компанії часто не звертає увагу на «симптоми» небезпеки. Рейдери — це дуже широка група людей, до якої можуть входити й колишні партнери, із якими підприємство не розрахувалося, також у цьому процесі можуть бути задіяні правоохоронні органи, або їх пасивна участь може сприяти захопленню.

Тож кожен підприємець має самостійно дбати про свій бізнес, розробивши власну методику захисту, в яку обов’язково повинні бути включеними наступні пункти:

— попередня розробка алгоритму дій у випадку рейдерської атаки. В ньому мають бути прописані дії кожного співробітника, від директора до штатного працівника. Основна мета такого алгоритму — оперативно й ефективно заблокувати кошти і майно з метою неможливості заволодіння ними зловмисниками;

— захист майна шляхом внесення його в заставу/іпотеку пов’язаним компаніям, а також «перехресне» володіння акціями суміжних компаній;

— організація на підприємстві системи економічної безпеки й безпеки в цілому;

— захист документообігу шляхом розробки спеціальної політики доступу до документів та їх зберігання;

— контроль дебіторської та кредиторської заборгованості;

— систематичний моніторинг відкритих реєстрів щодо відповідності інформації, зазначеній у них, дійсності. Певну специфіку мають рейдерські атаки на агробізнес, оскільки вони є більш фізичними — зазвичай це захоплення ділянки та врожаю. Тому, окрім перелічених вище пунктів, володільці агробізнесу обов’язково мають звернути увагу на: наявність в установчих документах «антирейдерських пунктів», як то обмеження повноважень директора, засновників, особливі вимоги до укладання правочинів тощо та своєчасна пролонгація й державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок, що дозволить попередити «подвоєння» реєстрації таких договорів.

Боротьба з рейдерськими атаками зазвичай має декілька етапів: адміністративне оскарження — звернення до поліції та до Комісії розгляду скарг у сфері державної реєстрації; судове оскарження з обов’язковими заходами забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії щодо внесення будь-якої інформації до державних реєстрів щодо позивача; робота із засобами масової інформації, яку слід вести паралельно із суто юридичною роботою, оскільки в цій справі важливо привернути увагу до ситуації рейдерської атаки.

Із практики нашої компанії можу виділити яскравий кейс щодо агрорейдерства. На підприємство прийшла нова команда керівників, однак у старої команди були свої плани на цю базу: або захопити її, або, як мінімум, впливати на політику й на нове керівництво. Вони провели передоплату «за товар» на підконтрольну транспортну фірму, потім через ряд транзитних фірм ці виведені гроші були заведені в якості передоплати. Сума виведених грошей і передоплати були ідентичні — 5.5 млн гривень. Після чого стара команда виписала довіреність на позаштатного юриста на представлення інтересів бази. Вже після залучення нового керівництва старий позаштатний юрист подовжував визнавати в суді всі вимоги «кредиторів». Після того, як рішення набрало законної сили, позивач («кредитор») пред’явив рішення суду на 5.5 млн грн, чим заблокував діяльність агропідприємства, оскільки елеватор не міг погасити суму боргу. Для цієї компанії історія закінчилася позитивно, бо наша команда юристів змогла поновити строк на оскарження та довести в суді фіктивність операції, але в Україні багато власників просто не встигають цього зробити.

Наостанок зазначу, сподіваюся, що ці знання вам ніколи не доведеться застосовувати на практиці, але задля зменшення ризиків радимо вести належну попереджувальну роботу на вашому підприємстві.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Мантії vs мундири: КСУ скасував один із механізмів тиску прокуратури на суд та суддів

Володимир Богатир, адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Богатир та партнери», заслужений юрист України

Nemo est supra legem
Ніхто не може бути над законом

Конституційний Суд 11 червня цього року ухвалив рішення (№ 7-р/2020), яким визнав неконституційною статтю 375 Кримінального кодексу України, яка встановлювала кримінальну відповідальність суддів за постановлення «завідомо неправосудного» вироку, рішення, ухвали або постанови.

