Кваліфікація порушення ПДР як умисного заподіяння тілесних ушкоджень працівникові поліції є неприпустимим розширенням меж кримінального закону

16 липня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 461/1206/21 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора на виправдальний вирок водієві.

Обвинувачення стверджувало, що водій, намагаючись уникнути зупинки поліцейськими за адміністративне правопорушення, умисно різко вивернув кермо праворуч і здійснив наїзд на ногу поліцейського, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження. 

Читайте також: Неодноразове притягнення водія до адмінвідповідальності за порушення ПДР у стані сп’яніння вказує на недоцільність призначення йому більш м’якого покарання

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що обвинувачення не довело умислу водія поза розумним сумнівом, і виправдали його, зокрема через суперечності в показаннях потерпілого й свідка та висновок експертизи про неможливість технічно підтвердити версію обвинувачення.

Розглянувши касаційну скаргу прокурора, Верховний Суд погодився з виправдувальним вироком та вказав на необхідність розмежування суб’єктивної сторони злочину й адміністративного порушення. 

Центральним питанням у цій справі було встановлення змісту суб`єктивної сторони діяння водія, тому судам попередніх інстанцій необхідно було з`ясувати, керувався водій наміром травмувати поліцейського чи наїзд на ногу став необережним наслідком маневру, який порушив правила безпечного водіння.

Читайте також: Особу, яка порушила ПДР, що спричинило потерпілому тілесне ушкодження середньої тяжкості, не може бути звільнено від обов’язкового додаткового покарання на підставі ч. 2 ст. 69 КК

Колегія суддів наголосила на принциповій правовій різниці між суб’єктивною стороною порушення ПДР та умисного злочину проти особи. За своєю правовою природою недотримання правил безпеки руху є необережним діянням, де ставлення водія до можливих наслідків характеризується самовпевненістю або недбалістю, а не умислом. Спроба обвинувачення кваліфікувати дорожній інцидент за ч. 2 ст. 345 КК лише на тій підставі, що водій рухався без належної обачності, є неприпустимим розширенням меж кримінального закону.

Суд також відхилив доводи прокурора про порушення ч. 3 ст. 404 КПК через відмову апеляційного суду повторно дослідити відеозаписи з камер спостереження, оскільки апеляційний суд не встановив, що ці докази були досліджені судом першої інстанції неповно чи з порушеннями. За висновком ВС сама по собі незгода прокурора із висновками місцевого суду не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом.

Отже, Верховний Суд залишив вирок і ухвалу без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути