Думка експерта
Злочин і кара. Частина 4
Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3
Аналіз стану досудового розслідування в 2022 році кримінальних правопорушень, які умовно можна віднести до воєнних злочинів
 Олексій Баганецьзаступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, стрілець Тероборони м. Києва |
Судовий розгляд воєнних злочинів протягом 2014—2021 років
У 2020 році на розгляді в судах перебувало 1 139 проваджень, з них 198 надійшли в поточному році. З цієї кількості судом розглянуто 118 проваджень, з винесенням вироків лише 35 (3%), за якими засуджено 36 осіб та 1 – виправдано. 12 проваджень повернуто прокурору, 48 – судом закриті, 21 – направлено для визначення підсудності. Залишок нерозглянутих проваджень на кінець звітного період склав 1 022 (або 89,7%).
Читайте також: Відповідальність за порушення правил польотів, кораблеводіння розмежовано залежно від наслідків
Натомість в 2021 році на розгляді в судах перебувало 1222 провадження, з них 233 – надійшли у поточному році. З цієї кількості судами розглянуто 153 провадження, з винесенням вироків лише 67 (5,4%), за якими засуджено 65 осіб та 7 – виправдано, ще 17 проваджень повернуто прокурору, 31 – закрито, 35 – направлені для визначення підсудності. Залишок нерозглянутих проваджень на кінець звітного період склав 1 069 (або 87,5%).
Зменшення кількості вироків
Таким чином, показовою є ситуація, коли, починаючи з 2014 року, кількість вироків почала з кожним роком зменшуватися (з 15% до 3%), а кількість нерозглянутих проваджень, навпаки, збільшуватися (від 32% до 89%), що свідчить про надмірну завантаженість суддів та прогресуючу тенденцію до її збільшення. Треба також відзначити, що злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (статті 436–447) в судах у 2014 році взагалі не розглядалися й подібні провадження до суду не надходили.
У 2015 році надійшло 19 таких проваджень, із них судами розглянуто лише 6 (4 провадження направлено для визначення підсудності, а по 2-х винесені обвинувальні вироки (10,5%), якими засуджені 3 особи, виправданих немає, залишок нерозглянутих на кінець звітного періоду склав 13 проваджень (68,4%). У 2016 році до суду надійшло 15 таких проваджень та ще 9 залишалися з минулого року (всього 24), судом розглянуто 11, з яких по 6-ти винесені обвинувальні вироки (25%), якими засуджено 9 осіб, виправданих немає, 2 провадження повернуто прокурору, 3 – направлено для визначення підсудності, а 13 проваджень, (54,2%) залишилися на кінець року нерозглянутими.
У 2017 році на розгляді у судах було 30 таких проваджень, з яких 18 надійшли у звітному році. Судом було розглянуто 16 проваджень, з яких по 12-ти (40%) винесено обвинувальні вироки, за якими засуджені 10 осіб, виправдальних вироків не було, 14 проваджень залишилися без розгляду (46,6%). У 2018-му на розгляді в судах перебувало 22 провадження даної категорії злочинів, з них 9 надійшло у звітному році. Судом було розглянуто 7 проваджень, з яких у 5-ти винесені обвинувальні вироки (22,7%) та засуджено 9 осіб, виправданих не було. В залишку на кінець року без розгляду залишились 15 проваджень (68,2%).
Читайте також: Воєнний стан. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, роз’яснення, корисні ресурси
У 2019 році на розгляді в судах перебувало 21 провадження даної категорії злочинів, з них 8 – надійшли в поточному році. Судами було розглянуто 8 проваджень, з яких у 7-ми винесені вироки (33,3%): 6 осіб засуджено та 1 виправдано. У залишку на кінець року без розгляду залишилися 13 проваджень, або 61,9%. 2020 рік має подібні статдані: на розгляді в судах перебувало 28 проваджень, 12 надійшли в поточному році. Протягом року розглянуто 8 проваджень, у 7-ми – винесено обвинувальні вироки (25%), за яким засуджено 11 осіб, виправданих не було. На кінець вказаного року без розгляду залишилися 20 проваджень, або 71,4%.
