Судова практика
Для визначення обов’язків щодо винесення меж регіонального ландшафтного парку суд має встановити факт створення його спеціальної адміністрації
Оскарження бездіяльності щодо незабезпечення винесення меж регіонального ландшафтного парку: встановлення факту створення спеціальної адміністрації є визначальним фактором для окреслення кола належних відповідачів та обсягу їхніх повноважень, а в разі її відсутності слід визначити зобов'язаних землекористувачів за певними критеріями
13 жовтня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів КАС у справі № 520/15878/25 частково задовольнив касаційну скаргу прокурора на судові рішення, якими відмовлено у визнанні протиправною бездіяльності щодо незабезпечення винесення та закріплення в натурі меж регіонального ландшафтного парку.
Прокурор зазначав, що бездіяльність відповідачів є протиправною, оскільки вони з 2013 р., усупереч Закону № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України», Закону № 858-IV «Про землеустрій» та охоронним зобов’язанням, не розробили землевпорядну документацію й не винесли межі регіонального ландшафтного парку в натуру (на місцевості).
Суди відмовили в позові, вказавши, що протиправна бездіяльність відповідачів відсутня. Закон не встановлює строків та відповідальності за невизначення меж об’єктів. Частина 1 ст. 26 Закону № 858-IV не зобов’язує землекористувача замовляти документацію, а лише надає таке право. Організувати встановлення меж парку місцевого значення мають органи влади, які створили цей об’єкт і розпоряджаються землею. Відповідачі як фактичні землекористувачі не мають таких повноважень.
Прокурор у касаційній скарзі стверджував, що оскільки парк створено без вилучення земель, саме постійні землекористувачі з оформленим охоронним зобов’язанням повинні забезпечити встановлення меж.
Верховний Суд насамперед підтвердив адміністративну юрисдикцію спору, оскільки позов прокурора в інтересах Держекоінспекції стосується виконання публічно-правових обов’язків щодо охорони заповідного фонду, а не господарської діяльності підприємства.
Читайте також: Суспільство без нагляду – влада без контролю
Суд проаналізував співвідношення земельного та природоохоронного законодавства й зазначив, що фактичне користування ділянкою, оформлення охоронного зобов’язання та відсутність адміністрації парку не замінюють законної підстави, яка покладає обов’язок на конкретного відповідача, а відсутність строку виконання цього обов’язку не виключає протиправності бездіяльності.
Розмежувавши за видами документації із землеустрою поняття інвентаризації земель та встановлення меж об’єкта фонду, Суд визначив, що технічна документація з інвентаризації земель (ст. 35 Закону № 858-IV) та проєкт землеустрою щодо встановлення меж заповідного фонду (ст. 47 Закону № 858-IV) є різними правовими інструментами, тому розроблення першої не замінює та не поглинає необхідності затвердження другого. Відповідно, рішення міськради про інвентаризацію парку не має значення для вирішення спору.
Верховний Суд визначив алгоритм встановлення протиправної бездіяльності землекористувача щодо винесення в натуру меж парку, згідно з яким суди мають з’ясовувати, чи створено спеціальну адміністрацію парку, оскільки це визначає коло відповідальних суб’єктів. За наявності такої адміністрації суд оцінює її повноваження щодо встановлення меж. За її відсутності суд з’ясовує, чи покладено цей обов’язок на землекористувачів або інших уповноважених осіб з урахуванням таких критеріїв: правового титулу землекористувача на ділянку; змісту положення про об`єкт природно-заповідного фонду та охоронного зобов’язання; правових підстав застосування ч. 5 ст. 12 Закону № 2456-XII і визначення суб’єкта, у віданні якого перебуває парк; дій землекористувача для встановлення меж та причин відсутності результату.
У підсумку Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, судові рішення скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