Одразу зазначимо те, що на сьогодні розвинута практика, коли прокурори роками не визнають і ухиляються від виконання судових рішень у процесі оскарження їхньої бездіяльності та протиправних дій, натомість ті ж самі прокурори «штампують» кримінальні провадження щодо «неслухняних» суддів. Звернемо увагу й на те, що політична реакція на рішення Конституційного Суду України була різною, але будь-яке рішення суду треба виконувати! На жаль, практика свідчить, що це не влаштовує здебільшого органи прокуратури, які на всіх ланках як до, так і після численних «реформ», не виконують рішення судів, а дієвого механізму примусу не існує й законодавчо це питання не врегульовано. Ще більший сум викликає факт того, що правовий нігілізм починається, як не дивно, саме з представників державного обвинувачення.

Щодо вказаного рішення, то воно було схвально сприйняте юридичною спільнотою, в тому числі й Моніторинговою місією ООН з прав людини. Генеральний Директорат з прав людини та верховенства права Ради Європи наголошував на тому, що рішення, по якому держава (державний орган, установа, в тому числі прокуратура) є відповідачем, має виконуватися цим відповідачем без зволікань, затримок чи зайвих адміністративних та бюрократичних перепон — беззаперечно. Тобто такі рішення мають виконуватися одразу, без накладення додаткового тягаря адміністративних чи правових процедур.

Отримані в Державній судовій адміністрації України та Офісі Генерального прокурора статистичні дані вказують на неадекватну кількість кримінальних проваджень порівняно з постановленими обвинувальними вироками. Явна суперечність між кількістю заведених кримінальних проваджень і кількістю обвинувальних вироків прямо вказує на те, що більшу суспільну небезпеку складають «сині мундири». Згадана статистика яскраво ілюструє результати діяльності цілої низки генеральних прокурорів та свідчить про свідоме безпідставне переслідування суддів прокурорами всіх рівнів, яке нічим не закінчувалося. Мова про тисячі кримінальних проваджень, які в більшості своїй слугували лише елементом тиску. Наприклад, у 2017 році на 517 заведених кримінальних проваджень за статтею 375 Кримінального кодексу України одну особу було засуджено і дві виправдано, що й не дивно, враховуючи відсутність юридичної освіти в тодішнього Генерального прокурора України.

Найбільш результативним у цьому плані виявився для прокурорів 2010 рік, коли було засуджено 3 особи й одну виправдано, правда отримати кількість порушених кримінальних справ за цей період нам не вдалося, оскільки формування офіційної звітності з використанням даних Єдиного реєстру досудових розслідувань було запроваджено з 2013 року.

Безумовно, злочини в сфері правосуддя мають не лише високий ступінь суспільної небезпеки, бо представники судів і правоохоронних органів, які діють всупереч інтересам служби та правосуддя, становлять особливу небезпеку для державності. Та за будь-якої ситуації гарантії суддівської та адвокатської діяльності мають неухильно дотримуватися правоохоронцями, які звикли до безкарного їх порушення й повної зневаги до рішень судів, що набули законної сили. Очевидно, що діючому Генпрокурору вже не вдасться забезпечити законність і правопорядок внаслідок численних скандалів та невдалої спроби багатополярної політизації відомства.

Згідно закону й логіки він має забезпечувати чітке дотримання закону всіма підлеглими й бути гарантом правопорядку, а не «флюгером» будь-яких політичних віянь. Сьогодні прокуратура (завдяки тим же «реформам») складається здебільшого з юристів сумнівної кваліфікації, які легко піддаються впливу політично заангажованого керівництва. Наведу лише один приклад, за результатами непрозорої атестації, документи якої було знищено, до офісу Генерального прокурора потрапили особи, результатом діяльності яких є один виправдувальний вирок за останні сім років. Діяльність таких «горе прокурорів» зумовила повну втрату довіри не лише до цих службових осіб, а й до Офісу Генерального прокурора загалом. Наразі триває хвиля поновлень на посадах цілої череди незаконно звільнених прокурорів. А от питання, хто й коли понесе відповідальність за ці прорахунки та багатомільйонні збитки держави?