У 2021 році до судів надійшло 48 проваджень, зокрема 30 – у звітному періоді. Протягом року розглянуто 9 проваджень, у 7-ми – винесено обвинувальні вироки (14,5%), за якими засуджено 15 осіб, виправдальних вироків не було. На кінець цього року без розгляду залишилися 39 проваджень (81,2%).
Таким чином, щодо злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку теж із року в рік зменшувалися показники винесених вироків та суттєво збільшувалась кількість нерозглянутих судами проваджень, які накопичуються, як і інші умовно воєнні злочини.
Підбиваючи підсумок, варто зазначити, що за 8 проаналізованих років (2014– 2021 рр.) у судах розглянуто 2 486 проваджень про воєнні злочини, за результатами яких 1 915 осіб засуджено та 36 виправдано. Загалом дані показники зовсім мізерні і аж ніяк не відповідають реальній картині вчинених воєнних злочинів у 2014–2021 роках на території України та реально притягнутих до кримінальної відповідальності й покараних воєнних злочинців.
Дані судового розгляду воєнних злочинів у 2022 році
Якщо аналізувати 2022 рік, а це рік, коли розпочалася повномасштабна війна з росією, то він мав би стати більш показовим для системи правосуддя в частині покарання осіб, які вчинили воєнні злочини. Так, за посягання на територіальну цілісність та недоторканність України і диверсію на розгляді в судах в минулому році перебувало 480 проваджень, з них 257 надійшли в 2022 році. Судами розглянуто 131 провадження, в яких винесено 107 вироків (22,2%, в той час як середній відсоток винесених обвинувальних вироків у такій категорії в 2014—2021 роках складав 41%), якими засуджено 104 особи, виправданих осіб не було, 2 провадження закриті, 4 – повернуті прокурору, а 16 – направлені для визначення підсудності. На початок 2023 року нерозглянутими залишилися 249 проваджень (51,8%).
Протягом минулого року на розгляді в судах перебувало 658 проваджень про злочини, пов’язані з тероризмом, з них 146 надійшли у звітному періоді. Судами розглянуто 109 проваджень, з яких за 79-ма винесено обвинувальні вироки (12%), засуджено 79 осіб, виправдальних вироків не було. Окрім того, 15 проваджень закриті, 3 – повернуті прокурору, 12 – направлені для визначення підсудності. На початок 2023 року нерозглянутими залишились 549 таких проваджень (83,4%).
У цей час на розгляді в судах перебувало й 612 проваджень про злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, більшість з яких – 592, надійшли в 2022 році. Протягом звітного року судами розглянуто 400 проваджень, з яких у 356-ти винесені обвинувальні вироки (58%), засуджено 369 осіб, виправдальних вироків не було. Цікаво, що більшість обвинувальних вироків стосується виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії – 288 й лише 13 – стосовно порушення законів та звичаїв війни (або 3,6% від загальної кількості вироків даної категорії), що аж ніяк не свідчить про ефективну протидію воєнним злочинам; 5 проваджень повернуто прокурору, 6 – закриті, 28 – направлені для визначення підсудності та 5 розглянуті з вирішенням питання щодо застосування примусових заходів медичного характеру. На початок 2023 року нерозглянутими залишилися 212 таких проваджень, або ж 34,6%.
Якщо розглядати окремо статтю 438 КК України (Порушення законів та звичаїв війни), яка, безумовно, відноситься до воєнних злочинів російських окупантів, то в 2022 році на розгляді судів було 66 таких проваджень, з них 59 надійшли протягом року. Суди встигли розглянути лише 16 із них із винесенням обвинувальних вироків по 13 провадженням, якими засудили 20 осіб, 50 проваджень, або 75,7% (!) лишилися нерозглянутими на кінець року.
Таким чином, за результатами судового розгляду в 2022 році спостерігається досить високий показник винесених обвинувальних вироків щодо злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, проте під цією, начебто, солідною цифрою – 58%, ховається відверто мізерний відсоток (3,6%). Це – вироки саме про порушення законів та звичаїв війни, які є найважливішими для покарання саме російських окупантів. Така кількість реально покараних росіян явно не відповідає тій величезній кількості вчинених у минулому році на території України воєнних кримінальних правопорушень.
Читайте також: До 5 100 грн штрафу за неповагу до військовослужбовця
Цікаво, що в 2022 році до судів надійшло 1 089 клопотань про здійснення спеціального досудового розслідування (для порівняння, у 2021-му – 347, тобто втричі менше) та ще 10 лишилося з попереднього року, з яких 974 – задоволено, в 20 – відмовлено та 46 – повернуто прокурору. Це свідчить про те, що, ймовірно, більшість таких клопотань стосувалися саме воєнних злочинів, кількість яких так само стрімко зросла, порівняно з довоєнними мирними роками.
Засуджені за вчинення воєнних злочинів особи (2014—2021 р.)
Тепер розглянемо дані судового розгляду в розрізі фактично покараних осіб за період до повномасштабної війни, тобто протягом 2014—2021 років. Так, за статтею 110 КК України (Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) в 2014 році щодо 23-х засуджених осіб обвинувальні вироки судів набрали законної сили, 20 із них суд звільнив від покарання з випробувальним терміном і лише 3-х було позбавлено волі строками до 5 років. Серед них 21 громадянин України і лише 2 іноземці.
Наступний, 2015 рік, показує дещо кращі результати: 41 засуджена особа, з яких 21 суд звільнив від покарання з випробувальним терміном, 16 осіб було засуджено до позбавлення волі строком до 5 років та 4 – до обмеження волі. Проте серед них знову таки 40 – громадяни України й лише 1 іноземець. Схожі результати й у 2016 році: щодо 46 засуджених обвинувальні вироки набрали законної сили, з них 12 осіб позбавлено волі строком до 5 років, 34 особи звільнено від покарання з випробувальним терміном. Зауважу, що всі засуджені – громадяни України!
Із 2017 року ситуація дещо змінюється: засуджених осіб стає більше, а фактично покараних – менше. Так, щодо 59 засуджених обвинувальні вироки набрали законної сили, з них лише 5 осіб позбавлено волі строком до 5 років, до однієї особи застосовано штраф, а 53 особи звільнено від покарання з випробувальним терміном. Серед них 58 громадян України й один іноземець.
У 2018 році практично така ж ситуація: щодо 80 засуджених обвинувальні вироки набрали законної сили, з них лише 7 осіб позбавлено волі строком до 10 років та ще більше – 73 особи – звільнено від покарання з випробувальним терміном. Усі 80 – громадяни України.
Аналогічну тенденцію демонструє 2019 рік: щодо 168 засуджених обвинувальні вироки набрали законної сили, з них лише 8 осіб позбавлено волі строком до 10 років, щодо 1 – застосовано штраф та 159 осіб звільнено від покарання з випробувальним терміном, тобто кількість засуджених, що звільняються від покарання, росте. Серед них 167 громадян України та 1 іноземець.
І 2020 рік не став винятком: щодо 181 засудженого обвинувальні вироки набрали законної сили, з них лише 4 особи позбавлені волі строком до 5 років та 177 осіб, тобто ще більше, звільнено від покарання з випробувальним терміном. Показово, що всі засуджені – громадяни України.
У 2021 році 165 осіб було засуджено, з них, ви тільки вдумайтесь, 156 осіб суди звільнили від покарання з випробувальним терміном, а всього лише щодо 9-ти застосоване реальне покарання (7 осіб – позбавлено волі строком до 5 років, 1 – засуджена до обмеження волі та 1 – до штрафу з конфіскацією майна). Більше того, із числа засуджених 164 – громадяни нашої країни й 1 іноземець.
Таким чином, у більшості винесених вироків суди застосовували до засуджених за посягання на нашу територіальну цілісність звільнення від покарання, а кількість тих, хто реально поніс покарання – одиниці і серед них майже усі – громадяни України! Це може свідчити про те, що переважна більшість переданих до суду проваджень були недостатньо розслідуваними, а вина підозрюваних не була підтверджена належними й достатніми доказами, або вчинені воєнні злочини не становили великої суспільної небезпеки.
Що стосується злочинів, передбачених статтею 113 КК України (диверсія), то кількість покараних за її вчинення теж була відверто мізерною: у 2014 – вироків взагалі не було, у 2015 – 2 засуджених громадянина України до 5 років позбавлення волі, у 2016 – 1 громадянин України засуджений до 10 років позбавлення волі, у 2017 – четверо громадянин України засуджено до 15 років позбавлення волі, в 2018 – 1 українець засуджений до 5 років позбавлення волі, 2019 – 1 іноземець засуджений до 10 років позбавлення волі, а в 2020 та 2021 роках – обвинувальних вироків за такою статтею КК України, що набрали законної сили, взагалі не було. Тобто за вчинення цього злочину в цей період було засуджено всього 1 іноземного громадянина!
За статтями, пов’язаними з тероризмом (ст. 258–258-5), у 2014 році засуджено всього 3-х громадян України (1 – до позбавлення волі строком до 2-х років, 2 – звільнені від покарання), у 2015 році 17 осіб засуджено і усі вони – громадяни України (12 – до позбавлення волі строком до 10 років, 1 – до виправних робіт та 4 – звільнені від покарання), в 2016 році – 72 особи засуджено, з них 69 українців та 3 іноземців (троє звільнені від покарання, а 66 засуджені до позбавлення волі та троє до штрафу), у 2017 році – 82 особи засуджено: 77 громадян України та 5 іноземців, з них 74 – до позбавлення волі, 2 – до штрафу і лише 6 – звільнені від покарання. У 2018 році – 104 особи засуджені: 99 громадян України та 5 іноземців, з них 85 – до позбавлення волі, 5 – до штрафу, 4 – до арешту і 10 – звільнені від покарання. У 2019 році – 59 осіб засуджено (54 громадянина України та 5 іноземців): з них 44 – до позбавлення волі, 1 – до арешту, 4 – до штрафу та 10 – звільнені від покарання. 2020 рік: 36 осіб засуджено (32 громадянина України та 4 іноземця): з них 29 – до позбавлення волі та 7 – звільнені від покарання. В наступному 2021 році – 28 засуджених – усі громадяни України (10 звільнено від покарання та 17 осіб засуджені до позбавлення волі на певний строк та 1 – до арешту).
Читайте також: За які правопорушення каратимуть пробаційним наглядом?
Отже, як бачимо, за вчинення злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (статті 436—447) засуджених за цей період часу було вкрай мало. Так, у 2014 році – не було взагалі; в 2015 – 3 засуджені особи (2 громадян України і 1 іноземець) до позбавлення волі на певний строк; у 2016 році – 7 засуджених осіб (усі громадяни України) позбавлені волі на певний строк, в 2017 – 5 засуджених осіб (усі громадяни України): 2 – звільнені від покарання, до 1 – застосована амністія, 2 – позбавлені волі на певний строк; в 2018 році – 10 засуджених (теж усі громадяни України): 7 – до позбавлення волі, 1 – до штрафу, 2 – звільнені від покарання; в 2019 році 4 громадян України засуджені (2 – до позбавлення волі, 2 – звільнені від покарання); 2020 рік – 12 осіб засуджені, усі громадяни України (4 – до позбавлення волі, 1 – до штрафу, 6 – звільнені від покарання та 1 – амністовано). В 2021 році – 3 засуджені особи (1 – до штрафу, 2 – звільнені від покарання), які теж були громадянами України.
Саме в даній категорії злочинів ми бачимо недопустиму практику застосування судами амністії до воєнних злочинів, при цьому переважаюча більшість засуджених були звільнені від покарання. Також звертаю увагу на той факт, що за вчинення воєнних злочинів засуджували в основному громадян України, а не іноземців. За 8 років за всіма воєнними злочинами було засуджено лише 30 іноземних громадян, по яких вироки набрали законної сили, що, звичайно, напередодні великомасштабної війни не стало уроком для російських загарбників.
Притягнуті до кримінальної відповідальності та засуджені за воєнні злочини у 2022 році
Що ж показують статдані у перший рік війни? Так, за статтею 110 КК України, в минулому році засуджено 89 осіб, з них 39 – до позбавлення волі на певний строк, 1 – до штрафу, 1 – до арешту, а 48 – звільнені від покарання. З указаної кількості засуджених лише 6 громадян іноземної держави, зокрема, лише 1 військовослужбовець рф. За статтею «диверсія» вироків, що набрали законної сили, немає.
За злочини, пов’язані із тероризмом (258—258-5 КК України), в минулому році засуджено 52 особи: 47 – позбавлені волі на певний строк, 2-х – до довічного позбавлення волі, 1-го – до штрафу, а 2-х – звільнено від покарання. Серед засуджених лише 3 громадян іноземної держави, 2 з яких – військовослужбовці рф.
За вчинення злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку засуджені 244 особи (з яких лише 16 іноземців, а з них тільки 7 військовослужбовці рф, які засуджені за ст. 438, решта 9 – за статтею 436), вироки щодо яких набрали законної сили. Їм призначені наступні покарання: 28 – позбавлені волі на певний строк, до 3-х застосовано обмеження волі, до 5 – штраф, до 4-х – арешт, до 3-х – виправні роботи, а 201(!), тобто переважна більшість – звільнені від покарання.
Таким чином, підсумовуючи усі ці статдані про результати судового розгляду проваджень про воєнні злочини, із загальної кількості засуджених злочинців, вироки щодо яких набрали законної сили в 2022 році, а це 385 осіб, лише 134 особи понесли реальні покарання, хоча інколи й у вигляді штрафу, а 251 особа – взагалі була звільнена від покарання! Вдумайтесь, лише 134 особи за 2022 рік понесли реальне покарання за вчинення воєнних злочинів, а якщо ж розглядати конкретно покараних російських окупантів, то всього це 25 іноземців, з яких тільки 10 військовослужбовців рф!
Від споглядання таких явно негативних статданих про притягнення винних представників держави-агресора до кримінальної відповідальності напрошується закономірне запитання: хіба відповідають ці цифри реальній кількості (понад 50 тисяч) потерпілих у виявлених 72 966 злочинах даної категорії? Звичайно, що ні!
Проблематика судового розгляду воєнних злочинів
Сьогодні багато експертів, політиків та правозахисників покладаються на засудження російських злочинців у Міжнародному кримінальному суді. Так, дійсно, із 2002 року на постійній основі працює Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, який має повноваження вести розслідування й судити тих, хто вчинив міжнародні злочини (агресія, геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності) і який, зауважу, у встановлених випадках, доповнює діяльність національних органів кримінальної юстиції. Проте сподіватися на Міжнародний кримінальний суд у Гаазі українцям не варто, адже справи даної категорії розглядаються, як правило, роками, а за цей час багато доказів, в тому числі й показань свідків тощо, можуть втратити свою актуальність. При цьому не варто забувати й про існуючу політичну волю керівника частини країн Європи, яка не завжди повністю на стороні України.
Для прикладу зазначу, що лише на початку 2016 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі вирішив розпочати розслідування злочинів, які вчинялись в Південній Осетії внаслідок нападу росії в 2008 році. Й аж влітку 2022 року, тобто через п’ять років, суд видав ордери на арешт трьох підозрюваних у воєнних злочинах у цій справі.
Українські суди, в свою чергу, більш оперативні, проте за «швидкістю» не завжди криється якість. Для цього розглянемо перше й показове кримінальне провадження даної категорії 2022 року, яке дійшло до суду і в ньому винесений обвинувальний вирок. Так, 11 травня минулого року тодішня Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова повідомила, що командир відділення в/ч 32010 «4 танкова Кантемирівська дивізія Московської області» Вадим Шишимарін, відносно якого обвинувальний акт був переданий до суду, стане першим російським військовим, який постане перед судом за вбивство цивільного, а фактично – за вчинення воєнного злочину.
Уточню, досудовим слідством було встановлено, що 21-річний російський військовий 28 лютого 2022 року вбив беззбройного мешканця Сумської області, який ішов узбіччям дороги, ведучи велосипед. Перед цим колону, в якій був сержант Шишимарін, розбили ЗСУ. Втікаючи, він із ще 4-ма товаришами по службі обстріляли з автоматів приватний автомобіль, де був потерпілий, та заволоділи ним.
Наприкінці травня 2022 року Солом’янський районний суд міста Києва виніс вирок В. Шишимаріну за ч. 2 ст. 438 КК України і засудив його до довічного позбавлення волі. Це був перший вирок російському військовому, якого засудили за воєнні злочини з 24 лютого 2022 року. Проте й тут судова система дала збій, бо вже 29 липня того ж року Київський апеляційний суд пом’якшив вирок російському військовому з довічного ув’язнення до 15 років в’язниці. Основна підстава – обтяжуючі обставини: вбивство літньої людини та вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб – апеляційний суд визнав недоведеними.
Таким чином, з огляду на відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також на відсутність у матеріалах кримінального провадження обставин, які б свідчили про виняткову суспільну небезпечність підсудного Шишимаріна, колегія суддів визнала за необхідне пом’якшити вирок. Таким чином, явно поспішне та неякісне досудове розслідування привело до пом’якшення покарання в апеляції й уникнення винним саме справедливого покарання.
Інший приклад. Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 3 серпня 2022 р. у справі № 761/14035/22 російського військового визнано винуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк дванадцять років. При цьому досудове розслідування даного кримінального провадження тривало з 20 травня 2022 р., а дослідження обставин вчиненого злочину обмежилось допитом обвинуваченого у зв’язку із розглядом кримінального провадження за правилами, передбаченими ч. 3 ст. 349 КПК України (тобто за скороченою процедурою розгляду, коли суд мав право визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються). Така «оперативність» та практика застосування правил ч. 3 ст. 349 КПК України до особливо тяжких злочинів, а тим більше воєнних, на мою думку, може викликати обґрунтовані сумніви в тому, чи були дотримані гарантії права на справедливий суд. Більше того, в обвинувальному вироку за ст. 438 КК України, яка є відсильною до міжнародного права, також не було зазначено, які саме норми міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевської конвенції (IV), порушив цей підсудний.
Ще однією проблемою є ганебний факт того, що Моніторинговою місією Організації Об’єднаних Націй з прав людини в Україні зафіксовано порушення прав російських військових «не бути примушеними до визнання вини або надання свідчень проти себе і права підготувати свій захист». Зокрема в звіті місії наголошується на тому, що українські прокурори та слідчі пропонували обвинуваченим можливість звільнення, під час «обміну військовополоненими» за визнання вини в суді, як альтернативу тривалим строкам ув’язнення.
У зв’язку з цим і прокурорам, і слідчим, і суддям не варто забувати про те, що право на справедливий суд визнається як звичаєва норма міжнародного гуманітарного права, дотримання якої під час збройного конфлікту є обов’язковим. Незважаючи на неабияке бажання всього українського суспільства якнайшвидше притягнути до справедливої відповідальності російських воєнних злочинців, і весь процес розслідування, доказування винуватості та розгляду проваджень у суді повинен відбуватися виключно згідно з дотриманням національного законодавства та основоположних прав людини. Аби забезпечити подальше підтримання судових вироків російським злочинцям у національних вищестоящих судах чи, тим більше, в ЄСПЛ органи досудового розслідування та прокурори повинні враховувати міжнародну практику розслідування воєнних злочинів та репутацію України як демократичної держави.
Враховуючи все вищевикладене, напрошується цілком логічне та заключне питання: які ж причини мізерної кількості реально покараних за скоєні воєнні злочини на території України? Що заважає ефективному та якісному досудовому розслідуванню та відповідно – судовому процесу? Детальніше про це читайте у наступному розділі.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
