Судова практика
Додаткове судове рішення є невід’ємною складовою основного судового рішення та не може вирішувати питання, які не входили до предмету спору
12 січня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 1540/4122/18 відмовив у задоволенні касаційної скарги відповідача, який оскаржив ухвалу апеляційного суду замість того, щоб оскаржити його рішення.
Особа звернулася до суду з позовом до ГУ Держпродспоживслужби про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і зобов`язання вчинити дії.
Рішенням окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено частково. Апеляційним судом рішення скасовано і ухвалено постанову, якою позовні вимоги задоволено частково – позивача поновлено на посаді та зобов’язано відповідача сплатити йому суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткової постанови, в якій просив вказати конкретну суму середнього заробітку, який підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу.
Апеляційний суд своєю ухвалою відмовив у задоволенні зазначеної заяви у зв’язку з тим, що відповідно до ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення. Серед позовних вимог була відсутня вимога про встановлення конкретної суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача.
У касаційній скарзі на ухвалу апеляційного суду відповідач зазначав, що постановою суду апеляційної інстанції позивача поновлено на роботі, однак судом не вирішено питання про конкретну суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, що, на думку відповідача, призвело до юридичної невизначеності і можливого оскарження позивачем сум, що підлягають стягненню на його користь та їх складових (такої, як надбавка за ранг).
Верховний Суд вказав, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов’язку, зокрема, про необхідність надання судом відповідей на всі заявлені позивачем вимоги.
Додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази.
Додаткове судове рішення як невід’ємна складова основного судового рішення не може виходити за межі спірних правовідносин, встановлювати нові юридичні факти та вирішувати питання, які не входили до предмету спору.
У цій справі апеляційний суд задовольнив позов у частині визнання протиправним і скасування наказу, поновлення позивача на роботі, зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу і стягнення на користь позивача моральної шкоди, тоді як у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись із відсутністю у постанові апеляційного суду розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач міг звернутись із касаційною скаргою на зазначену постанову до суду касаційної інстанції, чого не зробив.
Водночас, перелік підстав для ухвалення додаткового судового рішення, визначений ст. 252 України, є вичерпним і доводи скаржника не свідчать про існування жодної з них для можливості ухвалення судом додаткового судового рішення.
Підготував Леонід Лазебний