При тому деякі «цінні» співробітники Державного бюро розслідувань, які дісталися цьому відомству «у спадок» від Генеральної прокуратури України, разом зі співробітниками Офісу Генерального прокурора затято продовжують переслідування, не визнаючи обов’язковості «незручних» судових рішень усіх рівнів — від районних судів до Конституційного, створюючи юридичну невизначеність та порушуючи принцип верховенства права. Такий стан органів прокуратури, як і правоохоронної системи в цілому, не відповідає принципам відкритості та прозорості. Сприяє цьому й те, що Генеральний прокурор, як і керівники Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України ніколи не працювали в цих органах і не мали жодного досвіду в сфері правоохоронної діяльності до призначення їх на ці судовавідповідальні посади.

Звісно,що питання контролю за діяльністю суддів та довіри суспільства до судів — одне з ключових при здійсненні правосуддя. Та де взятися тій довірі до суду, якщо державний обвинувач, будучи одним з учасників процесу, ставить під сумнів доброчесність суду, в якому має довести свою позицію. Як підсумок, репресії на суддів призвели до «зрощування» прокуратури та суду, який так і не позбавився обвинувального ухилу. Дійшло до того, що голова Верховного Суду нарікає на неможливість забезпечення обвинувальних вироків поки адвокатура буде сильнішою за прокуратуру. Що і для кого вона забезпечує?

Доки суддя не буде незалежним і не стоятиме на позиції рівності сторін у процесі, доти українцям залишається лише мріяти про справедливе правосуддя. Конституційний Суд України скасував один із механізмів тиску прокуратури на суд і переслідування суддів, а чи стануть суди й судді при цьому порядними та доброчесними, покаже час. Є над чим працювати й законодавцям, про що прямо зазначено в самому рішенні Конституційного Суду України.

Державницький підхід у прокурорській діяльності має забезпечувати законність та правопорядок, які становлять національний інтерес. Наступний Генеральний прокурор України має забезпечити насамперед ефективне підтримання державного обвинувачення й покласти край політичним переслідуванням, які увійшли в моду при кожній зміні політичного режиму.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Переважне право орендаря на викуп землі: реальність чи фікція?

Анна ФЕДУН, експерт із правового регулювання
земельних відносин

У змінах до законодавства про відкриття ринку землі закладені норми, які можуть призвести до масових судових позовів.

Про проблему загалом

Останнім часом точиться багато розмов навколо переважного права на викуп землі, що повинно забезпечити першочергове право орендаря придбати земельну ділянку у власника за ціною, за якою вона буде продаватися. Наведемо кілька фактів про переважне право на викуп нерухомості.

1. Переважне право на викуп нерухомої речі, в тому числі земельної ділянки, наймачем (орендарем) передбачене в українському законодавстві давно. Відповідні норми містяться в Цивільному кодексі (частина 2 статті 777 ЦК) та законі України «Про оренду землі» (стаття 9 закону).

2. Для реалізації переважного права власник повинен мати намір продати земельну ділянку.

3. Суб’єктом переважного права, відповідно до Закону «Про оренду землі», є орендар, який може розпоряджатися орендованою земельною ділянкою.

4. Орендар може першочергово купити ділянку, якщо виплатить ціну, за якою вона продається. Це означає, що власник зможе продати ділянку іншій особі (не орендарю) за ціною, не нижчою від тієї, яка була запропонована орендарю.

5. Власник у письмовій формі повинен повідомити орендарю про продаж та ціну земельної ділянки.

Таким чином, купівля-продаж земель після зняття мораторію повинна відбуватися з дотриманням переважного права на викуп земельної ділянки орендарем. Саме це й зазначено в Законі «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», який набуде чинності 1 липня 2021 року. Зокрема, передбачене внесення змін до Земельного кодексу, за якими купівля і продаж здійснюються з дотриманням переважного права на придбання ділянки.

Передача переважного права

Далі за текстом йде важливе нововведення: «Переважне право на придбання земельної ділянки може бути передане його суб’єктом іншій особі, про що такий суб’єкт має письмово повідомити власнику земельної ділянки». Тобто закон про обіг землі вводить інститут передачі переважного права третій особі. Розберемося в особливостях цього інституту і ймовірних шляхах його реалізації. Передавання переважного права третій особі не заборонене цивільним та земельним законодавством, про що опосередковано свідчать норми Цивільного кодексу. Там вказано, що передавання співвласником переважного права купівлі частки в праві спільної часткової власності іншій особі не допускається. Тобто, йдучи від зворотного, передавання переважного права купівлі одним зі співвласників майна допускається, крім випадку купівлі частки в праві спільної часткової власності. З цього можна зробити висновок, що загалом конструкція передавання переважного права є такою, що відповідає нормам законодавства.

Інший аргумент — однією з ключових засад цивільного законодавства є свобода договору. Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Втручання держави в договірні відносини та введення імперативної норми про те, що орендар може передати переважне право третій особі, повідомивши про це власника, є таким, що порушує право власності.

Тобто всіх власників ділянок, у яких укладені договори оренди землі, закон про обіг поставив перед фактом, що орендар може передати належне йому переважне право будь-кому без згоди власника. Фактично власник втрачає контроль над тим, кому він в кінцевому підсумку продає земельну ділянку.

Promo content

Свого часу при тлумаченні переважного права орендаря на викуп земельної ділянки Конституційний суд України у рішенні № 31-рп/2009 від 10 грудня 2009 року вказав, що національний законодавець з метою підтримання соціальної справедливості в суспільстві як складової публічного інтересу може допустити захист інтересів орендарів майна, встановивши обмеження права його власників щодо визначення ними умов продажу орендованого майна.

Ми вважаємо, що тут не йдеться про підтримання соціальної справедливості, адже ми говоримо про приватне майно та договірні відносини. Враховуючи описане, вважаємо, що норма про передавання переважного права третій особі порушує права власника ділянки на вільне розпорядження його землею.

Норма закону навіть не передбачає застереження «якщо інше не передбачене договором». Це значить, що власник при укладенні договору оренди завжди матиме обтяження про можливість передавання переважного права іншій особі.

Натомість доцільно було б закріпити в законодавстві норму про те, що переважне право на викуп земельної ділянки орендарем може бути передано іншій особі, якщо це передбачено умовами договору оренди.

Юридичні особи та іноземці не є суб’єктами переважного права та не зможуть передати його третім особам. Так, статтею 9 закону про оренду землі передбачено, що суб’єктом переважного права є орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку. При цьому юридичні особи та іноземці не можуть мати у власності аграрні земельні ділянки до настання певних умов, тому вони як чинні орендарі не є суб’єктами переважного права і не можуть передати те, що їм не належить. Усі розуміють, що лобістами цієї норми були чинні орендарі — юридичні особи, так звані аграрні холдинги. Іронія в тому, що без додаткових змін до законодавства такі особи не є суб’єктами переважного права.

Норма про можливість передавання переважного права на викуп третій особі поширюється не тільки на аграрні землі, а й на інші категорії земель. Також вона може поширюватися на державні та комунальні землі (у випадку зняття заборони на їх продаж), що, на нашу думку, містить високу корупційну складову.

До договору про передавання переважного права на викуп ділянки застосовуватимуться положення цивільного законодавства про відступлення права вимоги, що фактично є заміною кредитора в частині зобов’язання.

Статтею 513 ЦК передбачено, що правочин щодо заміни кредитора в зобов’язанні вчиняється в такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора в зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Тобто такий договір вчиняється у тій самій формі, у якій був вчинений договір оренди ділянки, та підлягає державній реєстрації.

Передавання переважного права на викуп іншій особі може розглядатися як новий вид обтяження та підлягати обов’язковій реєстрації в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Крім того, необхідно встановити, що таке передавання може бути здійснене лише один раз і тільки первісним орендарем.

Інформування власника про намір продати ділянку

Врегулювання потребують і процедурні моменти інформування власника про намір продати ділянку та орендаря — про передання переважного права іншій особі. Уточнення потребують строки та форма відповідних повідомлень.

Враховуючи описане, ми бачимо, що конструкція передавання переважного права містить низку недоліків. Власники будуть намагатися обходити норми про переважне право шляхом укладення договорів дарування чи міни. Усе це спричинить конфлікти і, як наслідок, судові спори. Зараз ці норми обговорюються для їх законодавчого доопрацювання. Можливо, варто відмовитися від таких сумнівних нововведень, щоб не ускладнювати земельні правовідносини ще більше. Крім того, як виявляється, головні стейкхолдери цих норм не зможуть їх реалізувати в такій редакції.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді